Наукове товариство імені Шевченка
Науко́ве товари́ство і́мені Шевче́нка, НТШ — найстаріша наукова інституція в Україні, що існує дотепер.
Перше наукове товариство, що відігравало роль української академії наук.
Зміст
Історична довідка
Заснування
Засноване у м. Львові 1873 з ініціативи громадських діячів Наддніпрянщини та Галичини як літературна організація під назвою Товариство імені Шевченка. У перші десятиліття існування мало на меті сприяти розвитку української літератури й науки в обхід перешкод уряду Російської імперії (Валуєвський циркуляр 1863 та ін.). Статут товариства, розроблений за дорученням української Громади членом Кирило-Мефодіївського братства Д. Пильчиковим і публіцистом та істориком М. Драгомановим, був затверджений у Галицькому намісництві 11.12.1873.
Фонд товариства заснували письменник О. Кониський і полтавська поміщиця, графиня Є. Милорадович (1832–1890; тепер Україна; див. Милорадовичі), до яких приєдналися Д. Пильчиков, депутат Галицького сейму, священник С. Качала (1815–1888; тепер Україна) і голова Ради присяжних повірених м. Харкова М. Жученко (1840–1880; тепер Україна). Основний фінансовий внесок забезпечила Є. Милорадович.
За статутом завданням товариства було «спомагати розвій руської (малоруської) словесности». Статуарними членами-засновниками стали (з формальних причин) лише громадяни Австро-Угорської імперії: священник С. Качала; радник м. Львова, купець-книготорговець М. Димет (1819–1890; тепер Україна); радник м. Львова М. Коссак (1815–1890; тепер Україна), професори Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка) Омелян Огоновський та Олександр Огоновський; доктор права К. Сушкевич; інженер Т. Барановський (1840–1897; тепер Україна); редактор Л. Лукашевич (1839–1882; тепер Україна); вчитель, майбутній депутат сейму Ю. Романчук.
Першим головою товариства став доктор К. Сушкевич, видавець першого повного «Кобзаря» Т. Шевченка (1867).
Період 1873–1892
Діяльність 1873–1892 зосереджувалася на консолідації українських інтелектуальних сил навколо Товариства, організації видавничої справи (з лютого 1874 почала роботу друкарня Товариства), сприянні літературній і науковій діяльності. За перші 18 років роботи під егідою НТШ побачили світ українською мовою («руською» або «русько-українською») понад 920 видань (художня, наукова й освітня література). Серед здобутків — перший багатотомний нарис історії української літератури — «Исторія литературы рускои» Омеляна Огоновського (у 6-ти томах, 1889–1894), праці з доказового обґрунтування самобутності української мови й літератури, зокрема, І. Нечуя-Левицького «Українство на літературних позвах з Московщиною» (Львів, 1890) та ін.
Період 1892–1913
Цей період розпочався з реформи Товариства й перетворення його на науковий осередок за зразком наукових товариств державних націй. Ідеологію перетворення Товариства на установу, яка б «стала засновником будущої українсько-руської академії наук», розробляв О. Кониський (з 1889) та професори О. Барвінський (м. Львів) та В. Антонович (м. Київ). Новий статут (за авторством О. Кониського) і назву «Наукове товариство імені Шевченка» (НТШ) затвердили на Загальних зборах 13.03.1892 (зареєстровані у Галицькому намісництві 16.11.1892). Керівним органом Товариства був Виділ на чолі з головою й науковим секретарем, якого обирали Загальними зборами (скликалися щодва роки). Діяло три секції — філологічна, історично-філософічна, математично-природописно-лікарська й низка комісій: правнича (створена 1894), археографічна (1896), етнографічна (1898), лікарська (1898), мовна (1899), статистична (1906), бібліографічна (1909), фізіографічна (1909).
