Туризм в Україні
Повноцінне і гідне входження України до європейського культурного простору забезпечується, серед іншого, і засобами туризму. Через туристичні шляхи й маршрути, обмін туристами й технологіями туристичної індустрії країна відкриває себе світові й «вбирає» полікультурний та поліетнічний світ у себе.
Зміст
Становлення і розвиток
Туризм в Україні характеризується тривалим процесом розвитку. У 19 ст. він мав здебільшого просвітницький або релігійно-паломницький характер, а також рекреаційно-оздоровчий. Діяли популярні курорти: Немирів (з 1814), Трускавець (з 1827), Одеські грязьові курорти (з 1830) та інші.
У 1895 створено Російське товариство туристів, що мало відділення в містах Києві, Полтаві, Харкові, Одесі тощо.
Від початку 20 ст. формується туристична інфраструктура (ресторани, готелі). Поширеним був елітарний та рекреаційно-екскурсійний туризм для інтелігенції.
У радянський час туризм став важливим інструментом досягнення політико-ідеологічних цілей. Відбулася націоналізація курортів Криму, усі дачі й особняки стали об’єктами санаторно-курортного оздоровлення й відпочинку. У 1929–1936 діяло Товариство пролетарського туризму РРФСР (з 1930 — Всесоюзне). З кінця 1920-х розвивається в’їзний туризм. Так, 1929 засновано Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР (від 1933 — ВАТ «Інтурист»), яке обслуговувало туристів з інших країн; позиції відновило з другої половини 1950-х.
На Заході України найкраще туристична галузь розвивалася в Галичині, що перебувала під владою Польської республіки. Відомі бальнеологічні курорти: Трускавець, Моршин та інші.
Після Другої світової війни перші ознаки пожвавлення туризму відстежують від 1950-х. Після приєднання Закарпаття до Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) відкрито нові курорти: Карпати (1948), Верховина (1958).
На 1970–1990-ті припало піднесення індустрії туризму, розбудовано систему автотранспортних перевезень, харчування, але відставання від світових стандартів було разючим. У 1988 ліквідовано центральний орган державного управління галуззю — Головінтурист УРСР (1983 перетворене з Головного управління по іноземному туризму при Раді Міністрів УРСР); за рішенням Ради Міністрів УРСР від 1989 у м. Києві на пайових засадах та принципах повного господарського розрахунку й валютної самоокупності створено Українську республіканську асоціацію по іноземному туризму (асоціація «Укрінтур»). До основних напрямів її діяльності було віднесено вивчення кон’юнктури й тенденцій міжнародного туристського ринку, можливостей розвитку іноземного туризму в Україні; забезпечення розвитку різних видів туризму, зокрема ділового, спортивно-оздоровчого, культурно-етнографічного, сімейного, круїзних подорожей по річках Дніпру, Дунаю, Чорному морю; популяризація всередині країни і за кордоном туристських можливостей республіки тощо. У 1989 ВАТ «Інтурист» було виокремлено зі структури Держкомінтуриста СРСР і переведено на самофінансування. Розвиток туристично-рекреаційної галузі не задовольняв соціальних потреб і запитів, ставав вузлом нерозв’язуваних протиріч. Асоціація «Укрінтур» діяла до 1991, потім один рік була чинною Українська акціонерна компанія по іноземному туризму. Державного органу управління галуззю не було.
Після проголошення незалежності України розпочалося розроблення нормативно-правової бази з метою регулювання туризму. Закон України «Про туризм» (1995) визначив туризм як тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю. Станом на 2021 чинна редакція від 2020. Засади розвитку курортів окреслено в Законі Україні «Про курорти» (2000, зі змінами, наразі чинна редакція від 2020). Про визнання його ролі свідчать також відповідні укази Президента України, зокрема «Про День туризму» (1998; відзначається щорічно 27 вересня), «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (1999), «Про підтримку розвитку туризму в Україні» (2001). Для забезпечення реалізації конституційного права людини на свободу пересування та виконання міжнародних зобов’язань видано Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» (2001). У 2017 ухвалено «Стратегію розвитку туризму та курортів на період до 2026 року». Так, питання туризму регламентують Конституція України, окремі Закони України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України тощо. Окрім того, з урядами іноземних держав укладено угоди про співробітництво в галузі туризму.
