Наука в Україні

Будівля Президії Національної академії наук України у м. Києві

Зміст

1 Історична довідка
2 Наука періоду незалежності
3 Міжнародна співпраця
4 Джерела
5 Література
6 Див. також
7 Автори ВУЕ
8 Важливо!

Історична довідка

Історія науки в Україні не вкладається в схеми висхідного поступального розвитку. Її драматичний характер пов’язаний з тривалим періодом бездержавності, гоніннями на українську мову і культуру, вимушеним відпливом наукових діячів у далеке й близьке зарубіжжя, привласненням досягнень українських учених, радикальними змінами політичного ладу, який щоразу означав волюнтаристський розрив з попередніми цінностями і традиціями.

Початки професійної науки в Україні пов’язують із заснуванням та діяльністю провідних осередків освіти: Острозької академії (заснована у 1576; тепер Національний університет «Острозька академія»), Києво-Могилянської академії (1632; тепер Національний університет «Києво-Могилянська академія»), Львівського університету (1661; тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Перші освітньо-наукові осередки стали центрами розвитку переважно гуманітарних наук, тут систематично провадилися філологічні (найперше лінгвістичні), історичні, філософські, богословські розвідки.

Національна академія правових наук України, будівля Президії у м. Харкові

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, до руйнування у 2022

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Національний університет «Львівська політехніка»

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Новий етап розвитку науки припав на 19 ст. і пов’язаний зі створенням низки університетів, що з часом стали науковими центрами європейського взірця. Тут сформувалися і діяли відомі наукові школи. Йдеться про університети в містах Харкові (заснований 1805; тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), Києві (1834; тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), Одесі (1865; тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), Чернівцях (1875; тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича), а також технічні університети у Львові (1844; тепер Національний університет «Львівська політехніка») та Харкові (1885; тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Наукові відкриття світового рівня й загальнонаціонального значення здійснили університетські професори, вчені Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Володимир Бец, Олександр Лазаревський, Михайло Максимович, Ілля Мечников (Нобелівська премія з фізіології й медицини, 1908, спільно з П. Ерліхом), Сергій Навашин, Микола Пирогов, Олександр Потебня, Володимир Правдич-Немінський та інші.

Наприкінці 19 — на початку 20 ст. перебігав процес інституалізації академічної науки. Історичним прообразом Національної академії наук стало Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ, засноване 1873 у м. Львові як Літературно-наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, з 1892 — багатопрофільна наукова інституція). В товаристві існували три секції: історично-філософська, філологічна, математично-природописно-лікарська. 1907 у м. Києві засноване Українське наукове товариство (УНТ), зі схожою секційною структурою й на тих же засадах приватної ініціативи. НТШ і УНТ виконали важливу функцію організації української науки в умовах бездержавності.

Під час Української революції 1917–1921 розбудова вищої школи та професійної науки стали значущими складниками національно-визвольного руху, державотворення та національного самоусвідомлення. Відновив свою діяльність Київський університет, у липні 1918 засновано Кам’янець-Подільський державний український університет (тепер Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). 02.08.1918 відкрито Національну бібліотеку Української Держави (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

14.11.1918 гетьман Павло Скоропадський ухвалив Закон «Про заснування Української академії наук у Києві» (попередньо виділивши із Державної скарбниці кошти на початкові витрати з організації УАН). Того ж дня призначено перших 12 дійсних членів УАН, якими стали провідні вітчизняні науковці: Дмитро Багалій, Володимир Вернадський (обраний Головою-президентом на першому спільному засіданні), Микола Кащенко, Володимир Косинський, Агатангел Кримський, Орест Левицький, Микола Петров, Степан Смаль-Стоцький, Федір Тарановський, Степан Тимошенко, Михайло Туган-Барановський, Павло Тутковський. У діяльності Академії визначилися три основні напрями: науково-теоретичні (фундаментальні) дослідження, практично-прикладні та українознавчі розвідки. Окрім трьох відділів — історико-філологічного, фізико-математичного, соціальних наук — при УАН діяли постійні й тимчасові комісії різного дослідницького спрямування. 1921 Академію перейменовано на Всеукраїнську академію наук (ВУАН), укладено її новий статут і структуру.

Серед когорти вчених (зокрема й академіків УАН, ВУАН), науковий спадок яких став гордістю української науки: Микола Біляшівський, Микола Василенко, Іван Горбачевський, Дмитро Граве, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Василь Данилевич, Данило Заболотний, Володимир Іконников, Йосип Косоногов, Микола Крилов, Григорій Павлуцький, Лев Писаржевський, Іван Пулюй, Степан Рудницький, Євген Тимченко, Павло Тутковський, Дмитро Яворницький, Феофіл Яновський та інші.

