Охтирка
Охти́рка — місто, адміністративний центр Охтирського району Сумської області України, місто-герой України (з 2022).
|
Охтирка (Охтирка) | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Сумська область |
| Засновано | 1641 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 47 |
| Територія (кв.км.) | 31,86 |
| Уродженці | Бабич, Андрій, Багряний, Іван Павлович, Білинник, Петро Сергійович, Ярославський, Петро Антонович |
Зміст
Географічне положення
Місто розташоване на південному сході Сумської області, на північному сході України.
Лежить у рівнинній місцевості на берегах невеликої р. Охтирки за 4 км від її впадіння у р. Ворсклу (ліва притока р. Дніпра). Характер рельєфу місцевості визначається плоскими, ледь хвилястими межиріччями та блюдцеподібними неглибокими западинами. Через високий рівень ґрунтових вод у більшості цих западин утворилися озера та болота. Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі трикутника обласних центрів — міст Сум, Харкова та Полтави.
Відстань до м. Києва — 345 км, до обласного центру м. Сум — 80 км.
Територія — 31,86 км².
Історична довідка
Територія міста була заселена здавна. Тут виявлено поселення доби мезоліту (13–8 тис. років тому), два неолітичні (4–3 тисячоліття до н. е.), одне — доби бронзи (2 тисячоліття до н. е.) та одне ранньоскіфських часів (6–4 ст. до н. е.). Поблизу міста є кілька сіверянських городищ і поселень 8–10 ст. та часів Давньої Русі. Ці прикордонні укріплення зруйновано монголо-татарською навалою. Жодне з поселень не можна вважати протопоселенням м. Охтирки, оскільки система розселення в цій місцевості до 17 ст. була вкрай нестабільною — регіон входив до Дикого поля — зони впливу степових кочівників. Від початку 17 ст. ця місцевість належала Речі Посполитій.
Поблизу проходив кордон Московського царства. Московський уряд, занепоєкоєний спустошливими набігами татарських племен, змушений був засновувати фортеці, будувати міцний прикордонний заслін. Так виникла Білгородська засічна смуга, яка доходила до ріки Ворскли.
З іншого боку кордону проти крайнього західного флангу Білгородської смуги миргородський польський королівський урядник С. Кульчевський 1638 спорудив прикордонну засіку на місці старослов’янського городища на горі Охтир. Перша згадка про місто датована 29.09.1641: вольновський воєвода А. Толочанов повідомляв Посольський приказ про зведення «острожка» на охтирському городищі. Охтирка як польське укріплене прикордонне містечко вказана також Г. де Бопланом в «Описі України».
Є кілька версій походження назви міста. Ймовірно, від назви річки Охтирки, на березі якої лежить населений пункт. Слов’янський суфікс -ка приєднано до тюркського гідроніма Aktyr або Aktur (у найдавнішій фіксації Achyr), який перекладають як «біла гора» чи «біла фортеця». За іншими версіями, в перекладі з тюркських «ахтир» — місце, де щось пускають вниз за течією, де влаштовують засідку; «ахінти» — протока між двома озерами (річка Охтирка протікає між двома озерами — Білим і Зеленим).
25.05.1647 у зв’язку з уточненням лінії кордону між двома державами Охтирське городище передали Московській державі. У межевому акті про передання територій Охтирка названа городищем, оскільки був переданий острожек без населення (людей насильно вивезли поляки, а частину будівель спалили). В Охтирці 1648 у складі гарнізону було 49 служилих людей, які мали свого воєводу.
Після поразки війська Б. Хмельницького у битві під м. Берестечком 1652 розпочався інтенсивний колонізаційний рух українців на Слобожанщину. 1654 велика група переселенців із Правобережної України прийшла з-за Дніпра, втікаючи від поляків і татар, і збудувала нову фортецю та містечко на річці Охтирці. Невідомо, чи існували водночас старий острожек і нова фортеця, можливо, стару споруду розібрали на будівельний матеріал.
Після запровадження на території Слобідської України полкового устрою Охтирка стала військовим, господарським і адміністративним центром Охтирського полку (1655–1765). За відомістю (переписом) 1657 в Охтирці мешкало 1578 осіб обох статей. Разом з переселенцями до Охтирки прибули сорок монахів з ігуменом Інокентієм і заснували Свято-Троїцький монастир. Охтирка була досить значним поселенням — третім полковим містом Слобідської України (після міст Харкова і Сум). Полк брав участь у боротьбі з турецько-татарською агресією, у Кримських походах 1687, 1689.
Новий етап розвитку міста пов’язаний із подіями Північної війни 1700–1721. Узимку 1708–1709 територія Охтирського полку стала ареною бойових дій російської армії проти шведів та їхніх українських союзників-мазепинців. У місті збільшено гарнізон і зміцнено укріплення. Щоб прикрити шлях на міста Бєлгород і Харків, Петро І передислокував значну частину російської армії з Сум до Охтирки, а потім на південь, до м. Богодухова. У січні 1709 Карл XІІ почав зосереджувати військо поблизу Котельви. Петро І направив до Охтирки головні сили піхоти і 04.02 прибув сам у розташування військ. Після битви під Опішнею значні шведські сили переправилися на лівий берег річки Ворскли і почали рух на Охтирку. 08.02 вони зайняли с. Хухру, але не наважилися штурмувати фортецю.
У травні 1765 Катерина ІІ видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків (див. Гусари). Охтирський козацький полк переформовано в гусарський. 12-й Охтирський гусарський полк брав участь у Наполеонівських війнах і Російсько-турецьких війнах (1828–1829 і 1877–1878), Першій світовій війні. У ньому служили поет М. Лермонтов, композитор О. Аляб’єв, декабрист А. Муравйов (1793–1846; тепер РФ).
Після ліквідації полкового устрою Охтирка стала центром провінції Слобідсько-Української губернії, 1780–1796 — Охтирського повіту Харківського намісництва, з 1797 — повітовим містом Слобідсько-Української, з 1835 — Харківської губернії. Місто перетворилося на осередок ремесла й торгівлі. Уже в 17 ст. розвивалися бджільництво, млинарство, ткацтво, бондарство, шевство. 1773 в Охтирці мешкало 11015 осіб, з них 281 займалися ремеслом. 1796 було вже 545 ремісників. 1718 у місті виникла перша в Російській імперії тютюнова мануфактура, але вона виявилася нерентабельною і 1727 казна продала її приватним особам. У другій половині 18 ст. вона остаточно занепала. В Охтирці були також гута, що виробляла посуд і віконне скло, та цегельний завод. Розвивалося виробництво кахлів, килимарство. Щорічно в Охтирці відбувалося 4 ярмарки, на які приїжджали купці з міст Воронежа, Курська, Ніжина, Полтави та інших.
В Охтирці 1675 відкрита перша на Слобожанщині школа. 1732 у місті було чотири школи при церквах. 1790 відкрито народне училище, пізніше — парафіяльне й повітове. 1837 тут налічувалося 5 закладів освіти, в яких працювало 18 учителів і навчалось 339 учнів. У першій половині 19 ст. у місті діяла невеличка лікарня.
Наприкінці 18 ст. в Охтирці мешкало 12 849 осіб, тоді як у губернському м. Харкові — лише 10 885 осіб. 1780 в Охтирці вже була пошта. Новий етап містобудівного розвитку м. Охтирки ознаменувався розробленням проектного плану реконструкції міста 1786.
