Другий Латеранський собор
Дру́гий Латера́нський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Інокентієм ІІ у 1139 в м. Римі.
Зміст
Історична довідка
Розпочав роботу 03.04.1139 у Латеранській базиліці в Римі.
Другий Латеранський собор мав покласти край 8-річному розколу (1130–1138) між папами Анаклетом II (пізніше визнаний антипапою) та Інокентієм II. Суперечка між претендентами на Святий престол була насамперед протиборством кланів-конкурентів римської знаті (Франжіпані проти П’єрлеоні).
Папа Інокентій II у перші п’ять років свого понтифікату провів п’ять соборів для демонстрації своєї легітимності у Франції та Північній Італії: у містах Клермоні (тепер Клермон-Ферран, 18.11.1130), Реймсі (18–26.10.1131), П’яченці (1132), Пізі (26.05.1135) й поступово заручився підтримкою європейських монархів Людовика VI, Генріха I Боклерка та Лотаря II. Активним захисником Інокентія ІІ був Бернар Клервоський, а відтак на його бік стали й великі бенедиктинські й цистерціанські абатства Європи (Клюні, Сіто та ін.).
У Соборі взяли участь 100 єпископів, зокрема й латинський патріарх Антіохії, і близько 400 абатів і менших прелатів.
Собор видав 30 ухвал: принаймні 25 були взяті з попередніх соборів, скликаних Інокентієм II; 8 із них повторювали соборні канони пап-попередників, від Григорія VII.
Соборне законодавство
Значна частина законодавства Собору повторює основні тези церковної реформи (див. Григоріанські реформи), але поточнює окремі положення, посилює заборони і регламентує застосування покарань для тих, хто порушував постанови або сприяв їхньому порушенню.
Три постанови Собору стосуються різних форм незаконної торгівлі священними речами. Другий Латеранський собор засудив симонію (кан. 1); отримання церковних посад та пребенд (право на дохід з церковної посади) за плату, торгівлю священними речами (кан. 2); отримання грошей за хризму, святий єлей, або поховання (кан. 24). Щобільше посилив заборону Першого Латеранського собору приймати відлучених, наклавши той самий вирок на тих, хто свідомо спілкується з відлученими (кан. 3).
Багато соборних конституцій присвячено духовним питанням — дотриманню норм моралі та забезпеченню церковної дисципліни (канони 6, 7, 16, 21, 4, 8–10, 26–28). Клірики мусили зберігати постриг і носити відповідний церковний одяг (кан. 4). Було заборонено одруження священнослужителям субдияконату та вище (кан. 6), мирянам заборонили слухати меси одруженого духовенства (кан. 7). Встановлено заборону на успадкування церковних посад (кан. 16), сини священників не могли служити церквам, якщо спершу не жили в монастирях або канонічних будинках (кан. 21). Після Григорія VII, Урбана II та Пасхалія II черницям було заборонено виходити заміж (кан. 8), ченцям і регулярним канонікам заборонялося вивчати світське право чи медицину за гроші (кан. 9). До приписів Першого Латеранського собору про необхідний священницький сан для архідияконів і деканів Другий Латеранський собор додав, що тих, хто відмовлявся прийняти відповідне свячення, слід позбавляти посади (кан. 10). Було поновлено заборони Першого Латеранського собору щодо споріднених шлюбів (кан. 17).
Засуджено зловживання мирян щодо церковних установ: заборонялося вилучення майна померлих кліриків (кан. 5); миряни не могли привласнювати церковну десятину та порядкувати церковним майном (кан. 25); миряни-власники церков мусили відновити їх під владою єпископа під загрозою відлучення від церкви (кан. 10); церковні посади не могли бути прийняті від мирян. Лицемірні покутники, які вдавали розкаяння, але не відмовилися від гріха, були засуджені (кан. 22). Відлучення від церкви чекало нападників на кліриків або ченців (кан. 15).
Собор також засудив безлади й насильство в багатьох частинах християнського світу і підтримав мирні ініціативи, зокрема підтвердив непорушність принципу «Божого перемир’я» — припинення військових дій у Різдвяні та Великодні тижні (від 4-го тижня до Різдва Христового, або різдвяного посту чи Адвенту до октави Богоявлення, і від тижня П’ятидесятниці до октави Великодня), а також щонеділі протягом решти року, до сходу сонця в понеділок (кан. 12); проголосив загальну безпеку священників, писарів, ченців, паломників, купців і селян (кан. 11).
