Втілення
Вті́лення — у найзагальнішому розумінні — оприявнення, уречевлення, здійснення в певній формі (зазвичай конкретній) ідеї, думки, проєкту тощо; у міфорелігійних уявленнях — зазвичай момент переходу з царини сакрального в сферу профанного, набуття надприродним матеріальної, тілесної, плотяної форми.
Зміст
Етимологія
Дієслово «втілити» вважають калькою з церковнослов’янського «въплътити» (букв. [увійти] у плоть). Є відповідником грецького «σαρκον» (похідне від грец. σάρξ — м’ясо, тіло); латинського «incarnare» (від префікса лат. in- — в-, у- та лат. саrо — м’ясо, тіло).
У релігійних традиціях концепт фіксує як момент переходу з царини сакрального в сферу профанного, так і навпаки — вияв через матеріальне, профанне надприродної сили, божественного. Ідея втілення є універсальною і наскрізною в міфорелігійних уявленнях (що потребує виявлення її конкретних, інваріантних історичних та соціокультурних смислів), значуще вплинула на міфопоетичну свідомость Стародавнього світу.
При цьому розрізняють поняття «втілення» (інкарнація, одномоментний акт) та «перевтілення» (реінкарнація, поліваріативний акт, завдяки якому долається розрив між природним та надприродним, між скінченним та нескінченним), а також «воплочення».
У міфорелігійних уявленнях
Так, у багатьох первісних племен поклоніння тотему (див. Тотемізм) передбачало вживання в їжу тотемних тварин і рослин. Ритуальне «богоїдство» (або теофагія, від грец. θεόρ — Бог і грец. υαγειν — поглинати), тлумачать як обряд, уґрунтований на вірі в те, що споживання м’яса жертовної тварини (пращура та покровителя роду) дозволяє не тільки перебувати у безпосередньому зв’язку з тотемом, але й втілити його якості (силу, сміливість, спритність, розум, сакральні знання тощо). З цією метою члени роду здійснювали ритуальне вбивство тотемної тварини та урочисто, за дотримання цілої низки обрядів і церемоній, споживали її.
Уявлення про те, що тварини є втіленням богів були поширені у Стародавньому Єгипті (наприклад, культ священного бика Апіса, якого вважали втіленням душі-ба бога Птага, або Птага-Сокара; культ священного бика Бухіса — душі-ба бога війни Монту). З уявленнями про втілення були пов’язані традиції муміфікації тварин (собак, кішок, бабуїнів, крокодилів, биків тощо), зведення для них спеціальних некрополів. Поряд із тим давньоєгипетські царі (фараони) ставали об’єктом поклоніння як уособлення, живе втілення богів Гора, Амона, Осіріса (приміром, ім’я Тутанхамон тлумачать як «живе втілення Амона»).
У класичній давньогрецькій міфології Психея постає як прекрасна молода дівчина, втілення людської душі. Її часто зображували у вигляді дівчини з крилами птаха або метелика. Образ Психеї, укорінений в античному мистецтві набув популярності у європейській художній культурі наступних епох.
Для прадавніх слов’янських вірувань, міфології та фольклору українців характерні уявлення про душу як втілену в образи пташки, хмаринки (які слугували її рухомим носієм), мерехтливої зірки. Вірили, що душа, втілившись у певну тілесну оболонку, могла знову повернутися у світ живих. Так, з давніх-давен на свято Севастійських мучеників (Сорока святих) у прильоті жайворонків українці вбачали повернення душі предків, які, за повір'ям, навесні відвідували рідні місця. Існували повір’я, що Мати-Земля, яка приймає душі померлих, здатна повертати їх знову у поцейбічний світ — новонародженим дітям, онукам. Ідея «кругообігу душі» відбивала уявлення про незнищенне втілювання, вічність, безкінечний процес творення та пере-творення життя.
Серед рис міфологічного світогляду стародавніх слов’ян вказують на бінарну опозицію світосприйняття (свої/чужі, добрі сили/злі сили). Виразним свідченням є уявлення про Білобога як втілення світла, добра, удачі, щастя, блага, уособлення денного та весняного неба й Чорнобога — відповідно, пітьми, зла, ворожих людині, руйнівних і нечистих сил (давнє слов'янське прокляття: «Щоб тебе Чорнобог убив!»).
У світових релігіях
Ідея багаторазового втілення безсмертної душі у щоразу нові тіла, безкінечне колесо нових народжень і смертей, є однією з наріжних для східних релігій, насамперед індуїзму (див. Сансара). За традиційними віруваннями, нова форма такого втілення обумовлена кармою — містичною енергію усіх дій, слів і думок людини. Іншим аспектом уявлень про сходження божественного в нижчі світи та втілення у різні тілесні форми є вчення про аватари бога Вішну.