Практично одночасно розбудовується мережа науково-дослідних кафедр при Народному комісаріаті освіти УСРР з контрольно-координаційними функціями (до початку 1923 кількість кафедр сягнула 88). 1922 з ініціативи Наркомосу УСРР засновано науково-інформаційний російськомовний журнал «Наука на Украине», що мав на меті не тільки висвітлювати науковий доробок учених, діяльність науко-дослідних установ різних галузей (інститутів, музеїв, кафедр, бібліотек тощо), а й інформувати про наукове життя зарубіжжя. У 1920 х в Україні діяло бл. 35 громадських наукових товариств, більшість із яких в умовах партійного контролю, впровадження «плановості й колективізму», переорієнтації науки на потреби модернізації економіки та індустріалізації, вже до 1930 були змушені припинити вільну наукову діяльність.

За радянської влади головна академічна установа неодноразово змінювала назву — Українська академія наук, Всеукраїнська академія наук, Академія наук УСРР, Академія наук УРСР, її діяльність перебувала під щодалі суворішим контролем з боку влади. Чимало українських науковців було репресовано (за даними Н. Полонської-Василенко, у 1930-х піддано репресіям понад 250 наукових співробітників АН УРСР, серед яких 22 академіки). Під час Другої світової війни частина науковців, які залишилися на окупованій території, емігрували. Упродовж 1950-х частина з них інтегрувалася до академічного життя західних країн.

У повоєнні роки ситуація «холодної війни» позначилася на всій сфері радянської науки: ізоляція від новітніх зарубіжних розвідок і технологій, переважна орієнтація прикладної та фундаментальної науки на військово-промисловий комплекс, ідеологічна заангажованість соціогуманітарних наук, фальсифікація національної історії, маргіналізація багатьох галузей науки (генетики, фізіології вищої нервової діяльності, соціології, демографії, культурології, соціальної психології, релігієзнавства тощо) та фундаментальних теоретичних концепцій (загальної теорії відносності, теорії резонансу та ін.).

Попри складні для вільної наукової творчості умови за радянської доби, українські науковці були причетні до всіх провідних галузей науки й техніки — розробки фундаментальних і прикладних проблем обчислювальної техніки (створено першу в СРСР і континентальній Європі ЕОМ); радіоелектроніки та електротехніки; проектування і виробництва систем керування для штучних супутників, космічних ракет, систем і комплексів; ядерної фізики та енергетики; конструювання та створення нових зразків військової техніки; матеріалознавства; синтезу нових матеріалів із наперед заданими властивостями; теоретичної та практичної медицини тощо. За даними радянської статистики, у республіці працювало бл. 194 тис. наукових працівників, зокрема 62 тис. докторів і кандидатів наук. За період 1976–1980 рр. установи АН УРСР продали 41 ліцензію промислово розвинутим країнам, одержали понад 9 тис. авторських свідоцтв на винаходи.

Серед видатних вчених, засновників знаних за кордоном українських наукових шкіл:

в галузі астрономії — Сергій Всехсвятський, Олександр Орлов, Євген Федоров;
авіаконструювання й літакобудування — Олег Антонов;
ракетно-космічної техніки — Михайло Янгель;
математики й кібернетики — Віктор Глушков, Юрій Митропольський;
автоматики та електротехніки — Сергій Лєбєдєв;
теоретичної фізики — Микола Боголюбов, Борис Вєркін, Олександр Давидов, Георгій Курдюмов, Вадим Лашкарьов;
геофізики — Серафим Субботін;
матеріалознавства — Іван Францевич, Віктор Трефілов, Євген Патон, Валентин Бакуль (1908–1978);
механіки — Олександр Динник, Анатолій Коваленко, Георгій Писаренко, Степан Тимошенко, Ярослав Підстригач, Микола Поляков;
хімії — Анатолій Бабко, Леонід Литвиненко, Олексій Чуйко;
біохімії — Олександр Палладін;
біології — Іван Підоплічко, Іван Шмальгаузен, Микола Гришко, Микола Холодний;
медицини — Микола Амосов, Олександр Богомолець, Петро Буйко, Ростислав Кавецький, Олександр Леонтович, Микола Стражеско, зокрема епідеміології — Лев Громашевський, Данило Заболотний;
геології — Володимир Лучицький;
будівництва — Микола Корноухов;
машинобудування — Анатолій Підгорний;
літературознавства — Олександр Білецький, Михайло Возняк;
права — Володимир Корецький;
філософії — Павло Копнін, Володимир Шинкарук;
історії — Іван Крип’якевич, Іван Огієнко, Наталія Полонська-Василенко;
інші достойники.

