День Української Державності
День Украї́нської Держа́вності — державне свято, започатковане Указом Президента України № 423 від 24.08.2021.
Зміст
Характеристика
Запроваджено для підкреслення тяглості українського державотворення від Давньої Русі дотепер. Відзначається щорічно 28 липня, у день вшанування пам’яті князя Володимира Cвятославича, який запровадив християнство як офіційну релігію і цим сприяв консолідації Давньої Русі як однієї з великих держав середньовічної Європи. Збігається з Днем хрещення Русі — України, встановленим Указом Президента України № 668 від 25.08.2008.
Свято спрямовано також на протидію дезінформаційним кампаніям із боку Росії, поширюваним фейкам про відсутність української державності в минулому, вигадану «споконвічну єдність» народів України та Росії.
Етапи українського державотворення
Концепції української державності й державотворення обґрунтовували В. Антонович, Д. Багалій, О.-І. Бочковський, П. Голубовський (1857, тепер Російська Федерація — 1907, тепер Україна), М. Грушевський, С. Дністрянський, М. Драгоманов, В. Липинський, М. Міхновський, Н. Полонська-Василенко, С. Рудницький, С. Томашівський, Д. Яворницький та інші.
Антське царство
На думку деяких дослідників, першим протослов’янським державним утворенням на території України був антський союз племен (відомо також як Антське царство; 1 ст. до н. е. — 602). М. Грушевський і В. Щербаківський припускали, що з антами пов’язаний початок етногенезу українського народу. Оцінки цього об’єднання різняться, зокрема В. Ключевський вважав його союзом дулібів, окремі історики — короткочасним військовим об’єднанням, створеним для боротьби з готами й аварами. Згідно з М. Брайчевським, політична організація антів нагадувала структуру державних об’єднань Західної Європи (Карла І Великого, бургундів, вандалів, готів).
Давня Русь
Період існування держави Давньої Русі (Русь, Руська земля) охоплює 9 ст. — першу половину 13 ст. Однією з проблем історичних наук є її історична спадщина. На переконання М. Погодіна, після розпаду Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії та згодом утворило Московську державу (див. Велике князівство Московське). М. Грушевський вважав, що російський народ не має прямого відношення до Давньої Русі. Пізніше ідея М. Погодіна була віддзеркалена у працях істориків СРСР. Згодом виникла теорія так званої давньоруської народності, спільного походження російського, українського й білоруського народів.
На думку багатьох сучасних істориків України, Давня Русь була нестійким нецентралізованим державним утворенням без єдиної давньоруської, або праруської, народності, де одночасно відбувався етногенез українців (на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Волинської, Галицької земель), росіян (Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська землі), білорусів (Полоцька, Мінська, Туровська землі).
Галицько-Волинська держава
На думку М. Грушевського, Галицько-Волинське князівство (1199–1349) було спадкоємцем політичних і культурних традицій Русі. До його складу входили українські етнічні (див. Етнос) землі. У 13 ст. князівство охоплювало близько 90 % населення в межах сучасних кордонів України. Так, С. Томашівський називав це першою безпосередньо Українською державою.
Військо Запорозьке
Військо Запорозьке остаточно сформувалося за Національної революції середини 1648–1676 (визначення подій 17 ст. залишається дискусійним). На думку істориків О. Апанович, О. Гуржія (народився 1955), В. Смолія, В. Степанкова та інших, у цей період українська державність із вираженими етнічними рисами вже мала завершений вигляд.
Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка
Державні утворення періоду Української революції представлено Українською Народною Республікою доби Центральної Ради, Українською Державою періоду Гетьманату П. Скоропадського, Українською Народною Республікою за Директорії УНР, Західноукраїнською Народною Республікою. Проголошено утворення Кримської Народної Республіки, пізніше розпочато перемовини про можливе входження Криму до Української Держави. Окрім того, тричі була встановлена радянська (більшовицька) влада.
Акт Злуки УНР і ЗУНР зумовив законодавче й територіальне об’єднання України.
Загалом упродовж 1917–1921 сформовані демократичні засади державного будівництва та основні атрибути української державності. У цей період відбулося становлення першого парламенту (Центральна Рада) й уряду (Генеральний секретаріат Української Центральної Ради), утвердження державних символів тощо.
Українська Радянська Соціалістична Республіка
Україна у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік мала обмежену державність у вигляді Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР; 1922–1937), Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР; 1937–1991). Мала власні органи державної влади, столицю (до 1934 — м. Харків, потім — м. Київ), бюджет і державні символи, проте всі ознаки державності були декларативними.
