Ангола

Прапор

Герб

Ангола
Регіон планети	Африка
Столиця	Луанда
Територія (кв.км)	1246700
Чисельність населення (тис.осіб)	25800
Офіційна мова	португальська мова
Грошова одиниця	кванза

Анго́ла, Республіка Ангола (порт. Angola, República de Angola) — держава на Південному Заході Африки.

Назва держави походить від слова Ngola (мовою банту — священий коваль) — спадкового титулу, який у 14–17 ст. носили монархи королівства Ндонго, що існувало на Півночі сучасної Анголи.

Географічне положення

Ангола межує на півночі й північному сході з Демократичною Республікою Конго (довжина кордону — 2 511 км), на південному сході — із Замбією (кордон — 1 110 км), на півночі — з Республікою Конго (кордон — 201 км), на півдні — з Намібією (кордон — 1 376 км).

З заходу країна омивається Атлантичним океаном.

Географічні координати — 12°30´південної широти, 18°30´східної довготи.

Територія: загальна — 1246,7 тис. км²; суходіл — 1246,7 тис. км²; вода — 0 км²; довжина кордону — 5 198 км; довжина сухопутного кордону — 3 598 км; берегова лінія — 1 600 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Столиця — м. Луанда.

Країна поділяється на 18 провінцій, включно з ексклавом Кабінда, розташованим на Північ від гирла р. Конго, 163 муніципалітети і 618 комун. Провінції: Бенгела, Бенго, Біє, Заїре, Кабінда, Квандо-Кубанґо, Кунене, Луанда, Маланже, Мошико, Намібе, Південна Кванза, Південна Лунда, Північна Кванза, Північна Лунда, Уамбо, Уїже, Уїла. До складу входить також округ Кабінда, відокремлений від основної частини Анголи територією Демократичної Республіки Конго.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн — «Уперед, Анголо!» (португ. «Angola, avante!»; затверджений 1975 першим президентом країни Ангол Ангол Нету після здобуття незалежності). Автор слів — Мануел Руй Алвеш Монтейру, письменник, поет (народився 1941). Автор музики — Руй Алберту Вієйра Діаш Родрігеш Мінгаш (народився 1939) — співак і композитор.

Державний прапор

Полотнище складається з двох горизонтальних смуг: червоної (вгорі) та чорної (внизу). Червоний колір символізує кров, пролиту анґольцями за часів колоніального гноблення, національно-визвольної боротьби та під час захисту Вітчизни. Чорний колір символізує Африканський континент. Кольори та їх розташування такі самі, як і на прапорі Народного руху за визволення Анголи — Партії праці, яка вела боротьбу проти португальської колонізації. У центрі полотнища розташована композиція з трьох предметів: сегмента зубчастої шестірні — символу робітництва й промислового виробництва, мачете — символу селянства й збройної боротьби та п’ятикутної зірки — символу міжнародної солідарності й прогресу. Сегмент зубчастої шестірні, мачете і зірка цілком жовто-золотавого кольору, що символізує багатство країни. Прапор було затверджено 1975. Висувалися пропозиції змінити прапор (2003), але їх відкинуто і Конституцією 2010 знов затверджено той самий прапор.

Державний герб

Обрамлення герба складається з одного боку з сегмента зубчастої шестерні — символу робітництва й промислового виробництва, а з іншого — з гілок кукурудзи, кави і бавовника, що репрезентують селянство й сільське господарство. Внизу — відкрита книга, що символізує освіту і культуру, та сонце, яке сходить, — символ нової країни. У центрі розміщені перехрещені мачете і мотика — символи праці й збройної боротьби, над ними п’ятикутна зірка — символ міжнародної солідарності й прогресу. У нижній частині — золотава стрічка, на якій написано «Республіка Ангола» (португ. «República de Angola»). Герб створено і затверджено 1975, у 1992 до нього внесено зміни, пов’язані зі зміною назви країни, з цими змінами герб затверджено Конституцією 2010.

Національний девіз

Національний девіз — «Virtus unita fortior» (лат. — «У єдності сила»).

Державна мова

Державна мова — португальська.

Грошова одиниця

Грошова одиниця — кванза.

Національне свято

Національне свято — День незалежності (11 листопада).

Державний лад

Незалежність Анголи від Португалії було проголошено 11.11.1975. Протягом 1975–2002 (з перервами) між колишніми антиколоніальними рухами тривала громадянська війна.

Упродовж періоду незалежності в Анголі діяли три конституції: перша вступила в силу в 1975 як тимчасовий конституційний закон, який мав силу конституції; друга була прийнята на референдумі 1992 як затвердження низки попередніх конституційних правок, що мали сприяти демократизації країни; нині чинна конституція була прийнята в 2010.

Конституція 1975 (зі змінами 1976 та 1980) гарантувала свободи особи, вираження думки та зібрань, а також заборону на дискримінацію за кольором шкіри, расою, статтю, етнічною, релігійною приналежністю, місцем народження, рівнем освіти, економічним та соціальним статусом. Було встановлено однопартійну напівпрезидентську соціалістичну республіку з керівною роллю правлячої партії Народного руху за визволення Анголи (МПЛА). На МПЛА покладалось політичне, економічне та соціальне управління країною. Глава партії ставав президентом держави. Економічний розвиток Анголи мав здійснюватись на основі соціалістичних моделей та кооперативної власності. До серпня 1992 держава називалася Народною Республікою Ангола.

У результаті низки конституційних правок, прийнятих 1991 та 1992, були створені умови для утвердження багатопартійної демократичної системи та ринкової економіки. Встановлювалось загальне виборче право. Згідно з правками 1991, Президент обирався прямими загальними виборами на 5-річний період з правом переобрання ще на 3 терміни. Президент призначав прем’єр-міністра та уряд. Запроваджувався Конституційний суд, але на практиці до 2008 цей орган так і не був створений, а його функції виконував Верховний суд. Закріплювалась свобода формування політичних партій, впроваджувалась посада Омбудсмена, заборонялась смертна кара.

Нова, нині чинна конституція 21.01.2010 була прийнята парламентом, ратифікована 27.01.2010 та вступила в дію 05.02.2010. Вона замінила конституційний закон 1975. Опозиційна партія УНІТА не брала участі в голосуванні. Нова конституція суттєво зміцнила президентську владу. Текст конституції передбачав, що президентом Анголи стає глава партії, яка перемогла на виборах, без прямого загального голосування за главу держави. Президенство обмежувалося двома пʼятирічними строками. При цьому попередній термін правління нинішнього глави держави Ж. Едуарду душ Сантуша, який перебував на цій посаді з 1979, не брався до уваги. Посада прем’єр-міністра ліквідовувалася, його повноваження покладалися на віце-президента. Конституція також задекларувала передачу всіх земель в державну власність.

Будівля Національної асамблеї

Згідно з Конституцією, Ангола — президентська унітарна республіка. Глава держави — президент, яким стає лідер партії, що перемогла на чергових парламентських виборах. Особа, внесена до партійного списку під другим номером, призначається віце-президентом та очолює Раду міністрів. Президент Анголи має широкі повноваження. Він є главою виконавчої влади, а також призначає на всі ключові державні посади: урядовців (державних міністрів, міністрів, державних секретарів та заступників міністрів); членів Конституційного суду; суддів Верховного суду; голову та заступників голови Національного банку; членів Рахункової палати; губернаторів провінцій; керівників усіх силових відомств. При президентові діють також два консультативні органи: Рада республіки — консультативний орган з питань розпуску парламенту, відставки уряду, питань війни та миру тощо; Національна рада безпеки — консультативний орган з питань політики національної безпеки.

Виконавча влада представлена віце-президентом та Радою міністрів (до прийняття конституції 2010 Раду міністрів очолював прем’єр-міністр). Уряд несе відповідальність лише перед главою держави, але не перед парламентом, як це було закріплено в конституції 1992. Зокрема, у новій конституції значиться, що віце-президент і Рада міністрів є допоміжними інститутами у здійсненні виконавчих функцій влади президентом.

