Віктор III
Ві́ктор ІІІ [ лат. Victor ІIІ; світське ім’я — Дауферій Епіфаній дель Зотто (італ. Dauferio Epifani Del Zotto); також відомий як Дезидерій (Дезідерій) да Монтекассіно (італ. Desiderio da Montecassino); бл. 1027, м. Беневенто, тепер регіон Кампанія, Італія — 16.09.1087, абатство Монте-Кассіно, тепер неподалік містечка Кассіно, регіон Лаціо, Італія; похований в абатстві Монте-Кассіно] — церковний діяч, Папа Римський у 24.05.1086 — 16.09.1087.
|
Віктор III (Victor ІIІ) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Дауферій Епіфаній дель Зотто |
| Народження | бл. 1027«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1027. |
| Місце народження | Беневенто |
| Смерть | 16.09.1087 |
| Місце смерті | Монте-Кассіно |
| Місце поховання | Монте-Кассіно |
| Напрями діяльності | релігія, церковне управління, політика, дипломатія |
| Традиція/школа | християнство, католицизм |
Життєпис
Походив з родини лангобардських аристократів. Близько 1049 вступив до монастиря Санта-Софія в рідному місті, узяв при постригу ім’я Дезидерій. Деякий час перебував у інших обителях у пошуках суворіших норм чернечого життя.
Близько 1055 отримав дозвіл від папи Віктора ІІ перейти до монастиря бенедиктинців Монте-Кассіно, 19.04.1058 став його настоятелем (абатом).
1058 отримав сан кардинала, 06.03.1059 папа Миколай II підніс Дезидерія у гідність кардинала-пресвітера і ввів до колегії кардиналів.
Здійснював управління монастирем майже тридцять років: перебудував монастирські споруди (1066–1071), базиліку, поповнював бібліотеку, перетворив монастир на центр освіти й богослов’я, збільшив доходи абатства, зміцнив чернечу дисципліну. Призначений папським вікарієм низки італійських земель з особливими повноваженнями для проведення монастирської реформи (див. Григоріанські реформи).
За понтифікату Григорія VII виконував особливі політичні й дипломатичні доручення, зокрема, виступав як посередник у переговорах папи з норманами, вів перемовини з імператором Священної Римської імперії Генріхом ІV.
Понтифікат
Після смерті папи Григорія VIІ (1085) колегія кардиналів упродовж року не могла організувати вибори нового папи: Дезидерій кількаразово відхиляв пропозицію посісти Святий престол. Погодився на призначення тільки 1086. Утім, обрання папи не визнав імператор Генріх ІV. Попри підтримку норманів Дезидерій не зміг утримати свою владу в м. Римі. Місто фактично перебувало під владою ставленика імператора антипапи Климента ІІІ, через що папа вимушено повернувся до м. Монте-Кассіно. Інтронізація Віктора ІІІ за цих обставин відбулась лише через рік — 09.05.1087 (у базиліці Святого Петра в Римі). Прийняв ім’я Віктора ІІІ (на честь папи німецького походження Віктора II, що стало знаком примирення з імператором). У червні 1087 знову був змушений покинути м. Рим, обложений військами Климента.
У серпні 1087 в м. Беневенто Віктор ІІІ скликав собор, який відлучив антипапу Климента ІІІ та його прихильників від церкви та проголосив хрестовий похід проти сарацинів у Північній Африці. Собор у дусі григоріанської традиції скасував рукопокладення симоніан та засудив втручання світської влади у справи церкви, особливо щодо виборів єпископів і пап (світська інвеститура).
Невдовзі після завершення собору папа серйозно захворів, перед смертю встиг лишити всі необхідні розпорядження щодо свого наступника в абатстві й на Апостольському престолі. Похований в усипальні монастирської базиліки.
Окрім двох листів, зберігся написаний в агіографічній традиції богословсько-літературний твір «Діалоги про чудеса св. Бенедикта» (1076–1079; задуманий у 4 книгах, відомо натепер 3). Віктору ІІІ приписують авторство однієї віршованої епітафії.
Пошанування
У церковній історіографії схарактеризований як папа-інтелектуал, учений і богослов.
Про місцеве пошанування Віктора ІІІ відомо одразу після його смерті. Офіційно беатифікований папою Левом ХІІІ 23.07.1887. За Римським мартирологом пам'ять блаженного згадують 16 вересня.
Література
- Cowdrey H. E. J. The Age of Abbot Desiderius. Montecassino, the Рapacy and the Normans in Eleventh an Early Twelfth Centuries. Oxford : Clarendon Press, 1983. 300 p.
- Kelly J. N. D. The Oxford Dictionary of Popes. Oxford : Oxford University Press, 1986. Р. 157–158.
- Desiderio di Montecassino e l’arte della riforma gregoriana / A cura di F. Avagliano. Montecassino : Pubblicazioni cassinesi, 1997. 262 p.
- Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 2. P. 217–222.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : в 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2. 298 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Віктор III // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віктор III (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
