Київська фортеця
Ки́ївська форте́ця — комплекс пам’яток фортифікаційної архітектури національного значення, м. Київ, Україна.
Б — Звіринецьке укріплення: 1. Гонверк. 2. Видубицький бастіон. 3. Великий бастіон. 4. Повний бастіон. 5. Печерський бастіон.
В — Васильківське укріплення: 1. Вали і рови. 2. Горжовий мур з брамами. 3. Равелін з капоніром. 4. Вал.
Г — Госпітальне укріплення: 1. Вали і рови. 2. Горжовий мур з брамою. 3. Капонір першого полігона. 4. Капонір другого полігона. 5. Косий капонір. 6. Північна брама. 7. Капонір третього полігона.
І. Казарми військових кантоністів. II. Башта № 4. III. Башта № 2. IV. Башта № 1 (редюїт). V. Башта № 3. (Прозоровська). VI. Будинок шпиталю. VII. Північна напівбашта. VIII. Башта № 6. IX. Понтонні сараї. X. Казарми жандармського полку. XI. Башта № 6. XII. Арсенальні виробничі майстерні. XIII. Казарма на пересипі з Микільською брамою. XIV. Напівкруглі підпірні стіни. XV. Подільська брама. XVI. Земляні батареї.
а — дорога у Наводницькому яру; б — Панкратьєвський узвіз; в — Ланцюговий міст; г — Набережне шосе; д — дорога у Кловському яру; е — дорога до «Нової забудови»
1. Печерська цитадель.
1.1. Земляні укріплення цитаделі з бастіонами. 1.2. Арсенал. 1.3. Васильківська равелінна брама. 1.4. Гауптвахта. 1.5. Казарми військово-сирітського відділення. 1.6. Московська верхня брама. 1.7. Московська нижня брама. 1.8. Пороховий льох в Олексіївському бастіоні. 1.9. Пороховий льох у Павлівському бастіоні.
3. Головна Київська фортеця.
3.1. Васильківське укріплення. 3.1.1. Башта № 1. 3.1.2. Башта № 2. 3.1.3. Башта № 3 (Прозоровська). 3.1.4. Київський тюремний замок. 3.2. Госпітальне укріплення. 3.2.1. Будинок госпіталю з лазнею. 3.2.2. Капонір першого полігона. 3.2.3. Капонір другого полігона. 3.2.4. Капонір третього полігона. 3.2.5. Косий капонір. 3.2.6. Меморіал учасникам революції 1905–1907 рр. 3.2.7. Північна брама з капоніром Госпітального укріплення. 3.2.8. Північна напівбашта Госпітального укріплення. 3.3. Арсенальні виробничі майстерні. 3.4. Башта № 4. 3.5. Башта № 5. 3.6. Башта № 6. 3.7. Казарми військових кантоністів. 3.8. Казарми жандармського полку. 3.9. Казарма на пересипі з Миколаївською (Микільською) брамою фортеці. 3.10. Підпірна верхня стіна. 3.11. Підпірна нижня стіна.
Зміст
Загальні відомості
Київ завжди був дуже добре укріпленим містом. Київські фортифікаційні споруди найкраще збережено на Печерську в межах прибережної частини високого наддніпрянського плато. Вони складаються з трьох основних різночасових частин, створених послідовно протягом 17–19 ст.:
- мурованих укріплень Києво-Печерської лаври;
- земляних оборонних валів з бастіонами, равелінами й мурованими брамами та пороховими льохами Печерської цитаделі;
- Київської фортеці 19 ст. включно з Лисогірським фортом.
