Батальний жанр
Бата́льний жанр (від фр. bataille, пізньолат. battalia — битва, з лат. battuere — бити) — різновид образотворчого мистецтва, присвячений темам війни та військового життя. Відображає найважливіші або характерні моменти битви. Розкриття історичного змісту воєнних подій зближує батальний з історичним жанром; інколи наближається до побутового жанру (зображення сцен повсякденного життя армії і флоту) і портрета (образ полководця на полі бою); часто містить елементи пейзажу, анімалістичного жанру (бойові коні, слони та ін.), натюрморту тощо.
Зміст
Історична довідка
Батальні сцени відомі з наскельних малюнків епохи неоліту, з рельєфів на спорудах Єгипту Стародавнього, Ассирії, наприклад, рельєф із палацу Ашшурбанапала в Ніневії «Битва на верблюдах», (645–635 до н. е., Британський музей). У мистецтві Греції Давньої (міфологічні персонажі) та Риму Стародавнього такі зображення трапляються на фронтонах і фризах храмів, тріумфальних арках і колонах: арка Тита, 81–90 у східній частині Форума Романум (див. Ордер композитний); колона Траяна, 113; обидві — Рим (див. Форуми в Римі).
У мистецтві середньовіччя батальні сцени представлено в мініатюрах, зрідка іконописі, килимарстві («Килим з Байо», бл. 1073–1083), скульптурі, поховальних спорудах Китаю, японській графіці (приклади в графіці Укійо-е) тощо.
Узагальненістю та глибиною змісту позначено твори батального жанру художників епохи Відродження: П. Уччело, П. делла Франческа (між 1415 і 1420―1492; Італія). Формування батального жанру відбулося в 16–17 ст. Героїчні образи представлено в роботах: картон «Битва під Кашиною» Мікеланджело, «Битва під Ангʼярі» Леонардо да Вінчі (обидві — 1503–1506, втрачені), «Карл V у битві під Мюльбергом» Тиціана (1548; Прадо), «Битва під Задаром» (бл. 1585; Палац дожів) Д. Тінторетто (1560–1635; тепер Італія) та ін. Першою серед історичних композицій представників Північного Відродження була картина А. Альтдорфера «Битва Александра Македонського з Дарієм» (1529; Стара пінакотека). Батальний живопис представлено у творах: «Капітуляція Бреди» (1634–1635; Прадо) Д. Веласкеса, міфологічній «Битві греків з амазонками» (бл. 1618; Стара пінакотека) П. П. Рубенса та ін.
Під впливом подій Тридцятилітньої війни живописець Ж. Калло створив серію офортів на військову тематику та висвітлив трагічні наслідки війни: «Облога Бреди» (1627), «Облога Ла-Рошелі» (1629), «Великі біди війни» (1633).
Серед баталістів-професіоналів: А. Ф. ван дер Мелен (1632; тепер Бельгія — 1690; Франція), який зображував блокади, бої; Ш. Лебрен — полководця на фоні битви; Ф. Вауерман (1619–1668; тепер Нідерланди) — особливу увагу приділяв кавалерійським (див. Кавалерія) боям.
Під впливом війни за незалежність в США 1775–1783 з’явилися твори батального жанру в американському живописі Б. Веста (1738; США ― 1820; Велика Британія), Дж. С. Коплі (1738; США ― 1815; Велика Британія), Дж. Трамбулла (1756–1843; США).
Російський батальний жанр представлено мозаїчним панно зі смальти «Полтавська баталія» (1762–1764; Російська академія наук, Санкт-Петербург, Росія), яке виготовили в майстерні М. Ломоносова; гравюрами «Урочистий вступ російських військ до Москви після перемоги під Полтавою» (1711) та «Баталія біля Гренгаму» (1721) О. Зубова (1682–1751; тепер Росія); «Вступ Іоанна IV у завойовану Казань» (не пізніше 1800; Державний Російський музей) Г. Угрюмова (1764–1823, тепер Росія); а також роботами М. Іванова (1748–1823; тепер Росія), який зобразив взяття Очакова та Ізмаїла та ін.
