Бейрут
Бейру́т — місто, столиця Лівану.
|
Бейрут (بيروت) | |
|---|---|
| Країна | Ліван |
| Засновано | 15 ст. до н.е.«ст.дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 15. |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 1 800 |
| Територія (кв.км.) | 20 |
| Уродженці | Сак, Людмила Миколаївна |
Зміст
Географічне положення
Місто розташоване в східній частині країни, на узбережжі Середземного моря.
Територія — близько 20 км2.
Адміністративно поділене на 12 кварталів.
Історична довідка
Відоме з 18 ст. до н. е. (за ін. даними — з 15 ст. до н. е.) як місто і порт у Фінікії. Давня назва (в аккадських клинописних табличках — Бірута, Барут) походить від фінікійського «беріт» — колодязі.
За античності став римською колонією Берутос (офіційна назва Colonia Iulia Augusta Felix Berytus). У 3 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. — торгово-ремісничий і культурний центр Середземномор’я, з 1 ст. до н. е. — римська колонія. У місті діяла одна з провідних правничих шкіл Римської, а згодом Візантійської імперії, де укладено значну частину Кодексу Юстиніана. У 6 ст. місто сильно постраждало від серії потужних землетрусів і пожеж.
З 635 — у складі Арабського Халіфату. 759 засновано князівство Сін-ель-Філ. Упродовж 8–11 ст. місто неодноразово ставало об’єктом експансії сусідніх держав, тимчасово переходило під владу правителів Візантії, Єгипту, халіфату Фатимідів, турків-сельджуків.
У 12–13 ст. перебувало під владою хрестоносців Єрусалимського королівства, у 14–15 ст. — єгипетських мамлюків.
1516 м. Бейрут захопили турки, відтоді — у складі Османської імперії. На середину 18 ст. нетривалий час перебрав на себе роль головного центру морської торгівлі в регіоні. Після періоду занепаду в 19 ст. місто знову стало важливим морським портом і торговельним центром, активно розвивало торгівлю з європейськими державами (особливо Францією). З 1888 — столиця однойменного вілаєту.
На початок 20 ст. — космополітичне місто зі строкатим релігійним та етнічним складом населення: станом на 1911 тут мешкало 77 тис. християн, 36 тис. мусульман, 2,5 тис. євреїв тощо.
1918 окуповане військами Антанти.
З 1920 м. Бейрут — столиця Держави Великого Лівану (підмандатної Франції), з 1926 — столиця Ліванської Республіки (до 1943 — підмандатна Франції територія), з 1943 — незалежного Лівану.
Під час громадянської революції в Лівані (1975–1990) місто стало ареною запеклих боїв, зазнало значних руйнувань; більшу частину війни було розділене між мусульманською західною частиною і християнською східною. Центр міста лишався незайнятим жодною зі сторін протиборства (т. з. «зелена лінія»). Сильних руйнацій зазнало також за Ліванської війни 1982.
Від 1990 місто поступово відбудовували, але задум повернути столиці звання «Парижа Близького Сходу» з низки причин (зокрема й некомпетентних дій влади) так і не реалізовано. Новий етап руйнувань пов’язаний з ізраїльсько-ліванським конфліктом 2006. Місто неодноразово потерпало від терористичних атак. 04.08.2020 сталися потужні вибухи в порту м. Бейрута, у результаті понад 220 осіб загинуло, понад 6 000 зазнали поранень, близько 300 000 втратили домівки, зруйновано припортову інфраструктуру та прилеглі квартали.
У столиці діють центральні державні органи: президент, уряд і парламент (Національна асамблея) Ліванської Республіки; регіональні офіси міжнародних організацій.
Населення
Точні дані щодо кількості населення в м. Бейруті відсутні (перепис населення не проводили з 1932). За приблизними підрахунками, тут мешкає від 1 млн 800 тис. до 2 млн осіб (2022, оцінка).
