Відмінності між версіями «Січинський, Володимир Юхимович»

Версія за 11:06, 23 квітня 2024

Січи́нський, Володи́мир Юхи́мович (24.06.1894, м. Кам'янець-Подільський, тепер Хмельницька облпсть, Україна — 25.06.1962, м. Патерсон, штат Нью-Джерсі, США) — архітектор, художник-графік, мистецтвознавець, історик, енциклопедист, доктор філософії (з 1927), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (з 1930), автор першої «Історії української архітектури». Син Ю. Сіцинського.

Життєпис

Народився у сім’ї науковця, культурного й громадського діяча. У дорослому віці виправив своє сполонізоване прізвище на питомо українське «Січинський». 1912 закінчив середнє технічне училище у м. Кам’янці-Подільському; одночасно навчався у місцевій художньо-промисловій школі (малювання, історія мистецтва). Брав участь в краєзнавчих (див. Краєзнавство) наукових експедиціях батька територією Поділля. 1912–1917 отримав архітектурну освіту в Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів (тепер — Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет). 1916 був головою Української студентської громади у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург, РФ).

1917 переїхав до м. Києва, працював асистентом кафедри в Українському архітектурному інституті (1924 об'єднано з Київським інститутом пластичних мистецтв, тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

1918 повернувся до м. Кам’янця-Подільського, де викладав у закладах освіти, очолював Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи, редагував тижневик «Життя Поділля», був секретарем Подільського товариства «Просвіта». 1919 разом із хоровою капелою О. Кошиця виїхав до Європи: відвідав Австрію, Бельгію, Велику Британію, Нідерланди, Німеччину, Францію, Чехословаччину, Швейцарію, ознайомившись з архітектурою, мистецтвом, музеями цих країн. Від 1920 — у м. Львові: 1922–1923 викладав в академічній гімназії; подальшій праці завадила відсутність у нього громадянства Польщі.

1923–1945 мешкав і працював у м. Празі. 1923–1926 навчався в Українському вільному університеті (УВУ) у м. Празі й одночасно викладав там. 1927 захистив докторську дисертацію «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р.» і став доцентом. Від 1934 — професор Українського технічно-господарського інституту у м. Подєбрадах (тепер Чехія); з 1940 доцент, з 1942 — професор УВУ. Викладав в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова та в інших українських закладах освіти у м. Празі. 10.1943 заарештований гестапо і до 03.1944 перебував у в’язницях міст Праги й Берліна. 1945–1948 — в окупаційній зоні західних союзників у Німеччині (міста Аугсбург і Ашафенбург). Був одним з ініціаторів відновлення діяльності УВУ з перенесенням головного осідку до м. Мюнхена. 1949 переїхав до США, де займався науковою і проєктною діяльністю, викладав в Українському технічному інституті у м. Нью-Йорку.

Наукова діяльність

1918 виконав наукове дослідження, архітектурні обміри й проєкт реставрації Кам’янець-Подільського замку; 1922 проводив архітектурні обміри дерев’яних сакральних архітектурних пам’яток в околицях м. Львова. 1924–1925 вивчав архітектурні пам’ятки Закарпаття. Автор близько 600 публікацій з архітектури, теорії та історії образотворчого мистецтва, пам’яткознавства, краєзнавства, геральдики, картографії, книгознавства, історії України. Праці Січинського надруковано українською, англійською, іспанською, італійською, німецькою, польською, французькою, чеською мовами.

Автор праць про О. Архипенка, В. Боровиковського, М. Бутовича, С. Васильківського, М. Голубця, В. Григоровича-Барського, І. Зарудного, В. Касіяна, П. Ковжуна, В. Кричевського, А. Куїнджі, О. Кульчицьку, І. Мазепу, І. Левинського, Р. Лісовського, А. Лосенка, О. Лятуринську, І. Мартоса, Г. Нарбута, О. Новаківського, І. Падалку, М. Пимоненка, І. Рєпіна, М. Самокиша, Л. Тарасевича, І. Труша, П. Холодного, Т Шевченка, К. Широцького, М. Ярошенка та інших.

