Соборна площа в Пізі

Собо́рна пло́ща в Пі́зі (англ. Piazza del Duomo, Pisa) — ансамбль архітектурних пам’яток, що включає собор, баптистерій, дзвіницю, інші споруди; пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1987), Італія.

Соборна площа в Пізі.
Загальний вигляд ансамблю пам'яток

Соборна площа в Пізі

Країна Італія
Місце розташування Піза
Площа 8,87 га
Рік внесення 1887
Соборна площа в Пізі. План ансамблю пам'яток
Соборна площа в Пізі. Собор
Соборна площа в Пізі. План нижнього (угорі) й верхнього (унизу) ярусів собору.
Соборна площа в Пізі. Інтер'єр собору
Соборна площа в Пізі.
Інтер’єр собору: середня нава і купол
Соборна площа в Пізі. Інтер’єр собору: вівтар
Соборна площа в Пізі. Кафедра роботи Джованні Пізано в інтер'єрі собору
Соборна площа в Пізі.
Дзвіниця («Пізанська вежа»)

Площа території 8,87 га, площа буферної зони, що охоплює історичний центр м. Пізи, 254 га.

Розташування

Міститься на північно-західній околиці історичного центру міста. Включає 4 головні споруди: собор, баптистерій, дзвіницю, відому під назвою Пізанської вежі, споруду кладовища Кампо-Санто (Святе поле). Територію оточують оборонні мури з баштами. З півдня площу обмежує корпус лікарні Санто-Спіріто (Святого Духа), зі сходу — будинок музею, з північно-східного боку — адміністративна будівля, в якій міститься орган управління ансамблем пам’яток. Собор, дзвіниця і баптистерій є головними архітектурними домінантами міста.

Історична довідка

Розміщення соборного ансамблю за межами старовинних оборонних мурів м. Пізи у 11 ст. було викликано потребою розширення території міста як наслідком його інтенсивного соціально-економічного розвитку. На цьому місці існувала недобудована мурована церква з баптистерієм. 1063 тут засновано новий собор Санта-Марія-Маджоре, кошти на будівництво якого місто здобуло внаслідок військових перемог над мусульманами на острові Сицилії та в Північній Африці. Будівництво завершено 1092, але освячено собор тільки 1118. У 1150-х добудовано західну частину п’ятинавового основного об’єму з новим західним фасадом. Храм відремонтовано після пожежі 1595.

Баптистерій збудовано 1153–1363. 1156 соборну територію оточено оборонними мурами з трьома баштами і Левовою брамою. 1257 зведено корпус лікарні Санто-Спіріто (тепер музей). У 12 ст. місцевий єпископ привіз у м. Пізу з Третього хрестового походу (див. Хрестові походи) землю з Голгофи у м. Єрусалимі, щоби заслужені люди міста могли бути похованими у «Святій землі». Довкола цієї земельної ділянки 1278–1464 споруджено замкнутий двір кладовища Кампо-Санто. 1944 під час Другої світової війни Кампо-Санто зазнало руйнувань від влучання авіаційних бомб, унаслідок чого знищено унікальні настінні фрески.

