Богомильство
Богоми́льство, богумильство — один із найбільших релігійних рухів раннього середньовіччя, що мав антицерковне та соціально-протестне (антифеодальне, національно-визвольне) спрямування. Поширився від середини 10 ст. з терен Болгарського царства і Балканського півострова (Македонія, Фракія).
Зміст
Історична довідка
Ідейні витоки богомильства шукають у ранньохристиянських дуалістичних течіях (гностицизмі, маніхействі), малоазійських рухах павликіан (див. Павликіанство), мессаліан, ученнях докетизму, вказують і на вплив іконоборства. З богословського погляду потрактовано як єресь, відступництво від християнства.
Рух отримав назву за ім’ям засновника — священика Богомила, або Богумила (10 ст.; Болгарія). Виник в умовах складної політичної й релігійної ситуації: імперських завоювань Візантії, загострення конкуренції між греко-візантійською і римською церквами та утвердження ісламу на землях Середземномор’я. Початково поширився серед селян і нижчого духовенства південно-західних областей Болгарії та Македонії. Після приєднання Болгарії до Візантії (поч. 11 ст.) — і по інших теренах імперії.
Масовий рух став носієм духовної та соціальної опозиції церковній і державній владі, в 11–12 ст. богомили брали активну участь у антивізантійских повстаннях. Упродовж 10–15 ст. охопив майже всю Південну і Східну Європу. Набував різного характеру залежно від конкретних історичних обставин у кожній країні. У 12–15 ст. богомильство було надзвичайно впливовим на землях сучасної Хорватії, Боснії, Сербії, подекуди набуло підтримки крупних феодалів (зокрема, у Боснії до сер. 15 ст. — фактично державна релігія). Зберігало домінування до османського вторгнення.
Строкатість етнокультурного складу обумовила співіснування різних течій і груп: від радикальних до поміркованих.
Вплинув на формування масових єретичних рухів у Південній Франції, Італії, Німеччині — катарів, альбігойців, люциферіан, патаренів. Уплив богомильських ідей простежують у вченнях східного (зокрема афонського) чернецтва.
Світська і церковна влада піддавала богомилів жорстоким переслідуванням. Утиски і гоніння, а також кампанії за примусове навернення богомилів у православ’я відомі за правління візантійських імператорів Алексія І Комніна, Івана ІІ Комніна, Мануїла І Комніна. Богомильський рух було засуджено низкою помісних соборів. Католицька церква за підтримки угорських королів у 13–14 ст. неодноразово вдавалася до антибогомильських хрестових походів у Боснію, примусового навернення у католицизм. Східною і Західною церквами укладалися списки заборонених богомильських книг.
Після османського завоювання вплив богомильства почав спадати, на початок 15 ст. як масовий рух уже не існував. Проте залишки богомильських осередків простежують до 17 ст.
Віровчення і релігійні практики
Достеменна реконструкція віровчення неможлива через відсутність (за поодиноким винятком) або спірність атрибуції богомильських творів.
Основні відомості отримано з антибогомильських праць (Козьми Пресвітера, візантійського богослова Євфимія Зігабена (пом. бл. 1120 ст.), принцеси Анни Комнін (1083 – бл. 1153), «Борилового Синодика» поч. 13 ст., документів церковних соборів), що містять цитати з автентичних джерел. Ускладнює справу і внутрішня диференційованість богомильського руху.
Учення за змістом синкретичне, сполучає християнські, східно-релігійні, язичницькі уявлення. Спільною рисою всіх богомильських течій був дуалізм, уґрунтований на уявленні про одвічну боротьбу доброго й світлого (Бог) та злого й темного (Сатанаїл, Люцифер) начал. За однією версією, йшлося про двох рівних творців: Бог створив невидимий, нематеріальний Всесвіт, основні стихії, Сатанаїл — видимий, матеріальний світ, рослини, тварини, тіло людини. За іншою — Сатанаїл є первородним Сином Бога, скинутим з небес за гординю; утворив собі друге небо та другу землю. Створив людину, але не зміг дати їй життя та душу, був змушений прохати про це Батька. Відтоді Бог має владу над душею людини, Сатанаїл — над її тілом. Разом з тим у вченні про душу богомили були прибічниками традуціонізму.
Повчали, що Сатанаїл головував над людством увесь старозавітний період, надсилаючи лиха (наприклад, Всесвітній потоп). Згодом Бог для порятунку людського роду направив свого молодшого Сина — Ісуса Христа. При цьому богомили заперечували людську природу Христа, реальність його мук і смерті. Не приймали і віру в новозавітні чудеса, тлумачили їх алегорично. За вченням, Ісус переміг Сатанаїла, позбавив його божественної природи (відсік склад «їл» від імені) та заслав у пекло; відкрив для душ Царство Небесне. Для боротьби із залишками сатанівської влади Бог зіслав людям Святого Духа.
Учення заперечувало Старий Завіт (за винятком книги Буття) та більшість догматів (зокрема боговлюднення, смерті й воскресіння Ісуса Христа, про Діву Марію як Богородицю, Євхаристію тощо). Поширювало негативне ставлення до «земної церкви» як творіння Сатанаїла. Звідси — радикальний перегляд (на Сході — православних, на Заході — католицьких) віровчення і практик, заперечення духовенства як посередників між Богом і людиною, церковної ієрархії, відвідування храмів. Відкидали літургію, християнські свята, таїнства, пошанування хреста, ікон, реліквій, святих. Богослужіння відправляли просто неба; чільне значення надавали молитві «Отче наш», читанню Євангелія та проповіді.
