Македонська православна церква — Охридська архієпископія
.jpg)
Македо́нська правосла́вна це́рква — Охри́дська архієпископі́я, МПЦ-ОА (мак. Македонска православна црква — Охридска архиепископија; до 2009 — Македонська православна церква) — релігійна організація; автокефальна Православна церква (ПЦ); складова Вселенського православ’я. Перебуває у релігійно-канонічній єдності, молитовному та євхаристійному спілкуванні з ін. помісними Православними церквами. Юрисдикція поширюється на території Північної Македонії, а також країни проживання македонської діаспори.
Зміст
Історична довідка
Церковна традиція пов’язує появу християнства на території Македонії з місіонерською діяльністю апостолів Павла та Андрія Первозваного. В результаті християнізації 1–3 ст., вже на поч. 4 ст. християни на теренах Македонії мали організовану церкву з духовною ієрархією. Це підтверджують і археологічні знахідки — найдавніші християнські артефакти датовано 3 ст.
У 1-й пол. 4 ст. у м. Баргалі вже діяла єпископська катедра. Наприкінці 4 ст. відомо про єпископські резиденції у містах Солуні (тепер м. Салоніки, Греція), Скупі (тепер археологічне городище на тер. м. Скоп’є, Північна Македонія), Стобі, Гераклеї Сінтіки (обидва тепер не існують, є археологічними об’єктами), Астібо (тепер м. Штип, Північна Македонія). Багато з єпископів брали участь у Халкідонському соборі 451.
Від 5 ст. Македонія отримала статус митрополії (з осідком у м. Скупі) із залежністю часом від Рима, часом від Константинополя. У 6 ст. Скупський митрополит був піднесений до рівня автокефального архієпископа, що пояснюють сприянням візантійського імператора Юстиніана І Великого — уродженця цих земель (народився у с. Тавресії неподалік м. Скупі, відновив місто після руйнівного землетрусу та перейменував на Прима-Юстиніана).
Якісно новий період у розвитку Македонської церкви почався за діяльності учнів святителів Кирила і Мефодія — святих Климента та Наума Охридських. Зокрема, зусиллями Климента важливими просвітницькими центрами стали монастирі, здійснено переклади богослужбових книг, житій святих, засновано Охридську книжну школу (прототип університету) тощо. Був поборником самостійності Охридської архієпископії, запровадив інститут синоду. Святий Наум зажив слави просвітительством, перекладацькою діяльністю, цілительством. Популярність діячів сягла такого рівня, що вже у 10 ст. обох було канонізовано, а св. Климент Охридський став патроном-захисником Македонської ПЦ.
У 9 ст. теперішня територія Македонії потрапила у підпорядкування Болгарського царства. Зважаючи на історичну роль у поширенні християнства, м. Охрид стало центром автокефальної (проголошена 927) помісної церкви — Охридського патріархату. Фактично звідси беруть початок сучасні Болгарська, Сербська і Македонська православні церкви.
Святоклиментова церква історично була тісно пов’язана із Давньою Руссю. Саме із церковних центрів Солуні, Моравії та Охриду постачали новонаверненим руським землям більшість християнської богослужбової літератури та кліру. Македонські джерела стверджують, що Русь висвячувала своїх ієрархів саме в Охридському патріархаті, а канонізацію святих Бориса і Гліба здійснював Охридський патріарх.
За царя Самуїла (976–1018) роль м. Охрида зростає. Церква мала на той час 31 єпархію (на території сучасних Македонії, Албанії, Сербії, Болгарії). Охрид став, по суті, церковним центром Балканського півострова. Проте завоювання Болгарії та Македонії Візантійською імперією знову перетворило Охридський патріархат на архієпископство Константинопольської православної церкви (хоча й з особливим статусом).
У 12–14 ст. Охридська архієпископія перебувала на правах автокефальної у складі як Сербської, так і Болгарської церков.
Наприкінці 14 ст. Македонія потрапила під турецьке панування, що мало наслідком гоніння на кліриків та економічні утиски Православної церкви. Відбувалася ісламізація населення, османи втручалися у повноваження ієрархії, часто змінювали межі архієпископії. Втрата вірян і зростання церковних податків призвели зрештою до скасування Охридської архієпископії османською владою (1767, декрет султана Мустафи ІІІ) та приєднання її єпархій до Константинопольського патріархату.
Вже у 19 ст. македонці розпочали боротьбу за відновлення незалежності архієпархії. За тогочасних обставин єдиним виходом було приєднання до новоствореного (1870) Болгарського екзархату, який контролював більшу частину македонського регіону. 1874 єпископства Скоп'є та Охрида увійшли до складу екзархату.
Церковне життя македонців що більше ускладнилося після Балканських воєн 1912–1913 та поділу країни між Грецією, Сербією і Болгарією. Всі македонські єпархії на забраних територіях були асимільовані у місцеві Православні церкви. Відтоді македонці вели боротьбу за національне визволення й часто під проводом православних кліриків.