Товариство мало кілька категорій членів: звичайні, дійсні, засновники і почесні. Перший корпус дійсних членів (звання присвоювали лише на підставі наукової кваліфікації) обрали 01.06.1899 (32 особи). 1892 було засновано головний друкований орган — журнал «Записки НТШ» (ЗНТШ; до 1913 вийшло друком 114 томів). Згодом почали виходити й інші видання НТШ: «Часопись правнича» (з 1894), «Часопись правнича і економічна» (з 1890); «Руська історична бібліотека» (з 1894); «Жерела до історії України-Руси» (з 1895); «Етнографічний збірник» (з 1895); «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (з 1896); «Збірник Математично-природописно-лікарської секції» (з 1897); щомісячний «Літературно-науковий вістник» (з 1898); «Збірник Історично-філософічної секції» (з 1898), в якому вийшло 8 томів «Історії України-Руси» М. Грушевського (томи 6–8 — паралельно з виданням окремими томами в м. Києві); «Збірник Філологічної секції» (з 1898); «Матеріяли до українсько-руської етнольоґії» (з 1899); «Хроніка НТШ» (з 1900, українською та німецькою мовами), «Правнича бібліотека» (з 1901); «Українсько-руська бібліотека» (з 1902); «Українсько-руський архів» (з 1906); «Студії з поля суспільних наук і статистики» (з 1909); «Матеріяли до української бібліографії» (з 1909). Ці серійні видання сформували першу українську наукову періодику, започаткували у багатьох сферах формування української наукової термінології.
У друкарні НТШ системно виходили зібрання творів українських класиків (серія «Руська писемність»), першодруки українських письменників і переклади кращих творів зарубіжних авторів (керівництво Українською видавничою спілкою здійснювали І. Франко та В. Гнатюк).
Станом на 1913 НТШ встановило наукові контакти й обмін книжками і часописами з 236 науковими установами світу.
Ключовими постатями НТШ другого етапу були фундатор Товариства О. Кониський, голова Товариства М. Грушевський, директор Філологічної секції І. Франко, секретар НТШ В. Гнатюк, голова друкарні НТШ у 1881–1911 К. Беднарський (1848–1911; тепер Україна).
Від 1894 до Першої світової війни австро-угорська влада фінансувала діяльність НТШ з місцевого й державного бюджету, проте придбання нерухомості й обладнання (Академічний дім, музей, бібліотека, книгарня, друкарня й палітурня) здійснювалися переважно за внески меценатів (див. Меценатство) — Є. Чикаленка, В. Симиренка, П. Пелехіна (1842–1917, тепер Росія), Т. Дембицького (1845; тепер Польща — 1915; тепер Австрія) та ін.
Період 1914–1944
Діяльність НТШ періоду 1914–1944 була обумовлена особливостями функціонування в умовах Першої і Другої світової війни та міжвоєнних років. Через захоплення м. Львова російськими військами (1914) керівництво Товариства перебувало у м. Відні, засідання комісій і секцій не скликали.
Окупаційна влада закрила книгарню й бібліотеку, конфіскувала друкарню, Академічний дім було перетворено на казарми. Товариство зазнало значних фінансових і матеріальних втрат.
У міжвоєнну добу дискримінаційна політика польського уряду щодо українських інституцій призвела до різкого скорочення фінансових і організаційних можливостей НТШ. У 1921 Товариство організувало Львівський таємний український університет (існував до 1925) з філософським, правничим і медичним факультетами й технічним відділом; ректором університету став голова НТШ В. Щурат.
У 1920-х продовжували виходити «Записки НТШ» і «Хроніка НТШ» (інші серійні видання випускалися нерегулярно). З’явилися нові часописи: «Лікарський вісник» (з 1920), «Стара Україна» (з 1924), «Українська книга» (з 1937), «Сьогочасне і минуле» (1939), «Українська музика» (1939). Вийшла друком перша новітня «Українська загальна енциклопедія» («Книга знання») у 3-х томах за редакцією І. Раковського. В. Кубійович і М. Кулицький видали «Атлас України і сумежних країв» (1937) і «Географію українських і сумежних земель» (1938).
Заходами Комісії охорони природи НТШ за сприяння члена НТШ з 1925 митрополита Андрея Шептицького утворено на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко біля урочища Підлютого (тепер Івано-Франківська область) та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори.