Спорудження дзвіниці, задуманої 12-поверховою 98 м заввишки, розпочато 1173. Але 1178, коли збудували цоколь і два поверхи загальною висотою 10,5 м, виявлено нахил споруди на 4 см й будівництво тимчасово припинили. На 1233 було зведено загалом чотири поверхи. 1275 будівництво відновлено, коли відхилення від вертикалі горішньої частини дзвіниці становило 50 см. Надбудувавши п’ятий поверх, роботи припинили. 1350 відхилення від вертикалі збільшилося до 92 см. Незважаючи на це, надбудовано горішні поверхи, стіни яких для противаги отримали нахил, протилежний загальному нахилу нижніх поверхів. Проте згодом нахил вежі поступово збільшувався зі швидкістю (протягом 1900–1930-х) 1 мм щорічно. Б. Муссоліні наказав виправити ситуацію, тож 1934 фундаменти укріплено бетоном. Проте це призвело до просідання споруди, розміщеної на слабкому мулистому ґрунті, та до збільшення удвічі швидкості її нахилу. У 1980-х нахил почав катастрофічно зростати з загальним відхиленням від вертикалі до 4,47 м і реальною загрозою падіння й повного руйнування споруди. Уряд Італії безрезультатно створив, розпустив, а потім заново створив комітет щодо вирішення проблеми. Її вдалося розв’язати тільки спеціально створеному Міжнародному комітету під егідою Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS): 1990–2001 під керівництвом італійських і британських інженерів виконано низку інженерно-технічних заходів, які не тільки зупинили збільшення нахилу, а й дещо випрямили дзвіницю, стабілізувавши 2008 на наступні 200–300 років її відхилення від вертикалі в межах 3,97 градусів. Архітектурну реставрацію дзвіниці завершено 2011. Причиною нерівномірного просідання всіх споруд ансамблю є слабкі ґрунти на території, яка має висоту лише 3–4 м над рівнем моря і в давнину була межею берега і морської затоки.

Характеристика

Попри тривалий час будівництва, ансамбль витримано в єдиній «пізанській» стилістиці на основі поєднання рис романського стилю з готикою і мистецькими творами проторенесансу. Усі фасади споруд виконано з двоколірного мармуру в поєднанні білої барви з сірою. Центром композиції є собор, перед ним стоїть баптистерій, а позаду собору — дзвіниця. Решта споруд міститься по периметру прямокутної площі. Увесь ансамбль та окремі його складники збережено в автентичному (див. Автентичність) вигляді.

Собор Санта-Марія-Ассунта є кафедральним собором Пізанського архієпископства Католицької церкви. Це п’ятинавова купольна базиліка з тринавовим трансептом і циліндричною вівтарною апсидою. Первісно північне й південне рамена трансепта і західна базилікальна частини були однієї довжини (так званий план типу грецького хреста); 1140–1180 за рахунок добудови західної частини собор у плані набув теперішньої форми так званого латинського хреста. Причілки трансепта завершено циліндричними апсидами. Фасади вирішено мотивом багатоярусних аркад, в яких арки спираються на колони й пілястри, з мозаїчними декоративними вставками. На головному фасаді й вівтарній апсиді ці аркади утворюють лоджії-галереї. Головний західний фасад має три портали з бронзовими дверима скульптурної роботи. У трансепті збережено бронзові двері порталу Сан-Раньєрі, виготовлені 1180. В інтер’єрі середню наву від бічних відділено колонадою коринфського ордера; на капітелі колон із сірого мармуру спираються арки, що несуть ярус трифорія. Середню наву в 17 ст. перекрито дерев’яною позолоченою стелею з кесонами; удвічі вужчі й нижчі бічні нави перекрито хрестовими склепіннями. Монументальний живопис у куполі виконано технікою енкаустики 1627–1631. Центральну апсиду прикрашено монументальною мозаїкою «Христос на троні з Богородицею та Іоанном Хрестителем», яку виконав 1302 Чимабуе (після смерті майстра завершена його учнями). Скульптурної роботи проповідницька кафедра, яку виконав 1302–1310 Дж. Пізано, є шедевром образотворчого мистецтва проторенесансу.

У цьому соборі Г. Галілей 1583, спостерігаючи за коливаннями бронзової люстри, підвішеної в куполі, сформулював теорію ізохронності малих коливань маятника, що започаткувала його піонерські роботи з динаміки.

Баптистерій Сан-Джованні найбільший в Італії. Він циліндричний, діаметром 34,1 м і 54,86 м заввишки. Фасади нижнього ярусу вирішено мотивом глухої аркади з арковими вікнами й порталом, виконано в романському стилі; два горішні яруси — ґотичні. Кафедру в інтер’єрі баптистерія виконав 1255–1260 Н. Пізано, купол створено 1246. Увінчує споруду масивний дах оригінальної форми: ребристий сферичний купол переходить у конус, увінчаний малим куполом. Така форма є історико-культурною алюзією щодо Храму Гробу Господнього в Єрусалимі.

