Гауді, Антоніо

Гауді́, Анто́ніо (ісп. Antonio Plаcido Guillermo Gaudі y Cornet, 25.06.1852, м. Реус, автономна спільнота Каталонія, Іспанія — 10.06.1926, м. Барселона, автономна спільнота Каталонія, Іспанія) — архітектор, представник історизму та модерну, автор низки споруд у м. Барселоні.

Життєпис

Народився у сім’ї промисловця. 1869 разом з братом переїхав на навчання до м. Барселони. Мандрував Каталонією, вивчаючи її архітектурні пам’ятки. 1873 розпочав навчатися архітектурі у Провінційній архітектурній школі, яку 1875 перетворено на архітектурний факультет Вищої технічної школи архітектури у м. Барселоні. Диплом архітектора отримав 1878, уже маючи досвід практичної роботи креслярем і помічником у місцевих архітекторів. Проєктуючи малі архітектурні форми (вітрини, вуличні ліхтарі тощо), звернув на себе увагу барселонського промисловця графа Е. Гуеля (1846–1918; Іспанія), котрий з 1882 став його головним замовником з необмеженими фінансовими можливостями. 03.11.1883 Гауді призначено головним архітектором будівництва собору Саграда Фамілія у Барселоні. Керував спорудженням храму до смерті (його продовжили інші архітектори на підставі проєкту Гауді). Від 1900 працював над створенням ансамблю парку Гуель у м. Барселоні. 1906 збудував там власний будинок, в якому оселився.

1910 у м. Парижі відбулася виставка робіт А. Гауді. 1911 її експонували у м. Мадриді. Протягом 1910-х померли члени сім’ї Гауді, його духовні й світські покровителі, друзі, співробітники. Це спонукало архітектора від 1915 зосередитися виключно на спорудженні собору Саграда Фамілія.

Творчість

Гауді — провідна постать у сферах архітектури й дизайну не тільки Каталонії, а й Іспанії протягом кінця 19 — першої чверті 20 ст. Він розпочав свою архітектурну творчість у стилістиці каталонської неоготики із застосуванням переосмислених елементів мавританського стилю. На зламі 19–20 ст. сформувалася його власна, оригінальна стилістика, названа каталонським модерном. Для неї характерна ірраціональність пластичних архітектурних форм, поєднана з точним інженерним розрахунком; криволінійні скульптурні форми з відсутністю прямих ліній і кутів, плоских площин, а також активна поліхромія. Твір, у якому найпослідовніше втілено ці принципи — Будинок Міла — мешканці м. Барселони назвали «La Pedrera» — каменоломня. У своїх будинках архітектор сам проєктував усе — від загальної композиції до найдрібніших архітектурних деталей, зокрема: елементи благоустрою території, фонтани й лави, огорожі, ґрати, ворота, хвіртки, клямки, дверні ручки, ліхтарі, сходи, опорядження туалетів і ванних кімнат тощо. Сьогодні все це сприймається як твори мистецтва. Більшість споруд Гауді розташовані у м. Барселоні, серед них головним витвором усього життя архітектора є собор Саграда Фамілія (Святого Сімейства), розпочатий 1883 і не завершений дотепер. Архітектор передбачав, що спорудження його триватиме 200 років.

Серед творів Гауді:

• Садиба Гуеля у Барселоні (1883–1887);
• Будинок Вісенса у Барселоні (1883–1888);
• Палац Гуеля у Барселоні (1886–1890);
• Єпископський палац у м. Асторга поблизу м. Леона (Іспанія, 1889–1893);
• Прибутковий будинок Ботинеса у м. Леоні (1891–1894);
• Будинок Кальвета у Барселоні (1898–1900);
• Парк Гуель у Барселоні (1900–1914);
• Будинок Батло у Барселоні (1904–1906);
• Будинок Міла у Барселоні (1906–1910);
• Парафіяльна школа собору Саграда Фамілія у Барселоні (1909);
• Собор Саграда Фамілія у Барселоні (1883–1926, не завершено).

Визнання

У 1950-х творчість Гауді став пропагувати С. Далі. Великі ретроспективні виставки творів Гауді відбулися 1956 у м. Барселоні та 1957 у м. Нью-Йорку. Особливо значної популярності твори й творчі принципи Гауді набули в Японії.

1952 для збереження творчої спадщини архітектора створено Асоціацію друзів Гауді.

1956 у Політехнічному університеті Каталонії створено Кафедру Гауді.

1969 Міністерство культури Іспанії визнало 17 творів Гауді історико-мистецькими пам’ятками попри те, що (всупереч правилам) не минуло 100 років від часу створення їх.

1976 Міністерство закордонних справ Іспанії організувало виставку творів Гауді, яка експонувалася в багатьох країнах світу.

1984 Твори Антоніо Гауді (англ. Works of Antoni Gaudí) — архітектурні пам’ятки і комплекси авторства Гауді у м. Барселоні та її околицях визнано пам'яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а 2005 перелік споруд доповнено.

2002 оголошено Міжнародним роком Гауді (з нагоди його 150-річчя) з проведенням значної кількості заходів у різних країнах світу.

2013 парламент і виконавча рада Каталонії (женералітат) створили Раду з популяризації та поширення творчості Гауді — постійний орган під головуванням міністра культури Каталонії.

З ініціативи архієпископа м. Барселони, публічно проголошеної 1998, Святий престол 2000 розпочав процес беатифікації Гауді. З 2003 його вважають слугою Божим. Беатифікацію передбачено завершити 2026, в сторіччя від часу смерті Гауді, коли заплановано закінчити будівництво собору Саграда Фамілія.

15.04.2024 ЮНЕСКО разом з Міжнародною спілкою архітекторів до 100-ї річниці від смерті Гауді визначили м. Барселону світовою столицею архітектури в 2026, з проведенням там, вдруге в історії (після 1996), Всесвітнього конгресу архітектури.

Додатково

За переказом, 15.03.1878 керівник архітектурного факультету, вручаючи диплом Гауді, сказав, що не знає, кому дає цей диплом: божевільному чи генію — час покаже.

Замолоду Гауді був антиклерикалом, франтом і гурманом, завсідником опери, театрів і ресторанів. У 40-річному віці став таким ревним католиком і аскетом, що мало не помер 1893 через суворе дотримання посту; незнайомці на вулицях важали його за місцевого жебрака, що і стало опосередкованою причиною смерті Гауді внаслідок невчасної і неякісної медичної допомоги після нещасного випадку (травмування трамваєм).

Гауді був каталонським націоналістом, підкреслено розмовляв тільки каталонською мовою, через що мав конфлікти з поліцією. Якось заарештувавши його, поліціянти поцікавилися: невже він не може розмовляти іспанською мовою? На це архітектор відповів, що може, але не хоче.

1936 під час громадянської війни в Іспанії 1936–1939 майстерню Гауді в соборі Саграда Фамілія розгромили республіканці.

Література

1. Zerbst R. Gaudí, 1852–1926: Antoni Gaudí i Cornet: a life devoted to architecture. Cologne : Taschen, 2002. 239 p.
2. Van Hensbergen G. Antoni Gaudí. Barcelona : Plaza & Janés, 2002. 322 p.
3. Crippa M. A. Antoni Gaudí 1852–1926. Von der Natur zur Baukunst. Köln : Taschen-Verlag, 2003. 96 s.
4. Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 200–202.