Не втратили дотепер наукової вартості його розвідки: «Українська хата в околицях Львова»; «Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах»; «Ротонди на Україні»; «Вежа і дім Корнякта у Львові»; «Архітектура катедри св. Юра у Львові»; «Хатнє будівництво»; «Замкова церква св. Миколая у Львові»; «Десятинна церква в Києві»; «Ротонда в Херсонесі з 600 р.»; «Чернігівський Спас»; «Соборна церква Київської Лаври»; «Видубецький монастир»; «Золота брама в Києві»; «Катедра у Володимирі»; «Катедра св. Софії в Києві»; «Замки на Україні»; «Брама в Мілеті і фасада катедри у Володимирі Волинському»; «Етруський дім і гуцульський «оседок»; «Гравюри українських першодруків»; «Нариси з історії українського граверства»; «Гравюри видань Фіоля». Кілька праць присвятив українській рукописній книзі та стародрукам. Його книжку «Чужинці про Україну» від 1938 неодноразово перевидавали, зокрема й англійською мовою. Альбом «Монументальна архітектура України» («Monumenta Architecturae Ukrainae», Прага, 1940) з 300-ми ілюстраціями автора вийшов німецькою та українською мовами і вперше представив українську архітектуру від найдавніших до новітніх часів. На той час то було найкраще видання з історії української архітектури. Його ж «Історія українського мистецтва: Архітектура» 1956 стала першою фундаментальною працею, в якій історію архітектури України представлено концептуально, цілісно й системно — від античності до середини 20 ст. Це видання стало поштовхом для підготовки аналогічних фундаментальних праць в УРСР. Кілька окремих публікацій В. Січинського присвячено викриттю злочинів російського окупаційного режиму — знищенню архітектурних пам’яток в Україні протягом 20 ст. Як художник-графік оформив 70 видань, зокрема й книжки власного авторства, розробив чимало видавничих знаків, екслібрисів тощо. Його графічні й живописні твори зберігаються в державних музеях та приватних збірках Німеччини, Словаччини, США, України, Чехії. Архітектурним проєктуванням займався протягом 1920-х — 1950-х. За його Січинського збудовано житлові, громадські й сакральні споруди у Бразилії, Канаді, Словаччині, США, Чехії, Україні. Для них характерні традиційна основа формотворчості, поєднана з новітніми досягненнями будівельних технологій. Створив багато надгробків українським діячам на цвинтарях в Австрії, Німеччині, США, а також іконостасів, престолів і кіотів для українських церков. Серед архітектурних творів Січинського: церква Зішестя Святого Духа у м. Міхаловце (Кошицький край, Словаччина; 1933–1934); дерев’яна Покровська церква з дзвіницею у с. Нижньому Комарнику (Кошицький край, Словаччина 1937); собор Святої Софії у м. Монреалі (Канада; 1960–1962).

Енциклопедична діяльність

Січинський — один із провідних авторів Енциклопедії українознавства з 1949, редактор відділу «Просторове мистецтво». У загальній частині енциклопедії опубліковано його добре ілюстровані статті про історію та культуру України: «Найстаріші назви території і народу»; «Назва "Україна"» (у співавторстві з Я. Рудницьким); «Ткацтво і вишивкарство»; «Кераміка»; «Металеві вироби»; «Архітектура» (України); «Різьба»; «Малярство (до 19 ст.)»; «Графіка — граверство». У словниковій частині енциклопедії у першому й другому томах, підготовлених за життя В. Січинського, опубліковано його статті: «Архітектура» (як сфера діяльності суспільства); «Вишивки»; «Графіка»; «Грецьке мистецтво в Україні»; «Гуцульщина» (у співавторстві з В. Кубійовичем і С. Вінцензом); «Дереворит»; «Дзвони»; «Екслібрис»; «Емаль» (у співавторстві з Я. Пастернаком) та низку дрібних статей. Після смерті В. Січинського написання статей з мистецтвознавства до наступних томів енциклопедії узяв на себе С. Гординський.

Цитати

«На широких просторах Соборної України змагаються різні течії і тенденції, в великій мірі незалежно від напрямних офіційних чинників. Є прагнення нав’язати зв’язки з Заходом і використати його технічні і мистецькі здобутки. Ідея українського стилю диктується самим реальним життям і побутом та прибирає на силі як могутній, самозрозумілий і непереможний чинник успішного розвитку архітектури. Дорогоцінні пам’ятки української архітектури, їх високий мистецький рівень та ориґінальність, ґенеза і розвиток, як безперервний і тяглий вияв національної культури українського народу — є основою і запорукою дальшого світлого розвитку української архітектури.» Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956. Т. 1. С. 170.

