Власовський, Іван Федорович
Власо́вський, Іва́н Фе́дорович (08.08.1883, с. Вільшанка, тепер смт Вільшани Харківського району Харківської області, Україна — 10.10.1969, м. Торонто, Канада; похований у м. Торонто) — історик церкви, громадський і освітній діяч, активний учасник церковно-релігійного життя на Волині міжвоєнної доби та української діаспори.
|
Власовський, Іван Федорович | |
|---|---|
| Народження | 08.08.1883 |
| Місце народження | Вільшани |
| Смерть | 10.10.1969 |
| Місце смерті | Торонто |
| Місце поховання | Торонто |
| Alma mater | Київська духовна академія |
| Місце діяльності | Україна, Німеччина, Канада |
| Напрями діяльності | історія церкви, освіта, просвітництво |
| Традиція/школа | православ'я |
Життєпис
Народився в сім’ї диякона Покровської церкви Федора і Марфи. Початкову освіту здобув у сільській школі, продовжив навчання у духовній семінарії м. Харкова (1898–1904).
У 1904–1908 навчався у Київській духовній академії, здобув ступінь кандидата богослов’я. За ліберальні погляди Священний синод не дозволив Власовському працювати у церковних школах. Розпочав педагогічну діяльність у світських закладах: спершу в м. Лохвиці (тепер Полтавської обл.) як учитель приватної школи (1909), згодом — у чоловічій гімназії в м. Золотоноші (тепер Черкаської обл.; 1909–1910).
Від 14.08.1914 переведений на посаду інспектора Конотопської чоловічої гімназії, за три роки став її директором. 1918 Міністерство народної освіти УНР призначило Власовського директором Луцької української гімназії, яка під його орудою стала центром культурно-освітнього життя на Волині. 1926 звільнений польською владою з директорської посади, позбавлений права вчителювати. Занурився у церковні та громадські справи.
У 1928–1930 був обраний депутатом до Сейму ІІ каденції Польської республіки, входив до Клубу української соціалістично-радикальної парламентської репрезентації (референт із церковних питань). Був кількаразово заарештований за проукраїнську діяльність, відбував ув’язнення в ізоляційному таборі в Березі Картузькій (тепер м. Береза, Білорусь).
Редагував часописи «Рідна церква» (1927–1928), «За соборність» (1932–1935). Упродовж 1934–1939 обіймав посаду секретаря Волинської духовної консисторії Православної церкви в Польщі (у м. Кременці, тепер Тернопільська обл.). У 1935–1938 та 1948–1952 — редактор журналу «Церква і нарід».
У роки Другої світової війни активно включився у діяльність Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 1942–1943 — секретар адміністратури УАПЦ. 1944 емігрував до м. Праги, там багато працював у бібліотеках, збирав пожертви на видання своєї головної праці — «Нариси історії Української Православної Церкви». Від 1945 вів церковну, просвітницьку і громадську діяльність у Німеччині.
1948 переїхав до Канади (м. Вінніпег), де провів решту життя. Викладав (професор Колегії Св. Андрія, до 1950), провадив історико-богословські розвідки. Від 1950 мешкав у м. Торонто.
Діяльність
У м. Луцьку Власовський вів активну просвітницьку і громадську діяльність, упроваджував викладання навчальних дисциплін українською мовою, підтримував переклади українською необхідних підручників, читав лекції. Зорганізовував національно-культурні акції в Луцькій гімназії. Разом із однодумцями протидіяв духовній експансії Польщі на Волині, виступав за українізацію православного життя. Був членом Товариства ім. Петра Могили (з червня 1931 — генеральний секретар товариства), комісії з перекладу богослужбових книг; співзасновник луцького осередка «Просвіти».
Особливою заслугою діяча вважають співучасть (спільно з А. Річинським) в організації Загальноволинського православного з’їзду, який відбувся 05–06.06.1927 з благословення митрополита Діонісія (Валединського) і всупереч забороні Священного синоду. На з’їзді були озвучені вимоги щодо українізації Православної церкви на Волині. Разом з А. Річинським заснував часопис «Рідна церква» як орган Українського церковного комітету з метою «об’єднання усього народу» в боротьбі за українську національну церкву — основу життя й культури України.
У 1934–1944 разом із главою УАПЦ митроп. Полікарпом (Сікорським) співпрацював над розширенням її мережі в Україні, організацією нових громад, забезпеченні їх богослужбовою літературою, кадрами духовенства, культовим майном.
