Музичне товариство імені Леонтовича (МТЛ)
Музи́чне товари́ство і́мені Леонто́вича (МТЛ) — мистецьке об’єднання діячів української культури та творчих (професійних і аматорських) колективів, 1921–1928.
Історична довідка
Відоме під трьома назвами: «Комітет пам’яти М. Д. Леонтовича» (з 1.02.01921), «Всеукраїнський комітет пам’яти Миколи Леонтовича» (з 25.04.1921), «Музичне товариство імени Леонтовича» (26.02.1922 — лютий 1928).
МТЛ створено в м. Києві 01.02.1921 з ініціативи групи діячів культури, професорів і студентства Державного музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (1934 поділений на Київську консерваторію [тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського ] та Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого [тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого ]) після зібрання на честь вшанування пам’яті вбитого композитора М. Леонтовича (на 9-й день по загибелі). Серед організаторів — композитор К. Стеценко (фундатор Комітету), художник-символіст і поет Ю. Михайлів, журналіст-критик О. Чапківський (1884–1938; Україна), фольклорист К. Квітка, фольклорист, мистецтвознавець Д. Ревуцький; композитори, більшість із яких були й хоровими диригентами: П. Козицький, Я. Степовий, М. Вериківський, Г. Верьовка, Ф. Попадич (1877–1943; тепер Україна — Росія), П. Демуцький, В. Верховинець, П. Гайда (дати життя та місце народження й смерті невідомі; Україна); Б. Лятошинський як представник студентства; вчений-теоретик Б. Яворський; поет і хоровий диригент П. Тичина; піаніст і педагог Ф. Блуменфельд; хоровий диригент, керівник «Думки» Н. Городовенко (1885; тепер Україна — 1964, Канада); новатор театральної справи Л. Курбас; актор і театральний режисер І. Садовський (1876–1948; тепер Україна); бандурист і письменник Г. Хоткевич; поет В. Поліщук; живописець, президент Української академії мистецтв (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) М. Бурачек; літературний критик, історик літератури С. Єфремов; історик мистецтва Д. Щербаківський. До Комітету ввійшли викладачі Музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка та хористи: диригент і співак С. Дурдуківський (1880–1933, тепер Україна), письменник С. Васильченко, Г. Яструбецький (1877–1940; тепер Україна), І. Волянський (1880–1949; тепер Україна), С. Тележинський (1886–1939; тепер Україна). Почесними членами Комітету стали батько М. Леонтовича, дружина та сестри.
Юридично Комітет затверджено 16. 04. 1921, тоді ж створено Президію у складі: Ю. Михайлів — голова, П. Козицький — заступник голови, О. Чапківський — секретар. Першими почали діяти музична та музейна секції.
За рік Товариство збільшилося на 53 члени; з них 45 — персоналії та 8 — творчі колективи й освітні установи. Серед персоналій — музикознавець А. Бабій (1897–1937; тепер Україна), скрипаль Д. Бертьє (1882–1950; тепер Україна), теоретик А. Буцький (1892–1965; тепер Росія), хорові диригенти й збирачі фольклору М. Гайдай, Я. Вітошинський (1869–1946; тепер Україна) та О. Вітошинський (1869–1929; тепер Польща — Росія), піаністи й педагоги К. Михайлов (1882–1961; тепер Україна) та М. Гозенпуд (1903–1961; тепер Україна — Росія), мистецтвознавці М. Качеровський (1888; тепер Україна — дата й місце смерті невідомі), Ю. Масютин (1896–1942; тепер Україна), В. Петрушевський (1869–1927; тепер Україна); хорові диригенти К. Пігров (1876–1962; тепер Росія — Україна), М. Опришко (1898–1941; тепер Україна), М. Покровський (1901–1985; тепер Україна), Е. Скрипчинська, М. Калістратенко (1900–1935; тепер Україна). Серед долучених співаків — А. Доливо (Доливо-Соботницький; 1893–1965; тепер Україна — Росія), Ю. Гиренко (1906 — дата смерті, місця народження і смерті невідомі), В. Мерзляков (1885; тепер Росія — 1974; тепер Україна).
