Владимира та Суздаля білокам'яні пам'ятки
Влади́мира та Су́здаля білокам’яні́ па́м’ятки (англ. White Monuments of Vladimir and Suzdal) — пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до яких належать споруди переважно 12–13 ст., розташовані у Владимирській області, Росія.
|
Владимира та Суздаля білокам'яні пам'ятки | |
|---|---|
| Країна | Росія |
| Місце розташування | Владимирська область |
| Рік внесення | 1992 |
| Критерії | (i)(ii)(iv) |
Зміст
Загальні відомості
Стародавні міста Владимир і Суздаль — центри колишнього Володимиро-Суздальського князівства Давньої Русі — розташовані на відстані 26 км. одне від одного. Їхні найстародавніші муровані споруди формують серійну номінацію, в яку входять 8 об’єктів у обох містах та на їхніх околицях:
- Успенський собор у Владимирі
- Золоті ворота у Владимирі
- Дмитрівський собор у Владимирі
- Залишки палацу князя Андрія Боголюбського у селищі Боголюбовому Суздальського району
- Церква Покрова на Нерлі
- Суздальський кремль із собором Різдва Богородиці
- Спасо-Євфиміїв монастир у м. Суздалі
- Церква Святих Бориса і Гліба у с. Кідекші Суздальського району
Історична довідка
Віддалені від м. Києва північно-східні терени Давньої Русі характеризуються пізньою слов’янською колонізацією із заснуванням міст у 11–12 ст. Першою столицею краю був Суздаль, з другої половини 12 ст. — Владимир. Тут князювали нащадки Володимира ІІ Всеволодовича Мономаха. Місто Владимир збудовано як копія м. Києва, що засвідчують містобудівна (див. Містобудування) композиція, посвячення головних споруд, місцева топоніміка. Муроване будівництво в краї відоме з початку 12 ст., коли Володимир ІІ Всеволодович Мономах збудував цегляні (див. Цегла) собори в Суздалі і Владимирі (не збережено). Однак вони не створили архітектурної традиції. Її започаткував князь Юрій Володимирович Долгорукий, спорудивши 1152 свій заміський замок у с. Кідекші біля Суздаля з першою в цих землях білокам’яною церквою Святих Бориса і Гліба. 1152–1157 він же збудував Спасо-Преображенський собор у м. Переславлі-Заліському (тепер Ярославльської області, Росія). Обидва храми звели галицькі майстри, яких прислав галицький князь Володимирко Володарович на прохання Юрія Долгорукого. Техніка будівництва — з білого каменю-вапняку, як у Галичі. У цих двох храмах проявилися перші риси сформованої місцевої архітектурної школи, причому всі вони запозичені з архітектури Галицького князівства.
Розквіт архітектури краю зумовлено діяльністю князя Андрія Боголюбського протягом 1157–1174. Він переніс столицю князівства із Суздаля у Владимир і радикально змінив політичну програму Володимиро-Суздальських князів: не боротьба за Київ, як то було раніше, а створення нового, конкурентного щодо Києва політичного центру на північному сході Давньої Русі. Відповідно до цього 1158 розпочато будівництво основних престижних білокам’яних споруд Владимира: 1158–1164 Золотих воріт як головного парадного в’їзду до міста (за зразком і за розмірами Золотих воріт у Києві); 1158–1160 — Успенського собору. Княжий замок у Боголюбовому збудовано 1158–1165 як мурований ансамбль, що включав палац і церкву. 1166 споруджено церкву Покрова на Нерлі. Усі споруди збудували німецькі майстри, на прохання Андрія Боголюбського надіслані його союзником, імператором Священної Римської імперії германської нації Фрідріхом І Барбароссою, із залученням будівничих, які раніше прибули із Галича та із Краківського князівства (тепер Польща).
Наступний етап розвитку білокам’яної архітектури, зі збільшенням її декоративності — за князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо (у хрещенні Димитрій, правив 1176–1212). На його замовлення 1194–1197 споруджено Дмитрівський собор у Владимирі та 1186–1189 перебудовано Успенський собор там само.
1222–1225 у Суздальському кремлі збудовано собор Різдва Богородиці, перебудований на початку 16 ст. Спасо-Євфиміїв монастир у Суздалі, заснований 1352, відомий своїм Спасо-Преображенським собором, збудованим у 1560-х відповідно до традицій Володимиро-Суздальської білокам'яної архітектури 12 ст.
