Спасо-Преображенський собор і надбрамна церква-дзвіниця в Путивлі
Спа́со-Преображе́нський собо́р і надбра́мна це́рква-дзвіни́ця в Пути́влі — ансамбль пам’яток архітектури національного значення, Конотопський район, Сумська область, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Архітектурний ансамбль міського Спасо-Преображенського собору (колишнього Святодухівського дівочого монастиря) міститься в центрі прямокутного в плані кварталу серед одноповерхової садибної забудови північної околиці історичного центру Путивля на вулиці Соборній, 45. Ансамбль складається з мурованих собору, надбрамної церкви-дзвіниці та огорожі з брамою. Собор та надбрамна церква-дзвіниця є важливими архітектурними домінантами, які визначають традиційний характер середовища м. Путивля.
Історична довідка
1595 датована перша писемна згадка про Святодухівський дівочий монастир. Він містився на північному краю міста біля земляного оборонного валу і всі монастирські споруди були дерев’яними. Зведення мурованого собору Зішестя Святого Духа з бічним вівтарем в ім’я Введення в храм Пресвятої Богородиці розпочато 1617 і тривало до кінця 17 ст. Ігуменія Онисія, у якої був особистий конфлікт із місцевим воєводою С. Клокачовим (середина 17 ст. — після 1718; Росія), 1697 поскаржилася московському цареві Петру І. Той послав до Путивля наказ завершити будівництво, яке виконували державним коштом. Усі будови закінчено 1707, незадовго до приїзду царя в Путивль восени 1708. Він подарував собору мідне посріблене панікадило, виготовлене майстром Мартином Маргратом 1692 в м. Нюрнберзі (тепер Німеччина). Крім збережених мурованих споруд, у монастирі раніше були ще одна мурована келія (можливо, ігумені) та дерев’яні: двоповерхова Михайлівська церква, корпуси келій (не збережено). Під час секуляризації монастирських маєтностей у часи правління Катерини ІІ за указом єпископа Севського і Брянського 18.08.1768 черниць зі Святодухівського монастиря перевели до м. Севська (тепер Брянська область, РФ) з наказом залишити в Путивлі все монастирське майно. Проте черниці спробували забрати з собою найцінніші книги, богослужбові предмети, часточки святих мощей. Тоді путивляни напали на них, побили й усе відібрали. 1770 указом Священного Синоду Святодухівський монастир закрито, його собор переосвячено на міський Спасо-Преображенський. У соборі певний час перебувала шанована церковна реліквія — чудотворна ікона Мовчанської Божої Матері з Мовчанського монастиря, перенесена у Святодухівський монастир після 1612.
Собор датовано 1617–1693 відповідно до двох етапів будівництва: на першому зведено четверик основного об’єму з апсидою; на другому, наприкінці 17 ст. — Введенський бічний вівтар та аркадну галерею з західного й південного боків. Собор неодноразово перебудовували, зокрема 1822, 1834, капітально ремонтували з елементами наукової реставрації 1899. Під час перебудов замуровано арки зовнішньої галереї з улаштуванням на місці арок вікон, а також нового склепінчастого перекриття; 1822 в південній частині галереї влаштовано бічний Михайлівський вівтар; центральний четверик сполучено з південною частиною галереї за допомогою трьох арок, пробитих у стінах. 1899 пробито дві арки між четвериком та Введенським бічним вівтарем. Під час ремонту 1899 в соборі влаштовано парове опалення.
Соборний іконостас, створений 1693, неодноразово ремонтували й поновлювали, зокрема 1838–1839, 1907, 1975. 1898–1912 церковним старостою в соборі був місцевий історик і краєзнавець І. Рябінін (1834–1912; тепер Україна), могила якого міститься біля південного фасаду Михайлівського бічного вівтаря. 1899 І. Рябінін розпочав капітальний ремонт собору, залучивши до обстеження пам’ятки тогочасних провідних науковців і реставраторів. Особливу увагу надано іконостасові. Щодо його живопису думки вчених розділилися: історик мистецтв і реставратор Ф. Горностаєв (Фьодоров; 1867–1915; Росія) 1903 визначив, що в нижньому ярусі ікони старіші за сам іконосас, початку 17 ст., а в горішніх — кінця 18 ст. Реставратор П. Покришкін (1870–1922; Росія) 1907 заборонив торкатися ікон з огляду на їхнє високохудожнє археологічне значення як представників «південноруського» (тобто українського) живопису 17 ст. Є. Рєдін 1907 також обстежив іконостас, зазначивши, що ікони — не 17 ст. і не московської роботи. Реставрацію та позолоту іконостасу виконано 1907 згідно з науковою методикою реставрації під наглядом Імператорської археологічної комісії. Надбрамну церкву-дзвіницю споруджено 1697–1707 як надбрамну церкву Різдва Христового Святодухівського монастиря. Після ремонту й надбудови дзвіниці 1764 за указом Священного Синоду її переосвятили на Петропавлівську, а після закриття монастиря 1770 (за іншими джерелами 1786) — на Хрестовоздвиженську. Муровану огорожу 1,2 м заввишки з брамою і хвірткою зведено наприкінці 17 ст. і неодноразово перебудовано. Тепер частина її втрачена й замінена зі східного й північного боків дерев’яним парканом.
