Аккерманська фортеця
А́ккерма́нська форте́ця — архітектурний комплекс, пам’ятка архітектури й містобудування національного значення у м. Білгороді-Дністровському, Одеська область.
Зміст
Загальні відомості
Велика за площею мурована фортеця розташована у східній частині міста на обривистому березі Дністровського лиману. Стоїть на руїнах грецького античного міста Тіра 6–5 ст. до н. е. Складається з кількох стародавніх укріплених частин — Цитаделі, Гарнізонного двору (Верхнього міста), Південного двору (Нижнього міста) та Портового двору. Нижнє місто призначалося для захисту місцевого населення під час ворожих нападів, тому його називали Цивільним двором. Гарнізонний двір призначався для військової залоги.
Історична довідка
Аккерманська фортеця має складну історію, пов’язану з Візантійською імперією, генуезцями (див. Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї), Галицько-Волинським князівством, Молдавським князівством і Османською імперією. Давні назви міста й фортеці — Маврокастро (Чорна фортеця), Аспрокастро, Монкастро. Найдавніша частина — Цитадель, зведена у другій половині 13 — першій половині 14 ст. За версією Г. Логвина, Цитадель збудовано за галицько-волинських князів. Інші дослідники вважають, що її збудували генуезці, котрі 1290–1377 володіли містом. 1377–1378 воно увійшло до складу Молдавського князівства і стало називатися Четатя-Альба (Біла фортеця). Відтоді оборонні споруди тут зводили молдавські господарі Олександр Добрий (1375–1432; тепер Молдова), Штефан ІІ (1410–1447; тепер Молдова), Олександр ІІ (1429–1455; тепер Молдова), Штефан ІІІ Великий (1429–1504; тепер Молдова). Основні будівельні роботи виконано протягом 1438–1454. На підставі давнього напису, знайденого на фортечних мурах, вважали, що будівництвом керував майстер Федорко з Галичини. Тепер доведено, що Федорко був пиркелабом (військовим комендантом фортеці). 05.08.1484 місто завоювали турки, які назвали його Аккерманом (Білим містом) і перетворили на прикордонну фортецю. Відтоді її розбудовою опікувалися турецькі султани Баязид ІІ (1447–1512; Туреччина), Ахмед ІІІ, Осман ІІІ (1699–1757; Туреччина), Мустафа ІІІ (1717–1774; Туреччина), Абдул-Гамід І, Селім ІІІ (1761–1808; Туреччина). Водночас Аккерман протягом 13–17 ст. був важливим центром міжнародної торгівлі. 1707–1708 на замовлення турецької влади французькі військові інженери збудували довкола фортеці бастіонну лінію укріплень, яку 1793 перебудував військовий інженер Кауффер (18 ст.; Франція). 1789 Аккерман перейшов під владу Російської імперії і згодом був перейменований на Білгород. Після 1832 фортеця втратила стратегічне значення. Найкраще збереглися укріплення Цитаделі, Гарнізонного та Цивільного дворів, які з 1960 реставрують (1970–1990 — під керівництвом архітектора, реставратора І. Іваненко). Портовий двір значно зруйновано внаслідок зсувів грунту. На території фортеці діє музей.
Характеристика
Система укріплень створена візантійськими фортифікаторами на основі римсько-візантійської традиції. Фортеця баштово-стінового типу має загальну площу близько 9 га. Зведена вона з місцевого каменю вапняка і є на сьогодні найбільшим і наймогутнішим оборонним комплексом подібного типу на території України. Це складна система з двома рядами оборонних мурів. У плані — неправильний багатокутник, розділений оборонними мурами на три двори. У фортецю ведуть дві брами, всередині фортеці між дворами — ще три брами. По периметру фортеця мала 35 башт, з’єднаних куртинами.
