Заповідник історико-культурний
Запові́дник істо́рико-культу́рний — комплекс (ансамбль) пам’яток з усією сукупністю компонентів, що становить культурну, історичну та наукову цінність і просторово, розпланувально та функціонально виділений у структурі населеного пункту або локалізований поза його межами.
Зміст
Загальні відомості
Заповідник історико-культурний (далі — заповідник) — культурно-освітня і наукова установа (заклад), створена для охорони та належного використання пам’яток. Має спецiально виокремлену територію, на якій мiстяться пам’ятки та інші об’єкти, надані в оперативне управління заповідника. Вони разом із територією заповідника охороняються державою та вилучаються з господарського використання.
Історична довідка
Створення заповідників в Україні започатковано під час Української революції. 10.06.1918 Рада Міністрів Української Держави оголосила могилу Т. Шевченка у м. Каневі національною святинею.
У грудні 1918 Директорія розглядала питання про оголошення трьох київських храмів — Святої Софії, Святого Володимира, Святого Андрія Первозваного — українськими святинями і взяття їх під захист держави.
31.05.1924 постановою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (РНК УСРР) територія Ольвії оголошена національним добром УСРР. Відповідне термінологічне означення для таких об’єктів знайдено 20.08.1925: постановою РНК УСРР територію могили Т. Шевченка у м. Каневі оголошено державним заповідником.
Оголошення найцінніших пам’яток України заповідниками узаконено 16.06.1926 Положенням про пам’ятники культури і природи. Відповідно до нього 1929 в Україні було десять заповiдникiв: Ольвiя, Могила Т. Шевченка у м. Каневi, Всеукраїнський музейний городок (Києво-Печерська лавра), Кам’янець-Подiльська фортеця, Монастир Босих кармелiтiв у м. Бердичевi, Замок князів Острозьких у м. Старокостянтиновi, Кирилiвський монастир у м. Києвi, давні собори у м. Чернiговi, Спасо-Преображенський монастир у Новгородi-Сiверському, дендропарк «Софiївка» у м. Уманi.
Качанівку оголошено заповідником рішенням Ніжинського округового виконавчого комітету.
Рішенням Запорізького округового виконавчого комітету оголошено заповідником «Кам’янські кучугури» поблизу м. Нікополя.
1934 у м. Києві створено «Софійський музей», який 1944 став заповідником (тепер Національний заповідник «Софія Київська»).
Основним документом щодо правового статусу та діяльності заповідників було положення про кожен із них, затверджене Народним комісаріатом освіти УСРР.
На початку 1930-х влада не дозволила реалізувати проєкти Ф. Ернста щодо створення двох заповідників: «Київський акрополь» у м. Києві та у Мовчанському монастирі у м. Путивлі, а також заповідників на острові Березань поблизу м. Очакова, у садибах М. Гоголя (с. Василівка в Полтавській області) та М. Коцюбинського у м. Вінниці. Більшість заповідників, створених 1925–1929, припинили діяльність у другій половині 1930-х, їхніх працівників репресовано.
1944 відновлено діяльність Софійського музею (у статусі заповідника) та заповідника в Києво-Печерській лаврі.
1965 територію острова Велика Хортиця у м. Запоріжжі оголошено державним історико-культурним заповідником. У 1970-х створено заповідники в історичних центрах міст Львова (1975), Чернiгова, Новгорода-Сiверського (обидва 1978), Переяслава-Хмельницького (тепер м. Переяслав, 1979), Острога (1981), Луцька (1985), Путивля (1986), Києва (1987). Видова рiзноманiтнiсть комплексів і ансамблів нерухомої культурної спадщини вiдбилася в органiзацiї таких рiзновидiв iсторико-культурних заповiдникiв, як iсторико-архiтектурнi, iсторико-археологiчнi, iсторико-меморiальнi, садово-парковi та музеї-заповiдники, пов’язані з видатними особами.
За 1991–2010 створено 32 заповідника. Указом Президента України Л. Кучми 11.10.1994 п’яти провiдним заповiдникам надано статус нацiональних закладiв культури з віднесенням їх до державної власностi й пiдпорядкуванням безпосередньо центральним органам виконавчої влади: «Софія Київська», «Херсонес Таврійський», «Давній Галич», «Хортиця», Шевченківському національному заповіднику.
