Миколаїв

Герб Миколаєва (від 1997)

Прапор Миколаєва (від 1999)

Микола́їв — місто, обласний центр Миколаївської області та адміністративний центр Миколаївського району, Україна, місто-герой (з 2022).

Миколаїв
Країна	Україна
Область	Миколаївська область
Чисельність населення (тис.осіб)	471,7
Територія (кв.км.)	259,8
Уродженці	Аркас, Микола Миколайович (старший), Аркас, Микола Миколайович (молодший), Бакаєв, Олександр Олександрович, Божій, Михайло Михайлович, Бредіхін, Федір Олександрович, Брусилов, Георгій Львович, Вишеславський, Леонід Миколайович, Макаров, Степан Осипович, Шнеєрсон, Менахем Мендл, Чебаненко, Іван Ілліч, Чурюмов, Клим Іванович

Миколаївська ОДА до початку повномасштабної війни

Миколаївська ОДА після попадання ракети російських військ (29.03.2022)

День Європи в Миколаєві (11.05.2022)

Загальний вигляд міста

Географічне положення

Розташоване на лівому березі Бузького лиману на півострові при злитті рік Південний Буг та Інгул, за 50 км від Чорного моря; за 490 км на південний схід від м. Києва, за 120 км на схід від м. Одеси.

Територія — 259,8 км² (1,1 % від загальної території області).

Історична довідка

У межах сучасного м. Миколаєва зафіксовано близько 70 пам’яток археології (від 3 тисячоліття до н. е. до 4 ст. н. е.). Городище доби фінального бронзового віку «Дикий Сад» (кінець 13–11 ст. до н. е.) розташовано в межах сучасного Центрального району міста.

Щільне заселення цієї території відбулося у 7 ст. до н. е. у зв’язку з Грецькою колонізацією. У першій половині 6 ст. до н. е. на берегах Березанського лиману виникали численні невеликі поселення, які становили сільську округу Борисфеніди (тепер острів Березань), з останньої чверті 6 ст. до н. е. — Ольвії.

Наприкінці 3 ст. н. е. на територію Нижнього Побужжя прийшли землеробські племена черняхівської культури (на території Миколаївщини зафіксовано понад 150 поселень та могильників). У період Давньої Русі тут розселилися східнослов’янські племена уличів і тиверців, яких витіснили у 10 ст. печеніги, торки, половці. Від середини 13 ст. Північне Причорномор’я опинилося в складі Золотої Орди, із 1430-х — Кримського ханату. У 15 ст. західна частина регіону перебувала в складі Великого князівства Литовського, з 16 ст. — під владою Османської імперії (у складі Сілістрійського еялету).

У першій половині 18 ст. Російська імперія розпочала боротьбу за вихід до Чорного моря, першим етапом якої стала російсько-турецька війна 1735–1739 (див. Російсько-турецькі війни). За умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 землі сучасного міста відійшли до Російської імперії. Після 1783 здійснено першу спробу цивільної колонізації Миколаївського півострова, на якому купець Ф. Фабре отримав 1500 десятин землі («Фаброва дача»). Помічник Г. Потьомкіна купець М. Фалєєв (1730–1792; тепер РФ — Україна) визначив місце, придатне для будівництва верфі.

Восени 1788 на р. Інгул розпочалося будівництво верфі («Нова верф», «Верф на Інгулі», «Усть-Інгул», «Адміралтейство») під керівництвом інженер-поручика І. Соколова. 1790 спущено на воду перше судно (46-гарматний фрегат «Святий Миколай»).

Офіційною датою заснування м. Миколаєва вважають 06.12.1788. Перший план міста склав у1789 інженер І. Князєв: у центрі мало розміститися Адміралтейство і верф (з укріпленнями). Подальше розпланування міста доручено архітектору І. Старову.

1790 надано статус заштатного міста. Першим градоначальником (1795–1797) став колезький асесор Вороновський. 1791 в місті нараховувалося 26 дворів, 147 жителів та 1200 десятин під садибами. 1792 була 1 церква, 4 громадські будівлі, 100 казарм, 13 магазинів, 158 кам’яних і дерев’яних будинків, 209 мазанок, 61 землянка, 149 крамничок, 23 погреби та 1566 жителів. Першими мешканцями міста були переважно одружені матроси і майстрові. Станом на 1794 діяли церкви Святого Григорія Великого Вірменії, Святого Миколая (грецька) та католицька.

1795 до м. Миколаєва переїхало Чорноморське Адміралтейське правління. Місто приписане до Херсонського повіту Вознесенського намісництва.

Від 1796 фінансування Чорноморського флоту припинено, самостійність Чорноморського адміралтейського правління скасовано, відновлено Новоросійську губернію. 1802 її розділено на Миколаївську (м. Миколаїв — губернське місто), Катеринославську та Таврійську. 1803 Губернське правління переведено до м. Херсона, Миколаївську губернію перейменовано на Херсонську. Миколаїв повністю підпорядковувався морському відомству.