У період становлення незалежної держави ця нива постійно зазнавала реорганізацій, що було наслідком частої зміни відповідних виконавчих органів. Так, у 1992 реалізацію державної політики у сфері іноземного туризму було покладено на Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України. У 1993–2000 діяв Державний комітет України по туризму, у 2000–2001 — Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України. Упродовж 2001–2002 функціонував Державний департамент туризму — урядовий орган державного управління у сфері туризму. Протягом 2002–2005 була чинною Державна туристична адміністрація України як правонаступниця Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України щодо туризму. Згодом центральним органом виконавчої влади визначено Міністерство культури і туризму України, 2005 у його складі утворено Державну службу туризму і курортів. Далі з 2011 до 2015 діяло Державне агентство України з туризму та курортів. У 2016 був створений Департамент туризму та курортів при Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України. Постійні реорганізації спричиняли несприятливі умови для системного розвитку туристичної галузі та залучення іноземних інвестицій.
Від 04.12.2019 центральним органом виконавчої влади є Державне агентство розвитку туризму України (ДАРТ), діяльність якого спрямовує Кабінет Міністрів України через Міністерство культури та інформаційної політики України. Державна туристична політика в Україні реалізується через державні, обласні та міські програми розвитку туризму.
В Україні засновано низку організацій для підтримки й розвитку туризму, окремих його різновидів, розширення співпраці держави і приватного сектора. Зокрема, у 1998 створено Туристичну асоціацію України (ТАУ). Її метою є консолідація зусиль працівників туристичної та суміжних галузей для сприяння розвитку туризму в Україні, збереження й захисту культурної спадщини України тощо. Станом на 2021 об’єднує понад 350 туристичних провідних підприємств, що репрезентують майже всі регіони України, а також іноземні туристичні компанії. Серед них — провідні туристичні оператори й агенти, готельні комплекси, авіакомпанії, заклади освіти, спеціалізовані засоби масової інформації; санаторно-курортні об’єднання тощо. 1998 ТАУ започаткувала Всеукраїнську туристичну професійну програму «Кришталевий лелека» для визначення та вшанування кращих підприємств туристичної та суміжних галузей (підсумки підбивали в 2000, 2001, 2002, 2008). Чинні Федерація спортивного туризму, Українська асоціація активного та екологічного туризму, Українська асоціація медичного туризму та інше.
Наприкінці 2016 створено Національну туристичну організацію (НТО) України, її мета — об’єднання туристичного сектору, підвищення рівня знань та якості національного туристичного продукту тощо. До неї належать асоціації, громадські організації, міські департаменти туризму тощо. НТО України оголосила 2021-й роком міського туризму, стратегічним партнером є Всесвітня федерація туристичних міст.
В Україні проходять різні спеціалізовані заходи: виставки, ярмарки, салони, конференції, круглі столи тощо. У містах Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Тернополі та інших є туристичні інформаційні центри, призначені для інформування про наявні локації, маршрути, екскурсії тощо. Їх мережа постійно розширюється.
Проводиться діяльність для налагодження співпраці з міжнародними органами й окремими країнами, приваблення іноземних туристів до України. Від 1997 вона є повноправним членом Всесвітньої туристичної організації (ВТО), 1999 обрана до Виконавчої ради ВТО. Членство у ВТО, що є головною міжнародною міжурядовою організацією в галузі подорожей і туризму, значно підвищило імідж та авторитет України у туристському співтоваристві.
На часі створення актуального туристичного бренду держави й покращення її міжнародного іміджу. Так, 2014 презентовано туристичний бренд «It’s all about U». У 2018 стартувала міжнародна маркетингова кампанія «Ukraine Now», її ціль — сформувати бренд для демонстрації привабливості України в аспекті туризму, культурної взаємодії та бізнесу тощо. У 2020 запущено проект «Мандруй Україною», 2021 розпочалося громадське обговорення проекту концепції однойменної державної цільової програми розвитку внутрішнього й в’їзного туризму.
Різновиди
Сучасний туризм — складна, розгалужена й багатофункціональна система. Вироблено різні класифікації туристичних подорожей і видів туризму (відповідно до місця призначення, мети подорожі, способу пересування, тривалості перебування тощо). У Законі України «Про туризм» окреслено міжнародну (в’їзний, виїзний туризм) і внутрішню його форми. Залежно від категорій осіб, які здійснюють подорожі, їх цілей та об’єктів використання або відвідування, визначено такі види туризму: дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку, для осіб з інвалідністю, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, підводний, гірський, пригодницький, мисливський, автомобільний, самодіяльний тощо. Для України актуальним є всебічний аналіз найпопулярніших видів туризму в різних регіонах, особливо за критерієм мети відвідування.
