Анастасіївська церква у Глухові
Анастасі́ївська це́рква, Трьох-Анастасіївська церква — пам’ятка архітектури, монументального мистецтва, історії національного значення. Розташована в історичному центрі м. Глухова Сумської обл. на території Національного державного історико-культурного заповідника «Глухів».
Історична довідка
Трьох-Анастасіївську муровану церкву було споруджено 1717 в південно-східному куті загальноміської фортеці на місці згорілої дерев’яної Воскресенської церкви за кошт дружини гетьмана І. Скоропадського Анастасії Марківни за зразком Іллінської церкви в Суботові — усипальниці Б. Хмельницького. Анастасія Скоропадська вирішила присвятити храм трьом святим мученицям Анастасіям.
Тридільний, безбанний, зального типу храм із гранчастою апсидою і дзвіницею над західним притвором став домовим при гетьманській резиденції, яка з 1710 розташувалася в цьому кварталі. Церква потерпіла від пожеж 1748 і 1784. Після останньої відбудована 1816 набула класицистичних рис: над навою з’явилися декоративна сферична баня без підбанника, прибудовано колонні портики, нову двоярусну дзвіницю над південно-західним кутом. Загалом будівля була невеличкою й не відігравала помітної композиційної ролі в забудові середмістя.
У першій третині 19 ст. парафію Анастасіївської церкви як найбіднішу в місті приєднали до Троїцького собору, а церкву фактично закрили. 1846 глухівський купець Артемій Якович Терещенко (1794–1873) зробив внесок 4 тис. рублів на утримання храму. Служба відновилася, а доброчинця обрали церковним старостою. На кошт А. Терещенка 1861 на другому ярусі храму влаштовано додатковий вівтар Воскресіння Христового, 1872 прибудовано бічний вівтар святого мученика Артемія.
1884 чернігівське губернське правління затвердило проект нової Трьох-Анастасіївської церкви авторства академіка архітектури з м. Санкт-Петербурга Андрія Леонтійовича Гуна (1841–1920). Нова церква будувалася з 1885 поряд зі старою коштом глухівських промисловців братів Н. Терещенка (надав під храм велику ділянку власної землі в подарунок) та Ф. Терещенка (1889 пожертвував 60 тис. рублів золотом). Церкву освячено 1893. Загальна вартість будівництва становила 387 221 рубль і 33 копійки. 21.05.1894 брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву, яка через старезність не використовувалася.
З метою визначення подальшої долі історичної будівлі, з м. Києва відрядили професорів Київської духовної академії, істориків П. Лашкарьова і М. Петрова. Вони дійшли висновку, що стара церква не є пам’яткою архітектури та, крім відомостей про її побудову дружиною гетьмана Скоропадського, пов’язана лише зі спогадами про пожежі в місті. Аналогічно виснувала Імператорська археологічна комісія. 02.01.1895 вийшов указ Святійшого Синоду, на підставі якого стару церкву розібрали 1895–1897. Потім на її місці стояла каплиця, збудована за кошт братів Терещенків в еклектичних архітектурних формах, близьких до українського модерну (знищена в 1950-х).
1941–1943 унаслідок бойових дій періоду Другої світової війни центральна баня нового храму була зруйнована. Її відбудували по війні в трохи змінених формах: висоту підбанника дещо зменшили, а первісний еліпсоїдний купол замінили сплющеним сферичним. Пам’ятка використовувалася за прямим призначенням релігійною громадою Української православної церкви. 1983 її відремонтовано.
Характеристика
Анастасіївська церква виконана в архітектурних формах неовізантійського стилю, що нагадує Володимирський собор у м. Києві. Вона кубічна, п’ятибанна, тринавова, чотиристовпна, хрестовобанна, з трьома гранчастими зовні й циліндричними всередині апсидами. Під церквою є цокольний поверх (крипта), перекритий системою хрестових склепінь, де був невеликий теплий храм, а також технічні пристрої парового опалення.
У крипті поховано членів родини Терещенків: А. Терещенка (похований 1877) та його дружини; Ф. Терещенка (похований 1894); Н. Терещенка (похований 1903). У 1920-ті склеп був пограбований, а могильні плити — розбиті. Нині поховання упорядковані й заново освячені.
Зовні на нижній поверх вказує високий розвинений цоколь із прямокутними вікнами, через які східні дільниці отримували денне світло. Розпланувально-просторова структура верхнього храму досить традиційна: чотири пілони за допомогою півциркульних підпружних арок, плоских пандативів та невеликих перехідних елементів у вигляді горизонтальних трикутників несуть масивний 12-віконний світловий підбанник, завершений сферичною банею. Рамена просторового хреста перекриті циліндричними склепіннями, приміщення в міжраменнях — хрестовими. Над ними поставлені наскрізні аркові восьмерики, увінчані маківками. Вони виконують функції дзвіниць і разом із центральною банею створюють враження п’ятикупольного храму. Нетрадиційним у розпланувально-просторовій структурі будівлі можна вважати обход (деамбулаторія) навколо середньої апсиди, а також ізольованість від основного простору храмового інтер’єру північно-західної та південно-західної дільниць, що створює хрещато-центричний внутрішній простір. У першій із цих ізольованих дільниць містяться сходи на дзвіницю, у другій — хрещальня. Обабіч середньої апсиди є кручені сходи, що ведуть на дві східні дзвіниці.