У другій половині 18 — першій половині 19 ст. частина цих пам’яток зазнала варварських перебудов за наказами імператриці Катерини ІІ та імператора Миколи І (Успенський і Дмитрівський собори, Золоті ворота у Владимирі). За радянської доби богослужіння у всіх церквах припинено у 1920-х, а в Спасо-Євфимієвому монастирі у Суздалі влаштовано в’язницю для політичних ув’язнених. З 1958 ці пам’ятки Владимира і Суздаля входять до складу Владимиро-Суздальського історико-художнього і архітектурного музею-заповідника (тепер Владимиро-Суздальський музей-заповідник). 1960 рішенням Ради Міністрів Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) пам’ятки взято під охорону держави. 1995 їх визнано об'єктами культурної спадщини федерального рівня, 1998 указом президента Російської Федерації їх включено до Державного списку об'єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, що становлять особливий інтерес. Тепер усі пам'ятки перебувають у спільному користуванні Російської православної церкви та Владимиро-Суздальського музею-заповідника. З 1970-х тут розвивають культурний туризм і виконують реставраційні роботи на пам'ятках. У результаті останніх реставраційних робіт білокам'яні стіни і білокам'яне різьблення соборів захищено від атмосферних впливів, а для збереження фресок в інтер'єрах встановлено системи клімат-контролю.
Характеристика
У м. Владимирі пам'ятки розташовано відокремлено одна від одної і не формують цілісного ансамблю. Головною архітектурною домінантою є Успенський собор на високому березі р. Клязьми. Золоті ворота є частиною оборонних споруд 12 ст., які не збережено. Це кубічна надбрамна башта з невеликою церквою нагорі. Дмитрівський собор — князівський придворний хрестовокупольний однобанний храм. На його фасадах є понад 1000 різьблених з білого каменю скульптурних зображень, тематично пов'язаних зі старозавітним царем Давидом. У західній частині інтер'єру збережено фрески 12 ст. До цього храму за композицією близька Церква Покрова на Нерлі, символічно поставлена на так званій річковій брамі давнього Владимира. Від княжого замку в Боголюбовому збережено невелику частину палацу у вигляді сходової вежі. У ній у ніч на 30.06.1174 князя Андрія Боголюбського убили його найближчі родичі й сподвижники. Вежа прилягає до церкви Різдва Богородиці, яка є спорудою 17 ст. на місці втраченої первісної. На правому березі р Нерлі у с. Кідекші міститься церква Святих Бориса і Гліба, яка втратила своє первісне завершення, але має архітектурне значення як найперший білокам'яний храм у цьому краї. 1947 в інтер’єрі виявлено залишки середньовічних фресок.
У м. Суздалі кремль оточено земляними валами. Всередині, домінуючи над усім містом, стоїть п'ятибанний собор Різдва Богородиці. До важливих пам'яток за межами кремля відносять кілька церков та монастирів 16–17 ст. Найважливішим є Спасо-Євфиміїв монастир, Спасо-Преображенський собор якого вказує на тривкість традицій білокам’яного зодчества у цьому регіоні.
Незважаючи на пізніші перебудови, пам'ятки зберегли автентичність і є унікальним свідченням привнесення із Центрально-Східної Європи (зі Священної Римської імперії германської нації, Галицького і Краківського князівств) у далеку заліську периферію елементів розвиненої європейської цивілізації в архітектурних формах романського стилю. Висока історико-культурна цінність цих пам'яток пов'язана також із тим, що більшість із них є фундаціями князів, яких вважають засновниками окремої від Києва власне московської (так званої російської) державності: Юрієм Долгоруким, Андрієм Боголюбським, Всеволодом Велике Гніздо, Георгієм (Юрієм) ІІ Всеволодовичем (1188–1238, тепер Росія).
Значення
Білокам'яні архітектурні пам'ятки й ансамблі Владимиро-Суздальської архітектурної школи є визначними зразками зодчества, скульптурної пластики і найкращими взірцями будівничої майстерності в регіоні. Вони вирізняються досконалістю архітектурних форм, які гармонійно вписані в навколишні ландшафти. Ці споруди започаткували високоякісну елітарну архітектуру на північно-східних околицях Давньої Русі й залишилися там неперевершеними зразками, на які пізніше орієнтувалися зодчі Великого князівства Московського і Московського царства протягом 14–16 ст. 1992 внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 633. Проте дотепер Російська федерація не виконала обов'язкові вимоги ЮНЕСКО щодо встановлення територій і буферних зон об'єктів всесвітньої спадщини та розроблення Плану управління.
Джерела
- World Heritage List. White Monuments of Vladimir and Suzdal. https://whc.unesco.org/en/list/633
Література
- Раппопорт П. Зодчество Древней Руси. Ленинград : Наука, 1986. С. 95–110.
- Асєєв Ю. Мистецтво Київської Русі. Київ : Мистецтво, 1989.
- Вагнер Г. Искусство мыслить в камне. Москва : Наука, 1990. С. 85–132.
- Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 103–106.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 272–275.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Владимира та Суздаля білокам'яні пам'ятки // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Владимира та Суздаля білокам'яні пам'ятки (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
