Спорт в Україні

Фізична культура і спорт в Україні — невід’ємні частини національної культури.

Фізкультура та олімпійський рух

Поширеними в побуті з давніх часів були фізичні вправи (народні ігри, верхова їзда, бої навкулачки, плавання, веслування тощо). Згодом виникла самобутня система військово-фізичної підготовки запорозьких козаків.

З кінця 19 ст. на теренах України поширювалися та культивувалися популярні в Європі види спорту, утворювалися спортивні гуртки та об’єднання тощо. У 1855 до програми навчальних закладів м. Києва увійшли заняття з гімнастики, а 1859 організована фехтувально-гімнастична школа.

У 19 ст. біля витоків відродження Олімпійських ігор та розбудови Олімпійського руху стояв генерал О. Бутовський з Полтавщини, він був одним із засновників і членом МОК (1894–1900), теоретиком і практиком фізичного виховання. На початку 20 ст. у м. Києві діяла низка спортивних об’єднань: Київське скакове товариство, Київське атлетичне товариство, Шахове товариство, Київське товариство велосипедистів-аматорів, яхт-клуб, клуб автомобілістів, товариства любителів туризму і повітроплавання, Київський гурток вітрильників, а також гуртки «Спорт» і «Сокол». Згідно з переписом 1908 в Україні нараховувалося 196 спортивних об’єднань, членами яких було 8 тис. осіб; заняттями керували 300 інструкторів. 1912 в м. Києві організовано перші двомісячні курси для підготовки фахівців з фізичного виховання.

Погруддя генералу О. Бутовському в Полтаві

1913 в м. Києві створено Київський олімпійський комітет, того ж року в місті було проведено Всеросійську олімпіаду.

До початку Першої світової війни атлети України брали участь в Олімпійських іграх у складі збірної Російської імперії (від ІІ Літніх Олімпійських ігор 1900 у м. Парижі).

У період між двома світовими війнами спортсмени з України виступали на олімпіадах за збірну Чехо-Словаччини (зокрема В. Сироватка виборов золоту медаль з веслування на Літніх Олімпійських іграх 1936 у м. Берліні) та Польщі. Спортсмени УСРР міжвоєнного часу брали участь у Міжнародних робітничих спартакіадах, організованих Спортивним Інтернаціоналом. 1923 у м. Харкові було проведено І Всеукраїнську спартакіаду. Того ж року створено Вищу раду фізичної культури України. На Всесоюзній спартакіаді 1928 збірна команда УСРР зайняла друге місце, а в змаганнях з волейболу, гандболу, гімнастики, стрілецького спорту, мотоспорту була першою. 1930 у м. Києві відбулася перша Всеукраїнська сільська спартакіада. У 1930-х роках зростає мережа фізкультурних навчальних закладів.

Першою значною спортивною подією післявоєнних років стала Українська спартакіада (1945). У 1952 спортсмени України у складі збірної СРСР уперше взяли участь у Літніх Олімпійських іграх (XV Олімпійські ігри у м. Гельсінкі). Серед представників України — В. Чукарін, М. Гороховська, Н. Бочарова, Д. Леонкін (спортивна гімнастика), Я. Пункін (класична боротьба) та інші. Відтоді до розпаду СРСР спортсмени України виступали на всіх наступних Олімпійських іграх у складі збірної СРСР. Зокрема, на Літніх Олімпійських іграх 1972 у м. Мюнхені до збірної СРСР входив 71 представник УРСР, завойована 41 медаль (20 золотих, 8 срібних, 13 бронзових); на Літніх Олімпійських іграх 1976 у м. Монреалі — 95 спортсменів з України вибороли 27 золотих, 22 срібні й 22 бронзові медалі; на Літніх Олімпійських іграх 1980 у м. Москві — 103 спортсмени УРСР виступали у 23 видах спорту й завоювали 75 медалей (38 золотих, 19 срібних, 18 бронзових).

На Зимових Олімпійських іграх 1992 у м. Альбервілі та на Літніх Олімпійських іграх 1992 у м. Барселоні спортсмени України виступали у складі об’єднаної команди незалежних держав (збірної колишнього СРСР).

Датою утворення Національного олімпійського комітету (НОК) України вважають 22.12.1990, коли було прийняте відповідне рішення Генеральною асамблеєю засновників. Міжнародний олімпійським комітет визнав НОК України у вересні 1993 Основні завдання НОК України — забезпечення участі в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей. НОК України об’єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту, має відділення в усіх областях України, співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями.

За роки незалежності спортсмени України брали участь в Олімпійських іграх (здебільшого – результативні за кількістю медалей):

	Зимові Олімпійські ігри 1994, м. Ліллегамер	1 золота та 1 бронзова
	Літні Олімпійські ігри 1996, м. Атланата	9 золотих, 2 срібні та 12 бронзових
	Зимові Олімпійські ігри 1998, м. Нагано	1 срібна
	Літні Олімпійські ігри 2000, м. Сідней	3 золоті, 10 срібних та 10 бронзових
	Зимові Олімпійські ігри 2002, м. Солт-Лейк-Сіті	нагород не здобуто
	Літні Олімпійські ігри 2004, м. Афіни	8 золотих, 5 срібних та 9 бронзових
	Зимові Олімпійські ігри 2006, м. Турин	2 бронзові
	Літні Олімпійські ігри 2008, м. Пекін  Олімпійські ігри 2006, м. Турин	7 золотих, 4 срібних та 11 бронзових
	Зимові Олімпійські ігри 2010, м. Ванкувер	не здобуто
	Літні Олімпійські ігри 2012, м. Лондон	5 золотих, 4 срібних та 10 бронзових
	Зимові Олімпійські ігри 2014, м. Сочі	1 золота та 1 бронзова
	Літні Олімпійські ігри 2016, м. Ріо-де-Жанейро	2 золоті, 5 срібних та 4 бронзові
	Зимові Олімпійські ігри 2018, м. Пхьончхан	1 золота нагорода

Міжнародний олімпійський комітет з 2010 започаткував Юнацькі Олімпійські ігри. Юні олімпійці України завоювали таку кількість медалей: Сінгапур-2010 — 10 золотих, 9 срібних та 16 бронзових; Інсбрук-2012 — 3 срібні; Нанкін-2014 — 9 золотих, 9 срібних та 11 бронзових; Ліллехаммер-2016 — 1 золоту, 1 срібну та 1 бронзову; Буенос-Айрес-2018 — 7 золотих, 8 срібних та 8 бронзових; Лозанна-2020 — 1 золоту, 1 срібну та 2 бронзових. Від 1993 юні спортсмени України беруть участь в зимових і літніх Європейських юнацьких олімпійських фестивалях.

Збірна України в 2015 виступала на перших в історії Європейських іграх (м. Баку), здобула 46 нагород (8 золотих,14 срібних і 24 бронзових). У 2019 на ІІ Європейських іграх у м. Мінську спортсмени України вибороли 52 медалі (з них 16 золотих). У загальнокомандному заліку збірна посіла третє місце.

Членами Міжнародного олімпійського комітету є олімпійські чемпіони С. Бубка та В. Борзов.

• 

  Сергій Бубка

• 

  Валерій Борзов

2004 Київ зустрічав вогонь Олімпійських ігор в Афінах. 29.05.2012 відбулося відкриття Олімпійського дому в м. Києві.

Види спорту: історія і здобутки

Футбол

Найпопулярнішим видом спорту в Україні є футбол. Зародження футболу на теренах України датується кінцем 19 — початком 20 ст. У 1878 в м. Одесі був заснований Одеський Британський атлетичний клуб, члени якого, насамперед службовці Індоєвропейського телеграфу, моряки, комерсанти, активно грали в футбол. 14.07.1894 у м. Львові відбувся матч між місцевою і краківською командами Спортивно-гімнастичного товариства «Сокол». Перший футбольний матч у м. Києві датується 1900, у футбол грали чеські робітники міських заводів. 1904 у м. Києві з’явилася перша футбольна команда «Південь», а 1906 — команда «Політехніка». Першим міжнародним матчем з приїздом іноземної команди була гра «Шереметьєвський гурток спорту» (м. Одеса) — «Фенербахче» (Туреччина) (1916, рахунок 2:1). Перший Чемпіонат України — Всеукраїнська спартакіада — відбувся 1921.

• 

  Емблема Динамо (Київ)

• 

  Емблема Шахтар (Донецьк)

Найсильніші футбольні клуби України — «Динамо» (Київ) і «Шахтар» (Донецьк). Клуб «Динамо» заснований 13.05.1927, перший офіційний матч провів 17.07.1928 проти одноклубників з м. Одеси. Головні досягнення клубу на міжнародній арені — Володар Кубка кубків (1975, 1986), Володар Суперкубка УЄФА (1975), півфіналіст Кубка чемпіонів (1977, 1987, 1999). Клуб «Шахтар» заснований 03.04.1936 під назвою «Стахановець», перший офіційний матч провів 24.05.1936 проти одеського «Динамо». Головне досягнення на міжнародній арені — Володар Кубка УЄФА (2009).

Динамо (Київ) у сезоні 1975 р., матч проти ПСВ (м. Ейндговен, Нідерланди)

Володар Кубка УЄФА 2008—2009 український «Шахтар»

Збірна України почала боротьбу за право зіграти на Чемпіонатах світу з 1994. До цього футболісти й тренери з України мали здобутки, виступаючи за збірну СРСР. Так, першим чемпіоном Європи 1960 був представник київського «Динамо» півзахисник Ю. Войнов. Основу збірної СРСР — фіналістки Чемпіонату Європи 1988 складали гравці київського «Динамо», а тренував команду динамівський тренер В. Лобановський. Олімпійську збірну СРСР, яка виграла футбольний турнір Літніх Олімпійських ігор 1988, очолював київський тренер А. Бишовець, у команді було кілька футболістів з України.

Поштова марка присвячена В. Лобановському

Андрій Шевченко, тренер збірної України з футболу

Федерація футболу України (тепер Громадська спілка «Українська асоціація футболу») заснована 13.12.1991, у 1992 р стала членом ФІФА та УЄФА. Перший матч збірної відбувся 29.04.1992 в м. Ужгороді проти збірної Угорщини. Найбільше досягнення збірної України — вихід до чвертьфіналу Чемпіонату світу 2006

Україна має досягнення на юнацько-молодіжному рівні. Збірна України віком до 20 років виграла в 2019 Чемпіонат світу, юнацька збірна України до 19 років перемогла 2009 на Чемпіонаті Європи.

Представники українського футболу здобули індивідуальні нагороди. Володарями «Золотого м’яча» у різні роки були О. Блохін (1975), І. Бєланов (1986), А. Шевченко (2004).

Українська тренерська школа відома далеко за межами країни. Зокрема, тренер В. Лобановський — один з найавторитетніших у світі, за різними опитуваннями і рейтингами входить до десятки найкращих тренерів в історії світового футболу.

