Йосафат Кунцевич, єпископ
Йосафа́т Кунце́вич [справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Кунчич (Кунчиць), Іван Гаврилович; пол. Jozafat (Jan) Kuncewicz (Kunczyc); бл. 1580, м. Володимир, тепер Україна — 12.11.1623, м. Вітебськ, тепер Білорусь; похований у соборі Святого Петра в Римі] — церковний діяч, полеміст, проповідник, ієрарх і будівничий Української греко-католицької церкви, реформатор чернецтва, святий.
|
Йосафат Кунцевич, єпископ (Jozafat Kuncewicz) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Іван Гаврилович |
| Справжнє прізвище | Кунчич (Кунчиць) |
| Народження | бл. 1580«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.158. |
| Місце народження | Володимир (місто) |
| Смерть | 12.11.1623 |
| Місце смерті | Вітебськ |
| Місце поховання | собор Святого Петра в Римі |
| Напрями діяльності | релігія, реформація чернецтва, проповідництво, богослов'я |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
Зміст
Життєпис
Походив зі збіднілої православної шляхетської родини. Закінчив церковну школу, бл. 1596 разом із батьками переїхав до м. Вільна (тепер м. Вільнюс, Литва). Вчився у міській школі, служив помічником віленського купця.
Підлітком співав у церковному хорі, прислуговував на богослужіннях, займався самоосвітою, цікавився полемікою навколо новоукладеної Берестейської церковної унії 1596. Був вільнослухачем Віленської академії (тепер Вільнюський університет). Здібний юнак привернув увагу низки католицьких церковних діячів, зокрема богослова й місіонера Петра Аркудія (бл. 1563–1633), Йосифа Велямина Рутського. Його сповідниками і вчителями стали викладачі Віленської академії — професор риторики, філософії та богослов’я о. Фабрицій Ковальський та професор морального і полемічно-догматичного богослов’я о. Іван-Григорій Грушевський. У спілкуванні з ними поповнював свої знання, знайомився з полемічною літературою, здійснив життєвий вибір на користь унійної церкви.
1604 вступив до монастиря Св. Трійці в м. Вільні, склав обітниці уніатському митрополиту Іпатію Потію, отримав чернече ім’я Йосафат. Близько 1609 висвячений на священника. У 1614–1617 — архимандрит монастиря Св. Трійці, митрополичий вікарій Литви й Білорусі.
1614 супроводжував митрополита Йосифа до м. Києва, проповідував серед ченців Києво-Печерської лаври.
З 1617 — єпископ Вітебський, вікарний єпископ архієпископа Полоцького, з 1618 — архієпископ Полоцький.
Загинув як мученик, забитий розпаленим натовпом під час чергової пастирської візітації м. Вітебська.
Діяльність
Прагнув оновити занепале чернече життя, взорував на приклади його ефективної організації в єзуїтів і кармелітів. Розпочав справу з самовиховання: загартовував себе духовно й фізично, вивчав церковні книги, житія святих, твори Отців церкви. Був аскетом і подвижником (і при тому — людиною енергійної, життєрадісної вдачі). Став діяльним помічником В. Рутського у реформуванні чернецтва, власним прикладом заохочував до монастиря молодих новиків, яких навчав жити і служити за традиціями василіян. Зусиллями Кунцевича в Литві та Білорусі було засновано кілька нових монастирів василіянського чину, що орієнтувалися на відновлення східних церковних та чернечих практик.
Активно й переконливо проповідував і катехизував (народною мовою, у доступному для містян і селян стилі, з посиланням на відомі приклади з православних церковних видань), часто й поза мурами монастиря, серед різних соціальних груп (як нужденних, так і освіченої верхівки). Привернув до унії стількох вірян, що заслужив прізвисько «душехват». Відомо, що православні пастирі забороняли своїм вірним слухати його проповіді та повчання.
Організовував богословські диспути; завдяки майстерності оратора і проповідника, досконалій аргументації, знанню Святого Письма і східних традицій міг впливати на різні авдиторії. Набув авторитету серед інших конфесій, зокрема протестантів, юдеїв.
Спершу в м. Вільно, потім у м. Полоцьку був поборником церковної дисципліни, уклав правила для священників (норми літургійної й пастирської діяльності, ставлення до прихожан тощо), забороняв у служінні непокірних. Увів практику регулярної сповіді для духовенства і мирян, особисто здійснював візитації парафій, збирав щорічні єпархіальні синоди, дбав про підвищення морального й освітнього рівня духовенства. Відновлював і будував храми (зокрема, доклався до відновлення Софійського собору в Полоцьку), відкривав церковно-парафіяльні школи, намагався повернути церковне майно зі світських рук.
