Церква Сент-Шапель у Парижі
Це́рква Сент-Шапе́ль у Пари́жі (фр. Sainte Chapelle — свята капела) — архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Франція.
Зміст
Загальні відомості
Церква стоїть в історичному центрі міста на о. Сіте посеред р. Сени у комплексі споруд колишнього королівського замку-палацу (тепер Конс’єржері — в’язниця у складі Палацу Правосуддя) і є архітектурним акцентом у забудові.
Історична довідка
Споруду зведено як релікварій для збереження найцінніших священних реліквій Франції, набутих стараннями короля Людовика IX. 1204 хрестоносці внаслідок Четвертого хрестового походу (див. Хрестові походи) захопили у Великому імператорському палаці Буколеон у м. Константинополі (тепер м. Стамбул) так званий терновий вінець Ісуса Христа зі слідами крові на ньому («Святу корону»). Його, згідно з переказами, було привезено до Константинополя зі Святої землі наприкінці 6 ст. 1237 останній імператор Константинополя з хрестоностців Балдуїн ІІ Куртене (1217; тепер Туреччина — 1273; тепер Італія) прибув до Франції, щоб найняти військо для війни проти болгар. Оскільки коштів для цього у нього не було, він у вересні 1238 віддав Святу корону венеційському купцеві Н. Квіріно (13 ст.; тепер Італія) в заставу за грошову позику з умовою повернути борг через 4 місяці. Оскільки позику імператор не повернув, Н. Квіріно після проведення експертизи щодо автентичності тернового вінця і крові Ісуса Христа на ньому, 1239 продав реліквію Людовику IX Святому за 135 тис. ліврів, що становило 57,4 % від усіх доходів королівського домену (володінь) за 1239. 18.08.1239 Святу корону урочисто привезено до Парижа. 1241–1242 король ще придбав у перекупників частину хреста, на якому був розп’ятий Ісус Христос, Святу Кров (як частину Грааля), камінь з Гробу Господнього, Священну губку й наконечник списа римського сотника Лонгина, яким був уражений Спаситель на хресті. Згодом до цього додали «молоко Богородиці» та інші дивовижі. Володіння цими реліквіями вивищило короля Франції над іншими монархами Європи як спадкоємця римських імператорів. Для цієї священної колекції 1242–1244 розпочато спорудження спеціальної капели, не розрахованої на масове паломництво. Її освячено 26.04.1248 в ім’я Пресвятої Діви Марії. Відомо про активну участь короля у будівництві. Традиція, що походить з 16 ст. (документально не підтверджено), називає автором споруди П. де Монтрея (1212–1267; Франція).
Споруда двоярусна: реліквії зберігали в апсиді горішньої капели (у сейфі, ключі від якого були у короля), а богослужіння зазвичай відбувалися у нижній. Духовенство Сент-Шапелі мало державне фінансування, але було підпорядковане безпосередньо Святому престолу. У капелі влаштовували церемонії королівських шлюбів, похоронних відправ та коронацій. Споруда зазнала перебудов 1485–1490 (вікно-роза на головному фасаді). До 19 ст. вівтарна частина ззовні була оточена крамницями. Споруду відновлювали після пожеж 1630 і 1776. Декор інтер’єру нижньої капели потерпів від повені 1690. Під час Французької революції 1789–1799 реліквії з Сент-Шапелі переміщено в інші сховища (Свята корона тепер у скарбниці собору Нотр-Дам у Парижі), а богослужіння припинено.
