Климент V
Климе́нт V, Кле́мент V [ лат. Clemens VI; світське ім’я та прізвище — Бертран де Го (фр. Bertrand de Got); точна дата народження невідома, близько 1264, м. Вілландро, тепер регіон Нова Аквітанія, Франція — 20.04.1314, м. Рокмор, тепер регіон Окситанія, Франція] — церковний діяч, каноніст, дипломат, Папа Римський Авіньйонської доби (05.06.1305 — 20.04.1314).
|
Климент V (Clemens VI) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Бертран |
| Справжнє прізвище | де Го |
| Народження | бл.1264«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.1264. |
| Місце народження | Вілландро |
| Смерть | 20.04.1314 |
| Місце смерті | Рокмор |
| Alma mater | Болонський університет |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | канонічне право, дипломатія, церковне управління |
Життєпис
Походив із родовитої, але небагатої сім’ї, був третьою дитиною з 12-ти (мав четверо братів та сім сестер).
Розпочав навчання у пріораті Дефе чернечого ордену гранмон (фр. ordre de Grandmont, засн. 1073, відгалуження ордену бенедиктинців) у діоцезі Ажан (тепер регіон Нова Аквітанія). Вивчав канонічне та цивільне право в Орлеанському та Болонському університеті, здобув ступінь магістра. Отримав пребенди в кафедральних капітулах Бордо і Ажана (в яких сім’я де Го була представлена протягом кількох поколінь), а потім канонікати в Турі та Ліоні.
Особливе геополітичне становище Гасконі як англійського володіння, за яке король Англії приносив омаж французькому королю, спричинило залучення Бертрана де Го до державної служби. 1285 засідав у англійському парламенті, що розглядав питання Гасконі. Запис у реєстрі рахунків гардеробу англійського короля за 1287–1288 згадує магістра Бертрана де Го як прокуратора королівського двору в Римській курії.
Едуард I Довгоногий призначив Бертрану щорічну пенсію. Як прокурор сенешаля Гасконі брав участь у роботі Паризького парламенту.
Церковній кар’єрі посприяв брат Беро, архієпископ Ліона (з липня 1289): призначив Бертрана генеральним вікарієм, пізніше каноніком кафедрального капітулу Ліона. Піднесення Беро до гідності кардинала відкрило для Бертрана нові можливості просування як службовця папської курії.
23.12.1299 Бертран отримав архієпископство Бордо і очолив церковну ієрархію континентального феоду Едуарда I. Призначення на церковну метрополію Аквітанії (в умовах англо-французької боротьби за Гієнь) передбачало непересічні особисті якості та контакти в курії, свідчило про репутацію Бертрана де Го як у церковних, так і у світських владних колах.
Обраний конклавом 05.06.1305 після майже 11-ти місяців засідань у м. Перуджі. Урочиста коронація відбулася 14.11.1305 в м. Ліоні. На урочистостях були присутні король Франції Філіпп IV Вродливий, його брат Карл Валуа (1270–1325), Людовик д’Евре (1276–1319), Генріх Люксембурзький (майбутній імператор Генріх VII), посли англійського короля та ін. представники світської й церковної еліти.
Понтифікат
Почав діяльність із формування довіреного оточення та управлінського апарату папської курії. 15.12.1305 понтифік призначив 10 кардиналів, з яких шестеро були гасконцями (4 — близькими родичами папи, 1 — його давнім другом). Двоє гасконців очолили головні служби курії — канцелярію (віце-канцлер) та Апостольську палату (камерарій). До кінця понтифікату чисельність Римської курії зросла з 400 до 579 осіб; при поповненні її служб перевагу мали гасконці.
Клемент V повернув у колегію кардиналів представників сім’ї Колонна (П’єтро та Джакомо), вигнаних Боніфацієм VIII, та наказав повернути родині Колонна усі їхні володіння. Попри зусилля папи, в м. Римі поновилася війна між сімейними кланами Каетані та Колонна. Політика непотизму (Клемент V поставив на чолі ректоратів Папської держави двоюрідних братів і племінників, які замість себе направляли вікаріїв) мала наслідком занедбання регіонального управління, різні частини держави фактично опинилися під владою місцевих сімейних кланів.