Законодавча влада поділена між урядом та однопалатним парламентом — Національною асамблеєю, що обирається строком на 5 років. Парламент складається із 223 депутатів, які обираються за змішаною системою: 130 — за загальнонаціональним списком, 90 — по 5 від кожної з 18 провінцій та ще 3, які репрезентують анґольців, що проживають за кордоном. Але на практиці вибори за рубежем не проводились. Таким чином, широкі повноваження президента, його вплив на законодавчу, виконавчу та судову влади нівелюють демократичний принцип поділу влад, що дає підстави говорити про встановлення суперпрезидентської республіки та авторитарного режиму в країні.

Згідно з Конституцією, вищими судовими органами Анголи є Конституційний Суд, Верховний Суд, Суд аудиторів та Верховний військовий суд. Верховний суд є вищим судом загальної юрисдикції, куди входять Апеляційний та інші суди. Верховний суд є також судом касаційної інстанції. Конституційний суд здійснює контроль законодавства на відповідність нормам Конституції та вирішує виборчі суперечки. Суд аудиторів (Рахункова палата) є вищим органом державного фінансового контролю, який здійснює нагляд за законністю використання державних фінансів. Військову юрисдикцію очолює Верховний військовий суд, до неї належать регіональні військові суди. Захист прав та свобод громадян здійснює Омбудсмен, який обирається Національною асамблеєю на п’ятирічний термін. Вища рада юстиції — орган, відповідальний за управління та дисциплінарну організацію суддівської гілки влади, зокрема: оцінку професійних здібностей суддів; пропозиції щодо призначення суддів Конституційного та інших судів. Цей орган очолює Голова верховного суду.

Правова система Анголи входить до романо-германської правової сім’ї. Вона вирізняється фрагментованістю, значною мірою ґрунтується на нормах права звичаєвого та португальського законодавства періоду колоніальної залежності. В Анголі донині діють Кримінальний (1886), Торгівельний (1888) і Цивільний (1966) кодекси колишньої метрополії — Португалії. На місцях зберігаються норми звичаєвого права.

Міжнародні відносини

1975–1989 Ангола була учасником «радянського блоку». З 1990-х відбулася переорієнтація на налагодженні зв’язків з колишньою метрополією — Португалією та іншими португаломовними країнами, США.

Ангола має налагоджені відносини з португаломовними країнами: Гвінею-Бісау, Кабо-Верде, Мозамбіком, Сан-Томе і Прінсіпі.

Ведеться активна торгівельно-економічна співпраця в рамках Співтовариства розвитку Південної Африки.

Відносини Анголи з ПАР базуються на спільній історії громадянської боротьби. Правлячі нині партії обох країн вели спільно боротьбу під час громадянської війни в Анголі, війни за незалежність Намібії, а також проти режиму апартеїду в Південній Африці. Після повалення режиму апартеїду були встановлені дипломатичні відносини між двома країнами. Н. Мандела був посередником між МПЛА і УНІТА протягом останніх років громадянської війни в Анголі.

1999 Ангола та Намібія підписали пакт про взаємну оборону. Упродовж 1999–2001 Намібія співпрацювала з урядом МПЛА, надаючи допомогу в боротьбі проти УНІТА.

Участь у міжнародних організаціях

Ангола — член ООН (з 1976) та інших міжнародних організацій:

• Загальнополітичні організації: Організація Об’єднаних Націй; Міжпарламентський Союз; Рух Неприєднання; Група 77.
• Військово-політичні та правоохоронні організації: Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол);
• Міжнародні економічні обʼєднання: Економічне і валютне співтовариство африканських країн; Продовольча та сільськогосподарська організація; Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна організація праці; Міжнародна конфедерація профспілок; Всесвітня федерація профспілок; Організація країн — експортерів нафти; Організація Обʼєднаних Націй з промислового розвитку; Всесвітня митна організація; Міжнародна асоціація розвитку; Світова організація торгівлі.
• Регіональні організації: Африканський Союз; Співтовариство розвитку Південної Африки; Організація Американських держав (спостерігач).
• Валютно-фінансові організації: Африканський Банк Розвитку; Арабський фонд економічного і соціального розвитку; Арабський Валютний Фонд; Міжнародний Банк реконструкції та розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародний валютний фонд; Агентство з багатостороннього гарантування інвестицій
• Гуманітарні організації: Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця; Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Всесвітня організація охорони здоров’я; Міжнародна організація з міграцій; Співдружність португаломовних країн
• Інші міжнародні організації: Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна морська організація; Міжнародний Олімпійський комітет; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародна організація супутникового зв’язку; Міжнародний Союз електрозв’язку; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація.

Історична довідка

Найдавнішим населенням Анголи були бушмени, витіснені на південь від Анголи племенами банту не раніше 6 ст. до н. е. У 13–14 ст. частина північної Анголи увійшла до складу Королівства Конго, у 15 ст. частина території Анголи входила до складу держав Ндонго, Лунда, Бенгела, з 17 ст. — Матамба і Касанже. У 1482 до Анголи вперше потрапили португальські мореплавці. У 16 ст. вони заснували кілька фортів, зокрема Сан-Паулу-ді-Луанда (1576), який став центром дальшої колонізації. У 17 ст. відбулося повстання проти португальців під керівництвом правительки Ндонго і Матамби Зінги Мбанді Нголи. Після її смерті держава Ндонго розпалася внаслідок тиску португальців. Держава Лунда зберігала незалежність до кінця 19 ст. Фактично Португалія взяла під контроль усю територію Анголи лише на початку 1920-х. До середини 19 ст. існувала работоргівля (упродовж трьох століть з Анголи було вивезено близько 5 млн осіб). У 1885–1894 між Португалією, Бельгією, Німеччиною та Великою Британією укладено угоди, які визначили сучасні кордони Анголи. До 1951 Ангола мала статус португальської колонії, 1951 оголошена «заморською провінцією» Португалії. У 1961 в Анголі почалося збройне повстання, яке згодом переросло у війну проти Португалії. Ангольськими силами керували організація Народний рух за визволення Анголи (МПЛА), що орієнтувалася на СРСР, а також Національний союз за повну незалежність Анголи (УНІТА), що орієнтувався на ідеї «африканського соціалізму» Ж. Савімбі, та Національний фронт визволення Анголи (ФНЛА), який дотримувався консервативних ідей. Після повалення у Португалії у квітні 1974 режиму, встановленого організацією (партією) Національний союз (з 1970 — Національна народна дія), внаслідок Революції гвоздик і встановлення демократичної влади новий португальський уряд визнав право Анголи на незалежність.

Солдати португальської армії на початку війни в Анголі

Проголошено незалежність Анголи 11.11.1975. У країні було створено перехідний уряд, однак у ньому відбувся розкол між прорадянським МПЛА, з одного боку, і УНІТА й ФНЛА — з іншого. Розпочалася громадянська війна, у якій МПЛА підтримали війська Куби за сприяння СРСР. До Анголи були введені війська Південно-Африканської Республіки й Заїру. 1976 перший етап громадянської війни завершився перемогою МПЛА й виведенням з країни військ ПАР і Заїру. У 1976–1991 відбувався другий етап громадянської війни. У цей час більшість території країни, окрім частини лісів, контролював уряд МПЛА, який перебував у дружніх відносинах із СРСР і отримав міжнародне визнання. УНІТА і ФНЛА вели партизанську боротьбу. У 1990 МПЛА офіційно оголосила про відмову від марксизму-ленінізму, 1991 з країни виведено кубинські війська.

1992 ухвалено нову конституцію й запроваджено багатопартійну систему. Після проведення виборів, на яких, згідно з офіційними результатами, легалізовані ФНЛА і УНІТА отримали меншість голосів, ці політичні сили відмовилися визнати свою поразку. 30.10–01.11.1992 відбулося масове вбивство членів УНІТА за участі силовиків, підконтрольних МПЛА. Наслідком цього став початок нового етапу громадянської війни, що тривала до 2002. Війна носила яскраво виражений міжетнічний характер і супроводжувалася актами вбивств за етнічною ознакою (базу підтримки УНІТА і ФНЛА становили переважно представники народу увімбунду й групи народів баконго). Упродовж цього етапу в УНІТА відбувся розкол, її частина визнала владу МПЛА. З 2008 в Анголі регулярно відбуваються парламентські вибори на багатопартійній основі, перемогу на яких зі значною перевагою отримує урядова МПЛА.

