Миколаївський собор у Ніжині
Микола́ївський собо́р у Ні́жині — пам’ятка архітектури національного значення, Чернігівська область, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Собор розташований у історичному центрі міста. Він є головною архітектурною домінантою м. Ніжина.
Історична довідка
Мурований собор зведено замість попереднього дерев’яного 1655–1658 коштом ніжинських полковників І. Золотаренка (дата народження невідома ― 1655; тепер Україна) та В. Золотаренка (дата народження невідома ― 1663; тепер Україна). Собор мав бічні вівтарі Архістратига Михаїла і Трьох Святителів. Після Чорної ради 1663 в цьому соборі обраний гетьманом І. Брюховецький разом з Військом Запорозьким 18.06.1663 присягнув на вірність московському цареві.
1734 В. Реклінський (18 ст.; тепер Україна) створив новий соборний іконостас (за іншими відомостями його створено після пожежі 1754; не збережено). Собор потерпів від пожеж 1754, 1792, 1798. Його перебудували в другій половині 19 ст., унаслідок чого частково втрачено декор фасадів і змінено форми бань. На початку 19 ст. поряд із собором замість дерев’яної зведено муровану дзвіницю (не збережено), 1842 — теплу церкву Святого Іоанна Предтечі (перебудовано), у другій половині 19 ст. — каплицю й огорожу довкола території собору (не збережено).
1920 радянська влада закрила собор і до 1939 в ньому містився склад солі. У 1930-х зруйновано дзвіницю, каплицю й огорожу. Під час німецької окупації 1941–1943 богослужіння відновлено. 1943 собор зазнав руйнувань унаслідок авіабомбардування. 1950 працівники реставраційного тресту «Будмонумент» уперше обстежили собор; 1956–1957 обміри й дослідження виконали архітектори М. Олександрова (М. Говденко) та Р. Бикова (1928–1999; тепер Україна). Проект реставрації опрацювали 1958 архітектори Г. Говденко (1909–1983; тепер Україна) і М. Олександрова. 1963 собор оголошено пам’яткою архітектури республіканського (тепер національного) значення з охоронним № 823. 1961–1966 виконано перший етап реставраційних робіт; 1980 розпочато другий. 1983 Ніжинська міська рада ухвалила влаштувати в соборі Музей ужиткового мистецтва (не реалізовано), що зумовило опрацювання 1985 нового проекту реставрації. 1986 дослідження М. Говденко і Л. Цяук (народилася 1952; тепер Україна) виявили велику крипту під собором, яку розчищено. Реставрацію з відтворенням первісних форм бань та фасадного декору завершено 1990 і собор передано Українській православній церкві Московського патріархату.
Характеристика
Храм муровано з жолобчастої цегли на вапняно-піщаному розчині хрестовою системою. Стіни зовні та в інтер'єрі потиньковано й побілено. Дахи та бані вкриті покрівельною сталлю, маківки й хрести позолочено. Споруда центрична, хрещата, дев’ятидільна, п’ятибанна. Рамена просторового хреста, орієнтовані по сторонах світу, гранчасті, увінчані двоярусними банями на восьмигранних підбанниках. Центральна баня найвища. Приміщення між раменами квадратні в плані, понижені. Завдяки ієрархічності архітектурних форм і однаковому декоруванню всіх фасадів храмові притаманні пірамідальність композиції та всефасадність. Просторове вирішення інтер’єру відзначає цілісність висотно розкритого простору кожної з дільниць, поєднаних високими стрілчастими підпружними арками.
У західній дільниці є хори у формі невеликих ярусних лоджій. На хори ведуть внутрішньостінні сходи. Окрасою інтер’єру був шестиярусний різьблений іконостас 1734. Він займав усю широчінь храму й у висоту сягав верху підпружної арки. Належав до найдовершеніших взірців іконостасів українського бароко. Йому властиве об’ємне різьблення колонок коринфського ордера, консолей і поля між іконами. Характерні трилопатеве завершення отвору царських врат, повторене вище, та форми верхняків зі скошеними верхніми кутами. Колонки намісного й апостольського рядів, поставлені на виступні консолі, несуть енергійно розкріповані (див. Розкріповка) антаблементи. Пластичної виразності загальній композиції додають карбовані металеві шати ікон намісного ряду. Всі ікони були мальовані у стримано бароковій стилістиці, характерній для Лівобережжя першої половини 18 ст. Іконостас знищено після 1920.
Значення
Миколаївський собор у Ніжині є початковою ланкою розвитку властивого тільки Україні типу мурованого хрещатого, центричного, дев’ятидільного, п’ятибанного храму, що з 1670-х став найпоширенішим в архітектурі українського бароко. Він виник у середині 17 ст. внаслідок переведення в муровані конструкції поширеної здавна в Україні дерев’яної центричної п’ятиверхої церкви.
Додатково
На початку 20 ст. настоятелем собору був протоієрей Г. Спаський (дата народження невідома ― 1921, тепер Україна), батько історика І. Спаського (1904–1990; тепер Україна — Росія) і мистецтвознавиці Є. Спаської (1891–1980; тепер Україна — Казахстан). 15.08.1905 Г. Спаський обвінчав у соборі батьків С. Корольова ― П. Корольова (1877–1929; тепер Білорусь ― Україна) і М. Москаленко (1888–1980; тепер Україна).
Література
- Морозов О. Пам’ятка козацької слави // Пам’ятки України. 1992. № 2–3. С. 45–48.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 138–140.
- Гончарова К. Реставрація архітектурних пам’яток Ніжина в контексті формування реставраційної методики в Україні у другій половині ХХ ст. // Ніжинська старовина. 2013. Вип. 15 (18). С. 61–69.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Миколаївський собор у Ніжині // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Миколаївський собор у Ніжині (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
