Спасо-Преображенський собор в Одесі
Спа́со-Преображе́нський собо́р в Оде́сі — втрачений і відбудований об’єкт архітектурної спадщини, пам’ятка історії, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Собор містився у центрі головної площі м. Одеси — Соборної як архітектурна домінанта міста. Зараз навколо відбудованого собору сквер, у якому стоїть пам’ятник М. Воронцову.
Історична довідка
Мурований храм в ім’я св. Миколи Мірлікійського закладено на центральному майдані м. Одеси 14.11.1795 за проектом інженер-капітана В. Ванрезанта (1748 — після 1808; Нідерланди-Україна). Нагляд за будівельними роботами з 1798 доручили архітектору Ф. Фраполлі (1770–1819; Швейцарія — Україна), котрий переробив проект В. Ванрезанта. З 1800 — соборний храм. 25.05.1808 будівництво завершено і освячено три вівтарі: головний — в ім'я Преображення Господнього, південний — св. Миколи Мирлікійського, північний — св. Спиридона. З того часу собор став називатися Спасо-Преображенським. Упродовж 1827–1837 за проектом спершу архітектора Дж. Фраполлі (1775–1827; Швейцарія — Україна), згодом — за проектом архітектора Дж. Торічеллі (1800–1842; Швейцарія —Україна) на захід від собору окремо від нього зведено муровану дзвіницю. З 1837 собор став кафедральним архієпископів Херсонських і Таврійських. Тоді ж з’ясувалася, що споруда замала для міста. Це спричинило найбільшу перебудову 1842–1849. За проектом архітектора з м. Санкт-Петербурга Деолауса-Генріха (Богуслава Богуславовича) Гейденрейха (1818–1896; Латвія — Росія), скоригованим 1841 архітекторами П. Вісконті (1778–1843; Росія) й О. Руска (1806–1862; Швейцарія — Росія), 1842 розпочали спорудження великого корпусу так званої трапезної, яка з’єднала собор із дзвіницею. Після завершення будівельних й опоряджувальних робіт 1849 з’ясувалося, що собор складається з трьох різночасових частин, архітектурно не узгоджених між собою, а висота соборної бані замала порівняно з довжиною споруди. Це спричинило нову реконструкцію 1849–1853 за проектами архітектора Ф. Моранді (1786–1858; Італія — Росія), котрий виконав декілька варіантів проекту перебудови храму. Унаслідок цього соборна баня на підбаннику стала набагато вищою, збільшилися об’єми трьох вівтарів. 1894 під час святкування 100-річчя м. Одеси поширилася думка, що собор з дзвіницею, яка нахилилася внаслідок технічних прорахунків і дефектів, не відповідає статусу міста. Дискутувалися питання радикальної перебудови собору або спорудження нового головного храму на іншій земельній ділянці. Ухвалили рішення щодо докорінної реконструкції собору за проектами єпархіальних архітекторів А. Тодорова (1852–1927; Україна) і Л. Прокоповича (1862–1935; Україна), яку успішно завершено 1903.
Головною святинею собору була чудотворна ікона Касперівської Богородиці.
Руйнування
З утвердженням в Одесі більшовицької влади собор пограбовано 1922, закрито 1932. 1936 кількома вибухами знищено спершу дзвіницю, а потім собор. Перед вибухом одеський інженер Ф. Моцаков устиг виконати схематичний обмір споруди (зберігся його кресленик північного фасаду).
Відтворення
З ініціативи місцевої влади собор включено до затвердженої Урядом 1999 Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України. Для збирання коштів створили Чорноморський православний фонд. У серпні–вересні 1999 проведено всеукраїнський відкритий конкурс на кращий проект відтворення собору. За результатами конкурсу проектну документацію опрацював інститут «Одеспроект» [архітектори В. Мещеряков (1957 р. н.; Україна), А. Мартиненко (1957–2006; Україна)] за участю інституту «Укрпроектреставрація» [архітектор С. Юрченко (1963 р. н.; Україна)] і навесні 2000 розпочалися будівельні роботи у два етапи. Дзвіницю відбудовано 2001. Відбудований собор уведено в експлуатацію 22.05.2005. Тепер це кафедральний собор Одесько-Ізмаїльської митрополії Української православної церкви Московського патріархату. 2007 собор внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку історії. 2010 за відбудову собору колективу архітекторів, будівельників і художників присуджено Державну премію України в галузі архітектури.