Проводилися великі міжнародні футбольні змагання. У 1980 на Республіканському стадіоні (тепер Національний спортивний комплекс «Олімпійський») відбувалися футбольні матчі Літніх Олімпійських ігор 1980. У 2012 чотири міста України — Київ, Харків, Львів та Донецьк приймали Чемпіонат Європи з футболу. 24.05.2018 у м. Києві на стадіоні «Динамо» відбувся фінал Ліги Чемпіонів серед жінок, де клуб «Ліон» (Франція) переміг клуб «Вольфсбург» (Німеччина) з рахунком 4:1, а 26.05.2018 у м. Києві на стадіоні Національного спортивного комплексу «Олімпійський» відбувся фінальний матч Ліги Чемпіонів серед чоловіків, в якому мадридський «Реал» (Іспанія) переміг «Ліверпуль» (Велика Британія) з рахунком 3:1.

Розвивається жіночий футбол. Зокрема, Виконавчий комітет Української асоціації футболу затвердив стратегічний план розвитку жіночого футболу на 2020–2024, за яким клуби вищої, першої та другої ліг чемпіонату України зобов’язані підписати угоди про співробітництво з жіночими командами або мати у своїй структурі жіночу команду.

Здобутки мають жінки-арбітри України. Зокрема, К. Монзуль належить до елітної категорії арбітрів ФІФА, обслуговує матчі не лише жіночих, а й чоловічих футбольних команд. 2015 Міжнародна федерація футбольної історії та статистики визнала її найкращою в світі жінкою-арбітром року, а 2021 — третьою в рейтингу світових жінок-арбітрів десятиліття (2011–2021).

У 2000-х розпочався розвиток пляжного футболу. Перший матч збірна України зіграла 29.07.2003 проти Бразилії. 2004 вона здобула бронзові нагороди Чемпіонату Європи. 2007 команда виборола Кубок Європи. 2010 збірна України виграла Чемпіонат Європи, у фіналі перемогла Португалію. В 2012 команда зайняла третє місце на Чемпіонаті Європи.

Значних успіхів добилася українська чоловіча збірна з футзалу. 2001 і 2003 вона виборола срібні медалі Чемпіонату Європи, а в 1996 вийшла на 4 місце на Чемпіонаті світу.

Баскетбол

В Україні баскетбол почав розвиватися на початку 20 ст. У 1920 введений як самостійний предмет у фізкультурних навчальних закладах. У м. Чернігові в 1922 відбулися змагання серед 4 місцевих жіночих (1 місце виборола команда «Вікторія»). Майже водночас баскетбол набув розвитку в містах Одесі, Харкові, Києві, Умані, пізніше — Запоріжжі, Миколаєві, Бердичеві. На ІІ Всеукраїнській спартакіаді (1924) у м. Харкові пройшли змагання серед чоловічих команд. Команда м. Чернігова здолала команду м. Харкова (14:12). Від 1934 регулярно відбувалися змагання першості України, з 1935 — змагання підліткових команд школярів.

У повоєнні роки (1946–1957) у першості України серед жіночих команд незмінно перемогу здобували команди м. Києва, серед чоловічих — шість разів перемагала команда м. Києва, чотири — м. Харкова, два — м. Одеси. Найсильніша жіноча команда України — київське «Динамо», яке лідирує у вітчизняному баскетболі з 1937 до початку 21 ст. Вона була чемпіоном СРСР 1949, володарем Кубка СРСР 1950 і 1951 років, срібним призером чемпіонату СРСР 1950, бронзовим призером — 1945, чемпіоном СРСР 1991.

У складі збірної СРСР баскетболісти України здобували олімпійські медалі. На Літніх Олімпійських іграх 1972 (м. Мюнхен) золоті нагороди серед чоловічих команд вибороли А. Поливода та С. Коваленко (на клубному рівні виступали за київський «Будівельник»). На Літніх Олімпійських іграх 1976 (м. Монреаль) у змаганні серед жіночих команд — Н. Климова та Р. Курв’якова. На Літніх Олімпійських іграх 1988 (м. Сеул) золоті нагороди серед чоловічих команд здобули О. Волков, О. Білостінний та В. Гоборов. Виступаючи у складі Об’єднаної команди СНД на Літніх Олімпійських іграх 1992 (м. Барселона), золоті нагороди у жіночому баскетболі вибороли М. Ткаченко та О. Жирко. До складу чоловічої збірної у складі Об’єднаної команди СНД були включені О. Білостінний, О. Волков та В. Бережний, вони посіли четверте місце.

Звання чемпіонки світу здобували Ф. Кочергіна (1964, 1967), І. Пивоварова (1967), Н. Климова (1971, 1975), Р. Курв’якова (1971, 1975); чемпіона світу — А. Поливода, Г. Чечуро (обидва — 1967), О. Сальников (1974). У 1988 спортсменки київського «Динамо» вперше в історії здобули найвищий європейський трофей жіночого клубного баскетболу — Кубок Ліліан Ронкетті. У фіналі в м. Афінах вони здолали клуб «Дебора» з Мілана (100:83).

Після здобуття незалежності Україна в 1991 стала членом ФІБА і регулярно проводить чемпіонати серед чоловічих та жіночих команд. 28.02.1992 заснована Федерація баскетболу України, 10.07.1992 вона стала членом Міжнародної федерації баскетболу. За даними 1991, в Україні баскетболом займалося 800 тис. спортсменів, нараховувалося 29 тис. баскетбольних майданчиків.

Жіноча збірна України стала чемпіоном Європи 1995 (м. Брно). На Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта) посіла четверте місце.

У 2005 чоловіча збірна України в м. Ізмірі виборола друге місце слідом за командою США на Всесвітній Універсіаді. На Євробаскеті-2013 збірна України посіла 6 місце.

На клубному рівні найсильнішою українською командою здавна був київський «Будівельник». Він став першим чемпіоном України після розпаду СРСР. Наприкінці 20 ст. провідними клубами стали одеська БІПА-Мода, маріупольський «Азовмаш» та клуб БК «Київ». Вони заявили про себе на європейській арені, виступають в єврокубках.

Один з найкращих українських баскетболістів в історії, олімпійський чемпіон (1988), екс-гравець НБА та колишній президент Федерації баскетболу України О. Волков у 2020 введений до Зали слави Міжнародної федерації баскетболу.

Гандбол

Цей вид спорту набув розвитку на початку 20 ст. У 1914 доктор Е. Мали розробив офіційні правила гри, у м. Харкові за його ініціативою ручний м’яч увійшов до програми гімназії. «Український гандбол» під редакцією Е. Мали за правилами був найдосконалішою з-поміж усіх ранніх різновидів гандболу: чеської хазени і датського хаандболда. 1914 чоловіча гандбольна команда Е. Мали провела у Харкові поєдинок з колективом «Сокіл» і виграла його. Того ж року в гандбол стали грати і дівчата із «Сокола».

Відтоді гандбол став популярним у містах України: Харкові, Києві, Маріуполі, Одесі, Катеринославі тощо. В 1918 у м. Харкові утворено «гандбольну лігу», 1923 — першу гандбольну секцію, 1924 організовано перші змагання. Серед 22 команд перемогу здобули спортсмени Харківського паровозобудівного заводу. Проводилися першості інших міст України, зокрема у першості м. Одеси брали участь понад 50 команд, Дніпропетровська — 46, Харкова — 125.

У 1927 відбувся перший чемпіонат Української РСР, 1928 у гандбол грали на Спартакіаді народів СРСР, тоді було два види гри — «7х7» (по сім гравців на малому майданчику) та «11х11» (по 11 — на футбольному полі).

Ігор Турчин

Після Другої світової війни відродження гандболу почалося з 1946 за ініціативи Є. Івахіна, під керівництвом якого створено київську школу гандболу. В 1959 Федерація гандболу України увійшла до складу Всесоюзної федерації гандболу. У 1960–1970 м. Київ став центром жіночого гандболу, київський клуб «Спартак» був однією з найкращих команд в історії радянського гандболу, 13 разів вигравав Кубок європейських чемпіонів, 20 разів ставав чемпіоном СРСР. Ці здобутки пов’язані з роботою тренера І. Турчина, якого вважають найуспішнішим тренером в історії гандболу. За видатні досягнення в спорті І. Турчин і його команда занесені до Книги рекордів Гіннеса.

На Літніх Олімпійських іграх 1976 (м. Монреаль) уперше до програми увійшли змагання жіночих гандбольних команд. Основу збірної СРСР, яка виборола золоті нагороди, становили спортсменки київського клубу «Спартак» (11 з 14 гандболісток були з України). У складі чоловічої збірної, що здобула золото, було 6 українських спортсменів.

Збірна команда України 4 рази вигравала на Спартакіаді народів СРСР.

За часів незалежності розпочався новий етап розвитку українського гандболу. З 1992 проходять національні чемпіонати України серед чоловічих і жіночих команд. Федерація гандболу України є повноправним членом Міжнародної федерації гандболу, збірні команди України беруть участь у чемпіонатах Європи і світу. Жіноча команда України на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни) виборола бронзові медалі. Провідні українські клуби беруть участь у єврокубкових змаганнях («Ліга чемпіонів», «Кубок ЄГФ», «Кубок кубків», «Геллендикап» та ін.). Клубні команди «Шахтар» (Донецьк) та «ЗТР» (Запоріжжя) доходили до однієї четвертої Кубка Європейських чемпіонів, ставали чемпіонами країни. Серед жіночих клубних «Мотор» (Запоріжжя) та «Спартак» (Київ) мають певні здобутки в Єврокубках.

Досягнення українських гандболістів у складі збірних СРСР:

• жіночий гандбол — золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1976 (м. Монреаль); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1980 (м. Москва); бронзові медалі Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул); бронзові медалі Чемпіонату світу 1973 у Югославії; срібні медалі Чемпіонату світу 1975 (м. Київ); срібні медалі Чемпіонату світу 1978 у Чехословаччині; золоті медалі Чемпіонату світу 1982 в Угорщині; золоті медалі Чемпіонату світу 1986 у Нідерландах; золоті медалі Чемпіонату світу 1990 у Південній Кореї;
• чоловічий гандбол — золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1976 (м. Монреаль); срібні медалі Олімпійських ігор 1980 (м. Москва); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул); золоті медалі Літніх Олімпійських ігор 1992 (м. Барселона); срібні медалі Чемпіонату світу 1978 у Данії; золоті медалі Чемпіонату світу 1982 у ФРН; срібні медалі Чемпіонату світу 1990 у Чехословаччині.

Зінаїда Турчина

Досягнення за часів незалежності: золоті медалі юніорської дівочої збірної України на Чемпіонаті Європи 1994 для гравців до 17 років у Литві; срібні медалі молодіжної жіночої збірної України на Чемпіонаті Європи 1996 для гравців до 19 років у Польщі; срібло молодіжної чоловічої збірної на Чемпіонаті світу 1997 для гравців до 21 року в Туреччині; срібло жіночої збірної України на чемпіонаті Європи 2000 у Румунії; бронза жіночої збірної України на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни).

У 2000, за результатами опитування, проведеного Міжнародною федерацією гандболу, спортсменку З. Турчину визнано найкращою гандболісткою 20 ст.

Волейбол

В Україні професійний волейбол з’явився з 1925, завдяки ініціативі професора В. Бляха із м. Харкова. У лютому 1926 при Губернській раді фізкультури було створено організаційну групу. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила гри. Створювалися команди і в інших містах. 1927 у м. Харкові організовано змагання на першість України за участі команд з 11 міст.

