Вундт, Вільгельм
Вундт, Вільге́льм Максиміліа́н (нім. Wundt, Wilhelm Maximilian; 16.08.1832, м. Некарау, тепер у складі м. Мангайма, федеральна земля Баден-Вюртемберг, Німеччина — 31.08.1920, с. Ґросботен, тепер у складі м. Грімми, федеральна земля Саксонія, Німеччина; похований у м. Лейпцигу, Німеччина) — фізіолог, психолог, філософ, засновник експериментальної психології, один із фундаторів психофізіології та піонерів у царині етнокультурної психології.
|
Вундт, Вільгельм (Wundt, Wilhelm Maximilian) | |
|---|---|
| Народження | 16.08.1832 |
| Місце народження | Мангайм |
| Смерть | 31.08.1920 |
| Місце смерті | Грімма |
| Місце поховання | Лейпциг |
| Alma mater | Тюбінгенський університет Ебергарда Карла, Гайдельберзький університет |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | експериментальна психологія, фізіологія, соціальна психологія |
Зміст
Життєпис
Був четвертою дитиною в родині лютеранського священника. З раннього дитинства мав слабке здоров’я, ріс в ізоляції від ровесників, що вплинуло на проблеми в соціалізації та навчанні.
Закінчив гімназію в м. Гайдельберзі (1851). Цього ж року став студентом домедичної підготовки Тюбінгенського університету, з 1852 — Гайдельберзького університету, де вивчав медицину, природничі науки та філософію. 1856 отримав ступінь доктора медицини.
Проводив дослідження з фізіології в м. Берліні у лабораторіях Й. П. Мюллера, Е. Г. Дюбуа-Реймона. 1857 отримав ступінь доктора фізіології за спрощеною процедурою. З цього ж року — приват-доцент у Гайдельберзькому університеті, викладав фізіологію та медицину.
1858 призначений асистентом Г. фон Гельмгольца, отримав можливість проводити самостійні дослідження в його фізіологічній лабораторії та пропонувати власні навчальні курси. 1862 уперше запровадив курс з психології. Від того часу його головний науковий інтерес остаточно змістився в бік експериментальної психології та споріднених з нею предметів. З 1864 — доцент антропології та медичної психології на медичному факультеті Гайдельберзького університету.
У 1866–1869 був представником від м. Гайдельберга в Асамблеї земель Бадена (парламенті герцогства Баден).
1874 прийняв запрошення посісти посаду професора індуктивної філософії (логіки) в Цюріхському університеті.
Проте 1875 повернувся до Німеччини, до престижнішого тоді Лейпцизького університету, де працював професором понад 40 років (1875–1917). Викладав логіку й методологію, психологію, антропологію, історію сучасної філософії, фізіологію мозку та нервової системи. 1879 власним коштом відкрив в університеті першу лабораторію з психологічних досліджень (цю подію зазвичай вважають інституційним початком психології як самостійної науки). Лабораторія стала визнаним міжнародним дослідницьким центром з експериментальної психології, місцем навчання/стажування студентів і вчених з різних країн світу (зокрема, засновників національних психологічних шкіл). 1882–1883 офіційно визнана як підрозділ університету, 1884 отримала статус Інституту експериментальної психології, нове приміщення та окремий бюджет. Результати експериментальних досліджень лабораторії публікували у заснованому Вундтом журналі «Філософські студії» (нім. «Philosophische Studien; 1883–1903); у 1905–1917 виходив під назвою «Психологічні студії» (нім. «Psychologische Studien»).
У 1889–1890 обраний ректором Лейпцизького університету.
Останні десятиліття життя працював над фундаментальною 10-томною працею «Психологія народів» (нім. «Völkerpsychologie»; 1900–1920). 1913 заснував кафедру психології народів.
У 1917 вийшов на пенсію, залишив викладання, цілковито присвятив себе науковій роботі.
Був одружений (з 1872), виховував трьох дітей. Похований поруч із дружиною на цвинтарі Зюдфрідхоф у м. Лейпцизі.
Науковий внесок
У своїх працях запропонував програму побудови психології як самостійної науки із власним предметним полем і завданнями, уґрунтованої на експериментальних дослідженнях. Розумів психологію як дисципліну, що формується на перетині фізіології й філософії, гуманітарних та природничих наук (як деяку емпіричну гуманітарну науку). Запропонував визначення психології як науки про феномени свідомості (свідомі процеси), або ж про безпосередній досвід «у його відношенні до суб’єкта та в його атрибутах, які походять безпосередньо від суб’єкта» (на противагу природознавству, що вивчає досвід «опосередкований», узятий поза суб'єктом, спрямований на виявлення об’єктивних взаємозв'язків). Вбачав предметом психології пошук первинних «елементів» психіки («простих, чистих та неподільних» компонентів психічних явищ) та вивчення способів їх взаємодії, структур безпосереднього досвіду.