Укріплення Києво-Печерської лаври
Історична довідка
Укріплення започатковано у зв'язку з розвитком Печерського монастиря: наприкінці 12 ст. його територію оточили муром заввишки 5–6 м при товщині до 2 м. Його зруйновано під час монголо-татарської навали 1240. У 16–17 ст. монастир оточувала дерев’яна огорожа. У зв'язку із турецькою загрозою 1679 козаки за розпорядженням гетьмана І. Самойловича насипали навколо монастиря земляні вали. Нові монастирські оборонні мури вартістю близько одного мільйона золотих зведено 1698–1701 за наказом і коштом гетьмана І. Мазепи. Вони оточили тільки територію Верхньої лаври, але для м. Києва початку 18 ст. були грандіозним укріпленням. Одночасно з мурами влаштовано систему підземних ходів оборонного призначення: під підошвою фундаментів мурів майже по всьому їхньому периметру на глибині 7 м є ходи — «слухи» заввишки до 2 м, завширшки 1,2 м, обмуровані цеглою. У них через кожні 1,7 м у шаховому порядку зроблені ніші, не обличковані цеглою, що дозволяло при облозі рити підземні ходи назустріч можливим ворожим підкопам. Крім того, на всій території Верхньої лаври збудовано систему підземних ходів та великі підземні приміщення казематного типу для зберігання зброї, боєприпасів та запасів харчів. Обороноздатність Лаври значно посилилася після 1716, коли навколо монастиря збудували Печерську бастіонну фортецю або цитадель і монастирські мури включено в систему оборонних споруд нової фортеці. Лаврські мури неодноразово ремонтували. На початку 19 ст., коли вони втратили оборонне значення, бійниці ззовні замуровано, бойовий обхід закрито, розібрано Північно-західну башту. У різні часи замуровано три запасні брами та пробито дві нові: одну — біля Всіхсвятської церкви Києво-Печерської лаври для зв’язку з господарчим подвір’ям, іншу — біля монастирського корпусу словолитні з виходом на схили р. Дніпра. При спорудженні Київської фортеці 19 ст. одночасно з новим будівництвом удосконалювали й старі лаврські укріплення: 1844–1848 територію Ближніх та Дальніх печер за проєктом військового інженера О. фон Фреймана (1788–1858; тепер Естонія — Україна) оточили цегляним оборонним муром завдовжки 1039 м, заввишки 3,68 м, завтовшки 1 м, з 42 гарматними та 733 рушничними бійницями.
Характеристика
Лаврські мури периметром 1290 м у плані мають форму неправильного десятикутника з баштами на чотирьох кутах та брамами на трьох кутах. Товщина стін в нижній частині 2,5–3,0 м, на рівні бійниць 1,0–1,5 м, висота різна, залежно від рельєфу місцевості, середня — близько 7 м. Тут було п’ять башт (Малярна, Онуфріївська, Північно-західна, Годинникова, преподобного Івана Кущника) та брами Південна або Печерна, Економічна з надбрамною церквою Всіх Святих, а також три запасні. Ці мури прилягли до зведеної 12 ст. Троїцької надбрамної церкви зі Святою брамою. З внутрішнього боку на широкому виступі муру у вигляді аркади по всьому периметру йшла бойова галерея та були влаштовані бійниці для стріляння з рушниць. Зберелося чотири башти.
Онуфріївська (Палатна) башта, зведена у східному куті монастирського муру між Малярною баштою та Південною брамою як церква Святого Онуфрія, хрещата в плані, триярусна. Південно–східна її частина зміцнена контрфорсом.
Восьмигранна башта преподобного Івана Кущника збудована як вартова на південно-західному розі муру між Південною баштою та Святою брамою з Троїцькою надбрамною церквою. Назва пішла від каплиці в ім’я преподобного Івана Кущника, яку збиралися облаштувати на горішньому ярусі башти (не реалізовано). Первісно башта була двоярусною, третій ярус надбудовано при реконструкції 1718–1727. Нижні яруси відводилися для оборони: у стінах першого були амбразури для гармат, другого — бійниці для рушниць. Башта дуже висунута вперед за лінію мурів і лише однією своєю гранню прилягає до них. Це забезпечувало захист прилеглих мурів фланговим вогнем. З башти були виходи на бойові галереї.
Малярна (Північна) башта збудована як вартова на північно-східному розі муру. Назва походить від малярної (живописної) майстерні, що містилася тут на другому поверсі. Первісно була чотиригранною, після перебудови 1838 — шестигранна. Стіни прорізано двома рядами бійниць: у першому ярусі — низько над землею, в горішньому — майже під дахом.
Південна башта стоїть на південному куті муру між баштою преподобного Івана Кущника та Південою брамою. Вона восьмигранна, двоярусна. Більш відома під назвою Годинникова чи Дзиґарська, що походить від годинника, який був на башті від часу заснування до 1818.