На початку 19 ст. у місті з’явилися перші муровані цивільні будівлі: одноповерхові присутствені місця (не збереглися), повітовий госпиталь (1820-і), повітове училище (1830-і), повітовий тюремний замок (збудований за типовим проектом архітектора А. Захарова).
Наприкінці 19 — на початку 20 ст. в Охтирці відкрили кілька нових закладів освіти: 1871 — чоловічу прогімназію, перетворену 1900 на гімназію, 1875— жіночу прогімназію, 1899 — жіноче парафіяльне училище та чоловіче початкове училище. У чоловічій гімназії навчалися М. Зеров, М. Хвильовий, Б. Антоненко-Давидович. Працювала також бурса (духовне училище), у якій навчався, зокрема, поет П. Грабовський.
У 19 ст. в адміністративному відношенні Охтирка була розділена на 2 частини (південну і північну річкою Охтиркою) та 10 сотень. Рахунок сотням ведеться за ходом сонця, починаючи з півдня від центру міста.
Після селянської реформи 1861 у місті розвивалися промисловість і торгівля. На зламі 19–20 ст. населення м. Охтирки збільшилося до 23 тис. осіб. Тут налічувалося 40 промислових підприємств. Це дало поштовх до пожвавлення будівництва: зводили багато цегляних будівель, впорядковували і брукували міські вулиці, площі. Для зменшення руйнівних наслідків весняних повеней на р. Ворсклі у 1890-х спорудили дамбу-шосе на м. Суми, піщані дюни лівобережжя р. Ворскли засадили лісом.
1896 в Охтирці земством була відкрита міська бібліотека-читальня. Охтирське земство випускало свої власні поштові марки з гербом міста по п’ять копійок.
Від 18.02.1895 почався рух поїздів від місцевої залізничної станції.
1898 було відкрито Охтирське Олександрівське ремісниче училище.
У роки Української революції з листопада 1917 Охтирка входила до складу Української Народної Республіки (УНР). У грудні 1917 — січні 1918 у м. Охтирці на короткий час встановлено радянську владу. У квітні — листопаді 1918 місто перебувало в складі Української Держави. У грудні 1918 — січні 1919 — під контролем Директорії УНР. Наприкінці січня 1919 відновлено радянську владу. У серпні — грудні 1919 місто контролювала біла армія під керівництвом А. Денікіна (див. Денікінщина). У грудні 1919 остаточно встановлено радянську владу.
У зв’язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 Охтирка стала центром Богодухівського округу, з 1925 — центром Охтирського району Харківського округу, 1930–1932 — центр району центральног підпорядкування, з 1932 — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.
1920 відкрито педагогічний технікум (діяв до Другої світової війни) і народну музичну школу. Для ліквідації неписьменності серед дорослих відкрили школи й пункти лікнепу. У колишньому Троїцькому монастирі 1923 створили дитячу колонію, в якій виховувалося понад 900 дітей, серед них — майбутній поет П. Воронько.
Поступово складалася мережа культосвітніх закладів. У лютому 1920 відкрився Охтирський краєзнавчий музей, навесні — молодіжний клуб «Юний пролетар» та «Пролетарська драматична студія», на основі якої створено пересувний театр. Популярні були також хорова капела і духовий оркестр.
Для боротьби з епідеміями інфекційних хвороб в Охтирському повіті на початку 1920 відкрили госпіталь на 300 ліжок, 10 військових і 50 цивільних холерних бараків, протитуберкульозний диспансер. Проводились обов’язкові противіспові щеплення. Медичну допомогу надавали 24 лікаря, 84 фельдшера. З 1924 в Охтирці функціонував Будинок санітарної освіти (такої установи на той час не було в інших повітах Харківської губернії). На початку 1920-х відкрито протитуберкульозний диспансер. У травні 1922 почав функціонувати хіміко-бактеріологічний кабінет (згодом перетворився на ветбаклабораторію). Того самого року відкрито безкоштовну робітничу амбулаторію, аптеку, зубопротезний кабінет. З 1926 у місті працював судово-медичний лікар. При тубдиспансері 1929 відкрито солярій для хворих туберкульозом. 1930 відкрили санітарну станцію та молочну кухню. З 1934 працювала дитяча лікарня. Постановою 3-ї сесії ВУЦИК 8-го скликання від 12.10.1924 створений окружний відділ охорони здоров’я (мав підвідділ охорони материнства і дитинства). 1933 організували дитячий ізолятор, куди з усього району звозили кволих дітей. У 1930–1934 працювало 54 лікаря, 10 зубних лікарів, 13 фармацевтів, 107 осіб середнього медичного персоналу.
На базі невеличкої ливарної майстерні створено чавуноливарний завод (пізніше — ливарно-механічний). 1935 він випускав продукцію 37 найменувань. У січні 1932 розпочалося будівництво труболиварного заводу (у листопаді дав першу продукцію). Паралельно відбувалося кооперування дрібних приватних підприємств. 1926–1930 утворено промислові артілі: взуттєва «XІІІ років Жовтня», швейна «8 Березня», деревообробна ім. С. М. Кірова.
Розвивалися харчова й легка промисловість. На базі броварні створено пивоварний завод, наприкінці 1930-х стала до ладу взуттєва, 1940 — швейна фабрики. Остання була оснащена 135 універсальними машинами. Тут працювало близько 300 робітників. Фабрика виробляла продукцію на суму 2,5 млн. крб. на рік.
Неписьменність серед дорослого населення в основному ліквідували до середини 1930-х. Напередодні Другої світової війни у місті працювало чотири середні, три семирічні й дві початкові школи (близько 3 тис. учнів, 199 вчителів). Розширилася мережа середніх спеціальних навчальних закладів. Крім педагогічного технікуму, діяли медичний (з 1929) та індустріальний (згодом — технікум механізації сільського господарства), відкритий 1930. Районний будинок культури (з 1932) перетворився на центр культосвітньої роботи. Розвитку культури сприяли бібліотека, краєзнавчий музей, клуби. Від 1930 діяв Робітничо-селянський пересувний український драматичний театр Харківщини (тепер Тернопільський обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка).
Під час Другої світової війни підприємства евакуювали до міст Ульяновська, Кірова, а колгоспи — до Воронезької, Саратовської і Челябінської областей, дитячий будинок — до м. Самарканда.
14.10.1941 до м. Охтирки увійшли німецькі війська. Під час окупації місто входило до зони військового командування. Після розгрому Вермахту в ході Сталінградської битви 1942–1943 передові частини Воронезького фронту 23.02.1943 взяли з боєм м. Охтирку. Проте нацисти підтягнули свіжі сили, 11.03.1943 радянські війська знову залишили місто. Остаточно м. Охтирку визволили від німецьких окупантів 25.08.1943. За період майже дворічної окупації нацисти завдали величезної шкоди господарству міста. Вщент зруйнували всі промислові підприємства, 309 житлових будинків, шкільні приміщення, лікарню, пошкодили 168 будинків. На фронтах Другої світової війни загинуло та пропало безвісти 5300 охтирчан, 2376 мирних громадян загинуло під час окупації, 1863 особи було вивезено до Німеччини. За героїзм та мужність 10 охтирчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 4 стали повними кавалерами Ордена Слави.
Після визволення міста почалася відбудова господарства. Всього у вересні 1943 в місті діяло 11 підприємств місцевої промисловості. Наприкінці року стала до ладу МТС. Широко розгорнулася відбудова ливарно-механічного заводу, і через рік вже стали до ладу п’ять його цехів. 15.04.1944 дав першу продукцію труболиварний завод, пізніше перетворений на завод «Сільгоспмаш».