Унаслідок клопотань Головного командира Чорноморського флоту Ж.-Б. де Траверсе (1754–1831; Франція — тепер РФ) запроваджено Депо карт (мало займатися гідрографічною службою), при ньому створено Кабінет старожитностей (звозили знахідки, виявлені на землях Морського відомства), друкарню, літографію, бібліотеку.

Станом на січень 1812 у місті було 3825 мешканців, 79 лавок (57 кам’яних і 22 дерев’яні), 4 горілчані та 3 винні заводи, штурманське, артилерійське, флотське училища, будівля міської управи (зведено 1810).

Від 1816 адмірал О. Грейг (1775–1845; тепер РФ) став командиром Чорноморського флоту та військовим губернатором м. Миколаєва. За його правління відкрито перший банк, лікарню, богадільню, комерційну пристань (в районі Попової балки, де з часом розбудують порт), засновано Базарну площу, покладено початок озелененню Обсерваторної гірки, розплановано і засаджено деревами Флотський бульвар, ініційовано прокладання першого водогону.

Від 1819 розпочалося замощення міста бруківкою, від 1823 — освітлення вулиць гасовими ліхтарями.

Архітектурно-просторова композиція міста збагатилася низкою знакових архітектурних споруд: 1821–1827 зведено Морську астрономічну обсерваторію (за проектом Ф. Вунша; див. Миколаївська астрономічна обсерваторія); 1826 відкрито Училище для доньок нижчих чинів Морського відомства в будівлі за проектом архітектора К. Акройда (1787 — після 1855; Велика Британія), який 1828–1855 працював у м. Миколаєві; 1832 у районі Слобідки розпочато будівництво мусульманської мечеті, 1817 закінчено спорудження Свято-Миколаївської церкви, 1830 зведено Свято-Олексієвську церкву при Морському острозі, 1819–1822 — синагогу.

За правління губернатора віце-адмірала М. Лазарева (1788–1851; тепер РФ — Австрія) в м. Миколаєві вулиці міста отримали власні назви, затверджено поділ міста на райони («частини»): Городова, Адміралтейська, Херсонська (від 1835); відкрито Міське однокласне училище (1843); регулярне пароплавне сполучення між Миколаєвом — Одесою, Миколаєвом — Херсоном (від 1848); зведено стіну навколо Адміралтейства з в’їзними брамами (1838), Лютеранську кірху (1848–1852), комплекс казарм флотського екіпажу (1840–1841; усі — архітектор К. Акройд).

Після поразки російської армії у Кримській війні 1853–1856 Російська імперія втратила право мати флот на Чорному морі та військові бази на Чорноморському узбережжі (згідно Паризького мирного договору 1856).

1860 призначений Головним командиром Чорноморського флоту і портів та воєнним губернатором м. Миколаєва віце-адмірал Б. О. фон Глазенап (1811–1892; тепер РФ). 1861 до міста вели 3 ’їзди, було 3 великі площі, 33 вулиці, прокладені зі сходу на захід, та 29 — із півночі на південь. Станом на 1863 у м. Миколаєві мешкало близько 54 тисяч жителів, на території міста та його 5 передмість нараховувалося 132 казенні кам’яні та 1 дерев’яний будинок, 3 кам’яні громадські та 2977 приватних будинків, 2803 напівземлянки. У місті діяли 9 православних кам’яних церков, 1 костел, 1 лютеранська церква, 1 караїмська та 1 хасидська синагога, нараховувалося 200 лавок та 99 інших торгівельних закладів, 75 погребів, 3 аптеки, 43 шинки, 11 готелів та 16 заїжджих дворів.

1862 урядовим указом відкрито Комерційний порт для заходу іноземних суден, а місто — для приїзду та проживання тут іноземних громадян. Миколаївський порт активно розвивався, чому сприяло відкриття залізничного сполучення з Харковом (1873), з Херсоном (1907).

Від 1871 посаду головного командира Чорноморського флоту та воєнного губернатора м. Миколаєва обіймав адмірал М. Аркас, який сприяв відродженню та модернізації суднобудування. 1881 відкрито Публічну бібліотеку. 1889–1890 споруджено лікарняний комплекс (14 будівель та церква). 1889 засновано Миколаївський річковий яхт-клуб. Наприкінці 19 ст. у місті діяли завод сільськогосподарських машин братів Донських (1894), чавуноливарний завод Петриківського, парові млини тощо. 1896 відкрито Чорноморський завод, 1897 розпочав роботу «Наваль» (об’єднані 1908).

1897 у м. Миколаєві почав працювати перший міський громадський транспорт — кінна залізниця, 1914 пущено електричний трамвай. 1902 споруджено міську електричну станцію.

До початку 20 ст. бруківкою вкрили більшість вулиць міста.

1904–1909 мережа водогону охопила практично всі вулиці Миколаєва. 1907 зведена на найвищій точці рельєфу водогінна башта Шухова.

1900 місто перейшло на цивільне управління. У період Першої світової війни бойових дій на території міста не провадилося, промисловість переведено на військові рейки.