Київська цитадель
Історична довідка
Під час Північної війни 1700–1721 московський цар Петро І, з огляду на вигідне географічне розташування м. Києва, перетворив його на опорний стратегічний пункт. 1706 цар приїхав до Києва для підготовки міста до оборони на випадок шведського наступу. Після дослідження укріплень у Старому місті він дійшов висновку, що вони безнадійно застаріли, й обрав нове місце для фортеці — район Києво-Печерської лаври. Печерську фортецю, пізніше названу Київською цитаделлю, засновано 15.08.1706 у присутності Петра І. Перший відомий план фортеці підписав військовий інженер генерал Л. М. фон Алларт (Галларт) (1659–1727; тепер Німеччина — Латвія). Будівельні роботи завершено 1716 (за іншими джерелами 1723) і фортеця на деякий час стала найпотужнішою в Україні. Києво-Печерську лавру охопило напівколо земляних валів із бастіонами та равелінами, з чотирма пороховими льохами (збережено два) та зведеною 1784–1801 монументальною мурованою спорудою Київського арсеналу. Протягом 18–19 ст. цитадель вдосконалювали та ремонтували. У різні часи роботами керували військові інженери Д. Дебоскет (1703; тепер Франція — після 1761; тепер РФ), Л. де Тампій, Я. І. Бреклінг (?—1811; тепер РФ), Л. Шток, І. Меллер, Й. Г. Дзичканець (1803–1868; тепер РФ) тощо.
Характеристика
Головний вал фортеці оточує ансамбль Лаври й прилеглі споруди (Київський арсенал, Церква Спаса на Берестові, Церква Святого Феодосія Печерського) й має 9 бастіонів (Рождественський, Семенівський, Олексїївський, Андрїївський, Кавалерський, Успенський, Петровський, Спаський, Павловський) та один Олександрівський напівбастіон. З боку р. Дніпра укріплення не були зімкнуті, оскільки тут захистом слугували крутосхили. Вали відповідали вимогам фортифікаційної науки того часу. Головний вал був 30–35 м завширшки, заввишки від 6 до 20 м. Перед валом викопано сухий рів завширшки 40 м, глибиною до 6 м. Верхом валу проходив валганг, захищений земляним бруствером. На вал заходили пологими насипами — апарелями, що знаходились у бастіонах. Напередодні Вітчизняної війни 1812 на валах і бастіонах фортеці розміщувалося понад 500 гармат різних типів. Мурованими спорудами в системі укріплень були брами. Північна Київська та західна Васильківська були однотипними та складалися з головної та равелінної брам зі звідними мостами через рів. Київську браму не збережено, а від Васильківської збережено тільки руїни равелінної брами.
Московську браму верхню (в головному валу, збудовану 1765) та нижню (у валу ретраншемента, зведену 1779), звернуто у бік старовинного Наводницького шляху, що веде до переправи через р. Дніпро. Верхня Московська брама — однопрогонова тріумфальна арка у стилі бароко, що увінчана аттиком з напівциркульним фронтоном та двоколонними портиками тосканського ордера на південному й північному фасадах. Нижня Московська брама — прорізаний у валу арковий проїзд, перекритий циліндричним склепінням. Має вхідний та вихідний (з напільного боку) портали, декоровані в стилі класицизму. Нижня брама була з’єднана з Московською верхньою брамою дорогою та мостом через фортечний рів (не збережено).
Пороховий льох збудовано за проєктом Д. Дебоскета 1749–1751 між Павлівським бастіоном та Північною (Малярною) баштою мурів Києво-Печерської лаври. Протягом 130 років використовувався за призначенням та постійно загрожував території Лаври раптовим вибухом, доки 1885 порох звідси не вивезли до Звіринецького укріплення. Це мурована з цегли одноповерхова, витягнута у плані прямокутна споруда з глухими стінами, перекрита циліндричним склепінням. Фасади декоровані спареними пілястрами. На поздовжніх фасадах — низка глибоких аркових ніш, що надають конструкції жорсткості.
Пороховий льох в Олексіївському бастіоні зберігся набагато краще. Його збудовано 1783 за проєктом невідомого інженера 1768. Він значно більших розмірів (31×12 м), двокамерний, дещо заглиблений у землю. Перекритий циліндричним склепінням. Фасади укріплено контрфорсами. У стінах завтовшки 1,5 м влаштовано вентиляційні канали для відведення порохових газів. Після реставрації 1979–1981 тут розмістили спершу кав’ярню, а тепер — ресторан.
Київська фортеця 19 ст.