Перша Конституція УСРР 1919 визначала республіку як «організацію диктатури працюючих і експлуатуємих мас пролетаріату і біднішого селянства», уникаючи слова «держава». У Конституції УСРР 1929 визначення змінено на «соціалістичну державу робітників і селян» (формулювання збережено у Конституції УРСР 1937). Конституція УРСР 1978 визначала республіку як «соціалістичну загальнонародну державу».
Чільним елементом розвитку української державності в цей період було формальне відновлення 1944 Народного комісаріату, з 1946 — Міністерства закордонних справ УРСР та участь делегації УРСР у Сан-Франциській конференції як держави-засновниці Організації Об’єднаних Націй.
Карпатська Україна
У жовтні 1938 розпочався процес державотворення на Закарпатті, що тоді було у складі Чехословаччини. 15.03.1939 проголошено незалежність Карпатської України на чолі з президентом А. Волошиним. Затверджено Конституційний закон, державну символіку.
Українська Держава
В умовах Другої світової війни 30.06.1941 у м. Львові було ухвалено Акт відновлення Української Держави, створено уряд. Згодом його проголошено в інших містах Західної та Центральної України.
У липні 1944 створено Українську головну визвольну раду. Так збройна формація українського визвольного руху (Українська повстанська армія) отримала політичне представництво.
Україна
Ухвалення 16.07.1990 Декларації про державний суверенітет України та ухвалення 24.08.1991 Акта проголошення незалежності України поклало початок сучасному періоду державотворення. Виділяють декілька його окремих етапів.
Перший етап (1990–1991). Каталізаторами процесу національного відродження українського народу та відновлення державності стали громадсько-політичні організації, товариства, клуби: Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Т. Шевченка, Спілка незалежної української молоді (тепер Спілка української молоді) тощо. 1989 засновано Народний рух України. Розпочалося формування демократичних політичних партій. У Верховній Раді УРСР постала опозиція — Народна Рада на чолі з І. Юхновським.
Декларацією про державний суверенітет України проголошено невід’ємне право української нації на самовизначення, Актом проголошення незалежності України (підтверджений Всеукраїнським референдумом 01.12.1991) — незалежність України та створення самостійної держави. Відбулися перші вибори Президента України, у яких здобув перемогу Л. Кравчук.
Біловезька угода 1991 констатувала фактичний розпад СРСР. 10.12.1991 Верховна Рада України прийняла постанову «Про ратифікацію Угоди про створення СНД» із застереженнями, які забезпечували незалежність України як суб’єкта міжнародного права. З грудня 1991 почалося міжнародне визнання незалежної України та встановлення дипломатичних відносин, що сприяло розгортанню розбудови державності.
Другий етап (1991–1993). Характеризується розгортанням конституційного процесу в умовах зародження ринкових механізмів і становленням багатопартійної політичної системи. У цей період ухвалено Закон України «Про громадянство України» (08.10.1991), засновано Збройні сили України, низку органів і служб. Затверджено також державні символи (музичну редакцію гімну — 15.01.1992, прапор — 28.01.1992, герб — 19.02.1992, текст гімну — 06.03.2003). Підкреслено намір про одержання статусу без’ядерної держави, зокрема Воєнною доктриною України (1993) тощо. Розроблялися проекти Конституції України зі змінами, що переформатували структуру органів державної влади й відносин між ними.
Третій етап (1993–1996). Спостерігалося загострення внутрішньополітичної ситуації на тлі зміцнення внутрішніх засад і зовнішньополітичних гарантій української державності. Продовжувалися ринкові перетворення, що супроводжувалися соціальними й економічними ускладненнями: скорочення обсягів виробництва, зростання темпів інфляції та інше. Відбулися дострокові парламентські (27.03.1994) і президентські (26.06.1994) вибори. Другим Президентом України став Л. Кучма.
Тривала конституційна криза, пов’язана з розподілом повноважень між різними гілками влади. 08.06.1995 ухвалено Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. У цей період Україна зміцнювала позиції на міжнародній арені як без’ядерна позаблокова держава. Відбулося приєднання до програми співпраці з Організацією Північноатлантичного договору «Партнерство заради миру» та підписання Будапештського меморандуму 1994. Від 1995 — член Ради Європи.
Четвертий етап (1996–1999). Ухвалення Конституції України 28.06.1996 засвідчило стабілізацію політичної ситуації та завершення процесу становлення України як суверенної незалежної самостійної держави, повноправного суб’єкта європейського та світового співтовариства. Основний Закон України став також базою для вдосконалення виборчої системи. Законом України «Про вибори народних депутатів України» (1997) запроваджено змішану (мажоритарно-пропорційну) систему, за якою відбулися вибори 1998.
1996 відбулася грошова реформа: запроваджено національну валюту України — гривню. Призупинилися темпи падіння економічного виробництва, уповільнилися темпи інфляції.