У 1943–1944 навчальному році в педагогічному училищі, створеному на базі колишнього педагогічного технікуму, налічувалося 183 учні, в медичному — 1272. У 1950-х педагогічне училище переведено до м. Глухова. З 1943 відновили роботу районний будинок культури, міський кінотеатр і краєзнавчий музей, повернувся з евакуації Державний український драматичний театр ім. Т. І. Шевченка (колишній Робітничо-селянський пересувний драматичний театр Харківщини). Почали діяти гуртки художньої самодіяльності. Хоровий колектив будинку культури був відзначений на республіканських оглядах 1945 і 1947.
Ливарно-механічний завод на початку 1960-х перетворено на завод «Промзв’язок». Він став одним з найбільших у СРСР серед заводів такого типу. 1958 завод мав виробничі площі в 2,8 раза більші, ніж до війни, обсяг його продукції зріс у 34 рази. Завод освоїв 50 видів нових складних виробів. 1972 номенклатура продукції заводу включала понад 300 найменувань.
Ще з 1961 на базі нафтових та газових родовищ, відкритих поблизу сіл Качанівки, Рибальського та Хухри створено Охтирський нафтопромисел, завдяки якому згодом Охтирку назвали «нафтовою столицею України».
Упродовж 1960-х обсяг продукції швейної фабрики, яка спеціалізувалася на пошитті верхнього чоловічого одягу та одягу для школярів, зріс у у 2,1 раза. Охтирська взуттєва фабрика виробляла дитяче взуття. Її вироби експонувалися на багатьох промислових виставках, а також на міжнародних ярмарках у містах Генуї та Лейпцігу. Охтирський комбінат хлібопродуктів був одним з найбільших в Україні. Пивний завод, райхарчокомбінат, м’ясокомбінат, маслозавод, фабрика художніх виробів, завод будівельних матеріалів, райпромкомбінат, райпобуткомбінат також успішно працювали. 1964 місто було газифіковане.
Мережу культурно-освітніх закладів Охтирки становили районний будинок культури, два палаци культури (заводу «Промзв’язок» і колгоспу ім. Г. І. Петровського), два колгоспні та два профспілкові клуби, два кінотеатри, дві районні та дві міські бібліотеки, будинок учителя, будинок піонерів, краєзнавчий музей. На кошти охтирських колгоспів там, де відбувалися запеклі бої на заключному етапі Курської битви, 1965 споруджено меморіал — Курган бойової слави (архітектор Б. Бердник, скульптор Н. Дерегус). 1975 Охтирка отримала статус міста обласного підпорядкування.
У 1980-х у місті функціонували основні підприємства: з-ди «Промзв’язок», сільськогосподарського машинобудування, медичних меблів, будівельних матеріалів, а також швейна, взуттєва, художніх виробів фабрики. Розвивалася харчова промисловість (пивоварний, маслоробний, хлібопродуктів та м’ясний комбінати). Нафтогазодобувне управління, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, комбінат побутового обслуговування. 14 загальноосвітніх і музична школи, 2 професійно-технічні училища, технікум механізації та електрифікації сільського гоподарства; 2 лікарні, 2 палаци культури, Будинок культури,4 клуби, кінотеатр, 4 бібліотеки, краєзнавчий музей, планетарій.
В Охтирці до 1992 базувалися 19 ракетний полк, 664 ракетний полк; до 1995 — 809 навчальний авіаційний полк Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків, 985 окремий батальйон аеродромно-технічного забезпечення, 1978 батальйон зв’язку та радіотехнічного забезпечення (переформовані у 204 навчальну авіабазу, розформована 1999).
Після розпаду СРСР була ліквідована низка підприємств: Завод будівельних матеріалів (функціонував 1943–1998), «Охтиррембуд» (1944–2003), Спільне підприємство виробничий комбінат Сумської облспоживспілки (1949–2004), Відкрите акціонерне товариство «Охтирський завод медичних меблів» (1943–2003), Відкрите акціонерне товариство «Охтирське взуттєве підприємство» (1944–2004), ВАТ «Охтирський завод продтоварів» (1946–2004), ВАТ «Суми нафтопродукт» (1943–2006), Публічне акціонерне товариство «Нафтопроммаш» (1941–2014) та інші.
03.10.2019 утворена Охтирська міська об’єднана територіальна громада обласного значення у складі м. Охтирки та 11 сіл.
Постановою Верховної Ради України «Про утворення і ліквідацію районів» від 17.07.2020 було ліквідовано старий Охтирський район (існував з 1923) і утворено новий Охтирський район (з адміністративним центром у місті Охтирка) у складі територій Боромлянської сільської, Великописарівської селищної, Грунської сільської, Кириківської селищної, Комишанської сільської, Охтирської міської, Тростянецької міської, Чернеччинської сільської, Чупахівської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Перші вибори нової районної ради відбулися 25.10.2020.
Під час військового вторгнення Російської Федерації місто одним із перших було атаковане російськими військами. Уже 24.02.2022 російські війська, після зайняття смт Великої Писарівки, увійшли до міста. В Охтирці точилися жорстокі бої. Унаслідок сутичок окупанти покинули значну частину бойової та інженерної техніки, зазнали втрат у живій силі та відступили. Місто опинилося в облозі, завдяки зусиллям оборони воно не було окуповане. Опір Збройних сил України в м. Охтирці і її околицях не дозволив російським військам просунутися далі вглиб України на Слобожанському напрямі. Захищали місто 91 окремий Охтирський полк оперативного забезпечення (формування Інженерних військ) і 93 окрема механізована бригада «Холодний Яр», а також територіальна оборона міста.
Унаслідок бомбардувань зруйновано ТЕЦ, нафтоналивну базу. Дуже пошкоджено адміністративний центр міста: зруйновано будівлю міськради, центральний універмаг, інші громадські споруди. У місті було відсутнє централізоване опалення, виникали проблеми з водопостачанням і газопостачанням. Майже всі багатоповерхівки (120) стали непридатними для проживання, 25–30 % пошкоджені, є також суттєві пошкодження інфраструктури (центрального каналізаційного колектору, газогонів, водогонів). Були обстріляні дитячий садок, вокзал, авіаударами знищено продуктову базу, склад будматеріалів, автостоянку. 26.02 у будівлю казарми 91-го інженерного полку і санчастину влучили вакуумні бомби. Унаслідок авіаудару багато людей опинилися під завалами, загинуло понад 70 військовослужбовців. 26.02 від артилерійського обстрілу, рятуючи поранених, загинула медик І. Дерусова (перша жінка — Герой України, якій це звання присвоєно посмертно). Обстріли Охтирки противник вів з вокзалу захопленого ним м. Тростянця, яке упродовж місяця перебувало в окупації.
З метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті міста під час відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України, Президент України В. Зеленський 24.03.2022 присвоїв почесну відзнаку «Місто-герой України» місту Охтирці. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Президент України 02.03.2022 присвоїв звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» полковнику Д. Дикому, командирові 91 окремого Охтирського полку оперативного забезпечення. За вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників, Президент України 24.03.2022 нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня охтирського міського голову П. Кузьменка.
Населення
Загальна кількість населення — 47 216 осіб (2022, оцінка), густота — 1 550 осіб/км².
Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (87,91 %), росіяни (8,23 %), білоруси (0,46 %), азербайджанці (0,04 %), вірмени (0,14 %), грузини (0,05 %), євреї (0,04 %), молдавани (0,03 %), німці (0,03 %), поляки (0,04 %), татари (0,06 %), цигани (0,16 %).
