Бароко (скульптура)
Баро́ко (італ. bаròссо, фр. baroque, букв. — вибагливий, химерний, від португ. barroco — перлина неправильної форми) — напрям у мистецтві кінця 16–18 ст.
Історична довідка
Бароко прийшло на зміну Відродженню та маньєризму. Увиразнилося у синтезі мистецтв. Принципи бароко послідовно втілені у скульптурі 1-ї половини 17 ст. Скульптура наповнювалася новим змістом порівняно з минулими періодами, змінювалася за пластичним вирішенням, художнім рівнем і своєю функцією. Характерним є найтісніший зв’язок з архітектурою. Скульптура стала не лише необхідним доповненням архітектури, а й вагомим аргументом для її стильового уточнення. Скульптура на фасадах та в інтер’єрах будівель оприсутнювала складні програми клерикального (у вівтарях, іконостасах), а також світського характеру (надгробки). Бароко вплинуло на оздоблення католицьких храмів, створення надгробків, скульптурного портрету, фонтанну та садово-паркову скульптуру.
Бароко спочатку розвинулося в Італії, а згодом поширилося у Франції, Нідерландах, Іспанії та інших країнах.
Перехід від маньєризму до бароко позначила творчість скульптора С. Мадерно (1576–1636; Італія). У його скульптурі «Свята Цецилія» (1600) виявилися характерні риси раннього бароко — експресивність, схильність до гострих ефектів тощо.
Придворний скульптор і архітектор римських пап Дж. Л. Берніні починав у стилі пізнього маньєризму, але згодом започаткував бароковий стиль у скульптурі («Аполлон і Дафна», 1622–1625). Він став творцем барокового портрета, який вирізнявся декоративністю, але відображав реальне обличчя (бюст герцога Ф. д’Есте, 1651).
В Італії здобували освіту фламандські та інші скульптори, після чого працювали в Данії, Німеччині, Росії тощо.
Фламандська скульптура розвивалась у загальному річищі бароко. Вона мала яскраво виражений декоративний характер. У Фландрії працювала плеяда скульпторів, зокрема кілька сімейних династій. Серед скульпторів епохи бароко: Ф. Дюкенуа (1597, тепер Бельгія — 1643, тепер Італія), автор скульптури святого Андрія у базилиці святого Петра у м. Римі (1629–1633) та його брат Ж. Дюкенуа (1602–1654; тепер Бельгія), автор надгробка архієпископа Трієста в соборі святого Бавона в м. Генті (1643–1654), А. Квеллін (Квеллінус) старший (1609, тепер Бельгія — 1668, тепер Нідерланди), автор зовнішнього та внутрішнього оздоблення міської ратуші м. Антверпена, його племінник Т. Квеллінус (1661–1709, тепер Бельгія), творець нової форми барокових похоронних пам’ятників, Б. Еггерс (бл. 1637, тепер Бельгія — 1692, тепер Нідерланди), автор паркових скульптур та погрудь імператорів, та інші. Серед митців Франції до бароко близька творчість П. Пюже. Але, на відміну від майстрів італійського бароко, в його творах менше містичної екзальтації та ідеалізації.
Характеристика
У скульптурі бароко митці віддавали перевагу композиції з круговим візуальним сприйняттям, образи якої виражали стан екзальтації, глибокого страждання, душевного напруження або соціальної гордині. Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції. Життєрадісний ідеал епохи Відродження в барочній скульптурі змінили конфліктне розкриття людських образів, психологічна виразність.
Майстри віртуозно обробляли матеріали (мармур, бронзу, срібло, слонову кістку, теракоту, пісковик тощо), надаючи скульптурам динамічних жестів та емоційності. Міське середовище збагачувалося пам’ятниками, декоративною скульптурою, фонтанами, інтер’єри — декоративним різьбленням, розписами, в яких спостерігалася широка амплітуда тем, сюжетів, засобів художньої виразності.
Бароко в Україні
На теренах України, попри протиборство в 16 ст. ідей католицизму і православ’я, у мистецтві простежуються стильові взаємовпливи обох релігійних напрямів. Це знаходило вияв у риторичному задумі кожного ансамблю, у використанні спільних композиційних і декоративних рішень, прийомів. Так, фасад каплиці Боїмів (див. Кафедральний костел у Львові) побудовано за принципом українського іконостаса; грандіозний скульптурний ансамбль споруди дещо перегукується з іконами зі зворотною перспективою. Водночас декоративне оформлення вівтарів було асимільовано українськими різьбярами в іконостасах (різьблення іконостаса Церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині).
Провідним представником мистецтва раннього бароко в Україні був скульптор Я. Пфістер (1573, тепер Польща — бл. 1642, тепер Україна). Створені ним надгробки Синявських у м. Бережанах (тепер Тернопільської обл.), Боїмів у м. Львові, Я. Даниловича в Олеську (тепер смт Львівської обл.) розкривають ідею вічного спокою за допомогою контрасту між статичними фігурами померлих та динамікою архітектурної композиції, життєвістю алегоричних персонажів. Скульптор звертався до типових для бароко символіки, ефектів освітлення, живописних можливостей поєднання різних матеріалів.
Крім мармуру, в скульптурі того часу широко застосовувалися стукко (міцна гіпсова штукатурка або ліпнина), алебастр. Надгробні пам’ятники переважно виражають ідею шляхетної винятковості й соціальної гордині. Як і в епоху Відродження, у бароко переважає лицарський ідеал (портрет Адама Киселя в Успенській церкві в Низкиничах, бл. 1683).