Після Жовтневого перевороту 1917 відбулися сутички між більшовицькими загонами й військами, лояльними Українській Центральній Раді. У січні 1918 в місті проголошено встановлення радянської влади. 1918 у м. Миколаєві та повіті швидко змінювалася влада: представники Гетьманату П. Скоропадського разом із підтримуючими їх австрійськими окупаційними військами, війська отамана Григор’єва (див. Отаманщина), війська Антанти (грецький та французький десанти), війська Білої армії генерала А. Денікіна, повстанська армія Н. Махна, 58-а дивізія Червоної армії; неодноразово відбувалися єврейські погроми (12.05.1919 стався наймасштабніший, його жертвами стали понад 100 осіб).

У січні 1920 у м. Миколаєві остаточно встановлено радянську владу. Голод, холод, безробіття, епідемії стали звичним явищем. У лютому 1920 усі суднобудівельні заводи за рішенням Вищої ради народного господарства були об’єднані в єдиний «Трест морського суднобудування» («Тремсуд»).

1920 м. Миколаїв став губернським центром Херсонської губернії (з грудня 1920 перейменовано в Миколаївську), в жовтні 1922 влилася до Одеської губернії, а Миколаїв став повітовим центром.

1923–1930 місто стало центром Миколаївської округи й Миколаївського району в її складі. 1930–1932 — центр району республіканського підпорядкування. 1932–1937 — районний центр Одеської області. З 1937 — центр Миколаївської області.

У 1920-х почав змінюватися архітектурний образ міста: демонтовано пам’ятник адміралу О. Грейгу на Соборній площі (1922), згодом споруджено пам’ятник В. Леніну (скульптор В. Козлов, 1927).

На початку 1930-х на заводі імені Андре Марті освоєно техніку зварювання металевих конструкцій, споруджено перший підводний човен (1934) із цільнозвареним корпусом, збудовано перші льодоколи «Лазар Каганович» (перейменовано на «Адмірал Лазарев», 1939) та «Анастас Мікоян» (1941). Найбільш масштабною спорудою м. Миколаєва міжвоєнної доби став елеватор (1926–1930) у порту.

У 1930-х почалося розширення Соборної площі: знесено будівлю колишнього магістрату (з 1920-х у ній розташовувався історичний музей), підірвано Адміралтейський собор (уже був недіючим, у ньому знаходився музей революції) — так почалося руйнування найстарішої і головної площі міста.

Із початком Другої світової війни м. Миколаїв систематично піддавався бомбардуванням ворожої авіації (порт, залізничний вокзал, суднобудівні заводи, бензосховища). Усе, що не встигли евакуювати (див. Евакуація), підірвала Червона армія. Місто перебувало в окупації 16.08.1941–28.03.1944, було центром генерального округу Миколаїв у складі Райхскомісаріату Україна (округ очолив генеральний комісар Е. Опперманн). 16.09.1941 окупанти розстріляли близько 3500 тисяч євреїв на міському кладовищі (див. Голокост). Унаслідок військових дій знищено ансамбль центральної площі міста, із 2594 комунальних будинків зруйновано 147.

У квітні 1944 почав працювати завод імені 61 комунара. Від 1947 почалося будівництво суднобудівного заводу «Океан» (запущено 1952), засновано Південнотурбінний завод (введено в експлуатацію 1958, став одним із найбільших у світі проектантів і виробників сучасної газотурбінної техніки). До 1948 повністю відновлено всі суднобудівні заводи.

Із 1950-х запущено Балабанівський водогін, тривало будівництво телецентру на Спаському пагорбі (1956–1959).

1980 введено в експлуатацію найбільше в Україні і одне з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії — Миколаївський глиноземний завод.

Після відновлення Україною незалежності більшість промислових підприємств зупинилися.

Автор

Л. В. Томілович

Миколаїв у російсько-українській війні

Із початком повномасштабної агресії РФ (24.02.2022) ворожа артилерія та авіація обстріляли Кульбакінський аеропорт і порт. Після цього ворожий десант висадився на територію Чорноморського суднобудівного заводу. Точилися вуличні бої, ворог відступив до м. Херсона. У ході бойових дій Збройні сили України знищили мости в районі с. Калинівка та м. Вознесенськ (02.03.2022), чим тимчасово зупинили просування ворога.

05.03.2022 окупанти відступили з міста та аеропорту в бік сусідніх населених пунктів. Ракета «Калібр» влучила в казарму 79-ї окремої десантно-штурмової бригади (07.03.2022, є загиблі). Ракетні обстріли міста продовжуються.

29.03.2022 крилата ракета російських військ потрапила у будівлю Миколаївської облдержадміністрації, зруйнувала центральну секцію (37 загиблих).

Станом на 08.04.2021 пошкоджено 2391 цивільний об’єкт. Станом на 05.2022 бойові дії тривають на захід від міста, біля адміністративного кордону з Херсонською областю. Місто щодня піддається артилерійським обстрілам, раз на кілька днів — ракетним ударам.