Українську мову вважали рідною 87,09 % жителів міста, російську — 9,97 %, білоруську — 0,11 %, вірменську — 0,08 %, молдовську — 0,01 %, циганську — 0,02 % (2001, перепис).
Склад населення за віковими групами: 0–14 років — 15,60 %, 15–29 — 15,56 %, 45–59 — 20,71 %, 60–74 — 17,41 %, 75–89 — 6,49 %, понад 90 — 0,05 %.
Середній вік жителів — 41 рік. Населення старішає.
Розподіл за статевими групами: чоловіки (46 %), жінки (54 %).
У місті діють Спасо-Преображенська, Архангело-Михайлівська, Покровська, Георгія Побідоносця, Жінок-мироносиць і Успіння Божої матері релігійні громади (парафії) м. Охтирки Сумської єпархії Української Православної Церкви, Релігійна громада Матері Божої «Неустанної Помочі» Української Греко-Католицької Церкви, Харизматична релігійна громада повного Євангелія «Відродження», Євангельська релігійна громада «Церква любов та зцілення». Функціонує також Юдейська релігійна громада.
Господарство
Промисловість
Охтирка відома як найбільший центр нафто- та газодобувної промисловості України. Основу промислового комплексу міста становлять підприємства цієї галузі, а також галузі з виробництва й розподілення електроенергії.
На території міста розташовані та функціонують промислові підприємства: НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта», ТОВ «Брокенергія», ПрАТ «Охтирський пивоварний завод», філія «Охтирський сиркомбінат» ПП «Рось», ДП «Охтирський комбінат хлібопродуктів», ПрАТ «Охтирський м’ясокомбінат», ПАТ «Охтирська швейна фабрика» тощо.
Нафтогазовидобувне управління «Охтирканафтогаз» публічного акціонерного товариства «Укрнафта» створено 1961. Відтоді воно перетворилось на найбільше нафтогазовидобувне виробництво в Україні. На 2021 підприємство забезпечувало 50% видобутку нафти і 6% видобутку газу в Україні. Основними родовищами з видобутку нафти і нафтового газу є Анастасівське, Бугруватівське, Коржівське і Південно-Панасівське. Видобуток нафти здійснюють фонтанним (60 свердловин), газліфтним (52 свердловини) способами; крім того, в 139 свердловинах працюють штангові глибинні насоси, в 11 свердловинах — електровідцентрові насоси.
Провідне місце серед галузей переробної промисловості посідає харчова промисловість. Представлені підприємства у сфері м’ясної промисловості, молочних виробів, хліба та хлібобулочних виробів, виробництва солоду, безалкогольних напоїв, питної води та броварництва.
Філія «Охтирський сиркомбінат» приватного підприємства «Рось» — одне з найбільших молочних виробництв Сумської області, що спеціалізуються на виготовленні сирів та сухих молочних продуктів. Будівлі комбінату зведені 1988. У 1989 введені в експлуатацію сирцех і цех сухої продукції, 1990 — цех цільномолочної продукції та маслоцех, згодом — цех молочного цукру. 1989 до Охтирського сиркомбінату на правах виробничого цеху приєднано Охтирський маслозавод. Підприємство реорганізовано 1996 у ВАТ «Охтирський сиркомбінат». 2005 увійшло до складу ДП «Мілкіленд-Україна». 22.06.2005 утворено Філію «Охтирський сиркомбінат» ПП «Рось». Проектна потужність заводу передбачає виробництво 30 т твердого сиру, 1 т мякого сиру і 14 т сухої молочної сироватки на добу. Кількість молока, що перероблюється, становить 280–300 т на добу. Філія «Охтирський сиркомбінат» ПП «Рось» виробляє сироватку молочну суху і сири тверді («Голандський», «Російський», «Сметанковий», «Вершковий», «Король Артур» зі смаком пряженого молока, «Звенигородський», «Мисливський» зі спеціями, «Річард» зі смаком пряженого молока, «Боярський», «Янбур», «Старословʼянськй», «Преміум Дует», «Золотавий» і «Рокфор»). Неодноразово продукція Філії отримувала Дипломи «100 кращих товарів України» у номінації «Продовольчі товари», Гран-Прі в галузевому дегустаційному конкурсі якості молочних продуктів національної асоціації Укрмолпром.
Охтирська швейна фабрика заснована 1939. Як Відкрите акціонерне товариство «Охтирська швейна фабрика» створена 1994 шляхом приватизації. Первісна спеціалізація підприємства — виробництво та ремонт військового одягу, згодом освоєно пошиття дитячого, чоловічого та жіночого одягу, шкільної форми. Фабрика першою в Україні освоїла виробництво форменого одягу і поставляла на терени усього СРСР. Від 1975 розпочато масовий випуск чоловічих і жіночих костюмів для МВС, Міністерства оборони, Міністерства транспорту та зв’язку. Підприємство співпрацювало з іноземними фірмами — Франції, США у виробництві товарів народного вжитку (пальт жіночих і дитячих, шкільної форми); Великої Британії у пошитті форменного одягу для Королівскої гвардії (шинелей, брюк, кітелів).
Приватне акціонерне товариство «Охтирський м’ясокомбінат» засноване 2000. Види діяльності підприємства: виробництво м’яса, м’ясних продуктів (яловичина, свинина, конина, телятина, ковбаси копчено-варені, напівкопчені, напівфабрикати курячі та м’ясні, субпродукти), торгівля м’ясом і м’ясопродуктами.
Приватне акціонерне товариство «Охтирський пивоварний завод» (три головні виробництва: солодове, пивоварне та виробництво безалкогольних напоїв) виготовляє живе пиво з натуральної сировини без консервантів і без застосування пастеризації. Завод засновано 1913. Новий період історії підприємства розпочався 1997, коли 75,5 % акцій купив ЗАТ «Оболонь» (найбільший в Україні виробник пива). Підприємство також реалізує програму випуску безалкогольного напою «Живчик». 2016 завод виробив 592,1 тис. дал пива.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» працює з 2004. Це одне з найбільших стабільних підприємств молочної промисловості в Україні. Компанія виробляє продукцію з високоякісного молока, одержаного в екологічно чистих сільських районах Сумської та Харківської областей. Компанія експортує продукцію в понад 30 країн (Естонія, Латвія, Литва, Казахстан, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина та інші).
Товариство з додатковою відповідальністю «Охтирський хлібокомбінат» функціонує з 1927. Основні види діяльності підприємства: виробництво хліба, хлібобулочних виробів, борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, сухарів і сухого печива тривалого зберігання тощо.
Державне підприємство «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України надає послуги з перевалки зернових та олійних культур (кукурудза, пшениця, ячмінь, жито, насіння соняшнику, сої), виробництва високоякісного житнього борошна, гранулювання пшеничних висівок. Підприємство має два елеватори (забезпечені зерносушарками та обладнанням з очищення зерна), борошномельний млин.
Сфера послуг
У місті функціонує низка підприємств побутового обслуговування та майстерень з пошиття одягу, ремонту взуття, побутової техніки, автотехніки, заклади торгівлі, громадського харчування та інші.
Комунальне підприємство «Комунальний ринок» Охтирської міськради — самостійний суб’єкт господарювання, напрямками діяльності якого є створення на території міста Охтирки мережі ринкових об’єктів (ринків, міні-ринків, торгових площадок), проведення ярмарків; надання соціально-побутових послуг відвідувачам ринкових об’єктів, суб’єктам господарювання і громадянам, які здійснюють торгівлю; організація торгівлі; паркування транспорту і транспортні послуги; надання в оренду нерухомого майна тощо.