До найважливіших здобутків членів НТШ у цей період в галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (пізніше названо рентгенівськими променями), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зарицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та ін.
На 1920-ті припадає період різнобічної співпраці НТШ із Всеукраїнською академією наук (ВУАН), зокрема взаємодія з її Історичною секцією під керівництвом М. Грушевського, співпраця в укладанні термінологічних словників, вироблення спільного проєкту українського правопису (Харківський правопис, 1928) тощо, але ці тенденції перервалися у 1930-ті репресіями проти багатьох науковців ВУАН.
Після окупації Західної України радянськими військами (1939) почалася політика планомірної ліквідації Товариства, яка завершилася примусовим саморозпуском на Загальних зборах 14.01.1940 і прийняттям його власності на баланс Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (тепер Національна академія наук України). Напівлегальна обмежена діяльність НТШ під час німецької окупації тривала до 1944, обов’язки голови НТШ виконував І. Боднар (1880–1968; тепер Україна).
Період 1947–1989
1947–1989 НТШ діяло в еміграції. З ініціативи В. Кубійовича 30.04.1947 у м. Мюнхені скликано Загальні збори (прибуло 29 дійсних і 23 звичайних члени), на яких прийнято рішення про відновлення Товариства в еміграції під проводом І. Раковського.
1948 у м. Берхтесґадені (земля Баварія, Німеччина) обговорено проєкт «Енциклопедії українознавства» (ЕУ) та ухвалено рішення про створення спеціального інституту.
У 1951 Головний виділ Товариства перенесено до м. Сарселя (тепер регіон Іль-де-Франс, Франція), де 1952 постав Європейський відділ НТШ на чолі з В. Кубійовичем (осередок у м. Сарселі став неформальним центром НТШ в еміграції, тут розташовувалось бюро ЕУ).
Відділи НТШ зі своїми управами і статутами постали у США (м. Нью-Йорк; 29.09.1947), Канаді (м. Торонто; 01.10.1949) та Австралії (м. Сідней; 26.08.1950). У 1955 зазначені відділи перетворили на автономні крайові Товариства, а Головний виділ перейменовано на Головну раду НТШ (її президентом став голова НТШ Америки Р. Смаль-Стоцький, генеральним секретарем — В. Кубійович).
Серед найвагоміших досягнень цього періоду — створення «Енциклопедії українознавства». 1949–1952 за редакцією В. Кубійовича видано предметну частину енциклопедії в 3-х томах (ЕУ-1), 1953–1989 — алфавітну частину в 10-ти томах (ЕУ-2), енциклопедичні статті до якої готували близько 200 науковців. 1963 і 1971 з’явився англомовний варіант ЕУ-1, спільно з Канадським інститутом українських студій підготовлено англомовну ЕУ у 5-ти томах [англ. «Encyclopedia of Ukraine»; 1984–1993; співредактор Д. Гусар-Струк (1940; тепер Україна — 1999; Німеччина)].
Продовжено видання «Записок НТШ» у формі монографій і тематичних збірників (у 1948–2001 вийшло 62 томи). Зокрема, на правах окремих томів ЗНТШ вийшла друком низка монографій, які стали класичними: «Княжа Русь-Україна та виникнення східньослов’янських націй» М. Чубатого (т. 178; 1964), «Жидівська національна автономія в Україні 1917–1920» С. Гольдельмана (т. 182; 1967; переклад з їдишу), «Українці в Польщі після Другої світової війни, 1944–1984» (т. 208; 1990) М. Трухана (1925; тепер Білорусь — 2011; Німеччина) та ін. Тривало видання «Хроніки НТШ», започатковано нові серії — «Бібліотеки українознавства» (від 1949, 62 томи) та «Українського архіву» (від 1960, 43 томи). У 1950-х НТШ в Америці ініціювало видання англомовного журналу «Праці Наукового товариства імені Тараса Шевченка» (англ. «Proceedings of the Shevchenko Scientific Society»).