З 1767 і до закінчення Першої світової війни македонські єпархії перебували в юрисдикції Константинопольського патріархату. У міжвоєнний період — у складі Сербської ПЦ. Упродовж Другої світової війни замість сербської ієрархії, яка емігрувала, прибули єпископи та священники Болгарської ПЦ. У повоєнний період територію Македонії було включено до Югославської Федеративної Республіки (див. Югославія), три македонські єпархії діяли в юрисдикції Сербської ПЦ.
Відновлення церковної незалежності
1944 у с. Горно-Вранівці (тепер Вардарський регіон, Північна Македонія) було створено Ініціативну групу (раду) з організації Македонської ПЦ, яка зорганізувала Перший Македонський церковно-народний собор (04.03.1945). На соборі ухвалено «Постанову про відновлення Охридської архієпархії», де фактично йшлося про автокефальну Македонську православну церкву. Також було створено Ініціативну групу з правами найвищої управлінської й законодавчої влади для зусиль із відновлення автокефального статусу Церкви. Ці рішення собору у вересні того ж року засудив синод Сербської ПЦ, який категорично відмовив у наданні автокефалії Македонській ПЦ.
Після відмови, члени македонської Ініціативної групи відкоригували свої вимоги: з 1946 замість автокефалії було висунуто мету отримати «визнану незалежну Церкву». На Другому Македонському церковно-народному соборі (04.10.1958) проголошено самостійність Македонської ПЦ та обрано двох нових єпископів для новостворених єпархій.
Зростання народного руху в Македонії за церковну автокефалію, а також підтримка цієї ідеї з боку соціалістичної влади, змусили синод Сербської ПЦ піти на часткові поступки. Македонська ПЦ отримала статус церковної автономії (1959, як відновлення історичного Охридського архієпископства). Здійснено хіротонії обраних церковно-народним собором єпископів, затверджено церковний статут. Проте умовою таких поступок була вимога до новообраного глави Македонської церкви — архієпископа Охридського та митрополита Македонії Досітея ІІ (Стойковського, 1908–1981) — відмовитися від зусиль зі здобуття автокефалії. Попри це, ієрархія Македонської ПЦ восени 1966 звернулася з офіційною заявою до Сербського патріархату щодо надання статусу автокефалії. У травні 1967 Архієрейський собор Сербської ПЦ остаточно відмовив у задоволенні цієї вимоги.
У відповідь було скликано Третій Македонський церковно-народний собор (17.07.1967), де самопроголошено автокефалію Македонської ПЦ на чолі із «архієпископом Охридським і Македонським», з осідком у м. Скоп’є. Тогочасна влада Македонії цілковито підтримала це рішення. У вересні того ж року Сербська ПЦ оголосила Македонську церкву «розкольницькою релігійною організацією» і припинила з нею «богослужбове і канонічне спілкування». Самопроголошена автокефалія не була визнана й іншими помісними Православними церквами.
Синод Македонської ПЦ неодноразово (1977, 1982) звертався до Сербської ПЦ із проханням визнати її автокефалію. Упродовж 1977–1979 працювала двостороння комісія з цього питання. Проте компромісу так і не було досягнуто.
Чергова активізація автокефального руху в Македонії припала на період після розпаду Югославії (1991) та появи незалежної Македонської республіки. Відбулося кілька візитів македонських ієрархів до Сербського патріарха Павла (Стойчевича). Проте ситуація не змінилася.
Церква у 21 столітті
2001 Елладська православна церква висунула пропозицію визнати автономію Македонської церкви за умови зміни назви країни з Республіки Македонія на Республіку Північна Македонія. У 4-річній перспективі Елладська ПЦ обіцяла надати Македонській автокефалію як «Охридсько-Македонській православній церкві». Пропозицію було відхилено.
Деяку активність в утриманні македонців у своїй юрисдикції виявила і Сербська ПЦ. 2002 у м. Ниші (Сербія) делегації церков підписали угоду, за якою Македонська ПЦ залишалася у складі Сербської у статусі автономної церкви. Проте під тиском православного загалу синод Македонської ПЦ її не ратифікував. Головними дискусійними питаннями були назва і статус Церкви: македонська сторона обстоювала назву «Македонська православна церква» та її автокефалію, сербська — «Охридська архієпископія» та статус автономії у складі Сербської ПЦ відповідно.