Політичні партії

Першими політичними організаціями антиколоніального характеру в Анголі були Ангольська ліга (заснована 1912, заборонена 1922), Національна африканська ліга (1929), Регіональна асоціація жителів Анголи (1929), діяльність яких мала просвітницький характер. Після здобуття незалежності в країні була встановлена однопартійна система під керівництвом комуністичної МПЛА — Партії праці. Унаслідок прийняття конституційних правок 1991 була легалізована багатопартійність. У 1992 відбулися перші багатопартійні вибори до парламенту, але зберігається значна перевага правлячої партії, тому нині в Анголі встановлена багатопартійна система з домінуючою партією.

Усього в країні діє понад 40 політичних партій, з яких три, що стояли біля витоків боротьби за незалежність країни, є найбільш впливовими: Народний рух за визволення Анголи (МПЛА), Національний фронт за звільнення Анголи (ФНЛА), Національний союз за повну незалежність Анголи (УНІТА).

• Народний рух за визволення Анголи (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola), МПЛА (MPLA) — єдина легальна партія упродовж 1975–1991, коли в країні була встановлена однопартійна система. Утворена 10.12.1956 у результаті об’єднання Партії Об’єднаної боротьби африканців в Анголі та ангольської Комуністичної партії. У 1977 МПЛА проголосила партійною ідеологією марксизм-ленінізм та додала до своєї назви «Партія праці». У період антиколоніальної боротьби та громадянської війни МПЛА — Партія праці отримувала підтримку, зокрема військову, від комуністичних країн — СРСР, Куби, а після розпаду СРСР переорієнтувалась на співпрацю з США. У 1990 партійна ідеологічна доктрина була змінена на соціал-демократію. На парламентських виборах 1992, 2008 та 2012 партія отримала перемогу і більшість у парламенті, при чому на останній двох виборах — абсолютну більшість. У 1992–2008 вибори не проводились через загострення протистояння в ході громадянської війни. Чергові парламентські вибори (що фактично є також виборами президента) відбулися у серпні 2017. МПЛА отримала більшість в парламенті. Президентом став новий лідер партії Ж. Лоренсу, наступник Ж. Е. душ Сантуша.

• Національний фронт за звільнення Анголи (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), ФНЛА (FNLA) утворений в 1954 як Союз народів північної Анголи, з 1958 як Союз народів Анголи, з 1961 як військово-політична організація Національний фронт визволення Анголи. У 1960-х у м. Кіншасі (тепер Демократична Республіка Конго) представники ФНЛА утворили Революційний уряд Анголи у вигнанні, який у 1-й половині 1960-х був головним політичним представником антиколоніальних сил Анголи. З 1992 діє як парламентська опозиційна партія. Ідеологія — консерватизм та християнська демократія.

• Національний союз за повну незалежність Анголи (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola), УНІТА (UNITA) заснований 13.03.1966 внаслідок розколу в ФНЛА. Після проголошення незалежності УНІТА за підтримки США та ПАР вела боротьбу проти МПЛА в ході громадянської війни. Після загибелі 2002 лідера Ж. Савімбі УНІТА припинила збройну боротьбу та була легалізована як політична партія. На 2017 залишається найбільшою опозиційною політичною силою. В період антиколоніальної боротьби ідеологія політичної сили — це поєднання негритюду, ідеї незалежності Анголи та соціальної доктрини маоїзму. В період громадянської війни партія позиціонує себе як демократичну та антикомуністичну силу. У сучасний період (період парламентської діяльності) ідеологією є соціальний консерватизм. Партія має підтримку переважно на півдні країни

Природа

Геологічна будова

Ангола розташована в межах Африканської платформи. Близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфічні породи. Плутони, складені найдавнішими породами (архею, верхннього протерозою), розділені смугами протерозойської складчастості, до яких приурочені родовища корисних копалин (залізних, марганцевих, поліметалічних руд, слюди). Родовища алмазів були відкриті 1912. Упродовж наступних 60 років їх видобували лише з розсипів на північному сході. Завдяки впровадженню геофізичних методів відкриті кімберлітові трубки Катока, Чіуцо, Альто­Куіло. У західному напрямку докембрійський фундамент занурюється під товщу осадових відкладів; їх потужність різко зростає на атлантичному шельфі. З осадовими формаціями пов’язані родовища нафти.

Рельєф і корисні копалини

Більшу частину території Анголи займає плоскогірʼя заввишки 1000–1500 м. На Заході — гірський масив Біє з найвищою вершиною Анголи — г. Моко, 2610 м. Уздовж узбережжя Атлантичного океану вузькою смугою простягається приморська низовина. На Заході плоскогір’я обривається крутими уступами і змінюється смугою прибережних рівнин шириною від 50 до 160 км. У північному, північно-східному і південно-східному напрямах плоскогірʼя знижується.

Країна дуже багата на мінеральні ресурси. У надрах виявлено поклади алмазів, нафти, марганцевих, мідних, уранових, поліметалічних руд, золота, слюди та іншого.

Ґрунти

У внутрішніх районах сухе рідколісся росте на фералітних ґрунтах, на узбережжі — савана на червоно-бурих ґрунтах.

Внутрішні води

Ангола має густу річкову мережу. Переважна більшість річок належить до басейнів річок Конго і Замбезі. Річки судноплавні переважно в нижній течії, на контакті плоскогірʼя та прибережної рівнини є багато порогів і водоспадів. Найбільші річки: Замбезі, Касаї, Квандо, Кунене, Кванго, Кубанго. Річки порожисті, мають значний гідроенергетичний потенціал.

Найбільше озеро — Ділоло.

Клімат

В Анголі існують дві кліматичні зони: тропічний пасатний клімат на прибережній низовині й екваторіальний мусонний — на плоскогірʼях внутрішньої частини країни. Клімат узбережжя посушливий, попри те, що пасати приносять із собою вологу. Причина цієї посухи — холодна Бенгальська течія, над якою повітря сильно охолоджується. А над розпеченими плоскогір’ями повітря, навпаки, швидко нагрівається, піднімається вгору, і тільки там принесена ним волога утворює дощові краплі.

Тут випадає до 1500 мм опадів в рік. Над прибережною низовиною повітря не встигає прогріватися, і тому опадів тут мало, близько 50 мм на рік. Взимку на узбережжі панують тумани.

Клімат внутрішньої частини країни спекотний, з сухою зимою, а влітку з дощами, принесеними мусонами із океану. Найтепліший місяць — березень (середня температура — +24–26 °С) найхолодніший — липень (середня температура — +16–20 °С).

Рослинний світ

За флористичним районуванням територія Анголи розташована в межах Африканського підцарства Палеотропічного царства. Близько половини території Анголи зайнято лісами і саваною. Найпоширеніший тип лісу — сухий листопадний тропічний ліс. На Північному Заході країни, на північ від річки Кванза, розташовані густі вологі тропічні ліси, у внутрішніх районах поширені переважно сухі тропічні рідколісся й великі злакові савани, особливо характерні для південних і східних областей. На Півночі, Півдні, Сході та в центральних областях у великих саванах ростуть акації, баобаби, пальми. На морському узбережжі розташовуються зарості пальм, травʼяні й чагарникові савани. На Півночі провінції Кабінда поширені мангрові зарості. На Південь від Бенгели місцевість стає все більш пустельною. Особливо бідний рослинний покрив пустелі Наміб на крайньому півдні країни. На півдні Анголи росте реліктова голонасінна рослина вельвічія дивовижна.