Публікувалися циклостилеві інформаційні обіжники: «Бюлетень головної ради наукових товариств ім. Шевченка» (з 1950), «Бюлетень Американського відділу Наукового товариства ім. Шевченка» (з 1952), неперіодичні «Звіти управи Наукового товариства ім. Шевченка в ЗДА (Злучені Держави Америки — варіативна назва США серед емігрантів з України)». 1963–1987 для забезпечення збору коштів на видання ЕУ в м. Сарселі виходив друком неперіодичний бюлетень «Вісті з Сарселю».
Під егідою НТШ вийшла низка фундаментальних наукових праць, зокрема: «Археологія України» Я. Пастернака (1961), «Історія українського війська» (1953) та «Історія української культури» (1964) І. Тиктора, «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» у 5-ти томах С. Килимника (1955–1956), довідник «Українці в Австралії» (1966, 1998) та ін.
У цей період проведено знакові наукові заходи, зокрема науковий форум з нагоди 80-ліття НТШ (1953), Ювілейний конгрес до 100-річчя Товариства (1973), конгрес до тисячоліття хрещення Руси-України (1988), численні славістичні конференції та ін. Особливим результатом діяльності НТШ в Америці є встановлення пам’ятника Т. Шевченкові у м. Вашингтоні (1964).
Характеристика
Сучасний період історії Товариства розпочався 21.10.1989, коли на Установчих зборах у м. Львові було відновлено НТШ в Україні та затверджено статут Товариства (нова редакція — 1997). Першим головою відновленого НТШ в Україні обраний О. Романів, з 1992 — Генеральний Секретар Світової Ради НТШ.
Керівним органом є Президія, склад якої (включно з головою, заступником і науковим секретарем) переобирають на загальних звітно-виборчих зборах кожні три роки. Наукову роботу здійснюють у 6-ти секціях (історично-філософська, філологічна, етнографії та фольклористики, мистецтвознавства, фізико-математична, природознавства й медицини) і 37-ми комісіях.
Зв’язок між ними підтримують через Раду НТШ, яку скликають кілька разів на рік. Від 1996 виникло 20 територіальних осередків і Донецьке відділення НТШ (голова — В. Білецький), які об’єднують разом із Львівським центром близько 1 400 науковців.
Перевидано в Україні «Енциклопедію українознавства» в 11-ти томах, організовано видання «Вісника НТШ» і «Хроніки НТШ», серії «Українознавча бібліотека НТШ», започатковано збірники «Праці НТШ», «Лікарський збірник», «Львівські хімічні читання», «Математичний вісник НТШ», «Донецький вісник НТШ», книжні серії «Українознавча наукова бібліотека НТШ», «Мемуарна бібліотека НТШ», «Визначні діячі НТШ», «Архівні джерела». У період 1990–2021 Товариство видало понад 900 назв книжок. Спільно з Інститутом енциклопедичних досліджень НАН України видається «Енциклопедія ‘‘Наукове товариство ім. Шевченка’’» (з 2012 вийшло 5 томів).
Зарубіжні відділення НТШ на новітньому етапі історії продовжують широку культурно-наукову діяльність. Для реалізації ювілейного шевченківського проєкту створено Інститут джерелознавства НТШ Америки (2010) і видано низку фундаментальних праць, зокрема «Тарас Шевченко в критиці» (2013, 2016), факсимільне видання «Гайдамаків» Т. Шевченка з бібліографічним дослідженням першого видання О. Федорука (нар. 1938; Франція) і монографією Г. Грабовича «Шевченкові “Гайдамаки”: Поема і критика» (2013); вийшла друком «Енциклопедія української діаспори» (2009, 2012, 2018, т. 1, кн. 1–3: США; 1995, т. 4: Австралія) за редакцією В. Маркуся (головний редактор), Д. Маркусь (1935; тепер Україна — 2008; США) та О. Поповича; виходить журнал перекладів українських художніх творів англійською мовою «Українська література: журнал перекладів» (англ. «Ukrainian Literature: A Journal of Translations») та ін.