Станом на 1990 Україна входила в десятку найрозвинутіших промислово країн світу; науково-технічний сектор об’єднував понад 449 тис. працівників, з них — 295 тис. дослідників, бл. 3,5 тис. докторів наук, 28 тис. кандидатів наук, понад 13,5 тис. аспірантів і докторантів. Станом на 1991 в установах АН УРСР діяло бл. 81 тис. осіб, з них — 14 тис. наукових працівників (понад 1 тис. докторів наук і 7 тис. кандидатів наук, 344 академіки і члени-кореспонденти АН УРСР). Академія наук активно провадила наукові дослідження, створювала галузеві лабораторії, науково-технічні комплекси тощо; майже половина її асигнувань складалася з позабюджетних коштів. За кількістю виконавців наукових і науково-технічних робіт на тисячу осіб населення Україна в 1991 посіла перше місце серед європейських країн.

Наука періоду незалежності

Проголошення незалежності кардинально змінило умови розвитку вітчизняної науки, трансформувало цілі галузі знання — як соціально-гуманітарні науки (зокрема історію, політичні науки, соціологію, економіку й філософію), так і деякі точні науки й науково-технічні дисципліни (програмна інженерія, прикладна математика тощо). З одного боку, пострадянська криза в економіці згубно позначилася на академічному секторі, який утілює фундаментальну науку: радикальне скорочення фінансування і державної підтримки зумовило призупинення досліджень, падіння престижу академічної науки, міграцію перспективних вчених за кордон або перехід у комерційні структури. З іншого — завдання утвердження суверенної Української держави потребувало серйозних досліджень державотворчого досвіду українства, правдивого відтворення історичного минулого, переосмислення політичних, культурних, ідейних, наукових здобутків, замовчуваних або фальсифікованих за радянської доби, що стимулювало науково-гуманітарні розвідки. Відтворення історії української науки стало не тільки завданням національної ваги, а й чинником заснування та відродження державних і громадських інституцій, наукових осередків і шкіл, формування національної самосвідомості, галуззю освітньої діяльності.

У добу незалежності Академія наук України зберігає статус найбільшої самоврядної наукової інституції, яка зорганізовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження з природничих, технічних і соціогуманітарних наук. У 1994 Академія наук України отримала статус національної і була перейменована на Національну академію наук України. Станом на 2020 до структури НАН України входило понад 170 інститутів та інших наукових установ (обсерваторій, ботанічних садів, дендропарків, заповідників, бібліотек, музеїв тощо), де працювало близько 15 тис. дослідників. Структурно Академія включає 3 секції (фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук). Має у своєму складі 14 відділень (математики; інформатики; механіки; фізики і астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства).

У рамках НАН України діють 5 регіональних наукових центрів: Донецький (м. Покровськ), Західний (м. Львів), Південний (м. Одеса), Північно-східний (м. Харків), Придніпровський (м. Дніпро). До 2014 діяв Кримський науковий центр, ліквідований внаслідок окупації Автономної Республіки Крим Росією. Науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення процедури оцінювання діяльності наукових установ НАН здійснює Центр оцінювання діяльності наукових установ та наукового забезпечення розвитку регіонів України (м. Київ).

У 2020 програмно-цільова та конкурсна тематика НАН охоплювала 1 300 наукових проектів, 1 360 відомчих та пошукових тем; виконано близько 2 тис. робіт за господарськими договорами та контрактами, отримано 444 патенти на наукові винаходи і корисні моделі. Лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки стали 34 науковці. Започатковано програму реформування Академії, для спрямування і контролю процесу реформ створено Координаційну раду з питань реформування НАН України.

Діє низка галузевих академій: Національна академія аграрних наук України (заснована 1931, сучасна назва з 2010), Національна академія педагогічних наук України (1992), Національна академія правових наук України (1992; має статус державної галузевої академії з 1993), Національна академія медичних наук України (1993), Національна академія мистецтв України (1996).

Національна академія аграрних наук України, емблема
Національна академія медичних наук України, емблема
Національна академія педагогічних наук України, емблема
Національна академія мистецтв України, емблема

НАН України й галузеві Академії наук здійснюють статутну діяльність відповідно до Законів України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991, нова редакція ухвалена у 2015), «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майнового комплексу» (2002).

Поряд із академічними структурами наукову діяльність в Україні здійснюють університетські підрозділи та спеціальні дослідницькі організації, підпорядковані окремим міністерствам. Станом на 2021 більшість науковців є науково-педагогічними працівниками закладів вищої освіти (2020 в Україні діяло бл. 280 університетів, академій та інститутів різних форм власності).

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу технологій, є Міністерство освіти і науки України.

В Україні продовжують діяльність наукові школи з прикладного аналізу, математики, інформатики, інформаційних технологій, медицини, ядерної фізики, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, хімії, радіоелектроніки, матеріалознавства, засобів зв’язку та телекомунікацій, біотехнології, агропромисловості тощо. Україна входить до вісімки країн світу, які спроможні забезпечити повний цикл проектування та виробництва авіакосмічної техніки.

