Тимошенко, Сергій Прокопович
Тимоше́нко, Сергі́й Проко́пович (05.02.1881, с. Базилівка, тепер Конотопського району Сумської області, Україна — 06.07.1950, м. Пало-Альто, штат Каліфорнія, США) — архітектор, інженер, громадський діяч, урядовець, політик, педагог, представник українського модерну, автор низки споруд в Україні, РФ, Канаді.
|
Тимошенко, Сергій Прокопович | |
|---|---|
| Народження | 05.02.1881 |
| Місце народження | Базилівка, Конотопський район, Сумська область |
| Смерть | 06.07.1950 |
| Місце смерті | Пало-Альто, Каліфорнія (штат), США |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет |
| Місце діяльності | Україна, Росія, США |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | модерн український |
Брат Сергія Прокоповича Тимошенка.
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї землеміра й власника маєтку, колишнього селянина-кріпака.
1898 закінчив Роменське реальне училище. 1898–1907 навчався у Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет), отримав фах інженера-архітектора. Під час навчання з 1903 був членом Північного комітету Революційної української партії (РУП); з 1905 — член Української соціал-демократичної робітничої партії. 1899 — один із фундаторів Української студентської громади у м. Санкт-Петербурзі; 1907 — голова студентської громади інституту цивільних інженерів. 1908 переїхав до м. Києва, працював у дирекції Південно-Західної залізниці. З вересня 1909 — у м. Харкові. З 1911 — заступник начальника технічного відділу Північно-Донецької залізниці, з 1913 начальник технічного відділу, заступник головного інженера залізниці. 1917 — голова Харківського громадського комітету, Харківської губернської ради, член української фракції Харківської ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, заступник голови Харківського виконавчого комітету, член Української Центральної Ради, делегат різних всеукраїнських та краєвих з’їздів. 1918 — губернський комісар Харківщини. 1918 повернувся до м. Києва і був обраний професором Українського державного університету. 1919–1920 — старший інспектор залізниць Міністерства шляхів Української Народної Республіки (УНР), міністр шляхів у трьох урядах УНР під головуванням, послідовно І. Мазепи, В. Прокоповича, А. Лівицького. У складі уряду УНР евакуйований до Польщі у м. Тарнув. Як член Вищої військової ради УНР був учасником Другого зимового походу армії УНР 1921 (див. Базарська трагедія 1921). 1921–1923 жив у м. Львові й працював як архітектор. 1923 переїхав до Чехословаччини: викладав в Українській господарській академії у м. Подєбрадах: від 1923 доцент, від 1925 професор, 1927–1928 ректор. Від 1929 — громадянин Другої Речі Посполитої. 1930 переїхав до м. Луцька, де працював як архітектор керівником будівельного відділу окружного земельного управління. 1931 обраний до Луцької міської ради. Від 1934 референт будівельного відділу Волинського воєводського управління. Від 1935 депутат сейму (парламенту) Другої Речі Посполитої, від 1938 — сенатор. Очолював українську парламентарну репрезентацію Волині, Волинське українське об’єднання, управи Товариства імені Петра Могили та Видавничого товариства імені Костянтина Острозького. Під час Другої світової війни 1943 був мобілізований для роботи в Організації Тодта (німецька воєнізована будівельна організація). 1946–1950 мешкав у брата Степана Тимошенка у м. Пало-Альто, штат Каліфорнія, США, опрацьовуючи проєкти будов для українських громад в Аргентині, Канаді, Парагваї.
Діяльність
Автор близько 400 архітектурних проєктів, зокрема конкурсних, з яких тільки частину реалізовано. Перші реалізовані проєкти — житлові будинки у містах Києві, Харкові, численні споруди залізничних станцій тощо. Під час перебування у м. Харкові до кола його друзів та однодумців входили Д. В. Антонович, С. Васильківський, Д. Дяченко, М. Сумцов, Є. Чикаленко. Співпрацював з архітекторами: у м. Харкові з О. Бекетовим, у містах Києві й Ковелі — з О. Вербицьким. На початку творчої діяльності тяжів до стриманих форм історизму з орієнтацією на модний тоді неокласицизм, але з 1910-х поступова випрацював власну архітектурну стилістику — український модерн з включенням осучаснених і спрощених форм українського бароко. У такій стилістиці вирішено більшість його культових споруд в Україні (міжвоєнний час) і на американському континенті (після 1946). Водночас, проєктуючи житлові будинки для Волині (у містах Ковелі, Кременці, Луцьку, Рівному), звернувся до стилістики архітектури сучасної (модернізму). Автор надгробної плити на могилі С. Петлюри у м. Парижі (1926). Реставрував Хрестовоздвиженську церкву в м. Луцьку (1935–1937).