Лікувально-оздоровчий туризм
Лікувально-оздоровчий туризм базується на використанні природних ресурсів (мінеральних вод, лікувальних грязей, соляних шахт, кліматичних умов тощо), які мають позитивний вплив на лікування різних захворювань. Україна має значний потенціал для його розвитку, тут розташовано більш як 50 курортів. Більшість має загальнодержавне й міжнародне значення. Станом на 2017 в Україні було 284 санаторії та пансіонати для лікування (у 1991 — 513). Діють також санаторії-профілакторії, будинки й пансіонати відпочинку, дитячі заклади оздоровлення. Загалом серед відомих відповідних туристичних центрів — Трускавець, Моршин (обидва — Львівська область), Косино, Поляна (обидва — Закарпатська область), Куяльник (Одеська область) та багато інших. Найбільша концентрація курортних закладів — у районі Західних Карпат.
Мінеральні води є майже в кожній області. Загалом в Україні представлено 8 з 9 типів лікувальних вод. У 2013 на сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої федерації водолікування і кліматолікування курорт Миргород у Полтавській області здобув найвищу нагороду міжнародного співтовариства фахівців курортної справи — звання «найкращий курорт світу».
В Україні є три види лікувальних грязей: торф’яні, сульфідні мулові й сопкові. Географічний рельєф та сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, властивості соляних шахт створюють умови для кліматолікування. Моніторинг природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів лишається актуальним завданням.
Діловий туризм
Діловий туризм є одним із найперспективніших напрямів. MICE-туризм (від англ. Meeting — зустрічі, Іncentives — заохочувальні тури, Сongresses — конгреси, Еvents — заходи, події та пов’язані з ним розваги) розвивається навіть у кризові часи. З 2015 діє Асоціація ділового туризму України, мета якої полягає у всеукраїнському об’єднанні учасників ринку ділового туризму та MICE. Згідно з даними Державного управління статистики, у 2017 із діловою метою Україну відвідало майже 89 тис. іноземних туристів.
Важливим є проведення міжнародних виставок-ярмарків, серед яких «ТурЕКСПО» (на 2020 відбувся 21 захід), UITT «Україна — подорожі та туризм» (на 2021 відбувся 26 захід). Нагальним завданням є модернізація інфраструктури для ділових відвідувачів. Приблизно до 20 % наявних готелів відповідають світовим стандартам.
Подієвий туризм
Подієвий туризм — порівняно молодий напрям, основною мотивацією якого є інтерес до відвідування певної події (культурної, мистецької, спортивної, релігійної тощо) та участі в ній. В Україні переважають місцеві й регіональні заходи. Серед масштабних подій, які привабили багато відвідувачів з інших країн, — пісенний конкурс Євробачення 2005 і 2017 (м. Київ), Чемпіонат Європи з футболу 2012 (міста Київ, Львів, Харків і Донецьк). Атрактивний потенціал мають мистецькі фестивалі: Одеський міжнародний кінофестиваль, музичний фестиваль Atlas Weekend (м. Київ), Національний Сорочинський ярмарок (Полтавська область) тощо.
Культурно-пізнавальний туризм
Культурно-пізнавальний туризм. Україна має значні історико-культурні ресурси, які є об’єктами пізнавального інтересу як громадян України, так й іноземців. Цей вид туризму вважається одним із найперспективніших. Він охоплює музеї, заповідники, театри, виставки, концерти, фестивалі (кіно, музичні, книжкові, фольклорні та інші) тощо.
Туристично привабливими є пам’ятки культурної спадщини, а саме археології, історії, архітектури та інші.
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» для її популяризації 2007 започаткував загальнонаціональну акцію «7 чудес України». У цій акції були обрані такі історико-культурні пам’ятки:
- Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» (Хмельницька область),
- Києво-Печерська лавра (м. Київ),
- Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» (Чернівецька область),
- Національний дендрологічний парк «Софіївка» (Черкаська область),
- Херсонес Таврійський (м. Севастополь),
- Софія Київська (м. Київ),
- Національний заповідник «Хортиця» (Запорізька область).
Відвідують також історично населені місця.