Тваринний світ

Зоогеографічне районування визначає територію Анголи частиною Афротропічного царства. Тваринний світ Анголи можна розділити на південноафриканську фауну південних територій і центральноафриканську фауну північних територій. Загалом фауна багата й різноманітна. Вона представлена 275 видами ссавців, серед яких знаковими є африканський слон, лев, леопард, гепард, плямиста гієна, шакал чепрачний, собака гієноподібний, бородавочник африканський, трубкозуб африканський, бегемот, зебра бурчеллова, буйвіл африканський, жирафа, панголін, різні антилопи, білий і чорний носороги. На крайньому півдні Анголи трапляються гієна бура і земляний вовк. Тут водяться примати: галаго, павіани, колобуси, також види родини гомінід: шимпанзе і горила. Орнітофауна представлена, за різними даними, 915-938 видами: папуги, нектарниці, птахи-секретарі, птахи-носороги, дрохви, ткачики, одуди та інші. В Анголі мешкає близько 80 видів земноводних, понад 200 видів плазунів, небезпечними для людини є нільський і африканський узкорилий крокодили; величезне різноманіття комах (зокрема муха-цеце). Прибережні води Анголи заселені великою кількістю видів ракоподібних, молюсків і риб, крім того, поблизу берегів зустрічаються ламантин, кашалоти, горбаті кити, смугач Брайда і морські черепахи (шкіряста черепаха, оливкова черепаха).

Людина завдала тваринному світу Анголи серйозної шкоди. Так, наприклад, через незаконне добування слонової кістки популяція африканських слонів на південному сході Анголи в порівнянні з 1980 скоротилася щонайменш удвічі. На межі зникнення перебувають чорний носоріг і західна рівнинна горила. Найсерйознішій охороні підлягають такі види тварин, як гірська зебра, собака гієноподібний, шимпанзе і смугач фінвал, чорна антилопа, тупорилий крокодил. Через перелови зменшилися запаси риби в прибережних водах. Випас худоби призводить до ерозії ґрунтів, величезну проблему становлять опустелювання саван і вирубка тропічних лісів. Забруднення води, замулення річок призводить до нестачі запасів питної води. В результаті біологічне різноманіття Анголи стрімко скорочується. Для охорони біоти Анголи створені шість національних парків.

Населення

Загальна кількість населення — близько 25,8 млн осіб, густота — близько 20,7 особи на км² (2014, перепис).

Склад населення за етнічними групами: овімбунду (37 %), кімбунду (25 %), баконго (13 %), інші африканські національності (22 %), метиси (2 %), європейці (1 %).

За релігійними групами (2014, оцінка): римо-католики (41,1 %), протестанти (38,1 %), інші (8,5 %), нерелігійні (12,3 %).

За віковими групами (2016, оцінка): до 14 років — 42,72 %, від 15 до 24 років — 20,72 %, від 25 до 54 років — 29,6 %, від 55 до 64 років — 3,97 %, 65 років і старше — 2,99 %. Середній вік населення — 18,2 рока (2016, оцінка). За статевими групами: жінки (51,5 %), чоловіки (48,5 %).

71,5 % населення володіє португальською мовою, а також 22,9 % розмовляє мовою умбунду, 8,2 % — кіконго, 7,8 % — кімбунду, 6,5 % — чокве, 3,4 % — нханека­хумб (2014, перепис).

В Анголі один із найвищих у світі показників народжуваності — 41,3 ‰. Коефіцієнт смертності — 9,8 ‰ (2016, оцінка; показники розрахункові, оскільки 40 % новонароджених не реєструють).

Рівень урбанізації — 65 %. Найбільші міста (2014, перепис): Луанда (з передмістями; 6,9 млн осіб), Лубанго (601 тис. осіб), Уамбо (595 тис. осіб), Бенгела (555 тис. осіб), Кабінда (550 тис. осіб), Маланже (455 тис. осіб).

Господарство

Після отримання незалежності (1975) Ангола обрала соціалістичну орієнтацію й планову економіку. На початку 1990-х розпад соціалістичного табору зумовив залучення американських інвестицій в економіку Анголи та утворення приватного сектору. Поряд із цим економіка Анголи розвивалась на тлі громадянської війни, після якої (2002) темпи її зростання стали постійними, вони пов’язані з експортом нафти й супутньої продукції — смоли (90 %, 2015), діамантів (5%, 2015), а також продукції сільського господарства (кави, сизалю, деревини, бавовни). Більша частина нафти експортується в Китай і Сполучені Штати Америки. У 2006 Ангола стала членом Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК).

На 2017 Ангола — другий серед країн Африки виробник нафти (обсяг виробництва 1 млн. барелів в день). У зв’язку з падінням світових цін на нафту уряд країни розробив до 2030 програму виходу економіки Анголи з залежності від її експорту. Для диверсифікації експорту необхідно трансформувати сільське господарство, збільшити виробництво і транспортування електроенергії, протяжність доріг, модернізувати транспорт, поліпшити водозабезпечення країни. Аби отримати до 2021 статус країни з середнім доходом, Анголі необхідно збільшити інвестиції в людський капітал, вкладаючи кошти в охорону здоров’я та освіту.

2015 ВВП Анголи на душу населення становив 7300 доларів, ВВП (за паритетом купівельної спроможності) — 184,4 млрд доларів, зростання ВВП —1,8%, інфляція — 14,3%. Структура ВВП, за секторами: промисловість — 61,4%; послуги — 28,4%, сільське господарство — 10,2% (2015). Державний борг становив 24,3% від ВВП (2015), трудові ресурси (робоча сила) — 10,51 млн осіб (2015). Зайнятість трудових ресурсів: сільське господарство — 85%, промисловість і послуги — 15% (2003). Рівень безробіття 0%. Більша частина населення зайнята у сільському господарстві. Населення за межею бідності (яке витрачає на прожиття менше 1 долара США в день) — 40,5% (2006).

Промисловість

Нафтодобувна і газова галузі промисловості розміщені в провінції Кабінда. Головні промислові центри — міста Луанда і Лобіту.

Країна є однією з провідних виробників алмазів (третє місце в Африці). Виробництво діамантів досягло найвищого рівня у 2006 (9,2 млн карат). Відтоді й до сьогодні рівень виробництва діамантів коливається між 8,2 до 9,2 млн карат. У цій царині країна має великий потенціал, бо розроблено лише 40% гірничодобувних ресурсів. Розвідка ведеться у 13 провінціях. 70% алмазів високоякісні. Обробка алмазів здійснюється переважно державним сектором, поряд із цим розвивається і приватний сектор.

Ангола добуває та експортує залізну, мідну руду, чорний граніт. Мармур споживається на місцевому ринку. Національна програма індустріалізації промисловості на 2013–2017 передбачає розвиток 7 ключових секторів: продукти харчування і напої, текстиль і одяг, хімічні, паперові й декоративні вироби. Розвинута харчова промисловість: виробництво цукру з цукрової тростини, виготовлення пива, переробка риби, тютюну. Розвинена лісова промисловість, у східних районах і в Кабінді ведеться заготівля цінних порід деревини (чорне, червоне, жовте дерево, евкаліпт), що йде на експорт.

За рахунок отриманих прибутків гірничодобувної промисловості розвивається будівництво, особливо в столиці. З’явилися офісні будівлі, банки, готелі, завдяки чому розвинулася галузь туристичних послуг.

Структура енергетичного комплексу (на 2012): ТЕС — 50,3 %; ГЕС — 40,7 %. Середньорічне виробництво — 5,475 млрд кВт·год (2012). Виробництво електроенергії задовольняє власні потреби.

Сільське господарство

Землі сільськогосподарського призначення займають 47,3% території Анголи; рілля — 3,8%; постійні зернові культури — 2,3 %; постійні пасовища — 43,3%; ліс — 46,8%; інші землі — 5,9% (2011).

Сільськогосподарські виробники — державні аграрні ферми, дрібні приватні домогосподарства. Основна сільськогосподарська продукція: кава, банани, цукрова тростина, сизаль, кукурудза, бавовна, маніок, тютюн, велика рогата худоба. Переважає землеробство, але половина продуктів імпортується. Розвинуте морське рибальство (виловлюють сардини і скумбрію). З експортних культур вирощують каву та банани. На півдні країни (округ Уіла і Мосамедиш), центральному плоскогір’ї (округ Уамбо, Бенгела і Південна Кванза) розвинуте тваринництво. Вирощують тварин молочного і м’ясного напряму (неподалік міст Уамбо і Села-Катофе).

Сфера послуг

В Анголі розвинутий банківсько-фінансовий сектор. У країні працює 23 банки (2016). Національний банк засновано 1976, він відповідальний за фінансово-кредитну політику Анголи, здійснює нагляд над усіма фінансовими установами країни. Загалом діє близько 15 страхових компаній (2013).