Значний відгук у творчості баталістів знайшли Наполеонівські війни, романтичне (див. Романтизм) сприйняття яких відображено у творах західноєвропейських майстрів: А. Гро, Ж. Л. Давіда (1748; Франція — 1825; Бельгія), Е. Делакруа, Т. Жеріко. Російський академічний батальний живопис відрізнявся увагою до деталей: Б. Віллевальде (1918; тепер Росія ― 1903; Німеччина), О. Зауервейд (1783–1844; тепер Росія), О. Коцебу (1815; тепер Росія ― 1889; Німеччина).
Нові мотиви в батальному живописі увиразнюються з другої половини 19 ст. під впливом розвитку реалізму: акцентовано на пейзажі, побуті рядових воїнів, портретах солдат, їхньому психологічному стані, деталях обмундирування.
Багато художників були учасниками воєнних дій, повстань, що позначилося на їхньому світогляді. Під впливом Франко-німецької війни 1870–1871 Е. Детай (1848–1912; Франція) створив ілюстрації до книги «Французька армія» (фр. «L’Armée Française»); учасник Польського повстання 1863 М. Геримський написав тематичні картини, зокрема «Повстанський патруль» (1873; Національний музей у Варшаві, Польща). Зразки батального живопису у своєму творчому доробку мають: Я. Вешин (1860; тепер Чехія — 1915; Болгарія) цикл «Маневри« (1899–1912) та ін., В. Гомер (1836–1910, США), Е. Мане, А. фон Менцель, А. де Невіль (1836–1885; Франція), Дж. Фатторі (1825–1908; тепер Італія) та ін.
Майстрами зображення морських битв були І. Айвазовський та його учень О. Боголюбов (1824; тепер Росія — 1896; Франція), який виконав серію робіт, присвячених морським баталіям Кримської та російсько-турецьких війн, наприклад, «Синопська битва 18 листопада 1757 року» (1857–1859; Центральний військово-морський музей, Санкт-Петербург, Росія) та ін.
Майстром батальної картини був Ф. Рубо, під керівництвом якого створено панорами «Оборона Севастополя» (1902–1904) та «Бородінська битва» (1912). В. Верещагін змальовував жахливі реалії війни («Апофеоз війни», 1871; «Смертельно поранений», 1873, обидві — Державна Третьяковська галерея).
У батальному живописі 19–20 ст. з’явилися картини, у яких війну зображено за допомогою містичних символів (О. Дікс, П. Пікассо, С. Далі).
Під впливом революцій 20 ст., Другої світової війни розширилися межі батального живопису та його художній зміст. У нацистській (див. Нацизм) Німеччині переважав пафосний героїзм, в образотворчому мистецтві більшості країн ― антивоєнна та історична тематика.
У мистецтві СРСР головною фігурою батального жанру став радянський воїн-патріот. В основі живопису були графічні твори громадянської війни в Росії 1917–1922, які відображені в картинах М. Авілова, Ф. Богородського (1895–1959), К. Петрова-Водкіна (1878–1939), О. Дейнеки (1899–1969; усі — тепер Росія), М. Грекова (1882; тепер Росія ― 1934; тепер Україна) тощо. Функціонувала Студія військових художників імені М. Б. Грекова, представниками якої були П. Кривоногов (1910–1967), Б. Неменський (1922; обидва — тепер Росія) та ін.
Характеристика
Особливості батального живопису:
- демонстрація важливості битви / історичного моменту, війни загалом або окремих значущих моментів;
- демонстрація героїзму воїнів, їхнього побуту;
- виховання патріотизму та обов’язку.
У творах батального жанру зображено військову амуніцію, зброю, тварин (коней, слонів), техніку.
Батальний живопис в Україні
На території сучасної України найдавнішими сюжетами цього жанру є реалістичні зображення батальних сцен та військового побуту на золотих виробах зі скіфських поховань (гребінь з кургану Солоха, ваза з кургану Куль-Оба, обидва — 4 ст. до н. е.). У мистецтві Давньої Русі теми батального живопису вміщено на шиферних плитах Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (друга половина 11 ст.), а також у мозаїці (Дмитро Солунський у воїнському спорядженні). Численні батальні сцени є в мініатюрах Київського псалтиря 1397 та в Радзивіллівському літописі. Поява в другій половині 16 ст. творів іконопису зі зображенням архангела Михаїла (ікона «Архангел Михаїл» із с. Яблунева Львівської області, 16 ст.) пов’язана з активізацією опору українського народу.
