Перспектива (архітектура)
Перспекти́ва (від фр. perspective, з лат. perspicio — ясно бачу) — багатозначний термін.
1) Вид у далечінь, картина природного та/чи архітектурного середовища (вулиці, площі), що розкривається углиб.
2) система способів зображення на площині (картині, фресці, рельєфі, рисунку, гравюрі, кресленику) предметного світу відповідно до зорового сприйняття людиною його об’єктів, у якій величина та чіткість їх зумовлені ступенем віддаленості від глядача, місця спостереження (перспективне зображення).
Широко застосовують у живопису і архітектурній графіці.
Розрізняють перспективу:
- лінійну (зображення на площині);
- купольну або сферичну (на внутрішній поверхні сфери);
- панорамну (на внутрішньоциліндричній поверхні, застосовують у створенні панорам);
- плафонну (застосовують у створенні розписів плафонів, склепінь, стель).
В архітектурній графіці застосовують лінійну перспективу, зображуючи архітектурні об’єкти на площині за допомогою центральних проєкцій. Таке зображення створює уявлення про архітектурні об’єкти та розташування їх у просторі, близьке до візуального сприйняття людиною реальних архітектурних форм.
За умовно обраним розміщенням глядача відносно об’єкта зображення розрізняють перспективу:
- звичайну (вид на будинок, споруду, комплекс з точки зору глядача, який стоїть на одному рівні з їхньою основою);
- «жаб’ячу» (точка зору умовного глядача міститься на рівні землі);
- «з пташиного польоту» (вид на комплекс або містобудівне утворення згори з досить віддаленої точки);
- на похилій площині (вид на високо розміщені частини архітектурної форми знизу).
За характером центральної проєкції розрізняють перспективу:
- фронтальну (пряму, конічну) з однією або двома точками сходу (центрами проєкції). Прямі паралельні лінії реальних предметів сходяться на лінії горизонту на рівні точки зору умовного глядача. З доби Відродження застосовують для зображення інтер'єрів та міського простору (вулиці, площі тощо);
- наріжну з однією або двома точками сходу, яку зазвичай застосовують для зображення окремих будинків, споруд, комплексів з точки зору глядача, розміщеного поза комплексом.
У створенні перспективних зображень враховують перспективу повітряну — зміну кольору, чіткості й контрастності обрисів форми предмету, пов’язану з віддаленням предмету чи окремих його частин від спостерігача. Архітектурні об’єкти заведено зображувати з урахуванням повітряної перспективи.
Існує також перспектива зворотна — спосіб зображення простору і предметів на площині, при якому предмети збільшуються, а паралельні лінії розходяться у міру їх віддалення від глядача. Це умовний прийом зображення, поширений у середньовіччі, що завдяки впливу мистецтва Візантійської імперії набув поширення в образотворчому мистецтві Давньої Русі та України (мозаїки, фрески, іконопис).
3) Розділ нарисної геометрії, що вивчає принципи побудови перспективи як системи зображення на площині та відповідна навчальна дисципліна при підготовці архітекторів і художників.
4) Кресленик перспективного зображення будинку, споруди або будь-якого предмета. В архітектурному проєктуванні використовують для перевірки архітектурного задуму і як демонстраційний кресленик, тобто для наочного показу вигляду майбутнього будинку, споруди, комплексу, забудови в натурі. Для перевірки й коригування архітектурного задуму перспективу виконують як графічний ескіз. Демонстраційний кресленик виконують докладно, з використанням усіх засобів архітектурної графіки та додаванням елементів антуражу й стафажу.
5) Переносно — плани на майбутнє (наприклад, перспектива відбудови м. Маріуполя).
Провідним дослідником перспективи як системи зображення у європейському мистецтві був Е. Панофський (1892; Німеччина — 1968; США), автор монографії «Перспектива як символічна форма». Зворотну перспективу досліджував Б. Раушенбах.
Додатково
Е. Панофський довів, що лінійна перспектива, яка застосовувалася в реалістичному образотворчому мистецтві та архітектурі Європи з 15 ст., не в повній мірі відповідає тому, як людина візуально сприймає світ навколо себе: це лише символічна репрезентація ідеального простору й математичний метод зображення його. У законах лінійної перспективи закладено елементи ілюзорності. Художники й архітектори засобами лінійної перспективи перетворюють площинне двовимірне зображення на ілюзорно тривимірний простір у картині (бронзові рельєфи «Райських воріт» 1424–1451 баптистерія Сан-Джованні церкви Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції роботи скульптора Л. Гіберті). Тому перспективне зображення є так само умовним, як і ортогональна проєкція. Цю умовність та ілюзорність зображення, відносність людського сприйняття перспективи підкреслив у своїй літографії «Відносність» художник М. К. Ешер.
Література
- Panofsky E. Perspective as Symbolic Form. New York : Zone Books, 1991. 196 p.
- Тищенко О., Мардер А. Перспектива // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 213–214.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 323.
- Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 158–159.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Перспектива (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Перспектива (архітектура) (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