Активна діяльність Йосафата Кунцевича на ниві організаційно-практичної розбудови уніатської церкви, і найперше її чернецтва — василіан, спричиняла опір, невдоволення, звинувачення і прямі наклепи серед противників унії. Оцінка діяльності Кунцевича та обставин його вбивства дотепер є предметом наукової полеміки.
Праці
Був автором низки праць, більшість із яких не збереглися. Серед них: «О старшинстві Петра Святого», «Катехизис» (після 1618), «Устави для презвітерів», «Регули», «О мощах святих», «О крещенії Владимира». В останній доводив, що Україна від початку свого навернення у християнство була в єдності з Римською церквою й завжди визнавала першість Римського єпископа. Аргументи на користь подібних тверджень брав із православних церковних книг і творів авторитетних східнохристиянських авторів. Був переконаний, що унія 1596 була логічним продовженням праці попередніх поколінь. Уклав збірку творів церковних авторів про монаше життя, куди включив і власні нариси з теми. Частково збереглося листування Кунцевича, зокрема з великим канцлером литовським Левом Сапігою, владикою Йосифом.
Визнання
Мученицька смерть Йосафата Кунцевича згуртувала уніатів, а також викликала співчуття та енергійну підтримку з боку римо-католиків Речі Посполитої, Апостольської столиці. Вплинула на поповнення уніатської церкви чималою кількістю неофітів (зокрема й на трансформацію церковних поглядів православного архієпископа Мелетія Смотрицького); стимулювала пошук шляхів до зближення уніатів і православних.
Поширилися свідчення про чудеса і цілющу силу мощів мученика, які стали об’єктом паломництва (уже на церковній комісії 1628 чудотворництво було засвідчено 300-ма присягами). 1643 папським бреве Кунцевич проголошений блаженним, 1867 канонізований як святий. Папа Іван Павло II назвав діяча «апостолом єднання».
Теперішнє поховання святого у соборі Св. Петра — одне з найвідвідуваніших католицькими пілігримами, зокрема українськими. Йосафата Кунцевича обрало за свого святого патрона згромадження черниць УГКЦ (йосафатки), на його честь названо різні мирянські організації українців-греко-католиків. Як святий покровитель країни пошанований серед вірян України та Польщі.
Додатково
Після вбивства Йосафата Кунцевича містянами Вітебська розпочався гучний судовий процес, що тривав до січня 1624. Спеціальну королівську комісію очолив Лев Сапега. Близько 100 осіб було звинувачено й засуджено (зокрема й заочно), 19 осіб страчено. Після страти міська ратуша була зруйнована, місто позбавлене Магдебурзького права, усіх вольностей і привілеїв (повернені через 10 років).
Праці
- Эпiсталяцыя сьвятога Язафата / Уклад.: М. Баўтовiч. Полацк : Грэка-каталіцкая парафія Сьвятапакутніка Язафата, 2006. 144 с.
- Катехизм од слуги Божого Иосафата сочетанный // Старажытная беларуская літаратура. Мінск : Беларускі кнігазбор, 2007. C. 392–401.
Література
- Guépin A. Żywot ś. Jozafata Kuncewicza męczenika, arcybiskupa Połockiego połockiego: opowiedziany na tle historyi kościoła ruskiego. Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1885. 439 р.
- Соловій М., Великий А. Святий Йосафат Кунцевич: Його життя і доба. Торонто : Видавництво ОО. Василіян, 1967. 463 с.
- Великий А. Г. З літопису християнської України : в 9 кн. Рим : Видавництво ОО. Василіян, 1972. Кн. 4. 278 с.
- Козаневич Є., о. Життя святого великомученика Йосафата чину Святого Василія Великого, архієпископа Полоцького. Львів : Місіонер, 1994. 167 с.
- Паславський І. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії Української Церкви. Львів : [б. в.], 1994. 143 с.
- Кречун П. М. Святий Йосафат Кунцевич (1580–1623) як свідок віри в епосі релігійної контроверсії. Жовква : Місіонер, 2013. 264 с.
- Віленський період в житті священномученика Йосафата Кунцевича // Провінція Святого Миколая. Василіянський чин святого Йосафата в Україні. 2015. URL: https://www.osbm.org.ua/index.php/publikatsiyi/rik-sv-yosafata-ta-y-rutskoho/1237-vilenskyi-period-v-zhytti-sviashchennomuchenyka-yosafata-kuntsevycha
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Йосафат Кунцевич, єпископ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Йосафат Кунцевич, єпископ (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