Символіка міста

07.10.1803 затверджено перший герб міста (змінено 16.03.1883).

Міська рада затвердила сучасний герб (26.09.1997), прапор (02.07.1999) та гімн м. Миколаєва (11.09.2004, авторський колектив під керівництвом А. Сироти).

2019 презентовано туристичний та громадський логотип міста, 24.12.2020 затверджено як офіційний туристичний логотип.

Населення

Загальна кількість населення — 471,7 тисячі осіб (оцінка 01.11.2021, за даними Головного управління статистики у Миколаївській області), густота — 1815 осіб/км².

У січні–жовтні 2021 чисельність населення зменшилася на 4,4 тисячі осіб. Склад населення за етнічними групами (2001, перепис, %): українці — 72,7; росіяни — 23,1; білоруси — 0,8; молдовани — 0,3; інші — 3,1.

За релігійними групами — дані відсутні.

За статевими групами (2001, перепис, %): жінки — 54, чоловіки — 46.

Українську мову вважали рідною 42 % жителів, російську — 56 % (2001, перепис).

Клімат

Клімат помірно-континентальний з м’якою малосніжною зимою і жарким посушливим літом. Розташування території краю на південь від смуги високого атмосферного тиску (вісь Воєйкова) зумовлює при загальному домінуванні західного (атлантичного) переносу повітряних мас, що особливо посилюється влітку, суттєве значення у кліматоформуванні північно-східних континентальних повітряних мас зимового періоду.

Пересічна температура повітря за рік на основній частині території становить 8–10 °С. Пересічна температура січня змінюється від -5 °С на півночі області до -2 °С на півдні, де взимку близько 40 % днів із відлигами (оцінка — метеостанція Миколаїв). Пересічна температура липня — 20–23 °С, абсолютні максимуми — 39–40 °С, абсолютні мінімуми — від -30 °С до -34 °С.

Розподіл річних сум опадів на території краю зональний: на півночі області випадає 440–470 мм, у центральному і південно-східному районах — 390–410 мм, на південному заході — 330–345 мм опадів. Із підвищенням висоти місцевості над рівнем моря на кожні 100 м, кількість опадів зростає на 10–26 %. Із загальної кількості опадів у теплий період (квітень–жовтень) випадає 70 % переважно у вигляді злив.

У теплий період року в степовій зоні області буває понад 15 днів із суховіями (у травні, серпні).

Господарство

Промисловість

Основні галузі промисловості: машинобудування і металообробка, суднобудівництво та енергетичне машинобудування.

Суднобудівництво: Державне підприємство (ДП) «Миколаївський суднобудівний завод» (1789), Суднобудівно-судноремонтний завод «Нібулон» (1886, від 2000 Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Суднобудівний завод “Лиман”»), Приватне акціонерне товариство (ПАТ) «Миколаївський суднобудівний завод “Океан”» (1951).

Металургія та металообробка: Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Миколаївський глиноземний завод» (1980, одне з найбільших в Європі підприємство кольорової металургії).

Машинобудівний комплекс: ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» — «Машпроект» (2002; найбільший у Співдружності Незалежних Держав розробник та виробник судових і промислових газотурбінних двигунів для військово-морського флоту, газової промисловості та енергетики, а також зубчастих передач потужністю до 35 МВт); Акціонерне товариство (АТ) «Завод “Екватор”» (1970; виробництво промислового холодильного та вентиляційного устаткування); АТ «Миколаївський завод мастильного та фільтруючого обладнання» (1902); ДП «Миколаївський бронетанковий завод» (1948); ТОВ «Політехпром» (виробництво електричних побутових приладів) та ін.

Легка та харчова промисловість: ТОВи «Нібулон» (2003, перевантажувальний термінал — найсучасніший в Європі); «Велам» (1996, виробництво нетканих матеріалів, матраців та спальних аксесуарів); ПАТ «Лакталіс-Миколаїв» (1999, основні бренди молочної продукції: «President», «Galbani», «Лактонія», «Фанні», «Lactel», «Дольче», «Santal», «Societe»); Миколаївський пивний завод бельгійсько-турецької компанії «AB ІnBеv Efes» (2001; виробник міжнародних брендів: «Beck’s», «Staropramen», «Taller» та національних: «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Жигулівське», «Оригінальне»); «Bunge Ukraine» (ДП «Сантрейд») у м. Миколаєві представлена Виробничо-перевантажувальним комплексом «Європейська Транспортна Стивідорна Компанія» — «ЕТСК» («Миколаївський ОЕЗ» Бунге, від 2016).

Сфера послуг

Торгівля здійснюється в стаціонарних магазинах, ринках, кіосках, на торговельних майданчиках, у формі виїзної торгівлі. У м. Миколаєві широко розвинена мережа супермаркетів, продовольчих магазинів, торговорозважальних центрів («City Center», «Mark Plaza», «Мой дом», «Магелан»).