Чернетка Наказу про створення Всеукраїнського Комітету пам’яті М. Д. Леонтовича (Ф. 50, № 1)
Учасники наради філій Товариства («Українська музична газета». 1926 р., № 4)
Полтавська округова Капела співців-бандуристів при Окрполітосвітв. Полтава. 1924 р. (Ф. 50, № 909)
Хор Бердянського педтехнікуму. Бердянськ. 9 лютого 1927 р. (Ф. 50, № 848)
Херсонська окружна капела. Липень 1927 р. (Ф. 50, № 895)
До діяльності товариства долучилися композитори Я. Степовий, Б. Яновський, Ф. Надененко (1902–1963; тепер Росія — Україна), Є. Шейнін (1890–1948; тепер Україна — Німеччина), письменник С. Васильченко, художники В. Кричевський, Б. Реріх (1885–1945; тепер Росія) та А. Петрицький, театральний діяч І. Мар’яненко, культурно-громадський діяч Д. Коліух (1880; тепер Росія — 1937; невідомо). Серед долучених колективних установ — Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, Київська консерваторія, Всеукраїнська академія наук, Київський інститут народної освіти (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), Українська академія мистецтв, Державна капела України (тепер Національна заслужена академічна капела України «Думка»), Державна опера України (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка), Троїцький народний дім (від 1934 — Державний театр музичної комедії УРСР, тепер Київський національний академічний театр оперети), Художньо-промислова палата, Сільськогосподарський науковий комітет України (ліквідовано 1928), Уманська районна спілка.
Розширення географії творчої діяльності МТЛ значно активізувалося після 26.02.1922, коли на держаному рівні підтримали прагнення митців до відкриття нових філій та осередків, утворення музичних і театральних студій.
За рік існування МТЛ стало єдиною визнаною на той час організацією, що об’єднала майже всіх провідних діячів української культури різного профілю: музикантів, літераторів, художників, театралів, поліграфістів.
МТЛ вшанувало роковини смерті М. Леонтовича: видало листівку-портрет композитора роботи Б. Реріха, на честь М. Леонтовича було перейменовано Гімназіальну вулицю, відбулося приблизно 60 концертів, зокрема в залах Київського університету (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та Державного музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка. Головний концерт-реквієм відбувся в театрі Київської опери (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка) під диригуванням М. Вериківського та Н. Городовенка. У м. Києві із концертом виступив хор-студія Леонтовича під орудою П. Тичини; вступне слово сказав О. Чапківський. У м. Харкові відбувся концерт Державного українського хору (ДУХ), репетруар якого складався винятково з творів М. Леонтовича.
01.04.1922 за ініціативи К. Стеценка прийняли нову (остаточну) назву та затвердили Положення МТЛ, визначили його мету — піднесення і розвиток музичної культури України та утворення секцій, необхідних для її здійснення: етнографічної (збирання та наукове осмислення фольклорного матеріалу); педагогічної (підготовка кадрів музичних педагогів, диригентів, музи́к-виконавців); організаційної (заснування в містах та селах України хорів, оркестрів, оперних театрів, популяризація народних українських інструментів); видавничої (публікація нот, насамперед українських композиторів, підручників із музики, музикознавчих праць); техніко-будівничої (будівництво театрів, концертних залів та естрад із відповідною акустикою і технічним обладнанням).
Характеристика
МТЛ визнане символом духовного відродження України 1920-х.
Члени МТЛ надавали серйозного значення поширенню шедеврів світової музики серед загалу. Вони наполягали на тому, щоб під час виконання вокально-хорових зразків Й. С. Баха, Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана та ін. тексти подавали українською мовою (їх перекладали Д. Ревуцький, поети П. Тичина, М. Рильський, М. Вороний, Борис Тен та ін.). У м. Києві на концерті пам’яті К. Стеценка в театрі ім. Т. Шевченка за участі «Думки» (16.05.1922) та виступі хору ім. К. Стеценка (27.05.1922) вперше прозвучали українською мовою твори «Стабат Матер» («Stabat Mater») Ф. Й. Гайдна та «Реквієм» («Requiem») В. А. Моцарта.