За даними Міністерства культури та інформаційної політики України 2022 в Україні діють 63 історико-культурні заповідники, з них 24 — національного значення. Частина заповідників перебувають на тимчасово окупованих територіях та в зонах бойових дій. Під час російсько-української війни 2022 багато таких заповідників зазнали значних руйнувань унаслідок злочинних дій РФ. Національний заповідник «Хортиця» обстріляли російські агресори. Вони ж замінували пам’ятки і територію Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила», які Україна подала на внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Характеристика
Заповідником державного значення рішенням Кабінету Міністрів України оголошується комплекс (ансамбль) пам’яток, що має особливу культурну, історичну і наукову цінність, справив значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, безпосередньо пов’язаний з видатними історичними подіями.
Заповідником місцевого значення рішенням місцевого органу самоврядування оголошується комплекс (ансамбль) пам’яток, що відображає характерні особливості історії, культури, архітектури чи містобудування окремого регіону або населеного пункту.
Питання про створення (оголошення) заповідника має право порушити будь-яка юридична чи фізична особа. Постановою КМ України 06.07.2011 № 727 затверджено перелік документів, необхідних для прийняття рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам’яток заповідником. Залежно від переважного виду об’єктів культурної спадщини заповідники можуть бути:
- історико-архітектурними;
- архітектурно-історичними;
- історико-меморіальними;
- історико-археологічними;
- історико-етнографічними.
Кожен заповідник є юридичною особою та неприбутковою організацією, функціонує на підставі окремого положення, розробленого на основі Типового положення, затвердженого постановою КМ України 24.07.2003 № 1149. У ньому підкреслено, що основними завданнями заповідника є здійснення заходів з охорони і збереження об’єктів культурної спадщини, пов’язаних з ними територій та рухомих предметів, творів монументального, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, а також проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної та кульгурно-освітньої роботи з метою популяризації культурної спадщини, духовного збагачення громадян.
У межах заповідника заборонено діяльність, що негативно впливає (або може негативно вплинути) на стан збереження об’єктів культурної спадщини, режим їхньої охорони та використання. Містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, масові та видовищні заходи здійснюють за погодженням з органом, до сфери управління якого належить заповідник. Заповідником керує адміністрація на чолі з директором. Її утворює орган, до сфери управління якого належить заповідник. Адміністрація заповідника здійснює культурно-освітню, науково-дослідну діяльність у сфері охорони культурної спадщини та музейній справі, а також туристичну діяльність. Землі, на яких розташований заповідник, належать до земель історико-культурного призначення та особливо цінних земель і як такі включають до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проєктів землеустрою, іншої проєктно-планувальної та містобудівної документації.
Кожен заповідник функціонує і розвивається на основі Плану організації території заповідника. Це затверджена в установленому порядку науково-проєктна документація, що визначає:
- межі території;
- межі й режими використання зон охорони;
- обсяги і терміни проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об’єктів культурної спадщини, благоустрою території;
- заходи з охорони і використання об’єктів культурної спадщини, збереження і відтворення традиційного характеру середовища.
Значення
Історико-культурні заповідники охоплюють націнніші ансамблі й комплекси пам’яток, що мають загальнонаціональне та всесвітнє значення.
Додатково
- У пам’яткознавстві поняття «історико-культурний заповідник» і «музей-заповідник» уживаються як рівнозначні.
- *У другій половині 20 — на початку 21 ст. згідно із законодавством статус заповідника надавали за рішеннями Ради Міністрів УРСР (згодом — КМ України). Проте тепер діють окремі заповідники, щодо яких відповідних рішень не ухвалювали. Попри це вони працюють, опікуються пам’ятками і мають музейні експозиції (Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» у м. Василівці, деякі музеї-заповідники в АР Крим). Такі заповідники функціонують як комунальні підприємства. .
Джерела
- Про охорону культурної спадщини: Закон України № 1805-III від 08.06.2000 // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 39. Ст. 333. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
- Історико-культурні заповідники України. Довідкове видання / Авт.-упоряд.: О. О. Зливкова, Е. Ю. Градун, А. І. Звіряка та ін. Київ : Фенікс, 2007. 176 с.
- Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини. Чернігів : Деснянська правда, 2011. 796 с.
Література
- Історико-культурні заповідники / За ред. В. В. Вечерського. Київ : Фенікс, 2011. 292 с.
- Історико-культурні заповідники. Плани організації територій / За ред. В. В. Вечерського. Київ : Фенікс, 2011. 256 с.
- Вара О. А. Історико-культурні заповідники Міністерства культури України. Сучасний стан, проблеми та актуальні питання розвитку // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. 2012. Вип. 7. С. 297–308.
- Вечерський В. В. Музеї-заповідники України // Вступ до музеєзнавства і пам’яткознавства. Київ : Ліра-К, 2019. С. 298–310.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Заповідник історико-культурний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Заповідник історико-культурний (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.11.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