Мережа закладів охорони здоров’я міста, підпорядкована управлінню охорони здоров’я Миколаївської міськради, представлена 18 комунальними некомерційними підприємствами (оцінка 2021): 6 лікарнями, зокрема 1 дитячою лікарнею, 3 пологовими будинками, 7 центрами первинної медико-санітарної допомоги, на базі яких розгорнуто 38 сімейних амбулаторій загальної практики — сімейної медицини, міською стоматологічною поліклінікою та Центром соціально значущих хвороб. Міське населення обслуговують 3 комунальні підприємства Миколаївської міськради стоматологічного спрямування.

Миколаїв має досить розвинену туристичну інфраструктуру: система громадського харчування (понад 1000 закладів), готельне господарство (близько 40 КЗР), різноманітне транспортне сполучення (міжнародний аеропорт, пасажирський залізничний вокзал, 3 морські порти та 1 річковий порт). Станом на 01.01.2021 у м. Миколаєві туристичний збір склав 1,8 млн гривень.

Транспорт

Миколаївський міжнародний аеропорт (1944) розташовано за 13 км від міста. Використовували як військовий аеропорт, від 1960 — із метою цивільної авіації. 1992 пройшов міжнародну сертифікацію. 19.11.2018 відбувся міжнародний авіарейс після реконструкції аеродрому. 27.11.2022 відбулися перші ворожі атаки на аеропорт (див. Російсько-українська війна).

Військовий аеродром «Кульбакине» — на південно-східній околиці міста, поряд із ним — Миколаївський авіаремонтний завод.

Залізниця: «Миколаїв-Пасажирський», «Миколаїв-Вантажний». Місто є вузлом залізничних ліній на міста Одесу, Херсон, станції Снігурівку та Долинське.

Через місто проходять 3 міжнародні транспортні коридори:

європейського значення Е 58 (Відень — Ростов-на-Дону);
міжнародного значення М 14 (Одеса — Мелітополь — Новоазовськ);
національного значення:
- Н 14 (Олександрівськ — Миколаїв),
- Н 11 (Дніпро — Кропивницький — Миколаїв),
- Н 24 (до 2017 назва Р 06; Благовіщенське — Вознесенськ — Миколаїв).

Місто має вихід до «Нового шовкового шляху» (Євразійського сухопутного мосту).

Водний транспорт міста представлено трьома морськими портами: ДП «Миколаївський морський торговельний порт» і «Спеціалізований морський порт «Ольвія» (до 2017 — ДП «Спеціалізований морський порт «Октябрьск»), ТОВ «Морський спеціалізований порт «НІКА-ТЕРА») та «Миколаївський річковий порт» АСК «Укррічфлот» (1882), низкою приватних терміналів. Акваторії портів з’єднуються з морем через Бузько-Дніпровсько-лиманський (Миколаївський морський підхідний) канал.

2021 Миколаївський морський порт зберігав перше місце серед портів України з перевалки рослинної олії та друге місце з перевалки зернових.

Оскільки місто має найбільші технологічно підготовлені для транспортування сухих вантажів порти на Півдні України, 70 % експортного українського зерна проходить саме через м. Миколаїв.

Для пасажирського перевезення (оцінка 2021) задіяно 13 підприємств-перевізників. У складі цих підприємств: 23 автобуси комунального підприємства Миколаївської міськради «Миколаївпастранс»; 84 тролейбуси (вперше 1967) та 47 трамваїв (від 1915) комунального підприємства Миколаївської міськради «Миколаївелектротранс»; автобуси приватних підприємств-перевізників (понад 500); 1 пасажирське судно ТОВ «Артільмарін».

Мережа маршрутів: 52 міські автобусні маршрути; електричний транспорт (6 трамвайних маршрутів; 6 тролейбусних маршрутів; 1 річковий маршрут).

У м. Миколаєві 956 вулиць. Загальна протяжність доріг — 834,9 км.

Релігія

Від заснування міста тут жили різноманітні етноконфесійні групи. Діяли релігійні громади різних християнських течій (православні, католики, лютерани тощо), мусульманські та юдейські спільноти. Від кінця 18 ст. зводили культові споруди. 1869 у місті існувало 18 церков і молитовних будинків. Різнорідну віросповідну належність мешканців м. Миколаєва відображено у назвах вулиць: Німецька, Різдвяна, Католицька, Богородична, Спаська, Соборна.

Станом на 2020 у м. Миколаєві та Миколаївській області діяли 803 релігійні організації, з яких: 159 громад Православної церкви України, 293 — Української православної церкви (в юрисдикції Московського патріархату), по 11 громад Римо-католицької церкви в Україні та Української греко-католицької церкви, 66 — Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів, 58 — християн віри євангельської, 46 — Свідків Єгови, 26 — адвентистів сьомого дня, 11 — мусульманських, 9 — юдейських, 70 різних громад харизматичного типу. Діє Українська єпархія Вірменської апостольської церкви.