Від 1950-х українські клуби та збірна УРСР здобували перемоги. Жіноча команда «Буревісник» (м. Одеса) 1961 завоювала золоті нагороди та звання чемпіона СРСР. Срібні медалі чемпіонату СРСР виборювали чоловічі команди: 1951 «Спартак» (Київ), 1961 «Буревісник» (Одеса), 1969 «Локомотив» (Київ), 1972 «Зірка» (Ворошиловград), 1991 «Шахтар» (Донецьк) та жіночі команди: 1975, 1978, «Іскра» (Ворошиловград), 1983 «МедІн» (Одеса). Низка команд були бронзовими призерами. Чоловіча команда «Шахтар» (Донецьк) у сезоні 1991–1992 виграла відкритий чемпіонат СНД. Володарями Кубка СРСР серед чоловічих клубів були: тричі (1973, 1988, 1990) «Локомотив» (Київ) та 1976 ЧГБ (Чорноморгідробуд) (Одеса), серед жіночих клубів — тричі (1974, 1981, 1983) «МедІн» (Одеса), двічі (1985, 1988) «Орбіта» (Запоріжжя) та 1980 «Іскра» (Ворошиловград).

Жіноча команда «Буревісник» 1962 виграла Кубок європейських чемпіонів. Кубок кубків європейських країн здобували: 1973 чоловіча команда «Зірка» (Ворошиловград) та жіночі команди: 1977 «Іскра» (Ворошиловград), 1983 «МедІн» (Одеса). Жіноча команда «Орбіта» (Запоріжжя) в 1990 здобула Кубок Європейської конфедерації волейболу.

Чоловіча збірна УРСР чотири рази (1956, 1967, 1986, 1991) ставала переможницею Спартакіади народів СРСР, а 1983 здобула бронзові нагороди. Жіноча збірна УРСР завойовувала звання чемпіонок Спартакіади народів СРСР 1975, друге місце — 1956, третє — 1967, 1971, 1983, 1986

Вихованці українського волейболу у складі збірних команд СРСР виборювали нагороди на міжнародному рівні. Першим представником України був гравець команди «Спартак» (Київ) М. Пімєнов, який став чемпіоном світу 1949, 1952, чемпіоном Європи 1950, 1951 Згодом кількість вихованців українських клубів у складі збірних команд СРСР зростала. У команді СРСР, яка виборола бронзові нагороди Чемпіонату світу 1956, було 4 спортсмени з УРСР. У складі збірної СРСР, яка на Літніх Олімпійських іграх 1968 (м. Мехіко) здобула звання олімпійського чемпіона, було 7 гравців українських клубів.

Після здобуття незалежності розвитком волейболу в Україні опікується Федерація волейболу України. Жіноча національна збірна України 1993 завоювала бронзові медалі Чемпіонату Європи. Українська жіноча команда здобувала право участі в Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта). Останнім досягненням жіночої збірної України було 4 місце Чемпіонату Європи 2001. У 2002 юнацька збірна України посіла друге місце на Чемпіонаті Європи серед юніорок, 2005 збірна України виборола золоті медалі чемпіонату Європи серед дівчат.

На клубному рівні у Кубку Європейської конфедерації волейболу в сезоні 1993–1994 команда клубу «Іскра» з м. Луганська, а в сезоні 1994–1995 команда клубу «Орбіта» із м. Запоріжжя завоювали 3-є місце. Чоловічий клуб «Локомотив» (Харків) у сезоні 2003–2004 став володарем Кубку топ-команд.

Легка атлетика

Перші свідчення істориків про змагання з легкої атлетики на теренах України припадають на другу половину 19 ст. У м. Миколаєві 21.05.1858 відбулися змагання з бігу, організовані військово-морськими офіцерами для матросів і солдатів.

Перша Всеросійська олімпіада, пам'ятна медаль

У 1913 у м. Києві проходила Перша всеросійська олімпіада (1913). Серед 579 учасників змагань 174 спортсмени представляли легку атлетику. У програмі було 25 видів: біг на 100, 200, 400, 800, 150, 5 000, 10 000 м, марафонський біг та командний біг на 3 000 м, крос на 8 000 м, біг на 110 м з бар’єрами, естафетний біг 4 х 100 м і 4 х 400 м, спортивна ходьба на 10 км, стрибки у висоту з місця і розбігу, стрибки у довжину з місця і розбігу, потрійний стрибок з розбігу, стрибок із жердиною, метання диска, списа, молота, штовхання ядра, десятиборство.

Важливим етапом розвитку легкої атлетики стала І Всеукраїнська олімпіада, проведена 10–18.08.1921 у м. Харкові. У змаганнях з легкої атлетики брало участь понад 100 спортсменів. 1923 відбулася І Спартакіада України (м. Харків). З 1928 регулярно організовували Всесоюзні спартакіади, й легкоатлети України виступали в складі збірної команди республіки.

Спортсмени з України брали участь у щорічних чемпіонатах УСРР/УРСР та СРСР з легкої атлетики (1920–1992). До легкоатлетичної збірної СРСР для участі в Літніх Олімпійських іграх 1952 у м. Гельсінкі увійшли 11 українських спортсменів. Відтоді легкоатлети України виступали на олімпійських змаганнях. Зокрема, успішною були Літні Олімпійські ігри 1960 у м. Римі. Чотири представники України стали олімпійськими чемпіонами: В. Голубничий (спортивна ходьба 20 км, 1:34:08 год), Л. Лисенко (800 м, 2:04,50 хв), В. Крепкіна (довжина, 6,37 м), В. Цибуленко (спис, 84,64 м); двоє вибороли срібні медалі: В. Брумель (висота, 2,16 м), Л. Бартенєв (Київ; 4 х 100 м, 40,24 с); І. Тер-Ованесян — бронзову медаль (довжина, 8,04 м). Тріумфували легкоатлети України на Літніх Олімпійських іграх 1980 у м. Москві — сім атлетів завоювали золоті, один — срібну і три — бронзові медалі. В 1984 уперше в історії світової легкої атлетики упродовж одного року С. Бубка встановив чотири рекорди світу.

У незалежній Україні з 1992 щорічно відбуваються чемпіонати України з легкої атлетики (літні й зимові). Серед змагань з легкої атлетики: Кубок України, чемпіонат України серед команд, чемпіонати й Кубки України з окремих дисциплін (метання, спортивна ходьба, крос, марафон тощо), чемпіонати України серед юнаків, юніорів, молоді та ветеранів.

Інеса Кравець

Перше українське олімпійське золото у легкій атлетиці здобула І. Кравець у потрійному стрибку на Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта).

Легкоатлетам України належить низка рекордів. Стрибун із жердиною С. Бубка встановив 35 світових рекордів, а його рекорд 1994 для стрибків з жержиною на стадіонах просто неба (6,14 м) побито лише в 2020 А. Дюплантісом (Швеція) — 6,15 м. Світовий рекорд C. Бубки для стрибків у приміщеннях (6,15 м), встановлений 1993, було побито лише в 2014 Р. Лавіллені (Франція) — 6,16 м. На 2021 понад 20 років ніхто не може побити встановлений 1995 рекорд І. Кравець у потрійному стрибку (15,50 м).

На території України проведено низку міжнародних змагань. 2006 м. Ялта приймало Кубок Європи з багатоборства (І ліга), 2007 — зимовий Кубок Європи з метань. 2013 м. Донецьк приймало чемпіонат світу з легкої атлетики серед юнаків. Участь у змаганнях взяли 1542 спортсмени зі 174 країн світу. 2019 у м. Луцьку відбувся Командний чемпіонат Європи з багатоборств Супер ліга.

У розвиток української легкої атлетики зробили внесок тренери: В. Абраменко; В. Аксьонов; А. Антіпов; С. Бабаков; О. Бабкін; М. Виставкін; А. Голубцов; В. Зелінський; В. Киба; А. Коваленко; І. Леоненко; І. Муренко; І. Паламарчук та ін. Серед титулованих легкоатлетів України: Ф. Мельник (Велєва-Мельник); І. Неделенко-Ліщинська (Ліщинська); О. Овчарова-Красовська (Красовська); Н. Олізаренко (Мушта); В. Підлужний; М. Пінігіна (Кульчунова); О. Повх; Т. Пророченко (Буракова); М. Рємєнь; О. Саладуха; Ю. Сєдих; Т. Скачко; Х. Стуй; В. Стьопіна; Т. Терещук-Антипова; Н. Ткаченко; В. Цибуленко; Р. Щуренко; Д. Юрченко та ін.

Важка атлетика

У лютому 1895 київський лікар Є. Гарнич-Гарницький заснував Київський атлетичний гурток.

1923 у м. Москві проведено перший Чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали важкоатлети з України: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася в 1922 у м. Харкові; її чемпіонами стали Я. Шепелянський, І. Жуков, В. Поль і Д. Ехт.

З 1934 капітаном збірної команди УСРР був Г. Попов (1912–1974; Азербайджан — Україна). Він винайшов новий спосіб присіду під штангу — «розніжка», першим зі спортсменів України встановив найвище на той час світове досягнення у ривку — 98,2 кг. У 1938 спортсмен із м. Києва Я. Куценко першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій ваговій категорії, в 1947 він став чемпіоном Європи — першим серед важкоатлетів України.

У 1946 секція важкої атлетики СРСР приєдналася до Міжнародної федерації важкої атлетики. Важкоатлети СРСР вперше взяли участь Літніх Олімпійських іграх 1952 у м. Гельсінкі. Спортсмени з України виступали у складі збірної СРСР, зокрема Я. Куценко був прапороносцем збірної СРСР на церемонії відкриття. У 1981 і 1982 В. Соц із м. Донецька став чемпіоном світу та Європи і встановив сім рекордів. У 1981 звання чемпіона світу та Європи здобув В. Кравчук із м. Кривого Рогу, а в 1981, 1982, 1983 — А. Писаренко (м. Київ).

Після розпаду СРСР збірна команда важкоатлетів незалежної України на чемпіонаті світу 1993 в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 у Чехії виборола перші загальнокомандні місця.

У розвиток важкої атлетики зробили внесок тренери: Е. Бровко; М. Калінін; Ю. Кучинов; М. Мацьоха; В. Нечипоренко; А. Речкіман; О. Риков; М. Світличний та ін. Відомі важкоатлети: В. Бажан; О. Блищик; Є. Гордієнко; М. Гордійчук; Л. Григурко; Н. Давидова; Л. Жаботинський; Ю. Зайцев; Ю. Каліна; О. Коробка; П. Король; В. Крищишин; О. Левандовський; В. Масловська; Г. Новак; Ю. Паратова; І. Рибак та ін.

Спортивна гімнастика

Україна належить до провідних гімнастичних держав світу. Створення гімнастичних гуртків було започатковано ще в середині 19 ст.: перший гурток — у м. Одесі 1861, а згодом — у Києві, Харкові, Чернігові та інших містах. 1901 організовано «Київське гімнастичне товариство», що опікувалося розвитком спортивної гімнастики серед молоді. В 1909 у м. Санкт-Петербурзі на Всеросійському чемпіонаті з гімнастики перемогу здобув гімнаст із м. Києва Б. Гонзатке.