Релігійний та релігієзнавчий туризм
Віднедавна ці види намагаються розрізняти: релігійний туризм охоплює паломництво, місіонерство, тривалі мандри як релігійно-аскетичну обітницю, інші форми релігійного подвижництва; релігієзнавчий — просвітницько-пізнавальні подорожі для ознайомлення з релігійними пам’ятками, історією релігій, етнорелігійними традиціями і звичаями, надбаннями релігійної культури та/або задоволення спеціально-наукового чи богословського інтересу. Зазначені види мають різні цілі, зміст і характер потреб, що спонукають людей до туристичної активності. Прочанин має чітку релігійно-вмотивовану мету, зокрема й участь у релігійних практиках (колективних богослужіннях, обрядах, спільних молитвах чи медитаціях, вшанування святинь, прибирання священної території тощо). Натомість турист із релігієзнавчим інтересом керується насамперед пізнавально-просвітницькими мотивами. Якщо він і долучається до релігійних практик, то тимчасово, випадково, заради власної цікавості чи користуючись нагодою. Предметом його зацікавленості є передусім історична, культурна, мистецька, музейна, естетична цінність релігійних об’єктів, прагнення розширити горизонти знань. Якщо участь у прощі не тільки припускає, але й зорієнтована на певні фізичні й духовні випробування, аскетичні обмеження (ночівля в келіях, кемпінгах, гуртожитках, наметових містечках, просто в храмах чи на прилеглій території; скромна та пісна їжа), релігієзнавчі тури, навпаки, націлені на забезпечення фізичного і психологічного комфорту.
І релігійний, і релігієзнавчий туризм в Україні мають солідні перспективи розвитку: приблизно 27 % усіх туристичних об’єктів країни — саме релігійно-культові пам’ятки. На часі уточнення і комплексний аналіз туристичних потоків, просування нових туристичних дестинацій, що були би привабливими для внутрішнього й зовнішнього туризму.
Україна має не лише всесвітньо відомі паломницькі святині для православних прочан, а й унікальні пам’ятки релігійної архітектури різних конфесій. Це — мережа римо-католицьких і греко-католицьких соборів, монастирських комплексів, сакральних об’єктів (у містах Львові, Луцьку, Білій Церкві, Івано-Франківську, Жовкві, Чорткові, с. Зарваниці); архітектурні та історико-релігійні пам’ятки ранньо-протестантських конфесій (лютеран, кальвіністів, социніан); священні місця паломництва хасидів (у містах Умані, Бердичеві, Новоград-Волинському, смт Меджибожі); унікальні пам’ятки караїмів і мусульман у Криму (зокрема, єдине вціліле в Європі текіє дервішів) тощо.
Тимчасова окупація українських територій призвела до різкого зменшення (практично вдвічі) в’їзних туристичних потоків і перерозподілу структури внутрішнього туристичного потоку: близько 76 % релігійного і релігієзнавчого туризму спрямовано тепер у західні й центральні області, близько 14 % — у східні, до 10% — у південні.
Серед нових видів туризму, що розвиваються в Україні, — спортивний, науковий, гастрономічний, агротуризм тощо.
Сільський туризм
Сільський туризм (зелений туризм, агротуризм) передбачає тимчасове перебування, відпочинок у сільському середовищі з його самобутнім побутом і етнокультурним колоритом, ознайомлення з обрядами, традиціями, звичаями, характерними заняттями мешканців села та долучення до цих процесів тощо. Цей вид туризм розвивається у всіх регіонах України. Кількість садиб, які готові надавати послуги з розміщення, харчування й організації дозвілля, зростає. Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом передбачено укладення договорів про двостороннє співробітництво між областями України й відповідними адміністративно-територіальними одиницями держав — членів Європейського Союзу щодо сприяння розвитку сільського туризму й агрорекреаційних кластерів.
Спортивний туризм
Спортивний туризм є складником сучасного туризму та офіційно визнаним видом спорту, розвиток якого включає різноманітні туристсько-фізкультурні заходи, спортивні походи всіх категорій складності, чемпіонати, першості. Федерація спортивного туризму України зареєстрована у 2001 як всеукраїнська громадська фізкультурно-спортивна організація. Відтоді за підсумками змагань зі спортивного туризму станом на 31.12.2020 284 туристи-спортсмени отримали спортивне звання майстра спорту України.
Науковий туризм
Науковий туризм передбачає ознайомлення з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь у конгресах, симпозіумах, наукових семінарах або отримання освіти за кордоном. Виділяють також освітній, діловий, конгресовий види туризму.
У 2015 Україна стала асоційованим членом Рамкової програми Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Це дає можливість українським ученим, відповідним організаціям, університетам були долученими до спільних європейських наукових досліджень, проводити фундаментальні дослідження в найбільших науково-дослідних центрах тощо.
