Григор'єв, Сергій Вікторович
Григо́р’єв, Сергі́й Ві́кторович (28.02.1896, м. Харків, тепер Україна — 10.06.1975, м. Сент-Пол, штат Міннесота, США) — архітектор, представник конструктивізму та радянського ретроспективізму, автор низки споруд у м. Києві.
|
Григор'єв, Сергій Вікторович | |
|---|---|
| Народження | 28.02.1896 |
| Місце народження | Харків |
| Смерть | 10.06.1975 |
| Місце смерті | Сент-Пол, Міннесота, США |
| Alma mater | Харківська державна академія дизайну і мистецтв |
| Місце діяльності | Україна, США |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | Конструктивізм (архітектура) |
Життєпис
1927 закінчив архітектурний факультет Харківського художнього інституту (тепер Харківська державна академія дизайну і мистецтв). З 1925 займався архітектурним проєктуванням для міст Харкова, Запоріжжя та ін. Працював у інституті «Діпромісто» і разом з ним 1934 переїхав із м. Харкова до м. Києва, який став столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Тут упродовж 1934–1941 очолював бригаду проєктувальників, яка виконувала урядові замовлення, був одним із провідних архітекторів республіки, членом Спілки архітекторів УРСР (з 1937 — член правління) та СРСР. Під час німецької окупації 1941–1943 не зумів евакуюватися на схід і з-під Харкова вимушено повернувся до м. Києва, де заробляв на життя створенням і розмальовуванням (разом із К. Кричевською-Росандич) іконостасів для церков у селах Київщини. Восени 1943 разом із сім’єю евакуювався на захід, протягом 1945–1949 перебував у таборах для переміщених осіб в окупаційній зоні західних союзників. 1950 переїхав до США й оселився у м. Сент-Пол, адміністративному центрі штату Міннесота, де працював архітектором.
Діяльність
Після Кримського землетрусу 1927 відбудовував будинки відпочинку у м. Ялті та готель у м. Алушті. Протягом харківського періоду своєї діяльності 1925–1933 запроєктував і спорудив багатоквартирні житлові будинки і комплекси у містах Харкові, Дніпропетровську (тепер м. Дніпро), Донецьку, Запоріжжі, Маріуполі. Тоді ж створив будівлі: амбулаторії у м. Кадіївці, «робітничого університету» у м. Ровеньках, електростанції цукрозаводу у м. Сумах та клубу цукрозаводу у м. Бурині, деревообробної фабрики у м. Луганську.
Якщо харківському періоду творчості Григор’єва притаманне тяжіння до концептуальних засад конструктивізму, то переїзд до м. Києва й початок виконання урядових замовлень хронологічно збіглися зі зміною творчої спрямованості всієї радянської архітектури: від своєрідного модернізму (конструктивізму) — до освоєння класичної спадщини; ця стильова тенденція дістала найменування радянського ретроспективізму. Усі київські споруди Григор’єва є зразками початкової стадії розвитку цього стилю, який буде панівним в СРСР до 1955. Григор’єв включав у загалом модерністські композиції своїх будівель елементи й архітектурні деталі, запозичені з класицизму та українського бароко. У вирішенні фасадів він використовував тинькування (див. Тиньк) «під шубу» світло-сірого кольору в поєднанні з білими архітектурними деталями; це був вимушений захід, зумовлений украй низькою якістю радянської цегли, непридатної для фасадного мурування (на відміну від високоякісної київської цегли дорадянської доби). Усі ці будівлі органічно вписано у наявне архітектурне середовище і разом із продуманим благоустроєм дворів створюють психологічно комфортне довкілля.
Григор’єв брав участь в архітектурних конкурсах на кращий проєкт: Урядового центру в м. Києві, Будинку наркоматів у м. Києві, будинку Верховної Ради України у м. Києві (1935) тощо. 1939 під час публічної фахової дискусії різко розкритикував щойно споруджену будівлю ЦК КП(б)У у м. Києві (тепер будинок МЗС України) як таку, що спотворила архітектурне середовище міста.
Серед основних творів архітектора:
- проєкт перепланування і реконструкції центральної частини м. Харкова (1933);
- багатоквартирні житлові будинки у м. Києві на вулицях Інститутській, Обсерваторній, Терещенківській, Шовковичній (1934–1935);
- комплекс автобази Раднаркому УСРР на вулиці Некрасовській (тепер Івана Драча) у м. Києві (1935–1936);
- адміністративний будинок штабу Київського особливого військового округу на вулиці Банковій (тепер Офіс Президента України) (1936–1939) — одна з найвизначніших споруд м. Києва й України радянської доби, найвідоміший витвір архітектора;
- житловий комплекс особового складу Дніпровської військової флотилії на розі вулиць Мельникова (тепер Юрія Іллєнка) і Макарівської (тепер Академіка Ромоданова) у м. Києві (1939–1940).
Визнання
2017 Григор'єву встановлено меморіальну дошку на фасаді збудованого за його проєктом житлового будинку на вул. Шовковичній, 10 у м. Києві, де він мешкав 1934–1943.
Додатково
На православному кладовищі м. Сент-Пол, штат Міннесота, США на надгробку архітектора викарбовано український орнамент і герб — тризуб. Автор надгробка — син Григор’єва, архітектор О. Ґреґорет, котрий спілкується, крім англійської, й українською мовою; він збудував за власним проєктом у передмісті м. Сент-Пол українську православну церкву Святої Катерини у стилі українського необароко.
Література
- Ерофалов-Пилипчак Б. Архитектура советского Киева. Киев : Издательский дом А+С, 2010. С. 221–256; 399–400.
- Малаков Д. Архітектор Григор’єв: київський спадок. Київ : Кий, 2010. 192 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Григор'єв, Сергій Вікторович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григор'єв, Сергій Вікторович (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
