Верлен, Поль
Верле́н, Поль Марі́ (фр. Verlaine, Paul Marie; 30.03.1844, м. Мец, тепер регіон Гранд Ест, Франція — 08.01.1896, м. Париж, Франція) — поет, один з основоположників імпресіонізму та символізму. Писав французькою мовою.
|
Верлен, Поль (Verlaine, Paul Marie) | |
|---|---|
| Народження | 30.03.1844 |
| Місце народження | Мец |
| Смерть | 08.01.1896 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Кладовище Батіньйоль |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | літературна творчість |
| Традиція/школа | імпресіонізм, символізм |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї офіцера. Батько був капітаном і походив з Бельгії, мати — з села неподалік м. Арраса (тепер регіон О-де-Франс). Після виходу батька у відставку 1851 сім’я переїхала у м. Париж. У жовтні 1853 Поля зараховано інтерном у приватний пансіон Ландрі, від жовтня 1855 він навчався водночас у ліцеї Бонапарта (тепер ліцей Кондорсе).
У роки навчання почав писати вірші. Один із перших поетичних творів «Смерть» («La Mort) надіслав 12.12.1858 поету В. Гюго (реакція на лист невідома). 16.08.1863 Верлен склав іспити і здобув ступінь бакалавра літератури.
10.11.1862 він записався у м. Парижі до Школи права, однак навчання не завершив. З травня 1864 працював експедитором-стажером у мерії ІХ округу м. Парижа, з 01.01.1865 — експедитором у бюджетному відділі паризької мерії. Часто відвідував літературні салони, зокрема Л.-К. де Рікара (1843–1911; тепер Франція), Н. де Вілляр (1843–1884; тепер Франція), де познайомився з поетами Т. де Банвілем, Ж. М. де Ередіа, О. Вілльє де Ліль-Аданом та іншими. Разом із ними взяв участь у двох поетичних антологіях «Сучасний Парнас» («Le Parnasse contemporain»; 1866; 1871). Співпрацював з журналами «Мистецтво» («L’Art»), «Хрущ» («Hanneton»).
Смерть батька (1865), а потім двоюрідної сестри (1867) негативно вплинули на подальше життя Верлена. Заручини поета (1869) з М. Моте де Флервіль (1853–1914; Франція) та одруження 11.08.1870 дали йому ілюзію втечі від внутрішніх страждань. Подружнє життя було нетривалим. Своєму коханню й відродженню під його впливом присвятив поетичну збірку «Добра пісня» («La Bonne Chanson»; 1870).
На початку облоги м. Парижа (1870) записався до Національної гвардії. У березні — липні 1871 за часів Паризької комуни 1871 очолював бюро преси мерії. Після падіння Комуни виїхав до родичів у м. Фомпу, потім у м. Леклюз (обидва — тепер регіон О-де-Франс), побоюючись доносів і переслідувань. Згодом повернувся у м. Париж, але був звільнений з роботи у мерії (11.08.1871).
Важливою подією в житті був приїзд у м. Париж 10.09.1871 юного поета А. Рембо. Між двома поетами склалися пристрасні стосунки, які зруйнували сім’ю Верлена. Богемний спосіб життя, вживання абсенту, спільні мандрівки (до Бельгії, Великої Британії) завершилися трагічно: 10.07.1873 у м. Брюсселі Верлен двома пострілами з револьвера поранив Рембо, був арештований і засуджений на два роки ув’язнення. У тюрмі м. Монс, де він перебував з жовтня 1873, поет навернувся у релігію, написав вірші, які згодом увійдуть до збірки «Мудрість» («Sagesse»;1880), «Колишнє й недавнє» («Jadis et Naguère»; 1884) та інших.
Звільнений 16.01.1875 (достроково). 1875–1877 викладав французьку, грецьку та латинську мови і малювання у Великій Британії (міста Бостон, Борнмут). 1877–1878 у колежі Нотр-Дам у м. Ретелі (тепер регіон Гранд-Ест) давав уроки французької, англійської, географії та історії. Згодом повернувся викладати у Велику Британію (м. Лімінгтон, 1879).
