Родос, середньовічне місто
Ро́дос, середньові́чне мі́сто (англ. Medieval City of Rhodes) — комплекс архітектурних пам’яток історичного центру міста на острові Родосі, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1988), периферія Південні Егейські острови, Греція.
|
Родос, середньовічне місто | |
|---|---|
| Країна | Греція |
| Місце розташування | Родос |
| Площа | 65,85 га |
| Рік внесення | 1988 |
Площа пам’ятки у межах середньовічних оборонних мурів 65,85 га; площа буферної зони, яка охоплює решту міста, 493 га.
Зміст
Історична довідка
Місто засновано 408 до н. е. У ньому створено (292 до н. е.) велетенську скульптуру Колоса Родоського (не збережено). Від 42 до н. е. Родос під владою Стародавнього Риму, 330–1204 — Візантійської імперії, до 1260-х — Нікейської імперії, потім — Генуї. 1306 генуезький корсар В. де Віньйолі (середина 13 ст. — 1315; тепер Італія) продав о. Родос Лицарському Ордену госпітальєрів святого Іоанна Хрестителя (госпітальєрам), які 1291 втратили свій осередок у Палестині (м. Акко) й змушені були тимчасово переселитися на о. Кіпр. Їхнє військо 1309 після тривалої облоги захопило м. Родос і воно стало столицею володінь цього військового чернечого ордену, відомого також під найменуванням іоаннітів. Орден перебудував і розширив візантійські укріплення, перетворивши місто на наймогутнішу фортецю в східному Середземномор’ї, яка витримала 1440, 1444 облоги військ мамелюків із Єгипту, 1480 — війська Османської імперії. Замок великого магістра ордену збудовано 1350 на так званому нижньому акрополі м. Родоса, де в античну (див. Античність) добу стояли головний храм Геліоса та Колос Родоський. 1522 м. Родос взяла в облогу, що тривала півроку, 200-тисячна армія Османської імперії під проводом султана Сулеймана І Пишного. Внаслідок зради великого канцлера ордену місто здали туркам 01.01.1523 після підписання капітуляції, а лицарі разом із мешканцями міста організовано евакуювалися на кораблях. Турки перетворили замок великого магістра на в’язницю, католицькі й православні храми — на мечеті, збудували кілька нових мечетей з мінаретами (мечеть Сулеймана 16 ст.), але зберегли всі укріплення госпітальєрів. Замок великого магістра зазнав руйнувань від землетрусу в 18 ст. та вибуху 1856 порохового складу, влаштованого в сусідній церкві Святого Іоанна, яку було знищено повністю. Місто й острів належали Османській імперії до 1912, коли їх захопила Італія. Італійські фахівці виконали масштабні науково-дослідні й реставраційні роботи на архітектурних пам’ятках м. Родоса: 1937–1940 реконструйовано (див. Реконструкція) замок великого магістра для розміщення в ньому урядової резиденції. Під час Другої світової війни острів відвоювала Велика Британія і 07.03.1948 передала його Греції.
Характеристика
Середньовічне (див. Середньовіччя) місто розташоване у центрі сучасного м. Родоса на північному кінці о. Родоса. Це найбільше місто острова, адміністративний центр групи островів Додеканесу (дванадцяти островів Егейського моря) та периферії Південні Егейські острови. Місто півколом прилягає до гавані Мандракі. Вхід до гавані з моря захищає мол, на краю якого стоїть оборонний комплекс 1465 башти Святого Миколи з маяком. На молі влаштовано вітряки, які використовували для виготовлення пороху. Масивні міські кам’яні мури з баштами, артилерійськими бастеями, брамами й широким сухим ровом з контрескарпом мають значну висоту й загальну довжину понад 4 км.
Місто в мурах поділено на дві частини: Верхнє місто на півночі та Нижнє місто на півдні.
