Іоанн (Теодорович)
Іоа́нн (Теодоро́вич) [Іоан, Йоанн; світське прізвище та ім’я — Теодорович (Хведорович, Федорович) Іван; 06.10.1887, містечко Крупець, тепер село Дубенського р-ну, Рівненської обл., Україна — 03.05.1971, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США; похований у м. Савт Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США] — релігійний діяч, богослов, предстоятель Української автокефальної православної церкви в США та Української греко-православної церкви в Канаді (УГПЦК, тепер Українська православна церква Канади; 1924–1946), перший митрополит Української православної церкви США (УПЦ США; 1950–1971).
|
Іоанн (Теодорович) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Іван |
| Справжнє прізвище | Теодорович |
| Народження | 06.10.1887 |
| Місце народження | Крупець |
| Смерть | 03.05.1971 |
| Місце смерті | Філадельфія |
| Місце поховання | Савт Бавнд Брук |
| Напрями діяльності | душпастирство, освіта, організація церковного життя, церковне управління |
| Традиція/школа | православ'я |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї дяка. Початкову освіту здобув у народній школі рідного містечка, продовжив у школі м-ка Клевань (тепер селище у Рівненському р-ні Рівненської обл.). Вступив до духовної семінарії у м. Житомирі. За участь у революційній діяльності був 1906 виключений з семінарії. Закінчив педагогічні курси; упродовж 1906–1911 працював учителем народних шкіл Дубенського та Острозького повітів. Відновив навчання у семінарії в 1912, закінчив 1914.
10.05.1914 рукоположений у сан диякона, 10.05.1915 — у сан ієрея.
Учасник Першої світової війни (душпастирював у службі Червоного Хреста в російській армії), згодом — Української революції 1917–1921.
Брав участь у Першому Всеукраїнському православному церковному соборі 14–30.10.1921 в Софійському соборі в Києві.
26.10 рукоположений в сан єпископа Української автокефальної православної церкви за участі митрополита Василя (Липківського) та архієпископа Нестора (Шараєвського; 1865–1929, тепер Україна). Висвята української ієрархії за практикою стародавньої Александрійської церкви у подальшому зумовила проблему канонічності єпископських свячень Теодоровича. Посів катедру архієпископа Вінницького та Подільського УАПЦ (1921–1924).
1924 відряджений до США для розбудови церковного життя православної українськоїдіаспори. 12.06.1924 обраний першоієрархом УПЦ в США; мешкав у м. Філадельфії. У 1924–1946 — предстоятель УГПЦК (1946 склав повноваження правлячого єпископа).
Повторне рукоположення в єпископи відбулося 27.08.1949 в м. Нью-Йорку. Хіротонію здійснили екзарх Александрійського патріархату в США митрополит Христофор (Кондогіоргіс) та єпископ Мстислав (Скрипник).
14–15.10.1950 соборно обраний митрополитом об’єднаної УПЦ США. Голова Собору єпископів УПЦ США, Голова церковної ради митрополії, духовний опікун Української православної ліґи США, архієпископ Філадельфії.
Діяльність
1915 опинився в епіцентрі єврейського погрому, влаштованого російськими солдатами в м. Старокостянтинові. Зупинив його, вийшовши проти солдатів з хрестом.
З постанням Української Центральної Ради в м. Києві долучився до розбудови нової держави у складі організаторів українських адміністрацій.
1918 як емісар Української Народної Республіки прибув до Австро-Угорщини з метою організації військової т. з. Сірожупанної дивізії з військовополонених українців, колишніх солдатів російської армії. Під час формування дивізії викладав українську історію на запроваджених курсах українознавства. У 1918 — навесні 1919 служив капеланом 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, згодом — штабів Правобережного та Холмського фронтів Дієвої армії Української Народної Республіки, із серпня 1919 — Київської групи Дієвої армії УНР.
У жовтні 1919 отримав важке поранення під м. Брацлавом на Вінниччині. Після одужання активно включився в український церковно-національний рух, під проводом Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР). З 1920 — Головноуповноважений ВПЦР на Волині. З цього ж року — парафіяльний священник у с. Митинці (тепер Хмельницького р-ну Хмельницької обл.).