Від 1922 розпочали лекторії, які читали К. Квітка, М. Грінченко, А. Буцький, Д. Ревуцький, А. Альшванг, О. Чапківський, Ю. Масютин) та ін. Тоді ж звучали сучасні музичні твори та зразки музичної спадщини, виступали приїжджі знаменитості. Головна ідея цих зібрань — поширення української культури як частини світової цивілізації, позбавлення тавра неповноцінної вторинності, провінційності й хуторянства.
1923 вийшов журнал «Музика» за редакцією М. Грінченка, де висвітлювали події життя МТЛ, знайомили з доробком композиторів, порушували теоретичні проблеми, анонсували прем’єри вистав, концертних програм, видавничих новинок.
1924 відбулася творча злука МТЛ із літературними угрупуваннями «Плуг» і «Гарт»; запроваджено «суботники», на яких молоді композитори й поети представляли й обговорювали свої ще не опубліковані твори. Тоді зародилася творча дружба М. Рильського, Г. Косинки, Т. Осьмачки, М. Зерова з музи́ками.
Попри тогочасні політичні й матеріальні труднощі МТЛ налагодило роботу низки комісій: композиторської, хорової, літературно-видавничої, перекладацької; відкрило навчальні студії й музичні школи, утворило нові хори. Продовжувало мистецькі пошуки творче об’єднання «Березіль» Л. Курбаса. Виникли мобільні квартети (струнний імені М. Леонтовича, вокальні — імені К. Стеценка, Я. Степового, пізніше Л. Ревуцького, 1927 — струнний квартет імені М. Лисенка), які пропагували українську й світову музику.
З осені 1924 до діяльності Київської філії МТЛ долучився Л. Ревуцький, який почав працювати в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. У той же час затверджено новий склад Президії МТЛ: його головою став М. Вериківський, секретарем — М. Грінченко, а П. Козицький через переїзд почав керувати Харківським осередком. Київську філію очолювали Г. Верьовка, М. Грінченко, Л. Ревуцький, М. Качеровський та М. Радзієвський.
Збільшення кількості композиторів-фахівців спонукало до створення 1925 Композиторської майстерні при МТЛ; до неї увійшли М. Вериківський, Б. Лятошинський, Ф. Надененко, Л. Ревуцький, М. Радзієвський, Г. Верьовка та ін. 1926 на основі МТЛ утворено Асоціацію сучасної музики (АСМ), членами якої стали Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Вериківський, Ф. Надененко, М. Радзієвський, М. Фролов (1892; тепер Білорусь — 1944; тепер Росія), І. Белза (Дорошук; 1904; тепер Польща — 1994; тепер Росія) і невелика група виконавців. Учасники АСМ вивчали модерні стильові напрямки — імпресіонізм, експресіонізм, сміливо експериментували з політональними ладоутвореннями, кластерами, поліритмічними фігурами — проявами творчого пошуку в мистецтві, що невдовзі зазнали переслідувань тоталітарної системи.
Від 1923 до січня 1928 у м. Києві (поодиноко в м. Харкові та м. Одесі) відбулися «Галицькі музичні вечори», де звучали твори А. Вахнянина, С. Людкевича, В. Барвінського, О. Нижанківського, Ф. Колесси, Д. Січинського, Г. Топольницького (1864–1920; тепер Україна); проводили вечори пам’яті І. Франка, зустрічі з патріархом української фольклористики Ф. Колессою та композитором В. Барвінським. Ці культурні події стали проявом свідомої національної політики членів МТЛ, які таким чином маніфестували Україну як духовно соборну країну.