Серед творів Тимошенка:
- будинок Лаврентьєва на вулиці Саксаганського у м. Києві (1908);
- комплекс 19 вокзалів та інших станційних споруд Кубансько-Чорноморської козачої залізниці від станції Кущевської до Кримської і від Охтирської та Катеринодара (тепер м. Краснодар, РФ; 1910–1916);
- церква Святих Андрія та Йосафата на Левандівці у м. Львові (1923);
- дерев’яна Покровська церква у с. Бронники тепер Рівненської області (1923–1928);
- церква Успіння Пресвятої Богородиці у Мразниці, передмісті м. Борислава (1923–1929);
- церква Святого Андрія на Клепарові у м. Львові (1923–1957);
- церква Святого Іоанна Хрестителя у с. Ківерці (тепер у складі м. Луцька; 1934);
- церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Ясининичі тепер Рівненської області (1937);
- Троїцька церква у м. Ванкувері (1947; 1977 визнана архітектурною пам’яткою);
- Троїцька церква у м. Саскатуні (Канада; 1947–1952; 1985 визнана архітектурною пам’яткою);
- церква Святого Іоанна Хрестителя в м. Едмонтоні (1950–1952).
Визнання
Меморіальні дошки Сергію Тимошенку встановлено в містах Луцьку (2016) і Харкові (2018).
На його честь названо вулицю в м. Луцьку (2021); від 2022 у м. Львові є вулиця Братів Тимошенків (Володимира, Сергія і Степана).
У с. Шпотівка Конотопського району Сумської області відкрито пам’ятний знак братам Тимошенкам (Володимиру, Сергію і Степану; 2021).
Додатково
Батько братів Тимошенків, Прокіп Тимофійович Тимошенко (1847–1932; тепер Україна), був освіченою людиною. Мати, Юзефіна Яківна Сарнавська (1854–1922; тепер Україна) — випускниця Фундуклеївської гімназії у м. Києві. Старший брат Степан Прокопович Тимошенко — механік, один з основоположників теоретичної механіки. Молодший брат Володимир Прокопович Тимошенко (1885; тепер Україна — 1965; США) — економіст, професор Стенфордського університету, науковий радник Міністерства сільського господарства США. Син, Олександр Сергійович Тимошенко (1909; тепер Україна — 1973, США) — архітектор, головний архітектор метрополітену у м. Вашингтоні, США.
Галерея
|
Цитата
С. Тимошенко в інтерв’ю 1946 у США В. Кедровському (1890; тепер Україна — 1970; США): «Підводячи підсумок моїй праці на ниві українського архітектурного мистецтва, можу сказать, що працюю вже сорок років на цій ниві й працював тоді навіть, коли наші люди сміючись казали, що такого стилю немає, хіба що глиняна халупа. Але згодом моя праця та моїх товаришів на цьому полі довели, що вся старовина і Києва і Львова і Чернигова і Харкова і Козельця і Ромен і Лубен і Кремінця і т. д., що все то є наше національне, а наші люди в старовину вже знали світове мистецтво ліпше ніж москвини. Треба лише порівняти церкви Мазепи, Кальнишевського та інші з тогочасними будовами в Московщині, щоб це ясно побачити. До речі — німці нищили навмисне все, що торкалося українського мистецтва. Ми завдяки тому, що жили загально европейським життям, маємо стосунок до світового мистецтва рівнозначний іншим культурним народам. Коли старі будови Володимира Волинського, Чернигова, Галича, Камянця й т. д. свідчать, що в ХІ–ХІІІ століттях ми не відставали ні від італійців, ні від французів, а наше «українське барокко» всіх знавців ще тепер дивує і вказує, що в XVI–XVIII віках Україна була зразком та метою европейської архітектурної культури.»
Цит. за: Сергій Тимошенко. Повернення / за науковою ред. О. Михайлишин. Харків : Раритети України, 2021. С. 224–225.
Праці
- Будівельні матеріали, їх властивости, досліди та виготовлення: лекції читані в Українській господарській академії в Подєбрадах. Подєбради : Видавниче товариство при Українській господарській академії, 1924.
Джерела
- Бенедюк П. Каталог (проєктів С. Тимошенка) // Сергій Тимошенко. Повернення / за науковою ред. О. Михайлишин. Харків : Раритети України, 2021. С. 227–248.
- Сергій Тимошенко. Короткий біобібліографічний покажчик // Сергій Тимошенко. Повернення / за науковою ред. О. Михайлишин. Харків : Раритети України, 2021. С. 271–284.
Література
- Тимофієнко В. Тимошенко // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 361.
- Чепелик В. Тимошенко Сергій Прокопович // Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. С. 313–318.
- Вітченко Д. Харківський період життя та творчості Сергія Тимошенка // Пам'ятки України. 2014. № 12. С. 42–43.
- Сергій Тимошенко. Повернення / за науковою ред. О. Михайлишин. Харків : Раритети України, 2021. 288 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Тимошенко, Сергій Прокопович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тимошенко, Сергій Прокопович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