Після обрання Клемента V виявили, що папська скарбниця практично порожня (70 тис. флоринів). Банкіри призупинили кредит. Клемент V розширив межі папських провізій та резервів (розпорядження церковними бенефіціями), що сприяло збільшенню надходжень у казну. За 9 років понтифікату скарбниця поповнилася на суму близько 1 млн флоринів (у заповіті папа розподіляв 814 тис. флоринів).
Був прихильником централізації, розширення прерогатив та повноважень папства в адміністративній, фінансовій та судовій сферах. Реалізацію цих принципів планував просунути на Вселенському соборі. Змінилися пріоритети у відносинах зі світською владою: конфронтаційна парадигма поступилася місцем відносинам співпраці та допомоги. Організацію хрестового походу з відвоювання Святої землі запропоновано як об’єднавчу ідею.
Після вбивства короля римлян Альберта I Габсбурга (1298–1308) Клемент V підтримав обрання курфюрстами (князями-виборцями) на німецький королівський престол Генріха Люксембурзького (на противагу Карлу Валуа). Наприкінці липня 1309 папа призначив дату імператорської коронації на 02.02.1312, пообіцявши прибути для цього в м. Рим. Генріх прибув до Італії у вересні 1310: втрутився у непримиренну боротьбу гвельфів і гібелінів, підтримав Фрідріха III Вродливого супроти неаполітанського короля Робера Анжу (Роберто Мудрий; правив 1309–1343). Запобігти збройному протистоянню монархів не вдалося. Генріх захопив Капітолій і 29.07.1312 був коронований як імператор у Латеранському палаці. Війна тривала: в серпні 1313 Генріх VII з великою армією рушив на південь, але помер від фізичного виснаження, захворівши на малярію. У конституціях «Romani principes» і «Pastoralis cura» (обидві — 1314) Клемент V підкреслив, що імператор є васалом Святого престолу.
В умовах фактичного розвалу імперії папство стає головним центром вирішення нагальних європейських проблем. Клемент V активно включився у залагодження перманентного конфлікту корон Франції й Англії за панування над Гасконню та Гієнню та організацію хрестового походу. Домовленості про мирну угоду між Францією та Англією досягти не вдалося, але новий англійський король Едуард II погодився одружитися з донькою Філіппа IV Вродливого Ізабеллою (1308).
Філіпп Вродливий прагнув заручитись підтримкою папи: а) у процесі над орденом тамплієрів (король жадав передачі винних світській владі); б) засудженні померлого папи Боніфація VIII як єретика (судовий процес відкрився в 1310). Клемент V перешкодив осуду папи. Разом з тим погодився на розслідування діяльності тамплієрів і підтримав звинувачення проти ордену, проте за виключної компетенції церковної юрисдикції. В'єннський собор 1312 виніс рішення про скасування ордену тамплієрів (конституція «Vox in excelso»), майно храмовників собор передав до ордену Святого Йоанна Єрусалимського (булла «Ad providam»).
Іншою нагальною внутрішньоцерковною проблемою був конфлікт в ордені францисканців між конвентуалами і спіритуалами. Папа надав деяку автономію спіритуалам, але не підтримав їхню ригористичну «доктрину бідності». У підсумку кожна зі сторін тлумачила рішення папи на свою користь.
1307 понтифік енергійно підтримав заплановане орденом госпітальєрів захоплення о. Родос (1309). Була створена друга орденська держава. Одночасно з Родоською кампанією король Кастилії за офіційної підтримки Клемента V вів підготовку до хрестового походу проти Гранади. Папа розраховував спорядити 1 тис. кінних лицарів та 4 тис. піхотинців, аби переправити їх на 4 роки на Схід. Із цією метою Апостольська палата виділила 300 тис. флоринів. Король Франції разом із трьома синами, яких було посвячено у лицарі, публічно приніс обітницю хрестоносця (1313), отримав у своє розпорядження шестирічну хрестоносну десятину.
Папа звільнив Едуарда I від присяги дотримуватися свободи підданих і не оподатковувати їх без згоди парламенту (булла «Regalis devotionis integritas», 1305). Передав Едуарду II доходи від церковної десятини з англійського королівства у 1309–1313. Після того як В'єннський Собор ухвалив використати десятинні збори 1313–1319 для організації хрестового походу, а Едуард II зазнав серйозних фінансових труднощів, папа надав королю кредит у 160 тис. золотих флоринів.