Місто та область — територія домінування православного сегмента в релігійному ландшафті (сукупно охоплює понад 60 % релігійних громад), загальна частка протестантських громад різних деномінацій — близько 32 %.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Серед закладів вищої освіти:

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (засновано 1902, сучасна назва — від 2004);
Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського (засновано 1913, сучасна назва — від 2010);
Миколаївський національний аграрний університет (засновано 1997, сучасна назва — від 2012);
Чорноморський національний університет імені Петра Могили (засновано 1996, сучасна назва — від 2016).

Приватні заклади вищої освіти:

Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв (1992);
Миколаївський інститут права Національного університету «Одеська юридична академія» (1993);
Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» (2003);
Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика (2012);
Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”».

У м. Миколаєві науковими розробками та розробками новітніх технологій займаються Інститут імпульсних процесів та технологій НАН України, дослідний завод Інституту імпульсних процесів та технологій НАН України у м. Миколаєві, науково-дослідницький інститут «Миколаївська астрономічна обсерваторія» та інші.

Станом на 2021 у системі освіти міста функціонує 158 закладів та установ, підпорядкованих управлінню освіти Миколаївської міськради: заклади загальної середньої освіти — 69; заклади дошкільної освіти — 74; заклади позашкільної освіти — 7; Миколаївська спеціальна школа для дітей з порушенням зором Миколаївської міськради — 1; Миколаївський муніципальний академічний коледж — 1; інклюзивно-ресурсні центри — 4; Будинок вчителя; Центр професійного розвитку педагогічних працівників. У місті функціонують 1 відомчий заклад дошкільної освіти, 7 закладів професійно-технічної освіти (державне фінансування).

Культура та мистецтво

Діє Миколаївський обласний краєзнавчий музей (1913). Від 2012 нову експозицію розміщено у будівлі пам’ятки національного значення «Старофлотські казарми». У складі музею:

Музей підпільно-партизанського руху на Миколаївщині в роки Великої Вітчизняної війни. 1941–1944 рр.» (від 1975; відповідно до Закону України «Про декомунізацію» перебуває у процесі отримання нової назви).
Музей суднобудування і флоту (1978), розміщений у будівлі-пам’ятці архітектури національного значення та історії місцевого значення «Будинок штабу флоту 1796 р.».

1914 засновано Миколаївський обласний художній музей імені В. В. Верещагіна.

У м. Миколаєві діють: Миколаївський академічний український театр драми та музичної комедії (1927, має 2 сценічні майданчики для вистав малих і великих форм); Миколаївський академічний обласний театр ляльок (1970, база для проведення щорічного театрального фестивалю Міжнародного клубу «Homo Ludens»).

Миколаївський академічний художній драматичний театр (1922 зібрано творчий колектив, від 1934–1935 розміщується в м. Миколаєві). Трудовий колектив вирішив змінити назву театру з початком повномасштабного наступу РФ (24.02.2022), попередня назва — «Миколаївський академічний художній російський драматичний театр».

Найбільші бібліотеки міста: Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека (1881), Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва (1977), Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна (1921), Центральна міська бібліотека імені М. Л. Кропивницького централізованої бібліотечної системи для дорослих м. Миколаєва (об’єднує 22 бібліотеки та 4 бібліотечні пункти), Центральна міська бібліотека для дітей імені Ш. Кобера і В. Хоменко (1923).

У м. Миколаєві розташовано 9 закладів культури клубного типу (оцінка, 2021): Миколаївський міський палац культури «Молодіжний» (працює 21 творчий колектив), Миколаївський міський палац культури та урочистих подій (діють 6 клубних формувань), Миколаївський міський палац культури «Корабельний» (діють 33 клубні формування), Миколаївський міський палац культури та мистецтва з виставковою залою для проведення загальноміських вернісажів; 5 будинків культури; Миколаївську обласну філармонію (1937). Діють Галерея мистецтв (від 1998) у Чорноморському національному університеті імені Петра Могили, від 2022 — Галерея мистецтв імені Серафими Синкевич.

Громадський простір «*8 Причал» розташовано на території річкового порту 1960-х років, який заснували, як естетичний, творчий та гастрономічний простір 2017. Тут відбується фестиваль актуального мистецтва «Mykolaiv Art Week».

Архітектура

Місто засновано навколо морської верфі, розбудовували за правління Г. Потьомкіна (1739–1791; Росія — тепер Молдова), який залучив архітекторів: В. Ванрезанта (1755–1808; Нідерланди — Росія), П. Нейолова (1749–1848; тепер РФ), М. Портарію, Ф. Вунша (1770–1836; тепер Німеччина — Україна), майстра кам’яних справ А. Вектану.

За проектом І. Старова (1745–1808; Росія) розплановано головну — Магістратську, Соборну — площу міста і споруджено на ній знакові для Миколаєва будівлі — магістрату, торгових лавок, собору святого Григорія. Завдяки розташуванню на узвишші та розміщенню крупних, виразних в архітектурному відношенні громадських будівель площа на довгі роки перетворилася на адміністративний центр, стала важливим просторово-композиційним елементом міста, який визначав його панорами і силуети.