У 2-й пол. 17 ст. продовжують створювати епітафії та надгробки, пов’язані з іменами великих магнатів, представників королівських та шляхетних родів, знатного духівництва. У деяких з них простежується епігонство, відголоски вже схоластичних ренесансних форм (надгробок архієпископа Я. Тарновського в Кафедральному костелі у Львові, скульптор О. Прохенкович, 1660-ті), а також відголоски маньєризму та наївного реалізму (епітафії С. Вижицького в костелі Святого Андрія (1680; див. Бернардинський монастир у Львові).
Мистецтво примітиву, що поширилося всією територією України, мало вплив і на монументальну скульптуру, яка прикрашала ренесансні споруди і по-бароковому переобтяжувала їхні конструктивно чіткі та раціональні фасади (Богоматір, святі Мартин, Станіслав, Костка на «Чорній кам’яниці», 1675–1677, аттик на будинку Корнякта, кін. 1670-х; див. Площа Ринок у Львові). Дещо класицистичні за формою, але барокові за своїм задумом твори майстра А. Шлютера (бл. 1660, тепер Польща — 1714, тепер Росія) — надгробки Яна ІІІ Собеського та Я. Даниловича (1692).
У 1680-х в оздобленні інтер’єрів будівель застосовували декоративне різьблення, в якому широко використовували рослинні мотиви — витончений вигин аканта, лаврові вінки, грона винограду, розетки, пальмети, картуші тощо (каплиця Трьох Святителів Успенської церкви у Львові і «Чорна кам’яниця» у м. Львові та ін.).
Найчіткіше усі характерні риси бароко виявилися у скульптурі епохи рококо. На відміну від вишуканої, декоративної західноєвропейської скульптури українська пластика сповнювалася глибокою образністю, емоційністю, що у поєднанні з архітектурою створювало яскраве видовище. Ознаки рококо головним чином виявилися у дещо граціозній елегантності алегоричних постатей, іноді в афектованому жесті, складках тканин. Найтиповіша пам’ятка того часу — ансамбль Собору Святого Юра у Львові, вівтар тут вирізняється палацовою вишуканістю. У творчості деяких скульпторів цього періоду — М. Полейовський, Я. Оброцький (бл. 1730 — бл. 1800; тепер Україна) — помітний перехід від рококо до класицизму.
На стінах київських будівель декоративна барокова скульптура не тільки виконувала виразну геральдико-емблематичну роль (рельєфи Архангела Михаїла на ратуші у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, м. Київ), але й була органічним складником їхніх інтер’єрів. Попри те, що скульптури створені в середині 18 ст., вони не позбавлені рис рококо.
17–18 ст. — період інтенсивного розвитку українського високого іконостаса, що являв собою синтез мистецтв, об’єднуючи архітектуру, різьблення, живопис, пізніше скульптуру, а також ювелірне мистецтво.
Майстри українського іконостаса чутливо реагували на всі етапи розвитку стилю бароко щодо архітектурно-декоративних рішень. Виконані на замовлення духовенства, козацтва, а також селянських громад, іконостаси прикрашали муровані чи дерев’яні храми. У 1-й половині 17 ст. стримане різьблення іконостасів було підпорядковане ренесансно-раціональній архітектурі. Від середини 17 ст. ускладнена архітектонічна композиція іконостаса набула пластичних форм, в яких підкреслено такі елементи: портал царських врат, архівольти, карнизи, колони, картуші, поліхромна в’язь рельєфних орнаментів на всіх конструкціях (Церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині, 1649–1650; Церкви Святого Юра у Дрогобичі, 1658–1666).
Змінився і характер царських врат: у них різьблення починає домінувати над живописом, а з початку 18 ст. з’явились рельєфні фігуративні зображення (карбовані срібні врата Борисоглібського собору у Чернігові, дерев’яні різьблені ворота Троїцької церкви в Жовкві). На межі століть архітектурний образ іконостаса набував барокових форм за рахунок фронтонів, волют, пишної орнаментики (Богородчанський іконостас, 1698–1705). У 1730-х він перетворився на динамічну композицію з вигнутими ярусами, глибоким ажурним позолоченим різьбленням. Ікони намісного ряду оздоблюють хитросплетінням рослинних орнаментів, мотиви яких різьбярі брали з місцевої флори (Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях).
Рококо викликало до життя 2 типи художнього вирішення іконостасів. Перший тип виник під впливом творчості Б. Ф. Растреллі (іконостас Андріївської церкви в м. Києві, 1752) і поширився у 1760-х — іконостаси Мгарського Спасо-Преображенського монастиря (1762–1765, скульптор С. Шалматов), Хрестовоздвиженської церкви Києво-Печерської лаври (1769). Другий тип виник на противагу католицькому бароко і тому має пишне рокайлеве різьблення, поєднане з круглою та горельєфною скульптурою (іконостас Покровської церкви в Ромнах, 1768, скульптор С. Шалматов).
Література
- Українське бароко та Європейський контекст. Архітектура. Образотворче мистецтво. Театр і музика / Відп. ред. О. К. Федорук. Київ : Наукова думка, 1991. 256 с.
- Бароко // Мистецтво України : у 5 т. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 153–155.
- Boucher B. Italian Baroque Sculpture. London : Thames and Hudson, 1998. 224 p.
- Українське бароко : в 2 т. Харків : Акта, 2004.
- Єрошкіна О. О. Епоха бароко. Харків : Харківський національний університет міського господарства ім. О. М. Бекетова, 2017. 123 с.
- Годж С. Коротка історія мистецтва / Пер. з англ. П. Мигаля. Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. 224 с.
- Trusted M. Baroque sculpture in Germany and Central Europe 1600–1770. London : Harvey Miller Publishers, 2022. 288 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Міляєва Л. С. Бароко (скульптура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко (скульптура) (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