Розвитку спортивної гімнастики у 1920-і сприяла підготовка до I Всесоюзної спартакіади 1928. У містах Києві, Харкові, Чернігові, Одесі та інших відбувалися спортивно-гімнастичні агітаційні свята, в яких взяло участь близько 25 тис. осіб. Першим чемпіоном України став київський гімнаст Є. Факторов.

У 1920–1930 в Україні функціонували спортивні клуби й товариства «Динамо», «Спартак», «Локомотив та інші, де зокрема приділялася увага розвитку спортивної гімнастики. Відбулися перші всесоюзні змагання. Першим абсолютним чемпіоном СРСР зі спортивної гімнастики став спортсмен із м. Харкова М. Дмітрієв. Він також став переможцем 3-ї Всесвітньої робітничої олімпіади (м. Антверпен, Бельгія, 1937).

Лариса Латиніна

1949 створено федерацію спортивної гімнастики СРСР, 1951 — федерацію спортивної гімнастики УРСР як її структурний підрозділ.

На Літніх Олімпійських іграх 1952 (м. Гельсінкі) абсолютними олімпійськими чемпіонами стали М. Гороховська і В. Чукарін. За часів СРСР найтитулованішими спортсменами серед гімнастів України були: Б. Шахлін, В. Чукарін, А. Ібадулаєв, Л. Латиніна, П. Астахова, Ю. Титов, М. Гороховська, Н. Бочарова. Зокрема, Б. Шахлін — триразовий олімпійський чемпіон, володар 97 медалей (64 золоті, 22 срібні, 11 бронзових), які завоював на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи, СРСР. Л. Латиніна — дев’ятиразова олімпійська чемпіонка, до 2012 мала найбільшу в історії спорту кількість олімпійських нагород (18 медалей — 9 золотих, 5 срібних, 4 бронзові).

За доби незалежності в Україні з’явилась національна федерація. Першим президентом Української федерації гімнастики стала багаторазова чемпіонка Олімпійських ігор, світу та Європи Л. Турищева (1992–2000). Українська федерація гімнастики (УФГ) є членом Міжнародної федерації гімнастики.

Українські гімнасти з 1992 беруть участь у чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх. Абсолютними олімпійськими чемпіонами стали Т. Гуцу (Літні Олімпійські ігри 1992, м. Барселона) та Л. Подкопаєва (Літні Олімпійські ігри 1996, м. Атланта). Чоловіча збірна команда України зі спортивної гімнастики виборола бронзові медалі Літніх Олімпійських ігор 1996 (м. Атланта (США) та срібні Літніх Олімпійських ігор 2000 (м. Сідней).

За роки незалежності України гімнасти завоювали: 11 золотих, 12 срібних, 11 бронзових медалей на Олімпійських іграх; 8 золотих, 8 срібних та 25 бронзових медалей на чемпіонатах світу; 19 золотих, 30 срібних та 36 бронзових медалей на чемпіонатах Європи; 13 золотих, 9 срібних та 24 бронзових медалей на першостях Європи.

На честь українських спортсменів називають унікальні елементи гімнастики. Так, рішенням Міжнародної федерації гімнастики 2016 один з опорних стрибків названо на честь бронзового призера Літніх Олімпійських ігор 2012 (м. Лондон) українського гімнаста І. Радівілова. В 2020 два унікальні елементи на паралельних брусах офіційно названо на честь українського гімнаста П. Пахнюка (отримали назву «Пахнюк-1» та «Пахнюк-2»).

Художня гімнастика

В Україні сформовано одну з найсильніших шкіл художньої гімнастики у світі. Викладання гімнастики започаткувала у 1930-х О. Семенова-Нейпак (в Інституті фізкультури у м. Харкові). Вона розробила перші програми з гімнастики, виховала перших українських майстрів спорту. Серед її учнів — В. Зінченко, яка згодом тренувала А. Дерюгіну. В 1948 у м. Харкові відбувся перший Чемпіонат України, в якому взяли участь 7 команд. У 1950–1970-ті гімнастки України були одними з найсильніших у СРСР. О. Бірюк ставала чотириразовою чемпіонкою СРСР, Л. Парадієва (Середа) — чемпіонкою світу (1967), Н. Овчиннікова — срібною призеркою Чемпіонату світу (1967), Ж. Васюра — чемпіонкою світу (1973). Найбільші успіхи пов’язані з ім’ям І. Дерюгіної, чемпіонки світу (1977, 1979), Європи (1978), багаторазової чемпіонки СРСР, тренерки, яка виховала сузір’я зірок гімнастики.

1984 художня гімнастика увійшла до складу олімпійських дисциплін. Найтитулованіша українська гімнастка — О. Тимошенко, виборола бронзову медаль Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул) і золоту медаль Літніх Олімпійських ігор 1992 (м. Барселона). О. Скалдіна в 1991 стала абсолютною чемпіонкою світу, 1992 виграла Чемпіонат СНД і стала бронзовою призеркою Літніх Олімпійських ігор 1992 (м. Барселона).

Ганна Безсонова

Після здобуття незалежності розвитком художньої гімнастики в Україні опікується Федерація гімнастики України (утворена 1992). Спортсменки України здобувають нагороди високого ґатунку. К. Серебрянська в 1995 стала абсолютною чемпіонкою світу, 1996 — чемпіонкою Літніх Олімпійських ігор 1996 (м. Атланта). О. Вітриченко завоювала бронзову медаль Літніх Олімпійських ігор 1996 (м. Атланта), 9 золотих нагород чемпіонатів світу і 12 — європейських першостей. Г. Безсонова здобула дві олімпійські бронзові нагороди — на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни) та Літніх Олімпійських іграх 2008 (м. Пекін), низку нагород світових чемпіонатів. Г. Різатдінова — бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 2016 (м. Ріо-де-Жанейро), чемпіонка світу 2013, багаторазова призерка чемпіонатів світу та Європи.

В Україні відбувалися міжнародні змагання з художньої гімнастики. Чемпіонат Європи 2004 з художньої гімнастики проходив у м. Києві, в ньому взяли участь спортсменки з 27 країн. Україна виборола друге командне місце, Г. Безсонова здобула срібну нагороду. Чемпіонат світу з художньої гімнастики відбувся у м. Києві 27.08–01.09.2013, змагалися представниці 26 країн. Збірна України посіла друге загальнокомандне місце (1 золота медаль, 2 срібні та 2 бронзові). Вдруге Чемпіонат Європи з художньої гімнастики проходив у м. Києві у листопаді 2020 (брали участь спортсменки з 25 країн). Збірна України з художньої гімнастики (Д. Баєва, М. Боднарчук, А. Возняк, М. Височанська, В. Юзвяк) здобула чемпіонське звання у вправах із 5 м’ячами. Українки отримали оцінку 35,350 та обійшли команди Ізраїлю та Естонії.

Бокс

Кулачні бої відомі на теренах України з часів Давньої Русі. Боротьбу «навкулачки» описано в оповідях з життя запорожців. Поява сучасного боксу в Україні пов’язана з ім’ям французького моряка М. Рантьє, який виступав на професійному рингу. З 1911 він почав тренувати студентів Університету Св. Володимира у м. Києві, а згодом організував гурток «Спорт і бокс». У 1918–1920-х організовано секції боксу в м. Одесі (брати Енглезі, брати Солоневичі, тренер Криворучко). 1923 англійці Б. Огутинський та М. Неш перевели роботу всіх гуртків боксу м. Одеси на професіональну основу. Одесит А. Бакман (виступав у вазі до 51 кг) став у 1933 першим в Україні бронзовим призером чемпіонату СРСР, а 1939 — переможцем першості СРСР. У 1920–1930-х роках бокс набув розвитку в м. Харкові (цьому сприяло відкриття у місті 1931 Інституту фізкультури). На всесоюзних чемпіонатах 1933–1941 боксери УСРР/УРСР здобули загалом 13 нагород. Бокс поширився і в Західній Україні, де спортсмени виступали на чемпіонатах Польщі.

Після Другої світової війни відроджувалися секції боксу, розвивався юнацький і молодіжний спорт. 1945 створено секцію (згодом — федерація) боксу України. Її очолив тренер М. Романенко. За період 1944–1990 спортсменами УРСР завойовано 177 медалей чемпіонатів СРСР. На грудень 1990 в УРСР боксом займалися 50 тис. осіб. Серед титулованих боксерів того періоду: О. Ягубкін (вага до 91 кг), чемпіон світу (1982), триразовий чемпіон Європи (1981, 1983, 1985); В. Савченко, бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1976 (м. Монреаль; до 71 кг), срібний призер Літніх Олімпійських ігор 1980 (м. Москва; до 75 кг), чемпіон світу (1978) і Європи (1977; обидва — до 71 кг); В. Мірошниченко, срібний призер Літніх Олімпійських ігор 1980 (м. Москва; до 51 кг), чемпіон світу (1982) і Європи (1982 р; обидва — до 54 кг); А. Кліманов, бронзовий призер Чемпіонату світу (1974 р; до 71 кг), чемпіон Європи (1973, до 71 кг; 1975; до 81 кг); В. Мусалімов (до 67 кг), бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1968 (м. Мехіко) і чемпіонату Європи (1969).

Володимир та Віталій Клички

На Літніх Олімпійських іграх 1992 боксери з України виступали у складі Об’єднаної команди СНД. Срібну нагороду в напівважкій вазі завоював Р. Зауличний, згодом від став чемпіоном світу і Європи (обидва — 1993) як представник України. З 1996 боксери України виступають окремою командою. Першим олімпійським чемпіоном став Володимир Кличко (понад 90 кг) на Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта); здобув також срібну медаль Чемпіонату світу (1996). Двічі золоту олімпійську нагороду здобував В. Ломаченко — на Літніх Олімпійських іграх 2008 (м. Пекін; до 57 кг) і Літніх Олімпійських іграх 2012 (м. Лондон; до 60 кг), він також був переможцем Чемпіонатів світу (2009, до 57 кг; 2011, до 60 кг) і Європи (2008; до 57 кг). О. Усик виборов золоту медаль на Літніх Олімпійських іграх 2012 (м. Лондон; до 91 кг), Чемпіонаті світу (2011; до 91 кг) і Європи (2008; до 81 кг). Загалом за роки незалежності українські боксери завоювали 4 золотих, 3 срібних та 7 бронзових медалей Олімпійських ігор.

У квітні 1992 зареєстровано Лігу професійного боксу «Колумбус». Вагомими є успіхи українських професійних боксерів. До 1999 в України не було жодного чемпіона світу з професійного боксу, згодом світові титули здобули 12 боксерів: Віталій та Володимир Клички, С. Дзинзирук, А. Котельник, В. Сидоренко, Ю. Нужненко, В. Сенченко, В. Постол, В. Ломаченко, О. Гвоздик, О. Усик, А. Далакян; серед жінок А. Шатерникова.

Академічне веслування

На території України розвитком академічного веслування опікується Федерація академічного веслування України (заснована 1997), яка входить до Міжнародної федерації академічного веслування.

