Костельник, Гавриїл Теодорович
Косте́льник, Гавриї́л Теодо́рович (15.06.1886, с. Руський Керестур, тепер автономний край Воєводина, Сербія — 20.09.1948, м. Львів, тепер Україна; похований на Личаківському цвинтарі) — релігійний і громадський діяч, богослов, поет, письменник (зачинатель сучасної літератури бачванських русинів), публіцист, мовознавець, керівник Ініціативної групи з ліквідації Берестейської церковної унії 1596. Писав бачванським діалектом, хорватською, латинською, німецькою, українськими мовами.
|
Костельник, Гавриїл Теодорович | |
|---|---|
| Народження | 15.06.1886 |
| Місце народження | Руський Керестур |
| Смерть | 20.09.1948 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівська духовна семінарія |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | богослов'я, література, публіцистика, мовознавство, церковне адміністрування |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис
Народився у селянській сім’ї українських переселенців греко-католицького віросповідання.
Навчався в хорватських гімназіях у містах Вінковці (1898–1900) та Загребі (1900–1906). Богословську освіту отримав у Загребському університеті (1906–1907) та Львівській греко-католицькій духовній семінарії (1908–1911). За сприяння митрополита Андрея Шептицького вивчав філософію у Фрібурзькому університеті (м. Фрібурґ, Швейцарія), здобув науковий ступінь доктора філософії (1913; дисертація «De Principiis Cognitionis Fundamentalibus»).
Після завершення навчання повернувся до м. Львова, прийняв сан священника (1913); від 1915 — настоятель Преображенської церкви у Львові. Розпочав свою публіцистичну й літературно-критичну діяльність. Публікував матеріали з релігійних і національних питань на сторінках часописів «Діло», «Мета, «Дзвони».
Упродовж 35 років працював у м. Львові: як душпастир і катехит Академічної гімназії, професор Львівської духовної семінарії (1920–1928), професор Греко–католицької богословської академії (1928–1930; тепер реорганізовано в Український католицький університет). Ініціатор і член-засновник Богословського наукового товариства (з 1923). Входив до складу митрополичої капітули.
1920–1929 був головним редактором церковного щомісячника «Нива», навколо якого гуртувалися т. з. восточники (див. Восточники й західники).
У 1939–1941 зазнав тиску від органів НКВС, які домагалися від нього схилити митроп. Андрея Шептицького приєднати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) до Російської православної церкви (РПЦ). Через непокору діяча було заарештовано його старшого сина — Богдана (страчений 25.06.1941 за наказом начальника Львівського обласного управління НКВС УРСР під час відступу радянських військ).
Під час гітлерівської окупації входив до складу представницького органу Галичини — Української національної ради (липень 1941 — лютий 1942).
Після повернення Червоної армії до м. Львова за дорученням митроп. Андрея Шептицького увійшов до складу офіційної делегації УГКЦ до м. Москви (21–28.12.1944).
У 1945 після арештів митроп. Йосифа Сліпого та ієрархів УГКЦ погодився очолити Ініціативну групу з об’єднання УГКЦ з РПЦ (створення і діяльність групи інспіровано та скеровано НКДБ СРСР).
22.02.1946 у Воздвиженській церкві Києво-Печерської лаври був переведений у православ'я. У березні головував на неканонічному Львівському соборі 1946, який ухвалив скасування Берестейської унії 1596 й декларував «возз’єднання» УГКЦ з РПЦ.
Був застрелений на вул. Краківський перед Преображенською церквою. Організатори та виконавці вбивства дотепер залишаються невідомими.
Діяльність. Погляди і праці
Ранні твори
У юнацькі роки складав вірші. Літературні твори спочатку писав бачванським діалектом, перша поетична збірка — «З мого села» («З мойого валала»; 1904). Згодом писав хорватською: збірки поезій «Романси і балади» («Romance і balade»; 1907), «Жумберак: гірські сімфонії» («Žumberak: gorske simfonije»; 1911), «Тренуці» («Trenuci»; 1917) та українською мовою: «Смерть Смаїд-аги Ченгиїча» (1910) «Встань Україно! Пісні неволі й визволення» (1918), «Помершій донечці» (1921), «Пісня Богові» (1922). Збірка патріотичної лірики «Встань, Україно!» складалася з 12 поезій, де йшлося про поневолену під польським і російським ярмом Україну.
Замолоду пробував свої сили у драматургії: 1923 опублікував бачванським діалектом п’єсу «Гу Христові» (в українському перекладі — «До Віфлеєму»; видана 1925 в м. Львові).
