Святодухівський собор у Ромнах
Святоду́хівський собо́р у Ромна́х, собо́р Зіше́стя Свято́го Ду́ха — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення, Сумська обл., Україна.
Зміст
Загальні відомості
Збудовано в історичному центрі міста край високої гори правобережжя р. Сули, у межах міської фортеці 17–18 ст. Із південно-західного боку до соборного подвір’я прилягає Базарна площа (відома з 17 ст.) На півдні — дитинець часів княжої України-Русі.
Собор є головним складником архітектурного комплексу: муровані споруди собору, Василівська тепла церкви з дзвіницею (1751–1780, 1866–1867), будинок священика (1876) та огорожа (1825, 1875).
Завдяки вигідному розташуванню та активному силуету собор є найважливішою архітектурною домінантою міста і довкілля, яку добре видно з відстані до 5 км.
Історична довідка
Є кілька версій дати спорудження собору: 1689, 1735–1737, 1738–1747. Остання найвірогідніша, оскільки указ Київського митрополита Рафаїла (Заборовського) про освячення щойно збудованого собору датовано 19.06.1747. Будівництво ініціювала сестра митрополита, місцева шляхтянка М. Заборовська. Мурований собор спорудили поряд зі старим дерев’яним Успенським, який розібрали у середині 18 ст. і продали у приміське с. Процівку (за іншою версією, старий собор згорів від удару блискавки на поч. 19 ст.).
Іконостас, богослужбові книги і церковне начиння з Успенського собору перенесли до Святодухівського. Він мав, крім головного престолу в ім’я Зішестя Святого Духа, ще 2 бічні вівтарі на хорах: Святої Великомучениці Варвари та Святої Пророка Іллі. В інтер’єрі був 5-ярусний різьблений позолочений іконостас (не збережено).
1825 собор відремонтовано, 1875–1876 в інтер’єрі зроблено нові розписи в так званому синодальному стилі, 1897 храм знову відремонтовано.
За радянської доби собор закрили і влаштували в ньому господарський склад, внаслідок чого довели до аварійного стану.
Реставраційні роботи провадили 1970–1971 та 2004–2015 державним коштом. Відреставрований храм освячено 12.12.2015 як кафедральний собор Роменської єпархії Української православної Церкви.
Характеристика
Собор хрестовокупольний, тринавовий, чотиристовпний, з 3-ма апсидами й 3-ма банями, поставленими вздовж вісі захід—схід. Має крипту, перекриту системою коробових склепінь, і хори в західному боці бічних нав, куди ведуть сходи в товщі південної і північної стін. Усі підпружні арки мають стрілчасті обриси, що зумовлено не готичними (див. Готика (архітектура)) уподобаннями будівничих, а технологією будівництва. Тридільній структурі інтер’єра з висотним розкриттям кожної з 3-х частин середньої нави суперечить зовнішній вигляд пам’ятки — статичний монументальний об’єм, фасадні лопатки й фронтони якого не пов’язані з членуваннями інтер’єру. Середній світловий підбанник циліндричний, крайні — овальні в плані. Усі бані двоярусні, вишуканих барокових обрисів із ліхтариками й маківками. Середня апсида п’ятигранна зовні і напівкругла всередині, однієї висоти з основним об’ємом храму, а понижені північна й південна апсиди — у чверть кола, за шириною дорівнюють бічним навам. Із заходу прибудований прямокутний у плані притвор головного входу, з півночі й півдня — квадратні в плані тамбури бічних входів, покриті щипцевими дахами. Усі вони значно нижчі за основний об’єм. Притвор увінчано масивним трикутним фронтоном з декоративною маківкою. Фасади будівлі розчленовані лопатками й увінчані антаблементом, над яким на поздовжніх фасадах підносяться парні трикутні фронтони, прикрашені лопатками й нішами для ікон. Високі витягнуті вікна прямокутні у нижньому ярусі й аркові — у горішньому, прикрашені трикутними сандриками.
Значення
Собор належить до унікальних храмів державного жанру, що споруджувалися у 17–18 ст. з ініціативи й коштом гетьманів, митрополитів, інших представників провідної верстви Гетьманщини.
Він поєднує 2 традиційні архітектурні типи: хрестовокупольний (канонічний для княжої Русі-України 11–13 ст.) з триверхим, популярним у народному будівництві 16–17 ст.
В Україні відомі лише 3 храми такого типу (крім Святодухівського): собори Флорівського монастиря у Києві (1722–1732), Козелецького Георгіївського монастиря (1741–1770), Спасо-Преображенська церква в м. Ніжині (1757).
Додатково
Наприкінці 19 ст. церковним старостою в соборі був купець 2-ї гільдії І. Курилов (1840–1916), автор історико-краєзнавчої праці «Роменская старина» та історико-статистичного опису Святодухівського собору. Він похований поряд з собором.
Джерела
- Державний архів Сумської області. Ф. 960. Оп. 3. Спр. 651. Арк. 62.
- Державний архів Сумської області.Ф. 1049. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 5, 7.
- Державний архів Сумської області.Ф. 1049. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 3-15.
- Державний архів Сумської області.Ф. 1049. Оп. 1. Спр. 20. Арк.1-3.
- Державний архів Сумської області.Ф. 1049. Оп. 1. Спр. 42. Арк. 1-10-зв.
- Державний архів Сумської області.Ф. 1049. Оп. 1. Спр. 54.
Література
- Курилов И. Роменская старина. Ромны, 1898. С. 106–108, 227–260.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 519–523.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Святодухівський собор у Ромнах // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Святодухівський собор у Ромнах (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.10.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