Навесні 1921 за доносом московського духовенства був арештований більшовиками як «петлюрівець», засуджений до розстрілу, але невдовзі звільнений (завдяки втручанню старокостянтинівської єврейської громади).
Виголосив низку богословських доповідей на Всеукраїнському православному церковному соборі (1921). Обраний собором кандидатом на єпископа (131 голос), висвячений на кафедру архієпископа Вінницького і Подільського [це була третя висвята після пресвітерської хіротонії Василя (Липківського)]. У 1921–1923 організовував парафії УАПЦ на Поділлі, Волині, Херсонщині.
На прохання православних українців в Америці ВПЦР відрядила Івана Теодоровича для архипастирської праці в Сполучених Штатах Америки. Прибув у США 12.02.1924. З червня цього ж року посів посаду архієпископа УПЦ в США. Від часу прибуття до Америки, попри налаштованість на діалог з греко-католиками, наразився на гостру критику, закиди й звинувачення з їхнього боку.
На соборі УГПЦК, який відбувся 16–17.07.1924 у м. Йорктоні (провінція Саскачеван, Канада), обраний її предстоятелем. Перший архієрейський візит до Канади здійснив 10.08.1924 у м. Вінніпег. Упродовж 1924–1947 опікувався парафіями УГПЦК, здійснював архипастирське керівництво, візатиції, висвячував духовенство.
У 1930-х — 1940-х активно виступав за об’єднання розокремлених українських православний парафій США і Канади навколо УАПЦ. Завдяки докладеним зусиллям, під його юрисдикцією діяли бл. 300 парафій в США і Канаді та бл. 20 у Бразилії.
Не полишав спроб домогтися свого визнання Вселенським патріархом, аби врегулювати проблему власного канонічного статусу. 26.08.1949 в українському православному кафедральному соборі Св. Володимира в Нью-Йорку прийняв чернечий постриг. Чин повторної хіротонії здійснено наступного дня в храмі Святих Костянтина і Єлени в Бронксі.
На соборі 14–15 жовтня 1950 року в м. Нью-Йорку, під час об’єднання в одну митрополію більшості українських православних парафій у США, обраний першим митрополитом Української православної церкви США з титулом «Архієпископ Філадельфійський і Митрополит Української Православної Церкви Північної і Південної Америки» [заступником обрано архієпископа Мстислава (Скрипника)]. Після цього під юрисдикцію митрополита перейшла і більша частина парафій, якими опікувався єпископ Константинопольського патріархату.
Праці
У жовтні — листопаді 1922 написав працю «Благодатність ієрархії У.А.П.Ц.», у якій доводив канонічність Української автокефальної православної церкви. За аргументацією звернувся до історії виникнення єпископату в ранній християнській Церкві, свідчень апостолів та Отців церкви про рукопокладення перших єпископів.
Публікувався в українських православних часописах Канади («Православний Вісник», «Вісник», «Рідна Церква») та США («Дніпро»).
Автор богословських і публіцистичних праць, залишив по собі архіпастирські послання і повчання, проповіді, епістолярій, поезії. За висновками дослідників (І. Преловська), головними темами богословської спадщини були: полеміка з греко-католиками, питання церковного устрою, особливостей церковного богослужіння в Україні та в Канаді й США, гомілетика, теорія церковного права, зокрема в застосуванні до ситуації самостійного становища Української церкви в діаспорі, пресвітерської хіротонії Василя (Липківського).
У 1968–1970 в м. Філадельфії накладом 1000 примірників видано тритомну працю поезій і роздумів Теодоровича «У велике невідоме».
Визнання
Роль діяча в організації церковного життя української православної діаспори відзначали С. В. Савчук, Ю. Мулик-Луцик, І. Власовський та ін.
До 35-ліття з дня смерті митрополита Іоанна опубліковано збірку матеріалів, які присвячено його життєпису і діяльності (2006).
Постать, богословська та епістолярна спадщина Іоанна (Теодоровича) стали предметом історичних і релігієзнавчих розвідок в Україні. 2009 в м. Києві видано друком працю діяча «Благодатність ієрархії У.А.П.Ц.».