Серед перших багатофункціональних батальних композицій була картина С. Богушовича (бл. 1575–1648; тепер Україна) «Битва під Клушином», де відтворено бій між військами Речі Посполитої з одного боку та Московського царства і Швеції з іншого (1610; Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького). Докладно виписано загони польських і московських військ, їхню зброю, амуніцію, військові емблеми, дрібні сутички на передньому плані.
Унікальними творами є дереворити до «Віршів на жалісний погреб…» К. Саковича (1622). Гравюри не об’єднані спільним сюжетом, представлені двома людськими образами та однією багатофункціональною сценою (гравюра «Здобуття Кафи»), що пов’язані з гетьманом П. Сагайдачним. Одна з гравюр зображує козака з мушкетом на плечі (у 17–18 ст. — емблема Війська Запорозького), інша — портрет П. Сагайдачного: гетьман верхи на коні в русі.
На початку 18 ст. невідомий автор на берегах рукопису «Літопис Величка» умовно і в схематичній манері відтворив оборону м. Чигирина (1677) від турецько-татарської армії. Широкої популярності набули гравюри Н. Зубрицького. Наприклад, «Облога Почаєва турками» (1704, оригінал втрачено), створена за твором маляра-ієромонаха Анатолія з Почаївського монастиря, відображає картину турецької навали та водночас одну з місцевих легенд. Захоплення турецько-татарських фортець у 1694–1696-х російсько-українськими військами — тематика гравюри Л. Тарасевича (уміщена в Києво-Печерському патерику). Поширення набула народна картина «Козак Мамай».
Пам’ятками батального живопису є цикл монументальних розписів з епізодами батальних сцен періоду шведської інтервенції в Польщі у Вишневецькому та Підгорецькому замках, Костелі Святого Лаврентія в Жовкві (тепер Львівська область).
Батальні композиції 17–18 ст. розвивалися в стінописі, іконописі, монументальній картині. У релігійних творах «Козацька Покрова» набуло поширення змалювання реальних персоналій — гетьманів, козацької старшини, московських царів, яких зображували як молільників, прохачів-донаторів. На картинах відтворено історично правдиві типи запорожців у військовому вбранні, з притаманними зачісками.
У першій половині 19 ст. розвиток батального жанру в українському мистецтві сповільнився. До цього періоду належать окремі твори Т. Шевченка (ілюстрації до «Історії Суворова», «Смерть Олега, князя древлянського», «Козаки»); ілюстрація Я. де Бальмена до рукописного «Кобзаря» Т. Шевченка (1844); акварель І. Сошенка «Битва Александра Македонського з Дарієм» (1840-ті).
У другій половині 19 ст. ― на початку 20 ст. батальний живопис відроджується. С. Васильківський відтворює побут Запорозької Січі в полотнах «Козак у степу» (1890-ті; Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького), «Сторожа запорозьких вольностей» (близько 1890), «Сутичка запорожців з татарами» (1892). Зразками цього жанру є картини «У похід» (1-й варіант ― 1901, 2-й ― 1902) М. Пимоненка; «Тривога» (1899; усі ― Національний художній музей України) Г. Крушевського (1863–1938; тепер Україна); «Біля водопою» (1917) А. Манастирського; цикл ілюстрацій до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1886) О. Сластіона та ін.
Батальні сцени (рисунки М. Самокиша, ілюстрації С. Васильківського) містить альбом «З української старовини» (1900). Українським митцям — представникам батального живопису властиве знання історії та побуту народу, відчуття національного колориту, відтворення природи тощо. Козацьку тему простежуємо в картинах «Іван Богун під Берестечком» (1919; Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького) М. Івасюка; «Похорон кошового» (1900) О. Мурашка; «Гість із Запоріжжя» (1901) Ф. Красицького. Події та наслідки Першої світової війни відображено в картині «Інваліди» (1924) А. Петрицького, триптиху «Життя» (1925–1927; усі ― Національний художній музей України) Ф. Кричевського.
У радянський період художники В. Касіян, М. Рокицький, О. Сахновська (1902; тепер Україна ― 1958; тепер Російська Федерація), Г. Світлицький та ін. використовували батальний живопис з агітаційною метою. Водночас вони зверталися і до подій боротьби українського народу: М. Самокиш «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1648» (1929; не збереглася, фоторепродукція ― Національний художній музей України), «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким», «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (обидва — 1932).
