Відмінності між версіями «Канонізація»
| (Не показані 4 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
==У Вселенському православ'ї== | ==У Вселенському православ'ї== | ||
| − | У православній традиції канонізація — це соборна діяльність Церкви. Процедуру починають зі збору відомостей з місць, [[єпархія|єпархій]], де праведник уславилися своїми подвигами чи стражданнями за віру. Там же відбуваються й перші обговорення. Далі справа переходить у відання синодальної комісії з питань канонізації, де вивчають надані єпархією документи і свідчення. Після цього питання розглядає [[Священний | + | У православній традиції канонізація — це соборна діяльність Церкви. Процедуру починають зі збору відомостей з місць, [[єпархія|єпархій]], де праведник уславилися своїми подвигами чи стражданнями за віру. Там же відбуваються й перші обговорення. Далі справа переходить у відання синодальної комісії з питань канонізації, де вивчають надані єпархією документи і свідчення. Після цього питання розглядає [[Священний Синод]] (під головуванням предстоятеля [[Православні автокефальні церкви|Православної автокефальної церкви]]). Рішення про канонізацію затверджує [[Архієрейський собор]]. |
| − | Основні критерії до визнання праведника святим були сформульовані у 17 ст. Єрусалимським патріархом Нектарієм: а) «чистота православ’я»; б) «звершення всіх чеснот», захист віри «аж до крові»; в) «явлення надприродних знамень і чудес». Хоча дотепер процедуру канонізації здійснюють відповідно до осібних церковних традицій, свій місяцеслов — важливий атрибут помісності. Назагал у [[Вселенське православ' | + | Основні критерії до визнання праведника святим були сформульовані у 17 ст. Єрусалимським патріархом Нектарієм: а) «чистота православ’я»; б) «звершення всіх чеснот», захист віри «аж до крові»; в) «явлення надприродних знамень і чудес». Хоча дотепер процедуру канонізації здійснюють відповідно до осібних церковних традицій, свій місяцеслов — важливий атрибут помісності. Назагал у [[Вселенське православ'я|Вселенському православ’ї]] головними чинниками канонізації є: праведне й благочестиве життя, ревність у вірі, народне вшанування, чудеса (прижиттєві чи після смерті), віднайдення нетлінних [[мощі]]в. За цими критеріями однаково визначають як всеправославних, загальноцерковних (у межах помісної церкви), так і місцевошанованих (у межах окремої єпархії) святих. |
На честь долученого до святих формують церковну службу, [[житія святих|житіє святого]], пишуть [[ікона|ікону]] та призначають день вшанування його пам’яті. Підсумком є т. з. прославлення — особливе урочисте [[богослужіння]], де вперше від імені Церкви до святих звертаються з молитвою перед їхніми іконами. | На честь долученого до святих формують церковну службу, [[житія святих|житіє святого]], пишуть [[ікона|ікону]] та призначають день вшанування його пам’яті. Підсумком є т. з. прославлення — особливе урочисте [[богослужіння]], де вперше від імені Церкви до святих звертаються з молитвою перед їхніми іконами. | ||
==У Католицькій церкві== | ==У Католицькій церкві== | ||
| − | Згідно з сучасним канонічним правом, актами канонізації відає Конгрегація у справах канонізації святих при Римській курії. Проте папа може проголосити блаженство чи святість і своєю вказівкою. | + | Згідно з сучасним [[канонічне право|канонічним правом]], актами канонізації відає Конгрегація у справах канонізації святих при [[римська курія|Римській курії]]. Проте папа може проголосити блаженство чи святість і своєю вказівкою. |
| − | У Католицькій церкві канонізація має двоетапну процедуру здійснення: перший етап — беатифікація (долучення до лику блаженних), другий — власне канонізація. Вшанування блаженних зазвичай не є обов’язковим для всієї Церкви, має помісний характер або здійснюється в межах окремої релігійної спільноти (напр., чернечого ордена). | + | У Католицькій церкві канонізація має двоетапну процедуру здійснення: перший етап — [[беатифікація]] (долучення до лику [[блаженний|блаженних]]), другий — власне канонізація. Вшанування блаженних зазвичай не є обов’язковим для всієї Церкви, має помісний характер або здійснюється в межах окремої релігійної спільноти (напр., [[чернечий орден|чернечого ордена]]). |