За розширення прозахідного вектора зовнішньополітичного курсу підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО. Водночас активізувалася участь у конструктивному діалозі в межах Співдружності Незалежних Держав. Україна стала формальним лідером ГУАМ.
П’ятий етап (1999–2004). Відзначався розвитком соціальної та економічних сфер і загостреннями в політичному житті (зокрема, вбивство журналіста Г. Гонгадзе, «касетний скандал» тощо). Помітні намагання влади балансувати між спробами долучення до євроатлантичних структур та ініційованих Російською Федерацією на пострадянському просторі інтеграційних проектів.
Проведено вибори Президента України 1999. Перемогу вдруге здобув Л. Кучма.
Упродовж 2000–2004 спостерігалися високі темпи соціально-економічного розвитку, зростання обсягів виробництва в промисловості й сільському господарстві, показників ВНП на душу населення тощо.
2004 ухвалено Закон України «Про внесення змін до Конституції України», що поклало початок подальшому реформуванню.
Масові системні порушення на користь В. Януковича на чергових президентських виборів 2004 спричинили початок масових акцій протесту (див. Помаранчева революція).
Шостий етап (2004–2010). Унаслідок повторного голосування перемогу здобув В. Ющенко. Повноваження Президента України були обмежені конституційною реформою з фактичним переходом до парламентсько-президентської республіки. Серед політичних загострень у цей період — відставка уряду під керівництвом Ю. Тимошенко, створення широкої коаліції на чолі з В. Януковичем, дострокові парламентські вибори 2007, політична криза 2008.
Посилилися євроатлантичні прагнення. Зокрема, між Україною та НАТО розпочався інтенсивний діалог щодо набуття членства в Альянсі.
На тлі глобальної економічної кризи відбулося падіння обсягів промислового виробництва та зниження рівня життя населення.
На президентських виборах 2010 перемогу здобув В. Янукович, унаслідок чого сталася тимчасова зміна вектора розвитку держави.
Сьомий етап (2010–2014). Почалося згортання євроатлантичної інтеграції зі збереженням її на рівні зовнішньополітичних декларацій. Водночас відбулося зближення з Російською Федерацією, було продовжено термін перебування її Чорноморського флоту в м. Севастополі (2021 розпочато досудове розслідування за фактом вчинення державної зради).
2010 було відновлено Конституцію України в редакції 1996 для розширення повноважень Президента України (розслідується як захоплення державної влади, 2017 В. Януковичу повідомлено про підозру).
Зрив підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у листопаді 2013 призвів до початку масових протестів. Спроби їх придушення з боку влади спричинили нові акції (див. Революція гідності). 22.02.2014 В. Янукович залишив територію України.
Восьмий етап (від 2014). Загалом характеризується повноцінним стабільним функціонуванням демократичних владних інститутів і змінністю влади.
Відбулося відновлення дії Конституції України 2004 та ухвалення постанови «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України».
2014 розпочалася російсько-українська війна. Зокрема, 20.02.2014 визнано початком тимчасової окупації Російською Федерації Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, 07.04.2014 — окремих районів Донецької та Луганської областей.
Попри тривання збройної агресії, Україна продемонструвала стабільність функціонування державних інститутів. 2014 відбулися позачергові вибори Президента України (перемогу здобув П. Порошенко) і народних депутатів. Наступні президентські (переміг В. Зеленський) та парламентські вибори 2019 увиразнили цей процес.
Відновлено курс на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО, що 2019 закріплено в Конституції України. 21.03.2014 підписано політичну частину Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, 27.06.2014 — економічну частину. Здійснюється гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу. Від березня 2021 до лютого 2022 Україна підписала двосторонні декларації про підтримку європейської перспективи України з 8 країнами.
Початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24.02.2022 призвів до погіршення економічної ситуації, але водночас став додатковим стимулом активізації євроатлантичної інтеграції. 28.02.2022 Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу та 23.06.2022 офіційно здобула статус кандидата на членство в Європейському Союзі.
Окрім того, 12.06.2020 Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО. В умовах російсько-української війни посилено оборонну співпрацю з Альянсом, його окремими країнами-членами й партнерами.
Див. також
Зовнішня політика та дипломатія України
Україна: культура, мистецтво, архітектура
Джерело
Про День Української Державності: Указ Президента України від 24 серпня 2021 року // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423/2021#Text
Література
- Адамський В., Андресюк Б., Бистрицький Є. та ін. Українська державність у ХХ столітті. Історико-політологічний аналіз. Київ : Політична думка, 1996. 434 с.
