Успенська церква у Львові
Успе́нська це́рква у Льво́ві — ансамбль пам’яток архітектури та містобудування національного значення, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Ансамбль мурованої православної церкви з дзвіницею і каплицею міститься в історичному центрі міста. Дзвіниця є однією з провідних архітектурних домінант м. Львова. Споруди згруповані довкола невеликого внутрішнього дворика й фіксують наріжну частину кварталу колишньої руської (тобто української) дільниці середньовічного Львова поруч зі східним боком укріплень його середмістя. Тепер це ріг вулиць Руської і Підвальної.
Історична довідка
Перші згадки про руську церкву в «місті серед мурів» датовано 1399, 1421 вона зазначена як мурована. Після пожежі м. Львова 1527 архітектор Петро Італієць з Лугано (1510 — після 1563; тепер Швейцарія — тепер Україна) 1547–1559 збудував новий мурований храм. Кошти на будівництво зібрали львівські православні; значну суму пожертвували молдавський господар Олександр IV Лопушанин (1499–1565; Молдова) та його дружина Роксана (1538–1570; Молдова), чим пояснюється друга історична назва церкви — Волоська. Це був триверхий монументальний храм, пристосований до оборони (з горішньою бойовою галереєю). 1564 місцевий будівничий Фелікс Трубач (16 ст., тепер Італія — тепер Україна) спорудив триярусну вежу-дзвіницю, яка завалилася 1570 унаслідок технічних прорахунків у тримальних конструкціях.
Теперішній архітектурний ансамбль Успенської церкви або Ставропігійського братства створено 1572–1629 на місці пошкоджених пожежею 1571 і розібраних попередніх споруд. Це Успенська церква (1591–1629, вул. Руська, 7), каплиця Трьох Святителів (1578–1591, вул. Підвальна, 9) і дзвіниця, так звана вежа Корнякта (1572–1578, вул. Підвальна, 9). Замовником будівництва було православне Львівське Успенське братство, яке мало право ставропігії. Воно залучило найкращих львівських зодчих італійського походження. Завдяки застосуванню запозиченої з Італії ренесансної (див. Ренесанс) ордерної системи (див. Ордер архітектурний) три різновеликі споруди, створені різними авторами у різний час, — дзвіницю, каплицю і церкву — об’єднано в цілісний ансамбль.
Споруди ансамблю протягом 17–20 ст. зазнали ремонтів, перебудов і реставрацій. Найзначніші роботи виконано впродовж 1844–1858, 1898, 1905–1914, 1916–1918, 1921–1927, 1932, 1972–1974. 1905 ансамбль пам’яток оглянув і захистив від нефахових перебудов Генеральний консерватор Центральної комісії дослідження і збереження мистецьких та історичних пам’яток Австро-Угорської імперії, професор Віденського університету, чільний представник Віденської школи історії мистецтв М. Дворжак (1874–1921; тепер Чехія — Австрія). Тепер — парафіяльний храм Львівської єпархії Православної церкви України.
Характеристика
Найдавнішою спорудою ансамблю є дзвіниця (вежа Корнякта) збудована 1572–1578 архітектором П. Барбоном за участю П. Римлянина коштом львівського купця К. Корнякта (1520–1603; тепер Греція — тепер Україна). Три нижні, квадратні в плані яруси зі стрункими спареними глухими арками на фасадах відтворюють архітектурні форми італійських кампаніл (дзвіниць). Вежу завершував чотирисхилий наметовий дах над бойовою галереєю. Незадовго до завершення будівництва на вежі підвісили найбільший на той час у Галичині дзвін «Кирило». 1695 замість намету й галереї, знищених під час турецької облоги м. Львова 1672, архітектор П. Бебер (середина 17 ст. — 1711; тепер Польща) надбудував четвертий ярус із бароковою (див. Бароко) двоярусною банею та чотирма наріжними шпилями. Після пожежі 1779, яка пошкодила два горішні яруси, вежу реставровано. Заввишки 65,85 м, вона була символом Львівського Успенського братства, її зображували на його печатках. У приміщеннях вежі до 1779 зберігалася бібліотека братства.
Каплиця Трьох Святителів прилягає до західної стіни дзвіниці з боку дворика. Поєднує традиції українського храмобудування з ренесансною стилістикою. Збудовано 1578–1591 архітекторами А. Підлісним (16 ст.; тепер Україна) і П. Красовським (16 ст.; Швейцарія — тепер Україна). Каплиця виконувала функції церкви до спорудження Успенського храму. Після пожежі 1671 її реставровано, про що сповіщає пам’ятна плита над порталом. Під час ремонтно-реставраційних робіт 1846–1847 у південній стіні каплиці пробито двері, що з’єднали її з Успенською церквою. Схожа на тридільні дерев’яні українські храми Карпат. Прямокутна в плані, без внутрішніх стовпів, завершена трьома куполами з ліхтарями на світлових восьмериках. Фасад розчленовано подвоєними пілястрами тосканського ордера на три поля; в центральному міститься портал, оздоблений витонченим білокам’яним різьбленням; у бічних — великі аркові вікна. Щільне розташування двоярусних бань дозволило створити оригінальну внутрішню конструкцію з підпружних арок різної ширини. Окрім трибаневості, вплив традицій українського мистецтва втілено в рельєфних оздобах з мотивами виноградної лози та рослинного декору, що обплітають колони ренесансного порталу і вкривають внутрішні поверхні куполів. Решту первісного оздоблення інтер’єру та монументальний живопис на стінах утрачено під час ремонтів у середині 19 ст. і 1914. Серед творів художників 1920-х — 1930-х значну мистецьку цінність мають ікони страсного циклу художника П. Холодного та дерев’яний різьблений тамбур входу скульптора А. Й. Коверка (1893–1967; тепер Україна).