| − | Упорядкуванням процедури відає Святий престол. Поточнення та реформи церковного законодавства з питань канонізації здійснювали у 20 ст.: Пій ХІІ, Павло VI, Іван Павло II, Бенедикт XIV (встановив зокрема, що для беатифікації подвижника необхідно засвідчення його чеснот, перевірка письмових творів на відповідність доктрині віри, підтвердження очевидцями щонайменше 2 здійснених ним фактів чудотворення), Бенедикт XVI. | + | Упорядкуванням процедури відає [[Святий престол]]. Поточнення та реформи церковного законодавства з питань канонізації здійснювали у 20 ст.: [[Пій ХІІ]], [[Павло VI]], [[Іван Павло II]], [[Бенедикт XIV]] (встановив зокрема, що для беатифікації подвижника необхідно засвідчення його чеснот, перевірка письмових творів на відповідність доктрині віри, підтвердження очевидцями щонайменше 2 здійснених ним фактів чудотворення), [[Бенедикт XVI]]. |
==В Україні== | ==В Україні== | ||
| − | В Україні практику канонізації початково здійснювали за традиційними критеріями (народне вшанування, доброчесне життя, мученицька смерть, чудотворення, нетлінність мощів). | + | В Україні практику канонізації початково здійснювали за традиційними критеріями (народне вшанування, доброчесне життя, мученицька смерть, чудотворення, нетлінність мощів). Специфічною рисою Княжої доби вважають особливе значення чудотворення (завдяки молитвам до праведників або через їхні мощі, ікони), яке зазвичай переважало всі інші критерії, зокрема й факт страждання за віру. З-поміж перших прославлених [[Київська митрополія|Київською митрополією]] святих — [[Борис і Гліб]] (1020-ті), преп. [[Феодосій Печерський]] (поч. 12 ст., а місцеве шанування, ймовірно, раніше) та ін. |
| − | Пізніше прославлення святого церковна влада утверджувала й без критеріїв чудотворення та широкого народного вшанування. Так, історія канонізації Володимира Святославича дотепер залишається предметом наукової полеміки, ім’я святого не згадано в місяцесловах до монголо-татарської навали. За припущеннями, у 13 ст. канонізовані велика княгиня Ольга, князь Михайло II Всеволодович, дещо пізніше — Антоній Печерський (початок місцевого шанування достеменно невідомий), митрополит Петро Ратенський та ін. | + | Пізніше прославлення святого церковна влада утверджувала й без критеріїв чудотворення та широкого народного вшанування. Так, історія канонізації [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] дотепер залишається предметом наукової полеміки, ім’я святого не згадано в місяцесловах до [[монголо-татарська навала|монголо-татарської навали]]. За припущеннями, у 13 ст. канонізовані велика княгиня [[Ольга]], князь [[Михайло II Всеволодович]], дещо пізніше — [[Антоній Печерський]] (початок місцевого шанування достеменно невідомий), митрополит [[Петро Ратенський]] та ін. |
| − | 1643 митрополит Петро Могила канонізував усіх т. з. Печерських угодників, мощі яких зберігалися в Києво-Печерському монастирі (їх місцеве вшанування відбувалося ще за княжих часів). 1659 митрополит Діонісій Балабан, за переказом, знайшов нетлінні мощі та долучив до святих Йова Почаївського. | + | 1643 митрополит [[Петро Могила]] канонізував усіх т. з. Печерських угодників, мощі яких зберігалися в [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерському монастирі]] (їх місцеве вшанування відбувалося ще за княжих часів). 1659 митрополит [[балабан, Діонісій|Діонісій Балабан]], за переказом, знайшов нетлінні мощі та долучив до святих [[Йов Почаївський|Йова Почаївського]]. |
| − | Від 17 ст. канонізацію українських святих здійснювала Російська православна церква. | + | Від 17 ст. канонізацію українських святих здійснювала [[Російська православна церква]]. |
| − | 1996 Українська православна церква Київський патріархат соборно канонізувала Петра Могилу, 1999 — митрополита Павла Конюшкевича (1705–1770), 2004 — Йова Княгиницького, митрополита Арсенія Мацієвича (Мацеєвча, 1697–1772) та ін. | + | 1996 [[Українська православна церква Київський патріархат]] соборно канонізувала Петра Могилу, 1999 — митрополита Павла Конюшкевича (1705–1770), 2004 — [[Йов Княгиницький|Йова Княгиницького]], митрополита Арсенія Мацієвича (Мацеєвча, 1697–1772) та ін. |
| − | Православна церква України 2021 | + | [[Православна церква України]] долучила 2021 до лику українських святих для загальноцерковного шанування митрополита [[Йосиф (Нелюбович-Тукальський)|Йосифа (Нелюбовича-Тукальського)]], благословила на місцеве шанування у єпархіях на території історичної [[Волинь|Волині]] та у м. Києві Єлизавети Гулевич (див. [[Галшка Гулевичівна]]). |