У поясненні взаємодії психіки й тіла дотримувався принципу психофізичного паралелізму: припускав уплив двох незалежних, самодостатніх причинових рядів — фізичного та психічного, заперечував прямий причиново-наслідковий зв’язок, аналогію чи взаємоперетворення між фізичними і психічними процесами (хоча вказував на їх кореляцію). Розробив принципи психічної причиновості, найчастіше вирізняв такі:
- принцип творчого синтезу елементів свідомості;
- принцип психічних відносин (наш досвід, відчуття чи сприйняття завжди співвіднесені з іншим досвідом, відчуттями тощо та отримують свій зміст від попередніх психічних змістів);
- принцип розмаїття, або контрасту (організація суб'єктивного досвіду відповідно до бінарних опозицій, протилежностей);
- принцип гетерогенності цілей.
Обрав фізіологію за методологічний взірець для нової науки, звідси назва «фізіологічна психологія». Вважав, що свідомість це сукупність особистого досвіду, який не виявляється назовні, — відповідно, головним методом його вивчення є «треноване» самоспостереження, аналітична інтроспекція, що протікає під експериментальним контролем. (Інтроспективні експерименти призвели до гострих дебатів щодо їх меж і валідності, серед опонентів Вундта були К. Бюлер, Г. Еббінгауз, О. Кюльпе та ін.). Фактично експериментальна психологія сперлася на 4 групи методів: фізіологічні; дослідження реакцій; відтворення пам'яті; вираження та спостереження. Більшість досліджень спиралася на об'єктивні вимірювання за допомогою складного лабораторного устаткування.
Розробив тривимірну модель почуттів (поштовхом до якої стали експерименти з метрономом), згідно з якою зміст свідомості можна упорядкувати за трьома координатами: «задоволення — дискомфорт», «напруження — розслаблення», «збудження — заспокоєння». Узагальнив спільні властивості і відмінність почуттів, відчуттів, афектів; увів поняття «чисте відчуття», «прості» і «складні» відчуття. Виділив типи уявлень, запропонував класифікацію афектів (за якістю, інтенсивністю, формою протікання).
У змісті свідомості розрізнив рівні перцепції (пасивні асоціативні зв’язки, що діють на периферії свідомості) та апперцепції (увиразнення змісту свідомості, входження певного об'єкта завдяки вольовим зусиллям у фокус уваги). Вказував на пізнавальний, афективний, моторний аспекти апперцепції. Експериментально встановив місткість уваги (4–6 елементів) та свідомості (16–40 елементів). Розрізнивши два типи зв’язків між елементами — за допомогою асоціацій та апперцепції, доводив, що апперцепція в усіх актах додає новий зміст асоціативним уявленням, сполучає та організує їх у нові зв’язки, тобто є основою творчого синтезу, який, своєю чергою, веде до побудови знання.
Вважав, що основу людської психіки становить не розумова, а емоційно-вольова діяльність. Звернув особливу увагу на акти волі, назвав свою теорію «волюнтаристською». Проте волюнтаризм Вундта — не метафізичний постулат, а експериментальне обґрунтування ролі вольової дії на противагу позиціям інтелектуалізму та когнітивізму. Воля, за Вундтом, організовує зміст розуму в розумові процеси вищого рівня, є засадою творчого синтезу елементів свідомості. Фактично розвиток логічного мислення вважав найвищою формою волі, на яку здатні люди.
Запропонував власну модель темпераментів, базуючись на критеріях сили емоційних реакцій та рівня стабільності таких реакцій. Обидві характеристики розглядав як придатні для експериментальних досліджень, об'єктивних вимірювань.
Вважав, що серед усіх емпіричних наук саме психологія найбільше сприяє дослідженню загальних проблем епістемології та етики — двох фундаментальних царин філософії.
Розпрацював засади культурно-історичного методу, заснованого на аналізі міфів, мови, обрядів, релігійних уявлень, творів мистецтва та спостережень за поведінкою людей у різних культурах, що стало підґрунтям етнокультурної психології («Психологія народів», тт. 1–10). Вважав релігійне почуття універсальним для всіх народів. Уявляв релігійний розвиток людства як висхідний процес еволюції від первісного анімізму, анімалізму, манізму (культ тварин і культ предків), культу демонів до культу богів. Розумів психологію релігії як частину психології народів, вважав, що релігійні феномени можуть бути психологічно пояснені лише з урахуванням соціального підґрунтя. Започаткував основи психосеміотичного аналізу релігійних вірувань (аналіз бінарних опозицій як одного з первинних механізмів міфологічного та релігійного мислення).