Успенська церква є найпізнішою спорудою ансамблю. Закладена 1591. Автором проекту був П. Римлянин, який керував будівельними роботами до 1598; з 1597 йому допомагав будівничий В. Капінос-старший (Альбертус Муратор; 1545 — після 1610; тепер Україна). 1598 на вимогу замовника розібрано збудовані на повну висоту цегляні стіни храму й замість них змуровано нові з тесаного каменю. Пожежа 1616 призупинила будівництво. Його завершив 1629 А. Прихильний. 26.01.1631 Успенську церкву освятив львівський православний єпископ Єремія (Євстафій Тиссаровський, 1570–1641; тепер Україна) у присутності київського митрополита Петра Могили. Кошти на спорудження храму зібрано православними м. Львова й околиць. Жертводавцями були також Віленське православне братство (тепер м. Вільнюс, Литва), члени родини молдавських господарів Могил Єремія (1555–1606; Молдова), Симон (?–1607; Молдова), Петро, гетьман Війська Запорозького П. Конашевич-Сагайдачний, московські царі Федір Іванович, Борис Годунов та інші. Пізніші перебудови: добудова південного порталу та аркади з боку дворика у 17 ст., зміна форми даху 1796 та влаштування проходу до каплиці 1847 суттєво не позначилися на вигляді споруди.
Успенська церква складається з трьох частин, розташованих на одній осі, — прямокутного у плані тринавового головного приміщення; такої ж завширшки півкруглої апсиди та короткого прямокутного бабинця. Церква увінчана трьома куполами зі світловими ліхтарями. Центральний купол спирається на підпружні арки, які підтримуються чотирма колонами тосканського ордера. Така композиція поєднує схему візантійських та італійських купольних храмів із триверхими українськими церквами. Фасади розчленовано глухими півциркульними арками. Простінки оформлено пілястрами римо-доричного ордера. Вікна аркові, з архівольтами. Фасади завершено антаблементом доричного ордера зі скульптурним фризом. У його метопах уперше в православному храмобудуванні Галичини застосовано скульптурні рельєфи на біблійні сюжети. У центральній частині фриза апсиди вміщено зображення ставропигійського хреста — символу незалежності Успенського братства від місцевого єпископа. На одній із метоп зображено вежу Корнякта в первісному вигляді.
В інтер’єрі поєднано глибинне й висотне розкриття внутрішнього простору. Стіни розчленовані пілястрами, купол оздоблено кесонами з розетками. Поверхні сферичних куполів над бабинцем і вівтарем гладенькі. Над бабинцем влаштовано хори, пов’язані з галереями-балконами обабіч середньої нави. У пандативах центральної бані вміщено різьблені по каменю герби ктиторів, що фінансували будівництво, серед них герби Молдавського князівства та Московського царства. Іконостас із майстерним різьбленням виконали 1773 львівські скульптори М. Філевич (до 1750 — 1804; тепер Україна) та Ф. Олендзький (1745–1792; тепер Україна), а намісні ікони — у середині 19 ст. художник М. Яблонський (1801–1876; тепер Україна). Під час реставраційних робіт 1972–1973 відкрито фрагменти настінного живопису роботи М. Яблонського. Окремі композиції належать пензлеві відомих художників кінця 18 — початку 19 ст. — О. Білявського (1740–1803; тепер Україна) і Л. Долинського (1745–1824; тепер Україна). Найпізнішими елементами оздоблення інтер’єру є вітражі, виконані 1926–1927 П. Холодним: «Київська Русь», «Галицька Русь», «Фундатори Успенської церкви». На останньому зображено гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного.
Значення
Ансамбль Успенської церкви є найкращим твором львівського ренесансу й шедевром українського зодчества кінця 16 — початку 17 ст. У його композиції поєднано стилістику італійського ренесансу з давньоруською архітектурною традицією, що утворює унікальну естетичну цілісність. Входить до складу об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру» (з 1998).
Цитата
В. Січинський:
«Вежа Корнякта у Львові — краса і гордість українського Львова, найцінніша пам’ятка ренесансу на Україні, заслужено названа чужими дослідниками перлиною будівельної умілости цілої Східної Европи.»Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва. Архітектура. Т. 1. Нью-Йорк : НТШ в Америці, 1956. С. 74.
Галерея
|
Література
- Січинський В. Історія українського мистецтва : в 2 т. Нью-Йорк : Наукове товариство імені Шевченка, 1956. Т. 1: Архітектура.
С. 74–76. - Трегубова Т. Комплекс Успенської церкви // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 151–153.
- Вуйцик В. Вибрані праці // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. 2004. № 14. С. 36–42.
- Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст. Львів : Центр Європи, 2008. С. 91–93.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенська церква у Львові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенська церква у Львові (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