Праці

Крехівська архітектура. Львів, 1923. 24 с.
Архітектура в стародруках. Львів, 1925. 47 с.
Дерев’яні церкви і дзвіниці Галицької України XVI—XIX ст. Львів, 1925. 117 с.
Архітектура старокнязівської доби (Х–ХІІ). Прага : Укр. громад. вид. фонд, 1926.
Нариси з історії української промисловості. Львів, 1937.
Історія українського граверства XVI–XVIII ст. Львів, 1937.
Юрій Нарбут. Монографія. Львів-Краків : Українське видавництво, 1943.
Іван Мазепа — людина і меценат. Філадельфія : Видавництво «Америка», 1950.
Історія українського мистецтва: Архітектура. Нью-Йорк : Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 1956 (у 2-х томах).
Destruction of Ukrainian Monuments of Art and Culture under the soviet russian Administration between 1917—1957. New York : The Ukrainian Congress Committee of America, 1958.
Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. Київ : Довіра, 1992.

Джерела

Володимир Січинський: бібліографічний покажчик / Укладач С. П. Костюк. Львів : Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України, 1996. 123 с.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3972, оп. 1, од. 57, арк. 60–79; од. 189, арк. 24–31 зв. (Автобіографія В. Січинського).

Література

Кейван І. Володимир Січинський — архітект, митець-графік, мистецтвознавець, дослідник. Торонто : Євшан-зілля, 1957. 79 с.
Тимофієнко В. Січинський Володимир Юхимович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 342.
Тарас Я. Січинський Володимир Юхимович // Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат. Львів : Інститут народознвства НАН України, 2007. С. 573.
Баженов Л., Логвіна В. Володимир Січинський (1894—1962 рр.): Життя, діяльність, творчість в ім’я України. Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка, 2009. 236 с.
Пінчук Ю., Ясь О. Січинський Володимир Юхимович. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Sichynskyj