Автор першої історії бачванських русинів — «Хроніки Руського Керестура» (1915). Дбав про розвиток освіти земляків, уклав і опублікував «Граматику бачвансько-руської мови» («Граматика бачвансько-руской бешеди»; 1923).
Автор низки богословських і філософських праць, зокрема: «Християнство і демократизм» (1918), «Границі демократизму» (1919), «Християнська апольогетика», «Три розправи про пізнання» (обидві — 1925), «Психологія віри» (1926) та ін.
1920-ті — 1940-ві
Подорож із групою прочан до м. Рима в 1925 та безпосереднє знайомство з Апостольською столицею справили на Костельника сильне враження (подорожні нотатки «Зі Львова до Риму» опубліковані в жовтні — листопаді 1925 у кількох числах газети «Діло») та спонукали критично дослідити багатовікову суперечку Заходу зі Сходом. Результатом кількарічної праці стали розвідки: «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (1928), «Апостол Петро і римські папи, або догматичні підстави папства» (1931), «Викляті святі — Кирило та Мефодій» (після 1927), «Розвиток папства в перші п’ять віків» (1933) та інші. Поділяв погляди про відступництво Західної (латинської) церкви після її роз’єднання з православною Східною від «нерозділеної Христової Церкви першого тисячоліття». Піддав гострій критиці «догматизовані примати Риму» (примат Папи Римського і першість Римської церкви). За публікування «Спору про епіклезу…», що містила неканонічні погляди на унію й критику східної політики Ватикану, був звільнений з посади редактора журналу «Нива», згодом позбавлений кафедри в Богословській академії. Від 1932 призначений проповідником у соборі Святого Юра у Львові під безпосередній нагляд митрополита.
У 1930-х тісно співпрацював із літературно-науковим журналом «Дзвони», тижневиком «Мета» та ін., публікував філософські, літературно-критичні розвідки творчості українських і польських класиків, рецензії, нариси, художні твори. У серії статей в альманаху «Руски календар» (1920–1930-ті), праці «Наша мова» (бачв. «Наша бешеда»; 1937) доводив, що русинська мова — це діалект української, яка зазнала впливу з боку польської та словацької мов. Був одним із авторів «Української загальної енциклопедії» (т. 1–3; 1930–1933).
Від 1930 у різних часописах з’являються статті Костельника з чітко артикульованою позицією щодо більшовизму та радянського режиму в УРСР: «Чому большевики переслідують релігію», «Більшовицька інквізиція» (обидві — 1930), «Новочасний фараон — Сталін», «Наполеон і Сталін» (обидві — 1932). Гостро критикував атеїзм, характеризував останній як різновид релігії («Справжнє джерело атеїзму», 1935; «Релігійні фалші нових часів», 1937).
Стан Греко–католицької церкви в міжвоєнній (1918–1939) Польщі спонукав діяча до висновку про «приреченість унії, її неминучу загибель». Обстоював позиції «восточників» (прихильники збереження українського східного обряду та відповідного розвитку власного богослов’я) проти крила «западників». На шпальтах часопису «Нива» виступав оборонцем «візантійського східного напряму» проти латинізації УГКЦ. Виголосив доповідь «Ідеологія унії» на з’їзді греко-католиків у м. Львові (1936) з нагоди 300–річчя від смерті унійного митрополита Йосифа Велямина Рутського.
Був добре знайомий із членами проводу ОУН(б) Р. Шухевичем та М. Лебедем, підтримував з ними контакти до 1945. Позитивно поставився до формування дивізії СС «Галичина», до лав якої вступили двоє його синів.
У богословській і філософській царині — самобутній релігійний мислитель, що поєднував томістичну традицію з елементами неотомізму, позитивізму, католицького модернізму, часом і містицизму.
На кін. 1930-х — поч. 1940-х зажив у Західній Україні слави одного з найавторитетніших і найосвіченіших священників і проповідників.
У складі Ініціативної групи
1943 на єпархіальному соборі в м. Львові Костельник відкрито виступив із критикою католицьких догматів, яких не знала Вселенська церква у першому тисячолітті, а відтоді відверто висловлював серед однодумців мрію про скасування унії, розрив УГКЦ із Римською курією та воззʼєднання з православʼям. Ці переконання — один із чинників, що спонукали Костельника до активної діяльності в Ініціативній групі (повна назва — «Ініціативна група греко-католицької Церкви по возз’єднанню з Руською Православною Церквою», створена 28.05.1945 в м. Львові) для підготовки і проведення «возз’єднавчого собору». Створення групи зініціювало НКДБ згідно з планом ліквідації УГКЦ; її діяльність була скерована директивами радянських органів та Московського патріарха Алексія І. До складу Ініціативної групи увійшли також парохи Михайло Мельник (від Перемишльської єпархії) та Антоній Пельвецький (від Станіславської єпархії). Головою обрано Г. Костельника; роботу групи санкціоновано 18.06.1945 уповноваженим у справах РПЦ при Раднаркомі УРСР П. Ходченком.