Комунальне підприємство Охтирської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт» здійснює технічну інвентаризацію, паспортизацію основних фондів підприємств і установ всіх форм власності, реєстрацію поточних змін в структурі та технічному стані об’єктів нерухомості тощо.
Комунальне підприємство «Благоустрій» надає такі послуги: прибирання сміття та знищення відходів, ремонт і технічне обслуговування електротехнічного устаткування; каналізація, відведення і очищення вод; надання ландшафтних послуг тощо. Комунальне підприємство шкільного харчування «Мрія» здійснює діяльність за напрямами: постачання готових страв юридичним особам; постачання хлібобулочних виробів власного виробництва юридичним та фізичним особам; оптова торгівля продуктами харчування. Приватні заклади громадського харчування: Бар-ресторан «Прага», низка кафе — «Золотий фазан», «Каштан», «Тет-а-тет», «Монплезір» та інші, розважальний клуб «Палац» тощо.
На кінець 2016 у місті працювали супермаркети «Еко-маркет», «АТБ», Будівельний супермаркет «Портал», торгово-розважальний центр «ТРЦ Славна».
Туристів обслуговує низка готелів: у центрі міста розташований готель «Палац»; готель «Офелія» розташований поряд з Охтирським міським краєзнавчим музеєм; невеликі готелі «Дубрава», «Прага». Спортивно-готельний комплекс «Нафтовик» належить «Охтирканафтогазу», розташований у центрі міста, поряд з Покровським собором і стадіоном.
У місті працюють відділення державних і комерційних банків.
Функціонують заклади охорони здоров’я — комунальні некомерційні підприємства Охтирської міської ради: Охтирська центральна районна лікарня (309 ліжко-місць для стаціонарного лікування), Охтирський міський центр первинної медико-санітарної допомоги (10 ліжко-місць), Охтирська міська стоматологічна поліклініка, Консультативно-діагностична поліклініка для дорослих та дітей, Центральна районна аптека.
Комунальне некомерційне підприємство Охтирської міської ради «Охтирська центральна районна лікарня» веде початок з поліклініки, що приймає пацієнтів з 1957. Новий корпус дитячого відділення працює з 1983. У 1968–1970 збудували гінекологічно-пологове відділення. 1990 почалося будівництво нового корпусу лікарні. 1999 введено в дію поліклініку на 600 відвідувань, 2002 — корпус лікарні на 60 ліжок терапевтичного профілю, клініко-діагностичну лабораторію, 2012 — нову будівлю патолого-анатомічного відділення. У травні 2017 в сучасну новобудову переїхали урологічне, отоларинго-офтальмологічне відділення. 2019 введено в експлуатацію всю сучасну п’ятиповерхову будівлю. Лікарня оснащена сучасною апаратурою. На початок 2020 працювало 119 лікарів (60 із них мали вищу і першу категорії), 361 медична сестра, 156 молодших медичних сестер, 116 осіб адміністративно-господарського персоналу.
Транспорт
Станція Охтирка — проміжна залізнична станція 5 класу Сумської дирекції Південної залізниці, кінцева на одноколійній неелектрифікованій лінії Кириківка — Охтирка. Приміське пасажирське сполучення здійснюється зі станціями Смородине, Боромля та Віринський завод. Пасажирські потяги далекого сполучення на станції відсутні. До Охтирки потягом можна дістатися з міст Сум, Харкова, Тростянця.
Залізничний вокзал розташований поза містом.
Через місто проходять автомобільні дороги Суми — Полтава (Н12), Лохвиця — Велика Писарівка (Т1705), Харків — Охтирка (Р46).
Охтирський автовокзал приймає автобуси за 115 напрямками. Загалом через автостанцію проходять 209 маршрутів. Автобусом до Охтирки можна дістатися з міст Києва, Харкова, Полтави, Сум, Дніпра, Миколаєва, Запоріжжя, Глухова.
Станом на 01.07.2017 в місті працювало 22 маршрути в режимі маршрутного таксі, які обслуговували 26 автобусів на 465 пасажиромісць, та 4 маршрути в звичайному режимі руху — 4 автобуси на 191 пасажиромісць. П’ять автобусів були пристосовані для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування здійснювалися 11 фізичними особами (підприємцями), товариством з обмеженою відповідальністю «ТК Альянс +» та Комунальним підприємством «Благоустрій» Охтирської міської ради.
Наука, освіта, культура
Наука і освіта
У місті немає університетів, закладів вищої освіти.
Функціонує заклад фахової передвищої освіти — відокремлений структурний підрозділ Охтирський фаховий коледж Сумського національного аграрного університету — навчальний заклад другого рівня акредитації. Це один із найстаріших освітніх закладів Сумщини. Веде свою історію від Охтирського Олександрівського ремісничого училища (заснованого 1898). Готує фахівців за спеціальностями «Агроінженерія», «Будівництво та цивільна інженерія», «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність», «Економіка».
Державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти» — державний заклад освіти, заснований 1954 (тоді на виробничій базі заводу «Промзв’язок» було створено міське професійно-технічне училище). Готує робітників різних спеціальностей (водій, тракторист, продавець, перукар, муляр, кухар, електромонтер).
1975–2017 діяло Охтирське професійне училище соціальної реабілітації — єдиний в Україні навчально-виховальний заклад для неповнолітніх дівчат, які потребують особливих умов виховання (направлялися судами у встановленому порядку). Це був державний професійно-технічний заклад другого атестаційного рівня.
У місті працюють 10 загальнооосвітніх школ, у них навчаються 5 240 учнів, а також 9 дошкільних навчальних закладів, які відвідують 1490 дітей.
Комунальний позашкільний навчальний заклад «Охтирський міський центр позашкільної освіти — Мала академія наук учнівської молоді» (ОМЦПО —МАН) — комплексний позашкільний навчальний заклад. Заснований 29.10.2013. Контингент закладу складається з 95 гуртків, у яких навчається 1385 вихованців. Заклад у своїй структурі має 2 відділення: Центр позашкільної освіти та Мала академія наук учнівської молоді. ОМЦПО — МАН працює за напрямами позашкільної освіти: мистецький, туристсько-краєзнавчий, еколого-натуралістичний, соціально-реабілітаційний, художньо-естетичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний. У закладі функціонує наукове товариство учнів «Наукова зміна» Сумського територіального відділення МАН.
Інклюзивно-ресурсний центр Охтирської міської ради є установою, що утворена з метою забезпечення права осіб з особливими освітніми потребами на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, зокрема в закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття освіти, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку особи та забезпечення їх системного кваліфікованого супроводу.
У місті функціонує комунальна установа «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» (основне завданн: сприяння професійному розвитку педагогічних працівників, психологічна підтримка та консультування).