Позаяк Ниська ініціатива не мала успіху, Сербська ПЦ для збільшення своєї офіційної присутності у Македонії створила 2003 паралельну Охридську архієпископію з автономним статусом (за рішенням Архієрейського собору). 2005 було видано офіційний томос про автономію, а також відлучено від церковного спілкування (сопричастя) усіх незгодних з цим вірян Македонської ПЦ. Очолив новостворену архієпископію колишній ієрарх Македонської ПЦ єп. Йован (Вранішковський, нар. 1966). Македонська влада цю інституцію так і не визнала. Через місяць після призначення, архієпископ Йован був звинувачений у «збудженні національної й релігійної ворожнечі» та засуджений македонським судом до півторарічного ув’язнення (згодом термін ув’язнення скорочено до 8 міс.). Невдовзі після звільнення ієрарха було засуджено вдруге.
Активність Сербської ПЦ та діяльність її Охридської архієпископії спонукали македонських православних вірян до пошуку нових шляхів вирішення питання легітимації автокефального статусу Македонської ПЦ. Зокрема, у жовтні 2005 черговий Македонський церковно-народний собор звернувся до турецького уряду з проханням відмінити султанів декрет 1767, що скасував автокефальну Охридську архієпископію. З такого погляду оцінюють і зміну (12.11.2009) офіційної назви Церкви на «Македонська православна церква — Охридська архієпископія». Було також змінено церковний герб і прапор.
Отримання та визнання автокефалії
У серпні 2005 Вселенський патріарх Варфоломій I виявив готовність сприяти унормуванню міжправославного конфлікту та налагодити міжцерковний діалог (ініціативи не були підтримані сербською стороною).
Зазнала невдачі й спроба Македонської ПЦ домогтися визнання автокефального статусу завдяки Болгарській ПЦ (2017–2018). Проєкт встановлення євхаристичної єдності Македонської церкви з Болгарською та визнання останньої Церквою-Матір’ю (з наступним наданням автокефалії Македонській церкві) зійшов нанівець. Причину цього вбачають, зокрема, у тиску з боку Московської патріархії, яка захищала інтереси Сербської ПЦ, позиціях низки інших помісних церков.
У травні 2018 Вселенський патріархат погодився перевірити канонічний статус Македонської ПЦ. У лютому 2019 зі зміною державної назви було усунуто головну причину суперечок з Елладською ПЦ.
Наприкінці 2020 активізувала свою діяльність у розв’язанні питання автокефалії державна влада Північної Македонії. Звернення до Вселенського патріарха із проханням надати томос надіслали президент та прем'єр-міністр країни.
09.05.2022 Вселенський патріархат прийняв Македонську ПЦ у «літургійну і канонічну єдність», про що було видано відповідний Патріарший і Синодальний акт. Клірики Церкви були визнані у сущих санах (без пересвячень). Константинополь визнав назвою церкви «Охридська», встановив її юрисдикцію над територією держави Північна Македонія. Вселенський патріарх закликав Сербський патріархат мирно врегулювати міжцерковні адміністративні питання в рамках «канонічного акту та церковної традиції» (з огляду на те, що томос про автокефалію Сербської ПЦ визнавав її канонічною територією Королівство Югославія, до складу якого на той час входила і територія сучасної Македонії).
Вже 16.05.2022 Сербський патріархат відновив автономний статус Охридської архієпископії (наданий 1959). А за три дні було проведено спільну літургію кліриків обох Церков. 24.05.2022 Синод Сербської ПЦ визнав автокефалію Охридської церкви. Предстоятель МПЦ-ОА митрополит Стефан (Веляновський, нар. 1955) 05.06.2022 отримав відповідний томос від сербського патріарха Порфирія (Перича, нар. 1961). Церемонія відбулася в соборі Святого Сави у м. Белграді.
Освіта, медії
1967 у монастирі Св. пророка Іллі (м Скоп’є) було відкрито 5-річну Македонську православну семінарію «Св. Климента Охридського» (макед. Македонската православна богословија «Св. Климент Охридски», бл. 60 семинаристів). 1977 розпочав діяльність Православний богословський факультет св. Климента Охридського (бл. 80 студентів) у складі Університету святих Кирила і Мефодія в Скоп'є (засн. 1949).
Всецерковні офіційні часописи: двомісячник «Вісник» («Весник: Службен лист на Македонската православна Църква»); щоквартальник «Воскресіння» («Воскресение»); щомісячна газета «Церковне життя» («Црковен Живот»). Кожна єпархія має також власні друковані органи.
1990 здійснене повне видання Біблії сучасною літературною македонською мовою. Коштом Церкви друкуються десятки монографій з її історії та богословської спадщини.
Офіційний сайт МПЦ-ОА: http://www.mpc.org.mk/
Предстоятель
Предстоятель МПЦ-ОА — Стефан (Веляновський), з титулом «Архієпископ Охридський, Македонський і Юстиніани Прими, митрополит Скопський». Обраний у 1999 (п’ятий очільник Церкви від часу самопроголошення автокефалії).
Предстоятель обирається Церковно-народним собором із трьох кандидатів, затверджених синодом. Осідок — у м. Скоп’є, катедра — собор Святого Климента Охридського.