@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 переїхав до м. [[Київ (місто)|Києва]], працював асистентом кафедри в Українському архітектурному інституті (1924 об'єднано з Київським інститутом пластичних мистецтв, тепер [[Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури]]).
-повернувся до м. Кам’янця-Подільського, де викладав у [[Заклад освіти|закладах освіти]], очолював Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи, редагував тижневик «Життя Поділля», був секретарем Подільського [[Просвіта (товариство)|товариства «Просвіта»]]. 1919 разом із хоровою [[Капела (мистецтвознавство)|капелою]] [[Кошиць, Олександр Антонович|О.&nbsp;Кошиця]] виїхав до [[Європа (географія)|Європи]]: відвідав [[Австрія|Австрію]], [[Бельгія|Бельгію]], [[Велика Британія|Велику Британію]], Нідерланди, Німеччину, Францію, Чехословаччину, Швейцарію, ознайомившись з архітектурою, мистецтвом, музеями цих країн. Від 1920 — у м. Львові: 1922–1923 викладав в академічній гімназії; подальшій праці завадила відсутність у нього громадянства Польщі.
+повернувся до м. Кам’янця-Подільського, де викладав у [[Заклад освіти|закладах освіти]], очолював Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи, редагував тижневик «Життя Поділля», був секретарем Подільського [[Просвіта (товариство)|товариства «Просвіта»]]. 1919 разом із хоровою [[Капела (мистецтвознавство)|капелою]] [[Кошиць, Олександр Антонович|О.&nbsp;Кошиця]] виїхав до [[Європа (географія)|Європи]]: відвідав [[Австрія|Австрію]], [[Бельгія|Бельгію]], [[Велика Британія|Велику Британію]], [[Нідерланди]], [[Німеччина|Німеччину]], [[Франція|Францію]], [[Чехословаччина|Чехословаччину]], [[Швейцарія|Швейцарію]], ознайомившись з [[Архітектура|архітектурою]], [[мистецтво]]м, [[Музей|музеями]] цих країн. Від 1920&nbsp;— у м.&nbsp;[[Львів|Львові]]: 1922–1923 викладав в академічній гімназії; подальшій праці завадила відсутність у нього громадянства [[Польща|Польщі]].
-–1945 мешкав і працював у м. Празі. 1923–1926 навчався в Українському вільному університеті (УВУ) у м. Празі й одночасно викладав там. 1927 захистив докторську дисертацію «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р.» і став доцентом. Від 1934 — професор Українського технічно-господарського інституту у м. Подєбрадах (тепер Чехія); з 1940 доцент, з 1942 — професор УВУ. Викладав в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова та в інших українських навчальних закладах у м. Празі. 10.1943 заарештований гестапо і до 03.1944 перебував у в’язницях міст Праги й Берліна. 1945–1948 — в окупаційній зоні західних союзників у Німеччині (міста Аугсбург і Ашафенбург). Був одним з ініціаторів відновлення діяльності УВУ з перенесенням головного осідку до м. Мюнхена. 1949 переїхав до США, де займався науковою і проєктною діяльністю, викладав в Українському технічному інституті у м. Нью-Йорку.
+–1945 мешкав і працював у м. [[Прага|Празі]]. 1923–1926 навчався в [[Український вільний університет|Українському вільному університеті]] (УВУ) у м.&nbsp;Празі й одночасно викладав там. 1927 захистив докторську [[Дисертація|дисертацію]] «Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р.» і став [[доцент]]ом. Від 1934&nbsp;— [[професор]] Українського технічно-господарського інституту у м.&nbsp;Подєбрадах (тепер Чехія); з 1940 доцент, з 1942 — професор УВУ. Викладав в Українському вищому педагогічному інституті ім.&nbsp;М.&nbsp;Драгоманова та в інших українських закладах освіти у м.&nbsp;Празі. 10.1943 заарештований [[гестапо]] і до 03.1944 перебував у [[В'язниця|в’язницях]] міст Праги й [[Берлін]]а. 1945–1948&nbsp;— в окупаційній зоні західних союзників у Німеччині (міста [[Аугсбург]] і Ашафенбург). Був одним з ініціаторів відновлення діяльності УВУ з перенесенням головного осідку до м.&nbsp;[[Мюнхен]]а. 1949 переїхав до [[Сполучені Штати Америки|США]], де займався науковою і проєктною діяльністю, викладав в Українському технічному інституті у м.&nbsp;[[Нью-Йорк (місто)|Нью-Йорку]].
 ==Наукова діяльність==
-виконав дослідження наукове, архітектурні обміри й проєкт реставрації Кам’янець-Подільського замку; 1922 — проводив архітектурні обміри дерев’яних сакральних архітектурних пам’яток в околицях м. Львова. 1924–1925 вивчав архітектурні пам’ятки Закарпаття. Автор близько 600 публікацій з архітектури, теорії та історії мистецтва образотворчого, пам’яткознавства, краєзнавства, геральдики, картографії, книгознавства, історії України. Праці Січинського надруковано українською, англійською, іспанською, італійською, німецькою, польською, французькою, чеською мовами.