Цитадель або Генуезький замок є найдавнішою і найважливішою спорудою фортеці. Вона побудована у вигляді чотирикутника з виступаючими чотирма наріжними круглими баштами (північно-західна обвалилася 1888). Башти багатоярусні, з підвалами; південно-східна й південно-західна зведені на п’ятигранних основах. У мурах і баштах збереглися вузькі щілиноподібні бійниці з широкими напівциркульними камерами з боку двору, по периметру якого в три яруси були влаштовані дерев’яні бойові галереї. Мури й башти завершувалися зубцями-мерлонами. Наметові дахи башт були вкриті черепицею. Кожна башта Цитаделі мала своє призначення: південно-західна слугувала в’язницею, найбільша південно-східна була комендантською. В ній 1789 турки здали ключі від фортеці російському полководцю М. Кутузову. У підвалі північно-східної башти був потайний вихід із Цитаделі, а північно-західна башта була скарбницею. У великих підземеллях Цитаделі містився арсенал — головне сховище зброї і боєприпасів.
Мури, башти і брами зовнішніх укріплень належать до різних будівельних періодів. Лінія мурів має периметр близько 2 км. Висота мурів до 7, а товщина — до 5 м. Уздовж зовнішніх стін збереглося 20 башт відкритого й закритого типу (прямокутних, напівкруглих, восьмигранних і трикутних в плані). Башти триярусні, висотою до 11 м. З боку суходолу стіни оперезані обвідним ровом завширшки 14 м з мурованими ескарпами й контрескарпами. З численних башт зовнішнього муру тільки дві наріжні мають назви: південно-західна –— О. Пушкіна й південно-східна — Овідія або Дівоча. Башта Пушкіна чотиригранна, триярусна з балконом. Звідси добре проглядаються місто, фортеця і лиман. Названа на честь поета, котрий, побувавши в Аккермані й оглянувши фортецю, увічнив її віршем «До Овідія». Башта Овідія, або Дівоча — восьмигранна, триярусна, покрита наметовим черепичним дахом. Названа іменем великого римського поета. Друга назва походить від місцевої легенди про ув’язнену в цій башті принцесу. Внутрішній мур з двома баштами і арковою брамою відділяє від Південного двору Портовий (Західний) двір. Зовнішній мур з цього боку частково втрачений. Збережені його дільниці укріплено контрфорсами. Водяний барбакан з брамою зберігся в руїнованому стані. Фортеця має дві зовнішні брами: Головну (Кілійську) й Овідіопольську. Головна брама (з боку міста) розташована в чотиригранній надбрамній башті східного муру. Вхід закривався двома стулками воріт і двома герсами. Через рів був перекинутий звідний міст. Його у 19 ст. замінили мурованим. Овідіопольська брама — це арка у зовнішньому західному мурі з боку лиману.
Значення
Аккерманська фортеця є унікальною пам’яткою середньовічної оборонної архітектури візантійської традиції. Добра збереженість фортечних споруд, розмаїття їхніх типів, застосування різноманітної і довершеної будівельної техніки роблять цей комплекс не тільки привабливим для туристів, а й джерелом цінної історичної інформації. Україна готує обгрунтування щодо включення пам’ятки до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Література
- Кравченко А. Средневековый Белгород на Днестре (конец XIII-XIV в.). Київ : Наукова думка, 1986. 124 с.
- Slapac M. Cetatea Alba. Studiu de arhitectura militara medievala. – Chisinau : Editura ARC, 1998. 210 с.
- Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. Вечерський, О. Годованюк, Є. Тиманович та ін.; За ред. А. Мардера та В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 192–193.
- Біляєва С., Мартинюк-Медвецька А., Присяжний К. Історичний розвиток Турецького барбакану Портового двору Аккерманської фортеці за результатами археологічно-архітектурних досліджень, проведених у 2006-2007 роках // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей / Бібліотечка «Часи козацькі». Вип. 17. Київ, 2008. С. 350–355.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 579–584.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 124–126.
- Красножон А. Крепость Белгород (Аккерман) в исторических изображениях. Кишинёв : Stratum Plus. 2016. 475 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Аккерманська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аккерманська фортеця (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.09.2018
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