Наприкінці 20 — на початку 21 ст. спостерігається динамічний розвиток нових напрямів гуманітарних досліджень. Так, у системі Національної академії наук України створено інститути сходознавства, української мови, східноєвропейських досліджень, української археографії та джерелознавства тощо. Здійснюються масштабні іміджеві для України науково-енциклопедичні проекти, що інтегрують зусилля наукової спільноти України («Енциклопедія історії України», «Енциклопедія сучасної України», галузеві енциклопедії). Відповідно до Указів Президента України від 02.01.2013 та 12.01.2015 реалізується проект створення національної універсальної «Великої української енциклопедії».

За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень, українська наука має перспективи конкурувати на світовому рівні у таких сферах:

розробка новітніх розділів математики (зокрема, в теорії функцій, функціональному аналізі) й теоретичної фізики;
дослідження наноструктур і розробка нанотехнологій;
радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазону;
імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика;
біотехнологія рослин та біофізика;
біодеградація;
кріобіологія та кріомедицина;
нейронаука, зокрема нейрофізіологія;
інформатика;
матеріалознавство;
мікро- та оптоелектроніка;
аерокосмічні технології тощо.

Проте, значущий потенціал української науки не був гідно реалізований за роки незалежності. Головною причиною кризи та «інтелектуального знекровлення» фундаментальної науки визнано тривалу тенденцію зменшення бюджетних витрат на неї. Темпи зниження видатків у сферу науки були в 1,5–2,8 разів більші, ніж швидкість скорочення ВВП та фактичних обсягів державного бюджету. Так, державний бюджет у 2010 не забезпечував навіть мінімальних потреб НАН України і дефіцит сягнув майже 1,2 млрд грн. Бюджетне фінансування розвитку науки в 2015 впало до показника 0,25 % ВВП, а в 2016 — сягнуло історичного мінімуму в 0,16 % ВВП (натомість практично всі європейські країни збільшили фінансування витрат на наукові дослідження: по Європейському Союзу середній показник «наукоємності» ВВП збільшився з 1,77 % у 2000 до 2,06 % у 2017).

Непродумана державна політика в галузі науки й освіти, падіння асигнувань призвело до згортання багатьох науково-дослідних програм, скорочення кількості наукових установ (зокрема, з 1 303 у 2010 до 950 у 2018), старіння матеріально-технічної бази, зниження вмотивованості й престижності наукової роботи, швидкого скорочення кадрів (упродовж 1991–2011 кадровий потенціал української науки скоротився більш ніж утричі, за 1991–2014 — у понад 4 рази). Лише за період 1994–2001 установи НАН України залишило понад 3,8 тис. наукових працівників, зокрема 842 доктори і 2 358 кандидатів наук, багато з яких виїхали на роботу закордоном чи стажування (за даними Президії НАН України). Відплив фахівців за кордон особливо помітний у галузях фізико-математичних, інформаційних, біологічних та медичних наук. За друге десятиліття незалежності кількість наукових працівників в Україні скоротилася понад як вдвічі — зі 182,5 тис. у 2010 до 88,1 тис. у 2018. Через втрату висококваліфікованих кадрів погіршилася якість підготовки аспірантів і докторантів.

Відтак до чинників, які гальмують розвиток української науки, відносять:

критично низьке фінансування наукової сфери (0,43 % ВВП у 2019), тенденцію зниження частки бюджетних витрат на наукові дослідження;
тривалу відсутність продуманої державної стратегії розвитку науки, техніки та інновацій;
нагальність структурних та адміністративних реформ у царині академічної науки, відсутність професійного наукового менеджменту;
недосконалість нормативно-правових та організаційних чинників регулювання наукової діяльності, зокрема й у сфері правової охорони та захисту інтелектуальної власності;
застарілість матеріально-технічної бази (українська наука значною мірою послуговується тією базою, що дісталася у спадок від радянських часів), ситуація тотальної економії ресурсів;
низька престижність наукової діяльності, відсутність мотивації до занять наукою;
відтік висококваліфікованих наукових кадрів (за кордон або в сфери бізнесу та послуг);
зростання розриву між науковою та виробничою сферами, низький рівень інтеграції наукових установ з підприємствами; відірваність значного обсягу наукових досліджень від прикладного втілення;
слабкі зв’язки академічної науки з вищою школою;
слабка інтеграція української науки у світову;
нижча конкурентоспроможність порівняно з іноземними науково-технічними аналогами (зокрема в сферах високотехнологічної та наукоємної продукції);
низька сумарна результативність дослідницької діяльності науково-педагогічних працівників (через великий обсяг навчального навантаження у закладах вищої освіти);
корумпованість освітніх і наукових структур, низький рівень культури наукової діяльності, академічної доброчесності;
старіння наукового потенціалу країни, розрив у інтелектуальній спадковості поколінь; критичне зменшення кількості науковців, здатних генерувати нові ідеї та знання тощо.

