Святогірський Успенський монастир у Слов'яногірську
Святогі́рський Успе́нський монасти́р у Слов’яногі́рську — пам’ятка архітектури національного значення, Донецька область, Україна.
Міститься на високому правому березі р. Сіверський Донець (притока Дона) в урочищі Святі Гори.
Зміст
Історична довідка
1526 у документах згадуються Святі Гори як один з московських дозорів, виставлених проти татар.
Святогірський монастир вперше згадується 1624 в царській грамоті на земельні володіння. Первісно він увесь містився в печерах, які у 17 ст. включали щонайменше 4 яруси приміщень. 1637 у верхній частині крейдяної гори влаштовано Свято-Успенську соборну церкву. У 1670-х на березі річки під горою ченці поставили дерев’яну Петропавлівську церкву.
Монастир був оточений фортечними стінами, мав на озброєнні артилерію і тому успішно оборонявся від татарських нападів. З огляду на це він служив передовим укріпленим постом на межі з Диким полем, спостережним пунктом і перешкодою на шляху татарських загонів, а також притулком для утікачів з татарського полону. 1679 татари захопили та спустошили монастир, проте він був швидко відбудований. Азовсько-Дніпровські походи 1695–1696 поклали кінець татарським нападам, і монастир втратив стратегічне значення.
1786 під час секуляризації монастир було закрито, його майно та угіддя відійшли до державної скарбниці.
1844 його відновлено під назвою Святогірської Свято-Успенської пустині зусиллями ієромонаха Арсенія з 12-ма ченцями, котрі перейшли сюди з Глинської пустині (поблизу м. Глухова). Велику допомогу їм надали місцевий поміщик граф Олександр Михайлович Потьомкін (1790—1872) з дружиною. Після 1844 тут здійснено найзначніші будівельні роботи: 1850 споруджено Свято-Покровську церкву з дзвіницею та декоративні вежі (2 з них збереглися), 1858—68 — Свято-Успенський собор, 1864 — Спасо-Преображенську церкву на горі Фавор (не збереглася), 1877 — готель, 1887 — два корпуси келій. 1851 до Свято-Покровської церкви прибудовано будинок ігумена (усі споруди муровані). У 2-й пол. 19 ст. на обох краях підземного ходу, прокладеного в 17 ст. з нижньої тераси гори на горішню, влаштовано нижній і верхній прочанські павільйони.
Монастир було закрито радянською владою 1922. Відтоді тут розміщувався будинок відпочинку, а в повоєнний час — санаторій ім. Артема.
Монастирські будівлі частково поруйновано під час Другої світової війни й відбудовано 1947–1956. Тоді ж на території монастиря споруджено їдальню, адміністративний і спальний корпуси санаторію.
1969—1973 проведено перші консерваційні роботи та упорядковано територію. 1973—1979 реставровано Свято-Миколаївську церкву. Протягом радянської доби зруйновано низку монастирських споруд.
1980 монастирський ансамбль увійшов до Святогірського державного історико-архітектурного заповідника. 1992 тут відновив діяльність чоловічий монастир, якому 2004 надано статус лаври.
Характеристика
Монастирські споруди містяться переважно вздовж берега річки біля підніжжя гори, що підноситься на висоту 90 м. Лише Свято-Миколаївська церква стоїть угорі на уступі цієї гори як домінанта. Всю гору пронизано лабіринтом ходів і келій. Це найдавніша частина монастиря — печерний комплекс. Решта споруд унизу на вузькій надзаплавній терасі утворюють лінійну структуру, витягнуту вздовж берега. Ця частина архітектурного ансамблю має свої домінанти — дзвіницю і Свято-Успенський собор. Свято-Миколаївська церква — найдавніша зі збережених споруд ансамблю. Первісно це була печерна соборна церква Успіння Богородиці, заснована 1637. Руйнування верхньої частини цієї скелі наприкінці 17 ст. привело до спорудження 1698–1708 коштом полковника Ізюмського козацького полку Федора Володимировича Шидловського (1677–1719) наземного мурованого Свято-Успенського собору на нижній терасі та до перебудови залишків старого печерного храму на Свято-Миколаївську церкву — тридільну, триверху, у стилістиці бароко.
