Мовчанський монастир у Путивлі
Мо́вчанський монасти́р у Пути́влі — православний монастир, комплекс пам’яток архітектури й містобудування національного значення, Сумська область, Україна.
Зміст
Історична довідка
Мовчанський (Молчанський, Молченський) чоловічий монастир генетечно пов’язаний із Софроніївським монастирем. Назва походить від чудотворної ікони Мовчанської (Молчанської) Богородиці. Уперше згадано в документах 1597. 1603 московський цар Борис Годунов надав монастиреві маєтності й подарував коштовну панагію. Муровані монастирські будівлі — собор Різдва Богородиці, мури з наріжними баштами й надбрамною — зведено 1602–1604. Пізніше всі споруди перебудовано. 18.11.1604–26.05.1605 монастир був резиденцією Лжедмитрія І, котрий (за переказами) мешкав над вівтарем монастирського собору в прихованій бойовій камері з бійницями (у так званій келії Самозванця). 24.04.1612 в соборі сталася пожежа, після якої храмову чудотворну ікону Мовчанської Богородиці перенесено до собору Святодухова монастиря (див. Спасо-Преображенський собор і надбрамна церква-дзвіниця в Путивлі). Собор відбудовано 1630 і заново освячено 1636. 1654 в монастирі побував і описав його Павло Алеппський. Після секуляризації монастирських маєтностей 1786 Мовчанський монастир став третьокласним з 12 ченцями та ігуменом. 1778 собор відремонтовано (змінено форми верхів, замуровано арки двоярусної галереї) і заново освячено. 1804 відремонтовано бічний вівтар. У 1860-х до собору прибудували одноповерховий корпус бібліотеки (не збережено).
1920 в монастирі сталася пожежа, після якої розібрано соборну галерею та бібліотеку, а монастир закрито. 1927 Ф. Ернст намагався врятувати монастирські будівлі, запропонувавши владі передати їх релігійній громаді, що й було виконано. Проте з 1930-х територію і споруди колишнього монастиря використовували дитячий будинок, сільське професійно-технічне училище, військовий завод, які довели архітектурний комплекс до катастрофічного стану. 1962 Путивльський районний та Сумський обласний виконавчі комітети запропонували вилучити монастирський собор із переліку пам’яток архітектури і зруйнувати його, проте цього не сталося.
Дослідження Мовчанського монастиря розпочато в 1950-х. Реставраційні роботи виконували з кінця 1960-х, але до кінця 20 ст. жодну з пам’яток не виведено з аварійного стану. 1992 територію і споруди передано Українській православній церкві Московського патріархату і тут створено спершу чоловічий, а 1997 — жіночий монастир. 1993–2021 під керівництвом архітекторів В. Трегубова (1948; тепер Росія), а потім — В. Бикова (за участю В. Вечерського) завершено реставрацію собору з відтворенням втраченої галереї та сходів, створено новий іконостас, відновлено всі споруди.
Характеристика
Монастирський комплекс міститься на південно-східній околиці м. Путивля на пагорбі високого правого берега р. Сейму (лівий доплив р. Десни). Мав оборонне значення, захищаючи місто з північного сходу. Комплекс мурованих із цегли різночасових споруд: собор Різдва Богородиці, надбрамна башта-дзвіниця, тепла церква Різдва Іоанна Предтечі, настоятельський корпус (консисторія), оборонний мур з наріжною баштою, трапезна, а також два господарські корпуси на зовнішньому монастирському дворі. Собор і дзвіниця є головними архітектурними домінантами міста. З північного боку фрагментарно зберігся зовнішній оборонний мур уздовж дороги до р. Сейму. Це унікальні залишки мурованих укріплень м. Путивля, що мали в 17 ст. стратегічне значення.
У 17 ст. монастирська територія, обмежена оборонними мурами, була шестикутною в плані з периметром мурів близько 300 м. Надбрамна башта стояла із заходу, з боку міста. Мури були заввишки до 5,5 м при товщині 2,0–4,5 м, мали п’ять циліндричних башт діаметром 6–8 м. Збереглися нижні частини двох із них, а також чотиригранна надбрамна башта, 1700 перебудована на дзвіницю. Більшість укріплень мали первісні форми до 1830-х, коли їх стали планомірно руйнувати при подальшій розбудові монастиря.