Етнорелігійний склад характеризують як найстрокатіший на Близькому Сході: діють релігійні спільноти мусульман-сунітів, мусульман-шиїтів, римо-католиків, східних католиків (зокрема, вірмено-католиків, маронітів), православних різних конфесій, протестантів, юдеїв тощо. Серед виборців, що проголосували в м. Бейруті 2009, 45 % становили суніти, 39 % християни (зокрема, 11 % — віряни Вірменської апостольської церкви, 10 % — Елладської православної церкви, 6 % — Маронітської католицької церкви та ін.), 14 % шиїти (2009, оцінка).
Природа
Клімат
Клімат середземноморський, із м’якою вологою зимою та спекотним посушливим літом.
Середня температура січня — +13 °С, липня — +27 °С.
Середньорічна кількість опадів — близько 800 мм, найбільше у грудні — січні.
Господарство
Бейрут — політичний, фінансовий і культурний центр країни. У структурі економіки домінує сфера послуг: фінансові, банківські, комерційні послуги, торгівля, туризм. Як фінансовий центр (тут зосереджені провідні банки та фінансові установи Лівану) м. Бейрут має високий рейтинг в арабському світі.
Промисловість натепер слабко розвинута (до війни в м. Бейруті було зосереджено бл. 60 % промислових підприємств країни). Головні галузі — текстильна (особливо бавовняна), трикотажна, шкіряна, харчова, виробництво будівельних матеріалів. Традиційні ремесла — виготовлення ювелірних виробів. Більшість підприємств — невеликі, напівкустарного типу.
Ліван на 80 % залежний від поставок українського зерна, які здійснювали через порт м. Бейрута. 2022–2023 перебої з поставками, спричинені російсько-українською війною, викликали значний стрибок цін на хліб.
Транспорт
Бейрут — головний морський порт країни. Має поромне сполучення з Кіпром. 04.08.2020 тут стався потужний вибух аміачної селітри, який спричинив значні руйнування і забрав життя понад 200 людей. На 2023 порт працює лише частково.
Відновив діяльність міжнародний аеропорт імені Рафіка Харірі — розташований у південному передмісті м. Бейрута, за 9 км від міста. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну був пов’язаний авіалініями з аеропортом «Бориспіль» та Міжнародним аеропортом «Київ» імені Ігоря Сікорського.
Розвинуте автобусне сполучення, зокрема міжміське. Міжнародне сполучення — з м. Дамаском та іншими містами Сирії. 2023 відкрито міжнародні рейси з містами Хайфою (Ізраїль) і Багдадом (Ірак).
Значний вузол залізничних шляхів.
Освіта. Культура. Мистецтво
Освіта
Діють заклади вищої освіти: Американський університет Бейрута (найстаріший англомовний університет країни, засновано 1866), Університет Сан-Жозеф (Св. Йосифа, найстаріший франкомовний заклад, 1875), Ліванський університет — єдиний державний заклад вищої освіти в місті (1951), а також Лівансько-американський, Бейрутський арабський, Ліванський міжнародний, Баламандський, Арабський відкритий університети, Вища школа бізнесу, інші заклади вищої освіти. Серед приватних колежів та ліцеїв більшість — французькі.
Культура
Культура м. Бейрута розвивалася під впливом різних народів і цивілізацій. Свідченням їх перебування є археологічні артефакти, які зберігаються в музейних установах. Головний історичний та археологічний музей Лівану — Бейрута національний музей (1942) вміщує одну з найбільших колекцій старожитностей на всьому Близькому Сході. Значущі історичні пам’ятки зберігають в Археологічному музеї Американського університету Бейрута (засновано 1868), що є одним із найстаріших музеїв на Близькому Сході; Ліванському музеї передісторії (засновано 2000; відкритий на честь 125-річчя Бейрутського університету Сан-Жозеф).