На еміграції в Німеччині займався просвітництвом, був секретарем управління УАПЦ, директором канцелярії Священного синоду УАПЦ (1945–1948). Узяв активну участь у підготовці й роботі Собору єпископів УАПЦ (06.07.1945, м. Бад-Кіссінген), що діяв надалі як ієрархічний орган УАПЦ в еміграції. З березня 1946 очолив новостворений Український православний богословсько-науковий інститут. Основним завданням закладу було здійснення перекладу богослужбових книг, підручників Закону Божого; незабаром вийшли друком «Молитовник» (1946), «Служебник» (1949), «Часослов» (1950) тощо.
У Канаді продовжив викладацьку роботу, водночас читав лекції з гомілетики, основного, догматичного та морального богослов’я в Колегії Св. Андрія, співпрацював з митрополитом Іларіоном (Огієнком) та патріархом Мстиславом (Скрипником).
У Канаді вступив до Українського православного братства Святого Володимира, читав цикл лекцій з історії Української церкви. Друкував статті в часописах «Українське Православне Слово», «Рідна церква». Упорядкував перевезений з Європи архів Синоду УАПЦ.
Праці
Активно працював над богословськими дослідженнями з історії УАПЦ, можливостями її відродження в Україні. Серед праць: «Канонічні й історичні підстави для автокефалії Української Православної Церкви» (1948), «Києво-Печерська Лавра та її історичне значення» (1966), «Безбожництво та причини його зросту в сучасному світі» (1957), «Берестейська церковна унія 1596 року» (1955), «Князь К. К. Острозький: патрон і оборонець українського православія» (1958), «Т. Шевченко в світлі релігійної думки» (1961), «Православно-християнське моральне богослов’є» (1969) та ін.
Тематика його праць — витоки та становлення Українського православ’я; значення церкви у формуванні культури, духовності, нації, державності українців; багатоконфесійність українців і міжконфесійні конфлікти; важливість і умови досягнення канонічної автокефалії, відносини церкви і держави тощо.
Автор статей про чільних діячів української культури — Т. Шевченка, Лесю Українку, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького.
1955–1966 вийшли друком 4 томи (у 5 кн.) «Нарисів історії Української Православної Церкви», укладені на основі обширного корпусу джерел та архівних матеріалів. Монографія поцінована як перша ґрунтовна й систематична історія Українського православ’я.
Частина праць видана після смерті діяча.
Додатково
«Український православний календар» на 1971 містив пораду: «Кожний українець повинен прочитати й мати у своїй хаті працю професора І. Власовського “Нарис історії Української православної церкви”».
Праці
- Луцька «Просвіта» (10 років просвітницької праці 1918−1928 рр.). Луцьк : Накладом Ради Товариства «Луцька Повітова Просвіта», 1928. 70 с.
- Канонічні й історичні підстави для автокефалії Української Православної Церкви. Авсбург : Українська Автокефальна Православна Церква, 1948. 23 с.
- Живе слово: збірка духовних бесід на церковні свята й різні випадки. Нью-Йорк : Українська Православна церква в США ; Науково-богословський інститут, 1958. 157 c.
- Києво-Печерська Лавра та її історичне значення. Торонто : [б. в.], 1966. 42 с.
- Нарис історії Української Православної Церкви : в 4 т. Київ : Українська Православна Церква Київського Патріархату, 1998.
Література
- Іван Власовський: пропам’ятна книга / Ред.: Ф. Кульчинський, М. Муха. Торонто : Українське православне братство св. Володимира, 1974. 142 с.
- Уткін О. Автор скромно названої праці // Людина і світ. 1999. № 7. С. 21–23.
- Борщевич В. Українське церковне відродження на Волині (20−40-ві рр. ХХ ст.). Луцьк : Вежа, 2000. 254 с.
- Проненко В. Літописець українського православ’я (Нотатки про Івана Власовського) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. 2004. Т. 10. С. 113–118.
- Ісіченко І., архієп. Історія Христової Церкви в Україні. 5-те вид. Харків : Акта, 2013. 760 с.
- Крамар Ю. В. Західна Волинь 1921−1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя. Луцьк : Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2015. 404 с.
- Подобєд О. Українська автокефальна православна церква у Німеччині (1945–1950 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2015. Вип. 2. Ч. 2. С. 56–60. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/7139/1/Podobyed.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Власовський, Іван Федорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Власовський, Іван Федорович (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