Собор Різдва Богородиці є центром оборонної системи й архітектурної композиції монастиря. Розташований посеред подвір’я. Унікальність його в українській архітектурі пов’язана з незвичайністю форм споруди, пристосованої до оборони, і представленням двох основних будівельних етапів. Собор утворено трьома схожими на вежі високими багатоярусними об’ємами типу «восьмерик на четверику», які скомпоновано «глаголем» (літерою Г). Їх оточує із заходу й півдня двоповерхова аркада-галерея. До найвищої вежі (нави) зі сходу прилягає вівтар, а з півночі — бічний вівтар Святих Зосими і Савватія, Соловецьких чудотворців. З південного боку 1762 прибудовано симетричний бічний вівтар в ім'я Святих Симеона і Савви, Сербських чудотворців (не збережено). Храм на підкліті, тобто двоповерховий. У горішньому холодному храмі містився головний престол — Різдва Пресвятої Богородиці; у нижньому — теплий храм з престолом в ім'я Собору Пресвятої Богородиці. Усі три вежі збудовано одночасно. У нижньому ярусі центральне приміщення перекрито системою хрестових склепінь, що спираються на квадратний стовп у центрі; східне — циліндричним склепінням з розпалубками, північне — хрестовим. Центральне приміщення (тепла церква Собору Богородиці) первісно слугувало монастирською трапезною, східне — вівтарем, північне — ризницею. Під нею є однокамерний підвал із входом знадвору. Збереглися бійниці в стінах — свідчення первісного оборонного призначення храму. Галерея, що оточує три основні об’єми з двох боків, спирається на пілони, з’єднані арками. Перекрито хрестовими склепіннями. Зверху була вимощена каменем відкрита плоска тераса (гульбище), для входу на яку перед західним фасадом влаштовано прямі двомаршеві сходи на так званих повзучих арках. Високі світлі приміщення другого ярусу собору (нава й бічний вівтар) контрастують із низенькими затемненими приміщеннями першого ярусу. Це результат пізніших перебудов. 1630–1636 первісну відкриту галерею-гульбище надбудовано другим ярусом у формі відкритої аркади й накрито односхилим дахом. Собор перебудовано 1666–1669 та на зламі 17–18 ст. (орієнтовно 1700): замість первісних завершень трьох основних частин храму на них надбудовано імпозантні восьмерики, увінчані характерними українськими двоярусними кружальними банями з ковнірами й маківками на ліхтарях. У стінах четвериків пробили великі прямокутні вікна, облямовані наличниками й увінчані сандриками. Входи в собор з галереї вирішено перспективними порталами. Архітектурний декор фасадів характерний для споруд українсько-російського порубіжжя 17 — початку 18 ст. Визначальним у розвитку композиції собору є поява чіткого вертикалізму (висота сягнула 35 м), завдяки чому він перетворився на архітектурну домінанту загальноміського значення. Це зумовлено впливом стилістики української архітектури з її прагненням до висотних баштоподібних композицій з максимальною самостійністю кожної дільниці храму. Для інтер’єру другого ярусу, щедро освітленого завдяки численним великим вікнам, характерне висотне розкриття внутрішнього простору кожної вежі. Це вплив естетики українського дерев’яного храму, у якому кожний зруб має самостійне вежеподібне завершення. Ці перебудови здійснено в часи, коли вплив стилістики української архітектури на московську був максимальним.
Собор Різдва Богородиці на першому будівельному етапі вирізнявся трьома архітектурними особливостями: вівтар у формі квадратної вежі, а не напівкруглої апсиди; камера оборонного призначення на третьому ярусі вівтаря і вінчання її мурованим шатром; перекриття підкліту нави системою хрестових склепінь зі стовпом посередині. Це зумовлено функціональними потребами: собор споруджено посеред тісного двору, забудованого з усіх боків. Щоб звести трапезну, теплу церкву, собор, найвищу фортечну башту, сховища пороху і зброї окремими спорудами, забракло місця. Тому довелося все об’єднати в одній споруді. Комори — у підвалі й у підкліті, трапезну — у підкліті, собор і бічний вівтар — на другому ярусі, бойову камеру з бійницями — на третьому ярусі, над вівтарем.
Надбрамна башта-дзвіниця на захід від собору належить до типу «восьмерик на четверику», завершена шатром із маківкою. Четверик і восьмерик представляють різні будівельні періоди. Нижній ярус був оборонною надбрамною баштою, спорудженою 1602–1604. У нижньому поверсі четверика міститься арка проїзду, перекрита циліндричним склепінням. На другому поверсі влаштовано по одному арковому вікну на західному й східному фасадах. Ці фасади розчленовано плоскими лопатками й завершено карнизом. 1700 дерев’яний наметовий дах надбрамної башти розібрано й надбудовано високий восьмерик з арками, увінчаний шатром. У стіни вмуровано поліхромні полив’яні кахлі (збережено фрагментарно). Внутрішні сходи ведуть на горішній ярус, де підвішено дзвони.
Мури з баштами, які оточували територію на вершечку пагорба, збережено частково. Тепер доступна для огляду ділянка північного муру завдовжки 20 м із нижньою частиною наріжної башти. Зі сходу мур перекрито теплою церквою Різдва Іоанна Предтечі (1866–1868). Продовжується в підвалі церкви до апсиди, основою якої є ще одна кругла башта. Мур має машикулі у вигляді навісних бійниць «косого бою» і низку бійниць для «пищального бою». На найнижчому рівні були аркові ніші-печури нижнього бою, призначені для артилерії. Мур завтовшки 1,67 м, із внутрішнього боку до нього прилягають каземати. Наріжна північно-західна кругла башта (збережено частково) має діаметр 6 м при товщині стіни 1,32 м. Зберігалася майже в первісному вигляді (з поясом машикулів і бійниць верхнього бою) до 1876, коли під час перебудови пояс машикулів і бійниць розібрано й башту надбудовано восьмериком із цибулястою банею.
