Богодухновенність
Богодухнове́нність (від Бог і дух); відповідник грец. θεόπνευστος, від грец. θεός — Бог і грец. πνέω — віяти, дихати), богонатхненність — у широкому розумінні — одне з засадових понять монотеїстичних релігій, що пояснює створення священних текстів (усних чи письмових) як процес, інспірований Богом, здійснений під впливом навіяного Богом містичного натхнення, прозріння. У християнстві — догмат, що визначає вищий авторитет Біблії. Корпус біблійних книг вважають Божим об’явленням, що записане обраними праведниками у стані натхнення від Святого Духа.
Зміст
Історична довідка
Уявлення про особливий стан жерця, оракула чи віщуна, які перебувають і говорять під містичним впливом надприродної сили, відомі з язичницьких (див. Язичництво) релігій. Проте ідею богонатхненності пов’язують переважно з однобожними релігіями та письмовою фіксацією священних текстів. Найпослідовніше розвинута в авраамічних релігіях.
Учення про богонатхненність корпусу текстів Святого Письма, передусім Тори, розвинуто в юдаїзмі. Так, з іменами пророків Мойсея, Єремії, Давида та інших пов’язують виконання прямого веління Бога записати Його слова або події, що сталися з Його волі (Вих. 17:14; Єр. 30:2). Книга Вихід повчає про кам’яні скрижалі Завіту як «Боже діло» (Вих. 32:16), «написані Божим перстом» (Вих. 31:18). Книга Числа оповідає про Мойсея як пророка, який діяв і говорив «від Духа» (Чис. 11:17, 24–25). Із часом сформувалося вчення, згідно з яким Бог надиктував пророкам не просто зміст Закону, але буквально кожне речення, слово й літеру (а самий Закон записано на Небесних Скрижалях ще до створення світу).
Ідея богонатхненності всієї Біблії прямо висловлена у Новому Завіті: «Усе Писання Богонатхненне й корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності» (2 Тим. 3:16). Про слова «навчені Духом» як вищі за «слова людської мудрості» повчав апостол Павло (1 Кор. 2:13, 1 Сол. 2:13). Відчуттям богонатхненності пророцтва пронизане Об'явлення Івана Богослова (Об. 1:1–3).
Термін «богодухновенність» трапляється вже у ранніх християнських документах. Із розвитком богослов’я набув значення догмата, але отримав різні інтерпретації серед конкуруючих християнських течій і богословських шкіл. Так, Афінагор з Афін (2 ст.), Юстин Мученик, Єронім Стридонський, Тертулліан, М. Лютер, Ж. Кальвін, протестантські богослови 16–17 ст. дотримувалися вербалістського погляду на богонатхненність біблійних текстів, який зводив значення людської участі до мізерного. Натомість Оріген, Климент Александрійський, Василь Великий, Іван Золотоустий та інші допускали алегорично-метафоричне тлумачення.
У західному християнстві практично до середини 20 ст. панувала концепція розуміння богодухновенності як «записування» прямо надиктованого Святим Духом. Відтак автором Святого Письма вважають Бога, а Біблію — чудесним зісланням (condescensio) Божественної велемудрості. Тенденцію до ширшого тлумачення ролі богонатхненного письменника відобразила догматична конституція Другого Ватиканського собору «Dei Verbum» («Про Божественне об’явлення»). Конституція напучувала брати до уваги способи висловлення істини «святописьменниками», особливості літературних жанрів, історичний і культурний контексти укладання біблійних книг.
Східне християнство акцентувало на свідомій та діяльній участі людини-святописьменника під впливом Божої благодаті. Погляд на святописьменників як «повноцінних» авторів священних книг був поширеним у патристиці. У підсумку створення Святого Письма розглядають як результат певної синергії Бога і людини, де остання — не пасивна сторона чи інструмент, а співучасник дійства. Переважає настанова на розрізнення богодухновенного змісту Святого Письма і конкретної літературної творчості пророків, євангелістів, апостолів, які були водночас художньо вільні (у виборі форми, авторського стилю) й обмежені (у засобах виразу богоодкровенного змісту) історико-культурним середовищем. За Г. Флоровським, втілення слів Божих у слова людські є таємницею і дивом Біблії.
