В'єннський собор
В’є́ннський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Клементом V. Відбувся 16.10.1311 — 06.05.1312 у м. В’єнні (тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція).
Зміст
Історична довідка
Скликаний буллою «Царює на небесах» (лат. «Regnans in caelis») від 12.09.1308, що була надіслана 253-м прелатам (4 патріархам, 75 архієпископам, 151 єпископу, 13 абатам, 10 очільникам чернечих орденів) і християнським монархам.
Собор мав розпочатися у м. В’єнні 01 жовтня 1310. Проте зібрався пізніше, 16 жовтня 1311, у В’єннському кафедральному соборі Св. Маврикія, мав 3 сесії (16.10.1311, 03.04.1312 і 04.05.1312).
Учасники: на відкритті Собору були присутні 170 прелатів, з них: 20 кардиналів, 4 патріархи — з Антіохії, Александрії, Аквілеї та Градо, 29 архієпископів, 79 єпископів і 38 абатів; деякі прелати делегували право представництва прокторам. Єпископи викликані вибірково: по двоє від кожної церковної провінції. Королі Арагона, Англії, Сицилії, Португалії, Кастилії, Кіпру та Франції представлені делегаціями, дофін В’єннський був присутній особисто.
Головні теми порядку денного: 1) реформа Церкви; 2) відновлення хрестового походу; 3) позиція Церкви щодо ордену тамплієрів.
На відкритті собору Клемент V виклав свою проповідь на псалом: «Усім серцем буду прославляти у Раді праведних і в громаді» (Пс. 111). Папа не оголосив дату наступного засідання, фактично відбувся перехід від колишніх моделей загальних зборів («viva voce»), до вужчих за колом учасників професійних комісій. Комісії розглядали інквізиційні протоколи щодо справи тамплієрів і готували проєкт хрестового походу.
На другій сесії (03.04.1312) були присутні король Франції Філіпп IV Вродливий, його сини (майбутні королі Людовик X Сварливий і Карл IV Вродливий), інші представники знаті. Клемент V виголосив різку промову проти тамплієрів і зачитав указ про ліквідацію ордена; майно тамплієрів переходило ордену госпітальєрів (понтифік відмовився в цьому питанні поступитися королю).
У заключній проповіді на останній сесії, що розпочиналась словами пророка Ісаї: «На твоїх стінах, Єрусалиме, я поставив вартових» (Іс. 62:6), папа Клемент V узагальнив численні постанови Собору. Перше публічне читання соборних декретів відбулося за два роки (21.03.1314) на консисторії в замку Кастель-дель-Монте.
Чимало питань, пов’язаних з роботою В’єннського собору, тривалий час лишалися спірними, як-от дати остаточного оприлюднення конституцій, офіційного набуття чинності соборними ухвалами; кількість ухвал та їхній точний зміст; етапи формулювання соборних декретів тощо.
Соборне законодавство
.jpg)
Оприлюднено 38 постанов. Перша з них стосувалася хрещення як обов’язкового для спасіння: «хрещення, яке відроджує всіх тих, хто охрещений у Христа..., має бути сумлінно сповіданим усіма» (кан. 1). Дисциплінарні конституції мали на меті виправити зловживання винятками («диспенсами») із загального права, що були надані жебрущим орденам (безпосереднє підпорядкування Святому престолу мало наслідком зневагу до вимог місцевого єпископату). За кількістю та точністю деталей дисциплінарні соборні конституції переважали всі інші. Соборна постанова зазначила, що абати не мають повноважень Апостольського престолу чи його легатів у адмініструванні пріоратами за межами призначення управителів (кан. 2). Регламентовано тимчасове управління пріоратами та чернечими бенефіціями поза межами єпископської компетенції (кан. 3). Поточнено канонічні умови і строки призначення («колації») на бенефіції білого й чорного духовенства, встановлені Четвертим Латеранським собором (канони 23–31); підтверджено заборони папи Боніфація VIII щодо присвоєння власності вакантних бенефіціїв тощо (кан. 4). Каноніків без священницького сану позбавили права голосу в капітулі та можливості підвищення, для них встановили половину належної оплати (кан. 5). Реорганізовано (спрощено) процедуру звичайних церковних судів з питань виборів, бенефіціїв, пребенд, десятини, шлюбних справ тощо (кан. 6). Зауважено збереження повноважень єпископами, вигнаними з престолів представниками світської влади, та їхнє право на відлучення кривдників і умови збереження ординарної юрисдикції в інших діоцезах (кан. 7). Суворішали вимоги до священнослужителів щодо роду позацерковних занять, носіння зброї, шлюбу (кан. 8), вбрання (кан. 9), порушення яких вело до втрати церковних привілеїв і доходів.