Монастирська трапезна міститься з північного боку башти-дзвіниці. Це чотирикутний у плані одноповерховий корпус, надбудований у першій половині 19 ст. над казематами, прилеглими до стародавнього фортечного муру з наріжною круглою баштою. Західна стіна трапезної є залишком оборонного муру 1602–1604. Північний фасад має вікна з лучковими перемичками та зубчастий карниз, а звернений у двір південний має розвиненіший карниз, вікна з наличниками та хвилястого обрису аттик.
Тепла церква Різдва Іоанна Предтечі (1866–1869) замикає з півночі монастирське подвір’я і чоловим південним фасадом звернена до собору. Це однобанний хрестовокупольний храм у російсько-візантійському стилі. Його поставлено як на підмурку на оборонному мурі з казематами 1602–1604. Під час будівництва нової церкви зруйновано однойменний храм 1602–1604. У 1930-х, коли в монастирі розмістили радянські організації, церковну баню розібрали, споруду надбудували двома поверхами виробничого призначення. Первісні форми повернуто під час реставрації 2018–2021. Церква складається з тринавового шестистовпного головного об’єму з апсидою, тридільного нартексу та пониженого західного об’єму. Рамена об’ємного хреста з банею підвищені, решта об’ємів — понижені, чим досягнуто пірамідальності композиції. Перекриття — циліндричні та хрестові склепіння. У декоруванні фасадів застосовано аркові вікна з архівольтами, неовізантійські колонки (див. Неовізантійський стиль) із кубічними базами й капітелями, зубчасті карнизи.
Настоятельський корпус (консисторія) стоїть на схилі гори й замикає з південного боку монастирське подвір’я. Чоловим північним фасадом звернений до собору. Збудовано в 1720 — 1730-х на мурі 1602–1604. Спершу корпус був прямокутним у плані, дуже видовженим, одноповерховим. У середині 19 ст. його розширено на південь і надбудовано другий поверх. На зламі 19–20 ст. по центру чолового фасаду прибудовано ризаліт зі сходами, зроблено новий фасадний декор. Тут спершу містилися братські келії ченців на першому поверсі й настоятельські покої на другому; у другій половині 19 ст. корпус зайняла Путивльська духовна консисторія.
Зовнішній оборонний мур зберігся з північного боку під горою. Уздовж нього проходить старовинний узвіз із міста до р. Сейму. Мур заввишки 1,5 м має бійниці різноманітної форми: вузенькі — для рушничного вогню та широкі аркові — для артилерії. Є елементом загальноміських укріплень м. Путивля 17 ст. Спорудив 1620 військовий інженер О. Радишевський (Анісім Міхайлов; друга половина 16 ст.; тепер Україна — після 1731; тепер Росія) за наказом московського царя Михайла І Федоровича (1596–1645; тепер Росія). Мур — єдиний збережений витвір інженера. Він не тільки захищав один із головних в’їздів до пізньосередньовічного м. Путивля, а й виконував функції підпірної стіни, запобігаючи зсувам монастирської гори.
На захід від надбрамної башти-дзвіниці, ближче до міста, розташовані споруди монастирського господарського двору та два муровані готельні корпуси, перебудовані в другій половині 20 ст. Під час реставрації 1990-х їм частково повернуто первісні форми.
Значення
Мовчанський монастир належить до найоригінальніших пам’яток культурної спадщини України як ранній приклад творчої взаємодії українських і російських національних традицій в архітектурі. Собор Різдва Богородиці репрезентує рідкісний тип багатофункціональних сакральних споруд, пристосованих до оборони. Він є складним і багатозначним за стилістикою: як витвір провінційного московського зодчества демонструє вплив на нього української національної архітектури в другій половині 17 ст. Це культурний феномен, важливий для розуміння еволюції обох національних архітектурних традицій.
Додатково
У соборі над другим ярусом вівтарного четверика зберігся третій ярус — восьмерик, що належить до первісного будівельного періоду. Це потайна камера Лжедмитрія І, сходи до якої розміщено в північній стіні центрального четверика собору. З цієї восьмикутної в плані бойової камери з трьома бійницями за сторонами світу можна було прострілювати підступи до монастиря. Восьмерик увінчано мурованим шатром, яке збереглося на половину первісної висоти (тепер його залишки приховані під пізнішим бароковим вінчанням).
Із джерел відомо, що монастирську гору пронизують печери й підземні ходи, деякі з них викопано одночасно з будівництвом монастиря. Їхні склепіння муровано з цегли. У 19 ст. там знаходили польські монети початку 17 ст. У 20–21 ст. ці підземні пустоти не досліджували.
Література
- Мардер А. Пам’ятки архітектури // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Вечерський В. В. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 227–228.
- Вечерський В. Стильові риси архітектури Путивля XVII ст. // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1997. Вип. 4. С. 39–51.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 470–488.
- Вечерський В. Монастирі та храми Путивльщини. Київ : Техніка, 2007. С. 46–83.
- Вечерський В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 229–246.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мовчанський монастир у Путивлі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мовчанський монастир у Путивлі (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