У протестантизмі презентований широкий спектр поглядів на богонатхненність Біблії: від ліберальних до фундаменталістських.
За вченням ісламу, Коран є прямою мовою Бога (і копією Книги, що зберігається під престолом Аллага), що передана Мухаммаду через архангела Джибраїла. Вважають, що об’явлення Пророку фрагментів Корану тривали упродовж 22 років. Моменти отримання одкровення супроводжувалися зміною його фізичного і душевного станів, Мухаммад згадував про них як важке випробування.
Богословські проблеми
З ідеєю богодухновенності Святого Письма безпосередньо пов’язана низка богословських проблем, що дотепер є предметом дискусій:
- проблема перекладу священних текстів (чи здатен переклад іншими мовами відтворити автентичність переданого одкровення?);
- феномен богонатхнення — початковий імпульс для зусиль людини чи тривалий у часі процес навіювання?
- вплив навчання Духом на особистісні якості людини, її індивідуальні риси та здібності;
- особливості стану пророка, святописьменника в момент навчання Святим Духом (чітке усвідомлення процесу відкриття істини, чи переживання екстазу, збудження; просвітлення чи затьмарення розуму; стани ясної чи зміненої свідомості);
- відмінності богонатхнення від станів творчого натхнення митців;
- проблема достовірності і непомильності Біблії (як богонатхненність узгоджується з наявністю численних суперечностей, різночитань, історичних помилок у біблійних текстах?);
- можливість /неможливість класифікувати біблійні книги за мірою богодухновенності (цілком, частково); на богодухновенні й створені людиною, написані під впливом природних і надприродних спонук;
- можливість отримання богонатхненного пророцтва після завершення формування біблійного канону (чи обмежено дар богодухновенності часом укладання Біблії);
- вплив богодухновенних книг на особистий релігійний досвід читача.
Дискусії навколо цих проблем спонукали богословів ширше залучати методи біблійної критики, герменевтики, мовознавства й літературознавства, психології, філософії тощо.
Додатково
- В іконографії євангелістів, інших святописьменників часто присутнє символічне зображення Святого Духа, ангела, який навіює (надиктовує) текст.
- Саме богодухновенністю, містичною силою надприродного впливу християнська традиція пояснює створення Септуагінти — перекладу Старого Завіту давньогрецкою мовою в м. Александрії. За переказом, 72 тлумачники, які працювали відособлено, начебто створили ідентичні за змістом переклади.
- Ранньохристиянські апологети порівнювали образ святописьменника з музичним інструментом, на якому Бог грає мелодію.
Цитата
«Адже пророцтво ніколи не було з волі людини, але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом» (2 Пет. 1:21)
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Воронов А., прот. Протестантское богословие и вопрос о богодухновенности Свящ. Писания // Труды Киевской духовной академии. 1864. № 4. С. 403–447; № 9. С. 1–70.
- Rahner К., Ratzinger J. Offenbarung und Überlieferung. Freiburg : Herder, 1965. 69 р.
- Burtchaell J. T. Catholic Theories of Biblical Inspiration since 1810. Cambridge : Cambridge University Press, 1969. 342 р.
- Abraham W. J. The Divine Inspiration of Holy Scripture. Oxford : Oxford University Press, 1981. 126 р.
- Scripture in the Jewish and Christian Traditions: Aulhority, Interpretatіоn, Relevance / Ed. by F. E. Greenspahn. Abingdon : Nashville, 1982. 236 p.
- Barton J. People of the Book? The Authority of the Bible in Christianity. London : SPCK, 1988. 185 р.
- Bloesch D. G. Holy Scripture: Revelation, Inspiration and Interpretation. Carlisle : Paternoster, 1994. 384 p.
- Флоровский Г., прот. Откровение и истолкование / Пер. с англ. Холмогорова Н. Л. // Альфа и Омега. 1996. № 1 (8). С. 5–19.
- Achtemeier P. J. Inspiration and Authority: Nature and Function of Christian Scripture. Peabody : Hendrickson, 1999. 166 р.
- Law D. R. Inspiration of the Scriptures. London : Bloomsbury Publishing, 2002. 242 р.
- Богонатхненність і правда Святого Письма. Слово, яке походить від Бога і говорить про Бога для спасіння світу. Львів : Свічадо, 2019. 190 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Богодухновенність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богодухновенність (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