На т. з. Львівському соборі (8–10 березня 1946) Костельник виступив із чільною доповіддю «Про мотиви возз’єднання Греко-католицької Церкви з Руською Православною Церквою». Собор проголосив, що «церковна унія була накинута нашому народові в XVI столітті римо-католицькою агресивною Польщею», ухвалив постанову про ліквідацію Берестейської унії 1596, розрив із Ватиканом та возз’єднання з РПЦ.
Через 2 роки вбитий неподалік власного будинку. Злочинець, згідно з офіційною версією слідства, наклав на себе руки на місці замаху. Радянська пропаганда звинуватила у вбивстві Організацію українських націоналістів та «агентів Ватикану».
Академічна полеміка
Постать Г. Костельника розглядають як ключову в діяльності Ініціативної групи і водночас найтрагічнішою з усіх. Звертають увагу на те, що радянська влада була прямо зацікавлена використати високу репутацію діяча серед вірян (як інтелектуала, богослова, проповідника, публіциста) та його прихильність до візантійських, східних підвалин греко-католицизму, налаштованість проти латинізації церкви. Висловлені різні думки щодо можливих мотивів, якими керувався Г. Костельник, коли давав згоду очолити Ініціативну групу (моральний тиск, страх, розрахунок / сподівання вести «власну гру» з чекістами, гіпертрофовані амбіції, прагнення вберегти клір, мирян, тяглість національної греко-католицької традиції в умовах сталінських репресій абощо). Дотепер постать і діяльність Костельника є предметом дебатів серед істориків і релігієзнавців та контроверсійних оцінок (від «колаборанта найвищого рангу», до «мислителя, який випереджав свою епоху»).
Додатково
- Загальна кількість праць Г. Костельника, наведена професором Ю. Тамашем: 261 опублікованих, 59 рукописів.
- Сини Г. Костельника — Іреній і Зиновій — пішли добровольцями в дивізію СС «Галичина», однак не брали участі в боях на фронті. 1945 потрапили в англійську зону окупації, звідки перебралися до Великої Британії. У травні 1944 до Югославії виїхала й донька Христина. Провідники ОУН пропонували діячеві припинити співпрацю з радянською владою та вивезти його за кордон, але отримали відмову.
Праці
- Світ як вічна школа. Фільософічні розважання. Львів : [б. в.], 1931. 198 с.
- Релігійні фалші нових часів. Львів : Друкарня «Бібльос», 1937. 33 c.
- Вибрані твори. Київ : Видання Екзарха всієї України Митрополита Київського і Галицького, 1987. 264 с.
- Ultra posse. Вибрані твори. Ужгород : Ґражда, 2008. 400 с.
Література
- Карпяк І. Протопресвітер Отець Д-р Гавриїл Костельник (Нарис реліrійно-церковної та літературно-наукової діяльності). Лондон; Гаґа : Млин, 1984. 71 с. URL: https://diasporiana.org.ua/ukrainica/karpyak-i-protopresviter-otecz-d-r-gavryyil-kostelnyk-narys-relirijno-czerkovnoyi-ta-literaturno-naukovoyi-diyalnosti/
- Тамаш Ю. Гавриїл Костельник: медзи доктрину и природу. Нови Сад : Руске слово, 1986. 356 с.
- Кашуба М., Мірчук І. Гавриїл Костельник: філософські погляди. Дрогобич : Вимір, 2002. 140 с.
- Вежель Л. Філософсько-естетична та журналістська діяльність Гавриїла Костельника у руслі духовних процесів України першої половини ХХ ст. Київ : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. 336 с.
- Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини / Упоряд.: О. Петрук, Г. Крук. Львів; Ужгород : Ґражда. 2007. 526 с.
- Гірник О. Пошук ідентичності як «principum movens» творчості Гавриїла Костельника // Костельник Г. Ultra posse. Вибрані твори. Ужгород : Ґражда, 2008. С. 17–89.
- Юрчишин П., Білозьоров Р. Протопресвітер Гавриїл Костельник в оцінках сучасників та дослідників: історіографічний аспект // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2018. Вип. 6. С. 144–150. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/18128/1/Юрчишин П.%2C Білозьоров Р..pdf
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