1790 споруду мали знести; у ній влаштовано шинок, склад, і магазин борошна. 1797 горішню капелу перетворено на архів суду. У ті часи шпиль на даху знесено, скульптурний декор понівечено, частину вітражів розбито, умеблювання знищено, орга́н вивезено в інший храм. 1825 споруду знову запропоновано знести задля розширення Палацу правосуддя. Проте успіх роману В. Гюго 1831 «Собор Паризької Богоматері» (фр. «Notre-Dame de Paris») посприяв усвідомленню громадськістю цінності пам’яток французької готики, а спеціальна стаття В. Гюго 1835 вказала на Сент-Шапель як найвизначнішу споруду Парижа й артикулювала необхідність надати пам’ятці вигляду, гідного її історії. У відповідь на це Служба історичних пам’яток Франції 1836 розпочала реставрацію церкви під керівництвом архітектора Ф. Дюбана (1798–1870; Франція). Архітектор і чиновники Служби історичних пам’яток не мали спеціальної підготовки, тож реставрація була експериментальною і своєрідним навчальним майданчиком для наступного покоління реставраторів. Однак, це одна з найуспішніших архітектурних реставрацій 19 ст. 1850–1853 відновлено шпиль на гребені даху, вітражі, скульптуру і поліхромію в інтер’єрі. Реставрацію завершено 1863. 1862 споруду внесено до Списку історичних пам’яток Франції. Під час Першої та Другої світових воєн вітражі Сент-Шапелі були демонтовані з метою збереження. 2008–2014 виконано реставрацію вітражів.
Характеристика
Двоярусна церква зального типу із вхідною лоджією прямокутна в плані, з напівкруглою апсидою, під високим двосхилим дахом, який на гребені увінчано шпилем. Висока горішня капела слугувала палацовою церквою французьких королів з їхніми родинами; її із замковим палацом з’єднувала галерея (не збережено). Низеньку нижню капелу призначено для придворної аристократії. Як сховище найцінніших реліквій, споруда у стилі розвиненої ґотики мала бути надзвичайно міцною, щоб простояти багато сторіч. Будівельним матеріалом для неї став особливо цінний твердий пісковик, а в муруванні камені скріплено залізними кріпленнями. Нижня капела схожа на перекриту хрестовими нервюрними (див. Нервюра) склепіннями крипту; вона підтримує горішню капелу з повністю відкритим внутрішнім простором, гармонійно замкнутим широкими арками, що сходяться в нервюрах склепінь. Інтер’єр відділено від зовнішнього світу тонкою перегородкою кольорового скла вітражів 13 ст. Великі вікна починаються на висоті близько 2 м від підлоги й сягають склепінь. Усі вікна, зокрема й кругла роза на західному фасаді, суцільно зайняті вітражами, що перетворює капелу в подобу дорогоцінної скриньки. Роль каменю зведена до мінімуму, зовнішні стіни у горішньому ярусі відсутні. Струнку і повновагу форму зовнішнього вигляду церкви, фасади якої членують стрункі ступінчасті контрфорси, парадоксально поєднано з ілюзорною легкістю її інтер'єру, де вітражі доповнено поліхромними фресками і скульптурним різьбленням.
Значення
Сент-Шапель є одним із найдосконаліших витворів елегантної стриманості зрілої французької готики з найповніше збереженим ансамблем вітражів 13 ст. За зразком Сент-Шапелі у пізньому середньовіччі збудовано багато капел у резиденціях французької аристократії, а також в інших країнах Європи (Німеччині, Чехії). Палацова капела у Версалі (див. Версальський палац і парк) є бароковою (див. Бароко) варіацією Сент-Шапелі. Споруда з 1991 є складником пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Париж, береги Сени» під № 600.
Галерея
|
Література
- Kidson P. Stredoveke umenie. Bratislava : Pallas, 1974. P. 117–119.
- Grodecki L. Sainte-Chapelle. 3 ed. Paris : Caisse Nationale des Monuments Historiques et des Sites, 1979. 68 p.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 120.
- Finance L. de. La Sainte-Chapelle — Palais de la Cité. Paris : Patrimoine, 2012. 64 p.
- Leniaud J., Perrot Fr. La Sainte Chapelle. Paris : Patrimoine, 2016. 213 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Церква Сент-Шапель у Парижі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Церква Сент-Шапель у Парижі (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