Країна має сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії — різноманітність природних ландшафтів, багаті флора і фауна, красиві водоспади, національні парки. Кількість туристів — 595 тис. осіб (2014, оцінка).

Транспорт

Розвиток транспорту має дві тенденції: забезпечує доставку сировини на зовнішні ринки; задовольняє потреби внутрішнього ринку. Залізниці й порти спеціалізуються на вивозі окремих видів сировини. Бенгельська залізниця з’єднує м. Бенґела і м. Мошіко та простягається далі до Демократичної Республіки Конґо, обслуговує експорт мідної руди із Замбії. Залізниця від м. Мосамедіша та його порт спеціалізуються на вивозі залізної руди. Через порт Кабінда та трубопроводи експортується нафта. Довжина залізниць — 2 852 км (2014), автошляхів —51 429 км (2011).

Найбільші морські порти: Лобіту, Луанда, Кабінда; 31 аеропорт з твердим покриттям (2013). Міжнародний аеропорт розміщений у м. Луанді — Луанда Кватру Феверейру. У складі торгового флоту 7 суден, одне з яких належить Іспанії.

Торгівля

Експорт Анголи становить 37,38 млрд доларів США (2015). Основні експортні товари: сира нафта, алмази, очищені нафтопродукти, кава, сизаль, деревина, бавовна. Основні країни — партнери з експорту (2015): Китай (43,8%), Індія (9,6%), США (7,7%), Іспанія (6,2%), Південно-Африканська Республіка (4,8%), Франція (4,4%). Імпорт — 21,93 млрд доларів (2015). Основні імпортовані товари: машини та електрообладнання, транспортні засоби та запчастини, медикаменти, продукти харчування, текстиль, товари військового призначення. Основні країни — партнери з імпорту (2015): Китай (22,1%), Португалія (13,8%), Південна Корея (11%), США (6,9%), Південна Африка (5%), Великобританія (4,1%), Франція (4%).

Торговельний оборот Анголи з Україною за січень – жовтень 2015 становив 3,8 млн доларів США. Основними товарними групами, що поставлялися за зазначений період, були: борошно — на 1,1 млн доларів; готові продукти із зерна — 0,72 млн доларів; мʼясо — 0,6 млн доларів; електричне обладнання — 0,5 млн доларів; жири та олії — 0,39 млн доларів США. У 2016 український експорт муки зріс і сягнув 28 тис. т.

Зв’язок

2015 кількість мобільних телефонів в Анголі становить 13,885 млн одиниць (71 одиниця на 100 осіб); кількість інтернет-користувачів — 2,434 млн (12,4%).

Медичне обслуговування

В Анголі 1975 запроваджено державну систему охорони здоров’я, яка забезпечує безкоштовне медичне обслуговування усіх громадян країни. Система охорони здоров’я в Анголі ґрунтується на наданні первинної медичної допомоги, що орієнтована переважно на охорону здоров’я жінок і дітей з метою зниження показників материнської та дитячої смертності. У профілактичних цілях проводяться імунізаційні кампанії для створення штучного (активного і пасивного) імунітету населення. Фінансування системи охорони здоров’я здійснюється урядом Анголи.

Загальний стан розвитку медицини незадовільний, особливо у провінційних районах: понад 70 % населення не має доступу до медичних послуг, а показник дитячої смертності — один з найвищих у світі (у 2018 — 66 смертей на 1000 новонароджених).

Забезпеченість лікарняними ліжками — 1,9 ліжок на 1 тис. осіб (2015). Станом на 2009 в Анголі 29 592 особи середнього медичного персоналу (1,4 особи на 1 тис. населення) та 1 165 лікарів (0,1 на 1 тис. населення). В лікарнях Анголи працюють фахівці з країн пострадянського простору, Куби, В’єтнаму, Кореї, інших країн. Через відсутність лікарських кадрів у провінційних містечках, медичні послуги надають представники середнього медичного персоналу.

У структурі захворювань домінує інфекційна та паразитарна патологія. Найпоширеніші захворювання — вірусні та інфекційні хвороби, пов’язані з бідністю, проблемами якості продуктів харчування, обмеженістю доступу до питної води та недотриманням санітарно-гігієничних норм, а також недоступністю медичної допомоги (малярія, туберкульоз, холера, черевний тиф, гепатити А, В, С, гострі кишкові інфекції, гострі респіраторні захворювання, гельмінтози, шистоматоз, трипаносомоз (сонна хвороба), проказа, СНІД, фрамбезія (шкірне захворювання, збудником якого є спірохета). 2013 зафіксовані найвищі показники специфічної летальності: людський сказ (100%), правець (28,3%), менінгіт (13,0%), недоїдання (4,1%), СНІД (3,8%), холера (3,2%), гепатит (2,7%) і туберкульоз (2,6%).

Освіта і наука

До отримання незалежності Анголи освіта в країні була на низькому рівні. Політика колоніальної адміністрації в сфері освіти стосувалася лише португальців та невеликої кількості африканського населення Анголи. Освітні заклади підтримувалися римо-католиками та протестантами. Першу середню школу було відкрито 1919.

Після отримання незалежності було запроваджено обовʼязкову безкоштовну початкову освіту для населення, але через тривалу громадянську війну (як наслідок — нестача навчального матеріалу, вчителів, грабування та знищення шкіл — близько 1500) система освіти ефективно не працювала.

Після закінчення громадянської війни (2002) освіта в Анголі розпочала якісно новий етап розвитку: будуються нові навчальні заклади, школи поповнюються педагогами, відкриваються нові університети. Для покращення доступу учнів та населення до інформації в Анголі впроваджується система медіатек та комп’ютеризація шкіл, але основними проблемами навчально-виховного процесу й досі залишаються обмежена матеріальна база і доступ учнів до шкіл.

Початкова освіта в Анголі обов’язкова та безкоштовна з 6 років і триває 4 роки, середня має два рівні, перший і другий тривають 3 роки, останній є заключним в системі загальної середньої освіти та надає право вступати до закладів вищої освіти.

Професійно-технічна освіта має дві програми підготовки: кваліфікованих робітників для випускників початкових шкіл і технічних спеціалістів для випускників першого рівня середньої освіти.

Вищу освіту в Анголі надають державні та приватні навчальні заклади. Вона має два рівні: бакалавр (тривалість 4 роки для більшості спеціальностей), магістр (2 3 роки), останній рівень дає право вступити до докторантури (тривалість від 4 до 6 років).

Найбільшим вищим навчальним закладом Анголи є Університет імені А. Нету (м. Луанда), до 2009 — єдиний державний університет країни, що включає 7 факультетів (природничих наук, соціальних наук, юридичний, економічний, інженерний, філологічний, медичний), 1 інститут (медичних наук), 1 школу (готельного та туристичного бізнесу). У 2009 університет було реорганізовано, внаслідок чого утворено 7 окремих університетів регіонального характеру [Університет 11 листопада (м. Кабінда), Університет імені Ж. Е. душ Сантуша (м.Уамбо), Університет імені Б. Кімпа Віти (м. Уїже) та ін.]. 2002 утворено Національний інститут нафти — один з провідних вищих навчальних закладів Анголи. Cеред приватних університетів: Католицький університет Анголи (м. Луанда; один із перших у країні, утворений 1998), Незалежний університет Анголи (м. Луанда), Університет імені Жана Піаже в Анголі (м. Луанда) та ін.

Науково-дослідна робота в Анголі розпочалася в останній чверті 19 ст., коли там працювали тимчасові експедиції Лісабонського географічного товариства, Португальської національної комісії з дослідження та цивілізації Африки, Картографічної комісії. Вони проводили дослідження у галузі географії, етнографії, лінгвістики, ботаніки, геології та ін. Власне ангольські установи зʼявилися у 1910-х. У 1913 утворена Постійна служба наукових досліджень. Згодом у м. Луанді виникли Національний центр документації та історичних досліджень (1933), центри медичних досліджень (1955), ветеринарних досліджень (1965), Центр бавовни (1970), Інститут з дослідження африканських та іноземних мов (1978), педагогічних та соціальних досліджень (1980). У 2012 за підтримки ООН на базі Університету Анголи ім. Нету було створено Центр наукових досліджень та передового досвіду. За програмою і під егідою цього центру здійснюються наукові дослідження в різних галузях науки, зокрема з напрямів: ботаніка, право, демографія тощо. Центр є основною науково-дослідною інституцією Анголи. В інших містах Анголи працюють науково-дослідницькі інститути з агрохімії (м. Уамбо), ветеринарії (м. Лубанґо) та ін.