Соборні ухвали поновили конституцію Боніфація VIII «Super cathedram» від 18.02.1300 щодо відносин чернецтва з парафіяльним духовенством (ченцям дозволено проповідувати в монастирських церквах, громадських місцях, а на запрошення і з дозволу священника — у парафіяльних церквах, виконувати деякі священницькі функції з дозволу ординарія; кан. 10). Встановили заборони і покарання для вірян і монахів за махінації з церковними десятинами (кан. 11), використання і отримання як заставу церковного майна й начиння (кан. 12). Канони регламентували життя та релігійні практики членів жебрущих орденів (кан. 13), визначали вимоги до абатів і пріорів (кан. 14), дисциплінарні вказівки до чорниць (кан. 15). Собор проголосив поза церквою бегинок («позаяк вони нікому не обіцяють покори, не відмовляються від власності та не сповідують будь-яких затверджених правил»); заборонив бегинажі (кан. 16); а також схвалення чи захист єретичних поглядів німецьких «нечестивих сект» бегардів і бегинок (кан. 28).
Було регламентовано управління притулками, лепрозоріями, богадільнями, лікарнями (кан. 17).
Встановлено, що церковна посада має бути підкріплена відповідним доходом (кан. 18), а з отриманих бенефіціїв необхідно сплачувати податки (кан. 19). Обмежено вимоги єпископів щодо їжі, житла, утримання мисливських собак, соколів та яструбів, «милостині» тощо під час пасторських візитів (прокурацій) діоцеза. Конституція «Ad nostrum» підпорядковувала прийом єпископів у цистерціанських монастирях таким правилам: 1) якщо візит неофіційний — прелат мав поводитися як гість, якого зустрічають з пошаною та милосердям; 2) якщо офіційний — прелат може вимагати, щоби його частували м’ясом, але за умови, що він їстиме окремо від ченців, а залишки єпископської трапези роздадуть нужденним (кан. 20).
Ординарії отримали наказ оприлюднювати вироки про відлучення від церкви та інтердикт на тих, хто стягував чи вимагав мито чи побори з церков і духовних осіб (кан. 21). Засуджено недбалість при літургійному служінні, нехтування церковними обов’язками (кан. 22, 23). Оскільки «слово Боже мало бути належним чином пояснене та проповідане», ввели вивчення івриту, арабської та халдейської мов у Парижі, Оксфорді, Болоньї та Саламанці (кан. 24). Окремий канон стосувався християно-мусульманських відносин (кан. 25).
Канон 26 був спрямований проти зловживань інквізиції, що «під приводом благочестя пригнічує невинних і завдає шкоди вірним»: відтепер тривале ув’язнення, застосування тортур, винесення вироків вимагало узгодження дій інквізитора та єпископа діоцеза. Встановлено мінімальний вік інквізиторів (40 р.), службовцям інквізиції заборонено вимагати гроші та зловживати носінням зброї (кан. 27).
Канон 29 був спрямований проти лихварства як такого, що «порушує божественний і людський закони». Магістратам заборонено ухвалювати закони, які дозволяють лихварство або забороняють вимагати вже виплачені лихварям гроші (під загрозою відлученням від церкви).
З-поміж інших ухвал:
- суворі покарання для монахів, що дозволяли соборування відлучених від церкви злочинців, дарували таїнства мирянам без дозволу парафіяльного священника, принижувати прелатів у проповідях, проповідували хибні індульгенції, переслідувати осіб, які позивалися проти них до церковних трибуналів (кан. 31);
- поточнення меж юрисдикції архієпископа у провінції та єпископа у діоцезі (кан. 32);
- перелік покарань для світських сеньйорів за злочини проти єпископів (кан. 33);
- заборона жебрущим орденам купувати нові будинки, продавати чи передавати чинні монастирі без дозволу Святого престолу (повторення декреталії папи Боніфація VIII «Quum ex eo»; кан. 35);
- скасовано привілеї міноритів, які продовжували відправляти служби під час інтердикту (кан. 37) та ін.