| − | У незалежній Україні відбулося й кілька беатифікацій. Так, Іван Павло ІІ під час апостольського візиту до України (2001) підніс до гідності блаженних митрополита Юзефа Більчевського, священника Зигмунта Гораздовського (1845; тепер Польща — 1920; тепер Україна), 27 новомучеників Української греко-католицької церкви, загиблих у 1935‒1973. | + | У незалежній Україні відбулося й кілька беатифікацій. Так, Іван Павло ІІ під час апостольського візиту до України (2001) підніс до гідності блаженних митрополита [[Більчевський, Юзеф|Юзефа Більчевського]], священника Зигмунта Гораздовського (1845; тепер Польща — 1920; тепер Україна), 27 новомучеників [[Українська греко-католицька церква|Української греко-католицької церкви]], загиблих у 1935‒1973. |
| − | 2015 завершився основний етап беатифікації митрополита Андрея Шептицького, який тривав понад 50 років. | + | 2015 завершився основний етап беатифікації митрополита [[Андрей Шептицький, митрополит|Андрея Шептицького]], який тривав понад 50 років. |
==Література== | ==Література== | ||
| − | # Іларіон, митроп. Канонізація святих в Українській Церкві. Вінніпег : | + | # Іларіон, митроп. Канонізація святих в Українській Церкві. Вінніпег : Наша культура, 1965. 224 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2704/file.pdf |
| − | # Кабанець Є. Історія Печерської канонізації // Людина і світ. 1997. № | + | # Кабанець Є. Історія Печерської канонізації // Людина і світ. 1997. № 1. С. 20–25. |
# Кабанець Є., Хведченя С. Деякі питання історії канонізації печерських святих // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2004. Вип. 1. С. 121–136. | # Кабанець Є., Хведченя С. Деякі питання історії канонізації печерських святих // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2004. Вип. 1. С. 121–136. | ||
| − | # Барщевський Т. Старозавітні передумови формування християнської концепції святости // Наукові записки УКУ. Серія: Богослов’я. 2009. | + | # Барщевський Т. Старозавітні передумови формування християнської концепції святости // Наукові записки УКУ. Серія: Богослов’я. 2009. Ч. 1. С. 7–21. |
# Мицик Ю. За віру православну! 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Слово, 2009. 416 с. | # Мицик Ю. За віру православну! 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Слово, 2009. 416 с. | ||
| − | # Жилюк С. І. Канонізація святих і грішних // Наукові записки. Серія: Історичне релігієзнавство. 2013. Вип. 8. С | + | # Жилюк С. І. Канонізація святих і грішних // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичне релігієзнавство. 2013. Вип. 8. С 75–88. URL: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/2163/1/8.pdf |
| − | # Сабат П. Вшанування мучеників УГКЦ, проголошених блаженними папою Іваном Павлом ІІ в Україні у 2001 р. // Μέτρον | + | # Сабат П. Вшанування мучеників УГКЦ, проголошених блаженними папою Іваном Павлом ІІ в Україні у 2001 р. // Μέτρον. 2015. Вип. 12. С. 114–131. |
| + | |||
| + | ==Автор ВУЕ== | ||
| + | [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]] | ||
| + | {{Цитування_ред}} | ||
| + | {{Оприлюднено | ||
| + | |Науковий напрям=Релігієзнавство | ||
| + | |Дефініція=у католицькій і православній традиціях — особливий акт церковної (у деяких державах — і монархічної) влади, за яким спочилого подвижника віри і благочестя вшановують як святого. | ||
| + | |Статус гасла=Оприлюднено | ||
| + | |Аудіосупровід= | ||
| + | |Відео= | ||
| + | |Аудіо= | ||
| + | |Ілюстрації= | ||
| + | |Обсяг гасла= | ||
| + | |Рік оприлюднення=2024 | ||
| + | |Місяць оприлюднення=05 | ||
| + | |Дата оприлюднення=14 | ||
| + | }} | ||
| + | [[Категорія:Філософські науки]] [[Категорія:Релігієзнавство]] [[Категорія:Християнство]] [[Категорія:Католицизм]] [[Категорія:Православ'я]] [[Категорія:Релігійний культ]] [[Категорія:Е-ВУЕ]] [[Категорія:Цивілізація]] | ||
| + | {{#related:Беатифікація}} | ||
Поточна версія на 13:31, 15 травня 2024
Каноніза́ція (лат. canonisatio — узаконюю, від грец. κανονίξω — підпорядковую правилу, унормовую, з грец. κανών, букв. — прут, лінійка, правило, норма) — у католицькій і православній традиціях — особливий акт церковної (у деяких державах — і монархічної) влади, за яким спочилого подвижника віри і благочестя вшановують як святого.