Культура

Сучасна анґольська культура сформувалася під потужним впливом європейської (особливо португальської) культури. Центром культурного життя Анголи є Луанда.

Музеї Анголи: Музей Дунду — найстаріший музей Анголи (заснований 1936; м. Дунду, провінція Північна Лунда), Національний музей антропології (м. Луанда), Національний музей рабства (район Морру да Круж, провінція Луанда), Національний музей природничої історії (м. Луанда), Дім-музей Оскара Рібаша — єдиний літературний музей Анголи (м. Луанда), Музей збройних сил Анголи (м. Луанда), Музей королів Конґо (м. Мбанза Конґу, провінція Зайре), Національний археологічний музей м. Бенґели тощо.

Твори анґольських і зарубіжних письменників зберігаються у фондах Національної бібліотеки Анголи, а також у муніципальних бібліотеках.

Станом на 2019 на території Анголи до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО занесено 1 об’єкт — Мбанза-Конго, руїни столиці колишнього королівства Конго (з 2017).

Налічується 13 об’єктів — кандидатів на включення до цього переліку: фортеця Сан-Мігель, фортеця Сан-Педро-да-Барра, фортеця Сан-Франсиску-ду-Пенеду, фортеця Массангану, церква Носа-Сеньора-да-Вікторія, фортеця Камбамбе, фортеця Мушіма, церква Носа-Сеньора-да-Консейсау-да-Мушіма, форт Кікомбу, церква Носа-Сеньора-ду-Росаріу (усі названі — у списку кандидатів з 1996), коридор річки Кванза, археологічний об’єкт Шітунду-Хулу, місто Квіто-Кванавале (усі три — у списку кандидатів з 2017).

Релігія

Каплиця Святого Мартина у місті-привиді
Сан-Мартінью-ду-Тігрес

Ангола — світська держава. Конституція Анголи 2010 (ст. 41) гарантує свободу совісті й релігійних переконань. Водночас, згідно із законами країни, для того, щоб релігійна група отримала офіційне визнання, вона повинна мати понад 100 тис. послідовників і бути присутньою в 12 з 18 провінцій.

Більшість жителів Анголи — християни (за різними оцінками — від 88,2 % до 93,7 % ; 2010). Головними течіями християнства є католицизм і протестантизм.

Першими християнами в Анголі були португальці-католики, які в 1491 заснували місію в Сан-Сальвадор-ду-Конґо. Того самого року правитель Королівства Конґо Нзінга Нкуву прийняв християнство і став першим християнським правителем екваторіальної Африки. Його син Нзінга Мбемба став першим в історії християнства чорношкірим єпископом. До 1960-х католики становили абсолютну більшість населення країни, у 2000-х відсоток католиків зменшився (57 % населення країни в 2010).

Перші протестантські місіонери з’явилися в країні наприкінці 19 ст. Найбільшою протестантською конфесією є п’ятидесятники. У 2010 кількість протестантів у країні становила 31 % і постійно зростає.

Кількість православних незначна — менше 1 тис. осіб (2010). Православ’я переважно сповідують греки, росіяни, українці, болгари, ефіопи, що мешкають у країні. Перша православна парафія була утворена в 2002 й належить до Зімбабвійської та Ангольської митрополії Александрійської православної церкви.

Близько 130 тис. жителів Анголи є представниками різних біляхристиянських течій, переважно це свідки Єгови та віряни Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів.

Іслам сповідує близько 80–90 тис. осіб. Переважно це мігранти з країн Західної Африки. Головна мусульманська організація країни — Асоціація розвитку ісламу в Анголі. Більшість мусульман Анголи — суніти.

За оцінками вчених, традиційних африканських вірувань і культів дотримується значно більше мешканців Анголи, ніж за даними перепису 2014 (0,6 %).

Преса, радіо, телебачення

Преса

Після проголошення незалежності було створене національне інформаційне агентство преси Анголи. Ангольська преса 1976 була націоналізована. У середині 1970-х в Анголі видавались три щоденні газети загальним тиражем близько 30 тис. примірників: «Діаріу ді Луанда» («Щоденник Луанди», з 1930), «Жорнал ді Анґола» («Газета Анголи», з 1923) та «Провінсіа ді Ангола» («Провінція Анголи», з 1923). Виходили також інші періодичні видання. На 2017 єдина щоденна загальнонаціональна газетв «Жорнал ді Ангола» контролюється державою. Серед приватних газет: тижневики «О Паїс» (португ. «Країна»; виходить з 2008), «A Капітал» (португ. «Столиця») та інші.

Телебачення та радіо

Державна телекомпанія Громадське телебачення Анголи (португ. Televisão Pública de Angola), ТПА (TPA) була заснована 1973 як Португальське радіотелебачення Анголи (португ. Radiotelevisão Portuguesa de Angola). У 1975 вона була націоналізована та отримала сучасну назву. З 2000 веде мовлення другий національний телеканал TPA 2.

1977 заснована радіокомпанія «Національне радіо Анголи» («Rádio Nacional de Angola»), РНА (RNA). На сьогодні компанія об’єднує шість радіостанцій — Canal A, Radio Cinco, Radio N’gola Yetu, Radio Luanda, Radio Estereo і Canal Internacional. Транслюються радіопередачі португальською, англійською, французькою, іспанською та місцевими африканськими мовами.

Література

Ангольська література розвивається переважно португальською мовою. Поряд із писемною португаломовною літературою, існує багата й різноманітна усна народна творчість мовами сім’ї банту — кімбунду, умбунду та ін. Наприкінці 19 ст. філолог, поет і етнограф Ж. Кордейру да Матта зробив перші записи фольклору, що ввійшли до книги «Народна мудрість в ангольських прислів’ях». Він також є автором збірки віршів «Безумства» («Delírios», 1889), у якій помітне місце посідають африканські теми. Великий фольклорно-етнографічний матеріал зібрано в праці письменника О. Бенту Рібаша «Історії» («Missosso», т. 1–3, 1961–1964) і кн. «Ангольські обряди і божества» («Espíritos e Ritos Angolanos», 1958). На основі легенд письменник Ф. М. Каштру Сороменью написав дослідження «Історія Чорної Землі» («Histórias da terra negra», т. 1–2, 1960).

Писемна література португальською мовою виникла в середині 19 ст. Початковий період її розвитку позначений формуванням поетичних і малих прозових жанрів. Помітними подіями в літературному житті став вихід поетичної збірки «Сповіді моєї душі» («Espontaneida des daminha alma»; 1848) Жозе да Сілви Майї Феррейри та романів «Сцени з африканського життя» («Scenas dʼÁfrica»; 1880) Педру Машаду і «Таємниця небіжчиці» («O Segredo da Morta»; 1934) А. ді Асіза Жуніора. Другий період розвитку літератури розпочався після Другої світової війни. Центральна тема романів Ф. М. Каштру Сороменью «Мертва земля» («Terra Morta»; 1949) і «Поворот» («Viragem», 1957), віршів М. Антоніу (справжнє ім’я — Маріу Антоніу Фернандеш ді Олівейра), А Жасінту, А. Сантуша, Е. Л. Герри, Ж. Б. Віктора, М. ді Алмейди Гомеша та ін. — критика португальського колоніалізму.