Гастрономічний туризм
Гастрономічний туризм передбачає ознайомлення з кулінарними традиціями країни, дегустацію національних страв і напоїв. Потенційний успіх пов’язаний із цілорічною актуальністю, а також із тим, що в його забезпеченні особливу роль відіграють невеликі виробники з характерною продукцією свого регіону. Так, туристів зацікавлює різноманітна й самобутня українська кухня. Відомими туристичними дестинаціями є «Центр культури вина Шабо» (включений комісією Ради Європи до туристичної карти європейських винних маршрутів), «Європейська сироварня» (усе — Одеська область), «Дім марочних коньяків “Таврія”» (Херсонська область), «Коблево» (Миколаївська область) та інше.
Перші етногастрономічні маршрути в Україні (піонерським став маршрут «Дорога вина і смаку Української Бессарабії») почали розробляти 2019 в Одеській області в рамках проекту «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні» Європейського Союзу. Ця туристична мережа формується і далі. На Прикарпатті також розроблено проект «Гастромандрівка слідами українських літераторів» із декількома маршрутами. Найбільший винний фестиваль України — «Червене вино», відбувається в м. Мукачеві з 1996. Окрім того, проходять різні гастрономічні фестивалі: «Полтавська галушка» (м. Полтава), «Галицька дефіляда» (м. Тернопіль), «Борщ’їв» (м. Борщів) та багато інших. Привабливим для туристів заходом, що поєднав народні традиції, національну кухню, культуру, колорит, бізнесові інтереси виробників, є Національний Сорочинський ярмарок.
Екстремальний туризм
Екстремальний туризм об’єднує подорожі, пов’язані з активними способами пересування і відпочинку на природі та високим ризиком для життя. Різновиди: водний (дайвінг, віндсерфінг, каякинг, рафтинг), гірський (альпінізм, скелелазіння, гірські лижі та сноубординг), повітряний (парашутизм, польоти на повітряних кулях, бейс-джампінг, скайсерфінг), підземний (спелестологія — дослідження штучних підземних порожнин: шахт, підземель, каналізацій тощо).
Україна також має значні спелеологічні ресурси: глибокі та довгі печери (зокрема, у Тернопільській області розташована найдовша у світі гіпсова печера — Оптимістична), великі печерні масиви на Тернопільщині та в Криму. Осередками підземного туризму є, наприклад, міста Одеса (катакомби) та Київ (штучні підземні споруди). Гірський туризм особливо розвинений у Карпатах. Популярним є сплав гірськими річками (Черемош, Тиса тощо).
Туристичний потенціал регіонів
Загалом Україна, згідно з різними рейтингами, є достатньо цікавою для іноземних туристів. 2016 вона потрапила до тридцяти найпривабливіших для них країн (27 позиція). Найбільш відвідуваними традиційно є Карпати, міста Київ, Львів, Одеса тощо. Американська телекомпанія CNN 2019 склала рейтинг найліпших 11 туристичних міст України, до якого ввійшли Львів, Чернівці, Умань, Київ, Мукачево, Переяслав-Хмельницький, Харків, Чернігів, Одеса, Ужгород і Кам’янець-Подільський. Популярними локаціями також є визначені в рамках відповідних номінацій чудеса України (природні; замки, фортеці, палаци; історичні міста та містечка). Так, у кожному регіоні є свої туристичні принади — природні об’єкти, історико-культурні пам’ятки.
Київ
Столиця України має унікальну історичну й архітектурну спадщину. Діють Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська», Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, («Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра» — об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник, Національні історико-меморіальні заповідники «Бабин Яр» та «Биківнянські могили» та інше. Станом на 01.01.2018 на державному обліку перебувають 3 564 пам’ятки, з них 344 національного значення.
Одеська область
Найпоширенішими видами туризму є купально-пляжний, лікувально-оздоровчий, активний, культурно-пізнавальний та винно-гастрономічний. Є близько 4500 пам’яток культурної спадщини. 12 населених пунктів області занесено до Списку історичних населених місць України. Прокладено понад 40 туристичних маршрутів. Аккерманська (Білгород-Дністровська) фортеця включена до списку «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». 2019 об’єкт «Тіра — Білгород (Аккерман) — на шляху від Чорного до Балтійського морів» включено до Попереднього списку ЮНЕСКО.