1930–1935 радянська влада закрила собор, передавши його місцевому краєзнавчому музею. Під час німецької окупації 1941–1943 богослужіння відновлено. 1963 собор і надбрамну церкву-дзвіницю визнано пам’ятками архітектури та містобудування республіканського (тепер національного) значення з охоронним № 621. Тепер це міський соборний храм Української православної церкви Московського патріархату.
Характеристика
Собор, увінчаний п’ятьма цибулястими баньками на глухих циліндричних підбанниках, підноситься в центрі території за муром з монументальною брамою. Висотний центральний четверик контрастує з приземкуватими апсидами, північним бічним вівтарем Введення в храм Пресвятої Богородиці, південним бічним вівтарем архангела Михаїла, галереєю, ґанками, що оточують його з усіх боків. Такий тип храму поширений у московському зодчестві 17 ст. Центральний об’єм квадратний у плані, вівтарна апсида — напівкругла. З півночі прилягає тридільний бічний вівтар, що має півкруглу апсиду, а з заходу й півдня — одноповерхова аркадна галерея з трьома ґанками. Центральний четверик перекрито зімкнутим чотирилотковим склепінням, бічний вітар — зімкнутим та лотковими склепіннями з розпалубками. Центральну вівтарну апсиду перекрито склепінням складного типу на двох паралельних підпружних арках. Галерею перекрито циліндричним, ґанки — хрестовими склепіннями. Стіни четверика для міцності стягнуто залізними затяжками. Собор виглядає досить вишукано: стіни членують тоненькі напівколонки, згруповані в пучки на наріжниках. Вікна розміщено в два яруси. У нижньому вони великі прямокутні, з облямуванням витонченої скульптурної роботи з розірваними сандриками, а в горішньому ярусі — восьмикутні. Стіни вінчає високий аттик, декорований підковоподібними кокошниками.
Інтер'єр вражає висотою цілісного внутрішнього простору, щедро освітленого завдяки численним вікнам. Це різко контрастує з низенькими затемненими галереями і бічними вівтарями, що з’єднуються з центром широкими арками. Стіни всередині первісно було побілено, а на їхньому тлі яскравим декоративним акцентом виділявся іконостас. Він шестиярусний і сягає верху склепіння храму. Вибір загальної композиції іконостасу продиктовано особливістю інтер’єру, у якому висота вдвічі перевищує ширину. За типом композиції подібний до російських іконостасів: горизонтальні розкріповані карнизи й вертикальні різьблені колонки утворюють прямокутний каркас, у який закомпоновано ікони. Яруси неоднакові за висотою, а монотонність горизонтального ритму перебиває широке середнє поле, що відповідає царським вратам. Іконостас має характерні українські дверні отвори царських і дияконських врат зі зрізаними верхніми кутами, пишну виноградну лозу, що оплітає колонки, наскрізне різьблення колон першого ярусу, типове для України кінця 17 ст. барокове різьблення іконних рам нижнього ярусу з рослинним орнаментом. Українські різьбярі внесли до усталеної в Московському царстві загальної композиції характерні риси, притаманні тогочасному українському мистецтву. Інтер’єр собору разом з іконостасом є рідкісним зразком органічного високомистецького синтезу художніх традицій двох народів.
При виході з центрального приміщення в північний Введенський приділ у стіні арки є дві різьблені кам’яні плити, на яких видно старовинні написи. Це — рідкісні в Лівобережній Україні зразки намогильних плит першої половини 17 ст. Їх знайдено в землі 1899 під час капітального ремонту собору й умуровано на теперішньому місці. Місцеві краєзнавці намагалися датувати їх 13 ст. Проте М. Халанський 1902 дослідив їх і прочитав написи: «Літа 7151 (1643) преставися раба Божия інока схимниця Прокла»; «Літа 7153 (1645) преставися раба Божия дівиця Євдокія». В інтер’єрі збереглася ще одна цінна мистецька річ — багатобарвний майоліковий свічник висотою понад 1,2 м виробництва Волокитинського порцелянового заводу родини Миклашевських. До 1958 він належав Покровській церкві у Волокитиному.