Під час Другої світової війни першорядного значення набувають усі види графічного мистецтва — плакати В. Касіяна, фронтові замальовки С. Єржиковського, Г. Меліхова, А. Петрицького, В. Парчевського (1914–1975; тепер Україна) та ін.
З другої половини 20 ст. теми минулого українського народу висвітлено в триптиху «Дума про козака Голоту» (1960) М. Дерегуса, картинах «Чорноморці» (1947) В. Пузиркова, «По долинах і узгір’ях» (1967) В. Шаталіна, «Атаку відбито» (1950) В. Полтавця (1925–2003; Україна), ілюстрацій до «Повісті минулих літ» Г. Якутовича та ін.
Багатофігурні батальні композиції розгортаються в діорамах: «Полтавська битва» (1958; Музей історії Полтавської битви, м. Полтава) А. Горпенка (1916; тепер Україна ― 1980; тепер Російська Федерація), Г. Марченка (1913–1981; тепер Російська Федерація) та ін.; «Битва за Дніпро» (1975; Дніпровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького) М. Бута, М. Овечкіна; «Битва за Київський Лютізький плацдарм» (1980; Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році») М. Присєкіна (1928–2008; тепер Російська Федерація).
Скульптурні станкові твори: барельєфи та горельєфи: «Арсенальці на барикадах у Києві» (1961) М. Ковтуна (1922–1982; тепер Україна), М. Короткевич (1928–2009; тепер Україна); пам’ятники і монументи: 68 морякам-десантникам у Миколаєві (1974) скульптора Ю. Поммера (1909–1991; тепер Російська Федерація) та ін.; морякам Дніпровської військової флотилії в Києві (1979) скульпторів М. Вронського, О. Скобликова; монумент на честь воїнів Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове Полтавської області, пам’ятник героям національно-визвольної війни 1648–1657 в м. Жовтих Водах (1987) скульпторів А. Білостоцького (1921–1993; Україна), О. Супрун (1924–1990; тепер Україна). Багатофігурні батальні композиції скульпторів В. Бородая, Ф. Согояна (1936; тепер Вірменія ― 2019; Російська Федерація) представлено в Національному музеї історії України у Другій світовій війні (1981).
Серед сучасних художників-баталістів: головний художник студії Українського батального мистецтва А. Орльонов (1973, тепер Узбекистан), М. Добрянський (1954), О. Кулаков (1967), І. Лобода (1926–2017; усі — тепер Україна) та ін.
Події російсько-української війни вплинули на відродження інтересу до зображення воєнних дій та її учасників. Художник А. Орльонов на картині «Становлення нації» (2019) зобразив сучасників подій російсько-української війни, Героїв України: І. Брановицького, В. Гарматія, Б. Заваду, О. Капушу, А. Кизила, О. Лавренка, Р. Лужевського, Д. Майбороду, О. Міхнюка, К. Могилка, І. Момота, Є. Пікуса, В. Рибака, Т. Сенюка, В. Сліпака, С. Табалу, Є. Тельнова, С. Цимбала, М. Ярового, С. Кульчицького, Р. Хамраєва та ін.
Батальний живопис. Діаспора
Художники діаспори, які працювали в жанрі батального живопису: П. Андрусів, Б. Крюков (1985; тепер Молдова — 1967; США), Н. Сомко. У діаспорі працював безпосередній учасник воєнних дій 1920-х, сотник Армії УНР, художник Л. Перфецький (1901; тепер Україна ― 1977; Канада).
Література
- Садовень В. В. Русские художники баталисты ХVIII–XIX веков. Москва : Искусство, 1955. 370 с.
- Жолтовський П. М. Український живопис XVII–XVIII ст. Київ : Наукова думка, 1978. 326 с.
- Белічко Ю. Батальний жанр // Мистецтво України: Енциклопедія : в 5 т. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 163–165.
- Михайлова Р. Історичний та батальний живопис // Історія українського мистецтва : у 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. Т. 3. С. 637–656.
- Ворон Б. Митець та боєць Леонід Перфецький // Мистецький альманах Артес. 2015. URL: https://artes-almanac.com/perfetskyi/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Батальний жанр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Батальний жанр (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