Опубліковане дослідження «Прокляті поети» («Les Poètes maudits»; 1884), присвяченого, зокрема, Т. Корб’єру, А. Рембо, С. Малларме та йому самому (себе назвиває анаграмою «Бідний Лельян»), принесло поету визнання як ініціатору символізму.
Помер у злиднях. Похований на паризькому кладовищі Батіньйоль.
Творчість
Збагатив світову лірику тонкою асоціативністю, музичністю, новими віршовими засобами.
Його поезії властиві імпресіонізм і музичність. Засадничим принципом творчості була настанова наблизити поезію до музики. Поважаючи зовнішню форму класичної просодії, поет внутрішньо ламав традиційний для французької поезії ритм, насамперед александрійського вірша. Він віддавав перевагу рядку з непарною кількістю складів (3, 5, 7), на відміну від класичного французького вірша (вісім або десять складів) і особливо александрійського (дванадцять складів). Нерідко у рядку три, а не традиційні чотири наголоси.
Поет вважав, що слова виражають і зворушують своїм звучанням більше, ніж своїм значенням, що гармонія (на відміну від буквального визначення) передає почуття та відчуття в усій їхній чистоті. Завдяки ритмомелодиці, внутрішній гармонії вірша, поєднанню мелодійних тонів, майстерному звукопису, добору асонансів і алітерацій, певних дисонансів, поет передає свій внутрішній світ. Вірш стає сукупністю звуків, призначених зачарувати слух і пробудити емоції.
Свої погляди щодо оновлення поетичної мови виклав у програмному вірші «Поетичне мистецтво» (1882), який став своєрідним літературним маніфестом імпресіоністів і символістів.
Поетичний доробок
Перший опублікований вірш — сонет «Пан Прюдомм» («Monsieur Prudhomme»), сатиричний портрет буржуа, з’явився у серпні 1863 у журналі «Огляд морального прогресу» («Revue du progrès moral»). У ранніх поезіях відчутний вплив парнасизму і Ш. Бодлера.
У збірках «Сатурнічні поезії» («Poèmes saturniens»; 1866), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» («Romances sans mots»; 1874), «Мудрість» («Sagesse»; 1881) лунають мотиви смутку, самотності, релігійної містики.
У написаній в тюрмі збірці «Романси без слів» показані складність і суперечливість інтимних переживань. Збірку вважають однією з найважливіших у творчості поета.
Публікація перших п’яти збірок Верлена (найоригінальнішої частини його творчості) не викликала ентузіазму серед публіки та була зустрінута прохолодно критикою. Автора критикували за схильність до афектів і надмірностей, називали «пуританським Бодлером».
Збірки «Колишнє й недавнє» (1884), «Паралельно» (1889) складені з віршів, написаних у різний час. У них, зокрема, відтворено події часів Паризької Комуни. До збірки «Колишнє й недавнє» увійшов вірш «Поетичне мистецтво», де викладена особиста концепція поетичної форми.
Автор книги літературно-критичних статей, автобіографічного нарису «Сповідь» (1895) тощо.
Верлен і Україна
Поетичну майстерність Верлена цінували І. Франко, Леся Українка, В. Стефаник. Твори Верлена перекладали поети різних поколінь. Наприклад, відомо 14 українських перекладів вірша «Осіння пісня» («Chanson d’automne»).
Українською мовою вірші Верлена переклали І. Франко, П. Грабовський, М. Вороний, М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, М. Терещенко, М. Лукаш, Г. Кочур, В. Стефаник, В. Щурат, Ю. Клен, С. Твердохліб, М. Рошківський, Д. Дудар, П. Стебницький, П. Филипович, М. Драй-Хмара, П. Петренко, М. Орест, С. Городинський, В. О’Коннор-Вілінська, Б. Тен, Н. Лівицька-Холодна, М. Калитовська, І. Світличний, М. Москаленко, С. І. Ткаченко, В. І. Ткаченко, Г. Латник, Є. Кононенко, Д. Чистяк та інші.