Основними в діяльності МТЛ стали дві події 1927. Перша — українська експозиція на Міжнародній виставці у м. Франкфурті-на-Майні (Німеччина), де було представлено 391 експонат (музичні інструменти, нотні видання, макети декорацій оперних постановок, концертні й театральні програмки та афіші), виступали українські співаки, ґрунтовну доповідь виголосив П. Козицький. Друга подія — Всеукраїнський музичний конкурс на кращий твір 1927. Першу премію в ньому здобули Л. Ревуцький за Симфонію № 2 та Б. Лятошинський за Увертюру на 4 українські теми; другу — В. Золотарьов (07.03.1872–25.05.1964; тепер Росія) за Увертюру на українські теми та Увертюру-фантазію; третю — П. Козицький за хоровий диптих «Дивний флот» та Л. Лісовський (1866; тепер Росія — 1934; тепер Україна) за кантату «Слава Україні». Використавши ідеологічну ситуацію (10-річчя Революції жовтневої в Росії), МТЛ ініціювало появу в українській музиці творів, які тепер добре знані у світі.
У час розквіту діяльності (1926–1927) МТЛ налічувало 13 філій та 7 осередків у містах Харкові, Одесі, Житомирі, Вінниці, Полтаві, Дніпропетровську (тепер м. Дніпро), Миколаєві, Чернігові, Черкасах та інших містах і селах; об’єднувало більше 927 членів (персоналій). Станом на весну 1927 МТЛ зареєструвало в Україні 1014 музичних організацій; хорів (селянських — 347, робітничих — 211, шкільних — 367), оркестрів робітничих та селянських — 82, професійних хорів, як «Думка» (Державна українська мандрівна капела), «РУХ» (Робітничий український хор), «ДУХ» (Державний український хор) — 7; Народну філармонію, Народну консерваторію. Кореспондентська сітка МТЛ і журналу «Музика» охоплювала майже всі континенти — від Далекого Сходу, м. Владивостока до м. Хабаровська, через низку міст різних країн Євразії аж до Північної та Південної Америки – міст Торонто, Нью-Йорка й Буенос-Айреса.
Період 1926 — січень 1928 для МТЛ був украй складним: влада вирішила припинити загравання з «національною політикою українізації». Група композиторів Харківської філії на початку 1926 створила Асоціацію революційних композиторів України (АРКУ) й виступила з відкритим звинуваченням МТЛ у веденні української націоналістичної лінії та відхиленні від завдань революційного пролетарського мистецтва. Від жовтня 1926 Президію МТЛ перевели до м. Харкова. 1926 не вийшов жоден номер журналу «Музика», який назвали «кублом ворожих ідей», і опубліковано лише шість номерів «Української музичної газети». У лютому 1928 діяльність МТЛ нищівно розкритикували вже на урядовому рівні, Товариство ліквідували, а ім’я Леонтовича визнали «неактуальним» для радянської доби. Натомість було утворено Всеукраїнське товариство революційних музикантів (ВУТОРМ; проіснувало до 23.04.1932).
Членів МТЛ від керівників до простих учасників студій переслідували під час ххСпілки визволення України процес|процесу Спілки визволення України]], багато з них зазнало репресій 1930-х.
Значна частина величезного архіву МТЛ — Фонд 50 — зберігся в Національній бібліотеці України (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), однак довгі десятиліття був закритий для наукового опрацювання. Відомості про МТЛ у тоталітарну добу не подавали ні в підручниках з історії культури України, ні у книжках з української музики, ні в «Українському радянському енциклопедичному словнику», до редколегії якого входили деякі українські митці, колишні члени МТЛ.
Література
- ІІІ Пленум Центрального Правління Музичного Товариства ім. Леонтовича // Музика. 1927. № 4. С. 43–46.
- Вступ // Історія української музики : в 6 т. Київ : Наукова думка, 1992. Т. 4. С. 5–20.
- Кузик В. Історія утворення Музичного товариства імені М. Д. Леонтовича // Український музичний архів. 1999. Вип. 3. С. 6–39.
- Кузик В. Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Д. Леонтовича // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2006. Т. 1. С. 419–420.
- Бугаєва О. Архівна спадщина Музичного товариства імені М. Д. Леонтовича. Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2011. 388 с.
- Бугаєва О. Музичне товариство імені Леонтовича (1921–1931). Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2015. 348 с.
- Кузик В. Музичне товариство імені Леонтовича — 100: Стратегія виживання. Вінниця : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2022. 32 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кузик В. В. Музичне товариство імені Леонтовича (МТЛ) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Музичне товариство імені Леонтовича (МТЛ) (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