Характеристика
Спершу собор був хрещатий у плані, однобанний, хрестовокупольний. Окремо від нього стояла чотириярусна дзвіниця типу «четверик на четверику», увінчана високим шпилем. Обидві споруди в стилі класицизму. 1842 їх з’єднали прямокутним у плані тринавовим базилікальним корпусом трапезної. Внаслідок цього собор перетворився на купольну базиліку. 1849–1853 собор отримав нові, набагато вищі баню і підбанник, виконані в еклектичних (див. Еклектика) формах: підбанник розчленовано пілястрами й увінчано кокошниками над карнизом антаблемента. Баня стала ребристою і набула стрільчасних обрисів, за зразком бані Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі. Тоді ж розширено головний і бічні вівтарі, а інтер’єри оздоблено природним і штучним мармуром. Унаслідок останньої реконструкції 1903 собор з дзвіницею значно збільшив об’єм (розміри в плані 90×46 м, висота дзвіниці 72 м), а його архітектурне вирішення у стилі неокласицизму стало більш цілісним і монументальним. Це був один з найбільших соборів Російської імперії (удвічі більший за Успенський собор Києво-Печерської лаври), в якому вільно могли розміститися 12 тисяч осіб. Відбудований собор двоповерховий: унизу міститься теплий храм, угорі — холодний, у нижньому ярусі дзвіниці — каплиця.
Значення
Тепер відтворений собор є головною архітектурною домінантою історичного центру м. Одеси і її головним православним храмом. З будівництвом та реконструкцією собору пов’язана діяльність багатьох архітекторів, які працювали над розбудовою Одеси, — братів Ф. і Дж. Фраполлі, В. Ванрезанта, Дж. Торічеллі, Д.-Г. Гейденрейха, Д. Вісконті, О. Руска, Ф. Моранді, А. Тодорова, Л. Прокоповича, В. Мещерякова, А. Мартиненка. Має велике історико-меморіальне значення як місце поховання видатних людей Одеси та Півдня України.
Додатково
- У соборі поховані видатні люди м. Одеси й південного регіону України: місцеві архієпископи Інокентій (Борисов), Іоанникій (І. Горський, 1810–1877; Росія — Україна), Димитрій [К. Муратов (Муретов)], 1811–1883; Росія — Україна), Никанор (О. Бровкович, 1826–1890; Білорусь — Україна), а також Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор князь М. Воронцов з дружиною Є. Воронцовою (1792–1880; Україна). 1936 поховання М. Воронцова і Є. Воронцової пограбовано. Пізніше їхні останки перепоховано на Слобідському кладовищі. Там само було перепоховано прах Інокентія (Борисова), 1987 — на братському кладовищі Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря. На виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 15.10.2005 № 615 на Слобідському кладовищі м. Одеси ексгумовано останки М. і Є. Воронцових, проведено їх судово-медичну експертизу, яка підтвердила автентичність, й урочисто перепоховано у відтвореному соборі 10.11.2005.
- У відбудованому соборі 2006 відспівували одного з ініціаторів його відбудови, співавтора проекту А. Мартиненка.
Джерела
- Архитектурные объекты г. Одессы и других городов Причерноморья, конец ХVIII – начало ХХ ст.: Чертежи, планы, рисунки, гравюры, литографии: Каталог. Одесса : ЧПКФ «Хоббит», 2003. 224 с.
Література
- Шамраєва А. Одеський Спасо-Преображенський собор. Одеса, 1999. 60 с.
- Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 467–470.
- Вечерський В. Втрачені святині. Київ : Техніка, 2004. С. 135–138.
- Мещеряков В. Восстановление Одесского кафедрального Спасо-Преображенского собора. Одесса : Феникс, 2017. 464 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський собор в Одесі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський собор в Одесі (дата звернення: 7.06.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