- Антропологічний код української культури і цивілізації : у 2 кн. / Авт. кол.: О. О. Рафальський (кер. авт. кол.), Я. С. Калакура, В. П. Коцур, М. Ф. Юрій (наук. ред.). Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2020.
- Атлас історії України / Упоряд. Д. В. Ісаєв. Київ : ДНВП «Картографія», 2012. 152 с.
- Вілсон Е. Українці: несподівана нація / Пер. з англ. Київ : К.І.С., 2004. 552 с.
- Дністрянський М. С. Етногеографія України. Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2008. 232 с.
- Заставний Ф. Д. Географія України : у 2 кн. / Ред. M. П. Паpцeй. Львів : Світ, 1994. 472 с.
- Задорожній О. В. Ґенеза міжнародної правосуб’єктності України. Київ : К.І.С., 2014. 688 с.
- Зміна цивілізаційної парадигми розвитку України: теоретико-методологічний аналіз. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2019. 552 с.
- Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2014–2016) / Авт. кол.: С. В. Віднянський, О. М. Горенко, А. Ю. Мартинов (відп. ред.) та ін. Київ : Інститут історії України, 2017. 319 с.
- Касьянов Г. Україна 1991–2007: нариси новітньої історії. Київ : Наш час, 2008. 432 с.
- Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / За ред. В. Ф. Погорілко. Київ : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. 356 с.
- Конституція України: основа консолідації суспільства і держави. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2017. 364 с.
- Політична історія України. XX століття : у 6 т. Київ : Ґенеза, 2002–2003.
- Розумний М. М. Виклики національного самовизначення. Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2016. 196 с.
- Соціально-економічна географія України / За ред. О. І. Шаблія. 2-ге вид., перероб. І допов. Львів : Світ, 2000. 680 с.
- Суб’єктність України в сучасному світі: оцінки, стратегії, прогнози. Аналітична доповідь / За ред. О. М. Майбороди. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2020. 88 с.
- Тодика Ю. М. Конституція України — Основний Закон держави і суспільства. Харків : Факт, 2001. 382 с.
- Томенко М. Історія Конституції. Київ : Генеза. 2015. 144 с.
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
- Україна у пошуку стратегій суспільно-політичного розвитку (1991–2018 рр.). Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2019. 342 с.
- Україна: шлях до консолідації суспільства: національна доповідь / Ред. кол.: С. І. Пирожков, Ю. П. Богуцький, Е. М. Лібанова та ін. Київ : НАН України, 2017. 336 с.
- Україна як цивілізаційний суб’єкт історії та сучасності: національна доповідь / Ред. кол.: С. І. Пирожков, В. А. Смолій, Г. В. Боряк та ін. Київ : Ніка-Центр, 2020. 356 с.
- Федуняк С. Г. Європейські виміри безпеки на пострадянському просторі. Формування інтегрованої системи безпеки Заходу і Нових незалежних держав. Чернівці : Рута, 2005. 336 с.
- Contemporary Ukraine. Dynamics of Post-Soviet Transformation / Ed. by T. Kuzio. Armonk; London : M. E. Sharpe, 1998. 290 p.
- D'anieri P., Kravchuk R., Kuzio T. Politics And Society in Ukraine. New York : Routledge, 2019. 363 p.
- D'Anieri P. Understanding Ukrainian Politics: Power, Politics, and Institutional Design. London; Armonk : M. E. Sharpe, 2007. 299 p.
- Dilemmas of State-led Nation Building in Ukraine / Ed. by T. Kuzio, P. D'anieri. Westport : Praeger, 2002. 228 p.
- From «the Ukraine» to Ukraine. A Contemporary History of 1991–2021 / Ed. by M. Rojansky, G. Kasianov, M. Minakov. Stuttgart : Ibidem Press, 2021. 452 p.
- Kostretska A. Terra Incognita: Die Ukraine, die Ukrainer und das Ukrainisch. München : Grin Verlag, 2018. 400 p.
- Simon G. Die neue Ukraine. Gesellschaft — Wirtschaft — Politik (1991–2001). Köln : Böhlau, 2002. 363 p.
- Timtschenko V. Ukraine: Einblicke in den neuen Osten Europas. Berlin : Links, 2009. 223 p.
- Wilson A. Elements of a Theory of Ukrainian Ethno-National Identities // Nations and Nationalism. 2002. Vol. 8 (1). P. 31–54.
- Yekelchyk S. Ukraine: What Everyone Needs to Know. New York; Oxford : Oxford University Press, 2020. 234 p.
- Zastawnyj F., Kusiński W. Ukraina. Przyroda — Ludność — Gospodarka. Warszawa : Wydawnictwo Akademickie Dialog, 2010. 288 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гірік С. І., Киридон А. М., Троян С. С. День Української Державності // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/День Української Державності (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