Цитати
«Духовна деградація представників московського єпископату над Українською Церквою повністю розкрилася в часах церковно-національного пробудження українських віруючих мас, в часах розросту українських церковно-визвольних змагань… Замкнена в собі каста московських єпископів-монахів, далеко від живого життя взагалі, а також чужа нашій українській нації і церкві її вихованням, цілями і національною приналежністю (єпископи були переважно москвини), ця замкнена каста відповідала на всі спроби порозуміння з нею лише ворожістю. Московські єпископи явно стали до боротьби проти внесення в Церкву всього того, що дійсно могло створити її українською, близькою серцю нашого народу, такою, щоби вона могла відповідати духу христіянства нашого народу, вимогам часу і світогляду нашої доби.»
Цит. за: Іван Теодорович, архієп. Благодатність ієрархії У.А.П.Ц. (Української Автокефальної Православної Церкви) / Ред. кол.: П. Сохань (голова) та ін.; наук. ред.: Ю. А. Мицик. Київ : «Архангельський глас», Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир; Київська Православна Богословська Академія, 2009. С. 123–124.
«Зрозуміти — полюбити. Ми не любимо, або боїмося того, чого вповні не пізнали. Ближчий підхід світових релігій одна до другої, взаємне ознайомлення це дорога — до братерства релігій».
Цит. за: Іоанн Теодорович, митроп. У велике невідоме : у 3 т. Філядельфія; Бала-Кинвид; Пенна, 1968. Т. 1: Вглянення. С. 74.
Додатково
- У рукоположенні Теодоровича на Першому Всеукраїнському православному церковному соборі (1921) брали участь вже поставлені два єпископи, висвячені за стародавнім чином Александрійської церкви, священники, диякони і миряни. Вдруге висвячений на єпископа (1949) представником сучасної йому Александрійської православної церкви.
- Був підданий анафемі, яку виголосив єпископ Російської православної церкви Амвросій. У відповідь на анафему Іван (Теодорович) провів молебень за з’єднання всіх церков, зазначивши, що Українська церква не визнає прокльонів, а знає тільки молитву.
- Збереглося, зокрема, листування митрополита Іоанна (Теодоровича) з митрополитом Іларіоном (Огієнко), яке охоплює період 1951–1968. Листи вдалося відшукати у фонді № 1294 Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України в м. Києві.
Праці
- Унія в першій зустрічі з відродженою церквою українського народу. Вінніпег : Православний вісник, 1925. 64 с.
- Теперішній стан Рідної Церкви і наші проблеми. Філадельфія : [б. в.], 1935. 24 с.
- У велике невідоме : у 3 т. Філядельфія; Бала-Кинвид; Пенна : Накладом автора, 1968–1970.
- Благодатність ієрархії У.А.П.Ц. (Української Автокефальної Православної Церкви) / Гол. редкол. П. Сохань. Київ : «Архангельський глас» ; Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир ; Київська Православна Богословська Академія, 2009. 200 с.
Література
- Архиепископ Іоанн Теодорович // Православний Вісник. 1924. Ч. 6. С. 1.
- Липківський В., митроп. Історія Української Православної Церкви. Розділ VII: Відродження Української Церкви. Вінніпег : Trident Press Ltd., 1961. 182 с.
- Мулик-Луцик Ю., Савчук С. Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді : у 4 т. Вінніпег : Видавнича спілка «Екклезія», 1989. Т. 4. 831 с.
- Власовський I. Нарис iсторii Украiнськоi Православноi Церкви : в 4 т. Київ : [б. в.], 1998.
- Хомчук О. Церква поза церковною огорожею. Розколи і руйнація Української Православної Церкви в пошуках «константинопільського визнання». Чікаго; Іллінойс : [б. в.], 2002. 621 с.
- Міненко Т., о. Заснування в Канаді Української Православної Митрополії. Вінніпег : Колегія Св. Андрея, 2006. 340 с.
- Преловська І. Богословська Спадщина митрополита Іоанна Теодоровича (1887–1971) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки. 2008. Вип. 11 С. 128–141. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/12240879.pdf
- Преловська І. Видатний церковний діяч Іван Теодорович (1887–1971) — портрет на тлі доби // Теодорович І., архієп. Благодатність ієрархії У.А.П.Ц. (Української Автокефальної Православної Церкви) / Гол. редкол. П. Сохань. Київ : «Архангельський глас» ; Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир ; Київська Православна Богословська Академія, 2009. С. 5–95.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Іоанн (Теодорович) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн (Теодорович) (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