Богомили не визнавали державної влади, візантійських законів, судів, засуджували соціальний гніт, нерівність, статки і збагачення. Розуміли життя як боротьбу духу за звільнення від кайданів матерії. Вели аскетичний спосіб життя (див. Аскетизм), не вживали м’яса й вина. Вірян поділяли на дві категорії: «досконалих» (які жили у чернечій простоті, відмовилися від сімейно-шлюбних відносин) і пересічних мирян. Громади очолювали вчителі, при кожному 12 «апостолів». Дійшли свідчення і про т. з. дідців, або дідів (єпископів). Головними обрядами були т. з. духовне хрещення новонавернених і посвячення гідних у лави «досконалих». Активне вчителювання сформувало цілий шар апокрифів, переказів, усного фольклору.
Серед пізніших рис богомильства відзначають пацифізм та звільнення від радикалізму, часткову інкорпорацію християнських свят тощо.
В Україні
Питання присутності активних громад богомилів у Давній Русі лишається спірним. Наявні позиції, що заперечують цей факт, рівним чином і ті, що схильні його визнати. Висловлено дискусійну думку про різні моделі трансформації богомильства на нові єретичні течії — стригольників (див. Стригольництво), антитринітаріїв, зжидовілих, творення оригінальних богомильсько-язичницьких симбіозів. Історичні та археологічні свідчення суперечливі: існування богомильських громад на Волині й Галичині та їхнє просування звідти на литовські та угро-фінські етнічні землі є наразі гіпотезою.
Водночас з певністю висновують про відомість і популярність на Русі богомильських літературних пам’яток, апокрифів, переказів (так звані болгарські книги, болгарські басні). Була знаною церковно-полемічна, агіографічна, апокрифічна, аскетична література щодо єресей богомильства, павликіанства, маніхейства та ін. Ідеї богомилів поширювали через міжкультурні контакти, міграцію з Болгарії, Балкан, паломництво тощо. Відтак визнано вплив богомильства на фольклор, духовну культуру й релігійні шукання на Русі.
Апокрифами маніхейсько-богомильської традиції цікавився І. Франко: вважав їх важливим джерелом старослов’янського фольклору, міркував про їхній вплив на українську культуру, мав намір знайти сліди богомилів на Волині й Галичині.
Зв'язок богомильських пам’яток зі східною міфологією прагнув простежити М. Драгоманов. Дуалістичну космогонію західноукраїнських переказів досліджував М. Грушевський.
Значення
Богомильство, яке протягом п’яти століть зберігало значення потужного опозиційного руху, помітно вплинуло на соціально-політичний розвиток та культуру низки європейських країн. Його ідеї визначили напрями церковно-богословської полеміки, вплинули на релігійну свідомість і практики, писемну й усну народну творчість, позначилися на розвитку філософії, літератури тощо.
Богомильському рухові відводять роль попередника і навіть каталізатора реформаційних рухів раннього Нового часу.
Додатково
- Перші чіткі свідчення про богомилів у Болгарії пов’язують з листом Константинопольського патріарха Феофілакта (933–956). Патріарх повідомляв, що в країні розповсюдилася «нова єресь». Брак історичних відомостей не дозволяє точніше визначити час зародження вчення.
- За висновком Ю. Диби, головний антибогомильський твір Козьми Пресвітера «Нєдостоиного Козмы Прозвитєра бесѣда на новоявившую ся єрєсь Богумилоу» був написаний саме на українських (найімовірніше — Галицько-Волинських) землях.
Джерела
- Евфимий Зигабен. Против богомилов. Киев : ИОРИС, 1902.
- Попруженко М. Г. Синодик царя Бориса // Български старини. 1928. Кн. 8.
- Turdeanu E. Apocryphes bogomiles et pseudobogomiles // Revue d’histoire des religions. 1950. Vol. 138. № 1–2.
- Иванов Й. Богомилски книги и легенди. София : Наука и изкуство, 1970.
- Български старини из Македония. София : Наука и изкуство, 1970.
- Стара българска литература. София : Наука и изкуство, 1981. T. 1: Апокрифи.
Література
- Ангелов Д., Примов Б., Ботаклиев Г. Богомилството в България, Византия и Западна Европа в извори. София : Наука и изкуство, 1967. 233 с.
- Lambert M. Medieval heresy. Popular movements from Bogomil to Hus. London : Arnold : Holmes & Meier Publishers, 1977. 430 р.
- Патерикіна В. Богомильство, його ідейні витоки та особливості поширення // Українське релігієзнавство. 1996. № 3. С. 29–33. URL: 6.pdf (uars.info)
- Тъпкова-Заимова В., Милтенова А. Историко-апокалиптичната книжина във Византия и в средновековна България. София, 1996. 321 с.
- Obolensky D. The Bogomils: A Study in Balkan Neo-Manichaeism. Cambridge : Cambridge University Press, 2004. 332 р.
- Любащенко В. Богомільство у Київській митрополії: гіпотези і коментарі // Проблеми слов’янознавства. 2013. Вип. 62. С. 23–37.
- Диба Ю. Батьківщина святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття. (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). Львів : Видавництво «Колір ПРО», 2014. 484 c.
- Мицько І. Богомили в Україні та Литві // Збруч. 2016. URL: https://zbruc.eu/node/57064
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Богомильство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богомильство (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