Засудження турнірів (кан. 14), «вбивчого мистецтва арбалетників і лучників» (кан. 29), паліїв і тих, хто спустошує село (кан. 18), були частиною зобов’язання щодо миру та безпеки. Ті, хто загинув на лицарських турнірах або під час здійснення підпалу, позбавлялися права на християнське поховання; а покутою за підпал встановлено служіння в м. Єрусалимі чи Іспанії упродовж року (кан. 18). Єпископів, які пом'якшували приписи закону про підпали, зобов’язали відшкодувати завдані збитки і позбавляли єпископської посади на рік (кан. 19), і, за погодженням з архієпископами та єпископами, королям і князям дозволено діяти проти таких осіб (кан. 20).
Собор відлучив і засудив тих (єретиків), які заперечували таїнства, наказав покарати їх світською владою («potestates exteras»; кан. 23). Суворе засудження лихварства передбачало не лише покарання «знеславленням», але й заперечення християнського поховання нерозкаяних (кан. 13). Оголошено недійсними постанови, ухвалені П’єрлеоне (антипапою Анаклетом II) «та іншими розкольниками та єретиками» (кан. 30).
Значення
Собор відобразив загальну тенденцію цієї доби — посилення доцентрових процесів та рух до відновлення інституційної та правової єдності в Католицькій церкві, зростання ефективності папської законодавчої влади.
Конституції Другого Латеранського собору, порівняно з канонами Першого Латеранського собору, розлогіші й деталізованіші, наголошують на наслідках і покараннях за протиправні дії. Порушники закону мусять понести відповідне покарання: окремі дії призводять не лише до відлучення, але й до заборони християнського поховання. Під церковне засудження і покарання підпадали лихварство, підпали і спустошення, участь у турнірах і використання смертельної зброї (луків і арбалетів). Багато в чому це було продовженням руху «перемир’я Божого» і спробою захистити від насильства деякі вразливі категорії некомбатантів: духовенство, пілігримів і селян.
18 із 30 канонів Другого Латеранського Собору були включені в «Декрет Граціана» (повністю — канони 2, 4–6, 8, 19–21, 26–28; частково — 7, 10, 12, 15–16, 18, 22).
Додатково
Граціан під час коментування соборних канонів тільки двічі посилався на Другий Латеранський собор як на законодавче джерело (канони 18–20, 28). У решті цитат Граціан віддавав перевагу авторитету особи, а не Собору: «папа Інокентій» (канони 2, 7–8, 15), «Інокентій II» (канони 4–6, 10, 12, 22, 26–27) або «папа Інокентій II» (кан. 16).
Джерела
- Sacrorum conciliorum nova et amplissima collectio : in 53 t. / Еd. by G. Mansi et al. Venice : Antonio Zatta, 1776. T. 21 (1109–1165). Р. 523–533.
- Citado en el Magisterio // Biblia Clerus. URL: https://www.clerus.org/bibliaclerusonline/es/index3.htm
Література
- Lenherr T. Die Summarien zu den Texten des 2. Laterankonzils von 1139 in Gratians Dekret // Archiv für katholisches Kirchenrecht. 1981. Bd. 150. P. 528–551.
- Larson A. A. Early Stages of Gratian’s Decretum and the Second Lateran Council: A Reconsideration // The Bulletin of Medieval Canon Law. 2007. Vol. 27. Р. 21–56.
- Duggan A. J. Conciliar Law 1123–1215: The Legislation of the Four Lateran Councils // The History of Medieval Canon Law in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. Р. 318–366.
- Brett M., Somerville R. The Transmission of the Councils From 1130 to 1139 // Pope Innocent II (1130–43): The World vs the City / Ed. by J. Doran, D. Smith. London : Routledge, 2016. P. 226–271.
- Dusil S. The Emerging Jurisprudence, the Second Lateran Council of 1139 and the Development of Canonical Impediments // The Use of Canon Law in Ecclesiastical Administration, 1000–1234 / Ed. by M. Eichbauer, D. Summerlin. Leiden; Boston : Brill, 2019. P.140–158.
- Санжаров В. А. Оформлення системи церковного права в Західній Європі у XII столітті. Декрет Граціана // Прикарпатський юридичний вісник. 2021. Вип. 6 (41). C. 18–21.
- Павлюх О. А., Санжаров В. А., Бинюк Н. М. Значення соборного законодавства для реформи Церкви та розвитку канонічного права в ХІІ столітті: Латеранські Собори 1123, 1139, 1179 років // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 4. С. 50–54. URL: http://www.lsej.org.ua/4_2022/10.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Другий Латеранський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Другий Латеранський собор (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
