Бароко (образотворче мистецтво)
Баро́ко (італ. bаròссо, фр. baroque, букв. — вибагливий, химерний, від португ. barroco — перлина неправильної форми) — напрям у мистецтві кінця 16–18 ст.
Історична довідка
В образотворчому мистецтві бароко поширилося насамперед в Італії, Іспанії, Португалії, Фландрії (яка перебувала під владою Іспанії), дещо пізніше — в Німеччині, Австрії, Англії, Скандинавії, Східній Європі, Новому світі. У 18 ст. бароко набуло своєрідного розвитку в Росії. Водночас ні у Франції, ні у Нідерландах воно не стало панівним напрямом мистецтва.
На рубежі 16–17 ст. центром розвитку бароко було м. Рим. У живописі Італії існувало два головних напрями: болонський академізм і караваджизм, пов’язаний з ім’ям майстра раннього бароко Караваджо.
Першим представником зрілого бароко в Італії був Дж. Ланфранко (1582–1647; Італія). У фресці «Вознесіння Богородиці» в куполі базиліки Сант-Андреа-делла-Валле (1625–1628) у м. Римі він відмовився від поділу розпису на окремі поля і прагнув створити ілюзію єдиного простору. Зразком для барочних алтарних образів стала його картина «Екстаз святої Маргарити Кортонської» (1622), яка вплинула на Дж. Л. Берніні, що створив у схожому стилі скульптурну композицію «Екстаз святої Терези» (1645–1652).
У живописних роботах П. ді Кортона (1596–1669; тепер Італія) панує релігійно-міфологічний декоративний стиль. Фреска «Алегорія Божественного Провидіння» (1633–1639) у палаццо Барберіні в м. Римі виконана в ілюзорному, типово бароковому жанрі з перспективою знизу вгору. Розпис займає всю стелю зали, знаменує собою один із поворотних моментів у монументальному живописі епохи бароко. Твір називають маніфестом бароко в живописі.
Італійське бароко репрезентоване також іменами Гверчіно (монументально-декоративний живопис з реалістичними типажами і світлотінню у стилі караваджизму), колориста Д. Фетті, Л. Джорджано (1634–1705; Італія), Б. Строцці (1581–1644; Італія) та ін. Представниками академічного напряму римського барочного живопису були А. Саккі (1599–1661) та К. Маратта (1625–1713). Романтичний напрям живопису епохи бароко (зокрема у пейзажі) пов’язаний з творчістю С. Роза (1615–1673; тепер Італія) та А. Маньяско. До пізнього бароко належать вівтарні образи і портрети Дж. М. Креспі (1665–1747; Італія).
Яскравими представниками живопису епохи бароко були художники: в Іспанії — Ф. де Сурбаран, Д. Веласкес, у Фландрії — П. П. Рубенс, А. Ван Дейк, Я. Йорданс, у Нідерландах — Рембрандт, у Франції — К. Лоррен, Н. Пуссен та інші.
Характеристика
Мистецтво бароко характеризується яскравою та виразною декоративністю, пишнотою, парадністю у поєднанні з бурхливою емоційністю та патетикою. Порівняно з мистецтвом доби Відродження, в епоху бароко змінились композиція, кольорова гама, удосконалилася техніка світлотіні.
Художні прийоми мистецтва бароко:
зміщення фігур з власного центрального положення та побудова груп переважно за діагональними лініями (підсилює враження руху та сприяє новій передачі простору);
переважання світлотіньових контрастів над лініями, порушення принципів поділу простору на плани;
використання різноманітних контрастів, образів та рухів, протиставлень освітлених та затінених планів, контрастів кольору;
яскраво виражене прагнення декоративності.
У творах змінюється живописна фактура, вона переходить від лінеарнопластичного трактування форм до ширшої живописності бачення.
Улюблені сюжети живопису: чудеса і мучеництва, присутні яскраво виражені гіперболічність, афектованість, патетика тощо.
Бароко в Україні
У першій половині 17 ст. барокові тенденції в малярстві були мало відчутні. Поряд з релігійним розвивалися світські жанри — портрет, історико-батальний. Іконопис домінував в українському мистецтві, суттєво змінився його образний лад під впливом ренесансних і маньєристичних форм. Фігуру на іконі зображували реалістично, на основі знань пластичної анатомії, відповідно писали драпірування, тканини. У празникових і страсних сюжетах художники часто орієнтувалися на західноєвропейську іконографію, джерелом якої були німецькі та голландські гравюри. При цьому іконопис зберігав багато давньоруських ознак (золоте тло, поруч з прямою — зворотна перспектива) жанрів. Помітний вплив на іконопис мав зв’язок між народними і високопрофесійними митцями. Дидактизм і моралізаторство все ж можна вважати одними з ранніх ознак бароко.