Перші призові місця на Літніх Олімпійських іграх 1952 у складі збірної СРСР завоювали українські спортсмени Г. Жилін та І. Ємчук. Найуспішнішими вітчизняними спортсменками з цього виду спорту є олімпійські чемпіонки К. Тарасенко, А. Коженкова, Н. Довгодько та Я. Дементьєва, які 2012 у парній четвірці виграли олімпійське золото. Багато українських спортсменів також завоювали чимало призових місць на Олімпійських іграх та інших міжнародних змаганнях, зокрема бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1988 (м. Сеул) О. Марченко, чемпіонка Європи (2007, 2008) О. Олефіренко, чемпіон світу та Європи (2014) Д. Міхай та інші.

Веслування на байдарках і каное

Веслування на байдарках і каное як вид спорту виникло наприкінці 18 ст. Клуби заміського відпочинку на воді організовували подорожі на човнах, а згодом і змагання на швидкість. Веслування на байдарках і каное стали олімпійським видом спорту з 1936 До програми Літніх Олімпійських ігор 1936 (м. Берлін) були включені змагання чоловічих екіпажів на одиночках та двійках. Змагання жінок на байдарках проведено вперше в рамках Літніх Олімпійських ігор 1948 (м. Лондон).

Першу золоту медаль серед українських веслувальників виборов на чемпіонаті Європи 1957 Є. Яциненко. На Олімпійських іграх українські веслувальники почали виступати з 1952 у складі збірної СРСР. Перші золоті олімпійські нагороди серед українських веслувальників вибороли на Літніх Олімпійських іграх 1964 (м. Токіо) у веслуванні на байдарках-четвірках (1000 м) М. Чужиков і В. Морозов та у веслуванні на каное-двійці А. Хіміч. Серед жінок перші золоті медалі здобули на Літніх Олімпійських іграх 1972 (м. Мюнхен) у веслуванні на каное-одиночці (500 м) Ю. Рябчинська та на каное-двійці (500 м) — К. Курішко.

Юрій Чебан

Олімпійськими чемпіонами та володарями нагород високого ґатунку були: С. Чухрай, триразовий олімпійський чемпіон у веслуванні на байдарці-четвірці (1976, двічі 1980), чемпіон світу (1978, 1979, 1982), чемпіон Європи (1979); В. Морозов, олімпійський чемпіон у веслуванні на байдарці-четвірці (1964, 1972), на байдарці-двійці (1968), чемпіон світу (1966, 1970, 1971) у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіон Європи (1967) на байдарці-четвірці, (1969) на байдарці-двійці; О. Шапаренко, олімпійський чемпіон (1968, 1972) у веслуванні на байдарці-двійці та байдарці-одиночці, срібний призер ігор (1968) у веслуванні на байдарці-одиночці, багаторазовий чемпіон світу (1966, 1970, 1973, 1977–1979), багаторазовий чемпіон Європи (1967, 1969, 1973, 1979), у 1966 та 1972 визнаний кращим веслярем світу; Ю. Філатов, олімпійський чемпіон (1972, 1976) у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіон світу (1970, 1971); А. Хіміч, олімпійський чемпіон (1964) у веслуванні на каное-двійці; чемпіон Європи (1961) у веслуванні на каное-одиночці, чемпіон Європи (1965) у веслуванні на каное-двійці; Ю. Стеценко, олімпійський чемпіон 1972 (1972) у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіон світу (1966, 1970, 1971); С. Нагорний, олімпійський чемпіон і срібний призер (1976) у веслуванні на байдарці-двійці, Чемпіон світу на байдарці-четвірці (1979); С. Петренко, олімпійський чемпіон (1976) у веслуванні на каное-двійці, чемпіон світу (1974, 1975) на каное-одиночці (1977) на каное-двійці; С. Пострєхін, олімпійський чемпіон і срібний призер (1980) у веслуванні на каное-одиночці, чемпіон світу і Європи (1979).

В Україні веслування на байдарках і каное офіційно визнане олімпійською дисципліною. Розвитком цього виду спорту в Україні з 2005 опікується Федерація каное України (правонаступниця Федерації України з веслування на байдарках та каное, 1992, визнаної Міжнародною федерацією каное та Європейською асоціацією каное).

Найтитулованіші веслувальники України за часів незалежності: Ю. Чебан, олімпійський чемпіон (2012, 2016), бронзовий олімпійський призер (2008) на каное-одиночці, призер чемпіонатів світу та Європи; Г. Балабанова (Непитаєва), бронзовий олімпійський призер (2004) у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіонка Європи (2001, 2004) на байдарці-четвірці; О. Череватова (Деревенко), бронзова олімпійська призерка (2004) у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіонка Європи (2004); Т. Семикіна (Теклян), бронзова олімпійська призерка (2004) у веслуванні байдарці-четвірці, срібна (2003) і бронзова (2001) призерка чемпіонатів світу, чемпіонка Європи (2001, 2004) у веслуванні на байдарці-четвірці; І. Осипенко-Радомська, олімпійська чемпіонка (2008) у веслуванні на байдарці-одиночці, бронзова олімпійська призерка (2004) у веслуванні на байдарці-четвірці, срібна (2003) і бронзова (2001) призерка чемпіонатів світу у веслуванні на байдарці-четвірці, чемпіонка Європи (2001, 2004).

Біатлон

1928 під час Всеукраїнської зимової спартакіади були організовані змагання з лижних гонок на 10 км зі стрільбою. 1962 на Зимовій спартакіаді проходили змагання з сучасного лижного двоєборства у м. Харкові (вперше розігрувалося звання чемпіона УРСР у гонці на 20 км зі стрільбою на 4 рубіжах, чемпіоном став Ю. Цирюлик). У січні 1963 у м. Харкові відбувся перший чемпіонат України з біатлону (титул першого чемпіона виборов сумчанин Я. Дворський).

Біатлоністи України мали перші здобутки. І. Суровцев першим з-поміж спортсменів України брав участь в Зимових Олімпійських іграх 1968 (м. Гренобль); В. Карленко — майстер спорту СРСР міжнародного класу, переможець міжнародних змагань та чемпіонатів СРСР 1973–1976 на різних дистанціях. Збірна команда України (В. Щур, М. Хованський, Т. Дольний та П. Бруєнко) 1982 виборола 2 місце в естафетній гонці на II зимовій Спартакіаді народів СРСР. Т. Дольний 1983 завоював три золоті медалі на Всесвітній зимовій Універсіаді у м. Боровці (Болгарія); М. Давиденко, Т. Дольний, В. Могиленко, В. Джима 1986 стали чемпіонами в естафетній гонці на III зимовій Спартакіадів народів СРСР. Н. Білова здобула золоту медаль в естафетній та срібну в спринтерській гонці на Чемпіонаті світу 1986 в м. Фалуні (Швеція).

Після проголошення Україною незалежності засновано Федерацію біатлону України (1992), визнана Міжнародною спілкою біатлоністів. 1993 національна збірна України вперше взяла участь у Чемпіонаті світу, на якому чоловіча та жіноча команди в естафетних гонках посіли відповідно 5 та 6 місце. На Зимових Олімпійських іграх 1994 у м. Ліллехаммері (Норвегія) біатлоністи України стали учасниками як окрема команда. Першу в історії незалежної України бронзову медаль у спринтерській гонці на 7,5 км виборола В. Цербе-Несіна.

В 1995 українські біатлоністки Т. Водоп’янова, О. Петрова, Н. Бєлова і В. Цербе-Несіна уперше взяли участь у розіграші Кубка світу в м. Оберхофі (Німеччина) і завоювали срібні медалі в естафетній гонці 4x7,5 км. Того ж року на чемпіонаті Європи з біатлону в м. Ле-Гран-Борнані (Франція) чоловіча збірна України (Т. Дольний, В. Джима, Р. Лисенко, Р. Звонков) виборола бронзові нагороди на естафетній гонці 4x7,5 км, а жіноча команда (Т. Водоп’янова, Н. Лемеш, В. Цербе-Несіна) в естафеті 3x7,5 км і Н. Лемеш в індивідуальній гонці на 15 км — срібні нагороди. 1996 на Чемпіонаті світу (м. Рупольдинг) біатлоністки завоювали 3 медалі: в естафеті та командній гонці, а також О. Петрова в індивідуальній гонці на 15 км. На чемпіонаті світу 1997 у с. Осрбліє (Словенія) українські біатлоністки вибороли 4 медалі: О. Зубрилова в індивідальниій гонці на 15 км, спринті на 7,5 км і гонці переслідування на 10 км — три срібні медалі та жіноча збірна (О. Зубрилова, О. Петрова, Т. Водоп’янова, В. Цербе-Несіна) у командних змаганнях на 7,5 км — бронзові.

На Зимових Олімпійських іграх 1998 (м. Нагано) О. Петрова здобула срібну медаль в індивідуальній гонці на 15 км.

У період від 1999 українські біатлоністи добилися найбільших успіхів і перемог. На Чемпіонаті світу 1999 (м. Кантіолагті) О. Зубрилова завоювала 4 медалі — золоту в індивідуальній гонці на 15 км, мас-старті на 12,5 км і гонці переслідування на 10 км, а також бронзу в спринті на 7,5 км; О. Петрова здобула срібну медаль у мас-старті. На Чемпіонатах світу 2000 (м. Осло) і 2001 (м. Поклюка) жіноча збірна (О. Зубрилова, О. Петрова, Т. Водоп’янова, Н. Лемеш) виборола бронзові медалі в естафеті 4х7,5 км; О. Зубрилова на Чемпіонаті світу 2001 завоювала бронзову медаль в індивідуальній гонці на 15 км, а на Чемпіонаті світу 2002 (м. Осло) — золоту медаль у мас-старті на 12,5 км. На Чемпіонаті світу 2003 (м. Ханти-Мансійськ) українські біатлоністки вибороли дві срібні медалі: О. Петрова у спринті на 7,5 км і збірна (О. Хвостенко, І. Меркушена, О. Яковлева, О. Петрова) в естафеті 4х6 км. На Чемпіонаті світу 2004 (м. Обергоф) в індивідуальній гонці на 15 км бронзову медаль отримала О. Петрова.

Поштова марка України «Золота естафета»

На Зимовій Олімпіаді 2006 (м. Турин) у спринті на 7,5 км виборола бронзову медаль Л. Єфремова. На Чемпіонаті світу 2007 (м. Антресельва) також бронзову нагороду у спринті на 10 км завоював А. Дериземля. Успішним для українських біатлоністок був і Чемпіонат світу 2008 (м. Естерсунд): жіноча збірна (О. Хвостенко, Валентина Семеренко, Віта Семеренко, О. Яковлева) здобула срібні нагороди в естафеті 4х6 км, О. Хвостенко завоювала дві бронзові медалі — в індивідувальній гонці на 15 км і спринті на 7,5 км. На Чемпіонаті світу 2011 (м. Ханти-Мансійськ) відзначилася чоловіча збірна (О. Біланенко, А. Дериземля, С. Семенов, С. Седнєв), яка посіла третє місце в естафеті 4х7,5 км; бронзову медаль виборола також Віта Семеренко в індивідуальній гонці на 15 км. На Чемпіонаті світу 2012 (м. Рупольдінг) Віта Семеренко повторила свій успіх (здобула бронзову нагороду, але цього разу в спринті на 7,5 км). Чемпіонат світу 2013 був вдалим для українських біатлоністок, вони здобули 5 медалей: О. Підгрушна — золоту в спринті на 7,5 км і бронзову в персьюті, Валентина Семеренко — бронзову в індивідуальній гонці на 15 км, Віта Семеренко — бронзову в спринті на 7,5 км, збірна (Ю. Джима, Віта Семеренко, Валентина Семеренко, О. Підгрушна) — срібну в естафеті 4х6 км.