Верхнє місто, спочатку відокремлене від нижнього фортечним муром ще візантійської доби (збережено частково), спорудили лицарі. В його структурі втілено організаційний устрій ордену, який включав спершу 7, а згодом 8 «мов»: Прованс, Овернь, Франція, Італія, Англія, Німеччина, Арагон, Кастилія. У них лицарі групувалися за регіональним принципом відповідно до свого походження. Кожне з об'єднань виконувало певні функції, мало окреме місце розташування резиденції та відповідало за підтримання у доброму технічному стані та захист конкретної ділянки міських мурів. Резиденції Італії, Франції, Арагону та Провансу розташовано вздовж головної Лицарської вулиці, з обох боків забудованої дво- триповерховими ґотичними (див. Готика) кам'яними будинками. Вулиця веде до лоджії Святого Іоанна (місце зборів лицарів), перекритої системою ґотичних нервюрних (див. Нервюра) склепінь. З протилежного кінця до вулиці прилягає двоповерховий Новий лицарський госпіталь 1440–1489, центром якого є великий внутрішній двір, оточений по периметру двоярусною галереєю на аркадах. Тепер тут розміщено археологічний музей. Головною спорудою Верхнього міста є замок великого магістра ордену. Він мурований з каменю за принципами орденського конвенту: прямокутний у плані (80×75 м), двоповерховий, з великим внутрішнім двором. Наріжні частини укріплено чотиригранними й циліндричними баштами, в'їзну браму фланковано двома циліндричними баштами. Ззовні є ще одна лінія оборони з мурами, баштами й головною Артилерійською брамою. Підвали й перший поверх замку з ґотичною аркадною галереєю є первісними, а більшість приміщень другого поверху є результатом реконструкції 1937–1940. Тут розміщено античні грецькі, римські, ранньохристиянські та візантійські мозаїки, перенесені з археологічних пам’яток, розташованих на о. Кос та інших островах Додеканесу. Уся споруда тепер є музеєм. Разом з резиденцією Овернь і старим лицарським госпіталем 1355–1365 усі зазначені споруди формують цілісний і найкраще збережений у Європі містобудівний ансамбль ґотичної доби. Це витвір, переважно, іспанських і французьких майстрів-будівничих.
У Нижньому місті багато церков, збудованих до 1522; деякі з них збережено у вигляді законсервованих руїн (церква Богородиці Бурго кінця 14 ст.). Тут на площі Гіппократа розташована добре збережена рідкісна адміністративна будівля доби ґотики — Кастеланія (1507). В ній містився лицарський кримінальний суд. У Нижньому місті розміщено також палаци (зокрема архієпископський), торговий двір, притулок Святої Катерини, синагога, численні мечеті тощо.
Монументальні кам'яні мури, частково зведені на візантійських фундаментах, постійно підтримували та реконструювали протягом 14–16 ст. під керівництвом великих магістрів ордену. Останніми нововведеннями початку 16 ст. стали масивні артилерійські бастії та бастіони. Біля Амбуазької брами товщина куртини, збудованої 1512, сягала 12 м, з парапетом заввишки 4 м, в якому були зроблені артилерійські амбразури. Вишукане архітектурне вирішення має Морська брама, яка веде з Нижнього міста до порту в гавані. Перед кількома брамами збережено кам'яні аркові мости з дерев'яними звідними частинами (брами Святого Іоанна, Святого Павла тощо).
Середньовічне місто Родос зберігає міську організацію, архітектурний характер і матерільно-технічну структуру (будівельні матеріали, з яких зведено споруди за старовинними технологіями) добре уфортифікованого середньовічного адміністративного центру. Зміни оборонних та сакральних споруд в Османську добу не зашкодили характеру історичного поселення та є невід’ємними й історично цінними культурними нашаруваннями, які засвідчують безперервне існування і розвиток міста.
Значення
Середньовічне місто Родос занесено 1988 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 493 як місто-фортеця, оборонні споруди якого вплинули на всю східну частину Середземномор’я наприкінці середньовіччя. Це приклад архітектурного ансамблю, який ілюструє значний період історії, коли військовий чернечий орден, заснований під час хрестових походів, продовжив діяльність у східному Середземномор’ї в контексті ісламської експансії. Неповторність ансамблю зумовлена острівним розташуванням на місці давньогрецького міста поряд із стародавнім портом; ґотичні споруди після 1523 доповнено ісламськими пам’ятками — мечетями, мінаретами, мавзолеями, фонтанами, лазнями тощо. Середньовічне місто належить до комплексів традиційних людських поселень, для яких характерні послідовні та складні явища акультурації. Контакт із традиціями Додеканесу змінив привнесені з Іспанії та Франції форми ґотичної архітектури та вплинув на будівництво після 1523. Були поєднані народні форми з наслідками зустрічі двох світів — католицького та ісламського (який привніс декоративні елементи османського походження).
Джерело
- UNESCO World Heritage Centre: Medieval City of Rhodes. URL: https://whc.unesco.org/en/list/493
Література
- Luttrell A. The Town of Rhodes. 1306–1356. Rhodos : City of Rhodes Office for the Medieval Town, 2003. 304 p.
- Valkana A. Knights Rhodes. Koropi : M. Toubis, 2007. 160 p
- Petris T. Rhodes. The Brilliant Island of the Sun. Koropi : M. Toubis, 2009. 157 p.
- Grandjean C., Hoffmann G., Capdetrey L. et al. Le monde hellénistique. Paris : Armand Colin, 2017. 396 p.
Галерея
Родос, середньовічне місто
|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Родос, середньовічне місто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Родос, середньовічне місто (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