Керівництво
Голови НТШ у м. Львові: К. Сушкевич (1873–1885), С. Громницький (1885–1887, 1889–1891), Д. Гладилович (1887–1889, 1891–1892), Ю. Целевич (1892–1893), О. Барвінський (1893–1897), М. Грушевський (1897–1913), С. Томашівський (1913–1918), В. Щурат (1919–1923), К. Студинський (1923–1932), В. Левицький (1932–1935), І. Раковський (1935–1940), О. Романів (1989–2005), О. Купчинський [нар. 1934; тепер Україна; (2005–2014)], Р. Кушнір (від 2014).
Голови НТШ в Європі: І. Раковський (1947–1949), З. Кузеля (1949–1952), В. Кубійович (1952–1985), А. Жуковський (1985–1997, 2000–2011), Д. Гузар-Струк (1997–1999), С. Дуніковський (від 2011).
Голови НТШ у США: М. Чубатий (1947–1952), Р. Смаль-Стоцький (1952–1969), М. Стахів (1969–1974), О.-В. Андрушків (1974–1977), Я. Падох (1977–1990), Л. Рудницький (1990–2000), Л.-М.-Л. Залеська-Онишкевич (2000–2006), О. Попович (2006–2012), Г. Грабович (2012–2018), Г. Гринь (з 2018).
Іноземні члени
Світовий рівень діяльності НТШ підтверджується участю в роботі численних іноземних дійсних членів, які сприяли авторитету та розвитку Товариства. Серед них В. Ягич (1838; тепер Хорватія — 1923; Австрія) та О. Пипін (перші іноземні члени НТШ), О. Шахматов, А. Брюкнер, Я. Н. Бодуен де Куртене, Д. Гільберт, А. Єнсен, Р. Ф. Кайндль, К. Ф. Клейн, А. Мазон, Л. Нідерле, Т. Масарик, А. Айнштайн (з 1926), М. Планк та інші.
Значення
Товариство відіграло ключову роль у становленні, організації та поширенні наукових досліджень і літературного процесу на землях України як частини європейської культурної спільноти. Члени НТШ у своїх численних працях науково обґрунтували окремішність української мови, історії, етносу, чим заклали теоретичні підвалини для перетворення українців на державну націю.
Поєднуючи інтелектуальні сили розділених частин України, НТШ стала важливим чинником соборності України, спрямовуючи свій науковий потенціал передусім на національне відродження та модерне становлення української нації й української державності. Іноземні відділи НТШ стали об’єднавчими духовними центрами української діаспори, осередками вільної науки, посланцями українознавства у західному світі.
Цитати
В. Кубійович:
«Товариство… мусіло дати відсіч російським намаганням викреслити українську народність із карти Европи»цит. за: Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1991. 53 с.
О. Романів:
«НТШ в Україні… стає рушієм державотворчих процесів і носієм традицій кращої духовної спадщини українства, які так необхідні понівеченому епохою тоталітаризму суспільству та нації».цит. за: НТШ: Етапи діяльності // Вісник Академії наук УРСР. 1990. № 3. С. 69–76.
Література
- Дорошенко В. Огнище української науки: Наукове товариство імени Т. Шевченка. Нью-Йорк; Філадельфія : Америка, 1951. 116 с.
- Романів О., Грицак Я. НТШ: Етапи діяльності // Вісник Академії наук УРСР. 1990. № 3. С. 69–76.
- Кубійович В. Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1991. 53 с.
- Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці / Упоряд. О. Романчука. Львів : Меморіал, 1992. 540 с.
- Хроніка Донецького відділення Наукового Товариства ім. Шевченка : в 2 ч. / Упоряд. В. С. Білецький. Донецьк : Наукове товариство імені Шевченка, 2007–2012.
- Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка» : в 4 т. Львів : Наукове товариство імені Шевченка; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012–2019.
- Купчинський О. Наукове товариство ім. Шевченка: дослідження, матеріали / Ред. кол.: С. Гелей, І. Гирич, У. Єдлінська та ін. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2013. 492 с.
- Кушнір Р. М., Фелонюк А. В. Наукове товариство імені Шевченка: історія, сьогодення, майбутнє // Вісник Національної академії наук України. 2019. № 1. С. 64–84.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Наукове товариство імені Шевченка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Наукове товариство імені Шевченка (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 26.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