На Зимових Олімпійських іграх 2014 (м. Сочі) жіноча збірна у цьому ж складі виграла золоті медалі в естафеті, Віта Семеренко повторила свій успіх у спринті. На Чемпіонаті світу 2015 (м. Контіолагті) дві медалі здобула Валентина Семеренко — золоту в мас-старті на 12,5 км і бронзову в спринті на 7,5 км. Чемпіонат світу 2016 у м. Голменколлені був менш вдалим: єдиний здобуток — бронзова медаль С. Семенова у спринті на 10 км. На Чемпіонаті світу 2017 біатлоністки мали лише один здобуток — друге місце збірної (І. Варвинець, Ю. Джима, А. Меркушина, О. Підгрушна) в естафеті 4х6.

Чемпіонат світу 2019 (м. Естерсунд) приніс дві медалі: золоту медаль завоював Д. Підручний у гонці переслідування 12,5 км, бронзову — жіноча збірна (Ю. Джима, А. Меркушина, Віта Семеренко, Валентина Семеренко) в естафеті 4х6 км. На Чемпіонаті світу 2020 (м. Антресельва) жіноча збірна (Ю. Джима, А. Меркушина О. Підгрушна, Віта Семеренко) знову виборола бронзову медаль в естафеті 4х6 км, на Чемпіонаті світу 2021 (м. Поклюка) команда (Ю. Джима, А. Меркушина, О. Підгрушна, Д. Блашко) повторила цей результат.

Греко-римська та вільна боротьба, дзюдо

Ще на початку 20 ст. борець Т. Корінь перемагав на борцівських турнірах у містах Лондоні та Берліні. Всесвітньо відоме ім’я українського борця І. Піддубного, який з 1904 здобував титул чемпіона світу п’ять разів. Внесок у становлення борцівського спорту в Україні зробив лікар Є. Гарнич-Гарницький, засновник першого в Україні атлетичного гуртка. Його учень Є. Гордієнко згодом виховав чемпіонів Росії та перших чемпіонів СРСР.

1924 у м. Києві організовано перший Чемпіонат СРСР з класичної боротьби. На ньому, а також на Чемпіонаті СРСР 1926 здобули перемогу учні Є. Гордієнко — Махніцький та Сажко. Чемпіоном СРСР 1937 з греко-римської боротьби став український борець І. Михайловський.

Уперше борці СРСР (у складі команді були спортсмени з України В. Рибалко, А. Ялтирян і Я. Пункін) взяли участь в Літніх Олімпійських іграх 1952 (м. Гельсінкі). Я. Пункін став олімпійським чемпіоном з греко-римської боротьби у напівлегкій вазі (до 62 кг).

І. Богдан здобув золоту медаль з греко-римської боротьби на Літніх Олімпійських іграх 1960 (м. Рим), був також чемпіоном світу (1958, 1961) у важкій вазі. На Літніх Олімпійських іграх 1968 (м. Мехіко) чемпіоном з боротьби вільного стилю став Б. Гуревич (до 87 кг), він також переміг на чемпіонатах світу (1967; до 87 кг) і 1969 (до 90 кг).

Першим українським дворазовим олімпійським чемпіоном з греко-римської боротьби був О. Колчинський (надважка вага), який здобув золоті медалі на Літніх Олімпійських іграх 1976 (м. Монреаль) і 1980 (м. Москва), виграв чемпіонат світу (1978). На Літніх Олімпійських іграх 1976 у легкій вазі золоту нагороду з греко-римської боротьби здобув П. Пінігін. Успішною для українських борців вільного стилю були Літні Олімпійські ігри 1980 (м. Москва). Золоті медалі завоювали І. Мате (категорія до 100 кг), А. Бєлоглазов (52 кг) і С. Бєлоглазов (57 кг). Останній виборов також перемогу на Літніх Олімпійських іграх 1988 (м. Сеул).

Перше борцівське «золото» незалежної України здобув, виступаючи за об’єднану команду СНД, О. Кучеренко у греко-римській боротьбі (до 48 кг) на Літніх Олімпійських іграх 1992 (м. Барселона). 1994 збірна України вперше в своїй історії командою виграла чемпіонат Європи. Олімпійськими чемпіонами, які представляли команду незалежної України, стали: В. Олійник (до 90 кг) на Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта); у вільній боротьбі — Е. Тедеєв (до 66 кг) на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни); у вільній боротьбі серед жінок І. Мерлені (до 48 кг) на Літніх Олімпійських іграх 2004.

Георгій Зантарая

Срібні призери Олімпійських ігор: Ж. Беленюк, призер Літніх Олімпійських ігор 2016 (м. Ріо-де-Жанейро) з греко-римської боротьби (до 85 кг); В. Андрійцев, призер Літніх Олімпійських ігор 2012 (м. Лондон) з греко-римської боротьби (до 96 кг), Є. Буслович, призер Літніх Олімпійських ігор 2000 (м. Сідней) з вільної боротьби (до 58 кг); А. Стаднік, призер Літніх Олімпійських ігор 2008 (м. Пекін) з вільної боротьби (до 66 кг); Д. Салдадзе, призер Літніх Олімпійських ігор 2000 з греко-римської боротьби (до 97 кг).

Бронзові призери: А. Варданян, призер Літніх Олімпійських ігор 2008 (м. Пекін) з греко-римської боротьби (до 66 кг), Т. Данько, призер Літніх Олімпійських ігор 2008 (м. Пекін) з греко-римської боротьби (до 84 кг), З. Зазіров, призер Літніх Олімпійських ігор 1996 (м. Атланта) з вільної боротьби (до 68 кг), А. Калашніков, призер Літніх Олімпійських ігор 1996 з греко-римської боротьби (до 52 кг).

Три олімпійські медалі вибороли також українські дзюдоїсти. 2000 на Літніх Олімпійських іграх (м. Сідней) бронзову медаль завоював Р. Машуренко (до 90 кг). Дві олімпійські нагороди в активі Р. Гонтюка (до 81 кг) — срібна нагорода Літніх Олімпійських ігор 2004 (м. Афіни) та бронзова Літніх Олімпійських ігор 2008 (м. Пекін).

Звання дворазового чемпіона Європи вибороли Г. Білодід (2001, 2003), Р. Мірзаліев (2001 .), М. Прокоф'єва (2004) і В. Сорока (2009). У грудні 2003 в м. Лондоні чоловіча команда України вперше здобула бронзові нагороди на командному Чемпіонаті Європи, а в травні 2008 у м. Москві чоловіча збірна України повторила цей успіх. Сприяло розвитку дзюдо проведення у м. Києві в листопаді 2005 Чемпіонату Європи серед молоді. На Чемпіонаті світу 2005 у м. Каїрі українські дзюдоїсти вперше вибороли відразу три медалі: В. Бубон (100 кг) — срібну, Г. Білодід (73 кг) і Р. Гонтюк (81 кг) — бронзові.

Першим українським чемпіоном світу з дзюдо 2009 став Г. Зантарая. Він брав участь у двох Олімпіадах, срібний та чотириразовий бронзовий призер чемпіонатів світу; двохразовий чемпіон та срібний призер чемпіонатів Європи. Серед жінок Д. Білодід виграла чемпіонат Європи (2017) та світу (2018). На Чемпіонаті Європи серед команд 2011 (м. Стамбул) чоловіча збірна України вперше в історії виборола золоті нагороди.

Армспорт

У різні часи це єдиноборство називали «скандербеком», «рістрестлінгом», «армрестлінгом». Офіційно видом спорту визнано близько 50 років тому.

На території колишнього СРСР історія армспорту почалась із серпня 1989, коли у м. Москві було проведено 1-й Міжнародний турнір з боротьби на руках за участі збірних команд США і Канади. Але переважна більшість спортсменів з СРСР програли іноземцям. Уже наступного року в м. Москві відбувся 1-й Всесоюзний турнір з армспорту, де чемпіонами стали борці з України — Ю. Джуматов (м. Київ) у ваговій категорії 70 кг та І. Тюменєв (м. Львів) у ваговій категорії 90 кг. Того ж року українська команда успішно виступила на 1-му Чемпіонаті СРСР у м. Дніпропетровську (тепер м. Дніпро), де чемпіонами стали Ю. Джуматов та І. Тюменєв.

1991 команда України, у складі якої виступали переважно львівські та київські спортсмени, виграла 2-й Всесоюзний командний турнір у м. Алма-Ати (тепер Алмати, Казахстан). 1994 у м. Львові відбувся 1-й офіційний Чемпіонат України з армспорту. Того ж року в м. Седертельє (Швеція) команда України вперше взяла участь у чемпіонаті світу.

Армспорт входить до реєстру визнаних видів спорту в Україні та культивується у більшості її областей. Українську федерацію армспорту було утворено 1992 (тоді вона мала назву Українська асоціація армреслінгу). Україна стала членом Міжнародної федерації армспорту 1994 .

На Чемпіонаті світу 1997 у м. Гувахаті (Індія) український армборець Д. Безкоровайний завоював 2 золоті медалі й став першим в історії України чемпіоном світу з армспорту. Загалом українці здобули понад 300 медалей різного ґатунку на першостях Європи та світу. Європейський і міжнародний армспорт зобов’язаний своїм розвитком українському спортсменові І. Мазуренку, який очолює кілька міжнародних організацій армспорту та є організатором великих спортивних змагань.

Фехтування

Цей вид спорту розвивається на теренах України з 19 ст. Одним із засновників вітчизняної школи фехтування був П. Заковорот. Він фехтував на турнірах у багатьох містах Європи, 1899 здобув перемогу на міжнародному турнірі у м. Будапешті. 1900 виборов трете місце у змаганнях, присвячених відкриттю Всесвітньої виставки у м. Парижі. Виховав плеяду спортсменів і тренерів. Наприкінці 19 ст. на території Західної України фехтування популяризував «Перший львівський клуб фехтування» створений 1891 студентами Львівського університету.

В Одесі 1908 вперше відбувся всеросійський турнір серед студентів. У м. Києві працював «професор фехтування за італійською системою» Е. Сала, він упродовж 1904–1916 викладав у київських середніх навчальних закладах, спочатку в реальному та 1-му комерційному училищах, згодом — у Театральному училищі Київського товариства мистецтва і літератури, у гімнастичному товаристві «Сокіл», а також керував спортивним гуртком університету Св. Володимира. У гуртку займалися і жінки-фехтувальниці.

1928 фехтувальники УСРР на Всесоюзній спартакіаді в м. Москві завоювали третє місце. 1929 вперше відбулися змагання на першість України. 1935 у м. Харкові організовано перший Чемпіонат України.