Культура і мистецтво
Найперша бібліотека в місті відкрита 1790 при Охтирському народному училищі, 1884–1885 почала працювати громадська бібліотека при військовому клубі. З 1896 веде свою історію Центральна районна бібліотека, у ті роки — земська бібліотека, яка видавала книги за плату. 1921 заснована бібліотека для дітей, яка припинила свою роботу 2007. Центральна міська бібліотека розпочала роботу 01.01.1956. У 1979 три міські бібліотеки ввійшли до складу Охтирської районної централізованої бібліотечної системи. 1987 в мікрорайоні Дачний розпочала роботу бібліотека-філія для дорослих. 22.03.1988 створено міську бібліотеку-філію для дітей. 1995 на баланс міської ради прийняті бібліотеки, розташовані на території міста. На базі прийнятих бібліотек створена міська централізована бібліотечна система. У зв’язку зі створенням Охтирської міської об’єднаної територіальної громади в Сумській області, у січні 2020 «Охтирська міська централізована бібліотечна система» змінила свою назву на Комунальний заклад «Публічна бібліотека Охтирської міської об’єднаної територіальної громади Сумської області». Мережа бібліотек КЗ «Публічна бібліотека Охтирської міської ОТГ» складається з п’яти сучасних бібліотек: центральної бібліотеки та чотирьох філій. На 01.01.2020 загальний обсяг фонду мережі бібліотек КЗ «Публічна бібліотека Охтирської міської ОТГ» становить 86879 примірників. За 2019 бібліотеками було обслужено 10089 користувача, зокрема дітей — 5342, юнацтва — 1682. Бібліотеки мережі — потужні інформаційні центри, які надають мешканцям громади не лише традиційні бібліотечні, а й нові сучасні послуги. У бібліотеках працюють клуби за інтересами: «Виноградар», «Городник», «Квітучій сад», «Світлиця», «Український клуб», «Здоров’я», «Краєзнавче джерельце», «Домовичок».
Комунальний заклад «Охтирський міський краєзнавчий музей» — центр вивчення та збереження історико-культурної спадщини рідного краю. Фонди музею нараховують понад 11 тис. експонатів, які відображають історію Охтирки, традицій і звичаїв від давнини до сьогодення. 14.10.1920 у місті при повітовому відділі народної освіти утворено комітет з охорони пам’яток старовини. За рік діяльності комітету зібрано близько 350 предметів, які мали історичну та художню цінність. Завдяки цьому наприкінці 1920 відкрили невеликий музей, який 1921 отримав назву «Музей мистецтва, старовини та історико-етнографічний». З 1924 музей став постійно діючим, працювало три відділи: чистого мистецтва, прикладного мистецтва і старовини. На 2021функціонували три постійно діючих експозиції: «Фауна рідного краю», «Історія Охтирщини», «Охтирка в окупаційний період» та виставкова зала.
На базі Охтирської школи № 2 ім. Ю. Гагаріна з 29.10.1988 веде свою роботу музей авіації та космонавтики. Рішенням Охтирської міської ради народних депутатів 21.04.1961 школі присвоєно ім’я Ю. Гагаріна, після чого почався збір матеріалів про першого космонавта планети. Експозицію музею авіації та космонавтики щорічно оглядають понад 1 тис. відвідувачів. Щороку в квітні та жовтні в музеї організовують тижні космонавтики. Налагоджено тісні стосунки з ветеранами Охтирського навчального авіаполку, з яким пов’язані долі 14 космонавтів. Ветерани Байконура підтримують зв’язки з музеєм, поповнюють його фонди експонатами. На базі музею традиційно проводять науково-практичні конференції до Дня космонавтики, на які запрошують ветеранів Байконура.
Функціонує Комунальний заклад «Охтирський міський центр культури і дозвілля «Кнєжа». 1987 в центрі Охтирки з’явився кінотеатр під назвою «Кнєжа» (на честь болгарського міста-побратима Охтирки). З 1995 у приміщенні кінотеатру «Кнєжа» розташувався комунальний заклад «Охтирський міський центр культури і дозвілля». Заклад об’єднує аматорів сцени, шанувальників української народної пісні, сучасного танцю та класики, тут працює 19 колективів художньої творчості, 14 з яких для дітей та підлітків і одне любительське об’єднання. Художньою аматорською творчістю займається 250 аматорів, із них 150 — діти та підлітки. Серед творчих колективів гідне місце займає оркестр барабанщиків. У закладі «Охтирський міський центр культури і дозвілля» з 2014 працює вокальний ансамбль «Колорит» (2018 присвоєно звання «Зразковий аматорський колектив»). Зразковий ансамбль класичного танцю «Арабески» утворено 1972 як дитячу балетну студію (2008 колективу присвоєно звання зразковий аматорський колектив). Зразковий вокальний ансамбль «Крошки» почав своє існування 1999 з утворення дуету хлопчиків.
1957 відкрито дитячу музичну школу (на 100 учнів). Через кілька років сформовані класи бандури, баяна, скрипки, віолончелі, фортепіано. Більшість викладачів приїжджали з міста Харкова і проживали в приміщенні школи. Значною подією став приїзд до Охтирки 1967 оперного співака П. Білинника. У 1970–1980-і школа відкрила філії у селах Охтирського району (серед них Чернеччина, Високе, Бугрувате, Сонячне, Хухра, Олешня, Мала Павлівка), шкільне приміщення розширювалося, добудовувалося значна його частина, яка включає нову концертну залу та багато навчальних класів. У школі 2003 відкрили хореографічне, 2004 — хорове, 2018 — театральне відділення. Учні школи неодноразово ставали переможцями міських, обласних, регіональних, всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів. У грудні 2007 започатковано відкритий конкурс юних бандуристів «Під срібний дзвін бандур» (став традиційним та набув статусу всеукраїнського). Щорічно в школі відбувається конкурс юних піаністів імені піаністки К. Резнікової-Булгакової.
У місті функціонує також Охтирська дитяча художня школа імені Т. Г. Шевченка ( навчання за напрямами: живопис, рисунок, станкова та декоративна композиція, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, пленер та початковий курс образотворчого мистецтва).
Охтирський народний театр утворено 1930 як Охтирський український робітничо-селянський пересувний театр ім. В. Еллана-Блакитного, потім — ім.Т. Шевченка; 1945 переведений на Тернопільщину, реорганізований у Тернопільський український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка; 1948 відбулося повернення частини акторів і відновлення діяльності театру. Режисер театру Я. Майтюренко здійснив постановки 120 багатоактових пʼєс. У багатьох грав як актор. У репертуарі театру пʼєси, зокрема, Г. Квітки-Основʼяненка, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки. У спектаклях брали участь актори Харківського академічного театру: А. Бучма, В. Чистякова, Н. Ужвій. 1959 присвоєно звання самодіяльного народного театру; 1978 діяв як філіал Сумського театру драми і муз комедії ім. Щепкіна; 1996 при ньому створено молодіжний театр «Чудаки». З 2020 Народний театр не діє (без режисера і трупи).
Архітектура
Місто забудовували переважно хаотично. Ядро міста становила фортеця. Від неї розбігалися криві вулички. Архітектурними домінантами були дерев’яні Успенський собор в Охтирці та Покровського собору комплекс в Охтирці, збудовані орієнтовно 1654. Вони позначали сельбищні осередки на правобережжі та лівобережжі р. Охтирки. Пізніше з’явилися дві парафіяльні церкви у фортеці та кілька храмів, які позначали центри довколишніх слобід. Найяскравішою особливістю об’ємно-просторової композиції м. Охтирки тієї доби було те, що всі архітектурні домінанти стояли на одній лінії, яка й була головною композиційною віссю міста. Вона проходила з півдня на північ і збігалася з лініями вододілів. На неї нанизували такі архітектурні домінанти: Успенський та Покровський собори, Петропавлівська (1661), Миколаївська (1665), Спасо-Преображенська, Михайлівська (обидві — 1670) церкви. 1690 зведено дерев’яну Юр’ївську (Георгія Переможця) церкву в центрі західного посаду на правобережжі р. Охтирки.