Львівська область
Область має багаті традиції, ресурси й перспективи для культурно-пізнавального туризму. Тут розташовані об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Характерна значна кількість пам’яток оборонної архітектури. Більш як 50 населених пунктів області включено до Списку історичних населених місць України. Діють державні історико-культурні заповідники. Усього понад 5500 пам’яток культурної спадщини Львівщини перебувають на державному обліку. Місто Львів часто потрапляє до міжнародних рейтингів туристичних міст.
Закарпатська область
Привабливими для туристів є Національний природний парк «Синевир», Карпатський біосферний заповідник і масив «Долина нарцисів», соляні печери й озера в смт Солотвині та інше. Озеро Синевир є одним із семи природних чудес України. Наявні туристичні маршрути. Є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, офіційно визнані історичні населені місця тощо. Загалом під охороною держави — понад 1800 пам’яток культурної спадщини. Активно розвивається і гастрономічний туризм. На території області діють 63 гірськолижні витяги.
Івано-Франківська область
Івано-Франківська область є центром активного відпочинку. Тут розташована низка гірськолижних курортів, зокрема «Буковель». Дністровський каньйон є одним із семи визнаних природних чудес України. Є історичні населення місця. Державою охороняється близько 1500 пам’яток містобудування й архітектури. Популярні також лікувально-оздоровчий (наявні санатарно-курортні заклади), екологічний (є заповідні території, прокладено туристичні шляхи), релігійний (є сакральна, духовна спадщина) види туризму та інші.
Херсонська область
Область має вихід до Чорного й Азовського морів, її територією протікає 19 річок. Туристів здебільшого приваблюють саме природні умови, цікавими для відвідування є заповідні території: біосферний заповідник «Асканія-Нова» (визнано природним чудом України, включено до Попереднього списку ЮНЕСКО), Національний природний парк «Олешківські піски», Азово-Сиваський національний природний парк, Національний природний парк «Джарилгацький» тощо. Популярними місцями також є Арабатська стрілка, Лемурійське (рожеве) озеро. Є також пам’ятки культурної спадщини (понад 5500).
Чернівецька область
У Чернівецькій області на державному обліку перебувають понад 1500 пам’яток історії та культури. Популярними серед туристів є середньовічна фортеця в м. Хотині (одне із семи чудес України, включена також до списку «7 чудес України: замки, фортеці, палаци»), муровані та дерев’яні храми «хатнього» типу (найдавніший — Миколаївська церква в м. Чернівцях 17 ст.), резиденція митрополитів Буковини й Далмації (об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО). Деякі населені пункти є у Списку історичних населених місць України. Є Дністровський каньйон — природне чудо України.
Черкаська область
Найвідвідуванішим місцем є Національний дендрологічний парк «Софіївка» в м. Умані (названий одним із семи чудес країни). Національний історико-культурний заповідник «Чигирин» має у складі пам’ятки історії, археології та архітектури, музеї. Ще один популярний туристичний об’єкт і святиня релігійного паломництва — могила цадика Рабі Нахмана (Брацлавського) у м. Умані. Загалом на державному обліку — понад 9 тис. об’єктів.
Проблеми
Складні питання, опроявнені в галузі туризму, з одного боку, є «спадком», який залишився після розпаду СРСР; з іншого — наслідком впливу несприятливих глобальних чинників економічного, політичного, екологічного та іншого порядку. Попри наявність сприятливих умов і різноманітних ресурсів, Україна суттєво відстає від провідних держав світу за рівнем розвитку туристичної інфраструктури та якості відповідних послуг тощо, тож не в повному обсязі може реалізувати свій туристичний потенціал.
Серед негативних чинників — обмеженість асортименту послуг, відсутність коштів на реконструкцію пам’яток історії та архітектурного мистецтва та повноцінної інформації щодо маршрутів, нерозвинена транспортна інфраструктура, практично відсутні гідні європейських стандартів шляхи сполучення, неефективне й нераціональне використання природних ресурсів, недостатній рівень кваліфікації персоналу. Назрілою є потреба категоризації готелів відповідно до міжнародних стандартів, урегулювання діяльності хостелів тощо, збільшення кількості засобів розміщення і покращення якості їх послуг. Так, серед об’єктів інфраструктури переважають великі комплекси (наприклад, санаторії) зі значною концентрацією місць і низьким рівнем комфорту.