Високий іконостас, який поширився в той час, виконував важливу теологічну функцію: майже кожен зведений ансамбль мав свою ідейно-художню програму, зображення на іконах та супроводжувальні тексти були полемічно загостреними і відображали потреби національно-визвольної боротьби. Наприклад, іконостаси Церкви Святої Параскеви П’ятниці у м. Львові, 1-а пол. 17 ст.; Успенської церкви у м. Львові, 1630–1638, створені художниками Ф. Сеньковичем (рік народження невідомий — 1631; тепер Україна) і М. Петрахновичем (бл. 1600 — після 1666; тепер Україна). Інтерес до побутових деталей та міщанського костюму, який виник в іконописі (ікона «Старозавітна Трійця» в іконостасі Церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині, 1650), був своєрідною трансформацією тенденцій східноєвропейського бароко.
Найменш чітко стиль бароко виявився в портреті, де ренесансний гуманізм пригнічувався панегіричністю (див. Панегірик), схематичною умовністю, зовнішньою декоративністю, які визначили пізніше його бароковий характер, — портрети Сигізмунда ІІІ Вази (Ш. Богушович, 1611), К. Збаразького (невідомий художник, 1622). Композиції деяких зображень наслідували кінний живописний портрет (поховальна хоругва з портретом Т. Хмельницького, середина 17 ст.).
Під впливом мистецтва бароко в живописі України розвивалися історичний та історико-батальний жанри. Картини панегіричного характеру, які прославляли королівську династію та магнатів, виконували на замовлення художники при королівських дворах. Відтворення на грандіозних полотнах битв претендували на документальну ґрунтовність («Битва під Клушином» Ш. Богушовича, 1620). Особливо панегіричним було втілення образу польського короля Яна ІІІ Собеського, кінний портрет якого вводився в кожну панораму битви («Битва під Віднем» і «Битва під Парканами» М. Альтамонте, обидві — кінець 17 ст., Костел Святого Лаврентія в Жовкві). Як апофеоз королівської влади ці твори художніми засобами підкреслювали серед воїнства особу короля. Для монументального живопису були характерними символіка та алегорія (розписи плафона, присвячені гетьману С. Конецпольському в Підгорецькому замку, 17 ст.).
Монументальний живопис 2-ї половини 17 ст. — початку 18 ст. зберігся головним чином у дерев’яних церквах. Риси бароко у ньому відчутні в прагненні до дидактики, у створенні складних концептуальних програм, у підкресленні теми покаяння. На межі 17 і 18 ст. ця тенденція зростає. Живописців все більше надихає ораторська, полемічна література, алегорія, оповідне трактування релігійних сюжетів, зображення своєрідних топографічних карт на стінах (розписи Церкви Святого Юра у Дрогобичі, 1651–1678, 1711–1714, та каплиці див. Хрестовоздвиженської церква та дзвіниця в Дрогобичі, 1672). Зв’язок живопису з поетикою української літератури бароко, її проповідницького жанру помітний в класичній пам’ятці київської школи монументального живопису — розписі Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври (1732–1734).
Важливу роль козацтва відображено в стінописі. Портрети П. Конашевича-Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Самойловича та ін. зображено на стінах Успенського собору Києво-Печерської лаври (17 ст.), Троїцького собору Густинського Свято-Троїцький монастиря (1676) та ін.
На початку 18 ст. католицькі та уніатські церкви посилили в костелах пропагандистський характер живопису, відродивши ілюзорність малярства 17 ст. Містичні композиції як теологічний коментар католицизму були підключені до театралізованого літургічного обряду. Художники звернулися до алегорії, барокової емблематики, коментували абстрактні поняття релігії.
Зберігаючи давньоруські архітектурні принципи щодо організації внутрішнього простору, українська дерев’яна церква у своєму стінописі зазнала лише деякого впливу мистецтва рококо.
У 2-й половині і наприкінці 17 ст. бароко своєрідно відобразилося в українському іконописі та портреті, які стилістично пов’язані між собою. Оволодівши реалістичними засобами зображення людини, перспективою, краєвидом, художники в іконі все ж зберегли традиційні риси релігійного живопису. Втручання західноєвропейської іконографії в сюжети на теми «празників», «страстей», «п’ятдесятниць» не призвело до істотних змін у змісті іконостаса. Церква зберігала жанрові форми в ярусі «Моління», в намісних іконах Богоматері з дитиною і Христа-Пантократора, хоч образи святих, Марії, Христа вже писали із знанням пластичної анатомії, а їхній одяг — відповідно до реалістичної пластики драпірування. Посилилися драматизм та експресія у трактуванні навіть традиційних сюжетів. Заглиблене різьблення іконостасів вимагало більшої насиченості кольорів (у драпіруванні, пейзажному тлі ікон), соковитості барокових орнаментів. Особливим різьбленням виділявся перший ярус іконостаса, у ньому органічно співіснували ворота — царські, ажурні, південні та північні — з живописним зображеннями архангелів тощо.
Про весь діапазон пошуків у рамках стилю бароко, специфічно трансформованих в українському живописі, свідчать твори майстрів жовківської школи різьблення на дереві та малярства (І. Руткович, Й. Кондзелевич; див. Богородчанський іконостас).