Законотворча діяльність папи Клемента V відображена у рішеннях В’еннського Собору, збірнику папських конституцій «Клементини», який увійшов до «Корпусу канонічного права».
Клемент V схвалив низку важливих рішень у галузі освіти: дарував нові привілеї Болонському університету; реорганізував університет Орлеана (статути 1306); створив університет («Studium generale») у Перуджі (1308). В університетах Рима, Парижа, Оксфорда, Болоньї та Саламанки введено викладання івриту, грецької, арабської та сирійської мов.
1311 канонізовано П’єтро дель Морроне (див. Целестин V) під світським ім’ям, чим неявно визнали його відмову від папства.
Останні роки понтифікату щосильніше страждав від хвороби. Помер у дорозі до м. Бордо. Був похований, за заповітом, у колегіальній церкві м. Юзеса (неподалік рідного міста Вілландро), яку він освятив 1313. Мавзолей папи в 1577 був пограбований та знищений гугенотами.
Додатково
- Сім’я де Го була пов'язана родинними узами з ліньяжами Молеон, Фарг, Савіньяк і Прейсак, які входили до церковної та політичної еліти регіону. Церковна кар’єра відкрила для членів сім’ї Го перспективи соціального зростання. Дядько і брат Бертрана сприяли його просуванню в церковній ієрархії. Він також допомагав своїм більш ніж 20 племінникам.
- У Тулузькому університеті навчався племінник і тезка папи, через що у біографічних джерелах часом подають невірні відомості.
- Кардинал Джакопо Каетані дельї Стефанески так оцінив юридичну освіту папи в «Opus metricum»: «Qui legali maxime canonicaque scientia ac rerum experientia doctus» (укр. «Той, хто найученіший у правових і канонічних науках і навчений досвідом»).
- За Клемента V папська курія протягом 9 р. перебувала поза Ватиканом, але «авіньйонським папою» його називають із певними застереженнями. Папа кілька років залишався у Франції, переїжджав із міста до міста (Невер, Бурж, Бордо, Лімож, Пуатьє, Тулуза); не вів приготувань до тривалого перебування курії в м. Авіньйоні; мешкав у домініканському монастирі за мурами міста або в палаці єпископа. Незадовго до смерті планував разом із курією перебратися до м. Бордо.
Джерела
- Clemens PP. V Consitutiones, 25.10.1317 // Corpus Iuris Canonici : in 2 vol. Lipsiae : Tauchnitz, 1881. Vol. 2. Col. 1133–1200.
- Regestum Clementis Papae V: Ex Vaticanis Archetypis Sanctissimi Domini Nostri Leonis XIII Pontificis Maximi Iussu et Munificentia : in 8 vol. Rome : Tipografia Vaticana, 1885–1892.
- Baluze E. Vitae paparum Avenionensium: hoc est Historia pontificum romanorum qui in Gallia sederunt ab anno Christi MCCCV usque ad annum MCCCXCIV : in 4 vol. / Ed. G. Mollat. Paris : Letouzey et Ane, 1914. Vol. 1. P. 1–106; Vol. 2. P. 1–175.
- Tables des Registres de Clément V / Еtablies par Y. Lanhers, C. Vogel. Paris : E. de Boccard, 1948–1957. 416 р.
Література
- Lizerand G. Clément V et Philippe IV le Bel. Paris : Hachette, 1910. 513 p.
- Guillemain B. Le personnel de la cour de Clément V // Mélanges d'archéologie et d'histoire. 1951. Vol. 63. Р. 139–181.
- Denton J. H. Pope Clement V's Early Career as a Royal Clerk // The English Historical Review. 1968. Vol. 83. № 327. P. 303–314.
- Housley N. Pope Clement V and the Crusades of 1309–1310 // Journal of Medieval History. 1982. Т. 8. Р. 29–43.
- Menache S. Clement V. Cambridge : Cambridge University Press, 1998. 351 p.
- Bombi B. The Election of Clement V and Edward II’s Succession // Anglo-Papal Relations in the Early Fourteenth Century. A Study in Medieval Diplomacy. New York : Oxford University Press, 2019. P. 133–153.
- Санжаров В. А., Мацелик М. О., Санжарова Г. Ф. Внесок В’єнського Собору 1311–12 років у розвиток середньовічного канонічного права // Ірпінський юридичний часопис. Серія: Право. 2022. Вип. 2 (9). С. 47–56.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Климент V // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Климент V (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