У 18 ст. об’ємно-просторова композиція міста зазнала певних змін. Будівлі — архітектурні домінанти, поставлені уздовж головної композиційної вісі, посилили своє композиційне значення. Деякі з них були замінені на муровані. Першою мурованою церковною будівлею міста став Успенський собор (1728–1738, зруйнований у 1930-х). Він послужив зразком під час будівництва мурованого Покровського собору. Успенський і Покровський храми як головні домінанти м. Охтирки своїми пластичними об’ємами позначали в загальній містобудівній композиції центральні площі — Успенську та Покровську, між якими пролягала головна вулиця міста.
1786 розроблено перший генеральний план міста. Згідно з ним старі будівлі в середині фортеці зносили та вперше почали проектувати вулиці. У центрі намічалося будівництво «присутственних місцъ», торгових рядів, «гостинного двору», а також будинку городничого та приміщення поліції. Склалася радіально-кільцева система. Намічалися 11 радіальних і 5 кільцевих вулиць, деякі з них трасувалися по старих шляхах і вулицях. Від кожної площі відходили радіальні вулиці, з’єднані між собою кільцевими. Такого планування не мало жодне місто Сумської області. Дерев’яні церкви змінювали на муровані (Миколаївська церква), будували нові храми (церква Жінок Мироносиць на Миколаївському кладовищі, 1812). Усі муровані будівлі тієї доби належали до панівного стильового напряму класицизму. У церковних будівлях ордерні композиції не застосовували (крім Христоріздвяної церкви, зведеної 1825 поряд із Покровським собором). Усі класицистичні храми були хрещатими однобанними, відповідно до традицій місцевої церковної архітектури.
Яскравим прикладом цього була Миколаївська церква (збудована 1805, зруйнована у 1930-х). Церква була прямокутна в плані, однобанна, з дзвіницею на західному фасаді. Мала хрещато-баневу структуру. На фасадах середня нава і трансепт були акцентовані трикутними фронтонами з великими сегментними вікнами в тимпанах. Циліндричний світловий підбанник ніс сферичну баню з маківкою. Східні кути об’єму були заокругленими. Дзвіниця, що прилягала із заходу, спочатку була дерев’яною. 1827 замість неї прибудували муровану, яка була чотиригранною, триярусною, вінчалася виразною двоярусною банею з люкарнами. Архітектурні форми храму витримані в стилістиці пізнього класицизму.
Церква Святого Юрія (Георгія Переможця) збудована 1795 місцевими майстрами з дубових пластин на дубових підвалинах. Вона хрещата, п’ятидільна, одноверха, з усіма прямокутними зрубами. Центральний зруб мав двозаломний верх із двома світловими восьмериками й глухим ліхтарем і маківкою. Рукави (рамена) перекривалися двосхилими дощатими слабоопуклими склепіннями. Зовні їх накривали двосхилі дахи з високими трикутними фронтонами на лобових гранях. Церква була освітлена завдяки наявності великих прямокутних вікон, розташованих у два яруси.
На початку 19 ст. (до 1805) із заходу від церкви спорудили дерев’яну ампірну дзвіницю з елементами неоготики. Вона була двоярусною, з колонними портиками на фасадах, плескатою банею і шпилем. Тоді ж церкву відремонтували й поставили на цегляний підмурок. 1856 до церкви з заходу прибудували видовжений притвор, який сполучив її з дзвіницею.
До цього ж типу храмів належала дерев’яна Михайлівська церква на Гусинці. Хрещата, п’ятидільна, одноверха церква, споруджена 1775, була найстарішою пам’яткою Охтирської групи. Усі її зруби прямокутні в плані. Центральний вищий за рамена, увінчаний восьмигранним двозаломним верхом зі світловими восьмериком і ліхтарем. Рамена мали дахи округлого профілю з відливами.
Рідкісним зразком навчальної споруди пізнього провінційного класицизму є мурована з цегли будівля Малого народного училища (1813). Вона має одноповерховий симетричний корпус з чотириколонним портиком ордера тосканського. З 1989 є пам’яткою архітектури місцевого значення.
1839 складено новий план Охтирки, який був основним місторегулюючим документом протягом 19 ст. У 1890-х були збудовані видовжені в плані двоповерхові цегляні торгові ряди (не збереглися), а також офіцерське зібрання та Олександрівське реальне училище. До так званого цегляного стилю належать будівлі Орловського банку та чоловічої гімназії.
Двоповерхова будівля чоловічої гімназії зведена 1885. Пластика будівлі вирішена за допомогою декоративної кладки із облицьованої цегли. Архітектура підкреслює громадський характер будівлі. Подовжений (близько 50 м) фасад розділений пілястрами, між якими спарені, високі, з промінцевими клинчастими перемичками вікна. Мереживні візерунки, зубці, кронштейни, карнизи, уся пластика фасаду, виконана майстрами виключно методом рельєфної кладки.
Будівля жіночої гімназії — архітектурна пам’ятка місцевого значення кінця 19 — початку 20 ст. Архітектор Томпсон спроектував спеціальне одноповерхове цегляне приміщення, над яким пізніше збудували другий поверх (добудований 1910–1911 інженером Г. Лифшицом). Будинок прямокутного плану, має коридорне розпланування з двобічним розміщенням класів. Вважають прикладом раціонального модерну в цегляному варіанті.
Житлові будинки й торговельні заклади зводилися в різноманітній стилістиці: неокласицизм (будинок священника Миколаївської церкви, особняк купця Курила), неоренессанс (будинок священника Георгіївської церкви), модерн (особняк і купецький торговельний будинок).
Перед Першою світовою війною на головній вулиці зведено громадську будівлю нового типу — Народний дім, що став важливим архітектурним акцентом. Будівля зведена в стилі ампір, автор — уродженець Охтирки, інженер-будівельник залізничних доріг, архітектор В. Яковлєв (1879–1961). Попри будівництво низки значних за розмірами будівель, в архітектурному середовищі переважав масштабний контраст між архітектурними домінантами (церковними спорудами) та їхнім оточенням. Масова житлова забудова м. Охтирки залишалася садибною одноповерховою. Згідно з відомостями земської статистики, 1905 у місті 1,8 % житлових будинків були мурованими, решта — дерев’яними.
Промислові зони були зосереджені по обох берегах р. Охтирки. На зламі 19–20 ст. збудували кілька значних виробничих будівель: паровий млин Івакіна (1896), пивзавод, п’ятиповерховий паровий млин. Приклад тактовного включення промислової будівлі в репрезентативну забудову центральної вулиці міста — електростанція, збудована 1909 в неороманських архітектурних формах (архітектор В. Яковлєв): фасад стилізований під середньовічний замок з двома круглими баштами, машикулями, зубцями-мерлонами.
1920–1940 відбувалося розширення території міста з виходом на сільськогосподарські землі, особливо активно — у південному напрямку. Забудова лишалася екстенсивною, низької щільності. Ділянки промислових підприємств і складські території виявилися розкиданими по всьому місту; особливо багато їх у заплаві р. Охтирки. На 1976 (порівняно з 1907) територія міста зросла втричі. Нові вулиці прокладалися рівнобіжно до вже існуючих, до берегових ліній озер чи до ліній залізниці.