У зв’язку з розвитком портретного жанру в іконах з’являються численні ктиторські (див. Ктитор) та епітафіальні (див. Епітафія) зображення, серед яких особливий інтерес становлять композиції, створені в м. Києві та містах Лівобережної України. Найчіткіше риси бароко виявляються в портретах козацької старшини, де поєднано традиційну іконографію, іноді з відголосками окремих готичних зразків, з декоративно-площинною фігурою донатора, сповненого гордовитого козацького самоутвердження («Розп’яття з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки», кінець 17 — початок 18 ст., м. Пирятин).
Наприкінці 17 — на початку 18 ст. в Україні розвивався бароковий портрет, емоціональний ефект якого полягав у тому, що небіжчика зображували на його труні (портрети А. Красовської, 1714; М. Чайковського, 1762).
У 1-й пол. 18 ст. популярними стають ікони «Покрова Богоматері». Це твори, в яких зображено дію, що відбувається звичайно в інтер’єрі церкви на тлі пишних барокових іконостасів. У них часто можна знайти групові портрети замовників. Іконографія «Покрови Богоматері» передбачає зображення двох сфер — небесної та земної, події та чуда. У давніх пам’ятках небесна — основна. У пам’ятках періоду бароко перемагає земна сфера, в легендарній події канонічні персонажі та зображення сучасників художника відіграють однакову роль (ікона «Покрова Богоматері» зі Покровської церкви в Сулимівці Київської області, Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському, Чернігівської області).
Зріле бароко (1730-ті) в іконописі представлене пам’ятками київської школи (іконостаси Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях і Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври). У них виявилися всі барокові ознаки, характерні для українського живопису, — концептуальність задуму, реалістичні засоби зображення, пафос і патетика, декоративність, що підкреслювалася безліччю орнаментів на іконах, костюмах персонажів за їх умовного площинного трактування. Інтер’єри на іконах відзначені пишністю і багатством, персонажі намісного ряду, «Моління» світяться золотом і сріблом. Але й тут світ божественний певною мірою тотожний світу реальному: святі й миряни одягнені в костюми того часу, нерідко мають конкретні портретні характеристики. В іконостасах з’явилися численні геральдичні (див. Геральдика) композиції. Зріле бароко в іконописі було досить стійким явищем, що яскраво підтверджував виконаний 1762 іконостас Вознесенської церкви в Березні (тепер смт Чернігівської області, церква не існує).
Від 2-ї половини 18 ст. в живопису українського бароко з’явилися риси занепаду, що позначилося і на схоластичній течії іконопису, алегоричних творах складного теологічного змісту. Портрети, створені у 18 ст. художниками в м. Києві та на Лівобережжі, виявили особливості національної трансформації стилю бароко. Правдивість у відтворенні індивідуальних рис портретованого не домінувала, а натомість переважала узагальненість образу. Підкреслювалися риси, притаманні уявленням про ідеал козацької знаті: гордовитість, соціальна гідність, імпозантна величність, мужність, підтверджені зображенням герба, воїнських атрибутів. Попри монотонність композиційних схем портретів (на повний зріст, поясний, погрудний), їх вирізняє велика різноманітність декоративних рішень, що йде від традицій іконопису (портрет знатного товариша Війська Запорозького Василя Гамалії, середина 18 ст.; тепер в зберігається в Національному художньому музеї України). Українському портрету бароко не властивий драматизм, він радше виняток (портрет князя Дмитра Долгорукого, художник монах Самуїл, 1769). Домагаючись площинної килимовості цілого, репрезентативної імпозантності портретованих, митці зображували козацьку верхівку в парадних костюмах з багато орнаментованих тканин. У портретах багато умовного, відсутня просторовість, часто введено драпірування, портретований ніби наближений до глядача, завдяки чому ці твори органічно вписувалися в церковний інтер’єр (портрети отамана Війська Донського Данила Єфремова, 1752, Стародубського полковника Михайла Миклашевського, середина 18 ст.). У такій самій манері написано портрети знатного духівництва, яке часто зображали в пишних, розшитих золотом ризах, перед престолами, вкритими килимами (портрет Димитра Ростовського, 1760-ті). Еволюція стилю бароко у портретах знайшла своє відображення в дещо зміненому силуеті фігури, зображенні рокайлевих атрибутів, меблів, рамах. Висока живописна культура творів, естетика образного ладу не зробили їх у 18 ст. анахронізмом.
Література
- Українське бароко та Європейський контекст. Архітектура. Образотворче мистецтво. Театр і музика / Відп. ред. О. К. Федорук. Київ : Наукова думка, 1991. 256 с.
- Бароко // Мистецтво України : у 5 т. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 153–155.
- Українське бароко : в 2 т. Харків : Акта, 2004.
- Lachi Ch. Le baroque et le classicism. Paris : Le Figaro, 2009. 430 p.
- Єрошкіна О. О. Епоха бароко. Харків : Харківський національний університет міського господарства ім. О. М. Бекетова, 2017. 123 с.
- Годж С. Коротка історія мистецтва / Пер. з англ. П. Мигаля. Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. 224 с.
- Cornea B. The Matter of Violence in Baroque Painting. Amsterdam : Amsterdam University Press, 2023. 184 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Міляєва Л. С. Бароко (образотворче мистецтво) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко (образотворче мистецтво) (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