Наприкінці 18–19 ст. забудову центральної частини міста представлено переважно одноповерховими кам’яними будинками, що відрізнялися достатньо вишуканою архітектурою. Із казенних будівель міста найбільше виділялися комплекс споруд адміралтейства, розташованого на обох берегах р. Інгулу; будівлі присутніх місць Чорноморського інтендантства, гідрографічного депо карт, будинок головного командира флоту і портів (див. Будинок головного командира Чорноморського флоту в Миколаєві), будинок благородного зібрання, міські присутні місця, госпітальний двір та обсерваторія (див. Будинок обсерваторії в Миколаєві).

З віддаленням від центральної частини міста починав змінюватися характер забудови: на південь від р. Інгулу частіше траплялися купецькі будинки зі складами; забудову східної частини міста складали переважно мазанки.

Наприкінці 19 — на початку 20 ст. забудова міста перейшла на новий рівень. Уздовж головних вулиць міста зведено капітальні будівлі житлового та громадського призначення. Акцентами у забудові стали Маріїнська та Олександрівська гімназії, будівлі банків, нова будівля міської управи (споруджено на місці більш давньої, що згоріла), комплекс лікарні Кінегсберга, театр, бібліотека, готелі тощо. Серед знакових культових споруд — хоральна синагога (1880-ті), новий римо-католицький костел (1890-ті), церква Касперівської ікони Божої Матері (початок 20 ст.). 1873 на Соборній площі встановлено перший у місті пам’ятник — адміралу О. Грейгу. 1874 у місті споруджено другий пам’ятник (перед казармами флотського екіпажу) — матросу І. Шевченку (скульптор обох — М. Микешин). Це був єдиний у Російській імперії пам’ятник нижчому чину.

Серед житлової забудови виділялися особняки промисловців і заможних купців, представників інтелігенції (будинок О. Ерліха). З’явилося чимало прибуткових будинків (більшість із них були 2–3-х поверховими); переважно вирішені у різних напрямах стилю історизм. На початку 20 ст. з’явилося кілька будинків у стилі модерн.

Широко репрезентована і промислова архітектура: однією з міських домінант стали споруди елеватора на території Комерційного порту (кінець 19 ст.).

«Будинок спеціалістів» (1936; зайняв квартал) зведено у перехідних формах від конструктивізму до сталінського неокласицизму.

У середині 1930-х значну частину культових споруд міста зруйновано (близько 10 — лише в історичному середмісті). Це значно знецінило міське архітектурне середовище, позбавило його змістовно важливих архітектурних домінант і акцентів.

У березні 1946 за р. Інгулом на пустирі закладено парк Перемоги. 1951 зведено нову адміністративну будівлю заводу імені 61 комунара за проектом архітектора М. Шаповаленка (1910–1983; тепер Україна), що стала однією з візитівок міста.

У 1950–1960-х історична частина міста зазнала суттєвих перепланувань та зміни архітектурного образу: забудовано історичну Базарну (Олександрівську) площу. Композиційним центром комплексу мала стати площа (Суднобудівників), акцентована Палацом культури (1967) у стилі функціоналізму. У 1950–1970-х відбудовували і реконструйовували центральну площу міста (тепер Соборна).

Формування площі розтягнулося в часі, тому вона отримала стилістику забудови відповідно до періодів зведення окремих об’єктів: будівля міськради (радянський ретроспективізм), адміністративна споруда на місці історичної міської думи та будівля облради і облвиконкому (функціоналізм).

Останніми десятиріччями все більших втрат зазнає традиційна історична житлова забудова Миколаєва, зведена з каменя-ракушняка, що піддається ерозії.

2007 Будинок обсерваторії в м. Миколаєві за ініціативи України внесено до Попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У місті зареєстровано 347 нерухомих пам’яток культурної спадщини, з них: 9 пам’яток садово-паркового мистецтва; 338 (оцінка 2021) — будинки та споруди культурної спадщини; з них 7 — пам’ятки архітектури й містобудування національного значення: чоловіча гімназія (1850), офіцерське зібрання (1824), штаб флоту (1793), старофлотські казарми першої половини (19 ст.), обсерваторія (1827), брама і мури корабельні суднобудівної верфі (1848), Миколаївська церква (1817).

Спорт

Для потреб занять спортом у місті діє 3 стадіони, 116 спортивних залів, 2 басейни, 394 спортивні майданчики, 174 пристосовані приміщення для фізкультурно-оздоровчих занять, легкоатлетичний манеж, 3 веслувально-спортивні бази та кінноспортивна база (оцінка, 2021).

Найпотужніші спортивні комплекси:

стадіон «Юність» (1948);
Центральний міський стадіон (1965; на 14 623 глядацькі місця), де проводять ігри чемпіонату України з футболу серед команд першої ліги (бере участь футбольний клуб «Миколаїв»);
Школа вищої спортивної майстерності (1970, культивують 7 видів спорту).