Зібрання археологічних артефактів та антикваріату зберігається в Приватному музеї Роберта Муавада (засновано 2006). Заклад розміщено в приватній резиденції бізнесмена та колекціонера А. Ф. Фараона (Фарауна; 1901; тепер Єгипет — 1993; Ліван).
З-поміж музеїв, що експонують твори мистецтва: приватний музей Сурсока (засновано 1961, відновлено 2023), де презентовано ісламське, сучасне мистецтво, японські гравюри. Діє Природничий музей (Mim Museum) — музей мінералів (2013, приватний заклад).
Мистецтво
Розвивається мистецтво образотворче, художні майстерні діють по всьому Лівану. Простором для презентації творів сучасного мистецтва є Центр мистецтва Бейрута (2009) — некомерційна організація, відкрита з ініціативи кураторки С. Дагер (нар. 1978) і художниці Л. Джорейдж (нар. 1972; обидві — Ліван).
Бейрутський міжнародний виставковий центр і центр дозвілля (2001) — це великий багатоцільовий об’єкт, де проводять виставки (зокрема, Бейрутський книжковий ярмарок), конференції, концерти та ін.
Некомерційна організація Ліванська асоціація пластичних мистецтв (1993, англ. «Ashkal Alwan», араб. أشكال ألوان) сприяє розвитку сучасного мистецтва в Лівані та загалом у регіоні.
У м. Бейруті динамічно розвивається вуличне мистецтво, поштовх до якого відбувся після громадянської війни. Великі мурали створює вуличний художник Я. Халвані (1993; Ліван), поряд із зображенням відомих персоналій вплітає в художнє «полотно» арабський алфавіт.
Майже всі ліванські фільми, зняті від 1975, пов’язані з тематикою громадянської війни. Серед відомих режисерів-документалістів — Жослін Сааб (Jocelyn Saab, 1948; Ліван — 2019; Франція), яка від початку війни почала працювати над документальними фільмами, зняла близько 20 стрічок. Серед фільмів: документальні «Діти війни» («Children of War», 1976), «Листи з Бейруту» («Letter From Beirut», 1979), художні «Одного разу в Бейруті, історія зірки» («Once Upon A Time: Beirut, the History of a Star», 1994), «Дуня, цілуй мене не в очі» («Dunia, Kiss Me Not on the Eyes», 2005).
З 2013 у м. Бейруті відбувається Ліванський міжнародний кінофестиваль культурного опору (Cultural Resistance International Film Festival of Lebanon), з 2017 — Бейрутський міжнародний жіночий кінофестиваль (Beirut International Women's Film Festival, BWFF). Набув відомості Ліванський фестиваль незалежного кіно (Lebanese Independent Film Festival, LIFF).
Музична культура Бейрута зазнала впливів зі Сходу і Заходу, презентує традиції різних релігійних вірувань та етнічних груп. Традиційна музика містить елементи арабської кочової культури. Заджаль — жанр арабської усної поезії, супроводжується грою на ударних музичних інструментах і чоловічим хором, який співає уривки з вірша.
З 2013 проходить щорічний міжнародний фестиваль «Бейрут і за його межами» («Beirut and Beyond»).
Перша театральна постановка драматурга Маруна Наккаша (Maroun Naccache, 1814–1855; Ліван) була здійснена в Бейруті в 1846. Сформувалася традиція проводити театральні вистави в університетах міста наприкінці навчального року: так, в Американському університеті Бейрута вперше були поставлені трагедії В. Шекспіра «Юлій Цезар» (1903) і «Гамлет» (1905). Великий театр (The Grand Théâtre), побудований 1927 у центральному районі Бейрута, обслуговував франкомовні громади Лівану. З 1960-х працював виключно як кінотеатр. Під час громадянської війни в Лівані був пошкоджений і поступово закинутий через важкі бої в цьому районі.
2009 ЮНЕСКО проголосило м. Бейрут Всесвітньою столицею книги.