Ускладнюють ситуацію нестабільність політичного розвитку країни, важкі соціально-економічні умови, велике податкове навантаження на туристичну сферу та тінізація туристичної діяльності, необхідність залучення додаткових коштів для розвитку галузі, недосконалість законодавчої бази, слабкість рекламної інформації про туристичні ресурси України за кордоном, відсутність ефективної стратегії розвитку як на національному, так і регіональному рівнях тощо. Назрілими є спеціальні заходи і програми з культурного просвітництва всередині країни, піару й реклами, поширення інформації про вітчизняні туристичні принади й пам’ятки. Необізнаність щодо культурного багатства стримує розвиток і внутрішнього туризму.
Загалом серед подій, що в різний спосіб позначилися на розвитку туристичної галузі в незалежній Україні, — світова фінансова криза 2007–2009, збройна агресія Російської Федерації, пандемія коронавірусної хвороби COVID-19 тощо.
Статистика
Статистичні дані щодо туризму подає Державна служба статистики України, узагальнюючи інформацію з профільних міністерств і відомств. Кількість іноземних громадян, що в’їжджають в Україну власне з метою туризму, є нестабільною, з тенденцією до спадання. Максимум (1,6 млн осіб) зафіксовано 2008, мінімум (38 тис.) — 2017. Зокрема, 2017 із такою ціллю прибули понад 17 тис. осіб із Республіки Білорусь, більш як 7 тис. — із Турецької Республіки, понад 4 тис. — із Російської Федерації тощо. Окрім того, метою поїздки, згідно з інформацією Державної прикордонної служби України, є службові й ділові питання, навчання, культурний обмін тощо. Так, загалом 2017 в Україну приїхало більш ніж 14 млн осіб. У 2018 зросла кількість туристів із неприкордонних країн, зокрема з Королівства Іспанія — на 68 %, Республіки Індія — на 57,4 %, Великої Британії — на 47,3 %.
В’їзд іноземних громадян в Україну з туристичною метою, кількість осіб
Туристи часто вдаються до послуг спеціальних туристичних операторів та агентів або організують подорож самостійно, спираючись на інформацію з різних джерел. Так, у 2019 туроператори й турагенти здійснили обслуговування загалом понад 6 млн осіб, з них майже 87 тис. — в’їзні туристи.
Розподіл іноземних туристів, яких обслуговували туристичні оператори чи агенти, за метою поїздки у 2019
В Україні є різні колективні засоби розміщування, в останні роки спостерігається збільшення їх кількості. Так, на 2019 налічувалося понад 3 тис. готелів і мотелів. Утім, після 2014 там зупиняються до 1 млн іноземців щороку.
| Рік | Кількість колективних засобів розміщування, одиниць | Кількість місць, тис. одиниць | Кількість осіб, що там перебували, тис. осіб | |
| усього | з них іноземці | |||
| 2011 | 5882 | 567,3 | 7426,9 | 1427,7 |
| 2012 | 6041 | 583,4 | 7887,4 | 1554,8 |
| 2013 | 6411 | 586,6 | 8303,1 | 1665,1 |
| 2014 | 4572 | 406,0 | 5423,9 | 551,5 |
| 2015 | 4341 | 402,6 | 5779,9 | 665,8 |
| 2016 | 4256 | 375,6 | 6544,8 | 863,7 |
| 2017 | 4115 | 359,0 | 6661,2 | 824,5 |
| 2018 | 4719 | 300,0 | 7006,2 | 917,9 |
| 2019 | 5335 | 370,6 | 6960,9 | 959,4 |
Джерела
- Державна служба статистики України (офіційний сайт). URL: http://www.ukrstat.gov.ua/
- Деякі питання діяльності Міністерства культури та інформаційної політики: Постанова Кабінет Міністрів України № 885від 16 жовтня 2019 р. // Верховна Рада
- України. 2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/885-2019-п#Text
- Про туризм: Закон України № 324/95-ВР від 15 вересня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 31. Ст. 24. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр#Text
Література
- Арістова А. В. Релігійний і релігієзнавчий туризм в Україні: проблеми розвитку // Історія релігій в Україні. 2019. Вип. 29. С. 201–210. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/istrelukr_2019_29_21
- Бабкин А. В. Специальные виды туризма. Ростов-на-Дону : Феникс, 2008. 252 с.
- Бігус М. М., Заруба А. А., Луцик Я. В. Перспективи розвитку ділового туризму в умовах євроінтеграції // Науковий погляд: економіка та управління. 2018. № 2. С. 14–20. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vamsue_2018_2_4
- Бошота Н. В., Бутиріна М. В., Вісин О. О. та ін. Перспективи розвитку туризму в Україні та світі: управління, технології, моделі. 4-те вид. Луцьк : Луцький національний технічний університет, 2018. 340 с.