Проведене 2016 експертне опитування (серед вітчизняних і зарубіжних науковців) щодо стану науки в Україні засвідчило усталені кризові процеси: вітчизняні експерти оцінили авторитет української науки в світі у 5,1 бала, зарубіжні — у 3,7 бала за 10-бальною шкалою (де «1» — дуже низький рівень, «10» — дуже високий; за даними Т. Петрушиної). При порівнянні української науки зі світовим рівнем переважають критичні оцінки — абсолютна більшість експертів відзначила відставання науки в Україні (причому третина — істотне відставання). Низькі показники певною мірою свідчать не так про слабку якість роботи українських вчених, як погану представленість їхнього доробку у міжнародних фахових журналах і академічних виданнях. Публікації й персоналії вітчизняних науковців мало відомі за кордоном, обізнаність про здобутки української науки завдячує переважно напрацюванням світового рівня ще за радянських часів.

Зусилля з реформування української науки, вироблення національної Стратегії інноваційного розвитку, нових візій міжнародного співробітництва у сфері науки й освіти пов’язані передусім з маніфестацією європейського вибору України (див. Революція гідності) та наступним входженням до Європейського освітньо-наукового простору.

Вже у листопаді 2015 ухвалено Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», покликаний подолати негативні тенденції в науковій сфері: наблизити вітчизняну науку до світових стандартів організації, сприяти її реформуванню та підвищенню продуктивності. Ним, зокрема, запроваджено:

утворення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій як консультативно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України;
заснування Національного фонду досліджень;
частковий перехід від інституційного до проектного фінансування за рахунок впровадження державної грантової підтримки на конкурсній основі;
демократизацію процедури обрання керівництва академічних установ, до якого залучаються і представники трудових колективів;
обмеження строку перебування на виборних керівних посадах наукових установ та академій наук двома термінами;
розширення можливостей співробітництва національних галузевих Академій наук з відповідними галузевими міністерствами;
унормування діяльності центрів колективного користування науковим обладнанням при університетах та наукових установах;
поглиблення наукової взаємодії академій та закладів вищої освіти шляхом утворення наукових колективів, установ, спеціалізованих кафедр подвійного підпорядкування.

Від 2016 в Україні впроваджено міжнародно визнану систему рівнів вищої освіти та наукових ступенів (зокрема, введено науковий ступінь доктора філософії, PhD).

2017, відповідно до ухвал Закону, створено Національну раду України з питань розвитку науки і технологій. Завданням діяльності цього органу є розробка стратегії розвитку вітчизняної науки, а також забезпечення ефективної взаємодії наукових установ з органами влади і виробничим сектором. Загальною метою — впровадження єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності. На основі складної конкурсної процедури Ідентифікаційний комітет (6 із 9 членів якого — провідні зарубіжні вчені) визначив 24 членів Наукового комітету Нацради. 2018 функції Національної ради були поширені й на сферу інновацій і трансферу технологій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 776-р від 17.10.2018 затверджено план заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери. Серед них: перегляд переліку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, реорганізація системи національних Академій наук, стимулювання повернення талановитої наукової молоді в Україну, удосконалення нормативно-правової бази та створення сприятливих умов для участі українських науковців та бізнесу в міжнародному співробітництві у сфері науки, технологій та інновацій.

2018 створено Національний фонд досліджень — Державний фонд для цільового фінансування конкурентних наукових проектів, які здійснюються університетами, академічними установами чи виробничими лабораторіями. Фонд надає фінансову підтримку для безпосереднього проведення наукових розвідок, оновлення дослідницької матеріально-технічної бази, наукових стажувань та популяризації науки. 2019 для забезпечення роботи Фонду в Державний бюджет було закладено понад 262 млн грн. Серед завдань НФД — забезпечення системи експертного оцінювання проектів задля підтримки впровадження передового досвіду та інтернаціоналізації української науки. Відповідно до чинного законодавства, НФД під час своєї діяльності може залучати міжнародних експертів та кошти іноземних донорів.

Від 2017 запроваджено оцінювання установ НАН України із залученням незалежних експертів (зокрема з-за кордону); наступного року — відкрито нову бюджетну програму (обсягом 500 млн грн) для фінансування установ і досліджень, які визнано пріоритетними на основі результатів оцінювання (так, у 2019 — 518 млн грн). 2018 Міністерство освіти і науки України розробило процедуру атестації закладів вищої освіти та механізм надання базового фінансування за результатами такої атестації. Цей крок розглядають як важливий для розвитку науки в університетах, що надасть їй можливості зрівнятися за інституційною спроможністю з академічними науково-дослідними установами. Очікується, що університети утвердяться як важливі й самостійні осередки наукових досліджень, одночасно академічні інститути отримають дієвих партнерів у провадженні наукової діяльності. Від 2019 розпочата процедура атестації наукових установ. Ті серед них, які за результатами атестації потраплять до 4-ї (найнижчої) категорії, буде рекомендовано реорганізувати або ліквідувати упродовж 1 року. У перспективі базове фінансування наукових установ, відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», залежатиме від рівня їх атестації.