Буддизм заперечує концепцію Бога як Творця або будь-яке Його втілення, проте зберігає (у дещо іншому тлумаченні) ідею переродження душі, взаємозв’язку всіх живих і стражденних істот, що нескінченно перевтілюються в циклі сансари, який призупиняється тільки для тих, хто досяг нірвани. Цікаві модифікації уявлень про перевтілення душі далай-лами присутні у традиції тибетського буддизму (ламаїзму).
В юдаїзмі відсутнє вчення про втілення Бога в будь-якій формі. Щоправда, у межах хасидизму, присутні міркування про втілення Божої сутності у цадика.
Втілення як воплочення (Боговтілення, Боговлюднення) — один із центральних догматів віри в християнстві, витлумачене як акт незбагненного з’єднання вічного Бога зі створеною Ним людською природою. Постулює чудо і таємницю народження Сина Божого (другої іпостасі Святої Трійці, Логоса), коли Він увібрав у Божественну іпостась людське єство і душу. Втілення — засадничий концепт у христології, згідно з яким Божественне Слово стало тілом в Ісусі Христі («І Слово стало тілом, і перебувало між нами», Ів. 1:14; див. також Ів. 3: 1-21; Кол. 2: 9; Фил. 2: 7-8).
Православне богослов'я витлумачує втілення Бога у людській природі як унікальне та неповторне. У Христі вседосконалий Бог поєднався зі звичайною, повноцінною (але знеособленою) людською природою. Таке втілення Боже відбувається на кожній Божественній літургії. Проте вважають, що Христос тільки один раз зійшов на землю (втілився), і християни, споживаючи Святі Дари, символічно беруть участь разом з Ісусом Христом і апостолами саме в тій, першій Таємній вечері.
Іслам цілковито заперечує вчення про втілення (хоча відомі погляди муджассімітів, араб. مجسمة — послідовників різних світоглядних шкіл, що намагалися приписати Аллагу ті чи інші тілесні й просторові характеристики). «Віра в Аллага» складає першу з п’яти основ (стовпів) мусульманського віровчення (див. Шагада). Сповідання єдинобожжя (таухід) вважається найвищою чеснотою і навпаки, його порушення (ширк) — найстрашнішим і єдиним непрощеним гріхом: «Аллах не прощає, коли Йому приписують рівних, але прощає все інше, крім цього, тому, кому побажає! І хто приписує Аллаху рівних, той чинить великий гріх!» (Коран 4:48). Найбільш точним виразом єдинобожжя вважається 112-та сура Корану: «Скажи: «Він – Аллах – Єдиний, Аллах — Той, до Кого прагнуть, не народив і не був народжений, і ніхто не був рівним Йому!» (Коран 112:1–4).
Значення
Ідея втілення слугувала підґрунтям, на якому вибудовували різноманітні вчення, релігійні уявлення і доктрини, виростали містико-філософські традиції, з їх прагненням до подолання ситуації «порубіжжя» в межах систем «природне/надприродне», «вічне/смертне», «скінченне/нескінченне». Різні вектори розгортання ідеї втілення притаманні теософській думці (О. Блаватська, А. Безант), неорелігійним рухам, релігійно-філософським і богословським концепціям, трансперсональній психології (так, засновник цієї течії С. Гроф вважає перевтілення не просто предметом віри, але фактом, який можна емпірично довести) тощо.
Дотепер ідея втілення задає нові смислові горизонти пошуку духовних основ та перспектив людського існування.
Див також: Боговлюднення, Реінкарнація
Джерела
- Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. М. Якубовича. Київ : ДУМУ «Умма», 2017. 433 с.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Eliade M. A. History of Religious Ideas : in 3 vol. Chicago : University of Chicago Press, 1981. Vol. 1. 508 p.
- Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія / Уклад. Я. Головацький. Київ : Довіра, 1991. 93 с.
- Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу : історично-релігійна монографія. Київ : Обереги, 1992. 424 c.
- Гаврилюк Т. Ідея надприродного в історії та сучасності. 2-ге вид., допов. Київ : ФОП Тарнашинський О. В., 2008. 175 c.
- Костомаров М. Слов’янська міфологія. Київ : ФОП Стебеляк, 2014. 200 с.
- Kompaniets L. Mystic-Philosophical Horizons the Idea of Reincarnation in Texts H. Blavatsky // Austrian Journal of Humanities and Social Sciences Scientific Journal. 2014. № 1. Vol. 2. P. 9–19.
- Предко Д. Є. Релігійні почуття: сутність та особливості прояву. Київ : Вадекс, 2018. 156 с.
- Предко О. І., Предко Д. Є. Формування феномена «безпека»: особливості міфо-релігійних контекстів // Софія. 2021. № 2 (18). С. 36–40.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко Д. Є. Втілення // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Втілення (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