Після початку війни за незалежність 1961 настав новий етап розвитку ангольської літератури. Багато керівників національного руху водночас займалися й літературою. Провідною в їхній творчості є політична тематика. До найпомітніших надбань літератури 1960-х належать поетичні книги «Вірші» («Poemas»; 1961) і «З сухими очима» («Com os olhos secos», 1963) А. Нету, «Земля пурпурових акацій» («Terra das acácias rubras»; 1961) і «Анґольський час у Італії» («Tempo angolanoem Itália»; 1963) Ф. Коста Андраде, збірка оповідань «Лууанда» («Luuanda»; 1965) та «Нові життя» («Vidas novas»; 1968) Луандіну Вієйри (справжнє ім’я — Ж. М. Вієйра ді Граса), роман Ф. М. Каштру Сороменью «Виразка» («A chaga»; 1970). Після проголошення 1975 незалежності Анголи основною темою літератури є політичні й соціальні конфлікти в країні. У поезії переважає громадянська лірика; найвідоміші збірки — «Священна надія» («Sagrada Esperança»; 1974; український переклад 1987) А. Нету, «Одинадцять поем» (1976) Ф. К. Андраде, видано антологію «Поезія Анголи» («Poesia de Angola»; 1976).

У 1990-х–2000-х у ангольській літературі зʼявилися спроби критичного осмислення ситуації в країні та подій тривалої громадянської війни. Зокрема, це стосується прози Пепетели й письменника португальського походження Ж. Е. Агуалузи. У їхніх творах представлено жорсткий сатиричний погляд на керівництво Аголи років незалежності. Особливо прикметним у цьому плані є роман Ж. Е. Агуалузи «Сезон дощів» («Estaçãodas Chuvas»; 1992). У його пізніших творах більш помітним є заглиблення у соціокультурні й психологічні теми [роман «Жінки мого батька» («As Mulheres de Meu Pai»; 2007)]. Португаломовні анґольські письменники часто друкуються у португальських і бразильських видавництвах, твори окремих із них, як-от Ж. Е. Аґуалуза, активно перекладаються європейськими мовами.

Українською мовою в перекладах М. Литвинця, Ю. Покальчука, М. Жердинівської, М. Москаленка, В. Кордуна, П. Мовчана, Г. Козаченко, В. Ткаченка, Г. Латника вірші А. Нету, Ф. К. Андраде, А. Сантуша опубліковано в журналі «Всесвіт» (1974, № 11), в антології «Поезія Африки» (1983) — М. Антоніу, Л. Вієйри, А. Жасінту, Е. Л. Герри, А. Нету. Перекладено також книжку для дітей Марії Еуженії Нето «І в лісах звірі говорили» (1982; переклав В. Ксьондзик) і повісті Пепетели «Майомбе» і «Муана Пуо» (обидві — 1985; в перекладі Ангол Бережного). У 1990–2000-і твори ангольських авторів в Україні майже не перекладалися.

Автор ВУЕ

В. І. Ткаченко

Архітектура

«Палац куль», м. Бенгела

Давні селища Анголи мали кругове планування. Житлові будинки прямокутної (зрідка круглої) форми, на каркасі з кілків, обплетені гіллям або обмазані глиною. З приходом європейців зʼявилися міста, будинки в яких зводилися за типом португальських, у формах бароко й раннього класицизму. У м. Луанді збереглися будівлі часів колонізації: фортеця Сан-Міґель (1575–1576; тепер Музей збройних сил), церква єзуїтів, собор Святого Спасителя, храм Мадонни з Назарету (усі — 17 ст.), будинок резиденції губернатора, будинок університету. У стилі еклектизму кінця 19 ст. споруджено Залізний палац, збудований у Франції 1890 та доправлений до Луанди кораблем (за припущеннями будинок був павільйоном на виставці у м. Парижі, виготовленим на фабриці інженера Г. Ейфеля і корабель віз його до французької колонії Мадагаскару).

У 20 ст. споруджувалися будинки сучасної європейської архітектури з застосуванням нових конструкцій і матеріалів. Серед споруд 20 ст.: будинок Міністерства публічних робіт (архітектор В. Війєйра да Кошта, 1968), будинок Національного радіо Анголи (архітектор Ф. Сімоеш ді Карвалью, 1963–1967; обидва — у Луанді). Після завершення громадянської війни (2002) в Анголі здійснюються будівельні проекти з використанням сучасних технологій та з урахуванням кліматичних умов країни. Серед споруд: архітектурний комплекс «Скай-центр» у м. Луанді, 26-поверховий житловий комплекс «Бенґела 88» у м. Бенґелі (обидва — 2012), будинок Університету Анголи Нету (2011) у м. Луанді та ін.

Образотворче мистецтво

Ангола має надзвичайно багату спадщину традиційного та сучасного образотворчого мистецтва. Першими мистецькими творами були наскельні малюнки з зображеннями тварин у Канінгірі (5–8 тис. до н. е). У Чітунду-Хулу, за 137 км на схід від м. Наміба збереглися наскельні доісторичні малюнки тварин і різноманітні схематичні зображення у печерах, яким більше 4 тис. років.

Витвори традиційної ангольської скульптури виготовлялися з дерева, каменю, слонової кістки. Серед найвідоміших ангольських форм мистецтва — виготовлення масок, різьбярство, кераміка, ткацтво, гончарство, плетіння циновок і блюд із деревного волокна тощо. Маски та скульптури відігравали сакральну, ритуальну роль під час свят і церемоній.

В Анголі діє Національна спілка ангольських художників. Серед відомих художників: В. Тейшейра (псевдонім Вітейкс), А. Оле, Р. Сілва, Кілуанжи Кіа Хенда, Ж. Гумбе, Ф. Алвім. Художник Н. Москіту 2014 отримав у м. Києві премію фонду В. Пінчука. Найбільші мистецькі центри та художні галереї Анголи розташовані у м. Луанді.

Музика

Музику й танці відносять до важливих компонентів багатої традиційної культури Анголи. Музика й танці Анголи поділяються на два види: традиційні та сучасні. Традиційні музика й танці відігравали важливу роль у соціальному та релігійному житті доколоніальної Анголи, виконуючи соціальні функції: розважання, навчання. Традиційні та світські пісні супроводжували ангольців у повсякденному житті, їх співали на весільних церемоніях, днях народженнях, під час поховальних обрядів тощо.

Традиційні музичні інструменти Анголи: диканза, куїта, бонго, марімба, скрипка какош, дзвони лонга, барабани нгома, кіссанже (тип ксилофона), музичний лук мбулумбумба, струнні — нджимба, жунсу, унгу та інші.

Орієнтація на західну культуру та урбанізація підірвали традиційні форми музики, виконання якої обмежується сільською місцевістю. З 1950-х років в Анголі почала розвиватися попмузика. Сучасні інструменти, такі як барабани, гітара, саксофон та інші, замінили традиційні. Традиційна музика втратила свій вплив у сучасній Анголі.

Одним з найпопулярніших ангольських музичних і танцювальних жанрів є семба, головні особливості якої — імпровізація, яскраво виражена синкопна манера виконання. Серед відомих музичних та танцювальних напрямів — кудуру, кізомбо. Сучасна музика Анголи поєднує в собі вплив сусідніх африканських країн, а також Куби та Бразилії, остання з яких повʼязана спільністю мови.

Батьком сучасної музики Анголи вважається акустичний гітарист та конга-барабанщик К. А. Вієйра Діаш. Зʼявилися ансамблі, серед яких «Нгола ритмуш» (заснований 1957), «Тріо фемініну» (заснований 1964) та ін.

Широко відомим виконавцем семби та інших жанрів ангольської популярної музики є Бонга (або Бонга Куенда). 1972 в Нідерландах він випустив свій перший диск «Анґола 72» («Angola 72») — музичний антиколоніальний маніфест. У м. Парижі вийшов наступний альбом – «Ангола 74» (1974), до якого увійшла пісня «Содаде», яка згодом набула широкої популярності. У Португалії Бонга став першим африканським музикантом, який випустив золоті та платинові диски та заслужив неофіційний титул «посла» ангольської музики.

З-поміж співаків кінця 1990–2000-х: Л. Ван Дунен, Перола, А. Ралф, П. Флореш.

Театр

Театралізованими дійствами з 17 століття супроводжувалися церковні свята в релігійних школах, організованих при монастирях і храмах, які були зорієнтовані на тогочасні тенденції у метрополії. Перша напівпрофесійна театральна трупа під назвою «Провіденс» виникла в Луанді 1847. Відтоді до 1869 в Анголі було поставлено близько 25 пʼєс. У 1960-і з ініціативи Національної ради з культури було засновано театральний колектив «Нгонго». У 1960–1970-ті роки активно працювали Театральна компанія Анголи, або театр КТА (португ. Companhia Teatral de Angola, CTA) і Клуб ангольського театру.