У місті було встановлено низку монументів і пам’ятних знаків. Відкрито Алею Героїв з бюстами одинадцяти Героїв Радянського Союзу (О. Гангаєв, Ю. Горбушко, А. Дехтяренко, С. Дикалов, С. Долгий, Г. Задорожний, П. Лєдєньов, М. Пилипенко, В. Симон, В. Шаренко, М. Ахтирченко) та чотирьох повних кавалерів ордена Слави (Ф. Бугай, Л. Сипченко, Д. Хоменко, В. Шандиба). Пам’ятник Герою України О. Бересту, одному з тих, хто встановив над рейхстагом Прапор Перемоги, споруджено 2005. Погруддя Т. Шевченка відкрито 1999 з нагоди 3-ї річниці Конституції України (скульптор П. Ярошенко, архітектор М. Новосельський). У жовтні 2011 відкрито пам’ятний знак воїнам Охтирського 12-го гусарського полку. У серпні 2014 відкрито пам’ятник Т. Шевченкові (архітектор М. Новосельський). 14.10.2015 (у день захисника України) відкрито меморіальну стелу на Алеї пам’яті героїв, які загинули в ході антитерористичної операції на сході України. У липні 2021 у місті відкрили пам’ятник Захисникам України (скульптор Р. Торяник). У жовтні 2021 у місті встановили пам’ятник письменнику І. Багряному (архітектор І. Чапенко, скульптор С. Куций).
У Міському парку Охтирки встановлено оригінальні контактні скульптурні композиції динозаврів. Контактні скульптури придбали за бюджетні кошти в ході реалізації Програми економічного і соціального розвитку міста на 2017.
Спорт
У місті з січня 1955 функціонує Комунальний позашкільний навчальний заклад «Охтирська дитячо-юнацька спортивна школа» (ДЮСШ). Має 10 відділень з видів спорту: дзюдо, боротьба самбо, атлетика легка, спортивна акробатика, лижні гонки, баскетбол, бокс, футбол, теніс; гандбол. У 2019–2020 навчальному році навчально-тренувальний процес забезпечував 21 тренер-викладач.
Діють клуби з різних видів спорту. Спортивний клуб «Старк» створений 2016; секції з грепплінгу (спортивне єдиноборство, де спортсмен за допомогою больових та задушливих прийомів намагається підкорити суперника, а також набрати більшу кількість очок за допомогою технічних прийомів) та панкратіону (вид єдиноборств, в якому дозволяється застосовувати практично весь арсенал технічних дій вільної боротьби, самбо, дзюдо, боксу та інших видів єдиноборств). Спортивний клуб виховав 1 переможця Кубку світу серед кадетів, 1 чемпіона Європи серед молоді, 8 чемпіонів та призерів чемпіонатів України з панкратіону.
Охтирська асоціація карате заснована в Охтирці 2010, охоплює заняттями понад 100 дітей віком від 5 до 17 років. Вихованці є членами збірної команди Сумської області з карате.
У місті розвивається футбол: діяв футбольний клуб «Спартак» (1970-і–1994); за ініціативи адміністрації Охтирського нафтогазовидобувного управління (тепер нафтогазовидобувне управління «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта») 1980 створено Футбольний клуб «Нафтовик» (до 1982 грав у чемпіонаті Сумської області). Після здобуття Кубка області охтирчани почали виступати у першості України серед команд колективів фізкультури. 1985 «Нафтовик» став чемпіоном УРСР і завоював путівку в другу союзну лігу;у сезоні 1991 посів перше місце у своїй зоні. У роки незалежності «Нафтовик», а згодом «Нафтовик-Укрнафта» (липень 2004–2018), двічі був представлений у вищій українській лізі (сезони 1992 і 2007/2008), 24 сезони — у першій (сезон 2006/2007 — переможці), один — у другій (сезон 2000/2001 — переможці). Чотири рази охтирські футболісти виходили до 1/4 фіналу Кубка України. Паралельно у чемпіонаті Сумської області функціонував фарм-клуб — «Нафтовик-2», заснований 2002 з метою підготовки молодих футболістів — випускників ДЮСШ «Нафтовик» для професійної команди. В активі «дублерів» — чотири «золота», «срібло» та «бронза» обласного ґатунку. Перед початком сезону 2018/2019 «Нафтовик-Укрнафта» не пройшов атестацію, втратив професійний статус і був розформований. 2020 під назвою «Нафтовик-Охтирка» команда повернулася. Нинішній колектив є правонаступником саме «Нафтовика-2», але не «Нафтовика-Укрнафти». У місті функціонує футбольний стадіон «Нафтовик» на 5256 глядачів. Діє також дитячо-юнацький футбольний клуб «Чемпіон» (заснований 2015). Основна мета клубу — підготовка футболістів віком 4–8 років до ДЮСШ міста.
Персоналії
В Охтирці народилися: художник А. Бабич; письменник І. Багряний; економіст С. Бородаєвський (1870–1942); співак П. Білинник; перша жінка-планеристка К. Грунауер; композитор, член «Могучої кучки» А. Гусаковський (1841–1875); співачка Є. Петренко (1880–1951); вчений-селекціонер Г. Кучмай (1896–1938); інженер-транспортник Є. Милославський (1997–1960); археолог М. Рудинський (1887–1958); етнограф, краєзнавець О. Твердохлібов (1840–1918); агроном, економіст А. Терниченко (1886–1927); конструктор космічної техніки А. Руденко (1949–2013); поет Я. Щоголів; архітектор П. Ярославський.
У 1764–1765, 1770 у місті перебував філософ-просвітитель Г. Сковорода. З Охтиркою пов’язаний життєвий шлях письменника Б. Антоненка-Давидовича, лікаря академіка С. Миротворцева (1878–1949), педагога-новатора М. Довгополюка (1893–1944). У місті бували поет Т. Шевченко, письменник А. Чехов, фольклорист М. Сумцов, художники В. Сєров, К. Трутовський (1826–1893), льотчик О. Маресьєв (1916–2001), льотчик-космонавт Г. Береговий.
Додатково
За переказами, 15.07.1739 священику Покровської церкви міста Охтирки отцю Даниїлу Полянському явилася ікона Богоматері. Імператриця Єлизавета Петрівна своїм указом від 07.11.1746 повеліла визнати ікону Охтирської Божої Матері чудодійною. Святим Синодом 22.07.1751 ікона також була визнана чудодійною.
Джерела
- Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України»: Указ Президента України № 164/2022 від 24 березня 2022 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1642022-41797
Література
- Волис В. Очерки истории Ахтырского слободского казачьего полка. Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. 216 с.
- Вечерський В. В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. С. 98–104.
- Жукова О. В. Формування експозиційного простору шляхом комплексного використання історико-культурного середовища (на прикладі історичного центру м. Охтирка Сумської обл.) // Сіверщина в історії України : в 12 вип. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України, 2014. Вип. 7. С. 20–26.
- Осадчий В. М., Коротя О. В. Замки та фортеці Сумщини ХVII–XVIII ст. Київ : О. Філюк, 2015. 166 с.
- Мегера Є. Охтирка в особистостях. 1654–2014. Суми : Еллада, 2017. 185 с.
- Мучник А. Хроніка історичних нарисів медицини Охтирщини. [Б. м.] : [б. в.], 2020. 50 с. URL: https://www.okhtyrskacrl.in.ua/files/pdf/topics/history/Історія медицини Охтирщини.pdf
- Міністерство оборони України закликає не вірити агресору // Урядовий портал. 2022. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/ministerstvo-oboroni-ukrayini-zaklikaye-ne-viriti-agresoru
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Охтирка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Охтирка (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