Домінують вертикальні членування фасадів — лопатки, вузькі витягнуті вікна, півколонки, вертикальні профільовані гурти. Три входи акцентовані тамбурами-ґанками з романо-візантійськими перспективними порталами й трикутними щипцями. Головний просторовий хрест виявлений на всіх фасадах пологими закомарами, що вінчають середні прясла стін, а також арковими вікнами, згрупованими у вигляді трифоріїв. У бічних пряслах вікна менших розмірів, скомпоновані у вигляді біфоріїв. Вікна розділяють вертикальні імпости у вигляді вишуканих романо-візантійських півколонок із кубічними різьбленими капітелями.
Порівняння пам’ятки з її проектом дало змогу виявити зміни, яких зазнав авторський задум на стадії будівництва: змінена форма деамбулаторія — він зроблений гранчастим; у верхньому ярусі храму з’явилися додаткові спарені вікна для освітлення приміщень у міжраменнях просторового хреста; значно спрощено декор через вилучення запроектованих кам’яних різьблених вставок, орнаментальних смуг, розеток, орнаментованих віконних оправ тощо. Натомість широко застосовано аркові гурти зі смугами поребрика й сухариків.
Церква вирізняється пишнотою, вишуканістю й доброю збереженістю інтер’єрного декору. Н. Терещенко, бажаючи прикрасити інтер’єр розписами, спершу звернувся до художника В. Васнецова, який розписував Володимирський собор у м. Києві, проте той відмовився. Декоративні й сюжетні розписи в інтер’єрі виконані 1892–1893 за особистою участю й під керівництвом художників братів Олександра (1848–1911) та Павла (1849–1904) Сведомських. Разом із ними храм розписували В. Верещагін та Фірс Журавльов (1836–1901).
Програма розписів була закладена в архітектурному проекті А. Гуна: рослинні орнаменти неовізантійської стилістики в підбаннику, на підпружних арках та пілонах; зоряне небо в бані, конхах, на циліндричних склепіннях головного просторового хреста; на пандативах — євангелісти в круглих медальйонах; Євхаристія в середній апсиді; на стінах по периметру храму — зображення в повний зріст постатей мучеників і святих. А. Гун спроектував також низьку передвівтарну перегорожу у візантійських формах, з пишним орнаментом і восьмигранною сінню над царськими вратами.
Під час виконання розписів їх програму дещо змінили. Так, у консі середньої апсиди зобразили Богородицю з немовлям Христом в оточенні херувимів, у бані — Святу Трійцю, на пандативах — Євангелісти, закомпоновані в трикутних площинах, а не в медальйонах. Орнаменти виконані з домінуванням геометричних мотивів квадрата, кола, хреста, |меандра. В інтер’єрі — золоте тло у всіх орнаментах, а також сюжетних і фігурних мальованнях (зірки, німби, бліки тощо). У кольоровій гамі інтер’єру домінують насичені темно-сині, зелені, вохристі кольори. За стилістикою всі розписи тяжіють до розписів Володимирського собору в м. Києві, виконаних у той самий час під керівництвом В. Васнецова та А. Прахова. Мальовання у бані церкви датується 1950-ми.
Передвівтарна перегорожа з сірого полірованого мармуру виконана за проектом київського іконописця О. Мурашка, ім’я якого пов’язане з м. Глуховом. Вона вища й більша за масштабом ніж та, яку запроектував А. Гун, зі скромнішим декором і трилопатевим завершенням кожного прясла. Тут є тільки ряд намісних ікон. В інтер’єрі збереглися також мармурові та дерев’яні різьблені кіоти. На східній підпружній арці на довгому ланцюгу підвішено триярусне бронзове панікадило.
Будівля зведена з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині. Підмурки цегляні, заглиблені на 4 м від денної поверхні. Стіни потиньковані, зовні мають світло-сіре фарбування. Вхідні двері дерев’яні, різьблені. Підлоги з квадратових плит сірого мармуру, дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.
Значення
Від 1979 є пам’яткою національного значення (охоронний номер 1537). Церква відіграла важливу роль у завершенні формування ансамблю містобудівних домінант історичного середмістя м. Глухова. Після знищення 1962 головного в місті Троїцького собору Анастасіївська церква залишилася наймасивнішою архітектурною домінантою середмістя. Добре візуально сприймається у внутрішньоміських просторах, із вулиць, площ і в зовнішніх панорамах, із заплави р. Есмані.
Пам’ятка поставлена на захід від Спасо-Преображенської церкви, поблизу неї. З багатьох видових точок церкви сприймаються вкупі, формуючи показовий комплекс пам’яток різних епох і стилів. Анастасіївська церква в об’ємно-просторовій композиції м. Глухова є сполучною ланкою між домінантами двох головних майданів — Миколаївською церквою на Соборному майдані та Спасо-Преображенською церквою на колишньому Торговому майдані. Розташування пам’ятки збоку від майданів (з огляду на те, що її добре видно з обох завдяки невисокій двоповерховій забудові) — данина традиціям докласицистичного містобудування, з властивою йому вільною постановкою архітектурних домінант у розпланувальній структурі, переважанням бічних точок зору, з яких повніше розкривається образ будівлі, явним несприйняттям суто фронтальних і осьових перспектив.
Література
- Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / За ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. 664 с.
- Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : ТОВ «Видавничий дім А.С.С.», 2005. 588 c.
- Жукова С. Терещенки і Трьох-Анастасіївська церква у Глухові // Ніжинська старовина. 2007. Вип. 4–5 (7–8). С. 134–140.
- Шишкіна Ю. Трьох-Анастасіївська церква — перлина глухівської архітектури // Сіверщина в історії України. 2009. Вип. 2. С. 135–139.
- Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Харків : Савчук О. О., 2014. 895 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Анастасіївська церква у Глухові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анастасіївська церква у Глухові (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