Праці
Перші розвідки, проведені у Гайдельберзькому університеті, були присвячені фізіології м’язів та гістології, зокрема «Дослідження м’язового руху» (нім. «Die Lehre von der Muskelbewegung»; 1858). Цього ж року уклав 5 трактатів з теорії чуттєвого сприйняття, стисло викладених під назвою «Внески в теорію чуттєвого сприйняття» (нім. «Beiträge zur Theorie der Sinneswahrnehmung»; 1862). У вступі до книги обґрунтував необхідність нової дисципліни — експериментальної психології.
Опублікував «Лекції про душу людини та тварин» (нім. «Vorlesungen über die Menschen- und Thierseele»; 1863–1864) та «Підручник з фізіології людини» (нім. «Lehrbuch der Physiologie des Menschen»; 1865), що витримав багато перевидань.
Курс лекцій з фізіологічної психології, прочитаних у Гайдельберзькому університеті, видано під назвою «Основи фізіологічної психології» (нім. «Grundzüge der physiologischen Psychologie»; 1874); вважається першим підручником з експериментальної психології.
Автор ґрунтовних праць з логіки [«Логіка. Дослідження принципів пізнання та методів наукового дослідження» (нім. «Logik. Eine Untersuchung der Prinzipien der Erkenntnis und der Methoden wissenschaftlicher Forschung», тт. 1–3; 1880–1883)], етики [«Етика» (нім. «Ethik», тт. 1–2; 1886)], філософії [«Система філософії» (нім. System der Philosophie»; 1889)].
Фундаментальна «Психологія народів» охоплювала царини антропології, психолінгвістики, судової психології, релігієзнавства, культурології та ін. Вундт торкався питань мови, народних звичаїв і традицій, мистецтва, міфології та релігії, організації первісних суспільств, ґенези моралі й права, шлюбних і сімейних систем тощо. У підсумку праця заклали основи для розвитку нових наукових напрямів — соціальної психології, психології мови, психології мистецтва, психології релігії тощо.
Остання праця, укладена дослідником — автобіографія «Досвідчений та Відомий» (нім. «Erlebtes und Erkanntes»; 1920).
Визнання
В. Вундт був почесним членом 12 наукових організацій і товариств; членом-кореспондентом 13 академій Німеччини та інших країн (зокрема, Прусської академії наук, Баварської академії наук, Національної академії наук США, Туринської академії наук тощо).
Тричі номінований на Нобелівську премію з фізіології та медицини (1907, 1909, 1916).
Оптичні ілюзії, вперше описані вченим, названі на його честь (ілюзії Вундта).
Експериментальна лабораторія Вундта стала взірцем, за яким створювали аналогічні заклади в інших університетах. На кінець його життя психологію як навчальну дисципліну впровадили провідні виші різних країн світу.
Серед відомих учнів Вундта: Ф. Тенніс, Ф. Боас, Е. Дюркгейм, Е. Гуссерль, Б. Малиновський, Дж. Г. Мід, Е. Сепір, В. А. Томас, а також професор філософії та психології Київського університету Г. І. Челпанов, психіатр і невропатолог, дійсний член НТШ В. Бехтерєв, фізіолог, нобелівський лавреат І. Павлов.
Почесний громадянин м. Лейпцига (1902).
На його честь названо астероїд головного поясу 11040 Вундт (11040 Wundt), відкритий у 1989.
Додатково
- Вундт рішуче відкидав «наївну» інтроспекцію, геть далеку від наукового спостереження психічних явищ. Вважав, що самоспостереження як метод емпіричної науки необхідно тренувати і контролювати, а результати досліджень піддавати систематичним процедурам перевірки. Серед правил інтроспекції: учасники мусять уміти правильно визначати початок експерименту, не знижувати рівень уваги в ході експерименту; експеримент має перебігати так, щоб його можна було повторити; умови вимірювання та контролю за зміною факторів подразнення мають бути прийнятними. Учасники мусять розуміти, що саме досліджується (що таке величина, інтенсивність, діапазон різних подразників, комфортність сприйняття подразників тощо), щоб адекватно описати свої відчуття. Добровольці були спеціально навчені інтроспекції, спостерігали за собою та складали звіт, в якому описували, що вони відчувають і як поводяться при появі подразників.