+виконав [[Дослідження наукове|наукове дослідження]], [[Обміри|архітектурні обміри]] й [[Проєкт (архітектура)|проєкт]] [[Реставрація (архітектура)|реставрації]] [[Кам'янець-Подільський замок|Кам’янець-Подільського замку]]; 1922 проводив архітектурні обміри дерев’яних сакральних архітектурних пам’яток в околицях м. Львова. 1924–1925 вивчав архітектурні пам’ятки [[Закарпаття]]. Автор близько 600 публікацій з архітектури, теорії та історії [[Мистецтво образотворче|образотворчого мистецтва]], [[Пам'яткознавство|пам’яткознавства]], краєзнавства, [[Геральдика|геральдики]], [[Картографія (наука)|картографії]], [[Книгознавство|книгознавства]], історії України. Праці Січинського надруковано [[Українська мова|українською]], [[Англійська мова|англійською]], [[Іспанська мова|іспанською]], [[Італійська мова|італійською]], [[Німецька мова|німецькою]], [[Польська мова|польською]], [[Французька мова|французькою]], [[Чеська мова|чеською мовами]].
-Автор праць про О. Архипенка, В. Боровиковського, М. Бутовича, С. Васильківського, М. Голубця, В. Григоровича-Барського, І. Зарудного, В. Касіяна, П. Ковжуна, В. Кричевського, А. Куїнджі, О. Кульчицьку, І. Мазепу, І. Левинського, Р. Лісовського, А. Лосенка, О. Лятуринську, І. Мартоса, Г. Нарбута, О. Новаківського, І. Падалку, М. Пимоненка, І. Рєпіна, М. Самокиша, Л. Тарасевича, І. Труша, П. Холодного, Т. Шевченка, К. Широцького, М. Ярошенка та інших.
+Автор праць про [[Архипенко, Олександр Порфирович|О. Архипенка]], [[Боровиковський, Володимир Лукич|В. Боровиковського]], [[Бутович, Микола Григорович|М. Бутовича]], [[Васильківський, Сергій Іванович|С. Васильківського]], [[Голубець, Микола|М.&nbsp;Голубця]], [[Григорович-Барський, Василь Григорович|В.&nbsp;Григоровича-Барського]], [[Зарудний, Іван Петрович|І.&nbsp;Зарудного]], [[Касіян, Василь Ілліч|В.&nbsp;Касіяна]], [[Ковжун, Павло Максимович|П.&nbsp;Ковжуна]], [[Кричевський, Василь Григорович|В.&nbsp;Кричевського]], [[Куїнджі, Архип Іванович|А.&nbsp;Куїнджі]], [[Кульчицька, Олена Львівна|О. Кульчицьку]], [[Мазепа, Iван Степанович|І.&nbsp;Мазепу]], [[Левинський, Іван Іванович|І.&nbsp;Левинського]], [[Лісовський, Роберт Антонович|Р.&nbsp;Лісовського]], [[Лосенко, Антон Павлович|А.&nbsp;Лосенка]], [[Лятуринська, Оксана|О.&nbsp;Лятуринську]], [[Мартос, Iван Петрович|І.&nbsp;Мартоса]], [[Нарбут, Георгій Іванович|Г.&nbsp;Нарбута]], [[Новаківський, Олекса Харлампійович|О.&nbsp;Новаківського]], [[Падалка, Іван Іванович|І.&nbsp;Падалку]], [[Пимоненко, Микола Корнилович|М.&nbsp;Пимоненка]], [[Рєпін, Ілля Юхимович|І.&nbsp;Рєпіна]], [[Самокиш, Микола Семенович|М.&nbsp;Самокиша]], [[Тарасевич, Лев Олександрович|Л.&nbsp;Тарасевича]], [[Труш, Іван Іванович|І.&nbsp;Труша]], [[Холодний, Петро Іванович|П.&nbsp;Холодного]], [[Шевченко, Тарас Григорович|Т&nbsp; Шевченка]], [[Широцький, Костянтин Віталійович|К.&nbsp;Широцького]], [[Ярошенко, Микола Олександрович|М.&nbsp;Ярошенка]] та інших.
 Не втратили дотепер наукової вартості його розвідки: «Українська хата в околицях Львова»; «Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах»; «Ротонди на Україні»; «Вежа і дім Корнякта у Львові»; «Архітектура катедри св. Юра у Львові»; «Хатнє будівництво»; «Замкова церква св. Миколая у Львові»; «Десятинна церква в Києві»; «Ротонда в Херсонесі з 600 р.»; «Чернігівський Спас»; «Соборна церква Київської Лаври»; «Видубецький монастир»; «Золота брама в Києві»; «Катедра у Володимирі»; «Катедра св. Софії в Києві»; «Замки на Україні»; «Брама в Мілеті і фасада катедри у Володимирі Волинському»; «Етруський дім і гуцульський «оседок»; «Гравюри українських першодруків»; «Нариси з історії українського граверства»; «Гравюри видань Фіоля».
 Кілька праць присвятив українській рукописній книзі та стародрукам. Його книжку «Чужинці про Україну» від 1938 неодноразово перевидавали, зокрема й англійською мовою. Альбом «Монументальна архітектура України» («Monumenta Architecturae Ukrainae», Прага, 1940) з 300-ми ілюстраціями автора вийшов німецькою та українською мовами і вперше представив українську архітектуру від найдавніших до новітніх часів. На той час то було найкраще видання з історії української архітектури. Його ж «Історія українського мистецтва: Архітектура» 1956 стала першою фундаментальною працею, в якій історію архітектури України представлено концептуально, цілісно й системно — від античності до середини 20 ст. Це видання стало поштовхом для підготовки аналогічних фундаментальних праць в УРСР. Кілька окремих публікацій В. Січинського присвячено викриттю злочинів російського окупаційного режиму — знищенню архітектурних пам’яток в Україні протягом 20 ст.