Покровська церква в Ромнах
Покро́вська це́рква в Ромна́х — втрачений визначний архітектурний об’єкт, Сумська обл., Україна. Церква стояла на Полтавській вулиці (тепер Покровський узвіз) на схилі Покровської гори при в'їзді до міста з боку Засулля і була однією з головних архітектурних домінант м. Ромен.
Зміст
Історична довідка
Дерев'яна церква споруджена 1764–1770 коштом останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського і Давида Чорного, про що свідчив різьблений напис на одвірку західних дверей. Від імені замовників нагляд за будівництвом здійснював роменський житель, значковий товариш Лубенського полку В. П. Кривошия (?–1773).
1827–1830 церква зазнала капітального ремонту, під час якого дубові стендарі замінив цегляний підмурок.
На початок 20 ст. поряд з дерев'яною спорудили однойменну муровану церкву, (відтак згідно з традицією, пам'ятка будівничої діяльності П. Калнишевського підлягала знесенню).
Дерев'яну церкву досліджували: 1902 М. Макаренко, 1905 — Л. В. Падалка (1859–1927). Завдяки публікації М. Макаренка в журналі «Мистецтво і художня промисловість» («Искусство и художественная промышленность»; м. Санкт-Петербург) Покровська церква як видатна пам'ятка архітектури доби українського відродження стала широко відомою; Імператорська археологічна комісія ухвалила зберегти її. Це підтримали Полтавський церковно-археологічний комітет, Єпархіальний церковний музей та єпископ Полтавський і Переяславський Іоанн (Смирнов Іван Ксенофонтович; 1844–1919; тепер Росія). За сприяння останнього було вирішено церкву розібрати і перенести до м. Полтави. 1907 її повторно дослідив М. Макаренко; архітектор-реставратор П. Покришкін (1870–1922; тепер Росія) виконав точні архітектурно-археологічні обміри.
1907 споруду промаркували під керівництвом полтавського єпархіального архітектора С. Носова (1861–1921; тепер Україна) та архітектора й пам’яткознавця К. Мощенка (1876; тепер Україна – 1963; Німеччина). Дубовий зруб був розібраний на окремі, промарковані спеціальними позначками бруси, їх перевезено до Полтави і храм знову складено в автентичному вигляді на території архієрейської резиденції, на розі теперішніх вулиць Володимира Козака і Монастирської. Врятована пам’ятка використовувалася як діюча церква. Це був перший в Україні приклад наукової консервації та музеєфікації пам'ятки дерев'яної народної архітектури.
Покровську церкву двічі змалював художник О. Сластіон, у 1926 дослідив С. Таранушенко.
Спалена під час Другої світової війни 18.09.1941.
Характеристика
П’ятидільна п’ятиверха церква, складена з дубових брусів, за планом належала до хрещатих з невиділеним центром, з гранчастими раменами просторового хреста. Зруби стін мали помітне звуження догори, що разом з двозаломними верхами створювало т. з. телескопічну перспективу. Зруби стін оживляли тільки віконні прорізи. Завершувала будівлю граціозна мальовнича група верхів. З великою майстерністю знайдено гармонійне співвідношення маси стін і маси верхів з їх урочистою динамікою. Внутрішня висота центрального зрубу 25,5 м, бічних — 21 м. Рамена просторового хреста сполучалися з центром широкими просвітами 11-метрової висоти, завдяки чому утворювався єдиний внутрішній простір, над яким «ширяли» ілюзорно невагомі 5 верхів. Інтер'єр був підкреслено аскетичним, розрахованим на різкий контраст з пишним 4-ярусним різьбленим позолоченим іконостасом рокайлевого (див. Рокайль) характеру, якиц виконав виконаним різьбяр С. Шалматов (1720; тепер Росія – 1790; тепер Україна). За визначенням мистецтвознавця М. Драгана, це один з найцікавіших іконостасів часів рококо. У його складі — унікальні царські врата, що мали плоскорізьбу «Благовіщення», облямовану незвичайно багатими і різноманітними архітектурними мотивами, а внизу — три великі медальйони з мальованими композиціями. До складу іконостасу входила також кругла дерев'яна поліхромна скульптура барокового характеру, проте виконана у народному стилі: 4 постаті розміщувались на різьблених консолях вище намісних ікон. За Л. Падалкою, це були 4 євангелісти, за М. Макаренком — первосвященики Захарія і Аарон, Іоанн Хреститель та Іоанн Богослов.
Значення
Покровська церква в Ромнах від початку 20 ст. уславилася як один з найдовершеніших архітектурних витворів українського народу. Її історико-меморіальне значення пов’язане з іменами останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського як фундатора, а також визначних українських пам’яткознавців поч. 20 ст. Відтворення її в Ромнах (не реалізоване) було передбачене Програмою відтворення видатних пам'яток історії та культури України, затвердженою Кабінетом Міністрів України 1999, але скасованою урядом В. Януковича 21.03.2007.
Додатково
Акція з порятунку Покровської церкви, здійснена 1907 М. Макаренком, П. Покришкіним, С. Носовим та К. Мощенком за підтримки єпископа Іоанна, гідно не поцінована. У науці ствердилася думка, що охорона та музеєфікація пам'яток народної дерев'яної архітектури в Україні, створення скансенів (музеїв просто неба) започатковано у Галичині 1930. Тоді з ініціативи греко-католицького митрополита Андрея Шептицького під керівництвом його учня мистецтвознавця М. Драгана до м. Львова на Кайзервальд (тепер Шевченків гай) було перевезено бойківську дерев'яну церкву св. Миколи з с. Кривки, і тим започатковано Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. Але насправді музеєфікацію пам'ятки народного будівництва вперше в Україні здійснило гроно полтавських пам’яткознавців за 23 роки до митрополита Андрея та М. Драгана.
Цитати
На підставі архівної справи про будівництво Покровської церкви, її дослідник С. Таранушенко зазначив: «Сам Калнишевський не був наділений високорозвиненим чуттям архітектури (…). Калнишевський розпорядився був так: «Середній полубанок (тобто восьмерик) зеленою, а чотири сусідні червоною фарбою помалювать, а ті полубанки, що жестю побиті не малювать». Цей вульгарно-строкатий проект «обмалювання» церкви обурив Кривошию, і він одписав Калнишевському: «якщо обмалювать середній полубанок зеленою, а інші чотирі червоною фарбою, то таким обмалюванням затрачені на будування кошти будуть приведені в презреніє» і додав, що «так думають усі городяне роменські та й приїжджі такої ж думки»
(цит. за: Таранушенко С. А. Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України. Повна редакція / Стефан Таранушенко; переднє слово С. І. Білокінь; передм., наук. ред., додатки В. В. Вечерський; упоряд., прим. О. О. Савчук. 2-е вид. Харків : Видавець Савчук О. О., 2017. С. 427.)
Література
- Макаренко Н. На родине последнего гетмана Запорожского П. Ив. Калнышевского // Искусство и художественная промышленность. 1901. Май. № 8 (32). С. 253–257.
- Макаренко Н. Памятники украинского искусства XVIII века / Отдельный оттиск из журнала «Зодчий» за 1908 г. Санкт-Петербург, 1908. 9 с.
- Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 337–340.
- Таранушенко С. А. Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України. 2-е вид. Харків : Видавець Савчук О. О., 2017. С. 423–432.
Галерея
|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Покровська церква в Ромнах // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Покровська церква в Ромнах (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