Надбрамна церква-дзвіниця — асиметрична споруда, розміщена на південь від собору. Вона триярусна, як і більшість надбрамних церков. У нижньому ярусі — велика аркова брама й келії обабіч. З них східну історична традиція пов’язує з перебуванням у монастирі 1689 московської царівни Софії Олексіївни (1657–1704; Росія), сестри Петра І. У другому ярусі — тридільна безкупольна церква з заокругленим вівтарем. Над її західним притвором як надбудова третього ярусу височить масивний восьмерик дзвіниці з наметовим дахом і маківкою. Вузенькі бійниці в основі восьмерика засвідчують оборонні функції споруди. Західна двоповерхова прибудова 1764 візуально врівноважує асиметричність загальної композиції. Приміщення всередині з’єднані арками й перекриті склепіннями різних форм. Сходи на другий поверх улаштовані в товщі західної стіни. Пам’ятка монументальна, позбавлена дріб’язкових прикрас і водночас динамічна, з наростанням об’ємів зі сходу на захід, від пониженої апсиди до дзвіниці (це — характерна риса української сакральної архітектури). Лаконічність архітектури надбрамної церкви-дзвіниці контрастує з витонченими архітектурними формам собору.
Мур, який оточує територію ансамблю, має з західного боку парадну триаркову браму, завершену масивними трикутними фронтонами, а також хвіртку з південного боку, поряд з надбрамною церквою-дзвіницею. Її дверний отвір з лучковою перемичкою увінчує трикутний фронтон.
Усі споруди муровані з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, стіни зовні та в інтер’єрі потиньковані й побілені. Дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.
Значення
Будівлі колишнього Святодухівського монастиря тепер формують унікальний ансамбль споруд міського Спасо-Преображенського собору, в якому органічно поєдналися самобутні риси російського та українського традиційного зодчества. Соборний іконостас має історико-мистецьку цінність, бо він — єдиний, збережений на Лівобережній Україні з кінця 17 ст.
Додатково
В історичній літературі поширена версія про те, що восени 1689, після усунення від влади в Москві царівни Софії Олексіївни, Петро І заслав її в дівочий Святодухівський монастир у Путивль. Тут її утримували під вартою у східній келії на першому поверсі надбрамної церкви-дзвіниці. Цар замовив у Нідерландах спеціальний годинник-куранти, який пронизливим дзвоном відбивав кожну хвилину. Годинника поставили прямо під вікнами келії царівни, щоб вона ні на хвилину не забувала про брата. У 19 ст. цей годинник потрапив до Мовчанського монастиря, де постійним дзвоном нервував братію і прочан, тож його зрештою поламали. Царівна перебувала тут недовго — її повернули до Москви з огляду на небезпеку для царської влади, до якої Путивль був опозиційним.
Цитата
З указу Петра І 1697:
Переклад:
«Стольнику і воєводі Степану Тимофійовичу Клокачову в Путивль: минулими роками Духів дівич монастир і церкви Божі розпочали будувати за нашим Государевим указом і нашим Государевим коштом. Що перші будівничі монастиря Левонній Липеванов, Никифор Яцин та Іван Дашков будували років з десять і більше, а після них будівничими були путивльські дворяни, які щорічно змінювалися (...), і ці будівничі провадили будову років з сімдесят і більше. Наказано Государевими указами й грамотами до Путивльських воєвод 1681, 1683 і 1689 років визначити до тієї справи з Путивльских дітей боярських кращих людей. (...) Тим часом зараз, коли добудовується той монастир і огорожа, немає біля того мурування ні будівничих, ані наглядачів, жодної людини».
Оригінал:
«Стольнику и воеводе Степану Тимофеевичу Клокачеву в Путивль: в прошлых годах Духов девич монастырь и церковь Божия начаты постройкой по нашему Государеву указу и на нашу Государеву казну. Что первые строители монастыря Левонний Липеванов, Никифор Яцын да Иван Дашков строили лет с десять й больши, а после них строителями были путивльские дворяне, переменявшиеся ежегодно (...), и эти строители продолжали постройку лет семьдесят и больши. Велено по Государевым указам и грамотам к Путивльским воеводам 1681, 1683 и 1689 годов определить к тому делу из Путивльских детей боярских лучших людей. (...) Между тем ныне, когда достраивается тот монастырь и ограда, нет у каменного дела ни строителей, ни досмотрщиков, ни единого человека».Цит. за: Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 492. Переклад В. В. Вечерського.
Література
- Рябинин И. История о Путивле, уездном городе в Курской губернии. Путивль : Типография М. И. Дьяконовой, 1911. С. 104–110.
- Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. Москва : Искусство, 1980. С. 258.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 491–497.
- Вечерський В. Монастирі та храми Путивльщини. Київ : Техніка, 2007. С. 109–143.
- Вечерський В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 247–253.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський собор і надбрамна церква-дзвіниця в Путивлі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський собор і надбрамна церква-дзвіниця в Путивлі (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