Історична довідка
Київські укріплення найактивніше розбудовували у 19 ст. Напередодні Вітчизняної війни 1812 за проєктом військового інженера К. Оппермана (1766–1831; тепер Німеччина — РФ) збудовано земляне Звіринецьке укріплення, поєднане з Київською цитаделлю (частково збережено на території Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України).
Після завершення війни з Наполеоном І Бонапартом Київ утратив військово-стратегічне значення. З огляду на це його запропоновано виключити зі штату фортець Російської імперії. Військовий інженер і спадкоємець, майбутній імператор Микола І, котрий обіймав посаду генерал-інспектора Інженерної частини, з цим не погодився і доручив Інженерному департаменту розробити проєкт посилення фортеці. Генеральний план нової Київської фортеці затверджено 25.03.1830. В основу його покладено проєктні розробки К. Оппермана. Цитаделлю нової фортеці залишилася бастіонна фортеця навколо Києво-Печерської лаври 1706–1716. Будівництво, яке тривало протягом 1831–1863, розпочато зі зведення на південно-західному відрозі Печерської височини Васильківського укріплення. Воно складалося із земляних валів, равеліна з капоніром та трьох башт, об'єднаних горжевою (див. Горжа) стіною з трьома брамами. 28.06.1831 — день початку будівництва башти № 1 Васильківського укріплення — прийнято вважати датою заснування нової Київської фортеці. Для її спорудження протягом 1832–1846 зруйновано сотні житлових будинків на Печерську, а мешканців примусово переселено переважно в район долини р. Либеді, до так званої Либідської дільниці або «Нової забудови».
Південно-східний бік Печерської височини уздовж Наводницького яру (тепер вулиця Старонаводницька) укріплено баштою № 4, з’єднаною 1849–1850 земляним валом (не збережено) з баштою № 2 та з казармами військових кантоністів. Між ними та баштою № 2 був фортечний мур з Наводницькою брамою (не збережено).
На Черепановій горі 1842–1849 збудовано Госпітальне укріплення. В його межах влаштовано військовий госпіталь, звідси й походить назва. Тут найвідомішою спорудою став Косий капонір, збудований 1844–1846 як доповнення до первісного проєкту для захисту північно-західного кута фортеці. На відміну від інших капонірів, його розташовано зовні й під кутом до валу, звідси й походить назва. Недобра слава цієї споруди зумовлена тим, що 1863 капонір почали використовувати як в’язницю і місце страт. Тут влаштовано чотири одиночні та дві загальні камери, два карцери, караульне приміщення. Першими в’язнями були учасники Польського повстання 1863. Багатьох із них стратили у дворі перед Косим капоніром. Тепер на цьому місці встановлено пам’ятник. Під час Революції 1905–1907 у Косому капонірі ув’язнювали солдатів-саперів — учасників збройного повстання 18.11.1905 у м. Києві. Він став місцем покарання солдатів 41-го Селенгінського піхотного полку та 21-го саперного батальйону, які повстали 04.07.1907. За жорстокий тюремний режим військово-політичну в’язницю «Косий капонір» сучасники називали «Київським Шліссельбургом».
Для захисту північно-західного боку Печерської височини вздовж Кловського яру (тепер Кловський узвіз та вулиця Мечникова) збудовано башти № 5 та № 6, казарми жандармського полку, виробничі арсенальні майстерні, Миколаївську (Микільську) браму зі спорудами, що прилягають до неї. Одночасно з новим будівництвом провадили ремонт цитаделі.
Київська фортеця виконала своє оборонне призначення: вона була настільки потужною, що її жодного разу не намагалися штурмувати. 1897 її перетворено на фортецю-склад. При цьому не скасовано чинність еспланадних правил, згідно з якими навколо фортеці в межах її еспланади заборонялося зводити будівлі і споруди. Еспланадні правила скасовано 1909. Тож Київська фортеця протягом усього 19 і початку 20 ст. перешкоджала забудові Печерська та спотворила загальний містобудівний (див. Містобудування) розвиток м. Києва. Водночас фортеця справила й певний позитивний вплив на модернізацію міста — будівництвом брукованих шляхів, Ланцюгового мосту через р. Дніпро, освоєнням під забудову нових районів, значним збільшенням виробництва цегли, що сприяло бурхливому розвитку мурованого будівництва у м. Києві з початку 20 ст. Протягом 20 ст. значну частину території і більшість споруд фортеці продовжували використовувати для військових потреб. Основні фортечні споруди збережено і тепер тут діє Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця». Її споруди наочно демонструють розвиток оборонного будівництва на наших теренах від ранньомодерних баштово-стінових укріплень Києво-Печерської лаври кінця 17 ст., бастіонних фортифікаційних споруд нового часу до фортової фортеці (Лисогірський форт 1877).