Визнання
Верлена було проголошено «князем поетів» (серпень 1884).
Пам’ятник Верлену встановлено у м. Парижі у Люксембурзькому саду (1911, скульптор Родо).
У м. Монс (2015 було назване культурною столицею Європи) проходила виставка, присвячена Верлену.
У м. Мец у будинку, де народився Верлен, засновано музей (1978).
Асоціація друзів Верлена організувала Поетичний конкурс імені Верлена для франкомовних поетів.
Поезії Верлена надихнули понад 700 митців на створення близько 1500 музичних творів у різноманітних жанрах (класичної музики, пісні, джазу, рок-музики).
Додатково
Батьки назвали сина Поль Марі на честь Діви Марії. Хлопець народився через 13 років шлюбу, в якому дві попередні дитини народилися мертвими.
Цитати
Найперше — музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів — сп’янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В нім — любий погляд з-під вуаллю,
В нім — золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю. […]
(Верлен П. Поетичне мистецтво / Пер. з фр. Г. Кочура // Поезія французького символізму (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме). Харків : Фоліо, 2010. С. 164).
Я часто в дивному й зворушливому сні
Із незнайомкою стрічаюсь молодою,
Що на мою жагу відповіда жагою.
І кожен раз вона немовби й та, і ні.
Дохідливі мої страждання їй одній.
І вміє ладити вона лише зі мною.
І вміє лиш вона, заплакавши, сльозою
На зблідлому чолі студити піт мені.
Вона білява чи руда, чорнява? — Я не знаю.
Як звуть її? — Ім’я таке дзвінке без краю,
Немов у тих, яким немає вороття.
Неначе в статуї, завмерли в неї очі,
А в тихім голосі далеке відбиття
Жаданих голосів, що стихли серед ночі.
(Верлен П. Мій частий сон / Пер. з фр. В. Ткаченка // Сад божественних поезій: тисячоліття французькомовної любовної лірики : в 2 т. Київ : Просвіта, 2011. Т. 1. С. 118).
Твори
- Œuvres poétiques complètes. Paris : Gallimard, 1962. 1491 p.
- Œuvres en prose complètes. Paris : Gallimard, 1972. 1541 p.
- У к р. п е р е к л. — Лірика. Київ : Дніпро, 1968. 174 с.
- [Вірші] // Сузір’я французької поезії : в 2 т. Київ : Дніпро, 1972. Т. 2. 430 с.
- [Вірші] // Передчуття. Київ : Веселка, 1979. 254 с.
- [Поезії] // Всесвіт. 1995. № 2. С. 131–137.
- [Поезії] // Всесвіт. 2000. № 3/4. С. 150–151.
- Поезія французького символізму (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме). Харків : Фоліо, 2010. 380 с.
- Обітниця. Nevermore. Мій частий сон. Сентиментальна перемова. Green. A poor young shepherd. Моїй душі нема спочинку. Тихцем. До Клімени // Сад божественних поезій: тисячоліття французькомовної любовної лірики : в 2 т. Київ : Просвіта, 2011. Т. 1. С. 116–121.
- Романси без слів. Київ : Либідь, 2011. 408 с.
Література
- Франко І. З чужих літератур // Франко І. Літературно-критичні статті. Київ : Держлітвидав, 1950. 448 с.
- Наливайко Д. Поль Верлен по-українськи // Дніпро. 1969. № 8. С. 144–151.
- Troyat H. Verlaine. Paris : Flammarion, 1993. 486 p.
- Petitfils P. Paul Verlaine. Paris : Éditions Julliard, 1994. 508 p.
- Триков В. Верлен // Зарубіжні письменники : у 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. С. 273–276.
- Lepelletier Е. Paul Verlaine: His Life His Work. [W. p.] : Franklin Classics, 2018. 496 р.
- Бігун О. А. Наративна стратегія поезій у прозі Поля Верлена // Журнал Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. 2021. Т. 8. № 2. С. 92–99.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Верлен, Поль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Верлен, Поль (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