- Вундт був членом Прогресивної партії Бадена. Цікавився соціальними проблемами, як-от покращення освіти та умов праці. Виступав за народну освіту, відокремлення церкви від держави, допуск жінок до академічних досліджень, критикував освітні привілеї для багатих тощо. Пізніше схилився до консервативно-націоналістичних позицій: був серед підписантів декларації університетських викладачів Німецького рейху (1914), у численних промовах та есеях виправдовував Першу світову війну як битву за захист німецької культури, вірив у перевагу німецької науки та культури.
- Дослідник був дуже скромним та невибагливим у побуті. Вів чітко впорядкований спосіб життя: вранці працював над рукописами, знайомився з новими публікаціями, редагував журнал; опівдні — в університеті та лабораторії, зустрічався з учнями; в другій половині дня — прогулянка; з 16-ї до 18-ї год. читав лекцію. Вечір присвячував прийому гостей, розмовам та дискусіям, музиці.
- Наукова спадщина В. Вундта становить, за дослідженнями історика психології Е. Борінга, 494 публікації (сукупно 53 735 стор.), без урахування його листування, уривків робіт, рукописів, конспектів лекцій та інших матеріалів. З 1875 по 1920 вчений був науковим керівником 186 дисертацій; 62 його аспіранти прибули з-за кордону, багато хто з США, Канади та Японії. Майже половину тем становила експериментальна психологія, інші дисертації стосувалися переважно тем психології народів та філософії. За час існування лабораторії Вундт та його учні провели понад 100 експериментів. Зазвичай досліджували психологічні аспекти слуху, зору, нюху, відчуття часу, уваги, емоцій, вербальних асоціацій; особливий інтерес приділяли експериментам із вивчення часу реакцій. Поруч з дослідницькою діяльністю Вундт викладав значну кількість дисциплін, з-поміж яких: логіка та епістемологія, антропологія, психологія мови, психологія, загальні результати фізіології нервової системи і мозку, мозок і нерви, фізіологія, історія нової філософії, космологія, основи математичної логіки, історична та загальна філософія, основи натурфілософії, психологія народів, основи етики та філософії права, основи метафізики та інші.
Праці
- Lehrbuch der Physiologie des Menschen. Stuttgart : F. Enke, 1878. 851 p.
- Logik : in 2 bd. 3aufl. Stuttgart : F. Enke, 1880–1883.
- Ethik. Eine Untersuchung der Tatsachen und Gesetze des sittlichen Lebens. Stuttgart : F. Enke, 1886. 557 p.
- System der Philosophie. Leipzig : W. Engelmann, 1889. 669 p.
- Ueber psychische Causalität und das Princip des psychophysischen Parallelismus // Philosophische Studien. 1894. № 10. P. 1–124. URL: https://vlp.mpiwg-berlin.mpg.de/library/data/lit29437
- Über die Definition der Psychologie // Philosophische Studien. 1896. № 12. P. 1–66. URL: https://vlp.mpiwg-berlin.mpg.de/library/data/lit780
- Völkerpsychologie : in 10 bd. Leipzig : W. Engelmann ; A. Kroner, 1900–1920.
- Grundzüge der physiologischen Psychologie : in 3 bd. 5 aufl. Leipzig : W. Engelmann, 1902–1903.
- Grundriss der Psychologie. Stuttgart : Kröner, 1920. 414 p.
Література
- Mischel T. Wundt and the Conceptual Foundations of Psychology // Philosophy and Phenomenological Research. 1970. № 31 (1). Р. 1–26.
- Wilhelm Wundt in History: The Making of a Scientific Psychology / Ed. by R. W. Rieber, D. K. Robinson. New York : Springer, 2001. 302 р.
- Steinberg H. Psychiatrie an der Universität Leipzig: Eine zweihundertjährige Tradition // Würzburger medizinhistorische Mitteilunge. 2004. № 23. P. 270–312.
- Wong W. Retracing the Footsteps of Wilhelm Wundt: Explorations in the Disciplinary Frontiers of Psychology and in Völkerpsychologie // History of Psychology. 2009. № 12 (4). Р. 229–265.
- King D. B., Woody W. D., Viney W. A. History of Psychology Ideas and Context. Boston : Pearson, 2013. 558 р.
- Предко О. І. Психологія релігії. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2014. 479 с.
- Коханова О. П. Історія психології: від античності до початку XX століття. Київ : Інтерсервіс, 2018. 236 с.
- Hatfield G. Wundt and «Higher Cognition» Elements, Association, Apperception, and Experiment // HOPOS: The Journal of the International Society for the History of Philosophy of Science. 2020. Vol. 10. №. 1. Р. 48–75.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко Д. Є. Вундт, Вільгельм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вундт, Вільгельм (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