Після проголошення незалежності більшість європейських театральних діячів покинули Анголу. Невдовзі була створена Національна школа театру, і через кілька місяців трупа «Амадор» поставила балетно-театрально-музичну виставу «Ангола». У грудні 1977 було поставлено другу виставу «Африка, свобода». 1988 у м. Луанді засновано театр «Елінґа», у приміщенні театру постійно працює також картинна галерея, регулярно організуються безкоштовні концерти. Серед провідних театральних труп 1990–2000-х: «Жулу» (заснована 1992), «Ету-Лене» (заснована 1993), «Міраженш» (заснована 1995), «Енрікі Артіш» (заснована 2000) і «Пітабел» (заснована 2001). Існує також велика кількість маленьких театральних труп (близько сотні в Луанді й десятки у великих містах), які часто пов’язані з церквами чи навчальними закладами.

Кіно

Перший документальний фільм в Анголі було знято 1913 («Залізниця Бенгели», режисер А. Перейра). Згодом знімалися саме документальні фільми. Інститут кіно створено 1978. Серед фільмів: «Свято життя» (режисер Р. Дуарті ді Карвалью), «Я анголець і працюю, не шкодуючи сил» (11 серій) і «19 років славної боротьби» (знятий на честь 19-ї річниці МПЛА; всі — 1975), «Володя, народний командир» (режисер Л. Вієйра), «Учитись, щоб краще служити» (режисер А. Оле; обидва — 1976). Перший ігровий фільм — «Будь сміливим, товаришу!» (1977, режисер Дуарті ді Карвалью). 2004 вийшов повнометражний фільм «Порожнє місто» (про національну трагедію 27-річної громадянської війни) спільного ангольсько-португальського виробництва за участі французьких кінематографістів (режисер і автор сценарію — М. Жоау Ганга), фільм отримав кілька призів міжнародних кінофестивалів. Один з провідних режисерів — Зез Гамбоа, його фільми «Герой» (2004; драматична стрічка про війну; спільне виробництво Анголи, Франції та Португалії) і «Великий Кілапі» (2012; комедія-драма; спільне виробництво Анґоли, Португалії та Бразилії) брали участь у міжнародних кінофестивалях і здобули призи.

У 1978 було створено Інститут кіно і Національну лабораторію кіно, які були структурами, відповідальними за кіновиробництво. У 1999 ці органи припинили існування, а їх функції став здійснювати Національний інститут індустрії культури. У 2003 було створено Ангольський інститут кіно, аудіовізуальних і мультимедійних матеріалів.

Спорт

Національний олімпійський комітет Анголи був заснований 1979 і визнаний Міжнародним олімпійським комітетом 1980. Ангола дебютувала на Літніх Олімпійських іграх 1980 у м. Москві та відтоді брала участь у всіх літніх Олімпіадах, окрім 1984. Ангольські спортсмени не завоювали олімпійських медалей. У Зимових Олімпійських іграх Анголи не брала участі жодного разу.

Збірна Анголи з футболу брала участь у Чемпіонаті світу 2006, вигравала Кубок КОСАФА (Ради Південноафриканських Асоціації; 1999, 2001, 2004). У 2010 Ангола приймала Кубок африканських націй — континентальну першість, найважливіший футбольний турнір Африки для національних збірних.

Серед найбільш популярних видів спорту, які культивуються в Анголі, — баскетбол, гандбол, плавання, академічне веслування, бокс, легка атлетика, серед традиційних бойових мистецтв — капоейра Ангола, що поєднує в собі елементи танцю, боротьби, акробатики та музики.

Чоловіча збірна Анголи з баскетболу і жіноча збірна з гандболу багато разів ставали чемпіонами Африки. Гребець А. Матьяш — багаторазовий призер Чемпіонатів Африки.

У країні створені нові поля для гри в гольф, 2016 проводилися відкриті міжнародні змагання з гольфу.

Україна та Ангола

Даних про кількість українців в Анголі немає.

Дипломатичні відносини між Анголою та Україною встановлено 30.09.1994. З 13.05.2004 діє посольство України в Анголі, яке також представляє інтереси України в Мозамбіку. Посольства Анголи в Україні немає. Справами України відає посольство Анголи в Росії.

Напрямки українсько-ангольської співпраці: сільське господарство; геологічна розвідка на території Анголи; гірничодобувна промисловість; освіта; військово-технічна співпраця; медицина. Упродовж 1996–1999 українські військові брали участь у миротворчій місії ООН в Анголі, зокрема вони здійснювали будівництво та ремонт мостів.

У вересні 2001 у м. Дніпропетровську (тепер Дніпро) відбувся перший афро-український фестиваль «Дні дружби Ангола — Україна».

Література

1. Давези Р. Ангольцы / Пер. с фр. Москва : Наука, 1970. 216 с.
2. Ряузова Е. Португалоязычные литературы Африки. Москва : Наука, 1972. 264 с.
3. Современные литературы Африки : в 2 ч. Москва : Наука, 1974. Ч. 2: Восточная и Южная Африка. 312 с.
4. Взаимосвязи африканских литератур и литератур мира / Под ред. Н. Я. Северина. Москва : Наука, 1975. 264 с.
5. Ксьондзик В. Сучасна поезія Анголи // Всесвіт. 1979. № 6. С. 181–184.
6. Мириманов В. Б. Искусство Тропической Африки: Типология. Систематика. Эволюция. Москва : Искусство, 1986. 550 с.
7. Первенцев В. А. Ангола. Москва : Планета, 1987. 183 с.
8. Дориа Ж. Экономический суверенитет Анголы. Москва : Международные отношения, 1997. 208 с.
9. Хазанов А. М. История Анголы в новое и новейшее время. Москва : Институт востоковедения, 1999. 390 с.
10. Derbyshire D., Derbyshire I. Political Systems of the World : in 2 vol. Oxford : Helicon, 1999.
11. Encyclopedia of African Peoples. New York : Facts on File, 2000. 400 p.
12. Ангола. 25 лет независимости: итоги и перспективы. Москва : Институт Африки РАН, 2002. 123 с.
13. Stories for Trees: Stories and Images of Angola / Ed. by M. Сoppé, F. Power. Luanda : Development Workshop, 2002. 269 p.
14. Национальные парламенты мира. Москва : Волтерс Клувер, 2005. 720 с.
15. Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу. Київ : МАПА, 2011. 606 с.
16. Катугойко М. K. Государственная власть в Анголе (1975–2011 годы) // Вестник Воронежского государственного университета. Серия: История. Политология. Социология. 2013. № 1. С. 111–113.
17. Крисенко Д. С. «Ангольська карта» у «Великій грі» США та СРСР (1975–1991 рр.) // Гілея. 2013. № 72. С. 248–253.
18. Faria Paulo C. J. The Post-War Angola: Public Sphere, Political Regime and Democracy. Newcastle : Cambridge Scholars Publishing, 2013. 335 p.
19. Angola, 40 anos de estatistica, 1975–2015. Luanda : Instituto Nacional de Estatistica, 2015. 143 p.
20. UNWTO Tourism Highlights, 2015 Edition // UNWTO World Tourism Organization. 2015. URL: https://www.e-unwto.org/doi/book/10.18111/9789284416899
21. Традиционная и современная медицина в Африке. Москва : Институт Африки РАН, 2017. 228 с.
22. Agostinho I. Angola, formação e democratização do Estado. Roma : Nuova cultura, 2018. 230 p.
23. Доклад Рабочей группы по универсальному периодическому обзору. Ангола // ООН. Генеральная Ассамблея. URL: https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=54f855634
24. Angola // World Health Organization. URL: https://www.who.int/countries/ago/en/
25. Regional Statistics Caribbean Community (CARICOM) (офіційний сайт). URL: http://www.caricomstats.org
26. WHO Country Cooperation Strategy 2015–2019 Angola // World Health Organization. URL: https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/250515/ccs_ago_2015_2019_en.pdf;jsessionid=537595A808EEED0322B7DB170DE50747?sequence=1

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Ангола // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ангола (дата звернення: 3.05.2024).