Вищу церковну владу в Церкві здійснює синод (під керівництвом предстоятеля), до складу якого входять всі ієрархи (Архієрейський синод).
Статистика
На час самопроголошення автокефалії в Македонській ПЦ діяло три єпархії, 334 священники, 400 громад.
Натепер до складу МПЦ-ОА входить12 єпархій-митрополій (12 ієрархів), 20 монастирів (бл. 200 ченців і черниць), понад 500 громад, близько 600 священників та близько 2 тис. храмів і каплиць. Майже 67 % населення Македонії декларують свою належність до православ'я.
Важливу роль у житті Церкви відіграє македонська діаспора. За межами Північної Македонії фактично перебуває майже така сама кількість македонців (бл. 1,5 млн), скільки мешкає в країні. Церква має 4 єпархії (з 12-ти) у діаспорі: Американо-канадську, Європейську, Австраліє-новозеландську та Австраліє-сіднейську.
Церква використовує у богослужіннях церковнослов’янську й македонську мови, послуговується юліанським календарем.
Додатково
Текст виданого томосу спонукав дослідників до висновку, що документ не є остаточним. У ньому зазначено, що синод Сербської ПЦ доручає Архієрейському собору «вирішити необхідні технічні та організаційні питання», після чого «Сербський Патріарх офіційно та публічно оголосить вищезазначене Синодальне рішення, підпише відповідний томос та передасть його всім сестринським автокефальним Церквам для затвердження». Тим Сербська церква просуває у Вселенському православ'ї наратив Російської православної церкви про «колегіальне і консенсусне затвердження автокефалій». Так само Сербська ПЦ рекомендувала Македонській церкві вирішити питання щодо її офіційної назви («шляхом братерського діалогу з грекомовними та іншими Помісними Православними Церквами»). Швидке визнання (25.08.2022) МПЦ-ОА Московським патріархатом (до отримання МПЦ-ОА Томосу про автокефалію від Вселенського патріархату) засвідчило намагання Москви закріпити прецедент визнання томосу не від Константинополя.
МПЦ-ОА розцінює томос, виданий Сербською ПЦ, як «документ, який рекомендує автокефалію для МПЦ-ОА, і який підтверджує її готовність і гідність для цього». Після вирішення із Сербською ПЦ всіх спірних адміністративних питань, МПЦ-ОА сподівається на те, що через подальші переговори зі Вселенським патріархатом підійде до «завершення нашого церковного питання з наданням загальновизнаного Томосу Його Святістю, Вселенським Патріархом Варфоломієм, відповідно до його юридичної та історичної юрисдикції» (офіційний сайт МПЦ-ОА). Релігієзнавці вказують на те, що цей шлях не буде швидким. Зокрема, потребує вирішення питання щодо об’єднання із Охридською архієпископією в юрисдикції Сербської ПЦ. У цьому вбачають певне повторення «українського сценарію», а саме — проведення об’єднавчо-установчого собору (див. Об'єднавчий собор Православних церков України). Надзвичайно складною для узгодження вважають і проблему юрисдикційної належності македонської діаспори.
Література
- Миодраг П. Историско–правните аспекти на односите помеѓу Српската православна и Македонската православна церква. Скопје : Мисла, 1998. 201 с.
- Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
- Mojanoski C. T. Avtokefalnosta na makedonskata pravoslavna crkva. Dokumenti. Skopje : Makedonska iskra, 2004. 437 p.
- Трајановски А. Возобновување на Охридската архиепископија како Македонска православна црква и нејзиниот шематизам. Скопjе : ИНИ, 2008. 243 с.
- Илиевски Б. Македонско-српските црковни односи, 1944–1970. Скопjе : Универзитет «Св. Кирил и Методиј» Филозофски факултет, Институт за историја, 2011. 236 с.
- Risteski L. Recognition of the Independance of the Macedonian Orthodox Church (Moc) as an Issue Concerning Macedonian National Identity // Ethno Anthropo Zoom. 2016. № 6. Р. 145–185. URL: https://www.researchgate.net/publication/340372848_RECOGNITION_OF_THE_INDEPENDANCE_OF_THE_MACEDONIAN_ORTHODOX_CHURCH_MOC_AS_AN_ISSUE_CONCERNING_MACEDONIAN_NATIONAL_IDENTITY
- Gjorgjevski Gj. Macedonian Orthodox Church in the Context of Balkan and European Orthodoxy // Occasional Papers on Religion in Eastern Europe. 2017. Vol. 37. Іs. 4. P. 1–16. URL: https://digitalcommons.georgefox.edu/ree/vol37/iss4/2/
- Лубська М. В., Горбаченко Т. Г. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2019. 728 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Македонська православна церква — Охридська архієпископія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Македонська православна церква — Охридська архієпископія (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