Теперішній Свято-Успенський собор збудований 1858–1868 за проєктом архітектора Олександра Максимовича Горностаєва (1808–1862) у російсько-візантійському стилі. Йому передував мурований собор такої ж назви, збудований 1698–1708 і розібраний 1867. Собор стоїть на терасі, він хрестовокупольний, тринавовий, чотиристовпний, із трьома вівтарними апсидами, увінчаний 5-ма банями з наметовими верхами й маківками. Загальна висота собору до хреста — 53 м. Свято-Покровська церква з дзвіницею збудована 1850 за проєктом архітектора А.Тона (1800–1858) в російсько-візантійському стилі. Це двоповерхова мурована споруда, витягнута з заходу на схід, над центральною частиною якої підноситься триярусна дзвіниця.
Значення
Святогірський Успенський монастир у Слов’яногірську є найдавнішим монастирем у східній частині України.Має унікальну архітектурно-ландшафтну композицію й відзначається неповторною гармонією різночасових й різностильових споруд.
У ньому бували І. Рєпін, Ф. Тютчев, І. Бунін, В. Немирович-Данченко, М. Цвєтаєва, Д. Багалій, а навесні 1887 тут мешкав А. Чехов.
Додатково
У 17–20 ст. крейдяний кряж зазнав значних руйнувань, що призвело до зміни ландшафту і до втрати кількох ярусів печерного комплексу.
Цитата
Переклад:
«Перш за все нас вражає в ньому краса розташування. Кілька разів я бував у цьому монастирі і завжди з однаковим захопленням дивився на величну панораму, що відкривається моєму погляду з крейдяних конусів, де зведено храм, і відчував мимовільний трепет, згадуючи, що вся ця споруда притулилася на неміцному крейдяному ґрунті. Ви стоїте на найвищому місці нагірного берега Дінця, а там, на лівому його боці, розлігся на величезному просторі, який не в змозі навіть охопити око, луг і ліс. Святі Гори, пануючи над Донецьким берегом, були неприступною природною твердинею».
Оригінал:
«Прежде всего нас поражает в нем красота местоположения. Несколько раз я бывал в этом монастыре и всегда с одинаковым восторгом смотрел на величественную панораму, открывающуюся моему взору с меловых конусов, где воздвигнут храм, и чувствовал невольный трепет, вспоминая, что вся эта постройка приютилась на непрочном меловом ґрунте. Вы стоите на самом возвышенном пункте нагорного берега Донца, а там, на левой его стороне, раскинулся на огромном пространстве, какое не в состоянии даже охватить глаз, луг и лес. Святые Горы, господствуя над Донецким берегом, являлись неприступною естественною твердынею».(Багалей Д. И. Из прошлого Святогорского монастыря. «Харьковские губернские ведомости». 1894. № 210. Переклад В. Вечерського)
Література
- Багалей Д. И. Из прошлого Святогорского монастыря. «Харьковские губернские ведомости». 1894. № 210.
- Костюк О. Слов’яногірськ. «Пам’ятники України», 1987, № 2.
- Дедов В. Н. Святые Горы: От забвения к возрождению. Киев : Полиграфкнига, 1995 287 с.
- Дядюшенко Г. Головний храм Святогірського монастиря. В кн.: З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 228-237.
- Лівшиц Ю. Печерний комплекс Святогірського монастиря: Історія та динаміка зникнення. Київ : Українознавство, 1996. С. 82-88.
- Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін.; За ред. Мардера А. П. та Вечерського В. В. Київ: Техніка, 2000. С. 101-102.
- Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 290-298.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Святогірський Успенський монастир у Слов'яногірську // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Святогірський Успенський монастир у Слов'яногірську (дата звернення: 4.05.2024).
Оприлюднено: 29.12.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