Дзвіниця (Пізанська вежа) циліндрична, восьмиповерхова, 58 м заввишки. Високий нижній поверх вирішено мотивом глухої аркади на пристінних колонах коринфського ордера, горішні поверхи є круговими аркадними галереями. Усередині містяться кручені сходи (296 східців), що ведуть на горішні поверхи. Угорі на дзвіниці є сім дзвонів, з яких найбільший «Успіння» вагою 2,5 т.

З вершини дзвіниці Г. Галілей виконував експерименти, які привели його до формулювання законів, що керують падінням твердих тіл. Тож дві головні споруди ансамблю безпосередньо пов’язані з вирішальним етапом в історії фізики, із заснуванням сучасного експериментально-теоретичного природознавства.

Монументальне кладовище Кампо-Санто тепер є музеєм. Це прямокутного плану замкнуте каре, утворене аркадною галереєю по периметру. Глухі зовнішні стіни вирішено мотивом ренесансної аркатури на пілястрах, тоді як аркада внутрішнього двору має ґотичні форми. У галереї збережено автентичну мармурову підлогу, поховання та залишки фресок на стінах.

Ці архітектурні пам’ятки є органічним просторовим середовищем для численних творів монументального мистецтва, серед яких найвизначніші: бронзові двері трансепту (1180) та головного фасаду (після 1595), мозаїка (1302) у вівтарі собору; кафедри в баптистерії (1255–1260) та в соборі (1302–1311); частково збережені й реставровані фрески Кампо-Санто 1350-х тощо.

Значення

Соборну площу в Пізі занесено 1987 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 395 як один із найвідоміших архітектурних ландшафтів у світі, мистецьки унікальний ансамбль, що включає «чотири абсолютні шедеври» середньовічної християнської архітектури. Вони як зразки «пізанського стилю» вплинули на розвиток архітектури та монументального мистецтва в два різні періоди історії: 11–13 ст. та 14 ст. Цикл фресок Кампо-Санто є визначним твором італійського середньовічного живопису 14–15 ст.

Додатково

Ансамблем пам’яток керує орган управління, заснований ще 1063 під назвою Opera Primaziale Pisana. Тепер його очолює депутація (рада директорів), до якої входять представники, частину яких призначає управління католицької єпархії, а іншу частину — Міністерство внутрішніх справ Італії. На засадах соціальної солідарності цей орган вирішує питання:

  • охорони, збереження, обслуговування, популяризації ансамблю пам’яток, моніторингу їхнього стану збереження, виконання ремонтно-реставраційних робіт, придбання та обслуговування обладнання, меблів тощо;
  • сприяння дослідженням з історії та мистецтва, які пов'язано з цим ансамблем.

Основна передумова системи управління полягає в науково обґрунтованому комплексному територіальному підході до збереження та репрезентації всього ансамблю у єдності його сакральних та музейних функцій.

Галерея

Джерело

  1. Piazza del Duomo, Pisa // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/395

Література

  1. Sanpaolesi P. Il Duomo di Pisa e l'architettura romanica toscana delle origini. Pisa : Nistri-Lischi, 1974. 342 p.
  2. Castelli U., Gagetti R. Pisa und seine Künstler. Firenze : Becocci Editore, 1977. 107 p.
  3. Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : Da Capo Press, 2003. P. 102–103.
  4. Pierotti P. Breve storia della torre di Pisa. Pisa : Pacini, 2003. 112 p.
  5. Banti O. Storia Illustrata di Pisa. Pisa : Pacini, 2021. 128 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Соборна площа в Пізі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Соборна площа в Пізі (дата звернення: 29.04.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.01.2024

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