Архітектура
Збережено окремі архітектурно-археологічні пам’ятки доби Риму Стародавнього (залишки терм і форуму). Історична забудова переважно 19–20 ст. у своєрідній східній стилістиці історизму, що поєднує різноманітні мистецькі впливи Заходу і Сходу: турецькі казарми 1853 (тепер резиденція уряду), Національний музей 1930–1937 в неоєгипетському стилі, будівля парламенту 1932–1935 в неороманському стилі, старий корпус Американського університету Бейрута початку 20 ст. (неоготика), будівля міської ради 1924 (мавританський стиль). Найрозмаїтішою є стилістика сакральних споруд численних етноконфесійних громад: маронітський собор Святого Георгія 1884–1894 (неокласицизм); православний кафедральний собор Святого Георгія 1772–1783, 1910 (неороманський стиль); католицький костел Святого Людовика 1864–1868 (романо-готична стилізація); євангелістська церква початку 20 ст. (неоготика), кафедральний собор Святих Іллі та Григорія Просвітителя Вірменської католицької церкви 1928 (неороманський стиль з елементами традиційної вірменської архітектури); синагога Маген Авраам 1925 (мавританський стиль з елементами романо-готичної стилізації).
Головною в історичному центрі міста є площа Зірки з репрезентативним ансамблем забудови і годинниковою вежею, яка стала архітектурною домінантою і символом м. Бейрута.
Постійні військові конфлікти 1975–2008 зумовили хаотичність розпланування й забудови міста, без дотримання жодних містобудівних та архітектурних нормативів і правил.
Новітню архітектуру в стилістиці необруталізму з урахуванням арабських традицій представляє ансамбль кампуса Університету Святого Йосифа 2011 та корпус Інституту міжнародних відносин Американського університету Бейрута 2014. 1997 збудовано Близькосхідний регіональний офіс Організації Об’єднаних Націй у стилістиці хай-тек. Зразком сучасної ісламської архітектури є купольна мечеть Мухаммеда аль-Аміна 2002–2008.
Спорт
Культивуються спортивна боротьба (греко-римський стиль), важка атлетика, баскетбол, гандбол, легка атлетика, футбол. Серед клубів: футбольні — «Сафа» (1939), «Аль-Ансар» (1951), баскетбольний — «Хекмех» (1992).
У м. Бейруті відбулися Середземноморські ігри 1959, Кубок чемпіонів Азії ФІБА 1999, 2000, 2012, Кубок Азії з футболу 2000, Панарабські ігри 1957, 1997, 2015, Чемпіонат Азії з гандболу серед чоловіків 2010, Чемпіонат Азії з баскетболу 2017 та ін.
2003 започатковано Бейрутський міжнародний марафон, який проводять щоосені. У змаганнях беруть участь близько 48 тис. учасників. Асоціація Бейрутського марафону організовує щорічний молодіжний забіг, жіночий забіг, напівмарафон і Бейрутський міжнародний марафон.
«Каміль Шамун Спортс Сіті» — мультиспортивний стадіон (відкрито 1957), який вміщає 49 500 осіб. Призначений для проведення різних спортивних змагань, переважно футбольних матчів. 2020 стадіон пошкоджено вибухом.
Україніка
Відомості про економічне та соціальне життя м. Бейрута кінця 19 ст., місцеві звичаї містяться в листах А. Кримського, його творах «Бейрутські оповідання» та «Пальмове гілля» (обидві збірки перекладено арабською та видано відповідно 2017 і 2019).