- Вуйцик О. Вплив рекреаційно-туристичного комплексу на розвиток економіки держави // Вісник Львівського університету. Серія: Міжнародні відносини. 2008. № 24. С. 35–42.
- Гаврилюк А. М. Державна політика у сфері туризму в Україні: соціогуманітарний вимір. Київ : Ліра-К, 2020. 426 с.
- Горизонт 2020 // Міністерство освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/tag/gorizont-2020
- Кляп М. П., Шандор Ф. Ф. Сучасні різновиди туризму. Київ : Знання, 2013. 334 с.
- Ковешніков В. C., Гармаш В. В. Винний та гастрономічний туризм: важливий потенціал розвитку економіки // Інвестиції: практика та досвід. 2017. № 4. С. 32–37. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2017_4_9
- Мальська М. П., Антонюк Н. В., Занько Ю. С. та ін. Країнознавство: теорія та практика. Київ : Центручбовоїлітератури, 2012. 528 с.
- Мацука В. М. Державне регулювання міжнародного туризму в Україні // Проблеми системного підходу в економіці. 2019. Вип. 4 (1). С. 15–22. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/PSPE_print_2019_4%281%29__4
- Непочатенко В. О. COVID-19 і туризм: аналіз ситуації та економічні шляхи виходу з кризи // Ефективна економіка. 2020. № 7. С. 1–6. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/7_2020/54.pdf
- Олексієнко О. Нереалізований потенціал. Чим небезпечна тінізація туристичної галузі // Тиждень.ua. 2017. URL: http://m.tyzhden.ua/publication/197540
- Олійник В. В., Шикіна О. В. Сучасний стан та перспективи розвитку подієвого туризму на території України // Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Вип. 14. С. 460–463.
- Орленко Я. Ю. Імперативи розвитку туристичної галузі України // Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія: Державне управління. 2016. Вип. 2. С. 25–36. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNUCZUDU_2016_2_6
- Парфіненко А. Ю., Волкова І. І., Щербина В. І. Проблеми та перспективи розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні (у порівнянні з країнами Центральної Європи) // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. 2018. Вип. 7. С. 130–135. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhMv_2018_7_21
- Пестушко В. Ю. Туризм як джерело доходів // Наукові записки Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Географічні науки. 2015. Вип. 6. С. 223–228. URL: http://scinotesgeo.at.ua/Volume_6/pestushko.pdf
- Радіонова О. М., Добрянська А. Ю. Аналіз розвитку культурно-пізнавального туризму в Україні // Причорноморські економічні студії. 2019. Вип. 47 (1). С. 73–78. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bses_2019_47(1)__15
- Романова А. А. Види туризму та їх класифікація у контексті сучасних тенденцій розвитку туріндустрії // Економіка і регіон. 2017. № 4. С. 13–19. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econrig_2017_4_4
- Рябова Т. А. Стан та перспективи розвитку туристичної галузі в Україні // Ефективна економіка. 2018. № 4. С. 1–4. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/4_2018/51.pdf
- Сільський туризм — як інструмент ефективного розвитку сільської території // Інформаційно-аналітичний портал АПК України. 2019. URL: https://agro.me.gov.ua/ua/napryamki/rozvitok-silskih-teritorij/silskij-turizm
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
- Чечель А. О. Механізми державного управління розвитком туризму в Україні. Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. 198 с.
- Шестель О. Г., Литвин Т. П. Перспективи розвитку культурно-пізнавального туризму на Черкащині // Інноваційні технології в сфері послуг і харчування. 2020. № 2. С. 75–81. URL: http://itsf.chdtu.edu.ua/article/view/213048
- Яроцький П. Релігієзнавчий туризм — шлях толерантного взаємосприйняття конфесій // Практичне релігієзнавство / За ред.: А. Колодного, Л. Филипович. Київ : Українська асоціація релігієзнавців, 2012. С. 122–139.
- International Tourism, Number of Arrivals — Thailand, Ukraine // The World Bank. URL: https://data.worldbank.org/indicator/ST.INT.ARVL?locations=TH-UA&year_high_desc=true
- Ukraine: 11 Best Places to Visit // CNN Travel. URL: https://edition.cnn.com/travel/article/11-most-beautiful-places-in-ukraine
Див. також
Україна: культура, мистецтво, архітектура
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гаврилишина Н. А. Туризм в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Туризм в Україні (дата звернення: 28.04.2024).