Зміст
Історична довідка
У давній Церкві чину канонізації не існувало. Вшанування мученика, подвижника після його смерті здійснювала безпосередньо християнська громада: його життя міфологізували, влаштовували спомини, згадували в місяцеслові, відвідували місце поховання. Тривалий час у кожній провінції були тільки власні місцеві святі — переважно мученики за віру та ченці-аскети.
Від 4 ст. до сонму святих щочастіше відносили представників єпископату: так, з-поміж 74 єпископів, які посідали Константинопольську кафедру в 4 — на поч. 11 ст., абсолютна більшість були визнані святими. Не отримали церковного вшанування 18 ієреїв-«єретиків» (аріан, монофізитів, монофелітів) та 3 носія ортодоксальних поглядів (ще чотирьох, імовірно, шанували деякий час).
Папа Римський Лев VI закріпив правило вшановувати разом із апостолами і мучениками пам’ять відомих Отців церкви.
Поступово серед широкого загалу пошанованих праведників стали вирізняти тих святих, авторитет яких визнавала вся Церква. Водночас запроваджують обмеження щодо надмірного розширення корпусу святих.
У Східній церкві нормативні вимоги до канонізації святих утвердилися від часу правління імп. Василія ІІ Болгаробійці. Проте такі вимоги з бігом часу зазнали змін (деякі втрачали своє значення, інші — навпаки, набували статусу необхідної умови), до того ж у різний спосіб були імплементовані кожною помісною церквою, відповідно до її власних традицій.
На Заході практика канонізації за принципом статусу в церковній ієрархії згасла раніше. Так, святими визнано всіх пап до 535, потім до 860-х — лише 21 з-поміж 52, від кін. 9 ст. — окремих понтифіків. Поступово місцеві церкви в західній частині християнського світу втратили право канонізації. Сформувалася традиція ретельного підходу до самої процедури, а канонізаційну практику було централізовано. 933 папа Іван XV уперше самочинно канонізував єпископа Аугсбурзського Ульріха, 1170 папа Александр III заявив про виключне право Римського престолу в справі канонізації (не було вповні реалізовано). Остаточно право канонізації тільки за Римською кафедрою закріпив Урбан VIII (1634).
У Вселенському православ'ї
У православній традиції канонізація — це соборна діяльність Церкви. Процедуру починають зі збору відомостей з місць, єпархій, де праведник уславилися своїми подвигами чи стражданнями за віру. Там же відбуваються й перші обговорення. Далі справа переходить у відання синодальної комісії з питань канонізації, де вивчають надані єпархією документи і свідчення. Після цього питання розглядає Священний Синод (під головуванням предстоятеля Православної автокефальної церкви). Рішення про канонізацію затверджує Архієрейський собор.
Основні критерії до визнання праведника святим були сформульовані у 17 ст. Єрусалимським патріархом Нектарієм: а) «чистота православ’я»; б) «звершення всіх чеснот», захист віри «аж до крові»; в) «явлення надприродних знамень і чудес». Хоча дотепер процедуру канонізації здійснюють відповідно до осібних церковних традицій, свій місяцеслов — важливий атрибут помісності. Назагал у Вселенському православ’ї головними чинниками канонізації є: праведне й благочестиве життя, ревність у вірі, народне вшанування, чудеса (прижиттєві чи після смерті), віднайдення нетлінних мощів. За цими критеріями однаково визначають як всеправославних, загальноцерковних (у межах помісної церкви), так і місцевошанованих (у межах окремої єпархії) святих.
На честь долученого до святих формують церковну службу, житіє святого, пишуть ікону та призначають день вшанування його пам’яті. Підсумком є т. з. прославлення — особливе урочисте богослужіння, де вперше від імені Церкви до святих звертаються з молитвою перед їхніми іконами.
У Католицькій церкві
Згідно з сучасним канонічним правом, актами канонізації відає Конгрегація у справах канонізації святих при Римській курії. Проте папа може проголосити блаженство чи святість і своєю вказівкою.