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням та власними надходженнями за надані послуги функціонує грантова система фінансування науки (разом із коштами, що надходять від вітчизняних та іноземних замовників для реалізації наукових, науково-технічних та інноваційних проектів), а також благодійна допомога. При цьому право інтелектуальної власності на дослідження, проведені за рахунок грантової підтримки, належать науковцям, а не грантодавцям.

Сферою особливої уваги став інноваційний розвиток держави. Відповідно до індексу інноваційного розвитку (за даними агентства Bloomberg, 2018), Україна посіла 53 місце серед 60 досліджуваних держав; потрапила до аутсайдерів за технологічними можливостями (58 місце) та за рівнем витрат на дослідження та розробки у ВВП (54 місце). Водночас країна зберігає 28 місце за ефективністю вищої освіти та 35 — за патентною активністю. Інноваційне табло ЄС (включає дані щодо держав Європейського Союзу, держав-кандидатів на вступ в ЄС та деяких ін.) віднесло Україну до групи «Інноватор, що формується»; а проведений покомпонентний аналіз засвідчив, що Україна має значні нереалізовані можливості в інноваційному розвитку.

Відповідно, в 2019 Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030. Стратегія передбачає, зокрема, покращання умов діяльності наукових працівників, установ, закладів вищої освіти як «елементів національної інноваційної екосистеми»; розвиток інноваційної інфраструктури, розширення зв’язків вітчизняних науковців і винахідників з іноземними підприємствами; стимулювання науковців до формування актуальної та затребуваної глобальним ринком тематики наукових досліджень; сприяння розвитку видів діяльності з високою наукоємністю, переорієнтацію державної політики на підтримку виробництва інтелектуальних продуктів та їх конкурентоздатності в Україні та в світі.

У 2020 Національний фонд досліджень України вперше оголосив конкурси наукових проектів: на два перші («Наука для безпеки людини та суспільства» і «Підтримка досліджень провідних та молодих учених») подано понад 900 заявок із реалізації проектів. На вказані цілі виділено 250 млн грн.

Окремою сферою реформування є впровадження принципів академічної доброчесності та етики науки, положень Європейської хартії дослідників та Кодексу працевлаштування наукових працівників.

Для підтримки молодих учених заснована і присуджується низка спеціальних премій та стипендій — Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, НАН України. МОН започатковано Конкурс проектів наукових робіт та науково-технічних розробок молодих учених. Указом № 223 від 2021 засновано Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту. Загальний обсяг фінансової підтримки наукових проектів та стипендіальних програм для молодих учених у системі МОН збільшився в 2018 у 1,5 рази (до 87 744,5 тис. грн) і щороку зростає. На теренах держави розширюється діяльність окремих міжнародних організацій та фондів, програм співпраці з багатьма зарубіжними країнами.

Міжнародна співпраця

Стартова плавуча платформа «Одіссей» проекту «Морський старт»

Розвиток сучасних наукових досліджень неможливий без налагодження ефективної міжнародної співпраці, обміну ідеями і технологіями. Від 1993 (з перервами) Україна здійснює співпрацю в рамках Європейської міжнародної науково-технічної програми EUREKA, спрямованої на реалізацію інноваційних конкурентоспроможних досліджень. Учасниками від України є переважно крупні університети та промислові підприємства. Проекти, що реалізуються, пов’язані з енергетикою, вдосконаленням промислових технологій, збереженням довкілля, інформаційними технологіями, медичними та біологічними розробками тощо.

Однією з перспективних галузей міжнародної співпраці є космічна. Україна має значний науково-технічний потенціал у цій сфері. За відсутності власного космодрому доступ у космос реалізується через співпрацю з космічними державами. Україна має угоду про співпрацю Європейським космічним агентством, а також із НАСА. Так, 31.08.1995 відбувся запуск першого українського штучного супутника «Січ-1» (розроблений Конструкторським бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля). У 1997 Леонід Каденюк став першим українським космонавтом, здійснивши політ в рамках космічної місії НАСА. Українські підприємства Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля та «Південний машинобудівний завод» брали участь у міжнародній космічній програмі «Морський старт». Україна бере участь у космічній програмі «Артеміда» — міжнародній програмі НАСА з підготовки пілотованих космічних польотів до Місяця. На замовлення китайської компанії «Сhina Talent and Technology Company» розроблено новий метод і програмний модуль підвищення просторового розрізнення супутникових зображень та ін.