Значення
В’єннський Собор був складником бурхливих історичних процесів: відбувся на тлі, по-перше, тяглої кризи «імперськості» християнського світу, появи і утвердження на теренах Західної Європи етнонаціональних держав; по-друге, припав на період згасання гострої фази протистояння світської та церковної влад (цезарепапізму французького короля Філіпа IV Красивого vs теократичного монархізму папи Боніфація VIII). Новацією для традиції 13 ст. стала система комісій (замість періодичних асамблей кожні 8–12 днів), що зробила роботу ефективнішою та забезпечила більший контроль папи за соборними рішеннями.
В’єннський собор продемонстрував подальше посилення законодавчої влади папства, сприяв юридичному обґрунтуванню папської приматії, зростанню прерогатив римських понтифіків всередині Католицької церкви, авторитету та вагомості церкви в тогочасному суспільстві.
Додатково
- Канон 13 забороняв ченцям будь-яку надмірність в одязі, їжі, постільній білизні, конях; вони мусили дотримувати релігійних обрядів і жити в бідності, мовчанні, не вживаючи м’яса тощо; верхній одяг мав бути чорним, коричневим або білим, практичне мало переважати дороге й ошатне. Не рідше одного разу на місяць, як у монастирі, так і за його межами, всі ченці повинні були сповідатися, а першої неділі кожного місяця — причащатися в монастирі. Заборонено утримувати мисливських собак чи хижих птахів, брати участь у полюванні; вештатися дворами князів; зберігати зброю в монастирях. Засуджував ченців, шо вступали в змову проти своїх настоятелів, ганили, захоплювали і ув’язнювали останніх, спалювали монастирі або захоплювали монастирське майно. Канон 15 заборонив чорницям відвідувати танці й бенкети світських людей, гуляти вулицями та містами (ні вдень, ні вночі), розкошувати; ординарій мусив щорічно відвідувати та інспектувати жіночі монастирі.
- Канон 26 обмежив свавілля інквізиторів і визначав, що в’язниці єретиків повинні мати двох охоронців, один — відповідальний перед єпископом, інший — перед інквізитором. Двері кожної камери матимуть два ключі, по одному для кожного тюремника. Охоронцям дозволено розмовляти з ув’язненим лише в присутності свого колеги; категорично заборонено перехоплювати харчі, які батьки надсилали в’язням. Інквізиторам та єпископам наказано ревно діяти проти винних, але без переслідування невинних.
Джерела
- Ehrle le P. Ein Bruchst ück der Acten des Concils von Vienne // Archiv fur Literatur und Kirchengeschichte des Mittelsalters. 1888. Bd. 4. P. 361–470.
- Hefele C.-J. Histoire des conciles d'après les documents originaux : en 12 t. / Trad. de l’allemand par H. Leclerq. Paris : Letouzey, 1915. Т. 6. Р. 2. P. 643–726.
- Conciliorum Oecumenicorum Decreta : in 3 vol. / A cura di G. Alberigo, G. Dossetti, P.-P. Joannou et al. Bologna : Edizioni Dehoniane, 2013. Vol. 1. P. 333–401.
Література
- Göller E. Die Gravamina auf dem Konzil von Vienne und ihre literarische Überlieferung. Münster : Festgabe Heinrich Finke, 1904. P. 197–221.
- Mollat G. Les doléances du clergé de la province de Sens au concile de Vienne (1311–1312) // Revue d'histoire ecclésiastique. 1905. Vol. 6. P. 319–326.
- Müller E. Das Konzil von Vienne, 1311–1312. Seine Quellen und seine Geschichte. Münster : Aschendorff, 1934. 756 p.
- Lecler J. Vienne. Paris : Edit. de l'Orante, 1964. 216 p.
- Frécon P. Le Concile de 1311 et Philippe le Bel // Bulletin de la Société des Amis de Vienne. 1965. Vol. 61. Р. 25–32.
- Nicolotti A. Conсilio di Vienne (1311–1312) // Storia dei concili ecumenici. Attori, canoni, eredità / A cura di O. Bucci, P. Piatti. Roma : Città Nuova, 2014. P. 291–317.
- Санжаров В. А., Мацелик М. О., Санжарова Г. Ф. Внесок В’єнського Собору 1311–12 років у розвиток середньовічного канонічного права // Ірпінський юридичний часопис. Серія: право. 2022. Вип. 2 (9). С. 47–56.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. В'єннський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/В'єннський собор (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