У Католицькій церкві канонізація має двоетапну процедуру здійснення: перший етап — беатифікація (долучення до лику блаженних), другий — власне канонізація. Вшанування блаженних зазвичай не є обов’язковим для всієї Церкви, має помісний характер або здійснюється в межах окремої релігійної спільноти (напр., чернечого ордена).
Упорядкуванням процедури відає Святий престол. Поточнення та реформи церковного законодавства з питань канонізації здійснювали у 20 ст.: Пій ХІІ, Павло VI, Іван Павло II, Бенедикт XIV (встановив зокрема, що для беатифікації подвижника необхідно засвідчення його чеснот, перевірка письмових творів на відповідність доктрині віри, підтвердження очевидцями щонайменше 2 здійснених ним фактів чудотворення), Бенедикт XVI.
В Україні
В Україні практику канонізації початково здійснювали за традиційними критеріями (народне вшанування, доброчесне життя, мученицька смерть, чудотворення, нетлінність мощів). Специфічною рисою Княжої доби вважають особливе значення чудотворення (завдяки молитвам до праведників або через їхні мощі, ікони), яке зазвичай переважало всі інші критерії, зокрема й факт страждання за віру. З-поміж перших прославлених Київською митрополією святих — Борис і Гліб (1020-ті), преп. Феодосій Печерський (поч. 12 ст., а місцеве шанування, ймовірно, раніше) та ін.
Пізніше прославлення святого церковна влада утверджувала й без критеріїв чудотворення та широкого народного вшанування. Так, історія канонізації Володимира Святославича дотепер залишається предметом наукової полеміки, ім’я святого не згадано в місяцесловах до монголо-татарської навали. За припущеннями, у 13 ст. канонізовані велика княгиня Ольга, князь Михайло II Всеволодович, дещо пізніше — Антоній Печерський (початок місцевого шанування достеменно невідомий), митрополит Петро Ратенський та ін.
1643 митрополит Петро Могила канонізував усіх т. з. Печерських угодників, мощі яких зберігалися в Києво-Печерському монастирі (їх місцеве вшанування відбувалося ще за княжих часів). 1659 митрополит Діонісій Балабан, за переказом, знайшов нетлінні мощі та долучив до святих Йова Почаївського.
Від 17 ст. канонізацію українських святих здійснювала Російська православна церква.
1996 Українська православна церква Київський патріархат соборно канонізувала Петра Могилу, 1999 — митрополита Павла Конюшкевича (1705–1770), 2004 — Йова Княгиницького, митрополита Арсенія Мацієвича (Мацеєвча, 1697–1772) та ін.
Православна церква України долучила 2021 до лику українських святих для загальноцерковного шанування митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), благословила на місцеве шанування у єпархіях на території історичної Волині та у м. Києві Єлизавети Гулевич (див. Галшка Гулевичівна).
У незалежній Україні відбулося й кілька беатифікацій. Так, Іван Павло ІІ під час апостольського візиту до України (2001) підніс до гідності блаженних митрополита Юзефа Більчевського, священника Зигмунта Гораздовського (1845; тепер Польща — 1920; тепер Україна), 27 новомучеників Української греко-католицької церкви, загиблих у 1935‒1973.
2015 завершився основний етап беатифікації митрополита Андрея Шептицького, який тривав понад 50 років.
Література
- Іларіон, митроп. Канонізація святих в Українській Церкві. Вінніпег : Наша культура, 1965. 224 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2704/file.pdf
- Кабанець Є. Історія Печерської канонізації // Людина і світ. 1997. № 1. С. 20–25.
- Кабанець Є., Хведченя С. Деякі питання історії канонізації печерських святих // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. 2004. Вип. 1. С. 121–136.
- Барщевський Т. Старозавітні передумови формування християнської концепції святости // Наукові записки УКУ. Серія: Богослов’я. 2009. Ч. 1. С. 7–21.
- Мицик Ю. За віру православну! 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Слово, 2009. 416 с.
- Жилюк С. І. Канонізація святих і грішних // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичне релігієзнавство. 2013. Вип. 8. С 75–88. URL: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/2163/1/8.pdf
- Сабат П. Вшанування мучеників УГКЦ, проголошених блаженними папою Іваном Павлом ІІ в Україні у 2001 р. // Μέτρον. 2015. Вип. 12. С. 114–131.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Канонізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Канонізація (дата звернення: 28.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.05.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