У місті працюють 24 спортивні школи, з них 10 — спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи олімпійського резерву (з фехтування, академічного веслування, легкої атлетики, велоспорту, футболу, боксу, баскетболу, вітрильного сорту, веслування на байдарках і каное, шахів), Миколаївський фаховий коледж з фізичної культури Миколаївської облради.

Розвивають 50 видів спорту, з яких у 28 видах рівень підготовки тренерів і матеріальної бази дозволяє готувати спортсменів міжнародного рівня.

Розвивається водні види спорту на базі Миколаївського яхт-клубу (1889) і спортивних баз на березі р. Інгул та р. Південний Буг.

Серед відомих спортсменів — уродженці та мешканці м. Миколаєва, чемпіони Олімпійських ігор та інших міжнародних спортивних змагань: І. Бабакова, С. Білоущенко, Т. Данько, І. Кваша, В. Погановський, А. Пустовіт, О. Цигульова, О. Харлан, Ю. Хомрова, Є. Яциненко.

Персоналії

У місті народилися: культурно-освітній та громадський діяч М. Аркас (старший), М. Аркас (молодший); академік АН УРСР О. Бакаєв, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1974) М. Божій; астроном Ф. Бредіхін; дослідник Арктики Г. Брусилов; поет, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1984) Л. Вишеславський; флотоводець С. Макаров; академік В. Образцов; лідер руху ХаБаД М. М. Шнеєрсон; геолог І. Чебаненко; астрофізик К. Чурюмов.

Із містом пов’язана діяльність епідеміолога Д. Самойловича, ученого В. Бузника; актора П. Саксаганського та інших.

Джерела

Про затвердження герба міста Миколаєва: Рішення Миколаївської міської ради № 14/2 від 26 вересня 1997 р. // Миколаївська міська рада. URL: https://mkrada.gov.ua/documents/22042.html
Про прапор міста Миколаєва: Рішення Миколаївської міської ради № 10/13 від 2 липня 1999 р. // Миколаївська міська рада. URL: https://mkrada.gov.ua/documents/22043.html
Про затвердження Гімну міста Миколаєва: Рішення Миколаївської міської ради № 23/4 від 11 вересня 2004 р. // Миколаївська міська рада. URL: https://mkrada.gov.ua/documents/22041.html
Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України»: Указ Президента України № 164/2022 від 24 березня 2022 р. // Прездент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1642022-41797

Література

Мурзакевич Н. Собственноручные распоряжения князя Потемкина-Таврического во время второй Турецкой войны, в царствование Императрицы Екатерины ІІ // Записки Одесского общества истории и древностей. 1848. Т. 2. С. 672.
Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд. Киев : Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1889. С. 48.
Лифанов В., Миющенко В. Николаев 1789–1989. Страницы истории. Одесса : Маяк, 1989. С. 7–8.
Крючков Ю. С. История Николаева от основания до наших дней. Николаев : Возможности Киммерии, 1996. 300 с.
Тищенко О. Будинок обсерваторії // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 180.
Заковоротний Д. И. Храмы Николаева. Николаев : [б. и.], 2001. 56 с.
Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність. Миколаїв : Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2001. 248 с.
Каймазарова Л., Гармашов І., Гриневич О. та ін. Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону. Миколаїв : Атол, 2005. 329 с.
Левченко Л. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805–1900). Миколаїв : Чорноморський національний університет імені Петра Могили, 2006. С. 34–35.
Галушко О. Участь козаків Чернігівського полку у війнах Росії з Туреччиною та Кримом в останній третині XVII–XVIII ст. // Сіверянський літопис. 2008. № 5. С. 111–120.
Верменич Я. Миколаїв // Енциклопедія історії України : в 10 т. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 6. С. 649.
Гриневич О. Історія заселення Миколаївщини та розвитку національних культур: (за документами Державного архіву Миколаївської області // Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону. Миколаїв : Прокопчук Т. Ю., 2012. C. 17–21.
Горбенко К. Розкопки городища «Дикий Сад» і створення археологічного музею під відкритим небом // Емінак. 2014. № 1–2 (8). С. 5–12.
Шульга О. В., Янишевська Л. М. 195 років історії Миколаївської обсерваторії: події і люди // Наука та інновації. 2017. Т. 13. № 1. С. 5–10.
Бобіна О. Робітництво Миколаєва: економічне становище та соціальна боротьба напередодні і в ході Першої російської революції // Краєзнавство. 2018. № 1 (102). С. 21–28.
Миколаївська міська рада (Офіційний сайт). URL: https://mkrada.gov.ua/

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Л. В. Томілович

Покликання на цю статтю: Миколаїв // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Миколаїв (дата звернення: 4.05.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.06.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Миколаїв

Зміст

Географічне положення

Історична довідка

Автор

Миколаїв у російсько-українській війні

Символіка міста

Населення

Клімат

Господарство

Промисловість

Сфера послуг

Транспорт

Релігія

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Культура та мистецтво

Архітектура

Спорт

Персоналії

Джерела

Література

Автор ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України