Характеристика
Земляні вали фортеці сягали висоти 15 м. Казематовані споруди, збудовані з київської жовтої цегли, вирізнялися строгістю архітектури. Їх стилізували під феодальні замкові споруди. Це враження посилюють деякі романо-ґотичні мотиви — декоративні башточки, зубці-мерлони, бійниці.
Васильківське укріплення було самостійним фортифікаційним комплексом у системі Київської фортеці. Зіркоподібну в плані форму укріплення створювали головний вал та равелін, перед якими розташовувалися прихований шлях та гласис. Горжевий бік укріплення складався з двох круглих башт та центрального півкруглого в плані редюїта (внутрішнього укріплення всередині фортеці, призначеного для її гарнізону). Ці споруди за функціональним призначенням були казармами. У зовнішньому сухому рові була додаткова оборонна стіна, що приховувала підхід до флангових артилерійських батарей казематного типу та капоніра у тилу равеліна. З території укріплення у зовнішній ров потрапляли через п’ять потерн, розташованих у кутах головного валу та біля круглих башт.
Госпітальне укріплення мало полігональну або капонірну систему, яка була одним із вдосконалень бастіонного форта, і складалося із земляних валів, трьох капонірів у ровах, Косого капоніра за гласисом, рову, північної напівбашти, північної брами з капоніром та мостом і горжевої стіни (збережено частково). Оборонну огорожу кожного з чотирьох полігонів складали масивний земляний вал, сухий зовнішній рів та гласис з прихованим шляхом. Характерною особливістю цієї оборонної системи були капоніри — споруди казематного типу, призначені для ведення обстрілу вздовж ровів. Вихід у рів з території укріплення влаштовано через склепінчасті потерни у внутрішній частині валу. Розташована у рові ескарпова стіна з бійницями приховувала підхід до потерн та капонірів.
Миколаївська (Микільська) брама з прилеглими спорудами, так звана казарма на пересипі, є найрепрезентативнішою спорудою з архітектурного погляду. Її збудовано 1846–1850 за проєктом архітектора П. Таманського (1806–1883; тепер РФ) під керівництвом військового інженера О. фон Фреймана. Це була оборонного типу казарма з головною брамою, якою в’їжджали до фортеці зі Старокиївського боку. Розташована поперек вузького природного гребеня, що з’єднував Печерськ із так званою Палацовою частиною міста, казарма замикала низку оборонних споруд, зведених вздовж пругу Печерського плато, з’єднуючись із арсенальськими виробничими майстернями цегляним муром з бійницями, від якого збережено фрагмент. Казарма має складний обрис плану з виділеною центральною частиною, по осі якої розміщено браму з подвійним арковим проїздом, перед яким з напільного боку був дерев’яний звідний міст, що частково спирався на кофр — прямокутну в плані споруду казематного типу, призначену для поздовжнього обстрілу рову та гласису. Центральний об’єм акцентовано двома баштами з декоративними машикулями та зубцями-мерлонами в завершенні. Злами корпусу та вінчання бічних рамен підкреслено гранчастими напівбашточками та квадратними в плані баштами, увінчаними зубчатими парапетами. Арки проїздів брами мали ордерний декор. Як і решта оборонних казарм фортеці, казарма з Миколаївською брамою членувалася в плані на склепінчасті відсіки-каземати, що мали по дві амбразури на фасаді, зверненому в напільний бік. Після скасування Київської фортеці аркові отвори брами, що втратила своє функціональне призначення, була замуровані. На місці частково засипаного рову та знесеного муру прокладено теперішню вулицю І. Мазепи.