Міжнародні дослідження в Антарктиці регулює Науковий комітет з антарктичних досліджень (SCAR). Україна стала асоційованим членом цієї організації в 1994, повноправними членом — у 2006. Антарктичні дослідження від України координує Національний антарктичний науковий центр (у структурі Міністерства освіти і науки України). Саме цей орган здійснює експедиції на українську полярну станцію «Академік Вернадський».

2015 Україна приєдналася до найбільшої за фінансуванням Рамкової програми Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020» (із загальним бюджетом бл. 80 млрд євро), що дозволило на конкурсній основі отримувати кошти для передових розробок. Для інформування про можливості Програми та консультування потенційних учасників у країні було створено мережу з 40 національних та регіональних контактних пунктів за всіма тематичними напрямами; проведено конкурс з обрання представників та експертів. Комісією незалежних експертів та провідних фахівців профільних міністерств країн ЄС проведено незалежний європейський аудит національної системи досліджень та інновацій України (2016); розроблені рекомендації уряду щодо її реформування. На липень 2020 у програмі «Горизонт 2020» взяли участь 256 учасників від України — закладів вищої освіти, науково-дослідних установ, представників малого та середнього бізнесу. Вагомим наслідком стало формування нових міжнародних наукових колаборацій з країнами-партнерами (Польща, Литва, Латвія, Німеччина, Австрія, Франція, Китай, США тощо).

Українські науковці співпрацюють з Європейською організацією з ядерних досліджень (ЦЕРН), зокрема беруть участь у дослідженнях на Великому адронному колайдері. Україна є асоційованим членом ЦЕРН з 2016, що передбачає надання доступу до об’єктів дослідницької інфраструктури та проведення на них досліджень спільно з іноземними колегами.

Українські вчені беруть участь у ядерних дослідженнях спільно з Об’єднаним дослідницьким центром Єврокомісії, Ліверморською національною лабораторією ім. Е. Лоуренса (США), Національним центром наукових досліджень (Франція), Національним інститутом ядерної фізики та Національною лабораторією Гран-Сассо (Італія).

Щобільше установ НАН України долучаються до участі в проектах транскордонного співробітництва INTERREG та Спільної операційної програми Чорноморського басейну, які є механізмами реалізації політики сусідства Європейського союзу та Східного партнерства ЄС. 22.03.2018 Колегією МОН України затверджено Дорожню карту інтеграції України до Європейського дослідницького простору. Пріоритетами для євроінтеграції української науки визначено розвиток: 1) ефективних національних дослідницьких систем; 2) оптимальної транснаціональної кооперації та конкуренції; 3) відкритого ринку праці; 4) гендерної рівності у дослідженнях; 5) оптимального обміну та трансферу наукових знань; 6) міжнародної кооперації. Запроваджена в установах НАН України і МОН України система оцінювання наукових результатів стимулює публікації українських учених у реферованих виданнях, базах «Scopus» і «Web of Science», а разом з тим — доступ до новітніх міжнародних досліджень (у 2019 у бюджет МОН закладено 45 млн грн для забезпечення передплати доступу до наукових баз українських науковців з університетів, провідних інститутів НАН України та галузевих академій наук).

Триває процес долучення України до Європейської програми довготривалої транснаціональної співпраці дослідників, інженерів та вчених «COST»; програмам міжнародної мобільності науковців тощо.

Набуває розвитку міжнародне співробітництво з науковою діаспорою. Провідних науковців української діаспори вже залучено до діяльності різних вітчизняних структур (Ідентифікаційного комітету з питань науки, експертних комісій різного рівня тощо). З’явилися спільні фундаментальні дослідження з біотехнології, генетики, молекулярної біології тощо; виявили зацікавленість у співпраці дослідники з наукових центрів Данії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Польщі, Канади, США та ін.

За 2020 р. в межах наукового й науково-технічного співробітництва НАН України укладено 140 міжнародних угод про співпрацю з науковими структурами 50-ти країн світу.

Україна постає як вагомий світовий науково-дослідний центр. Зокрема, у різних містах функціонує низка відповідних установ ключових гравців сектора високих технологій, зокрема, представництва мають «Samsung» (з 2009), «Ring» (з 2016), «Ericsson», «Huawei» (обидва — з 2017), «Google», «Rakuten» (обидва — з 2020). Центри переважно розташовані в м. Києві. Найбільшим партнером України для спільних науково-дослідних робіт є США (45 % компаній).

У підсумку, дедалі важливішими показниками оцінювання роботи українських науковців стає міжнародний профіль діяльності і визнання вченого: наявність закордонних публікацій у фахових виданнях, участь у міжнародних наукових проектах, закордонних конференціях, індекси цитування у міжнародних наукометричних базах. Поряд із тим, запровадження таких вимог потребує не тільки систематичної, відповідальної та креативної праці вченого, а й створення необхідних матеріальних, організаційних, інституційних, нормативно-правових умов, які б враховували і світовий досвід, і національні історичні традиції.

