Догмати релігійні
До́гма́ти релігі́йні (від грец. δόγμα — думка, вчення, установлення) — засадові положення віровчення тієї чи іншої релігії (конфесії), що визнані за Боговстановлені, вічні, незмінні, незаперечні істини, загальнообов’язкові для вірян.
Зміст
Характеристика
Перелік догматів та їх формулювання обговорюють і утверджують вищі релігійні інстанції (зазвичай собор, або синод, глава церкви). Ухвалені догмати не підлягають критиці й сумніву, мають силу абсолютного авторитету.
Хоча ті чи інші догматичні положення притаманні переважній більшості релігій, сувора догматизація віровчення характерна для релігій авраамічної традиції (див. Авраамічні релігії), особливо християнства.
Система догматів стисло фіксується у Символах віри, кредо. Найповніше розкриття і обґрунтування знаходить у догматичному богослов’ї.
Богослови виділяють різні типи догматів: загальні (або основні), кожен з яких включає кілька інших догматів або слугує для них засадою, і часткові, що виведені з перших та уґрунтовані на них. Догмати також поділяють на «неприступні для розуму», тобто такі, що осягаються винятково вірою, і доступні для розуму й віри.
У християнстві
Християнська догматика (догмати про триєдність Бога, Боговлюднення Ісуса Христа, Його спокутну жертву, воскресіння на третій день, друге пришестя і вічне царство, воскресіння з мертвих, Церкву Христову тощо) була визначена на перших семи Вселенських соборах у 4–8 ст. Перелік 12 основних догматів християнства складає зміст Нікео-Константинопольського Символу віри.
У Східному християнстві поповнення догматів завершилося 787; будь-які зміни, доповнення, виправлення, переінакшення догматів категорично відкидаються, що й зумовило назву «ортодоксальні церкви». Православні церкви орієнтовані на неухильне дотримання традиційного віровчення, закріпленого у Нікео-Константинопольському Символі віри. Заперечення будь-якого з догматів розцінюється як єресь і загрожує відлученням від церкви.
До істотних ознак догматів православне богослов’я відносить такі:
- теологічність (на відміну від заповідей чи приписів, мають предметом істини про Бога та його ставлення до світу й людини);
- Богооб’явленість, тобто догмати відкриті повністю і назавжди самим Богом у Святому Письмі, передані через єдинородного Сина Божого і провіщені апостолами (через це, їх називають ще «догматами Божими», «Христовими», «євангельськими», «апостольськими»);
- церковність, тобто визнаність Вселенською Церквою (звідси — назва «догмати Церкви»);
- обов’язковість для всіх членів Церкви.
Систематичний виклад, тлумачення та обґрунтування догматів складає зміст догматичного богослов’я. Позаяк кількісне збільшення та змістовні зміни догматів заперечні, у православні традиції допускається лише їх ґрунтовніше витлумачення, точніше визначення і глибше розкриття.
У Західному християнстві обґрунтовано вчення про «догматичний розвиток» церкви, яке визнає кількісний приріст догматів та їхні змістовні уточнення. Підстави тому вбачають у поступі й проясненні церковної свідомості, глибшому розумінні догми разом із бігом історичного часу. Католицька церква вносила доповнення у перелік християнських догматів до 20 ст. включно (так, специфічно католицькими є догмати про чистилище, сходження Духа Святого не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина, скарбницю добрих справ, непорочне зачаття Богородиці та її тілесне вознесіння на небо, непогрішимість Папи Римського тощо). Римські папи наділені правом одноосібно доповнювати або встановлювати догмати.
Католицьке богослов’я зорієнтоване розглядати догмати у дусі часу, з урахуванням соціальних змін, культурного поступу.
У протестантизмі, віровчення якого формувалося через заперечення деяких засадничих догматичних положень католицизму, відсутня єдина система догматів. Спільними для більшості протестантських течій є догмати про виправдання вірою, загальне священство, Богонатхненність лише Біблії, мирське призначення, рівність віруючих перед Богом. Так, правила віри у лютеранстві були прийняті 1530 (див. Аугсбурзьке сповідання), у кальвінізмі — 1551, в англіканстві — 1571 (т. з. 39 членів сповідання).
В інших релігіях
Догмати юдаїзму (напр., про вічність єдиного Бога Ягве, завіт народу Ізраїля з Богом, святість Тори, перевагу пророка Мойсея, воскресіння мертвих, прихід Месії тощо) вироблювались юдейськими богословами у період утвердження духовного впливу рабинської верстви (2–6 ст.). Всебічно обґрунтовані й закріплені у часи Середньовіччя, 11–13 ст.
Засадові положення ісламу (див. Акіда), на яких уґрунтований світогляд мусульман (віра в єдність, вічність і всемогутність Аллаха, святість і нествореність Корану, пророків та завершальну пророцьку місію Мухаммада, безсмертя душі, воскресіння мертвих і Судний день тощо), були сформульовані у період активного формування ісламської правової системи ще в 8–10 ст. Однак тривалі богословські дискусії, відсутність вищої й авторитетної для всього мусульманського світу інституції, співіснування різних богословсько-правових шкіл мали наслідком і відсутність загально прийнятого переліку догматів.
Основою буддійської догматики вважають «чотири шляхетні істини» (існує страждання; існує причина страждання; існує стан, вільний від страждань; є шлях, який веде до нього).
Значення
Релігійні догмати, сформовані в ході богословських дискусій, слугують збереженню й усталенню доктрини, трансляції віроповчальної традиції через покоління.
У межах православного, католицького, мусульманського, юдейського тощо богослов’я розвинуто окрему галузь знання з обґрунтування і витлумачення догматів.
У теперішньому світі актуалізовано запити на богословський діалог, зокрема між християнськими конфесіями, та зміщення акцентів з догматичних протиріч у бік догматичної подібності або догматичнних підстав для міжконфесійної взаємодії та співпраці.
Література
- Догматичне богослів'я / За ред. єп. Димитрія (Рудюка). Чернівці : Рута, 2002. 543 с.
- Кураев А. Традиция, догмат, обряд. Апологетические очерки. 2-е изд. Киев, 2003. 344 с.
- Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних Соборів, і святих отців / Пер. С. Чокалюка. Київ : Видавничий відділ УПЦ КП, 2008. 368 с.
- Квасюк Л. Полемічна інтерпретація догматів у катехізисах Петра Могили // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Сер.: Філософія. 2010. Вип. 7. С. 40–58.
- Філарет (Дроздов). Православний катехізис. Чернівці : Видавничий відділ Чернівецько-Буковинської єпархії, 2012. 190 с.
- Сопронюк І. І. Еклезіологія Римо-Католицької Церкви у контексті православного богослів’я // Труди Київської Духовної Академії. 2014. № 14. С. 180–187.
- Сильвестр (Стойчев). Догматичне богослов'я. Київ : Видавничий відділ УПЦ, 2019. 248 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Догмати релігійні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Догмати релігійні (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