На чемпіонаті СРСР 1947 спортсмен з України І. Комаров став першим у змаганнях з фехтування на рапірах, а представник м. Львова В. Андрієвський — бронзовим призером у змаганнях на шаблях. У командних змаганнях українські фехтувальники вибороли звання чемпіонів СРСР у фехтуванні на шаблях і здобули бронзові медалі у фехтуванні на рапірах серед чоловіків. На чемпіонаті СРСР 1948 В. Андрієвський став чемпіоном з фехтування на шаблях. Згодом він як тренер підготував понад 50 майстрів спорту СРСР, понад 25 років був старшим тренером збірних команд УРСР та СРСР з фехтування.

Найсильніші фехтувальники України увійшли до складу збірної СРСР, яка 1952 вперше взяла участь в Олімпійських іграх. Першим здобутком українських фехтувальників на Олімпійських іграх була бронзова медаль Є. Череповського в командних змаганнях шаблістів на Літніх Олімпійських іграх 1956 (м. Мельбурн). Першим українським олімпійським чемпіоном у фехтуванні став Г. Кріс (шпага) на Літніх Олімпійських іграх 1964 (м. Токіо), згодом він здобув ще 2 срібні медалі (в особистих і командних змаганнях на шпагах) на Літніх Олімпійських іграх 1968 (м. Мехіко) і бронзову медаль на Літніх Олімпійських іграх 1972 (м. Мюнхен). Олімпійськими чемпіонами згодом у складі команди СРСР ставали В. Сидяк (шабля, 1968, 1972, 1976, 1980), В. Смирнов (рапіра, 1980); срібними призерами: В. Путятин (рапіра, 1968, 1972), В. Станкович (рапіра, 1968, 1972), С. Міндіргасов (шабля, 1988), бронзовими призерами: С. Парамонов (шпага, 1972), М. Тишко (шпага, 1988).

Ольга Харлан на церемонії нагородження найкращої спортсменки України у червні 2014 р.

Після проголошення незалежності України з’явились можливості для ширшої участі спортсменів у міжнародних змагання, однак виникли проблеми з фінансуванням клубів, виготовленням спортивного інвентаря тощо. На Літніх Олімпійських іграх 1992 (м. Барселона) у складі об’єднаної команди СНД фехтувальники України здобули: золоті медалі — Г. Погосов (шабля), В. Гутцайт (шабля), срібну медаль С. Голубицький (рапіра), бронзову медаль — С. Кравчук (шпага). На Літніх Олімпійських іграх 1996 (м. Атланта) фехтувальники вперше виступали за окрему команду України (11 командне місце). Першу олімпійську медаль у фехтуванні — бронзову нагороду у змаганні шаблістів — здобув В. Третяк на Літніх Олімпійських іграх 2004 (м. Афіни). На Літніх Олімпійських іграх 2008 (м. Пекін) золоті медалі виборола жіноча команда шаблісток (О. Жовнір, О. Харлан, О. Хомрова, Г. Пундик). На Літніх Олімпійських іграх 2012 (м. Лондон) шпажистка Я. Шемякіна стала олімпійською чемпіонкою, О. Харлан здобула бронзову медаль у змаганнях з шаблі. На Літніх Олімпійських іграх 2016 р(м. Ріо-де-Жанейро) жіноча команда шаблісток (О. Харлан, А. Комащук, О. Кравацька, О. Вороніна) посіла друге місце, О. Харлан виборола бронзову нагороду.

Чемпіонами світу були: В. Лукашенко (шабля, 2003), Н. Конрад (шпага, 2003), О. Харлан (шабля, 2013, 2014, 2017, 2019), А. Герей, Д. Карюченко, М. Хворост, Б. Нікішин (2015, шпага). 29.03.2016 ім’я О. Харлан було вписано у міжнародний Зал слави.

Плавання, стрибки у воду

На початку 1930-х в усіх закладах фізичної культури плавання увійшло до навчальних планів як одна з основних дисциплін. У першій половині 1970-х в Україні створено мережу спортивних шкіл з відділеннями плавання. Уроки плавання увійшли до шкільних програм, відкрито плавальні центри, басейни тощо.

Федерація плавання України була створена 03.02.1990; 1992 вона увійшла як повноправний член до Європейської та Міжнародної федерації плавання. Центральний осередок Федерації плавання України — у м. Києві.

На Літніх Олімпійських іграх 1992 (м. Барселона) у складі Об’єднаної команди СНГ брало участь 3 плавця з України. П. Хінкін здобув срібну медаль в естафеті 4х100 м вільним стилем і посів 4 місце на дистанції 100 м батерфляєм. У Літніх Олімпійських іграх 1996 в м. Атланті брали участь 13 плавців з України (нагород не вибороли). До складу олімпійської збірної України на Літніх Олімпійських іграх 2000 у м. Сіднеї увійшли 25 плавців. Здобуток збірної — 2 золоті (Я. Клочкова на дистанції 400 м у комплексному плаванні зі світовим рекордом 4.33,59 с і на дистанції 200 м у комплексному плаванні) та 2 срібні медалі (Я. Клочкова, 800 м вільним стилем і Д. Силантьєв, 200 м батерфляєм). На Літніх Олімпійських іграх 2004 в м. Афінах українські плавці вибороли одну золоту медаль (Я. Клочкова, 400 м комплексним плаванням) і одну бронзову (А. Сердинов, 100 м батерфляєм з рекордом Європи 0,5136).

Міжнародна федерація плавання за результатами сезону 2018 в синхронному плаванні обрала харківську спортсменку Є. Яхно найкращою синхроністкою. У серпні 2018 на чемпіонаті Європи вона здобула 1 золоту, 5 срібних та 1 бронзову нагороду, на Чемпіонаті світу 2019 — золоту й 3 бронзові медалі. Збірна України з артистичного плавання стала чемпіоном світу у хайлайтах. Це нова дисципліна в програмі змагань чемпіонатів світу.

Спортсмен Михайло Романчук (із м. Рівного) у 2017 і 2018 став чемпіоном світу з плавання на дистанції 1500 метрів у «короткій воді», здобув дві золоті та одну срібну нагороду на чемпіонаті Європи (2018). Встановив рекорд Європи на дистанції 800 м вільним стилем (2020).

В активі українських спортсменів також олімпійські медалі зі стрибків у воду: бронзова медаль у синхронних стрибках, яку завоювали Г. Сорокіна та О. Жупіна на Літніх Олімпійських іграх 2000 (м. Сідней), бронзова медаль у синхронних стрибках, яку вибороли О. Пригоров та І. Кваша на Літніх Олімпійських іграх 2008 (м. Пекін). У 2019 О. Середа став чемпіоном Європи у стрибках у воду на 10-метровій вишці й водночас наймолодшим чемпіоном Європи (виборов нагороду вищого ґатунку в 13 років та 7 місяців).

Фігурне катання

Бурхливий розвиток фігурного катання в Україні розпочався в 1950-і. Центром розвитку фігурного катання було м. Київ. Каток для тренувань фігуристів заливали на київському стадіоні «Динамо». В 1960 збудовано перший критий каток для Київського балету на льоду. До м. Києва з м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) приїжджали тренери, зокрема П. Орлов. Чемпіонами України були: С. Сігалова і О. Ясько, Н. Воробйова і В. Максаєв; Н. Массалітіна і В. Капров; Л. Дрозденко; Ю. Орлов.

У середині 1960-х фігурне катання розвивалося також і в м. Харкові. Тут починала працювати як тренер Г. Змієвська, яка згодом переїхала до м. Одеси і виховала двох олімпійських чемпіонів (О. Баюл і В. Петренка). Однією з провідних була одеська школа фігурного катання (засновники О. і Ю. Циммермани), де працювали тренери В. Ніколаєв і А. Старкова. Серед вихованців одеської школи олімпійські чемпіони, чемпіони світу та Європи.

Новий етап у розвитку фігурного катання розпочався після здобуття незалежності. На Зимових Олімпійських іграх 1992 (м. Альбервіль), де спортсмени виступали за Об’єднану команду СНД, золоту медаль в одиночному фігурному катанні серед чоловіків виборов представник одеської школи В. Петренко. Він також став бронзовим призером Олімпійських ігор 1988 у м. Калгарі, чемпіоном світу (1992), чемпіоном Європи (1990, 1991).

На Зимових Олімпійських іграх 1994 (м. Ліллігаммер) О. Баюл стала першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. Її коротку програму на музику П. Чайковського вважають однією з найкращих в історії фігурного катання. О. Баюл також двічі ставала чемпіонкою України (1993, 1994), срібною призеркою Чемпіонату Європи (1993, 1994), виборола золоту медаль Чемпіонату світу (1993). Український дует у складі О. Грушиної та Р. Гончарова (представники одеської школи) здобув бронзові нагороди на Зимових Олімпійських іграх 2006 (м. Турин).

Першими українськими призерами чемпіонатів Європи стали 1996 танцювальний дует І. Романова та І. Ярошенко. Медалі чемпіонатів Європи в одиночному фігурному катанні вигравали: серед чоловіків Д. Дмитренко (1993 — золоту, 2003 — бронзову), В. Загороднюк (1996 — золоту, 1994 — срібну, 1995, 1997 — бронзові), серед жінок — О. Ляшенко (1995, 2005 — бронзову, 2004 — срібну), Ю. Лавренчук (1997 — бронзову).

Теніс

З 1890 тенісні клуби були створені англійцями у містах Одесі й Таганрозі; згодом теніс поширився і в інших містах України. 1913 тенісний турнір організовано в м. Києві. У Західній Україні перші тенісні клуби виникли в 1890-х, перші змагання у м. Львові 1911 організувало спортивне товариство «Україна». Від 1930 розпочалися змагання за першість України. Вони проходили в категоріях командної першості, особистої — чоловіків, жінок, змішаних пар; влаштовували зимові змагання, змагання молоді тощо.

Україна займала одне з провідних місць за розвитком тенісу. У 1960–1970-ті звання чемпіонів СРСР завойовували спортсмени з м. Києва В. Кузьменко, Г. Бакшеєва і М. Мозер.

Незалежна Україна має кількох зірок тенісу. А. Медведєв виграв 11 титулів у одиночному розряді, був за рейтингом 4-ою ракеткою світу, переможець юнацької версії турніру «Ролан Гаррос» (1991), виходив до фіналу цього престижного турніру. Перемагав провідних тенісистів світу (П. Сампраса, А. Огассі, Р. Федерера та ін.). Е. Світоліна — третя ракетка світу (за рейтингом 2017, 2018, 2019), двічі діставалася півфіналів турнірів Великого шолома (2019) і 4 рази чвертьфіналів (2015, 2017, 2018, 2019), перемагала провідних тенісисток світу (С. Вільямс, В. Вільямс, К. Возняцкі, А. Кербер та ін.). Т. Перебийніс — 2000 виходила у фінал на юніорському турнірі «Вімблдон» в одиночному розряді й перемогла на тому самому турнірі в парному розряді. Сестри Альона й Катерина Бондаренко 25.01.2008 виграли Відкритий чемпіонат Австралії з тенісу (один з турнірів Великого шолому) в парному розряді, обігравши у фіналі білоруську спортсменку В. Азаренко та представницю Ізраїлю Ш. Пеєр.