Лисогірський форт
Історична довідка
Із введенням нарізної артилерії в середині 19 ст. цегляні оборонні споруди казематного типу втратили сенс. Тому інженер-фортифікатор, директор Інженерного департаменту Російської імперії генерал-ад’ютант Е. Тотлебен (1818–1884; тепер Латвія – Росія) розробив проєкт захисту Київської фортеці новими земляними фортами. Для вивчення цього питання він двічі, 1860 і 1869 приїздив до м. Києва. Передбачалося оточити центральну територію міста (в межах від долини р. Либеді до Кудрявця) кількома земляними укріпленнями. Це потребувало занадто значних коштів, тому за цим проєктом 1871–1877 збудовано тільки один форт на Лисій горі, так зване Лисогірське укріплення. Воно контролювало і захищало підступи до залізниці й залізничного мосту через р. Дніпро. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. Лисогірське укріплення було місцем страт засуджених злочинців, зокрема Д. Богрова, вбивці прем'єр-міністра Росії П. Столипіна. Вали й рови укріплення добре збережено, бо після скасування Київської фортеці схили поросли пишною рослинністю, серед якої трапляються рослини-ендеміки, тож 1982 територія Лисогірського форту оголошена ландшафтним парком. Її використовують для своїх зібрань і ритуалів сатаністи.
Характеристика
Лиса Гора як історична місцевість є частиною правобережного наддніпрянського плато на південний захід від Видубицького монастиря на правому березі р. Либідь неподалік від її впадіння у р. Дніпро. Гора підноситься на 70 м, домінуючи над долиною річки. Складну конфігурацію плану форту у вигляді неправильного прямокутника зумовлено своєрідним рельєфом місцевості з долиною глибокого яру із глиняним кар’єром колишньої цегельні Києво-Печерської лаври. З півночі та сходу форт прилягав до крутих либідського та наддніпрянського схилів, із заходу та півдня виходив на похилу площину. З півночі форт захищено окремим редюїтом і відступною батареєю, зі сходу — розташованим унизу земляним редутом, оточеним ровом. Суцільний головний вал бастіонно-тенального абрису обіймає форт із заходу та півдня. До нього входять бастіон № 1 (на північно-західному розі), бастіон № 2 (західний) і великий бастіон № 3 неправильної у плані форми з боку р. Дніпра. З території укріплення до зовнішнього сухого рову, де було запроєктовано капоніри (не збережено), потрапляли по влаштованих у валах склепінчастих потернах-сортіях (шириною 2,75 м, висотою 2,5 м), споруджених із жовтої київської цегли на цементному розчині (збережено 8 сортій). На північному і східному схилах гори і всередині форту влаштовано шосейні шляхи. До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів (не збережено).
Значення
Київська фортеця була однією з найбільших у Європі й утілювала ідеї європейської фортифікаційної науки 17–19 ст. у її історичному розвитку. Укріплення Києво-Печерської лаври належать до баштово-стінового типу і характерні для ранньомодерного часу. Вони є найбільшим монастирським оборонним комплексом, збереженим в Україні. Земляні укріплення Київської цитаделі є унікальною пам’яткою бастіонної фортифікації модерного часу. Київська фортеця 19 ст. створена за принципом укріпленого табору, в якому сконцентровано війська, зброю, запаси провіанту, засоби переправи. Печерська цитадель, Васильківське та Госпітальне укріплення представляють різні фортифікаційні системи — бастіонну тенальну та полігональну, що розвивалися в період панування гладкоствольної артилерії. Земляні й муровані споруди Київської фортеці як єдиний комплекс 1979 оголошено пам'ятками архітектури і містобудування республіканського (тепер національного) значення.
Джерело
- Российский государственный военно-исторический архив (м. Москва, РФ). Ф. 13135 «Киевская крепость». Оп. 3. Ед. хр. 984: Суммарное описание Киевской крепости.
Література
- Меньшов Д. Старо-Киевская и Печерская крепости. Киев : Типография Окружного штаба, 1913. 20 с.
- Силин О. Стародавні укріплення і фортеці Києва // Український історичний журнал. 1975. № 9. С. 114–124.
- Трегубова Т. К истории развития Печерска в Киеве // Строительство и архитектура. 1979. № 6. С. 25–27.
- Ситкарева О. Киевская крепость XVIII–XIX вв. Киев : НКПИКЗ, 1997. 196 с.
- Трегубова Т. Матеріали до історії Київської фортеці. Сумарний опис 1870-х років // Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. Вип. 4. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 181–194.
- Трегубова Т., Сіткарьова О. Київська фортеця // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Київ. Кн. 1. Ч. 1. Київ : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Укр. Енциклопедія» ім. М. Бажана, 1999. С. 430–450.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 44–66.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Київська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Київська фортеця (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