У липні 2000 — серпні 2006 миротворчу місію у складі Тимчасових сил ООН у Лівані (ТСООНЛ — UNIFIL) виконував 3-й український окремий інженерний батальйон (Тимчасові сили створено за рішенням Ради Безпеки ООН у березні 1978 з метою контролю за виведенням ізраїльських збройних сил з Півдня Лівану і надання допомоги ліванському уряду у відновленні його контролю над цим районом). Українські сапери перевірили майже 550 тис. м2 місцевості, виявили та знешкодили понад 6 300 мін і боєприпасів. Медики укрінжбату надали допомогу понад 10 тис. місцевих мешканців. Українські військовослужбовці побудували в ліванських селищах низку об’єктів соціальної інфраструктури, зокрема в селищі Кулейлі шкільний стадіон і зрошувальну систему для аграрних потреб.
09.03.2017 в м. Бейруті за ініціативи Посольства України в Лівані поруч із будинком посольства відкрито Український парк. 09.03.2020 в парку з нагоди відзначення річниці з дня народження Т. Шевченка урочисто відкрито перший елемент скульптурної композиції, присвяченої Кобзареві, — кам’яну брилу з «Заповітом» арабською мовою в перекладі письменника М. Нуайме (1889–1988; Ліван).
Ліван — перша арабська країна, яка рішуче засудила вторгнення Росії в Україну.
15.03.2022 віллу Сурсок підсвітили в синьо-жовтих кольорах. Українська громада організувала там читання творів Т. Шевченка арабською мовою.
Персоналії
У місті народилися: мистецтвознавець Л. Сак, актриса Дельфін Сейріг (1932–1990), кінопродюсер М. Кассар (1951), журналіст і письменник А. Вазен (1957; усі — Ліван).
З 1926 проживав у Лівані та викладав в Американському університеті Бейрута інженер-конструктор І. Рубинський (1890–1967; тепер Україна) — автор багатьох інженерних відкриттів у авіації, військовій справі. Серед відзнак вченого «Орден Кедра» Ліванського уряду, бронзова медаль міністерства освіти Лівану.
На місцевому цвинтарі при церкві Успіння Божої Матері похована оперна співачка Л. Липковська (1884; тепер Україна — 1955; Ліван), яка останні роки життя провела в м. Бейруті, викладала в Ліванській академії мистецтв.
Література
- Baramki D. The Archaeological Museum of the American University of Beirut. Beirut : American University of Beirut, 1967. 100 p.
- Gavin А., Maluf R. Beirut Reborn: The Restoration and Development of the Central District. London : Academy Editions, 1996. 148 p.
- Schmid H. Der Wiederaufbau des Beiruter Stadtzentrums. Ein Beitrag zur handlungsorientierten politisch-geographischen Konfliktforschung. Heidelberg : Geographisches Institut, 2002. 284 p.
- Kassir S. Histoire de Beyrouth. Paris : Fayard, 2003. 732 p.
- Saliba R. Beirut City Center Recovery: The Foch-Allenby and Etoile Conservation Area. Göttingen : Steidl, 2004. 283 p.
- March A. F. To Beirut and Back. An American in the Middle East. Baltimore : Publishamerica, 2006. 265 p.
- Hall L. J. Roman Berytus: Beirut in Late Antiquity. Oxford : Routledge, 2008. 408 p.
- Karageorghis V., Badre L. Cypriote Antiquities in the Archaeological Museum of the American University of Beirut. Nicosia : Leventis Foundation, 2009. 91 p.
- Kassir S. Beirut / Trans. from fr. Berkeley : University of California Press, 2010. 627 p.
- Sigrist St., Firth P., Achermann S. et al. Brave New Sport. Empowering 21st Century Society. Zürich : NZZ Libro, 2021. 460 p.
- Українські місця в Лівані // Посольство України в Лівані. 2021. URL : https://lebanon.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/ukrayinski-miscya-v-livani
- Біла А. Український форпост на Близькому Сході: як у Лівані підтримують Україну? // Радіо Свобода. 2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/livan-pidtrymka-ukrayiny-viyna-rosiyi/31758212.html
- Sursock Museum (офіційний сайт). URL: https://sursock.museum/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бейрут // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бейрут (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 16.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