Акробатика

Спортивна акробатика в Україні має офіційне визнання як неолімпійська дисципліна. Федерація спортивної акробатики України заснована 1948, входить до складу Української федерації гімнастики (з 1991). Команда України бере участь у міжнародних змаганнях, виборюючи провідні місця. Серед її здобутків: третє місце на чемпіонатах світу 1994 (м. Пекін, КНР), 1995 (м. Зелена Гура, Польща), 1996 (м. Риза, Німеччина), 1999 Р.(м. Гент, Бельгія), 2008 (м. Глазго, Шотландія), 2010 (м. Вроцлав, Польща); друге місце на чемпіонатах світу 1997 (м. Манчестер, Велика Британія), 1998 (м. Мінськ, Білорусь); перше місце на чемпіонатах Європи 1993 (м. Антверпен, Бельгія), 1997 (м. Баунатал, Німеччина), друге місце на чемпіонатах Європи 1994 р (м. Зелена Гура), 1995, 1996 (м. Риза, Німеччина); 1999 (м. Зелена Гура).

Серед провідних спортсменів-акробатів України: Д. Баїн, Г. Демиденко, В. Жердєва, Ю. Заверюха, А. Ковпоша, О. Косенко, В. Ляпунов, О. Мойсейчева, С. Павлов, С. Петров, А. Сафонов, Ю. Степченков, Н. Суріна, Ю. Тишлер, О. Чабаненко, С. Чижевський, Г. Церишенко.

Бадмінтон

Зародження бадмінтону в Україні пов’язане з 1960 (відбувся перший матч між командами міст Львова і Москви). 1961 УРСР увійшла до Федерації бадмінтону СРСР, були організовані перші змагання за участю команд Києва, Харкова, Львова та інших міст України. 1962 змагалися команди союзних республік: України, Білорусії, Росії, Азербайджану, Казахстану, Таджикистану. Того ж року в Україні відбувся перший республіканський чемпіонат, переможцями якого стали А. Карцуб (Львів) та В. Ліфшиц (Харків).

1963 пройшов перший чемпіонат СРСР. 1965 уперше чемпіонами СРСР стали українські бадмінтоністи: пари А. Карцуб — О. Марчево (Львів) та В. Ліфшиц — Ю. Єрмолаєв (Харків). 1974 СРСР був прийнятий до Міжнародної федерації бадмінтону, 1975 — до Європейської конфедерації.

У незалежній Україні розвитком бадмінтону опікується Федерація бадмінтону України (заснована 1992). Україна є членом Всесвітньої федерації бадмінтону та Європейської конфедерації бадмінтону. 27–28.04.2019 у м. Києві вперше пройшов щорічний конгрес Європейської конфедерації бадмінтону. Щороку проводяться командні та особисті Чемпіонати України, спортсмени України беруть участь у міжнародних турнірах та чемпіонатах, входять до сотні найкращих спортсменів світу, п’ять разів брали участь у Олімпійських іграх.

27.04–02.05.2021 відбувся Чемпіонат Європи з бадмінтону в м. Києві.

Фристайл

молодий вид лижного спорту, розвиток якого в Україні розпочався у 1980-х. У 1987 було проведено перший Чемпіонат України, 1990 українська команда фристайлістів завоювала перше командне місце на Зимовій спартакіаді народів СРСР, чемпіонський титул серед чоловіків здобув С. Бут.

Українські спортсмени беруть участь у Олімпіадах з 1994, вони входили до десятки найкращих за результатами олімпійських змагань, виборювали призові місця на етапах Кубку світу. На Зимових Олімпійських іграх 2018 у м Пхьончані О. Абраменко завоював золоту олімпійську нагороду, на Чемпіонаті світу 2019 — срібну медаль.

Аеробіка

В Україні аеробіка офіційно визнана як неолімпійський вид спорту, розвивається завдяки зусиллям Федерації України зі спортивної аеробіки та фітнесу (заснована 1991). На першому Чемпіонаті Європи (1990) в Італії українська спортсменка О. Бехтєрєва перемогла в усіх видах індивідуальних програм і стала першою чемпіонкою Європи серед жінок.

У 1991 автори спортивної аеробіки К. і Х. Шварц проводили Міжнародний турнір зі спортивної аеробіки у м. Москві. Серед призерів були українські спортсмени: срібний призер турніру — О. Бехтєрєва (м. Одеса), бронзовий призер — О. Пасічна (м. Київ). Четверте місце серед змішаних пар посіли Ю. Пінчук та О. Пасічна (м. Київ).

Перший чемпіонат України відбувся 1992 у м. Києві. У 1993 збірна України (у складі — О. Бехтєрєва, О. Пасічна, Ю. Пінчук та Г. Ляшенко) вперше взяла участь у Чемпіонаті світу (м. Нью-Орлеан, США), відтоді регулярно бере участь у змаганнях. 1995 збірна України (у складі — О. Пасічна, С. Зик, А. Ліснічий) виборола командне третє місце і перше місце у змаганнях змішаних пар на першому Кубку Європи у м. Ессені (ФРН) і дві бронзові медалі на Чемпіонаті Європи у м. Празі (Чехія). У травні 1998 Чемпіонат Європи з аеробіки проходив у м. Києві. У змаганнях брали участь 157 спортсменів з 27 країн.

В Україні вперше в світі почали проводити змагання серед дітей. У 1998 було вирішено ввести категорію «юніор», і чемпіонат пройшов серед дорослих та юніорів. Золоті медалі здобули український спортсмени О. Левкін (серед чоловіків) і Н. Пасічна (серед юніорів), срібну медаль — українські юніори А. Луценко, О. Попченко та Н. Пасічна.

Федерація України зі спортивної аеробіки та фітнесу щорічно проводить Чемпіонати й Кубки України у вікових категоріях: діти (6–11 років), кадети (12–14), юніори (15–17), молодь (17–21), дорослі (з 18), організує національні та міжнародні турніри (відкритий Чемпіонат Києва, Кубок України).

Шахи

Про багатовікову історію шахів в Україні свідчать археологічні знахідки шахових фігур у скіфських курганах Приазов’я. Шахи були популярними за часів Давньої Русі.

У 19 ст. з’явилися шахові клуби в українських містах: перший у Харкові 1881, потім у Києві, Одесі та ін. Третій чемпіонат Російської імперії з шахів організовано у м. Києві 1902 Перший український чемпіонат, що мав назву «Південноросійський», відбувся 1909 в м. Одесі. 1926 засновано перший український шаховий клуб «Шаховий коник» у м. Львові, згодом перейменований на Товариство Українських шахістів. 1928 у цьому місті пройшов перший український турнір на землях Галичини. З 1924 почали проводитися чемпіонати УСРР, переможці яких виходили на всесоюзні змагання. Від 1935 такі чемпіонати організовувалися також серед жінок.

Руслан Пономарьов

Після проголошення незалежності щорічно проводиться першість України як серед чоловіків, так і серед жінок. 1992 засновано Федерацію Шахів України. У 2002 в м. Москві у фіналі Чемпіонату світу з шахів за версією ФІДЕ 18-річний спортсмен із м. Горлівки Р. Пономарьов зміг вибороти перемогу в досвідченішого суперника — львів’янина В. Іванчука й став першим чемпіоном світу з шахів в історії України (і наймолодшим на той момент чемпіоном світу з шахів у історії).

За рейтинг-листом ФІДЕ на 01.04.2021 до світової сотні гросмейстерів входять 7 шахістів з України: Ю. Криворучко, О. Арещенко, А. Коробов, І. Нижник, В. Іванчук, П. Ельянов, А. Волокитін. До сотні найсильніших шахісток світу увійшли 5 представниць України: М. Музичук, А. Музичук, Ю. Осьмак, Н. Букса, А. Ушеніна. У списку ста найсильніших юнаків 4 українці: К. Шевченко, В. Матвіїшен, Є. Рошка, П. Гальперін. У сотні найсильніших дівчат 3 українки: М. Бердник, Н. Шпанко, С. Гризлова.

Література

1. Бріскін Ю. А., Задорожна О., Пітин М. П. та ін. Інноваційні засоби підготовки спортсменів у фехтуванні. Львів : Львівський державний університет фізичної культури, 2018. 282 с.
2. Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України: атлети. 2-ге вид. Київ : Олімпійська література, 2011. 165 с.
3. Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України: тренери. Київ : Олімпійська література, 2011. 252 с.
4. Бусол В., Дьоміна О. Фехтування в Україні: історія та сучасний стан. Київ : Літера-Графік, 2013. 71 с.
5. Волошин А. На олімпійській хвилі. Київ : МП Леся, 2008. 446 с.
6. Волошин А., Сушко Р. Баскетбол України. 2-ге вид. Київ : ТОВ «Новий друк», 2019. 500 с.
7. Глазирін І. Д. Плавання. Київ : Кондор, 2006. 502 с.
8. Дрюков О., Дрюков В. Сучасний стан розвитку літніх олімпійських видів спорту в Україні // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. 2013. Вип. 28 (3). С. 3–23.
9. Дрюков О. Становлення і розвиток фехтування як олімпійського виду спорту в Україні // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. 2014. Вип. 31. № 3. С. 3–10.
10. Зайдовий Ю. Історико-політичні та організаційні аспекти формування і розвитку національних олімпійських структур в Україні та країнах Європи. Львів : Львівський державний університет фізичної культури, 2004. 176 с.
11. Золота команда. Історія, що не закінчується. Київ : [б. в.], 2017. 440 с.
12. Іванов О. В., Миленко В. О., Панкратов Є. П. та ін. Кращі футбольні клуби Європи. Харків : Фактор, 2009. 192 с.
13. Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : ВАТ «Видавництво “Київська правда”», 2004. 184 с.
14. Кулик В. В. Олімпійський у серцях вогонь. Київ : МП Леся, 2008. 308 с.
15. Лящук Р. П., Огнистый А. В. Гімнастика : в 2 ч. Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2000–2001.
16. Мулик В. В. Многолетняя подготовка в биатлоне. Xарьков : Харьковский государственный институт физической культуры, 1999. 174 с.
17. Приступа Є. Н., Пилат В. С. Традиції Української національної фізичної культури. Львів : Троян, 1991. 102 с.
18. Смолевский В. М., Гавердовский Ю. К. Спортивная гимнастика. Киев : Олимпийская литература, 1999. 462 с.
19. Сушко Р. О., Волошин А. П. Жіночий баскетбол України. Київ : МП Леся, 2012. 252 с.
20. Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
21. Франков А. В., Талиновский Б. Х., Панкратов Е. П. и др. Чемпионаты Европы : в 7 т. Киев : Издательский дом Украинский Медиа Холдинг, 2012.
22. Франков А. В. Футбол. Харьків : Фактор, 2009. 192 с.
23. Хромаєв З. М., Волошин А. П. Баскетбол незалежної України. Київ : МП Леся, 2006. 182 с.

Див. також

Україна (держава)

Населення України

Україна: культура, мистецтво, архітектура

Освіта та наука в Україні

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Спорт в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спорт в Україні (дата звернення: 2.05.2024).