Джерела

Заключний звіт незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій України. Люксембург : Відділ публікації Європейського Союзу, 2017. 82 с. URL: https://op.europa.eu/en/publicationdetail/-/publication/adb1f077-dedc-11e6-ad7c01aa75ed71a1/language-uk
Про затвердження плану заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери: Постанова Кабінету Міністрів України № 776-р від 17 жовтня 2018 р. // Урядовий портал. 2018. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/prozatverdzhennya-planu-zahodiv-shchodo-reformuvannyavitchiznyanoyi-naukovoyi-sferi
Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України № 848-VIII від 26 листопада 2015 р. // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 3. Ст. 25. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19#Text
Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майнового комплексу: Закон України № 3065-III від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 30. Ст. 205. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3065-14#Text
Про проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії: Постанова Кабінету Міністрів України № 167 від 6 березня 2019 р. // Урядовий портал. 2019. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-mentu-z prisudzhennya-stupenya-doktora-filosofiyi
Про схвалення Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 526-р від 10 липня 2019 р. // Урядовий портал. 2019. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-shvalennya-strategiyi-rozvitku-sferi-innovacijnoyi-diyalnosti-na-period-do-2030-roku
Репко М., Касперович Ю. Скільки коштів витрачають на науку в університетах? Київ : Центр економічної стратегії, 2020. 63 с.

Література

Винахідники України — еліта держави. Винаходи та інновації : в 5 т. Київ : ВЦ «Логос Україна», 2010–2018.
Винаходи та інновації. Винахідники України / Авт.-упоряд. М. Серб. Київ : ВЦ «Логос Україна», 2010. 168 с.
Габович О., Кузнєцов В., Семенова Н. Українська фундаментальна наука і європейські цінності. 2-ге вид., допов. Київ : Києво-Могилянська академія, 2016. 282 с.
Звіт про діяльність Національної академії наук України у 2020 році. Київ : Академперіодика, 2021. 593 с.
Кононенко М. П. Українські вчені-натуралісти, математики, лікарі, педагоги. Київ : Знання, 1999. 198 с.
Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Київ : Грамота, 2005. 448 с.
Кульчицький С., Павленко Ю., Руда С. та ін. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті. 1918–1998. Київ : Фенікс, 2000. 528 с.
Локтєв В. М. Наука в Україні: небезпечне забуття // Вісник Національної академії наук України. 2014. № 11. С. 32–41.
Марченко Ю. Буде тобі наука: українські вчені, які змінюють світ. Київ : Основи, 2019. 178 с.
Наука західного регіону України (1990–2010) / Відп. ред. З. Т. Назарчук. Львів : ПАІС, 2011. 672 с.
Національна академія наук України. Хронологія. 1918–2018. 2-ге вид., допов. і виправ. Київ : Фенікс, 2018. 720 с.
Онопрієнко В. І. Історія української науки XIX–XX століть. Київ : Либідь, 1998. 304 с.
Онопрієнко В. І., Ткаченко В. В. Історія української науки. Київ : Варта, 2010. 652 с.
Петрушина Т. О. Стан науки в Україні (за оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів) // Вісник Національної академії наук України. 2017. № 11. С. 66–80.
Писаренко Т. В., Куранда Т. К., Євтушенко В. М. та ін. Наука України: ресурсне забезпечення, результативність досліджень, показники міжнародних рейтингів. Київ : Український інститут науково-технічної експертизи та інформації, 2016. 236 с.
Сінайко О. О., Тищенко Ю. А., Каплан Ю. Б. та ін. Гуманітарна політика в Україні: виклики та перспективи (Біла книга). Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2020. 126 с.
Стріха М. Українська наука на шляху до Європи: здобутки, проблеми і перспективи // Міністерство освіти і науки України. 2019. URL: https://mon.gov.ua/ua/news/ukrayinska-nauka-na-shlyahu-do-yevropi-zdobutki-problemi-i-perspektivi
Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
Шандра І. О., Куцик Р. Р., Мартиненко В. В. та ін. Українська історична наука в сучасному освітньому та інформаційному просторі. Вінниця : Твори, 2018. 352 с.
Шкварець В. П., Шитюк М. М., Гузенко Ю. І. та ін. Корифеї української науки: Нариси про видатних діячів науки і техніки. Миколаїв : [б. в.], 2000. 267 с.
Юркова О. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921–1928) : у 2 т. / Відп. ред. С. Кульчицький. Київ : Інститут історії України НАН України, 2015. Т. 2. С. 5‒56.

Див. також

Україна

Внутрішня політика України

Освіта в Україні

Національне господарство України

Україна: культура, мистецтво, архітектура

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Арістова А. В., Бабка В. Л. Наука в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Наука в Україні (дата звернення: 3.05.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Наука в Україні

Зміст

Історична довідка

Наука періоду незалежності

Міжнародна співпраця

Джерела

Література

Див. також

Автори ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України